Конспект уроку мистецтва для 10 класу на тему "Японська гравюра. Корейський живопис"

                                                 Урок 27

Тема: Корейський живопис на шовку і папері (Чон Сон, Кім Хон До). Японське мистецтво гравюри: К. Утамаро, К. Хокусай

Мета: 1) формувати предметні компетентності у вивченні зразків живопису Японії та Кореї, розглянути техніку письма корейських картин на шовку,  японських гравюр як пам’ятки мистецтва Далекого Сходу;

2) формувати ключові компетентності: розвивати обізнаність у живописі Далекого Сходу, вміння «читати» твори далекосхідних митців;

3) виховувати ціннісне ставлення до культури східного регіону, світоглядні орієнтації у сфері мистецтва

Тип уроку: поглиблення теми

Обладнання: ноутбук, відео-матеріал, мультимедійна презентація

Очікуваний результат: розвиток вміння самовираження,  інтеграції предметних знань

                                               Хід уроку:

1.Організаційна частина

-Які жанри переважають у китайському живописі?

-Якими фарбами користуються китайські художники?

-Які види мистецтва втілені в китайській картині?

2. Мотиваційний етап

       Історія японської культури — це вічний пошук краси. У пошуках прекрасного, в умінні помічати красу в усьому і відкривати її іншим бачили своє призначення стародавні поети та художники. Саме вони заклали в душу японців почуття зачарованості світом. Вони розвивали таку властивість зору, коли істину бачать у красі, а красу — в істині.

    Японія багатогранна. Її  живопис  захоплює. Це чарівний світ, країна мрій і легенд. Зрозуміти його ми спробуємо сьогодні.

   Що характерно для живопису Японії? Розгляньмо творчість  уславлених митців — Кітагави Утамаро та Кацусіки Хокусая (Японія). Малюнок на шовку і папері (Чон Сон, Кім Хон До) – кращі взірці корейського живопису

3. Етап засвоєння нових знань

       Японське образотворче мистецтво пройшло подібні з Китаєм і Кореєю етапи. У період становлення феодалізму широко був розвинений монументальний живопис. Розпису в Золотому храмі ансамблю Хорюдзи кінця 7 століття по стилю близькі до мистецтва Кореї епохи Силла й Китаю при династії Тан.

     Виділяють наступні періоди розвитку живопису Японії: Період Ямато (IV – VII ст.) Період Нара (VI – X ст.) Період Хейан (X ст.) Період Ямато-е (XI – XII ст.) Період Муроматі (XIV ст.) Період Мейдзі (2 пол. XIX ст.).

     Ямато-е – школа японського живопису, що склалася в XI - XII століттях при імператорській Академії мистецтв. Для майстрів ямато-е характерні яскраві силуетні зображення, горизонтальні сувої, що ілюструють аристократичні романи, повісті, в яких живопис перемежовується з каліграфією. Фудзівара Таканобу Фудзівара Таканобу (1142, Кіото - 19 березня 1205, Кіото) - відомий японський художник кінця XII століття н. е., провідний портретист Японії цього часу.

     Укійо-е – напрямок в образотворчому мистецтві Японії. Слово «укійо», дослівно перекладається як «пливе світ», є близьким до буддистського терміну «світ скорботи», але записується іншими ієрогліфами. Гравюри в стилі Укійо-е – основний вид ксилографії в Японії. Ця форма мистецтва стала популярною в міській культурі Едо (сучасний Токіо) у другій половині XVII століття. Тосюсай Сяраку – японський художник-портретист, майстер гравюр Укійо-е. Ймовірно, жив між 1763 і 1820 роками. Творча активність припадає на 1793-1794 роки.  Кано Ейтоку є одним з найбільших японських художників, засновником школи Кано в японському живопису. Роботи Ейтоку відрізняються елегантністю і унікальні за майстерністю виконання. Багато його картин включені в число Національних скарбів Японії.

