Конспект уроку "Біологічні системи землеробства" за темою «Основні закони на яких базується біологічне землеробство»

Основні закони на яких базується біологічне землеробство.

Для побудови систем біологічного землеробства мають діяти загальноприйняті закони землеробства:

1.     Закон незамінності й рівнозначності факторів життя рослин: жоден з факторів життя рослин не може бути замінений іншим. Це означає, наприклад, що, скільки б ми не вносили добрив, вони не зможуть компенсувати нестачу води, світла, тепла. Так само, як не можна замінити фосфор калієм, калій азотом і т.д. Виходячи з незалежності факторів життя, витікає висновок щодо фізіологічної рівнозначності факторів, іншими словами, якщо фактори життя рослин незамінні, то вони рівнозначні.

Враховуючи це, агроном при розробці технологій вирощування сільськогосподарських культур повинен передбачити застосування усієї сукупності агротехнічних прийомів, що забезпечують максимальні врожайності, оскільки один агротехнічний прийом може лише вплинути тільки на один або декілька факторів життя.

2.     Закон мінімуму, оптимуму, максимуму: найбільший врожай можна отримати тільки за оптимальної кількості фактора. Зменшення або збільшення його призводить до зниження врожаю. Виходячи з закону, в першу чергу необхідно враховувати й усувати фактор, який знаходиться в мінімальній кількості, оскільки він стримує і визначає рівень врожаю. В той же час необхідно звертати увагу на фактор, котрий може опинитися в максимумі.
3.     Закон сукупної дії факторів життя рослин: рослина з тим більшою продуктивністю використовує фактор, що знаходиться в мінімумі, чим більше число інших факторів знаходиться в оптимальній кількості. На даний час коефіцієнт використання ФАР складає 1-2%, низьким є коефіцієнт використання води, поживних речовин грунту та добрив, відповідно, щоб забезпечити найбільш раціональне використання факторів життя, знижувати собівартість продукції усі інші фактори повинні бути в оптимальному співвідношенні.
4.     Закон повернення: усі речовини, що використовуються рослиною для створення врожаю повинні повністю повертатися в грунт з добривами. Порушення цього закону призводить до втрати грунтом родючості, падіння врожаю і зниження якості продукції. З метою збереження і підвищення родючості грунту необхідні поживні речовини, що виносяться врожаєм, повертати в грунт у тш же кількості або дещо більшій.
5.     Закон плодозміно: будь-який агротехнічний захід більш ефективний за плодозміни, ніж при беззмінному посіві. Плодозміна — це чергування культур, які відрізняються за біологічними особливостями, технології вирощування та впливом на родючість грунту. Дія цього закону обумовлюється різним впливом сільськогосподарських культур на агрохімічні властивості грунту, його родючість, накопичення в грунті збудників хвороб і шкідників, токсинів, впливом на бур'яни, на агрофізичні властивості грунту — будову, структуру, щільність. Тому в господарствах необхідно застосовувати сівозміни з науково обгрунтованим чергуванням сільськогосподарських культур.
6.     Закон зростаючої грунтової родючості: в самій природі трунтоутворюючого процесу, який проходить за провідної ролі живих організмів, закладене неминуче зростання з часом родючості грунту. Зміст цього закон витікає з самої суті грунтоутворюючого процесу, коли при впливі природних факторів (світло, повітря, тепло, вода) і найпростіших мікроорганізмів відбувалася руйнація гірської породи з утворенням легкодоступних поживних речовин, що сприяло появі спочатку примітивних, а потім і вищих рослинних угруповань. Після відмирання рослин частина органічної речовини закріплювалася у вигляді гумусу. Це призвело з часом до утворення високо родючих грунтів.

При вирощуванні сільськогосподарських культур необхідно регулювати процеси синтезу та розкладу органічної речовини таким чином, щоб синтез переважав.

При веденні біологічного землеробства мають діяти і закони, які запропонували сучасні вчені:

•        закон біотехнологічного пріоритету, який полягає в обгрунтуванні кількісних меж продукційного процесу в конкретних зональних умовах екологічними чинниками: клімат (ФАР), родючість грунту, сортовий потенціал вирощуваних культур.
•        закон детермінації реальної продуктивності ріллі екологічним потенціалом конкретного агроландшафту. Цей підхід передбачає наявність інформації про основні екологічні нормативи функціонування конкретного агроландшафту. Такими нормативами є: баланс води, біофільних елементів, гумусу, твердого стоку й дефляції грунту, забруднення              агроландшафту пестицидами, фітосанітарний стан грунту тощо.
•        закон адекватності розвитку землеробства й тваринництва. Суть його полягає в можливості максимального (3/4) повернення в грунт маси створеного врожаю для відтворення його родючості за умов розвиненого тваринництва.