26 травня о 18:00Вебінар: Як вчителю створити та розвивати власний YouTube-канал

Конспект уроку "Цікаві пригоди хлопчика Чарлі та його друзів на казковій шоколадній фабриці містера Вонки"

Про матеріал

Конспект уроку із зарубіжної літератури для 5 класу за твором Роальда Дала "Цікаві пригоди хлопчика Чарлі та його друзів на казковій шоколадній фабриці містера Вонки".

Перегляд файлу

 5 клас            

Тема: Цікаві пригоди хлопчика Чарлі та його друзів на казковій шоколадній фабриці містера Вонки.

Мета: Продовжити роботу над текстом повісті; формувати навички виразного читання, вміння характеризувати персонажів, розвивати логічне мислення, аналізувати й робити висновки; виховувати кращі людські якості на прикладі героїв твору.

Тип: урок-розслідування

Обладнання: текст твору, робочі картки

Зміст уроку

1. Актуалізація опорних знань. Перевірка домашнього завдання.

Перевірка переказу 15 та 16 частин твору.

2. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми та мети уроку.

Вчора ввечері мені зателефонував незнайомий номер і таємничий голос спитав:

- Що трапилось з дітьми на фабриці? – й поклав слухавку.

Я намагалася передзвонити на той номер, але в мене нічого не вийшло. Я подумала, що це просто чийсь жарт, та не надала цьому значення. Але сьогодні вранці, коли я виходила з дому на роботу, у мене під дверима лежав цей конверт. Коли я його відкрила, то побачила Золотий квиток, як із твору про Чарлі, на якому були якісь цифри. Я зрозуміла, що вчорашнє питання від невідомого стосувалося героїв твору Роальда Дала, і щоб дізнатися продовження цього твору, нам з вами доведеться розслідувати цю заплутану справу й розшукати відповіді на питання «Що трапилось з дітьми на фабриці?».

3. Основна частина.

3.1. Знайомство зі шляхами розслідування таємниці.

Пропоную нам відкрити детективну агенцію «Шерлок» та розділитися на три підрозділи:

  1. Сектор «А» - дешифрувальники (мають розшифровувати знайдені підказки);
  2. Сектор «В» - дослідники (досліджують отриманий за підказкою матеріал);
  3. Сектор «С» - аналітики (роблять висновки, обговорюють результати).

3.2. Розслідування справи. Робота секторів.

Завдання №1

1. Сектор «А» - дешифрувальники:

30, 19, 6, 7, 18, 18, 11, 15

Відповідь: щоденник

2. Сектор «В» - дослідники:

3. Сектор «С» - аналітики:

- Що ми дізналися з цього уривка?

- Як відреагував містер Віллі Вонка на такий вчинок Августуса Глупа?

- Як ви вважаєте, чому так сталося з Августусом?

- Які риси хлопчика розкриваються в цьому епізоді?

Завдання №2

1. Сектор «А» - дешифрувальники:

165               22               6

Відповідь: дошка

2. Сектор «В» - дослідники:

3. Сектор «С» - аналітики:

- В який цех фабрики потрапили герої твору в цьому уривку?

- Що трапилося в цьому цеху з Віолетою Борегард?

- Яка була реакція Віллі Вонки та батьків Віолети?

- Як розкривається характер Віолети в цьому епізоді?

- Як ви вважаєте, чому так з нею сталося?

Завдання №3

1. Сектор «А» - дешифрувальники:

Снимок.PNG

Відповідь: підвіконня

2. Сектор «В» - дослідники:

3. Сектор «С» - аналітики:

- Куди потрапили герої твору в цьому уривку?

- Чому в цьому цеху працювали такі незвичайні робітники?

- Що трапилося в цьому цеху з Верукою Солт?

- Чому білочки так з нею вчинили?

- Які риси характеру Веруки ми бачимо в цьому епізоді?

Завдання №4

1. Сектор «А» - дешифрувальники:

1. Скільки всього людей було в родині Чарлі Бакета?