      У середні століття багато японських художників їздили до Китаю вивчати мистецтво живопису й каліграфії; розпису 15-16 століть на шовку й рисовому папері зближаються з китайськими гохуа. Шовкові горизонтальні (макемоно) і вертикальні (какемоно) сувої з пейзажними мотивами, зображеннями птахів і квітів були доступні вузькому колу аристократії; зміст живопису служило темою бесіди під час чайних церемоній.

    В 17 столітті, у зв'язку з ростом міст виникла реалістична жанрова школа Укийо-Е - «Картини життя», «Образи перехідного миру». Школа Укийо-Е так само, як новий жанр літератури – реалістична повість « Укийо-Дзоси» і новий театр без масок – театр Кабукі, звертається до міської тематики, вуличних сцен і народних гулянь, побуту ремісників, торговців, акторів.

    Особливий розділ у творчості художників Укийо-Е займав театральний жанр, що вів своє походження від театральної афіші (художники Кийонобу, Сюнсо, Тойокуни) і завершився в мистецтві Сяраку (нар.в 60-х рр.. 18 в.).

Сяраку Тосюсаи – актор  традиційного театру масок. Але він зображував персонажів театру Кабукі в подвійних портретах і напівфігурах, що носили здебільшого гротесковий характер. Персонажі Сяраку завжди в русі й виражають різноманітні почуття, а часом і такі вади як жадібність, тупість, підступництво. Художник немов протестує своїми гравюрами проти штампів, що затвердилися, - традиційних, умовно-прекрасних. Натхненна й скорботна творчість Сяраку не знайшло послідовників.

      У традиційному японському образотворчому мистецтві знайшли своє втілення мотиви природи.Також на картинах Країни Вранішнього Сонця

часто зображували різноманітні сцени з повсякденного життя знаті, випадки з життя звичайних людей, самураїв, міфологічних героїв. Стилі й манера виконання багато в чому успадковані від китайського традиційного живопису, але є й особливі, японські, «родзинки». З-поміж таких – стиль «укі-йо» – гравюри на дереві, на яких зображено красунь-гейш, акторів театру Кабукі, борців сумо, різні природні краєвиди. У створенні гравюри брали участь художник, різьбяр і друкар, а весь процес складався з кількох етапів: художник малював на білому папері картину, потім різьбяр наклеював малюнок на дерев’яну дошку і робив на його основі друковані форми, на які друкар потім наносив потрібні кольори й робив відбитки на злегка зволоженому рисовому папері.

        Найвідомішою школою японського образотворчого мистецтва є школа

Кано, художники якої знані своїми чудовими розписами по шовку.   Відмітною рисою таких витворів є поєднання зображень реальних предметів

і тварин, що перебувають на першому плані, з абстрактними складовими

заднього плану (наприклад, хмарами).

        Яскравий розвиток у японському живописі отримали картини на ширмах, що поєднували функції меблів і мобільного стінопису. Такі твори прикрашали храми, міські будинки й палаци аристократів. Рами ширми

заповнені особливим цупким папером ручного виробництва (бьобу), який

декорують малюнками, а краї прикрашають текстилем. Милування при-родою, краєвидами, місяцем у небі, першим снігом або цвітом дикої сливи – усе це народжувало сюжети зображень на ширмах. Узагалі ці сюжети різноманітні: від релігійних і міфологічних – до побутових сцен і краєвидів, що оспівують красу Японії. Зображення супроводжували віршами, що додавало виробам більшої мистецької вартості.

         Кітагава Утамаро (1753-1806) — один із найяскравіших майстрів гравюри, кольоровоі ксилографії. Він також відомий як художник. Сюжетами для картин Утамаро були образи витончених і прекрасних японських красунь, світ їхніх пристрастей, мрій і бажань, сцени з життя японської провінції. Дивлячись на гравюри Утамаро, ми відзначаємо витонченість ліній, відчуття колірної рівноваги, пластичність, майстерне подання деталей, а особливо — привабливу емоційність і невимушенісгь, казкову чарівливість... Варто зазначити, що напис на гравюрі виконаний у скорописному стилі у вигляді вертикальних рядів, органічно доповнює живописний образ.

