Конспект уроку "Народні промисли України"

Конспект уроку з географії

НАРОДНІ ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ УКРАЇНИ

9 клас

Підготувала вчитель

географії

Давидківської ЗОШ І-ІІ ст.

Герчак О.О.

МЕТА: сформувати уявлення про особливості народних художніх промислів та їх сучасні центри; організувати пошуково-дослідницьку роботу з вивчення різновидів українських народних промислів, їх продукції та географії в нашій країні; закріпити знання щодо етнографічних земель та їх особливостей у формуванні певних традицій декоративно-прикладного мистецтва; розвивати інтерес до культурної спадщини свого народу; формувати національний світогляд через впровадження педагогіки співробітництва; виховувати почуття національної свідомості та самосвідомості, повагу до традицій українського народу та любов до праці.

ОБЛАДНАННЯ: політико-адміністративна карта України, карта етнографічних земель України, атласи, виставка продукцій народних промислів України, фотоматеріали та матеріали для роботи у творчих групах.

ТИП УРОКУ: комбінований

ФОРМА УРОКУ: урок-дослідження

ТЕХНОЛОГІЇ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ НА УРОЦІ:

• Робота в малих групах
• Карусель
• Спільний проект
• Мозковий штурм
• Мікрофон

МЕТОДИ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ НА УРОЦІ

• Частково- пошуковий

ПЛАН УРОКУ

1. Мотивація навчальної діяльності (мозковий штурм; визначення теми, завдань та плану проведення уроку) (5 хвилин)
2. Актуалізація знань учнів у формі бліцтурніру (карусель; знання етнографічних земель за географічною картою та атласами) (5 хвилин)
3. Ознайомлення з новим матеріалом  (звіт пошуково-дослідницької роботи учнів) (25 хвилин)
4. Закріплення нового матеріалу оцінювання (5 хвилин)
5. Висновок уроку (мікрофон), домашнє завдання (5 хвилин)

ХІД УРОКУ

(напис на дошці)

Ремесло – не коромисло, пліч не відтягне, а само прогодує.                           Діло майстра величає.                                                                                                У коваля руки чорні, а хліб білий.                                                                         З ремеслом дружити – в житті не тужити.                                                                Учися ремесла такого, щоб міг жити з нього.                                                              Який ремісник, така робота.

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП

Учитель пропонує учням відеоролик «Народні промисли» і фото з виробів «Українська народна творчість» та визначити тему уроку (мал.1)

Мозковий штурм

1. Назвати відомі з історії ремесла, які були поширені на території України.

(відомі ремесла та промисли: в ході, учні будують діаграму

2. Що називають художніми промислами? (це організоване виробництво творів декоративно-ужиткового мистецтва, призначених для продажу)    

Визначення завдань та плану проведення уроку                                                    Під час мозкового штурму учні разом із вчителем визначають завдання та план проведення уроку. Таблиця самоконтролю

(«Дерево рішень»)

УЧИТЕЛЬ: кожен народ  має свої почуття національної гідності, свої обряди, звичаї, мову. Народні промисли-це той набуток, зібраний тисячоліттями, якими повинен пишатися кожен із нас.

            Народне прикладне мистецтво – результат праці багатьох поколінь майстрів. Це щабель, на якому ґрунтується багато галузей сучасної промисловості. Різьба на прялці, вишивка походять не від слов’ян, а йдуть корінням до протислов’янських тисячоліть.

           Ремісницьку роботу люди виконували разом із своїми головними заняттями. Шлях від ремесла, пов’язаного із перервою сировини у господарстві до виникнення промислів, був довгий. Спочатку це було зумовлене потребою забезпечити власне господарство необхідними виробами, а з розвитком торгівлі дедалі більше виробів ремісників надходило на ринок. Здавна центрами ремісного понад 270 ремісничих спеціальностей. З другої половини ХІХ ст. знов почали відроджувати певні ремісницькі професії. Якщо зараз уявити карту промислів України, вона засяє, як пір’я жар-птиці. (мал.2)

ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ

        Охарактеризувати два види виробів народного мистецтва та визначити різницю між ними (предмет народного мистецтва та предмет промисловості однакового призначення).                                                                                                           

        Наприклад, проста склянка і склянка у формі лебедя; простий рушник та вишиванка, сталева і розписана дерев’яна ложка тощо.                               

