Конспект навчального матеріалу з предмета «Технічне креслення та читання креслень»

Конспект навчального матеріалу  з предмета «Технічне креслення та читання креслень»

Тема 3.  Зображення на кресленнях.

Заняття 4.  Поняття «вигляд», «переріз», «розріз». Основні вигляди: вигляд спереду, вигляд зверху, вигляд зліва. Головний вигляд. Розташування виглядів на кресленні; проекційний зв'язок.

План:

1. Вигляди.
2. Розрізи
3. Перерізи
4. Штриховка в перерізах

1. Вигляди

Способи побудови на площині зображень тривимірних предметів вивчає нарисна геометрія. Практичне застосування ці способи знаходять в кресленні.

Особливе поширення в кресленні здобули два способи зображення: аксонометричні проекції та комплексні креслення в ортогональних проекціях.

На рисунку 3.1 двома способами зображена геометрична фігура. Перше зображення (рис. 3.1а) дає наочне уявлення про фігуру. Це аксонометрична проекція. Друге зображення (рис. 3.1б) – комплексне. Воно складається із трьох зображень, які називаються ортогональними проекціями.

Для побудови проекцій користуються способом прямокутного проекціювання. Основними площинами проекцій вважають шість граней куба (рис. 3.2), всередині якого уявно розміщують предмет і проекціюють його на внутрішні грані куба. Спроекціювавши предмет, розрізають куб по ребрах і розгортають його так, щоб усі грані сумістилися з фронтальною площиною. Внаслідок цього утворюється плоске комплексне креслення. Одержані зображення в кресленні називаються виглядами.

Виглядом називають зображення повернутої до спостерігача видимої поверхні предмета. Зображення на фронтальній площині проекцій вважають головним (1). Для побудови головного вигляду предмет потрібно розміщувати відносно фронтальної площини проекцій так, щоб якнайповніше виявити форму і розміри предмета. Відносно головного вигляду будують вигляди зверху (2), зліва (3), справа (4), знизу (5), ззаду (6). Правильний вибір головного зображення зумовлює і мінімальну кількість потрібних зображень. Кількість їх повинна бути найменшою, але достатньою для створення повного уявлення про зображуваний предмет.

Вигляди поділяють на основні, додаткові та місцеві.

Основними називають вигляди, утворені проекціюванням предмета на шість основних площин проекцій (рис. 3.2).

Якщо креслення виконано на одному аркуші паперу і основні вигляди розміщено у взаємному проекційному зв’язку, то їх не надписують. Якщо вигляди зміщені відносно головного зображення або розміщені не на одному аркуші з головним зображенням, то їх позначають на кресленні великою буквою. На головному вигляді напрям проекціювання показують стрілкою з тією ж самою великою буквою (рис. 3.3).

Додатковими називають вигляди, утворені внаслідок проекціювання на довільну площину, не паралельну основним площинам проекцій.

Використовують ці вигляди тоді, коли частина предмета нахилена до основних площин проекцій і зображується на них у спотвореному вигляді. Додаткову площину розміщують паралельно нахиленому елементу деталі. Напрямок проекціювання показують стрілкою (рис. 3.4а). Якщо додатковий вигляд зміщено відносно головного зображення (рис. 3.4а) або повернуто (рис. 3.4б), то його позначають великою буквою, а до повернутого додають умовне графічне позначення – . Якщо додатковий вигляд розміщено у проекційному зв’язку з відповідним зображенням, то стрілку не показують і напису не роблять.

У деяких випадках припустимо замість повного вигляду креслити тільки частину вигляду предмета – місцевий вигляд.

Місцевим виглядом називають зображення окремої, обмеженої частини поверхні предмета. Місцеві вигляди роблять для того, щоб виявити форму і розміри якогось невеликого елемента деталі. Місцевий вигляд обмежують хвилястою лінією обриву (рис. 3.5а), або не обмежують (рис. 3.5б).

Проекційний зв’язок місцевого вигляду з головним зображенням здійснюється за допомогою осі (рис. 3.5а).

Для зображення скривлених і гнутих предметів використовують розгорнуті вигляди (рис. 3.6), їх контури виконують суцільною основною лінією, а місця згинання – тонкою штрихпунктирною лінією з двома точками.