        Перші роботи Утамаро, що ставляться до 70-х років, ілюструють твори з  історії природи («Книга раковин», «Книга комах», «Книга птахів»); збереглися й побутові картини з життя ремісників, але прославився Утамаро серіями гравюр, що зображують жінок, переважно гейш – співачок і танцівниць едо – під час свята,  на прогулянці або просто в споглядальному роздумі («Пісні узголів'я», «Щорічник зелених будинків» і ін.).

     Утамаро перетворює низькорослих японок у граціозних красунь із подовженими, вишуканими фігурами й маленькими кистями рук.

Затканий квітами одяг (нерідко гравюри замовлялися художникам як реклама нового візерунка тканини) спадає каскадом складок, що утворюють п'єдестал. На білих  подовжених особах, схожих одне на інше, ледве намічені щілинки очей, тонкий, з легким горбочком ніс і пелюстки губ. І все це увінчано складним спорудженням зачіски із гребенями, хризантемами й кістяними шпильками.

    Рухи героїнь Утамаро, скоріше, манірні, чим емоційні, особи також позбавлені психологічної глибини, але майстерність художника полягає в красі й плавності ліній, що викликають відчуття танцювального ритму або музичної фрази.

       Неперевершені зразки представляють гравюри Утамаро й у колористичному відношенні. Улюблені тони художника – сріблисто-сірі, перлово-рожеві, бузкові й  оксамитово-чорні. Відомо, що для передачі однієї лише сірої прозорої тканини художник застосовував шість дощок, а іноді кількість дощок для гравюри досягало двадцяти.

     Ранні японські гравюри були чорно-білими. У цій техніці працював Моронобу Хисикава (1638-1714) – художник,  предметом уваги якого служило народне життя.

      Застосування печатки з декількох дощок (для кожного кольору виготовлялася окрема дошка) пов'язане з ім'ям Харунобу Судзуки (1725-1770) – японський художник і графік, один з перших графіків Японії, що звернувся до створення багатоколірних гравюр. Художню освіту отримав в школі Кано. Там же вивчав живопис і починав як творець картин. Приблизно в середній період творчості звернувся до створення кольорових гравюр. З цього і почався процес створення власної художньої манери. До нього поширеним було використання трьох кольорів. Він творець гравюр з дев'ятьма кольорами. Гравюри робив на шовку й папері. Його улюблені теми – повсякденне життя середніх класів і, особливо, жінка в побутовій обстановці. У творчості Харунобу виявилися риси, що стали характерними для японської гравюри: переважна роль лінії й плями, декоративність, композиційне майстерність. При яскраво вираженому інтересі художника до простолюдинів – такі його подавальниця із чайного будиночка, дочка селянина Осен, продавщиця зубочисток Офудзи. Харунобу віддає перевагу феодальному мистецтву: типи жіночих осіб створює в умовних канонах краси – подовжений овал, зображуючи декількома штрихами очі, рот, ніс.

    З 90-х років 18 століття невеликі формати гравюр Харунобу переміняються аркушами з великими фігурами й погрудними зображеннями (так звані «Більшоголови»).  