        Висновок: Народне мистецтво існує у двох формах: перша – це художні твори народних майстрів, друга – художні промисли у формі індустрії для масового вжитку населенням. Українське  декоративно-ужиткове мистецтво містить багато видів і жанрів залежно від матеріалу, техніки виготовлення та функціонального призначення виробів, а також від регіону (географії) виготовлення.

ІІ.АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ (у формі «Карусель»)

         Повторення етнографічних земель та областей України за географічними картами та атласом: Волинь, Галичина, Закарпаття, Лемківщина, Бойківщина, Гуцульщина, Покуття, Буковина, Поділля, Наддніпрянщина, Слобожанщина, Гетьманщина, Донщина, Бессарабія, Запоріжжя, Таврія. (мал.3)

ІІІ. ОЗНАЙОМЛЕННЯ З НОВИМ МАТЕРІАЛОМ

      Готуючись до нашого уроку, ви об’єдналися у групи майстрів, які будуть розповідати нам про певні промисли та їх сучасні осередки. До того ж, ми проведемо наш урок у незвичайній формі. Скажіть, будь ласка, де збиралися майстри? Безумовно, на ярмарку. Там можна було обмінятися досвідом, щось придбати та відпочити. Ось і ми проведемо такий урок, а купувати будемо знання. Не забувайте робити потрібні записи у спеціальну табличку під час виступу майстрів.

Інсценування

ОМЕЛЬКО

Увага! Увага! Спішіть – поспішайте!

Господарі й гості, глядіть не минайте!

На ярмарок прошу гуртом, поодинці.

Чекають на всіх там чудові гостинці. На ярмарку нашім веселім, багатім.

Є чим дивувати і є що придбати.

Тут щедрі дарунки із саду й городу.

Тут пісня і жарти – усім в нагороду.

Барвисті стрічки, рушники вишивані,

Поливаний посуд – тарілки, горнятка,

Сопілки – хлоп’яткам, намисто – дівчаткам,

Мерщій – бо на ярмарок всі поспішайте,

Купуйте, милуйтесь, танцюйте і грайте!

ОМЕЛЬЧИХА

У нашого Омелька невеличка сімейка.

Тільки він та вона, Та старий та стара,

Та Василь та Панас, Та той хлопець, що в нас,

Та дві Христі в намисті, Та дві ляльки в колисці.

Он як!

ОМЕЛЬКО

Так, у мене, Омелька,

Чималенька сімейка!

Усі хочуть їсти, пити,

Треба посуд їм купити!

ОМЕЛЬЧИХА

Купити кожному по мисці. Великому – велику,

Маленькому – маленьку. Найменшому – найменшу.

Виступи груп

Група 1. «Гончарні промисли» (мал.4)

Гончарство – це одне з традиційних відомих на території України з давніх часів занять населення. У далекому минулому люди виготовляли керамічний посуд вручну, способом налепу, пізніше -  за допомогою гончарного круга. Десь у XIV-XV ст. з’явився більш досконалий і продуктивний ножний гончарний круг. У другій половині XIX ст. це була модель так званого шльонського круга, що мав шестірки з нерухомою віссю.

  Українські гончарі виготовляли різноманітний посуд для зберігання, приготування і подачі на стіл їжі – горщики, миски, полумиски, глечики, гладущики, декоративний посуд, а також черепицю, дитячі іграшки. Українська кераміка створювалась століттями і зусиллями тисяч відомих та невідомих талантів.

   Розквіту гончарного виробництва на Україні сприяли об’єктивні умови – наявність в її надрах високоякісних, переважно червоних, червоно-бурих, світло - сірих глин, що є основною сировиною для гончарів. Це зумовило утворення центрів керамічного виробництва, наприклад: Васильків, Обухів, Моринці.

    На Полтавщині столицею українського гончарства була Опішня, славилася гончарством Ічня, Олешня та Коломия. Нині традиційний промисел занепав, керамічні виробництва виготовляють посуд та скульптури.

   Раніше глину не тільки добували, але й ставилися до неї з повагою.

 Найчастіше глину складали на подвір’ї просто неба, цілий рік вона вилежувалася. Потім її вкладали на помості та товкли, нарізали дротом, складали у конус, домішки вибирали руками.

Осередками гончарства б є Бар, Косів, Сокаль, Яворів, Василівка, Опішня, Валки

Група 2. «Деревообробне ремесло» (мал. 5, 6)

Столярне ремесло дуже поширені в Україні. Будівництвом житла займалися переважно теслі, помітне місце посідало плетіння з кори дерева та лози (брилі, сівалки, кошики). Виготовляли кухонний посуд (миски, ополоники, солонки), лавки, цеберки, сани та вози. Особливо розвивалися ці промисли на Поліссі. Відчуваючи потяг до краси, майстри прагнули орнаментувати окремі деталі будов. З особливим старанням розписували скрині для преданого наречених.

 Бондарі виготовляли ємкості для сипких продуктів (діжі, баклаги), стельмахи виготовляли сани, вози. Боднарний промисел передбачав наявність великої майстерності. Найпростішим прийомом обробки дерева було випалювання та видовбування. Майстри добре розумілися на різних породах дерев, добирали конкретно до виробу потрібну породу дерева, піддаючи його необхідній обробці. Дерева розпилювали вручну, ретельно висушували та сортували. Ложки та ополонки виготовляли з берези, баклаги та бодні з осики.

   Для лозоплетіння використовували верболіз, солому, коріння, кору. Плетіння навчило людину ткати. Українці займалися виготовленням скла, художньою обробкою каміння та металу.

Осередками є Косів, Яворів, Львів, Ужгород, Чернівці

Група 3. «Гутництво» (мал. 7, 8)

       Виготовлення скла – гутництво – відоме ще за часів Київської Русі. Назва промислу проходить від слова «гута», що означає скловарну піч. Найбільшого розвитку гутництво набуло на Чернігівщині та Волинському Поліссі, що зумовлено наявністю великої кількості лісового матеріалу, з якого добували смолу та поташ, заготовляли дрова. Про це говорить велика кількість населених пунктів з коренем гута. Гутники виготовляли кухонний та аптечний скляний посуд.

        Гутне скло отримували шляхом сплавлення за високої температури у великих глиняних горщиках (тиглях) піску, вапняку і поташу. Осередками були: Львів, Мерефа.

 Група 4. «Ковальство» (мал. 9,10)

      Виробництво заліза методом гарячого кування було відоме на землях сучасної України задовго до нашої ери. Це визначилося наявністю покладів залізняка та руд на Закарпатті, Буковині, Поліссі, Надніпрянщині. Болотна руда легко піддавалася обробці. Її перетворювали на залізну масу при температурі 800⁰ С. Вона називалася криця.

Кузня була об лаштована у кожному селі. Вона мала горн, ковальський міх, корито та діжку з водою для гартування, стояк для підкови чобіт. Часто тут влаштовувались стовпи для прив’язування коней.

Група 5. «Ткацтво» (мал.11,12 )

     Один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури України – це ткацтво. Художнє ткацтво – це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об’єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку; вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо. Осередки ткацтва: Кролевець, Решетилівка, Діхтярі, Богуслава, Обухів, Переяслав – Хмельницький, Косів, Коломия, Суми, Львів

     Дуже поширеним в стародавній Україні були в’язання та макраме. Мереживо виготовляли для оздоблення одягу, скатертин, дуже поширене у Закарпаття. В’язання на Гуцульщині називають плетінням. Майстрів, які прикрашають тканини візерунками, називали вибійниками, малярами та друкарями.

          Вишивання – найпоширеніший вид народного декоративного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами.  Осередки: Решетилівка, Діхтяріі, Кути, Ніжин, Богуслав, Київ, Львів, Вінниця, Чернігів, Полтава, Черкаси.

 Різновидом вишивки є гаптарство. Поширенню його сприяла поява ремісницьких цехів, велике значення мала торгівля. Центрами гаптування були численні жіночі монастирі, особливо Києво – Печерський та Вознесеньський. Зараз гаптарство відроджується.

Важливу роль відіграло килимарство. Воно було поширене на всій території країни. Перші згадки про килимарство зустрічаються у XIX ст.

 Килими прикрашали українську хату, стіни, лавки, скрині та були символом заможності. Осередками килимарства були Кролевець, Решетилівка, Діхтярі, Косів, Коломия, Тячів, Хотин, Опішня.

 IV.ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ОЦІНЮВАННЯ

УЧИТЕЛЬ.  Сьогодні ми з вами побували на «ярмарку» почули як саме художні промисли поширені на території України. І тому ваше завдання попрацювати із карткою-таблицею на якій ви повинні знаком «+» позначити ті міста, де поширений той чи інший вид художнього промислу.

УЧИТЕЛЬ.  А тепер спробуємо дослідити сучасні осередки промислів та нанесемо на контурні карти сучасні промислові центри. (учні працюють із атласом та контурною картою)

V.ВИСНОВКИ («Мікрофон»)

УЧИТЕЛЬ. Важко перерахувати всі золоті розсипи народного мистецтва. Сьогодні твори народних майстрів стають частиною нашого побуту. Цю красу виготовляють нібито з нічого, але це досвід нашого народу, який постійно буде відтворюватися, поки хоч одна краплина залишиться у пам’яті народу.

Учні використовують уявний мікрофон, підбивають підсумки уроку, відповідаючи на запитання

• Які народні промисли відомі з часів трипільської культури?
• Які народні промисли розвиваються нині?
• Назвіть та покажіть сучасні осередки промислів, перерахуйте їхню продукцію.
• Які промисли притаманні вашій родині?
• Як підприємства легкої промисловості використовують традиції українських промислів?

Висновок

1. Сьогодні декоративно – прикладне мистецтво є важливішою складовою частиною системи художньої освіти. Постійно зростає всезагальний інтерес до нього. В Україні відкриваються нові факультети і відділення у вищих і середніх педагогічних та художніх закладах, організовуються курси підвищення кваліфікації з питань народного мистецтва і народознавства.
2. Сьогодні декоративно – прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – пізнавальну, комунікаційну, естетичну та інші.

Наш урок добігає кінця. Я бажаю вам:

Щоб родила щедро нива,

Щоб у хаті все як слід,

Щоб до віку був щасливий

Український славний рід.

VI.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

Підручник ст. 94-96

Література

1. Радкевич В.О., Пащенко Г.М. Технологія вишивки: Підручник/за ред.. Н.Г.Ничкало.-К.: Вища шк..,1997-303с.
2. Українознавство: посібник /Уклад. В.Я.Мацюк, В.Г.Пугач. –К.:Зодіак-ЕКО, 1994.-399с
3. Українське народознавство: Навч. Посібник/За ред.. С.П.павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. – Львів:Фенікс, 1994.-608с.
4. Український фольклор: Хрестоматія/Упоряд. О.Ю.Бріцина, Г.В.Довженок, Н.С.Шумада. – К.:Освіта, 1997.-752с.
5. Інтернет - ресурси