2.Розрізи

Креслення повинно давати повне уявлення про зовнішню та внутрішню форму виробу. Щоб розкрити внутрішню будову предмета, використовують розрізи.

Розрізом називається зображення предмета, який умовно розсічено однією або кількома уявними площинами. На розрізі показують те, що утворюється в січній площині і те, що розміщено за нею. Внутрішні обриси деталі на розрізі показують суцільними основними лініями, як і видимий контур предмета.

На рисунку 4.1а зображено три вигляди деталі. На головному вигляді циліндричний отвір і прямокутний паз зображені штриховими лініями (лініями невидимого контуру), а зріз нижньої основи – суцільною основною лінією. На рисунку 4.1б зображена та сама деталь, але на місці головного вигляду виконано розріз. Для того щоб побудувати розріз, потрібно провести уявну січну площину через вісь циліндричного отвору вздовж паза; потім уявно відкинути частину предмета, яка розміщена між спостерігачем і січною площиною. Частину, яка залишилась, зобразити повністю на місці головного вигляду. При цьому контури отвору та паза зображуються лініями видимого контуру – суцільними основними. Лінія зрізу нижньої основи на розрізі не показується - її було відкинуто з передньою частиною предмета. На розрізі те, що попадає в січну площину (переріз), виділяють штриховкою. Розріз розміщено на місці головного вигляду, що ніяк не змінює виглядів зверху та зліва.

Розрізи класифікуються за різними ознаками.

Залежно від кількості січних площин розрізи поділяються на:

• прості – утворені однією січною площиною (рис. 4.1б, 4.2, 4.3, 4.4а, 4.4б);

• складні – утворені двома і більше січними площинами (рис. 4.5, 4.6).

Залежно від положення січної площини прості розрізи поділяють на горизонтальні (рис. 4.3), вертикальні (фронтальні рис. 4.1б та профільні рис.4.2) і похилі (рис. 4.4а,б).

Залежно від положення січної площини відносно вимірів предмета розрізи поділяють на поздовжні, якщо січна площина напрямлена уздовж висоти або довжини предмета, і поперечні, якщо січна площина напрямлена перпендикулярно до висоти або довжини предмета.

Залежно від повноти виконання розрізи поділяють на повні та місцеві.

Місцевим розрізом називають зображення, що виявляє внутрішню будову деталі лише в окремому, обмеженому місці (рис. 4.7). Місцевий розріз відокремлюють суцільною хвилястою лінією або лінією зі зламом.

При зображенні симетричної фігури можна поєднувати в одному зображенні половину вигляду з половиною відповідного розрізу. Лінією їх розділення є вісь симетрії фігури. На розрізі завжди зображують нижню або праву половину предмета (рис. 4.8).

Якщо на осі симетрії розташована лінія видимого або невидимого контуру, то видимість її зберігають, накресливши хвилясту лінію більш вліво (рис. 4.9) або більш вправо (рис. 4.10) від осі симетрії.

Положення січної площини показують на кресленні по лінії розсічення предмета штрихами суцільною основної розімкненої лінії. Товщину лінії беруть від S до 1,5S, де S – товщина лінії видимого контуру. Для складних розрізів штрихи проводять також в місцях перетину січних площин між собою (рис. 4.5, 4.6). Початковий і кінцевий штрихи не повинні перетинати контур відповідного зображення. На початковий і кінцевий штрихи ставлять стрілки, які показують напрям погляду. Приклад креслення стрілки подано на рисунку 4.11.

Стрілки повинні наноситися на відстані 2–3 мм від кінця штриха. На початковому (над стрілкою) та кінцевому (під стрілкою) штрихах ставлять одну й ту саму велику букву. Біля зображення розрізу роблять напис, що складається з тих самих великих букв через тире А-А (рис. 4.5, 4.6).

Положення січної площини не позначають, і сам розріз не супроводжується написом, якщо січна площина збігається з площиною симетрії предмета, а відповідні зображення розміщені на одному аркуші в проекційному зв’язку і не розділені якимись іншими зображеннями (рис. 4.1б, 4.2, 4.3). Половинчасті розрізи не позначають.