    Кацусіка Хокусай (1760-1849) — всесвітньо відомий, найцікавіший японський графік XIX століття. Творчість цього художника ґрунтується на кращих зразках багатовікової живописної культури Японії. Він ретельно вивчав картини стародавніх китайських майстрів, знався на европейській гравюрі. Хокусай виконав понад тридцять тисяч малюнків і проілюстрував близько п'ятисот книжок. У сімдесятилітньому віці він створив серію «Тридцять шість видів Фудзі (1823-1831), яка поставила його в один ряд із найвидатнішими художниками світу. Демонструючи національний символ Японії — гору Фудзі в різних виглядах, Хокусай уперше розкрив образ батьківщини й образ народу в їх гармонійному поєднанні. Фудзі (застиглий вулкан) можна бачити тисячу разів і жодного разу не бачити його одним і тим самим: пора року, стан природи, час доби, настріій митця — усе накладає свій відбиток на створюваний образ. Кацусика Хокусай – відомий  японський художник Укійо-е, ілюстратор, гравер. Працював під безліччю псевдонімів. Є одним з найвідоміших на Заході японських граверів, примітно майстер завершального періоду японської ксилографії. Невтомний «старий, одержимий малюнком», як підписувався художник, володіє чудовим композиційним дарунком і бездоганною лінією

    Пейзажі Хокусай, що узагальнюють і лаконічні, не придушують; вони завжди населені людьми. На передньому плані в його добутках зображуються життя й побут простого люду: рибалки натягають мережу, продавець парасолів розставляє свій товар; робітники дров'яного складу укладають штабеля, а бондар трудиться, коштуючи на колінах. Здавалося б, буденні моменти опоетизовані художником і оповідають про велич природи й різноманіття життя.

    Із всієї плеяди знаменитих майстрів 18-19 століть Хокусай найбільше послідовно демократичний. Його ніколи не спокушали ні театральні сюжети, ні красуні Иосивара. Аркуші його гравюр населені пралями й кустарями, що плетуть кошика, селянами в солом'яних дощових плащах і величезних грибоподібних капелюхах; бідними жінками із простоволосими дітьми, прив'язаними за спиною; ремісниками й трудівниками рибальських селищ. Народу, його життю й праці присвячена вся творчість Хокусая. «Чудовий художник і чесна людина» (напис на його могилі) помер у віці 89 років.

                        Розвиток корейського живопису

     Як і всі народи миру, корейці почали займатися живописом з доісторичних часів. Найраніші зображення були виявлені в гробницях періоду королівства Когуре, вони відносяться до четвертого сторіччя. У живописі цього періоду, який явно випробував вплив буддизму, вже використовується техніка ретушування.

       Академія живопису була заснована на початку періоду Коре. Вчилися в ній як освічені представники вищих шарів суспільства, так і професійні художники. Тематика картин була різноманітною і виходила за межі буддійських сюжетів, які переважали в раніший період. Художники писали портрети, пейзажі, тварин і Чотири благородні рослини (сакунчжа): сливове дерево, хризантему, орхідею і бамбук, які втілюють чотири чесноти. Так само як і каліграфічні роботи, малюнки виконувалися пензлем і тушшю на папері або шовку: потрібний ефект створювався лініями, фактурою і пропорціями.

Мир корейського живопису знає безліч талантів і навіть геніїв, і Ким Хон До (1745-1806) визнаний одним з кращих. Його пейзажі належать до видатних зразків корейської реалістичної школи, його портрети викликають захоплення. Але перш за все він – ведучий художник періоду Чосон школи жанрового живопису, який зображає життя простолюдинів. Саме тому Ким Хон До разом з Ан Геном і Чан Сон Опом вважаються трьома великими майстрами епохи Чосон. Говорять, що в молодості він був не тільки талановитим художником, але і харизматичною особою, що знайшло віддзеркалення в стилі і сатиричному настрої його живопису. Ким Хон До був людиною приємним і товариським, дуже популярним серед сучасників, і користувався прихильністю навіть короля. У віці 29 років він написав портрет наслідного принца, а в 44 роки зробив подорож по країні, під час якої писав картини і посилав їх королеві. На шостому десятку він писав з натури річки, гори, дерева і створив твори, які відрізняються прекрасним стилем і технікою. У нього було чудове відчуття Простору, він користувався короткими швидкими мазками, створюючи чітку лінію, яку поєднував з м’яким ніжним кольором, що відмінно передавав емоційний склад корейського народу.

