КОНСПЕКТ УРОКУ "Л. ПОНОМАРЕНКО «ГЕР ПЕРЕМОЖЕНИЙ»,7клас"

Тема: Л. ПОНОМАРЕНКО «ГЕР ПЕРЕМОЖЕНИЙ»,7клас

Мета: стисло ознайомити школярів з життям і творчістю Л. Пономаренко, проаналізувати її новелу «Гер переможений», визначаючи наскрізний гуманістичний пафос твору; розвивати вміння грамотно висловлювати власні думки; коментувати епізоди твору, надавати оцінку вчинкам героїв; збагачувати словник учнів; формувати їх світогляд, кругозір; виховувати почуття поваги до творчості Л. Пономаренко.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Людину можна розпізнати за оточенням, в якому вона знаходиться. Д. Свіфт

1.Життєвий і творчий шлях Л. Пономаренко.

ЛЮБОВ ПЕТРІВНА ПОНОМАРЕНКО (1955)

Народилася 25 травня 1955 року в селі Іванівці Срібнянського району на Чернігівщині. Закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя (1978). Працювала вчителем російської мови та літератури на Срібнянщині, завідуючою відділом в Срібнянській райгазеті. З 1987 року мешкає на Полтавщині. Працювала в школах та редакціях райгазет Оржицького і Гребінківського районів. З 1999 року — власний кореспондент всеукраїнської громадсько-політичної газети «Зоря Полтавщини». Мешкає і працює в м. Гребінка.

 Твори друкувалися в багатьох газетах і часописах, видавалися в колективних збірках та антологіях, зокрема в антології української «жіночої» прози та естетики другої половини ХХ — початку ХХІ століття (авторський проект Василя Габора) «Незнайома антологія (Львів, 2005), за кордоном — в Німеччині та Японії, в альманасі «Біла альтанка» (Полтава, 1996).

 Автор книг новел, оповідань та повістей «Тільки світу» (Київ, 1984), «Дерево облич» (Київ, 1999), «Ніч у кав’ярні самотніх душ» (Миколаїв, 2004), «Портрет жінки у профіль з рушницею» (Київ, 2005).

 Лауреат літературних премій: міжнародної імені Олеся Гончара (2000), всеукраїнської «Благовіст» (1998) та обласної імені Панаса Мирного (2005). Член Національної спілки письменників України з 1987 року.

2. Теорія літератури

Новела (від італ. novella — новина) — близька до оповідання жанрова форма, яка відзначається чіткістю зображуваних подій, несподіваністю їх розвитку та розв’язки. Тип малої форми оповіді, який виник в епоху Відродження; характеризується динамічною інтригою та увагою до особистості героя, його індивідуальної свідомості та вчинків. Новела — один із жанрів епічного роду літератури.

3. Робота над твором Л. Пономаренко «Гер переможений»

3.1. Виразне читання твору, переказування окремих епізодів з коментарем.

3.2. Тема: зображення гуманного ставлення до полонених німців, які відбудовували зруйноване місто (взаємостосунки Фрідріха з дітьми, самотніми жінками).

3.3. Ідея: засудження війни, жорстокості; уславлення гуманізму, чуйності, доброти.

3.4. Основна думка: ненависть, зневажливе ставлення до полонених німців змінюється на доброту, чуйність, співпереживання, бо простий німець — заручник фашизму.

3.5. Жанр: новела.

3.6. Композиція.

 Експозиція: полонені німці зводили будинки.

Зав’язка: ставлення Фрідріха до українських дітей, жінок-вдів.

Кульмінація: хвороба, а потім самогубство Фрідріха.

Розв’язка: знайдена в стіні квартири фотокартка з двома дівчатками — згадка про полоненого німця.

3.7. Сюжет.

Полонені німці зводили будинки у зруйнованому ними місті.

 Серед німців привертав увагу дітей і жінок Фрідріх. Він розкопав невеличку клумбу, обгородив її і посіяв нагідки. Діти знищили цю клумбу і на її місці поставили хрест, зроблений з паличок і зв’язаний травою.

Жінки із співчуттям ставилися до полонених. Фрідріх співав дітям, жінкам виробляв із шматків цегли прикраси. Тяжко захворівши, Фрідріх закінчив життя самогубством.

 Як згадка про нього, на вулиці у зимову пору розцвів ногіток, а у стіні будинку, який зводили полонені німці, в рукавиці була знайдена фотокартка з двома дівчатками. Вона належала Фрідріху.

 

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Як полонені німці ставилися до зведення будинків?

 а) Із великим почуттям відповідальності;

 б) абияк;

 в) з любов’ю і розпачем.

2. Будинок, який зводили німці, міг би, на їх думку, стояти на околиці:

 а) Берліна;

 б) Лейпцига;

 в) Дрездені.

3. Які квіти посадив Фрідріх, скопавши маленьку грядочку?

 а) Чорнобривці;

 б) мальви;

 в) нагідки.

4. Чим пригощали жінки полонених німців?

 а) Печеним гарбузом;

б) вареною картоплею;

 в) сухим хлібом.