Горизонтальні, фронтальні та профільні розрізи можуть бути зображені на місці відповідних основних виглядів.

При зображенні повернутих і розгорнутих розрізів до написів над ними додаються умовні знаки і (рис. 4.12, 4.13).

3.Перерізи

Перерізом називають зображення фігури, яке утворюється при умовному розсіченні деталі однією або кількома уявними площинами. У перерізі показують тільки те, що утворюється в січній площині.

Перерізи поділяють на такі, що входять до складу розрізів, і такі, що існують як самостійні зображення. Останні в свою чергу поділяються на винесені та накладені.

Побудову перерізів наведено на прикладі рисунку 4.14. На рисунку 4.14а зображено двоступінчастий вал із шпонковим пазом і плоскими зрізами. Для виявлення поперечної форми і глибини шпонкової канавки та форми зрізів вал умовно розсікають двома площинами Р і Q, перпендикулярними осі вала (рис. 4.14б). Потім уявно відкидають відрізані частини вала і розглядають плоскі фігури, які утворилися внаслідок розсічення. Щоб зобразити фігури перерізів в натуральну величину, їх розвертають до положення, параллельного фронтальній площині проекцій. Одержані фігури зображують на кресленні з нанесенням штриховки під кутом 45° до основного напису (рис. 4.14в,г).

Перерізи називаються винесеними, якщо вони виконані окремо від відповідного зображення.

Для винесених перерізів січні площини позначають на кресленні по лінії розсічення предмета, напрямок проектування показують стрілками і надписують однаковими великими буквами. Винесені перерізи обводять суцільною основною лінією. Зображення перерізів супроводжують написом А-А (рис. 4.14в). Винесені перерізи дозволяється розташовувати у будь-якому місці аркуша з повертанням зображення. У цьому випадку до напису над перерізом А-А додають знак (рис. 4.15г).

Перерізи називаються накладеними, якщо вони розміщені на самому зображені предмета. Накладені перерізи обводять суцільною тонкою лінією і буквами не позначають (рис. 4.15в).

Січні площини не позначають, напрямок проектування не показують, напис не супроводжує перерізи в наступних випадках:

1. Переріз являє собою симетричну фігуру, розміщену на продовжені сліду січної площини, який збігається з віссю симетрії самого перерізу (рис. 4.15а, е).

2. Для винесених симетричних перерізів, що розташовані у розриві між частинами зображення (рис. 4.15б).

Якщо переріз являє собою несиметричну фігуру, накладену або розташовану в розриві, січну площину і напрямок проектування показують, але буквений напис не роблять (рис. 4.14г, 4.15в).

Для кількох однакових перерізів, які належать одному предмету, січні площини позначають однаковими буквами і викреслюють лише один переріз.

Якщо при цьому січні площини напрямлені під різними кутами, то знак не ставлять (рис. 4.15г, д). Напрям січної площини повинен бути таким, щоб утворювались лише нормальні поперечні перерізи (рис. 4.15г, д, е).

Якщо січна площина проходить через вісь поверхні обертання, яка обмежує круглі отвори або заглибини (циліндричні, конічні, сферичні), то контур отвору або заглибини показують повністю (рис. 4.15є). Якщо переріз одного і того ж предмета складається з окремих, незв'язаних між собою частин, то слід виконувати не переріз, а розріз (рис. 4.15ж).

4.Штриховка в перерізах

Штриховку всіх деталей виготовлених з металів і твердих сплавів  виконують під кутом 45° до рамки креслення з нахилом праворуч або ліворуч, але обов'язково в один бік для всіх перерізів однієї деталі. Відстань між паралельними лініями штриховки, залежно від площі штриховки, повинна бути в межах 1 - 10 мм і однаковою для всіх перерізів, виконаних в одному масштабі.

Якщо напрям ліній штриховки співпадає з напрямом ліній контуру або осі, то слід наносити штриховку з нахилом 30° і 60° (рис. 4.19а).

На суміжних перерізах рекомендується наносити штриховку з нахилом в різні боки (рис. 4.19б).