Конспект практичного заняття

Конспект

практичного заняття на тему: Естетичні орієнтири Василя Симоненка та Івана Драча як поетів-шістдесятників.

 

Склала студентка групи У-61 Алексенко Тетяна

Перевірила: доц. Радько Ганна Іванівна

Дисципліна: «Історія української літератури та літературної критики»

- Вид заняття: практичне заняття,

група: У(а)-42, дата: 11.10.2021 р.

- Тривалість заняття: 80 хв.

- Час проведення: 4 пара, 13:10 – 14:30.

- Місце проведення: конференція в онлайн – режимі (Meet).

- Мета: розкрити перед студентами велич життя, висоту ідеалів та естетику творчості геніальних поетів-шістдесятників; розвивати уважність, спостережливість, зосередженість, аналітичне мислення; уміння критично аналізувати художні тексти; виховувати любов до України, до краси поетичного слова.

- Міжпредметні зв’язки: Теорія літератури, Методика навчання української літератури у школі.

Навчально-методичне забезпечення заняття:

- Технічні засоби навчання: комп’ютер.

- Рекомендована література:

Основна:

Історія укр.. літ. ХХ ст.. Кн. Друга. Ч.1. – К., 1995. – с.136-146.

Ільницький М. Іван Драч: Нарис творчості. – К., 1986.

Ткаченко А. Іван Драч: Нарис творчості. – К., 1988.

Ткаченко А. Художній світ Івана Драча. К., 1992. 48 с.

Семків Ростислав. Лірик тиші і грому.// Симоненко Василь. Вибрані твори. Упор. Анат. Ткаченко Дана Ткаченко (Серія «шістдесятники»). К. Смолоскип, 2012. С.5–72.

Пахаренко В. Як він ішов... Духовний профіль Василя Симоненка на тлі доби. Літературозн. есей. Черкаси. Брама. 2004. 52 с.

Ткаченко А. Василь Симоненко. – К., 1990.

Моренець В. Василь Симоненко: Філософія почуття // На відстані серця. –  К., 1986. Симоненко В. І в твоєму імені живу. – К., 1995.

Пахаренко В. Дорога до рідного краю. (Роздуми над сторінками поета В.Симоненка «Казка про Дурила»). //УМЛШ. – 1992. - No2.

Радько Г. І. Василь Симоненко: погляд крізь час і простір // Рідний край.- 2015.- No1(32) – С.230-235. Я для тебе горів, український народе...: до 80-ліття від дня народження Василя Симоненка/Упорядник текстів, автор передмови та приміток Ганна Радько.- Полтава: Полтавський літератор», 2015.-246с.,іл..

Радько Ганна. Василь Симоненко і шістдесятництво// Я для тебе горів, український народе...: до 80-ліття від дня народження Василя Симоненка/Упорядник текстів, автор передмови та приміток Ганна Радько.- Полтава: Полтавський літератор». С. 7–18.

Радько Г. І. «Я для тебе горів, український народе...»: змістові акценти поетичної творчості Василя Симоненка. //Аксиологический диапазон художественной литературы: сборник научных статей /сост.: В. Ю. Боровко [ и др.]; под научн. ред. В. Ю. Боровко, О. В. Лапатинской. Витебск: ВГУ имени П. М. Машерова, 2017. С.55-58.

Радько Г., Дубровська М. Методика виразного читання вірша «Лебеді материнства» Василя Симоненка// Матеріали I Міжнародної науково-практичної інтернет – конференції 28 квітня 2017 року: Сучасна гуманітаристика: наукове видання.-Переяслав-Хмельницький: ДВНЗ «Переяслав-Хмельн.держ. педагогічн. університет імені Григорія Сковороди, 2017. С.201-209 Materials of the I International scientific-praktical internet-conference «Modern Hymanities» Fpril 28, 2017.

Додаткова:

Сивокінь Г. Як читати поезію? // Сивокінь Г.М. Від аналізу до прогнозу. – К., 1990. –с.241-252.

Вітренко Г.І. Україно! Ти – моя молитва... //УЛМШ. – 1990. - No2. – с.21-31.

Ткаченко А. «Народ шукає в геніях себе». // СіЧ. – 1990. - No3. – с.5-6.

Ткаченко А. Нерозрита грань. // СіЧ. – 1990. - No1. – с.32-33.

Яременко В. Лебедина пісня Василя Симоненка// Україна . – 1988.

 

I.Організаційна частина (2 - 3 хв.)

Доброго дня, шановні студенти та колеги. Сьогодні я спробую себе в ролі викладача у вищій школі. Буду працювати з вами на практичному занятті. Мене звати Тетяна Юріївна.

Давайте з’ясуємо, хто сьогодні присутній, а хто  відсутній на занятті (перекличка за списком групи). Студенти, чи готові ви сьогодні працювати за планом практичного заняття? (відповіді студентів).

II.Мотивація та стимулювання навчальної діяльності студентів(до 5 хв.)

Темою нашого практичного заняття є: «Естетичні орієнтири Василя Симоненка та Івана Драча як поетів-шістдесятників». На занятті ми актуалізуємо знання про період шістдесятництва в українській літературі, зокрема про творчість В. Симоненка та І.Драча; зачитаємо вибрані поезії напам'ять; зробимо ідейно-художній аналіз цих поезій («Лебеді материнства» в.Симоненка та «Балада про соняшник І. Драча).

На хвилі періоду хрущовської «відлиги» з’являються «шістдесятники». Хто вони? Покоління інтелігенції, яке пройнялося вірою в оновлення суспільства, торжество свободи і демократії, названо «шістдесятниками», оскільки вершина його творчості припала на початок 60-х років. Своєю творчою діяльністю шістдесятники, маючи високий освітній рівень, художній смак і непересічний талант,  здійснили прорив у системі офіційної радянської культури, розпочали нове українське національне відродження.

В Україні на повний голос зазвучали вірші Василя Симоненка, Ліни Костенко, Василя Стуса, Миколи Вінграновського, Дмитра Павличка, Івана Драча. У прозі заявили про себе Євген Гуцало, Григір Тютюнник, Валерій Шевчук, Володимир Дрозд. У літературній критиці – Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк. У малярстві — Опанас  Заливаха, Алла Горська, Віктор Зарецький, Галина Севрюк. У кінематографі — Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика.

На сьогоднішній день ми ставимо перед собою завдання глибокого аналізу творчості Василя Симоненка та Івана Драча, а саме:

1.Біографічні відомості. Ідейно-естетичні основи становлення індивідуального стилю Василя Симоненка.

2. Особливості життєвої і творчої дороги І. Драча. Джерело лірично-космічної образності.