Б) 6;      В) 5;

О) 4;      З) 7.

2. Персонаж, який займався накручуванням кришечок:

Б) Віллі Вонка;    О) пан Бакет;

А) дідусь Джордж;   Р) батько Веруки.

3. Хто першим отримав «Золотий квиток»?

Р) Верука Солт;    В) Віолетта Борегард;

Ш) Августус Глуп;   Т) Майк Тіві.

4. З якої спроби Чарлі знайшов «Золотий квиток»?

І) з першої;    Л) з третьої;

М) з другої;    И) з четвертої.

5. В запрошенні від містера Вонки була вказівка прийти до фабричної брами рівно...

Т) о десятій ранку;   Ш) о дев’ятій ранку;

А) об одинадцятій годині;  З) о восьмій годині.

Відповідь: зошит

2. Сектор «В» - дослідники:

3. Сектор «С» - аналітики:

- В яке приміщення потрапили герої твору в цьому уривку?

- Що в цій кімнаті було незвичайного?

- Що трапилося з Майком Тіві? Чому?

- З якої сторони показав себе хлопчик в цьому уривку?

4. Підсумок уроку. Рефлексія.

- Як ви вважаєте, чи заслужено діти були покарані на фабриці містера Віллі Вонки? Чому?

- Чи вдалося нам розслідувати справу та знайти відповідь на питання таємничого незнайомця?

- Чи впоралися ми з поставленими цілями?

- Робота якого сектору була найскладнішою та найважливішою для розслідування? Чому?

- Чи цікаво було працювати детективом?

- А чи легко? Чому?

- Який настрій переважав під час розслідувань? (Кожен учень ставить відмітку проти відповідного смайлика)

Рефлексія.PNG

- Чи цікаво вам дізнатися що ж трапилося з Чарлі на фабриці, та чи повернулися інші діти до своїх батьків і в якому вигляді?

5. Домашнє завдання.

Дочитати твір (розділи 28,29,30), переказувати.


 

Перегляд файлу

1

- Татку! - закричала Верука. - Татку! Я хочу умпа-лумпу! Дістань мені умпа-лумпу!

- Ну що ти, кицю! - сказав їй батько, - не можна перебивати містера Вонку.

- Хочу умпа-лумпу! - верещала Верука.

- Добре, Веруко, добре. Але ж я не можу дістати його в цю секунду. Потерпи. Я постараюся, щоб до вечора ти його вже мала.

- Авґустусе! - крикнула пані Ґлуп. - Авґустусе, золотко, не треба такого робити.

Авґустус Ґлуп, як ви вже, мабуть, здогадалися, нищечком підкрався до річки і тепер стояв на березі навколішки, з шаленою швидкістю заливаючи собі жменями в рот рідкий гарячий шоколад.

Коли містер Вонка обернувся й побачив, що робить Авґустус Ґлуп, то закричав:

- Ой, не треба! Авґустусе, благаю! Не треба такого робити! Людська рука не повинна торкатися до мого шоколаду! Негайно відійди! Ти забруднюєш шоколад!

Але Авґустус ніби оглух і не чув нічого, крім поклику свого велетенського шлунка. Він простягся долі на весь зріст, витяг шию і по-собачому сьорбав з річки шоколад.

Раптом пролунав пронизливий вереск, а тоді - шубовсть! - Авґустус Ґлуп упав у річку і миттю зник під коричневою поверхнею.

2

- Рушаймо далі! - гукнув містер Вонка. - Продовжимо нашу подорож по річці!

Веслярі скерували човен до червоних дверей. На дверях був напис: «ЦЕХ ВИНАХОДІВ - СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО».

- Це найважливіший цех усієї фабрики! - повідомив Віллі Вонка. - Тут готуються, киплять і булькають усі мої найновіші і найтаємніші винаходи! Але послухайте мене! Коли зайдете, то нічого не займайте! Нічого не торкати, не чіпати й не куштувати! Домовились?

- Так, так! - закричали діти.

