конспект уроку "Білий кінь шептало" за твором В. Дрозда

Тема. В. Дрозд. «Білий кінь Шептало». Тема людини в суспільстві, її знеособлення,               свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мрії. Алегоричний образ               коня Шептало.

Мета:     ознайомити учнів з біографією В. Дрозда, зі змістом оповідання «Білий кінь Шептало», порушеними у творі  проблемами, розкрити зміст алегоричного образу коня Шептало;

удосконалювати вміння учнів визначати тему та ідею  твору;

                розвивати вміння висловлювати своє ставлення до прочитаного;

                виховувати морально-етичне та естетичне почуття, вміння у несприятливих

                умовах залишатися самим собою.

Обладнання: портрет В. Дрозда; ілюстрації до твору, фото коней різних мастей; два                                  аркуші: білий та сірий.

Епіграф:

З янголів письменників не буває. Про що писатиме янгол,     якщо душа його, наче білосніжний аркуш паперу, свята.

                                                                                                                    В. Дрозд

Життя закоротке для щастя, а задовге для терпіння.

               Народна мудрість

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності.

1. З'ясування емоційної готовності до уроку («Графічне зображення»).

2. Асоціювання. (Учні називають слова, що асоціюються із поняттями «свобода» і «неволя»).

II. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Усний журнал.

1-а сторінка. Дитинство. Володимир Григорович Дрозд народився

25 серпня 1939 року на  Чернігівщині в сім'ї колгоспника. Рідне село письменника — Петрушин — межує з  Білоруссю та Росією. Тому мова мешканців його села, як називав її В. Дрозд, була «петрушинська». Коли хлопчикові було  2 роки, почалася Велика Вітчизняна війна. Батька забрали на фронт і 3 роки не було про нього жодної звісточки. Мати тяжко бідувала  з 2 дочками і сином. Сестру Любу німці тричі везли на каторжні роботи, але вона завжди тікала. Отже, було біди та горя  доволі. Не озло-битись на людей допомагала милосердність матері, яка подавала дітям приклад людяності. Після війни у колгоспі працювали полонені німецькі солдати: полонені всідалися край дороги і сьорбали суп із казанків, а діти так гасали по дорозі, що пісок з-під їхніх ніг попадав в очі німцям. Дітей нагнала мати В. Дрозда, сказавши, що люди обідають. Так гуманно поставилася мати до фашистів,  незважаючи на те, що ледь вбереглася від куль німецького автоматника, що зазнала голоду і холоду в роки окупації.                                                                                                                                        

2-а сторінка. Освіта. Читати вчився із книжок  старших сестер. До школи ходив у сусіднє село, долаючи 8 км в один бік. Писав на  газетному папері, читав ночами книги, які після війни були рідкістю. Коли йому минуло 8 років, померла мати. Батько одружився вдруге, і Володимир повністю залежав від батьківської сім'ї, оскільки за школу треба було платити. Хлопчина вирішив заробляти на хліб самому. Почав писати вірші. Коли надрукували один із них про берізку, то замість гонорару Володимир отримав неприємності — голова сільради неправильно зрозумів вірш.

Атестат про середню школу не отримав, бо  не сплатив за навчання.

3-я сторінка. Доросле життя. Щасливий збіг обставин допоміг Володимиру стати журналістом під псевдонімом  Семирозум — прізвисько одного із предків.

Працював заввідділом обласної газети в Чернігові.

 У 1968 році закінчив  Київський університет імені Т. Шевченка, факультет журналістики.

Літературний дебют відбувся в журналі  «Дніпро», де в 1962 році надрукували його повість «Люблю сині зорі» і два оповідання. В. Дрозд написав понад 20 книг повістей та оповідань, які перекладені європейськими мовами. Герої творів наділені добротою і співчутливістю.

Кілька років Володимир Григорович очолював редакцію журналу  «Київ», був першим заступником голови Національної спілки письменників України. За роман «Листя землі» в 1992 році йому було присуджено Шевченківську премію; за активну громадську діяльність — орден Ярослава Мудрого V ступеня.

Помер В. Дрозд 23 жовтня 2003 р. Написав заповіт: «Я не люблю і не хочу пишних похорон. Калинове урочище між Халеп'ям і Витачевим, де я був щасливим і духовно наповненим, нехай буде моєю могилою. Читайте книги В. Дрозда, смійтеся і плачте з прекрасності, недолугості і короткочасності життя земного. А мене шукайте на Витачевській дорозі або в небесах над Калиновим гаєм»).

 Слово вчителя.

