Конспект тематичного заняття для дітей старшої групи "Українська поетеса Леся Українка"

Конспект тематичного заняття для дітей старшої групи

Українська поетеса Леся Українка

Мета. Поглибити знання дітей про життя і творчість великої української поетеси Л. Українки. Виховувати любов до поезії, до рідної природи; вчити дітей розуміти виразність поетичного слова.

Обладнання. Портрет Л. Українки та фотографії, український рушник, квіти, демонстраційний матеріал до оповідання «Три метелики» (туліпан, біла лілея, білий метелик, червоний метелик, жовтий метелик, сонечко, хмарка з дощиком) .

Попередня робота: заучування віршів Л. Українки вдома і в садку.

Хід заняття

«Три метелики»
(розповідь ведеться у супроводі настільного театру)

Були собі три метелики: один білий, другий червоний, а третій жовтий. Вони весело літали цілий день у великому саду, в сонячному світлі, перелітали з квітки на квітку, куштували медок і летіли далі.

Час їм дуже швидко минав. Вони так загралися, що й не зогляділися, що сонечко сховалося за хмари і пустився дощ.

Змокли метелики. Полетіли вони до своєї хатки, аж там біда: двері замкнені, а ключа ніде не можна знайти.

Що тут робити? За той час, що стояли перед дверима та не знали, що робити, змокли страшенно. Насилу вже крильцями ворушили. Ледве долетіли до туліпана, червоного жовтими крапочками. Попросили його захисту:

•          Любий туліпанчику просимо тебе, відчини свій келех та сховай нас від дощу!

Туліпан подивися на них і промовив:

•          Жовтого і червоного прийму, а білий нехай застається на дворі.

Але обидва метелики, жовтий і червоний промовили:

•          Коли ти не хочеш захистити нашого братика, білого метелика, той ми краще на дощі

будемо мокнути.

Метелики смутні полетіли до білої лілей . Попросили й її, щоб сховала їх від дощу, але вона погоджувалася прийняти тільки білого. Тоді й він промовив:

•          Сам-один не хочу ховатися в тебе! Або вже разом з своїми братами десь знайдемо

захист, або вже в купі бідувати будемо.

Почуло це з-за хмар сонечко, і схотілося йому побачити тих приятелів, що так один за одного обстоювали продерлися крізь хмари й кинуло на метеликів своє проміння. Зараз крильцята їм висохли, і самі вони зогрілися і знов літали, танцювали й раділи, як давніш, аж до самого вечора. А як сонечко зайшло за гору, то метелики полетіли додому спати.

 (Леся Українка)

•          Про що розповідається в оповіданні?
•          У кого попросили захисту метелики?
•          Що відповів їм туліпан?
•          Що відповіли обидва метелики?
•          Яку відповідь промовила лілея?
•          Що на те, промовив білий метелик?
•          Хто допоміг метеликам?
•          Як відносились один до одного метелики?
•          Вони справжні друзі?

Так дітки, справжні друзі у біді один одного не полишать, будь-яку незгоду їм разом легко подолати. Сподобалась вам розповідь. А знаєте хто її написав? Написала оповідання видатна українська поетеса Леся Українка. Сьогодні я розповім вам про роки життя Л. Українки, про її сім’ю, про творчість письменниці.

 

Деякі факти з біографії Лесі Українки

 

Народилася Леся Українка 25 лютого 1871 року в Новгород–Волинському, в славній родині Косачів (Лариса Петрівна Косач - Квітка)/

Батько Лесі – Петро Антонович Косач працював юристом, був людина освічена й для свого часу передова, а натурою лагідна та добра. Лесина мати любила мистецтво, невтомно збирала його зразки: різні орнаменти, тканини, вишиванки, а також пісні, казки тощо. Вона була свого часу видатна письменниця і друкувалася під прізвищем Олени Пчілки.