Містер Вонка підвів гостей до велетенської машини, що стояла в самісінькому центрі цеху винаходів. Якусь мить панувала тиша. І раптом машина могутньо ревнула, наче яке чудовисько, і тієї ж миті у неї збоку вискочила маленька шухлядка, в якій лежало щось таке дрібне, тонке й сіре.

- Клянуся жуйкою, це - жуйка! - верескнула Віолета Бореґард. - Це ж плиточка жувачки!

- Вгадала! - вигукнув містер Вонка. - Це плиточка жуйки! Найдивовижнішої, найказковішої, найфантастичнішої на світі! Ця жуйка – мій найгеніальніший винахід! Це жувальна гумка, що замінює харчі! Оця крихітна смужечка гумки дорівнює повноцінному обіду з трьох страв! Вона поєднує в собі томатний суп, смажене м'ясо та чорничний пиріг, хоча можна замовити все, чого душа забажає!

- Якщо це жуйка, - вигукнула Віолета Бореґард, - то це для мене! - Вона миттю вийняла з рота власну рекордну жуйку й приліпила її за ліве вухо. - Містере Вонко, - сказала вона, - давайте вашу чарівну гумку, побачимо, як вона діє.

- Краще не треба, - лагідно порадив містер Вонка. - Розумієш, вона ще не зовсім готова. Ще треба дещо підправити...

- Ой, та ну його! - урвала Віолета і перш, ніж містер Вонка встиг її зупинити, простягла руку, хапнула з шухлядки плиточку жуйки і кинула в рот.

- Зупинися! - благав містер Вонка. - Жуйка ще не готова! Вона ще неправильна!

- Ще й яка правильна! - заперечила Віолета.

- Виплюнь! - звелів містер Вонка. - Її ще не можна їсти! Вона не готова! Не жуй!

- О Господи, дитино! - заверещала раптом пані Бореґард, дивлячись на Віолету, - що з твоїм носом!

- Мамо, мовчи, дай дожувати! - озвалася Віолета.

- Синіє! - репетувала пані Бореґард. - Твій ніс стає чорно-синій, як чорниця!

- Мама каже правду! - заволав пан Бореґард. - Твій ніс став фіолетовий!

- І щоки! - лементувала пані Бореґард. - Щоки теж чорніють! І підборіддя! Усе обличчя стало чорно-синє! Пожалійте нас! Рятуйте! Дівчинка все чорніє й синіє! Навіть волосся змінює колір! Віолето, ти стаєш фіолетова! Що з тобою діється?

Усі дивилися на Віолету. Яке ж то було жахливе видовисько! Її лице, руки, ноги, шия - власне кажучи, все тіло, вся шкіра, а заодно й копиця кучерявого волосся стали сліпучо-фіолетово-чорні - як чорничний сік!

- Віолето, - закричала пані Бореґард, - ти пухнеш! Ти надимаєшся, як повітряна куля!

Та врятувати Віолету було годі. Її тіло роздималося й змінювало форму з такою швидкістю, що вже за хвилину перетворилося на величезну темно-синю кулю - власне, на велетенську ягоду чорниці, - а від самої Віолети Бореґард лишилося тільки по парі крихітних ніжок та ручок, що стирчали з величезної круглої ягоди.

3

Містер Вонка помчав по коридору. На наступних дверях, до яких вони підбігли, був напис: «ГОРІХОВИЙ ЦЕХ».

- Ой, дивіться, дідуню! - вигукнув Чарлі.

- Білочки! - крикнула Верука Солт.

- Ого! - роззявив рота Майк Тіві. Видовище було прецікаве: мабуть, з сотня білок сиділа на високих стільчиках довкола великого стола. На столі лежали гори волоських горіхів, що їх з величезною швидкістю лущили білки. Вони працювали, мов скажені.

- Цих білок спеціально навчили добувати горішки з-під шкаралупи, - пояснив містер Вонка. - Хіба ж не прегарно вони добувають ці горішки! Гляньте, як вони стукають суглобами кігтиків по шкаралупі, щоб перевірити, чи під нею не зіпсутий горішок! Зіпсутий відлунює порожньо, і білки його не лущать, а зразу викидають.