Сьогодні на уроці ми поведемо мову про коня, якому В. Дрозд дав ім'я Шептало. Так, ім'я, а не кличку, оскільки надав своєму героєві багато людських рис. Ми розглянемо алегоричний образ коня Шептала, з'ясуємо, який інший образ вгадується під образом головного героя оповідання.

 Я. Головацький описав білого коня, що був при храмі Святовита — бога зелених плодів і воєнної здобичі. Цей кінь належав божеству, тільки жрець міг його годувати і сідати на нього. Кінь слугував для пророцтв перед початком великої справи.

Поняття людської індивідуальності конденсується у словосполученні «білий кінь». Наші предки вірили в те, що колісницю Сонця возять білі коні. При арконському храмі пошановували білого коня, присвяченого Світовиду. Кельтську богиню творення Епону часто зображували верхи на білому коні. Отже, образ білого коня асоціюється з благородством, вищістю, обраністю.

— Що ж відбувається з головним героєм оповідання?

2. Бесіда за змістом твору:

— Чим відрізнявся кінь Шептало від гурту коней?

— Як Шептало поводився на пасовищі, під час водопою, в конюшні?

— Про що свідчить той факт, що Шептало завжди виправдовув вчинки  конюха

     Степана?

— Що вважає кінь Шептало причиною своєї передчасної старості?

— Чи можна назвати повернення коня до конюшні особистим вибором? Доведіть свою

     думку.

— Яким постає перед читачами хлопчик-підліток Степан?

— Пригадайте, що таке екскурс в минуле? Чи є такий екскурс у цьому художньому

     творі? Доведіть свою думку. ( Родовід Шептала )

3. Робота в групах.

Учні об’днуються у групи, кожна з яких добирає цитати відповідно до поставленого перед нею завдання.

І група. Розкрити «соціалізацію душі» (виправдання для будь-якого стану) головного героя оповідання «Білий кінь Шептало».

II група. Розкрити розбіжність між високою самооцінкою людини, гідної поваги, і її низькою соціальною роллю ( роллю у суспільстві ).

Орієнтовна відповідь.

(— Протиставлення. 

«Вони, люди, знають: на Шептала можна покластися. Такий покірний і роботящий, тільки віжок торкнись, уже чує, вже розуміє, підганяти не доводиться».

— Негативний досвід існування в соціумі спричинює духовне спустошення, неспроможність, травмованість вольової сфери.             

«Степан озирається і, ніби вперше помітивши Шепталову сваволю, люто блимає з-під рудих брів:— «Ах ти ж, ледаче зілля!»

«Робоча худобина, яку вільно запрягати, поганяти, стьобати батогом кожному Степанові».

— Поділяємо ті погляди, котрі диктує наша «роль». 

«Протягом усього життя в конюшні обманював себе: він давно не був білим конем».

— Пристосування до того, що є. 

«Хай завтра у привід відправить чи до міста, а згодом вони з конюхом порозуміються. Недаремно ж білим коням дано розум»).

III група.

Розкрити соціальне становище через «батіг», «Степанову руку».

4. Звіти представників груп.

Слово вчителя.

— Потреби окремої істоти нівелюються, колективне бажання не дорівнює  індивідуальним прагненням: «Вже багато років, відколи його забрано од матері, ніхто не питав Шептала, хоче він пити чи ні, а тільки відчиняли загорожу, хльоскали батогом і гнали вузенькими провулками, де од густої куряви було так само тісно і задушно, як і од пітних, гарячих кінських боків». Таким чином, можна стверджувати, що В. Дрозд підкреслює знищення людського, принесеного культурою, у ході колективного співіснування.

5. Аналіз епіграфа до оповідання.

  «…Сутеніє; раптом

  На галявині – кінь – самотній».

      Р. М. Рільке

6. Визначення теми, ідеї та проблем твору.

Темою твору є  ( боротьба в людській істоті особистісного і соціального, елітарного і колективного; протиставлення особистості й натовпу).

Ідея оповідання — ( людина повинна залишатися собою у  будь-яких соціальних обставинах, оскільки під впливом соціуму зникає «самобуття» особистості ).

Порушені проблеми:

— втрата внутрішньої свободи, власного Я;

— свідома відмова від боротьби за самоствердження;

— духовне каліцтво і рабство;

— ілюзорне сприйняття світу;

— самотності.

7. Художнє осмислення оповідання.

а) робота з дієсловами:

— На що вказують дані дієслова?

І колонка.  Бунтувати       Ненавидіти          Шкодувати            Тішитися   

 Соромитися      Виправдовувати    Насолоджуватися     Прикидатися

(Внутрішні порухи людини, що відображають динаміку її емоційно-вольової сфери).