      В кінці творчого шляху він присвятив себе жанровому живопису, зображав найзвичайніші події повсякденного життя. Декого це, напевно, дивувало: адже Ким був художником на службі  уряду. На його жанрових полотнах незмінно майстерно зображені гори і річки, «безсмертні» даоси, квіти і трави, проте основна тема картин – це люди за роботою. Творчість Ким Хон До надало дію на стиль багатьох художників і залишило великий слід в історії корейського мистецтва. Більш того, його картини – це свого роду документи, які знайомлять нас з життям корейського народу тієї епохи.

Зародження живопису, зокрема фрескових розписів гробниць, припадає на середину епохи "трьох держав". Найбільш ранні зразки пейзажного живопису – графічні рисунки тушшю – містять зображення квітки лотоса, гір і дерев, риб і драконів, птаха фенікса. За доби держави Коре було створено Академію живопису, проте художня творчість вабила не лише митців-професіоналів, а й ченців, аристократів, навіть членів королівської сім'ї, які малювали пейзажі й портрети, рослини, тварин тощо.

 Корейський живопис на шовку й папері має свої особливості. За графічними і кольоровими рішеннями він значно відрізняється від живописного мистецтва  інших народів Азії з його сміливими й енергійними мазками. Пейзажні образи нечіткі: небо, дерева, річки зображуються в блідо-сіруватих тонах. Живопис корейців можна назвати камерним.

   У період Чосон корейські митці, імітуючи китайських живописців, виробили власну манеру й техніку письма, свідченням чого є численні пейзаж членів Академії. Серед відомих художників тієї доби – Неп Сан Бек ("Кішки і горобці"), пейзажист Чон Сон ("Після дощу на горі Інван", "Рибальський човен"), представник жанрового живопису Кім Хоп До, який малював сценки з повсякденного життя ("Танець у масках", "Боротьба").

     Сучасні корейські художники експериментують у межах західноєвропейських стилів, зокрема абстрактного експресіонізму.

Своєрідний ренесанс переживає нині народний живопис. Удома корейці розвішують картини з відповідними символічними сюжетами: зображення тигра – на парадних дверях, "щоб відганяв злих духів", картинку із собакою – на дверях комірчини, а на ширмах у спальні зазвичай зображують квіти, птахів.

Для корейських митців (на відміну від представників класичного східного живопису) характерним є абстрактне фантазування на теми краси навколишнього світу (природи, людського життя), анімізм – одухотворене символічне, а не суто реалістичне зображення тварин, скель, дерев.

Каліграфія в Кореї, як і в Китаї та Японії, також вважається мистецтвом. Каліграфічні зразки на папері й шовку, що прикрашали стіни, оцінювались як художні витвори – за відтінки туші, красу мазків, композиційну довершеність, загалом за індивідуальність, виразність, пропорційність і гармонійність. Корейська аристократія захоплювалася цим видом мистецтва, що вважалося символом освіченості.

4. Етап перевірки засвоєних знань

Заповнити таблицю:

5. Етап закріплення засвоєних знань

Перегляд відео

https://www.youtube.com/watch?v=jOHZQ595SBU

https://www.youtube.com/watch?v=z1hz5m6xo5w

6. Підсумково-висновковий етап

Корейський живопис дехто вважає імітацією китайського. Безумовно, не можна заперечити значного зовнішнього впливу, однак манера письма, композиційні особливості та кольорова гама корейських митців мають власний національний колорит і відображають національні естетичні смаки, що, у свою чергу, позначилися і на японському мистецтві.

7. Рефлексія

• Каліграфія – національне мистецтво країн…
• Матеріалом для малюнків-сувоїв служив…
• Улюблена тема для художника-гравера К.Утамаро – …
• Кольорова гравюра вперше виконана в живописі…
• Назва гори, оспіваної творами японських живописців…