- Мам! - вигукнула раптом Верука Солт, - я хочу мати білочку! Дістань мені таку білочку!

- Ти ж розумна дитина, - відказала пані Солт. - Це білочки містера Вонки.

- Ну, то й що! - закричала Верука. - Я хочу вчену, дресировану білочку! Я зараз зайду й сама собі виберу білку!

- Не смій! - крикнув містер Вонка, та було пізно. Дівчисько рвучко відчинило двері й забігло в цех.

Щойно вона опинилася в залі, як усі сто білок перестали працювати, озирнулися і втупилися в неї чорними намистинками очей. Дівчина простягла руку, щоб ухопити білочку... та коли її рука почала рух уперед, у кімнаті все раптом закружляло, ніби спалахнула руда блискавка, і всі білки, що сиділи за столом, стрибнули на Веруку, вчепившись їй у тіло. Лишалася ще одна білка, як було видно - найголовніша. Вона видряпалася Веруці на спину й почала стукати бідолашне дівчисько по голові суглобами кігтика.

- Рятуйте її! - заверещала пані Солт. - Ве-руко! Назад! Що вони з нею роблять?

- Перевіряють, чи не зіпсута всередині, - пояснив містер Вонка.

Верука люто боронилася, але білки міцно її тримали й не давали поворухнутися. Білка на плечах і далі стукала дівчину по голові. А тоді білки повалили Веруку додолу й кудись потягли.

- Ой лихо, вона таки зіпсутий горішок, - сказав містер Вонка. - Мабуть, її голова відлунювала порожнечею.

Верука борсалася й вищала, та дарма. Дужі маленькі лапки тримали її міцно, і вирватись вона не могла.

- Куди вони її тягнуть? - верескнула пані Солт.

- Туди, куди викидають зіпсуті горіхи, - пояснив містер Віллі Вонка. - До сміттєпроводу.

4

Чарлі та дідунь Джо разом з родиною Тіві вийшли з ліфта в яскраве сліпучо-біле приміщення. Зі стелі звисали величезні лампи. Приміщення було порожнісіньке, окрім дальніх кутків. В одному стояла велетенська телекамера. У протилежному – за столом сидів умпа-лумпа і дивився на екран величезного телевізора.

- Ну от! - вигукнув містер Вонка. - Це тестувальна зала мого останнього й найвидатнішого винаходу - телевізійного шоколаду! Якщо люди вміють розщепити на мільйони шматочків фотографію, переслати ці шматочки через повітря і зібрати їх докупи на другому кінці телевізора, то чого я не можу те саме зробити з шоколадкою? Чого я не можу послати в повітря крихітні шматочки справжньої шоколадної плитки, а тоді на другому кінці зібрати докупи ці шматочки, готові до споживання? Але шоколадка має бути велика, - пояснив містер Вонка, - бо якщо висилати щось по телебаченню, то з другого боку воно завжди виходить значно менше, ніж заходило.

- Це просто дивовижно! - роззявив рота дідунь Джо. - Це справжнє чудо!

Майк Тіві розхвилювався ще більше за дідуня Джо й вигукнув:

- Містере Вонко, а чи можна передати отак через повітря щось інше? Наприклад, вівсяну кашу? Чи людей? Чи ви могли б передати з місця на місце справжню живу людину?

- Живу людину! - вигукнув містер Вонка. - У тебе що, не всі дома?

Та Майк Тіві вже зірвався й помчав до протилежного кутка зали, де стояла велика телекамера.

- Дивіться на мене! - кричав він на бігу. - Мене найпершого в світі передадуть по телевізору!

- Ні-і-і-і-і! - заволав містер Вонка.

- Майк! - заверещала пані Тіві. - Стій! Назад! Ти перетворишся на мільйон шматочків!

Та Майка Тіві вже було не спинити. Хлопець летів мов навіжений, підскочив до рубильника, рвонув його на себе і стрибнув просто під яскраве світло потужної лінзи. Сліпучий спалах. Запала тиша.