ІІ колонка. Хльоскати   Ганяти  Бити   Підстьобувати  Сідлати    Запрягати

(Дії над свійськими тваринами, спрямовані на примус).

— Який контраст створюється на основі двох колонок слів?

(Контраст між особистістю і не відповідним їй призначенням — бути частиною безликої маси, якою маніпулює влада).

8. «Асоціювання» ( на дошці прикріплено два аркуші: білого і сірого кольорів, учні називають  враження від прочитаного оповідання, а вчитель записує їх на відповідних аркушах паперу):

Рівність                                                                Відвага                                                  

Буденність                                                           Сила

Примітивність                                                     Гідність

Одноманітність                                                   Винятковість

(сірий)                                                                  Елітність

                                                                              (білий)

IV. Закріплення вивченого.

1. «Зачитайте цитату».

Учням пропонується знайти і зачитати цитату:

а) в якій показано, що перемагає особистісне позитивне начало коня;

(«Тільки тепер, викупавшись у річці, знову став сліпучого-білим красенем, схожим на древніх предків, що царювали на циркових аренах»).

б) що означає намагання розчинитися в натовпі.

(«Шептало ступив кілька кроків, гепнувсь у грязюку і покотився по дорожній хлюпавці. Коли звівся на ноги, вже не був білим конем; до ранку земля підсохне, обсиплеться, і він стане таким же сірим, яким був досі»).

2. Проблемне питання.

— Чому автор дає коневі кличку Шептало. Пов'яжіть ланцюжок слів.

              Шептати— Шептало—Притишений—Приглушений

(Автор ніби озвучує те, що начебто мислить і почуває його герой. Це озвучення пригнічених міркування, почуттів, емоцій, бажань: «Змалку ненавидів табун, гурт і в загорожі, і на пасовиську волів бути сам».)

IV. Підбиття підсумків.

Учні зачитують та коментують рядки поезії Марії Терези.

Життя — це можливість, скористайся нею.

Життя — це краса, милуйся нею.

Життя — це мрія, здійсни її.

Життя — це виклик, прийми його.

Життя — це повинність твоя насущна, виконай її.

Життя — король лиха, побори все.

Життя — це пісня, доспівай її до кінця.

Життя — це боротьба, стань борцем.

Життя — це прірва невідомого, ступи в неї не боячись.

Життя — це фортуна, шукай цю мить.

Життя таке чудове, не згуби його.

V. Домашнє завдання.

Підготуйте відповіді на запитання в підручнику;

складіть своє закінчення оповідання «Білий кінь Шептало».

Додаток

Кінь — символ енергії й сили, пристрастей та інстинктів, а також вірності і відданості в праці, в щоденних турботах. Предковічно, коні були помічниками богів, воїнів і, головне, хліборобів. Навіть творчі люди мають своїм символом коня-Пегаса.

«Осідлати коня» — означає досягти цілі, здобути кращу долю.

Тож кінь — і працьовитий, і войовничий, і творчий дух. Він, правда, несе на собі частку Божого прокляття: коли маленький Ісус лежав у яслах, кінь висмикував з-під немовляти сіно і їв. Через це коні приречені до ненажерливості: вони, якщо не тягнуть воза чи плуга, постійно їдять або пасуться. І не можуть ні наїстися, ні напастися...

Доброго коня по-своєму любить домовик: він може заплести кінську гриву та їздити на ньому верхи цілу ніч, аж поки зовсім не зажене» або не зіпсує худобини.

Кінь наполегливий в праці: коли захоче, все у нього вдається, особливо в такій справі, яка вимагає багато енергії, великого напруження всіх його сил. Його талант — невтомна праця. Водночас, у своїй працелюбності любить незалежність, залюбки виконує будь-яку важку, але приємну йому роботу. Однак, може «знатуритись», працювати тільки «з-під батога». Але все це робить відкрито, нічого не приховуючи, тому він — символ чесної і працьовитої людини, має свій характер.

Наші предки вважали, що червоний кінь уособлює вогонь, вороний — зоряне небо, білий — світ предків. Має кінь і магічні здібності: якщо спотикається на праву ногу — добра ознака, на ліву — попередження про невдачу. Це за свою вірність, працьовитість і витривалість кінь нагороджений причетністю до таїн світу... (А.Багнюк. Символи Українства: художньо-літературний довідник. — К., 2008.— с. 713.)

Білий же кінь зустрічається найчастіше в казках та легендах («скарб, який бачили неодноразово в образі білого коня», «скрізь, де кінь відіграє культову роль, він завжди білий»).