5. Як німці віддячували жінкам за їх увагу?

 а) Сплачували гроші;

 б) всміхалися їм;

 в) низько прихилялися перед ними.

6. Фрідріх полюбляв показувати фотокартку, на якій можна було побачити:

 а) русяву жінку з усмішкою на обличчі;

б) двох дівчаток у білих сукеньках і білих черевичках;

 в) його самого, молодого і красивого.

7. Діти своє місто, розруйноване під час війни, називали:

 а) жалюгідним;

 б) жахливим;

 в) злиденним.

8. Незважаючи на те що діти дражнили Фрідріха, він їм:

 а) грав на сопілці;

 б) робив з паперу ляльок;

в) співав німецькою.

9. Під осінь німець захворів і йому на відміну від інших полонених дозволялося:

 а) лікуватися;

 б) лежати під стіною барака;

 в) виконувати неважку роботу.

10. Із цегли Фрідріх виробляв:

 а) ляльок для дітей;

 б) прикраси;

 в) посуд.

11. Коли люди переселилися у новий дім, який був збудований полоненими німцями?

 а) Навесні;

 б) влітку (наприкінці серпня);

 в) восени (в кінці листопада).

12. Про що, здавалося, хотіли спитати дівчатка, які були зображені на фотокартці Фрідріха?

 а) «Для чого нас замуровано у стіну нового будинку»?

 б) «Ви не бажаєте з нами познайомитися?»

в) «Ви не знаєте, де наш тато?»

 

VІ. Підсумок уроку

 Бесіда за питаннями

 • Що, на ваш погляд, символізувала квітка, яка цвіла у зимову пору? (Добро, щирість, пам’ять…)

 • Яким чином Фрідріх намагався зберегти фотокартку з двома дівчатками?

 • Чому Л. Пономаренко у творі не зазначила назву міста, яке відбудовували полонені німці?

 • Як би ви поставилися до полонених німців? Відповідь вмотивуйте.

 • Висловіть свою думку стосовно назви твору.

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VІІІ. Домашнє завдання

Підготуватися до тематичної контрольної роботи № 3.

 

 

 

 

 

 

 

 

Л. ПОНОМАРЕНКО «ГЕР ПЕРЕМОЖЕНИЙ»,7.

1. Як полонені німці ставилися до зведення будинків?

 а) Із великим почуттям відповідальності;

 б) абияк;

 в) з любов’ю і розпачем.

2. Будинок, який зводили німці, міг би, на їх думку, стояти на околиці:

 а) Берліна;

 б) Лейпцига;

 в) Дрездені.

3. Які квіти посадив Фрідріх, скопавши маленьку грядочку?

 а) Чорнобривці;

 б) мальви;

 в) нагідки.

4. Чим пригощали жінки полонених німців?

 а) Печеним гарбузом;

б) вареною картоплею;

 в) сухим хлібом.

5. Як німці віддячували жінкам за їх увагу?

 а) Сплачували гроші;

 б) всміхалися їм;

 в) низько прихилялися перед ними.

6. Фрідріх полюбляв показувати фотокартку, на якій можна було побачити:

 а) русяву жінку з усмішкою на обличчі;

б) двох дівчаток у білих сукеньках і білих черевичках;

 в) його самого, молодого і красивого.

7. Діти своє місто, розруйноване під час війни, називали:

 а) жалюгідним;

 б) жахливим;

 в) злиденним.

8. Незважаючи на те що діти дражнили Фрідріха, він їм:

 а) грав на сопілці;

 б) робив з паперу ляльок;

в) співав німецькою.

9. Під осінь німець захворів і йому на відміну від інших полонених дозволялося:

 а) лікуватися;

 б) лежати під стіною барака;

 в) виконувати неважку роботу.

10. Із цегли Фрідріх виробляв:

 а) ляльок для дітей;

 б) прикраси;

 в) посуд.

11. Коли люди переселилися у новий дім, який був збудований полоненими німцями?

 а) Навесні;

 б) влітку (наприкінці серпня);

 в) восени (в кінці листопада).

12. Про що, здавалося, хотіли спитати дівчатка, які були зображені на фотокартці Фрідріха?

 а) «Для чого нас замуровано у стіну нового будинку»?

 б) «Ви не бажаєте з нами познайомитися?»

в) «Ви не знаєте, де наш тато?»

 

 

 

     ЛЮБОВ ПЕТРІВНА ПОНОМАРЕНКО

 

Гер переможений

Пономаренко Любов

Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. Спочатку вони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: "Шнель, бидлота, шнель!" Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпціґа.

Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам’ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: "Гут… кіндер… гут". А коли німців повели у барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.

Місто давно не сердилося на німців, вдови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин та дітей, часом приносили щось із одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів "фрау".

У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок.

Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров’ю. Охоронець замість "шнеляти" простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.

Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху, так що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.

Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.

— Бидлота, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.

Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.

Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха. Я одяглася, вискочила на подвір’я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв’язаний нами хрест…

Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. В рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:

— Ви не знаєте, де наш тато?..