Тоді почала бігти пані Тіві... але завмерла посеред зали... і не могла зрушити з місця... стояла й дивилася туди, де був її син...

- Його не стало!

- Ой біда! Він справді зник! - вигукнув пан Тіві.

Екран раптом замерехтів. Тоді з'явилися хвилясті лінії. І ось, дуже повільно, екран почав яскравішати. Спочатку нерозбірливо, але з кожною миттю чіткіше й чіткіше, на екрані почало з'являтися зображення Майка Тіві. Він стояв, махав глядачам руками і всміхався від вуха до вуха.

- Але ж він тепер карлик! - крикнув пан Тіві.

Зросту він мав два-три сантиметри, не більше.

Перегляд файлу

1

- Татку! - закричала Верука. - Татку! Я хочу умпа-лумпу! Дістань мені умпа-лумпу!

- Ну що ти, кицю! - сказав їй батько, - не можна перебивати містера Вонку.

- Хочу умпа-лумпу! - верещала Верука.

- Добре, Веруко, добре. Але ж я не можу дістати його в цю секунду. Потерпи. Я постараюся, щоб до вечора ти його вже мала.

- Авґустусе! - крикнула пані Ґлуп. - Авґустусе, золотко, не треба такого робити.

Авґустус Ґлуп, як ви вже, мабуть, здогадалися, нищечком підкрався до річки і тепер стояв на березі навколішки, з шаленою швидкістю заливаючи собі жменями в рот рідкий гарячий шоколад.

Коли містер Вонка обернувся й побачив, що робить Авґустус Ґлуп, то закричав:

- Ой, не треба! Авґустусе, благаю! Не треба такого робити! Людська рука не повинна торкатися до мого шоколаду! Негайно відійди! Ти забруднюєш шоколад!

Але Авґустус ніби оглух і не чув нічого, крім поклику свого велетенського шлунка. Він простягся долі на весь зріст, витяг шию і по-собачому сьорбав з річки шоколад.

Раптом пролунав пронизливий вереск, а тоді - шубовсть! - Авґустус Ґлуп упав у річку і миттю зник під коричневою поверхнею.

2

- Рушаймо далі! - гукнув містер Вонка. - Продовжимо нашу подорож по річці!

Веслярі скерували човен до червоних дверей. На дверях був напис: «ЦЕХ ВИНАХОДІВ - СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО».

- Це найважливіший цех усієї фабрики! - повідомив Віллі Вонка. - Тут готуються, киплять і булькають усі мої найновіші і найтаємніші винаходи! Але послухайте мене! Коли зайдете, то нічого не займайте! Нічого не торкати, не чіпати й не куштувати! Домовились?

- Так, так! - закричали діти.

Містер Вонка підвів гостей до велетенської машини, що стояла в самісінькому центрі цеху винаходів. Якусь мить панувала тиша. І раптом машина могутньо ревнула, наче яке чудовисько, і тієї ж миті у неї збоку вискочила маленька шухлядка, в якій лежало щось таке дрібне, тонке й сіре.

- Клянуся жуйкою, це - жуйка! - верескнула Віолета Бореґард. - Це ж плиточка жувачки!

- Вгадала! - вигукнув містер Вонка. - Це плиточка жуйки! Найдивовижнішої, найказковішої, найфантастичнішої на світі! Ця жуйка – мій найгеніальніший винахід! Це жувальна гумка, що замінює харчі! Оця крихітна смужечка гумки дорівнює повноцінному обіду з трьох страв! Вона поєднує в собі томатний суп, смажене м'ясо та чорничний пиріг, хоча можна замовити все, чого душа забажає!

- Якщо це жуйка, - вигукнула Віолета Бореґард, - то це для мене! - Вона миттю вийняла з рота власну рекордну жуйку й приліпила її за ліве вухо. - Містере Вонко, - сказала вона, - давайте вашу чарівну гумку, побачимо, як вона діє.