Зі всіх шістьох дітей, що були в Косачів (два сини і четверо дочок), Леся найбільше вдалася в батька: і вродою, і характером, і звичками. Обидва вони були однаково лагідні та безмежно добрі, стримані, терплячі, однаково наділені виключною силою волі. Вони обоє були поблажливі в ставленні до інших, але не до себе, важко уявити, щоб вони зробили щось таке, що вважали за нечесне. Їм були огидні жадоба, зажерливість, користолюбство тощо. Була в них ще одна спільна риса: вони надзвичайно цінували людську гідність.

•          Якою ж була в ранньому дитинстві Леся? Ми можемо зрозуміти

послухавши вірш написаний самою поетесою – «Як дитиною бувало…»                                                                                                              (Читає дитина)

 

Як дитиною, бувало, 

Упаду собі на лихо, 

То хоч в серце біль доходив, 

Я собі вставала тихо. 

«Що, болить?» – мене питали, 

Але я не признавалась – 

Я була малою горда, – 

Щоб не плакать, я сміялась.

 

Грамоти Леся навчилася дуже рано. Коли їй було чотири роки, вона вже дуже добре володіла читанням. А через рік Леся самостійно писала коротенькі листи до своєї бабусі в Гадяч та за кордон до дядька Михайла Драгоманова.

Дуже рано почала Леся знайомитися з народною творчістю: піснями та художніми виробами. Мати возила дітей до різних сіл та містечок. Там вона зачаровано слухала веснянки, які селяни співали бодай чи не всім селом.  Леся, сприймали це все з великим захопленням. Багато пісень увійшло у побут Косачів і стали там улюбленими піснями; це такі як « Подоляночка», «Зайчик», «Женчичок – бренчичок» та інші.

 

•          Діти, а ви любите грати в ігри? Давайте зараз усі разом пограємо в

українську народну гру – «Подоляночка»,  в яку грала  і наша поетеса.

(проводиться народна гра «Подрляночка»)

Навесні 1882 року родина Косачів перебралася на постійне проживання до села Колодяжного. В цьому селі Леся за допомогою свого брата Михайла виконала дуже цінну роботу: записала від різних людей дуже багато пісень. Перед текстами кожної пісні наклеєна була стрічка нотного паперу з нотами мелодії тієї пісні

•          Леся Українка дуже любила пісні. Її любов до пісень, ми відразу

зрозуміємо з рядків пісні, на слова Лесі Українки «Хотіла б я піснею стати…»                                                                                                              (Співають діти)

 

Хотіла б я піснею стати

У сюю  хвилину ясну,

Щоб вільно по світу літати,

Щоб вітер розносив луну.

А…

 

До десяти років Леся росла і розвивалася, як і всі діти. Була радісна, весела, любила співати й дуже добре танцювала із братом «козака». Коли їй виповнилося 5 років, батьки купили їй фортепіано. Вона не тільки успішно вчилась грати, а й сама бралася складати музичні твори. Великий вплив на Лесю мали і батькові сестри. Олександра Антонівна була для Лесі першою неофіційною вчителькою музики. Олена Анатолівна за веселу вдачу дуже полюбилася дітям брата,і її заслання до Сибіру так вплинуло на Лесю, що з’явився перший вірш – «Надія»               

(Читають діти)

 

 Ні долі, ні волі у мене нема,

 Зосталася тільки надія одна:

 Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

 Поглянуть іще раз на рідну країну,

 Поглянуть іще раз на синій Дніпро, –

 Там жити, чи вмерти, мені все одно;

 Поглянуть іще раз на степ, могилки,

 Востаннє згадати палкії гадки…

 Ні долі, ні волі у мене нема,

 Зосталася тільки надія одна.

 

Вірш «Надія» - не результат раптової реакції на сумну подію і не скороминучий спалах, ні, - то промінь справжньої свідомості, хоч і вийшов із душі дев’ятирічної дитини. 

Любила Леся й серйозну роботу – господарчу. Вона завжди мала свій квітник і город, сама його обробляла й доглядала. Зовсім маленької – в 6 років – навчилася шити і вишивати, а згодом навіть взялася мережити батькові сорочку. Та скоро сталося велике горе, що потім невідступно, рік у рік, день і день аж тридцять два року, до останнього подиху, переслідувало й тихенько її мучило. Ось як розповідає її сестра Ольга: «… 6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитися як святять воду і в неї дуже померзли ноги. Скоро потому, і від того, як тоді і думали, вона заслабла. У неї так почала боліти нога права, що вона незважаючи на те, що й тоді була дуже терпляча, але плакала від болю. Її лікували різними способами: ваннами і масажами, і нога через деякий час перестала боліти і не боліла кілька років. Але від тої пори – це початок Лесиної, як вона сама жартуючи називала «тридцятирічної війни» з туберкульозом. В той час, коли не боліла нога, почався туберкульоз у китиці лівої руки, вилікуваний операцією восени 1883 року. Хвора рука позбавила Лесю можливості стати піаністкою. Після руки знову почала боліти нога, туберкульоз прокинувся у легенях, а після залікованих на Карпатах та в Італії легенів на туберкульоз заслабли нирки. Хоча, як хоробро і витривало вела війну Леся, однак туберкульоз, зірвавши їй здоров‘я, звів її у передчасну могилу…»

•          Зараз наші дівчатка заспівають куплет  з пісні на слова Лесі Українки

«Стояла я і слухала весну…»                                               (Співають дівчатка)

 

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила.

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно тихо – шепотіла.

 

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.

 

 Леся Українка найбільше любила писати про весну. Темі весни присвячено дуже багато її творів. Ви, запитаєте чому?

А тому, що саме через хворобу вона більше ніколи не могла взимку бути

на Україні. Зими на Україні стали для Лесиного здоров’я смертю. І вона змушена була виїжджати до Єгипту, Італії, Грузії. Тому весна для Лесі Українки, по-перше, була поверненням до життя, по-друге, поверненням на Батьківщину.

Леся Українка писала все своє життя, писала як для дітей, так і для дорослих.

-Пригадайте казку «Біда навчить»! Цю казку написала …?

Так, поетеса писала не лише вірші, як ви уже зрозуміли, ай багато різних творів: оповідань, казок. У своїх творах вона закликає земляків боротися за кращу долю, палко любити свій народ і батьківщину. Вона навчає нас, що треба бути відважними, сміливими й завзятими, - «сором хилитися, долі коритися».

Леся прожила всього лише 42 роки. Померла в серпні 1913 року, і поховали її в Києві.

•        І на останок, послухаймо ще віршики написані, нашою видатною

українською поетесою Лесею Українкою «На зеленому горбочку…» та «З гір на долину…».                                                                                        (Читають діти)

На зеленому горбочку, 

У вишневому садочку, 

Притулилася хатинка, 

Мов маленькая дитинка 

Стиха вийшла виглядати, 

Чи не вийде її мати. 

І до білої хатинки, 

Немов мати до дитинки, 

Вийшло сонце, засвітило 

І хатинку звеселило.

 

З гір на долину 

біжу, стрибаю, рину! 

Місточки збиваю, 

всі гребельки зриваю, 

всі гатки, всі запруди, 

що загатили люди, – 

бо весняна вода, 

як воля молода!

•          Так, видатні поети ніколи не залишають нас. Вони відходять у безсмертя.

Не стерлась райдужна сторінка,

Не вмерла пісня лісова,

Безсмертна Леся Українка

Була і є, повік жива.                  (Олена Журлива)

Вихователь Суворова Г. М. м. Червоноград

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСПЕКТ

заняття на тему:

«Видатна українська поетеса Леся Українка»

 

 

 

 

 

 

 

 Вихователь:

 Суворова Г. М.