3. Поетикальні особливості поетичної творчості В. Симоненка (моральний

максималізм, антропоцентризм, публіцистичність, сатиричність); та І. Драча(

глибока метафоричність, віддалена асоціативність)

4. Практична робота з текстами В. Симоненка «Земле рідна! Мозок мій

світліє...», «Лебеді материнства», «Древній обікрадений народе...»,

«Задивляюсь у твої зіниці...», «Де зараз ви, кати мого народу...».

«Ти знаєш, що ти людина...», «Дід умер», «Піч», «Жорна», «Вихваляти,

славити, кричати...» «Дума про щастя», «Злодій», «Одинока матір».

5. Баладна організація поетичного світу Івана Драча. Риси поетики («Балада про соняшники», «Балада про Сор'янів та Ван-Гогів», «Балада золотої цибулі»).

6. Пізнання суті буття, духовних цінностей народу у поемах («Дума про

вчителя», «Смерть Шевченка», «Чорнобильська Мадонна»).

7. «Казка про Дурила» В. Симоненка - ідейна спрямованість твору. Жанрові особливості твору.

-

III. Обговорення навчальних питань семінару (60-65хв.)

Розпочнемо з першого питання за планом: Біографічні відомості. Ідейно-естетичні основи становлення індивідуального стилю Василя Симоненка. Розповідь студента.

Очікувана відповідь

Поет з'явився на світ 8 січня 1935 року в старій хаті над річкою Удай, що у селі Біївці на Лубенщині Полтавської області. Зараз в цьому будинку розташований сільський музей Симоненка.

Батька у Василька не було. Був чудовий дід, була мама, яка ніколи не сварилася за книжки, що їх хлопець читав зранку до вечора — при сонці, коли підпаском ганяв череду, і при каганці, коли вечорами гриз граніт науки, виборюючи золоту шкільну медаль. До мами приходили свататися. Та вона боялася вітчима для сина, боялася, що чужий прийде і зламає затишок його дитинства. От і не пішла ні за кого, тим більше, що живий був той, з ким одружена по закону, якого чекала з війни, з ким присягалася до смерті ділити і радість, і горе. Не вийшло ділити, вийшло все взяти на свої плечі — сильної, мужньої жінки.

Спочатку навчався у Біївській початковій школі. П'ять класів закінчив у Біївцях, а решту — у сусідніх селах Єнківцях і Тарандинцях, до яких доводилось йти 9 км в один бік. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях із золотою медаллю в 1952 році вступив на факультет журналістики Київського університету. Водночас із Симоненком навчалися Юрій Мушкетик, Микола Сом, Валерій Шевчук, Борис Олійник. Тут він багато пише віршів, стає членом літературної студії.

Після закінчення факультету журналістики (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини» (очолив відділ пропаганди), пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. Тут Василь Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю.

1962 року разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні (про останнє було зроблено заяву до міської ради).

Влітку 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції «Ім. Тараса Шевченка» (Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета.

З весни 1963 хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню — обласний ліксанупр (мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз — рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно.

Помер у ніч проти 14 грудня 1963 року у віці 28 років.

Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963). Василь Симоненко прожив неповних 29 років, із них на літературну творчість припадає 10. За життя поета вийшла друком лише одна збірка — «Тиша і грім», друга побачила світ тільки після його смерті.

Олесь Гончар назвав Симоненка «витязем молодої української поезії», Василь Захарченко — «поетом з горніх Шевченкових долин». Стус говорив так: «…На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само».

Один з найвідоміших віршів В. Симоненка «Лебеді материнства» автор присвятив своєму сину Лесеві. За формою, це власне колискова пісня. Але, не зважаючи на назву, це пісня люблячого батька. За змістом, духовним наповненням це заповіт поета усьому українському народу: «Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Саме ці знамениті слова викарбувані на пам'ятнику В. Симоненку в Черкасах. Друга частина цієї поезії, покладена на музику А. Пашкевича, стала відомою піснею, і лунає як гімн синівської любові до рідної землі.

Напровесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді. Так з'явилася ініціативна група, яка ставила своєю метою об'єднати духовні і фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України.

Хоч на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Ліною Костенко, Аллою Горською, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Миколою Вінграновським, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком, він став душею цього Клубу.

Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), таврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї Батьківщини («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев»^[2], «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).

Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням сучасної критики, став на шлях, указаний Т. Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини XX ст..

Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973).

В УРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірку поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки «Берег чекань» за кордоном).

Радянська критика у перше десятиліття по смерті Симоненка намагалася паралізувати вплив його самвидавної поезії цілковитим замовчуванням її, водночас канонізуючи підцензурну спадщину померлого поета як бездоганно «партійну». Але після 1972, за виразної тенденції до замовчування творчості Симоненка загалом, розпочато ревізію її як несумісної з «партійністю» в літературі (М.Шамота). Зате високу оцінку, з особливим підкресленням громадської мужності поета, дістала поезія Симоненка у самвидавній критиці (Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк).

Проблемне запитання після відповіді:

1.Хто назвав Симоненка «витязем молодої української поезії»? Чому сааме молодої? (Олесь Гончар. Тому що Симоненко назавжди залишається в історії української літератури молодим поетом, адже на його життя припало лише 28 земних років, з яких лиш близько 10 він міг активно працювати на літературному поприщі). Відмітка про відповідь студента.

 

Продовжимо працювати за планом. Наступне питання номер 2. Особливості життєвої і творчої дороги І. Драча. Джерело лірично-космічної образності. Розповідь студента.

Очікувана відповідь

Іва́н Фе́дорович Драч(17 жовтня 1936,Теліжинці,Тетіївський район, Київська область, Українська СРР—19 червня 2018, Київ, Україна) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (1989). Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006).

Народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напрямку діяльності МТС. 1955—1958 служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.

Від 1957 навчався на філологічному факультеті в Київському університеті. Виключено через творчі та політичні погляди. У вересні 1961 зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Найвищі сценарні курси в Москві. Тоді саме написав перші вірші. В 1959 вступив до КПРС.

До того самого часу належать перші контакти з українськими дисидентами й перші вірші зі критичними оцінками радянської влади.

Після арештів дисидентів написав відкритого листа, у якому каявся в своїх зв'язках із ними (травень 1966), після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились. Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, у якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко)^[3]. У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона». В журналі «Перець» № 8 за 1976р розміщено дружній жарж А.Арутюнянца, присвячений цій події.

У 1983 було нагороджено Державною премією СРСР із літератури за збірку віршів у перекладі російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980).

Працював у газетах «Літературна Україна» й «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

Член Спілки письменників України з 1962.

Творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».

За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав.

Твори були відомі в СРСР та за кордоном. Поезії було перекладено на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та інші мови^.

