Драматургія другої половини ХХ століття
«Театр абсурду» (або «драма абсурду») — це сукупність явищ театрального авангарду другої половини XX ст. Ознаки, які притаманні творам «театру абсурду» • Створення абсурдного художнього світу, де відсутні логічні, причинно-наслідкові зв’язки, порушені моральні норми, спотворені людські стосунки; • просторово-часові зсуви, що є вираженням загального абсурду буття; • бунт проти здорового глузду, нормативності; • мотиви розгубленості, відчуженості, самотності, невлаштованості, приреченості людини у світі; • гротеск як засіб викриття безглуздості й штучності життя; • дія послаблена, нерідко вона відсутня або ілюзорна, умовна; • «мовна революція» (Е. Йонеско): гра слів, неузгодженість реплік, незрозумілість монологів і діалогів, порушення граматичних і синтаксичних норм, каламбур, підтекст тощо; • персонажі нагадують не людей, а маріонеток, це — образи-схеми, образи-ідеї, образисимволи, що втілюють авторську думку про абсурд, який торкнувся й людської душі; • ігнорування будь-яких канонів у побудові п’єси; • використання елементів різних жанрів (трагікомедія, трагіфарс, комічна мелодрама тощо); • синтез мистецтв (до «драми абсурду» нерідко належать пантоміма, хор, цирк, мюзик-хол, кіно); • поєднання комічного й трагічного. |
Милорад Павич. «Скляний равлик» Перегляньте експрес-урок. Випишіть основне.
_______________________
_______________________
_______________________
_______________________
_______________________ Експрес-урок 20.
_______________________ М. Павич. Скляний
_______________________ равлик (автор –
_______________________ кандидат
_______________________ філологічних наук
_______________________ Б.В. Стороха)
Постмодернізм (латин. post — за, далі, після, букв. — після модернізму) — це багатозначний термін, щодо якого відбуваються дискусії в сучасному літературознавстві. Нині постмодернізмом називають: 1) сукупність літературномистецьких тенденцій, явищ, шкіл, що виникають на межі XX–XXI ст.; 2) художній напрям у літературі й мистецтві другої половини XX — початку XXI ст.; 3) світовідчуття кризової епохи наприкінці XX — на початку XXI ст.; 4) стиль у сучасному мистецтві й літературі; 5) особливий спосіб організації художнього світу, що може виявлятися на різних етапах літератури; 6) етап розвитку літератури й мистецтва.
|
Равлик — універсальний місячний символ, що виражає ідею природних циклів, родючості, відродження. У єгипетській ієрогліфіці спіраль зображувалася равликом і позначала хід часу, великий ритм життя. До нас дійшли згадки про церемонії, які проходили у Стародавньому Єгипті, в лабіринті храму в Абідосі, і стосувалися часу. |
|
Мааткара Хатчепсут (Хатшепсут) Хенеметамон — п’ята жінка-фараон ХVIII династії Стародавнього Єгипту (роки правління — приблизно 1479–1458 рр. до н. е.). Хатчепсут була дочкою фараона Тутмоса I. Після смерті батька вона вийшла заміж за зведеного брата Тутмоса II. Маючи слабке здоров’я, Тутмос II помер, оголосивши фараоном малолітнього сина Тутмоса III від другої дружини. Новий правитель був занадто малим, і Хатчепсут виконувала при ньому обов’язки регента. Однак така роль не влаштовувала царицю — вона хотіла домогтися всієї повноти влади. 1479 р. до н. е. її проголошують фараоном. Після того, як її пасинок досяг повноліття, їй довелося придушити кілька повстань. За часів її царювання Єгипет процвітав. Таємницею залишалися її стосунки із Сенмутом — головним радником, зодчим храму в Долині царів, наставником дочки Нефрури. Від початку правління Хатчепсут радник Сенмут став володарем 93 титулів і був найближчою довіреною особою правительки. Віддавши дочку заміж за Тутмоса ІІІ, жінка-фараон дала йому шанс знову стати законним правителем. Уважають, що Сенмут готував Нефруру до самостійного царювання, але вона явно не успадкувала материнської жаги до влади. Після смерті Хатчепсут (1458 р. до н. е.) фараоном став Тутмос III, який згодом наказав знищити всі відомості про неї та її зображення, тому тривалий час про Хатчепсут нічого не було відомо. |
||
|
||
Упишіть імена героїв оповідання, урахувавши історичну основу твору. |
||
|
||