- Краще не треба, - лагідно порадив містер Вонка. - Розумієш, вона ще не зовсім готова. Ще треба дещо підправити...

- Ой, та ну його! - урвала Віолета і перш, ніж містер Вонка встиг її зупинити, простягла руку, хапнула з шухлядки плиточку жуйки і кинула в рот.

- Зупинися! - благав містер Вонка. - Жуйка ще не готова! Вона ще неправильна!

- Ще й яка правильна! - заперечила Віолета.

- Виплюнь! - звелів містер Вонка. - Її ще не можна їсти! Вона не готова! Не жуй!

- О Господи, дитино! - заверещала раптом пані Бореґард, дивлячись на Віолету, - що з твоїм носом!

- Мамо, мовчи, дай дожувати! - озвалася Віолета.

- Синіє! - репетувала пані Бореґард. - Твій ніс стає чорно-синій, як чорниця!

- Мама каже правду! - заволав пан Бореґард. - Твій ніс став фіолетовий!

- І щоки! - лементувала пані Бореґард. - Щоки теж чорніють! І підборіддя! Усе обличчя стало чорно-синє! Пожалійте нас! Рятуйте! Дівчинка все чорніє й синіє! Навіть волосся змінює колір! Віолето, ти стаєш фіолетова! Що з тобою діється?

Усі дивилися на Віолету. Яке ж то було жахливе видовисько! Її лице, руки, ноги, шия - власне кажучи, все тіло, вся шкіра, а заодно й копиця кучерявого волосся стали сліпучо-фіолетово-чорні - як чорничний сік!

- Віолето, - закричала пані Бореґард, - ти пухнеш! Ти надимаєшся, як повітряна куля!

Та врятувати Віолету було годі. Її тіло роздималося й змінювало форму з такою швидкістю, що вже за хвилину перетворилося на величезну темно-синю кулю - власне, на велетенську ягоду чорниці, - а від самої Віолети Бореґард лишилося тільки по парі крихітних ніжок та ручок, що стирчали з величезної круглої ягоди.

3

Містер Вонка помчав по коридору. На наступних дверях, до яких вони підбігли, був напис: «ГОРІХОВИЙ ЦЕХ».

- Ой, дивіться, дідуню! - вигукнув Чарлі.

- Білочки! - крикнула Верука Солт.

- Ого! - роззявив рота Майк Тіві. Видовище було прецікаве: мабуть, з сотня білок сиділа на високих стільчиках довкола великого стола. На столі лежали гори волоських горіхів, що їх з величезною швидкістю лущили білки. Вони працювали, мов скажені.

- Цих білок спеціально навчили добувати горішки з-під шкаралупи, - пояснив містер Вонка. - Хіба ж не прегарно вони добувають ці горішки! Гляньте, як вони стукають суглобами кігтиків по шкаралупі, щоб перевірити, чи під нею не зіпсутий горішок! Зіпсутий відлунює порожньо, і білки його не лущать, а зразу викидають.

- Мам! - вигукнула раптом Верука Солт, - я хочу мати білочку! Дістань мені таку білочку!

- Ти ж розумна дитина, - відказала пані Солт. - Це білочки містера Вонки.

- Ну, то й що! - закричала Верука. - Я хочу вчену, дресировану білочку! Я зараз зайду й сама собі виберу білку!

- Не смій! - крикнув містер Вонка, та було пізно. Дівчисько рвучко відчинило двері й забігло в цех.

Щойно вона опинилася в залі, як усі сто білок перестали працювати, озирнулися і втупилися в неї чорними намистинками очей. Дівчина простягла руку, щоб ухопити білочку... та коли її рука почала рух уперед, у кімнаті все раптом закружляло, ніби спалахнула руда блискавка, і всі білки, що сиділи за столом, стрибнули на Веруку, вчепившись їй у тіло. Лишалася ще одна білка, як було видно - найголовніша. Вона видряпалася Веруці на спину й почала стукати бідолашне дівчисько по голові суглобами кігтика.

- Рятуйте її! - заверещала пані Солт. - Ве-руко! Назад! Що вони з нею роблять?