Запитання після відповіді студента:

1.              Який провідний образ у творчості Івана Драча? (Сонце).
2.              Які основні риси індивідуального стилю письменника? (Індивідуальний стиль Івана Драча є настільки оригінальним та самобутнім, що його не можна сплутати ні з яким іншим, його поезія вражає напрочуд незвичайними образами. Творчий доробок поета відрізняється невтомними пошуками нового. Органічним для Івана Драча є звернення до жанру балади, де метафорично змінюється реалістична конкретика. Але він переосмислив її, замінивши неймовірну епічність та надзвичайний героїзм фольклорними образами-символами). Відмітка про відповідь студента.

З’ясуємо поетикальні особливості поетичної творчості В. Симоненка (моральний максималізм, антропоцентризм, публіцистичність, сатиричність); та І. Драча( глибока метафоричність, віддалена асоціативність). Це третє питання плану.

Розповідь студента. Очікувана відповідь.

В. Симоненко прийшов у літературу зі "сформованою поетичною ідеєю світу, яку проголосив одразу, недвозначно і розвивав протягом усієї творчості". Поет мав свій погляд на світ: "Світе мій гучний, мільйонноокий, Пристрасний, збурунений, німий, Ніжний, і ласкавий, і жорстокий, Дай мені свій простір і неспокій, Сонцем душу жадібну налий!". На думку І. Кошелівця, "щоб дійти до сприймання Симоненка як поета, треба побачити його - як людину. Вона виявляється в самій таки поезії, але й поза тим Симоненко залишив не одне свідчення про себе, своє розуміння світу і власного місця в ньому" [6, с. 27]. Світ у поезії В. Симоненка безмежний "ні краю, ні кінця". Любов до світу, яка починається з любові до рідної землі, Вітчизни, позначені поетом у багатьох віршах, а також у статті "Наша рідна Вітчизна". Поет відчуває єдність із землею, народом і його історією, що, зокрема, виразно простежується у поезії "Я чую у ночі осінні". поетика симоненко метафорична мовлення

У громадянській українській ліриці 60-х років ХХ ст. відчутна неповторна симоненківська лінія. Пробудження індивідуальної гідності людини, усвідомлення нею своїх прав, свободи і обов'язків, возвеличення "людини праці", утвердження права на безсмертя, себто поцінування кожної особистості незалежно від її соціального статусу - одна з основних етичних підвалин творчості В. Симоненка. Поет вмів говорити від імені багатьох, хоча і був далекий від декларативної апологетизації пересічної людини, від "оспівування мозолів", він виразно розділяв щоденну працю і неповторний вроджений потенціал (сьогодні б сказали: "Божий дар") самої людини ("Дума про щастя", "Піч", "Жорна"). Найважливішим для поета є етнос, моральний рушій, те, що змушує людину виявляти ці свої творчі можливості ("Іти на рідне поле босим, І мучити себе й ледачого серпа, І падати з утоми на покоси, І спать обнявши власного снопа"

Це - особиста причетність до життя у кожному його прояві, "постійне горіння духу, протиставленні байдужості, індиферентності. Це - позиція, що включає споглядальність і лишає обов'язок і право»: "З людьми сміятись, плакать і любити", "На землі сміятись і страждати, жити і любить поміж людьми". З творів В. Симоненка постає образ людини чесної і благородної у своїх пориваннях, випоєної соками рідної землі, духовно багатої, сповненої почуттям гідності, людини виняткової у своїй звичайності: "Я живу тобою і для тебе, Вийшов з тебе в тебе перейду, Під твоїм високочолим небом Гартував я душу молоду". Основоположним критерієм оцінки людини, її творчих можливостей є для митця пристрасне ставлення до дійсності. 

Симоненкова емоційність світосприймання, постульована небайдужість фактично є утвердженням найвищої причетності ("повної присутності"). В. Симоненкові "хочеться так любить, Щоб навіть каміння байдуже захотіло ожити і жить", поет звертається до сучасника: "Хай серце дивиться! Хай тільки правду слуха! Хай сльози в нього котяться з очей!" У байдужості поет вбачає ознаки духовного занепаду, а у палахкотінні почуттів - істинне життя: "Живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для других виборює життя!".

Водночас слід наголосити на тому, що світ у поезіях В. Симоненка далекий від ідилічного. Поет захоплюється земною красою, але бачить і осуджує все те зле і ганебне, що протистоїть їй або загрожує ("Кирпатий барометр", "Симфонія прощання"), підтвердженням цього є вся громадянська лірика В. Симоненка. Філософську основу його поетики складає гуманістична концепція людини, винесена з доби раннього модернізму, основана, як ми вже наголошували, на поцінуванні кожної окремої особистості та її відповідальності перед своєю суспільною множиною: нерозривність ланок "людина - народ - Батьківщина" простежується в усій громадянській ліриці поета. Головними мотивами багатьох поезій В. Симоненка є турбота про Батьківщину - рішуча відсіч будь-якого "словоблуддя" і недругів, і "друзів" України ("Ні, не вмерла Україна"), готовність самопожертви в ім'я Вітчизни, тривога за її день завтрашній на планеті: "Україно! Ти - моя молитва, Ти моя розпука вікова. Грімотить над світом люта битва За твоє життя, твої права". Поет сміло кидає виклик тоталітарному режиму. В. Симоненко - один із перших шістдесятників, хто абсолютно відверто і на повний голос оголосив про свою любов до України, що як духовно-культурна цінність підноситься над усіма геополітичними розломами доби: "Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю". 

Поетизуючи людину праці, поет був далекий від оспівування рольових функцій та виробничих процесів (що абсолютно визначальне для пересічної лірики 1950-х років), натомість він практикував таке художнє відображення дійсності, в якому кожна, будь-яка корисна людська праця має свій внутрішній духовний зміст. У поезіях В. Симоненка пристрасне ставлення до людини-трудівника відчувається і тоді, коли "поет викриває її антиподів" ("Монархи", "Пророцтво 17-го року", "Де зараз ви, кати, мого народу?"), інвективно змальовує ряд шкідливих рис і властивостей, що обмежують духовну свободу людини ("Вихваляти, славити й кричати"), створює цілу низку кумедних карикатурних персонажів. Василю Симоненку також властива гостра, в'їдлива іронія цілком у дусі народного непідкупного здорового глузду: "Гострий плуг", "Заячий дріб", "Мандрівка по цвинтарю", епітафії, казки, поезії-інвективи. Іронія нерозривно пов'язана з комічним, гумором та сатирою. Коли ж почуття обурення чи гніву стає надмірним, поет вдається до прямої полум'яної інвективи - давнього творчого прийому в кращих традиціях європейської риторики ("Злодій", "Гранітні обеліски"). Іронія є художнім принципом, що дає змогу автору розкрити та оцінити дійсність. Переважно це - карикатурне зміщення / спотворення, поєднане різкими контрастами, сполученням реального з фантастичним, трагічного зі смішним або дотепним. Через химерне, незвичайне розкриваються сутність явищ, їхні взаємозв'язки, глибина (поема "Кирпатий барометр", а також казки "Казка про Дурила", "Подорож у країну Навпаки"). Не раз митець вдається й до оксиморона - різновиду тропа, що полягає у поєднанні контрастних, логічно непоєднуваних, взагалі протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нове смислове поле, якість, несподіваний вражаючий ефект. В українській художній літературі цей прийом широко використовували Т. Шевченко, Є. Плужник, В. Стус, В. Голобородько та ін.

Індивідуальний стиль Івана Драча є настільки оригінальним та самобутнім, що його не можна сплутати ні з яким іншим, його поезія вражає напрочуд незвичайними образами. Творчий доробок поета відрізняється невтомними пошуками нового. Органічним для Івана Драча є звернення до жанру балади, де метафорично змінюється реалістична конкретика. Але він переосмислив її, замінивши неймовірну епічність та надзвичайний героїзм фольклорними образами-символами. Прихід Івана Драча в українську літературу виявився настільки стрімким, а його лірика такою несподівано нетиповою, що сучасники були приголомшені. Довкола постаті молодого автора спалахнули дискусії. Дослідник творчості І. Драча М. Ільницький завважує: «Здається, саме в такому способі знаходити грані зчеплення віддалених понять і явищ, викрешувати з них іскри великої смислової й емоційної насиченості» — характерні риси його поетичного стилю.

Поет Іван Драч – постать неординарна в українській літературі. Адже його творчість – це постійний пошук, постійне новаторство: Художнику немає скутих норм. Він – норма сам, він сам в своєму стилі… На початку 60-х рр. творчість поета сприймалася неоднозначно, багато кого дратувала асоціативність, метафоричність, символізм його творів, незвичні словосполуки, сміливе введення в мову вірша наукової лексики. Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», в якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб». Наприкінці ХХ ст., а саме 26 квітня 1986 року в Україні випало пережити чорнобильську катастрофу. Аварія на 4-му блоці Чорнобильської атомної електростанції переросла в глобальну катастрофу – не тільки екологічну, але й, у першу чергу, моральну. Поети і письменники намагалися осмислити цю трагедію, розкрити її жахливу правду, приховану за стриманими повідомленнями тогочасного уряду. З таким завданням прагнули впоратися Борис Олійник у поемі «Сім», Володимир Яворівський у романі «Марія з полином в кінці століття» та деякі інші. Особливе місце в тогочасному літературному доробку на цю тему посіла поема Івана Драча «Чорнобильська мадонна», опублікована спочатку в журналі «Вітчизна», а потім у збірці «Храм сонця» в цьому ж році, хоча твір був написаний 1987 р.

Іван Драч назвав свій твір про соняшник баладою, але балада, зокрема фольклорна, – вид ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. А значить, «Балада про соняшник» не вкладається в загальноприйнятому розумінні в рамки цього жанру, маючи ознаки то притчі, то медитації, то невеликої поеми. «Балада про соняшник» – твір незвичний. Йому притаманні баладні елементи фантастики (зокрема, олюднення образів соняшника і сонця, їх «одивнення» за рахунок навмисного заземлення, спрощення), особливий драматизм (адже справжнє потрясіння переживає химерний персонаж із зеленими руками й ногами від дивовижного видива – сонця на велосипеді).

Відмітка про відповідь студента.

Зачитайте, будь ласка, вірш напам’ять «Лебеді материнства».(відповіді студентів, відмітки про виконання).

Відповідно до плану практичного заняття четвертим пунктом є практична робота з текстами В. Симоненка. «Земле рідна! Мозок мій світліє...», «Лебеді материнства», «Древній обікрадений народе...», «Задивляюсь у твої зіниці...», «Де зараз ви, кати мого народу...». «Ти знаєш, що ти людина...», «Дід умер», «Піч», «Жорна», «Вихваляти, славити, кричати...» «Дума про щастя», «Злодій», «Одинока матір».

1. Визначити основну думку вірша «Земле рідна! Мозок мій світліє...». Проблемне запитання: яким чином реалізується Симоненком прийом «повної присутності» у цій поезії. Навести приклади.

Очікувана відповідь

Основна думка поезії «Земле рідна! Мозок мій світліє...»: найвище призначення особистості у любові до рідної української землі.

Прийом «повної присутності» реалізується Василем Симоненком таким чином: «мозок мій світліє», «як твої сподіванки і мрії у життя вливаються моє», «вийшов з тебе, в тебе перейду», «хай його земне тяжіння зрадить».

2. Зробити ідейно-художній аналіз поезії «Лебеді материнства». (студенти за списком; доповнення в процесі відповіді).

Очікувана відповідь

Автор: Василь Симоненко.

Рік написання: 1962рік.

Жанр: інтимна лірика, колискова.

Збірка: Не входить до збірки.

Тема твору: Настанова матері маленькому сину не забувати своє коріння, свою Батьківщину у дорослому віці.

Ідея: Колискова матері свої дитині як головна порада життя, саме тому змалечку варто навчати найважливішому – любити свою Батьківщину.

Основна думка:  Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Римування: перехресне.

Віршовий розмір – хорей

«Лебеді материнства» художні засоби:

Епітети: лебеді рожеві, зорі сургучеві, сивими очима, материнська добра ласка, колиску синову, тихі зорі, рожевим пір’ям, золотим сузір’ям, приспані тривоги, хмельні смеркання, мавки чорноброві, сади зелені, хлопців-чорночубих, диво-наречені, рідну матір, очі материнські, білява хата, на чужому полі.

Порівняння: лебеді, як мрії.

Метафори: лебеді мріють крилами з туману, зорі сиплють ночі у лимани, казка заглядає в шибу сивими очима, півні тривожили темряву, лебеді танцювали в хаті на стіні, тривоги виростуть, очі материнські і білява хата за тобою будуть мандрувати, верби і тополі прийдуть з України.

Звертання: Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати; припливайте до колиски, лебеді, як мрії; опустіться, тихі зорі, синові під вії; виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу; можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину.

Образи: людей: мати, син, друг, мавки чорноброві (диво-наречені); міфологічних істот: досада; природи: туман, лебеді, ніч, зорі, верби, тополі; предметів і явищ: колиска, хата, казка, тривоги, очі материнські, білява хата, Батьківщина, душа, прощання.

Символічні образи: казка (символ добра); лебеді (символ материнської любові, відданості, мрії); верби та тополі (символ Батьківщини); мати й Батьківщина (символ найдорожчого в людському житті).

Вірша Василя Симоненка «Лебеді материнства» умовно можна поділити на дві частини: перша – колискова маленькому синові, як оберіг від нечистих сил; друга – настанова дорослому синові, як напуття на правильне достойне життя.

3. Зясувати жанр поезії «Древній обікрадений народе...».

Очікувана відповідь. Громадянська лірика.

4. Визначити жанр, тему, віршований розмір, особливості римування та провідний мотив вірша «Задивляюсь у твої зіниці...».

Очікувана відповідь.

Жанр: ліричний вірш.

Тема: звеличення рідної землі, її історії.

Віршований розмір: шестистопний ямб

 

Римування: перехресне (зіниці — блискавиці, рань — повстань.)

Провідний мотив твору. Поет звіряється у любові до України, закликає земляків любити рідну землю, дбати про ЇЇ майбутнє.

Навести приклади риторичного питання та риторичних окликів у поезії «Задивляюсь у твої зіниці…»

Очікувана відповідь:

риторичне питання «Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?» цілком логічно підкреслює ті опори, на яких тримається світ і людське життя;

риторичні оклики «Ти для мене диво!», «Одійдіте, недруги лукаві!», «Друзі, зачекайте на путі!», «Чуєш — битви споконвічний грюк!» роблять вірш емоційним, наближають автора до читача.

5. Навести приклад антитези у поезії «Де зараз ви, кати мого народу...»

Очікувана відповідь: «Під сонцем вічності древніє й молодіє. Його жорстока й лагідна душа».

6. Охарактеризувати композицію та проблематику поезії «Ти знаєш, що ти людина...».

Очікувана відповідь.

Композиція «Ти знаєш, що ти — людина?» 

Поезія починається з риторичних запитань, після чого В. Симоненко вмотивовано пояснює про смисл і призначення людини на землі, швидкоплинність її життя. Автор твору наголошує на тому, що людина повинна поспішати жити, робити добрі справи, залишаючи по собі слід.

Вірш складається з чотирьох куплетів, кожний з який містить по п’ять рядків.

Проблематика «Ти знаєш, що ти — людина?» 

людина і суспільство (призначення людини на землі);

індивідуальність кожної людини;

швидкоплинність часу і життя.

7. Назвіть провідну ідею у поезії «Дід умер».

Очікувана відповідь.

Ідея незнищенності людської душі.

8. Зробити порівняльний аналіз поезій «Дід умер» та «Вихваляти, славити, кричати...» з точки зору використаної провідної ідеї.
9. Проаналізувати особливості викриття тоталітарної системи у поезії «Дума про щастя». Навести приклади з текстую

Очікувана відповідь. Автор проникливо бачить велику прірву між переможними звітами про досягнення і наснажливими буднями сільських трудівників. За «веселими цифрами» у «жахливо веселих» віршах і «ґрунтовно важких» статтях і журналісти, і суспільство не хотіли бачити справжніх реалій села. Ви­снажлива праця не могла ощасливити людину, навпаки, вона обкрадала, відривали її від сім'ї, дітей, збіднювала життя. В. Симоненко навіть висловлює крамольну на той час — час освоєння космосу — думку, що досягнення науково-технічного прогресу тримаються на невсипущій праці людей села:

...в космос крешуть ото

не ракети,

але пружні цівки молока.

Типовість ситуації вдало підкреслюється поетом — ге­роїня безіменна («ця Марія чи Настя»). Прикметною є назва вірша, на перший погляд, запозичена з фольклору, а насправді — знову гірка іронія: думи про ге­роїв праці складалися і в радянські часи, їхній пафос, як і газетних статей, був величально-урочистим. Дума про щастя простої людини В. Симоненка (згадаймо тут вислів поета "найскладніше людина проста") — це гірка правда про ніве­лювання людського в людині, про приниження людської гідності в ім'я ілюзорних ідеалів.

10.                      Проаналізувати образ жінки у поезії «Одинока мати».

Очікувана відповідь. Так історично склалось, що у віковічній боротьбі українців, жінка часто змушена була жертвувати свої сином, чоловіком, які захищали нашу країну, тому у творчій спадщині автора присутній мотив самотньої жінки-матері. Зокрема, у вірші «Одинока мати» розповідається про жінку, яка в молоді роки не дочекалася нареченого – повдовіла, але Бог дав надію, синочка цій «мадонні часу». На жаль, образ матері-вдови знов повертається в наші реалії: жорстока війна не жаліє «матері правди на землі». Так актуально звучить:

І ти не знав, що терпли в неї руки,

Коли вона сідала до стола

І, затаївши біль в душі і муку,

Із батьком річ проникливу вела.

Вона писала: «Добре нам живеться,

Ти ж про одне, про перемогу дбай.

Уже синок наш бігає й сміється…

Скоріше окупантів добивай».

Василь Симоненко своїми творами віддав належне «найсильнішій із жінок», проінтерпретувавши образ української матері у річищі найкращих національних традицій.

Проблемне запитання. Яким чином дитячі роки поета могли бути повязані з написанням цього вірша?

Відмітки про відповіді студентів, доповнення, аналіз творів, читання віршів напамять.

 Перейдемо до обговорення 5 питання. Баладна організація поетичного світу Івана Драча. Риси поетики («Балада про соняшник», «Балада про Сор'янів та Ван-Гогів», «Балада золотої цибулі»).

Перевірка напамять «Балада про соняшник» ( студенти за списком).

Зробити ідейно-художній аналіз «Балада про соняшник».

Очікувана відповідь.

Аналіз твору «Балада про соняшник»

Рік написання: 1962.

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: балада (модерна).

Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.

Віршовий розмір: верлібр.

Іван Драч назвав свій твір про соняшник баладою, але балада, зокрема фольклорна,— вид ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. А значить, «Балада про соняшник» не вкладалася в загальноприйнятому розумінні в рамки цього жанру, маючи ознаки то притчі, то медитації, то невеликої поеми. «Балада про соняшник» — твір незвичний.

Йому притаманні баладні елементи фантастики (зокрема, олюднення образів соняшника й сонця, їх «одивнення» за рахунок навмисного заземлення, спрощення), особливий драматизм (адже справжнє потрясіння переживає химерний персонаж із зеленими руками й ногами від дивовижного видива — сонця на велосипеді).

Тема: Розширення просторових координат художнього світу, відштовхування від побутових, буденних реалії життя і на цій основі підвищення широких узагальнень. Ідея: Відчути неповторну, нову грань життя. В творі потужно звучить мотив духовної величі людини.

Метаморфоза: "В соняшника були руки і ноги, Було тіло шорстке і зелене, Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці, І купався коло млина, і лежав у піску, І стріляв горобців із рогатки. Він стрибав на одній нозі, Щоб вилити з вуха воду…"

У творі «Балада про соняшник» описане «золоте німе захоплення» поезією — недосяжним «сонцем на велосипеді» — маленького хлопчака-халамидника, що просить покататися хоч на рамі. Серед дитячої, простої, теплої, але такої звичайної буденності хлопець-соняшник раптом помічає яскраве засмагле сонце у червоній сорочці, яке відкриває йому новий незвіданий світ. Соняшник вже не зможе відвести погляд від сонця. Народжений на землі, він назавжди пов'язаний зі світилом. Тільки люди, захоплені поезією, можуть провести інших у світ, де здійснюються мрії і банальність стає незвичайністю.

Відмітки про виконання завдання студентами.

Проаналізувати проблему людини і природи у «Баладі про Сор'янів та Ван-Гогів».

Виокремити риси олюднення у «Баладі золотої цибулі».

Очікувана відповідь

Однією з найприкметніших рис літературних зацікавлень поета є потяг до таких тем, створення таких образів, які до нього не ставали об'єктами поезії. Наприклад, "Балада золотої цибулі", де йдеться про звичайнісіньку цибулю, яку мати виростила на городі або купила на базарі чи в овочевому магазині. Але у вірші поета-віртуоза — цибулина олюднилася і пишеться з великої літери: Цибуля, Цибулина, Цибулинка. Вона стала звичайною живою істотою — це богиня ринку. "Невинна золота фея жорстокого Апетиту", "затята суперниця розваленої рохлі Картоплі..." Вона — не просто Цибулинка, а ніжна Лаура, нарешті вона — Весталка (жриця давньоримської богині). "Балада золотої цибулі" сприймається як високохудожня поетична розповідь про звичайні речі нашого побуту, нашого буденного життя.

6. Пізнання суті буття, духовних цінностей народу у поемах («Дума про вчителя», «Смерть Шевченка», «Чорнобильська Мадонна»).

Розповідь студента.

Очікувана відповідь.

Особливе місце в багатогранній творчості Івана Драча посідає його поетична драматургія - три драматичні поеми: “Дума про Вчителя”, «Смерть Шевченка», «Чорнобильська Мадонна» , об'єднані спільною темою митця як учителя, як скульптора і як поета відповідно. Перша драматична поема Івана Драча “Дума про Вчителя”, написана 1976 р., присвячена “видатному педагогові В. О. Сухомлинському”, авторові 41 монографії і брошури, більше 600 статей, 1200 оповідань і казок. Високу оцінку поемі дав Микола Ільницький: “Вчитель постає у ньому на повний зріст як педагог, як громадянин, як людина… Твір становить певний етап у творчості письменника, його талант розкрився новими гранями…”. У поемі І. Драч звертається до проблем педагогіки, порушуючи питання про минуле, сучасне й майбутнє освіти та культури, про принципи народного виховання, які впливають на формування внутрішнього духовного світу людини, загалом про традиції української етнопедагогіки, “обстоює новаторські педагогічні ідеї, естетико-гуманістичні принципи виховання людини, сповідувані, зокрема, В. Сухомлинським”. Назва твору метафорична, оскільки образ Вчителя - це збірний метафоричний образ, прототипом якого є Василь Сухомлинський і який поєднує в собі образи інших видатних педагогів світу: Коменського, Песталоцці, Сковороди, Ушинського, Макаренка і Корчака. Поема починається трьома “словами”-звертаннями: “Слово до читача”, “Слово до режисера” і “Слово до редактора”, які становлять потрійну експозицію твору. Таке звернення у формі “слова” І. Драч обрав невипадково, адже В. Сухомлинський надавав великого виховного значення слову. У “Слові до читача” І. Драч підкреслює надзвичайну важливість, вагомість основної теми свого твору - професії Вчителя, підносячи її до вселюдських обріїв, ототожнюючи усіх людей з учнями і вчителями: “У кожного з нас вчитель є, читачу, Усі ми - тільки учні й вчителі. Усі ми у добрі своїм і злі Несем чийсь холод і любов гарячу” [20, с. 4]. “Слово до редактора” становить собою ряд афоризмів, зокрема твердження Арістотеля, парадокс Шіллера, виклик Макаренка й роздуми Вчителя, тобто висловлювання Сухомлинського. Саме в його словах знаходимо основну думку твору - формування доброї людини. На думку А. Ткаченка, “доброту й довіру до дитини, до підлітка Сухомлинський вважав найпершим кредо справжнього педагога”. “Адже без доброти - справжньої теплоти серця, яку одна людина віддає іншій, неможлива душевна краса”. Ці рядки є своєрідним лейтмотивом поеми. У “Пролозі” І. Драч наголошує на тому, що кожен вчитель - це не проста людина, “це суцільна драма. Це вузол всіх вітрів, що дмуть зівсюди. …Та ж кожен крок і кожен його намір - Це вибухівка, стиснута, спресована Характером тонким і волею могутньою”. Недарма автор звертається до жанру саме казки, адже одним із джерел методики вивчення мови для В. Сухомлинського була народна педагогіка. Народні прислів'я, загадки і скоромовки, притчі й оповідання, легенди й перекази. Це своєрідна філософська притча, у якій висловлено думку, що людина може навчитися всього, але “Любові не навчишся, друже. Любов повинен дати хтось…”.

Це своєрідний гімн Любові з елементами дидактики, повчання, це шлях до усвідомлення свого “я” кожною людиною. І. Драч у драматичній поемі “Дума про Вчителя” піднімає таку основну тему - тему Вчителя, прототипом образу якого є В.Сухомлинський. Саме тому в канві усього твору простежуємо основні принципи виховання В. Сухомлинського: і доброту, і довіру, і любов до дітей, і роль батьків, а особливо мами, у вихованні дитини, і народні джерела, і соціум, у якому зростає дитина.

Цікавий факт з біографії Івана Драча: він є одним з небагатьох, хто не вивозив після вибуху на АЕС поквапливо своїх дітей з Києва, мало того, його син Максим, на той час уже випускник медінституту, брав участь в евакуюванні потерпілих, їх обстеженні й наданні першої допомоги і сам теж зазнав опромінення. Тому глибоко індивідуальним болем, сердечною тривогою відгукнулася у серці поета глобальна катастрофа. Авторська позиція визначається то правдивістю й мужністю, то сумнівами й хитаннями, страхом, чи зможе поет висвітлити таку глобальну тему, чи знайде слова, щоб передати міру людського болю. Адже, як констатує автор, після Чорнобилю біль перейшов у мистецтво -- в слово, в пензель і фарби, в жезл диригента. Це визначає жанрову особливість «Чорнобильської мадонни» -- ліро-епічна поема, а за структурою -- поема-фреска (або поема-мозаїка). Поема має композиційне обрамлення: починається і завершується епіграфами -- словами із народного епосу та з «Марії» Т. Шевченка. Як Шевченко у «Марії» покладав всі надії на пресвітлий образ Божої Матері, так і Драч свій ідеал у відродженні України бачить в образі Чорнобильської Мадонни. Всі композиційні одиниці поеми об'єднує центральний образ жінки -- Матері, що концентрує у собі минулу, сучасну й майбутню долю України та людства. Цей образ має декілька художніх планів реалістичний, символістичний, міфологічний, сюрреалістичний. Апокаліпсис в поемі втілюється в голосінні ліричного героя, який не знаходить ніде притулку, втікаючи від чорнобильської біди, втіленої в образі вогненного хреста. «Чорнобильська мадонна» -- це голосіння і покаяння, скорботна «материнська пісня з чоловічої душі». Образ Матері-Мадонни -- один з традиційних в українській літературі. У часи найбільших історичних випробувань наш народ шукав захисту й відпущення гріхів саме в Матері Божої, його заступниці-берегині. Тут можна провести паралель між цим твором Івана Драча та творами «Скорбна мати» Тичини, «Марія» з однойменного твору Уласа Самчука. «Чорнобильська мадонна» -- неначе продовження цього ряду. Автор у пролозі до поеми звертається до багатовікової традиції зображення Мадонни, водночас переживаючи глибокі сумніви щодо власного права виразити в слові грандіозну катастрофу, перед якою всі слова безсилі, забуденні й замалі. Водночас він усвідомлює, що й мовчати не має права, коли душу гнітить обов'язок сказати правду про вселюдську трагедію.

Він бачить її профіль у кожному жіночому обличчі, позначеному печаттю Чорнобиля. Мати -- Мадонна -- Україна зливаються в уяві митця, розгортаючи галерею жіночих образів: Мати Божа, заступниця людська, Жінка-Мати (у тому числі майбутня, якій ще треба буде родити), Мати-Батьківщина -- усе це грані одного образу. Багатоголосся, розмаїття емоційних тональностей -- від бурлеску до патетики, від сатири до трагізму -- виливаються у своєрідний жанр «поемн-мозаїки» (за визначенням А. Ткаченка), складеної з окремих, нібито незалежних, сюжетно не пов'язаних епізодів, об'єднаних, проте, спільною ідеєю-- покути за страшний гріх перед своїми дітьми й матерями, своїм народом, своєю землею [2;с.16]. Тому в поемі, центральною є проблема людської відповідальності за долю цілої планети. Адже коріння трагедії поет вбачає насамперед в моральній площині: багатолітнє «христопродавство», споживацько-утилітарне ставлення до світу помстилося на народові. «Помста вона і є -- Чорнобильська чорна Мадонна».

Поема має своєрідну композицію, цементує її в єдине ціле наскрізний образ Мадонни, що сприймається читачем як образ Марії, матері Христа. Та Драч інтерпретує ці образи по-своєму:

Марія, Марія

Та Марія не та.

Та зродила Христа,

Ця - антихриста.

«Чорнобильська мадонна» -- це крик болю. Крик несамовитого болю від страшенної рани, пильні, будьте людяні, будьте правдиві, інакше планета не витримає наруги -- і вибухне божевіллям.завданої природі, Україні, людині, людству. «Чорнобильська мадонна» -- це пересторога. Пересторога синам України і синам усієї Землі. Око поета-мислителя бачить все. Своїм поетичним словом він охоплює всі проблеми, відчуті ним, його близькими і друзями. Але, на жаль, наше суспільство не однорідне: серед нас є і герої-пожежники, які ціною свого життя рятували людство, а є й такі, які грабували покинуті села. Трагедія ліричного героя символізує загальнолюдську хресну дорогу.

Драч у поемі «Смерть Шевченка» писав: «Художнику немає кутих норм. Він -- норма сам, він сам в своєму стилі». Це слід пам'ятати, читаючи його твори, потрібно знати, що він зробив нормою поезії багато понять і явищ, які до того перебували за межами мистецької краси, що він виробив свій неповторний метафоричний спосіб мислення, стиль, котрий можна роками досліджувати й розгадувати, але неможливо збагнути до кінця. Плідно працює Іван Драч у так званих "межових" жанрах. Він створив особливий для літератури тип художнього мислення - симфонічний, а образна система цього твору побудована на унікальній синестезії (злитті) сигналів усіх почуттєвих рецепторів. «Письменник став творцем ще одного новаторського жанру - драматичної поеми, побудованої на поєднанні елементів абсолютно різних літературних родів». Певна річ, із кожною поетичною збіркою Іван Драч відкривався не тільки новими естетичними якостями. Його феноменальні філософські осягнення, пошуки неординарних форм і відчайдушний громадянський пафос впевнено піднімали поета до вершин неперевершеного Майстра. Особливо це відчутно в поемі «Смерть Шевченка», де Іван Драч роздумує про покликання поета. Складається симфонія з прологу і двох частин: «Вишневий цвіт» і «Вишневий вітер» . Поет і сучасність, поет і суспільство тут набрали таких образів змістовного звучання, що стали вражаючими символами соціальних проблем двадцятого століття. У творчості молодого Драча вирізняється ця поема насамперед тим, що автор сам визначив її жанр як симфонію. І справді, поема вражає поліфонічністю, включає в себе елементи ірраціональні, марення, далекі голоси, голосіння матері.

Шевченко і Україна, Шевченко і всесвіт - проблеми, які поставив Іван Драч у своїй поемі-симфонії. Життєвий шлях великого поета скінчився так рано, так передчасно відходив від України її найдорожчий син. У поетових мареннях виникає страшне видиво - зринають епізоди його солдатської муштри, долинає далекий дівочий голос його подруги дитинства - Оксани. У поемі-симфонії, мов на екрані, чуємо цвірінчання горобців, що прикидаються патріотами, видають себе за інтернаціональних шанувальників пам'яті Кобзаря, а насправді в них ніскілечки совісті й честі за душею. Вражаюча сцена похорону співця. У тому траурному символічному дійстві горе звело Шекспіра і Бетховена, Пушкіна і Гойю... І кульмінаційний момент - це сходження на Чернечу гору, де, нарешті, навіки спочив славний син України. Стиль І. Драча вражає глобальною персоніфікацією, кількаступеневими й перехресними асоціаціями, химерними метафорами, які на перший погляд здаються дивними й парадоксальними, і тільки коли простежиш заь семантичними переливами цих асоціацій у словосполученнях, помічаєш, що поет уміє вхопити глибинне і найсуттєвіше - на межі прозріння, відкриття і що це є правдою, і, що саме таким є індивідуально-авторське бачення та відчування. Про це свідчить наскрізний метафоричний образ вишневого вітру в поемі «Смерть Шевченка»:

Вишневий вітер на землі,

Вишневі думи на чолі.

Вишневий цвіт

З вишневих віт

Вишневий вітер

Звіває з віт…

Він виріс на асоціаціях з вишневою гілочкою, що розквітла в кімнаті Шевченка в Петербурзі на день його народження, та з поезією „Садок вишневий коло хати...”.

У симфонічній поемі ”Смерть Шевченка” Іван Драч сам заявляє про своє право на індивідуальний стиль і енергію поступального руху по висхідній:

Художнику - немає скутих норм,

Він - норма сам, він сам в своєму стилі...

У цей столітній і стобальний шторм

Я кидаюсь в буремні гори - хвилі.

Такі вражаючі персоніфікації і метафори у цій поемі - симфонії міг створити тільки Іван Драч. До уже смертельно хворого Тараса Шевченка в його уяві йшла Батьківщина. Твір великої ваги як у творчій біографії І. Драча, так і в історії української поезії XX ст.Також примітна сцена похорону Шевченка тим, що в ній молодий поет ще у ті часи, чатовані пильними імперськими ідеологами, назвав Кобзаря творцем національної самосвідомості українства. Ця висока «температура» висловів, незвичайна метафористичність і розкутість думки одразу впадає в очі як силам, які пильнували політичну цнотливість поезії, які розпочинали наступ на короткочасну демократизацію суспільства, так і звичайному читачеві, що читає чи читатиме твір зараз чи через кілька століть.

Відмітки про відповіді студентів, доповнення.

7. «Казка про Дурила» В. Симоненка - ідейна спрямованість твору. Жанрові особливості твору.

Розповідь студента.

Очікувана відповідь.

Поема "Казка про Дурила" — вершина сатиричної поезії Симо­ненка. Ця страшна казка написана не тільки для дитячої уяви, а й для дорослої пам’яті про пережиті, криваві дні. Адже тут головний герой твору бреде через море людської крові, шукаючи Рідний край.

У смішному і трагічному образі Дурила тут постає одурений, тем­ний і безпорадний народ. Ось тому остання Симоненкова казка, — це унікальне явище всієї світової літератури. Це твір надзвичайної го­строти і виняткової сміливості, спрямований проти "окремих незначних недоліків". У першій йдеться про передісторію пригод Дурила, якого малим хлопчиком вигнали з дому, за те, що називав видимі речі на повний голос. У другій частині розповідається про зустріч Дурила з людьми, які стверджують, що живуть у Раю. А у третій частині йдеться про "Заповіт засновника Раю", почувши який, Дурило вирішив термі­ново втекти і визволити Щастя, бо мешканцям цього Раю потрібні лиш "повне корито бурди, тепла ковдра, запашна стріха та цукер­ка вряди-годи".

Ліричний герой поезії Симоненка — це людина, яка опинилась на складних перехрестях історії, поставлена у злиденні умови буття, але бореться проти морального занепаду, бездуховності, бореться за свою гідність, ніби примушуючи замислитись усіх над неповторніс­тю і значимістю кожної людини.

Проблемне запитання: чи дійсно Дурило – дурень? Обгрунтуйте. (відповіді студентів).

Назвіть ознаки алегоричності у «Казці про Дурила». (Відмітки про виконання завдань, доповнення).

 

І V. Підведення підсумків заняття (до 5 хв.)

Шановні студенти, на практичному занятті ми у повній мірі зреалізували завдання, досягли поставленої мети. Розглянули біографічні відомості про письменників Івана Драча та Василя Симоненка, виокремили риси їхнього індивідуального стилю, оприявнили витоки їхнього поетичного світобачення. Зачитали поезії напамять, зокрема, «Лебеді материнства» та «Балада про соняшник», зробили розгорнутий ідейно-художній аналіз цих поезій. Нами було охоплено та проаналізовано ряд поезій Василя Симоненка: «Земле рідна! Мозок мій світліє...», «Лебеді материнства», «Древній обікрадений народе...», «Задивляюсь у твої зіниці...», «Де зараз ви, кати мого народу...». «Ти знаєш, що ти людина...», «Дід умер», «Піч», «Жорна», «Вихваляти, славити, кричати...» «Дума про щастя», «Злодій», «Одинока матір».  Охарактеризували баладну організацію поетичного світу Івана Драча. Риси поетики у творах «Балада про соняшник», «Балада про Сор'янів та Ван-Гогів», «Балада золотої цибулі». Розглянули особливості пізнання суті буття, духовних цінностей народу у поемах «Дума про вчителя», «Смерть Шевченка», «Чорнобильська Мадонна» Івана Драча. Ознайомилися з ідейною спрямованістю «Казки про Дурила» В. Симоненка та жанровими особливостями твору.

Мотивація діяльності групи і окремих студентів, оцінювання їхньої роботи.( виставлення оцінок, повідомлення оцінок студентам).

 

V. Повідомлення теми і проблем наступного семінару(2-3 ХВ.).

Студенти, я вдячна вам за роботу на практичному занятті. Наступного разу ми розпочнемо обговорення за планом 4 практичного заняття з теми «ОСОБЛИВІСТЬ ТВОРЧОЇ ПАЛІТРИ М. ВІНГРАНОВСЬКОГО ТА ІРИНИ ЖИЛЕНКО». У плані заняття є 5 питань:

1.М. Вінграновський - перший з-поміж рівних у плеяді шістдесятників. (1936- поет, прозаїк, кіномитець. Учень О. Довженка.

2. Продемонструвати вираження поетом вселюдських національних мотивів крізь призму «інтимного самозосередження».

3. Глибокі любовні переживання ліричного героя у зб. «Цю жінку я люблю».Засоби поетичного вираження, особливість індивідуального стилю М.Вінграновського.

4.Біографія Ірини Жиленко.(28.04.1941- 3.08.2013) Реценція себе самої та покоління «шістдесятників» у книзі спогадів І. Жиленко «HOMO FERIENS» («Людина святкуюча»).

5. Імпресіоністична розкутість, музична виразність лірики Ірини Жиленко 60-70-х років ХХ ст.

До практичного заняття укладена література для підготовки: основна та додаткова.

Також ви маєте виконати завдання:

1.Прочитати вірші із збірки «Цю жінку я люблю» (1990)М.Вінграновського та інші твори за списком. Зб. «Атомні релюди»(1962),»Сто поезій»(1967),» На срібнім березі» (1978),»Губами теплимиі оком золотим»(1984).

2. Вивчити вірші ( за списком ) напам’ять.

3. Прочитати сонети Ф.Петрарки, порівняти з інтимною лірикою М.

Вінграновського.

4. Рецепція шістдесятників і шістдесятництва Іриною Жиленко у книзі спогадів «Homo feriens» ( Людина святкуюча). Особливо опрацювати розділ «Шістдесятники».

5. Записати в зошити головні думки авторки про себе і свій час, про друзів

– відомих письменників, художників, літературознавців.

6. Прочитати поетичні збірки І.Жиленко 60-70-х років ХХст. « Соло на сольфі» (1964), «Автопортрет у червоному» (1971), «Вікно у сад» (1978).

 

Чи маєте ви до мене якісь питання?

Готуйтеся до наступного заняття. На все добре!