- Перевіряють, чи не зіпсута всередині, - пояснив містер Вонка.

Верука люто боронилася, але білки міцно її тримали й не давали поворухнутися. Білка на плечах і далі стукала дівчину по голові. А тоді білки повалили Веруку додолу й кудись потягли.

- Ой лихо, вона таки зіпсутий горішок, - сказав містер Вонка. - Мабуть, її голова відлунювала порожнечею.

Верука борсалася й вищала, та дарма. Дужі маленькі лапки тримали її міцно, і вирватись вона не могла.

- Куди вони її тягнуть? - верескнула пані Солт.

- Туди, куди викидають зіпсуті горіхи, - пояснив містер Віллі Вонка. - До сміттєпроводу.

4

Чарлі та дідунь Джо разом з родиною Тіві вийшли з ліфта в яскраве сліпучо-біле приміщення. Зі стелі звисали величезні лампи. Приміщення було порожнісіньке, окрім дальніх кутків. В одному стояла велетенська телекамера. У протилежному – за столом сидів умпа-лумпа і дивився на екран величезного телевізора.

- Ну от! - вигукнув містер Вонка. - Це тестувальна зала мого останнього й найвидатнішого винаходу - телевізійного шоколаду! Якщо люди вміють розщепити на мільйони шматочків фотографію, переслати ці шматочки через повітря і зібрати їх докупи на другому кінці телевізора, то чого я не можу те саме зробити з шоколадкою? Чого я не можу послати в повітря крихітні шматочки справжньої шоколадної плитки, а тоді на другому кінці зібрати докупи ці шматочки, готові до споживання? Але шоколадка має бути велика, - пояснив містер Вонка, - бо якщо висилати щось по телебаченню, то з другого боку воно завжди виходить значно менше, ніж заходило.

- Це просто дивовижно! - роззявив рота дідунь Джо. - Це справжнє чудо!

Майк Тіві розхвилювався ще більше за дідуня Джо й вигукнув:

- Містере Вонко, а чи можна передати отак через повітря щось інше? Наприклад, вівсяну кашу? Чи людей? Чи ви могли б передати з місця на місце справжню живу людину?

- Живу людину! - вигукнув містер Вонка. - У тебе що, не всі дома?

Та Майк Тіві вже зірвався й помчав до протилежного кутка зали, де стояла велика телекамера.

- Дивіться на мене! - кричав він на бігу. - Мене найпершого в світі передадуть по телевізору!

- Ні-і-і-і-і! - заволав містер Вонка.

- Майк! - заверещала пані Тіві. - Стій! Назад! Ти перетворишся на мільйон шматочків!

Та Майка Тіві вже було не спинити. Хлопець летів мов навіжений, підскочив до рубильника, рвонув його на себе і стрибнув просто під яскраве світло потужної лінзи. Сліпучий спалах. Запала тиша.

Тоді почала бігти пані Тіві... але завмерла посеред зали... і не могла зрушити з місця... стояла й дивилася туди, де був її син...

- Його не стало!

- Ой біда! Він справді зник! - вигукнув пан Тіві.

Екран раптом замерехтів. Тоді з'явилися хвилясті лінії. І ось, дуже повільно, екран почав яскравішати. Спочатку нерозбірливо, але з кожною миттю чіткіше й чіткіше, на екрані почало з'являтися зображення Майка Тіві. Він стояв, махав глядачам руками і всміхався від вуха до вуха.

- Але ж він тепер карлик! - крикнув пан Тіві.

Зросту він мав два-три сантиметри, не більше.

1_willy__wonka__s__golden__ticket_half_2.png
Перегляд файлу

Рефлексія.PNGРефлексія.PNG 

Перегляд файлу

Рефлексія.PNGРефлексія.PNG 

Перегляд файлу

Рефлексія.PNGРефлексія.PNG 

Перегляд файлу

Рефлексія.PNGРефлексія.PNG 

zip
Додано
20 липня 2018
Переглядів
3761
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку