Конспект уроку "Пекинська опера"

ПЕКІНСЬКА ОПЕРА. 11 клас

Мета: ознайомити учнів із китайською оперою, історією виникнення,

           основними темами вистав, підкреслити національний колорит,

           виразність жестів та акробатики, музики та драматичного діалогу,

           роль гриму та масок

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу

Обладнання: мультимедійний проектор, екран, ноутбук, презентація,

                       відеофрагменти вистав китайської опери

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

         Китай належить до найбільш прадавніх цивілізацій, яка увібрала у себе велику кількість держав та культур упродовж 6 тисяч років. Він має довгу і майже неперервну цивілізаційну історію та одну з найстаріших і найскладніших систем письма. До 19 століття Китай був однією з найпередовіших світових політій і основним культурним центром Східної Азії. Китайський вплив на сусідні держави залишається істотним і сьогодні. 

Китай — батьківщина багатьох технічних винаходів, що змінили долю людства.

1. Які технічні винаходи ви знаєте, що винайшли китайці? (папір, компас, порох, друкарство) 
2. Які у вас виникають асоціації відносно художньої культури Китаю?

Особливістю китайської цивілізації є те, що вона розвивалася ізольовано від інших цивілізаційних центрів, тому зберегла унікальні шедеври  і в творчості. Одним із шедевром є Пекінська опера.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу 

Розповідь учителя з одночасним переглядом мультимедійної презентації

Пекінська опера - «опера Сходу». Вона є дорогоцінною національною спадщиною Китаю і називається так тому, що як самостійний театральний жанр вона сформувалася і визріла в Пекіні.

Пекінська опера існує вже понад 200 років. Її витоки  йдуть з XVIII ст. Вона бере початок від декількох видів стародавніх місцевих музичних драм, особливо від місцевих музичних драм провінції Аньхой.

У 1790 р. з нагоди святкування ювілею Цінського імператора, в Пекін прибула з провінції Аньхой театральна трупа. Успіх її виступу спонукав приїхати в Пекін і інші аньхойські трупи. Поступово, в кінці Х1Х ст. і початку ХХ ст. на основі відбору та запозичення художніх засобів з'явився жанр "Цзінцзюй" - власне Пекінська опера.

Успадкувавши кращі традиції китайського національного театру, Пекінська опера в художньому відношенні піднялася над іншими місцевими театральними жанрами, посіла серед них особливе місце. Посилення політичного та культурного впливу Пекіну сприяло поширенню Пекінської опери по всій країні. Найповніше втіливши у собі специфіку давньокитайського театру, цей жанр отримав загальнонаціональне визнання. Пекінська опера - це синтетичне виконавче мистецтво, оскільки в ній представлені рухи, акробатика, жести і міміка.

Історія китайської опери своїм корінням сягає в далеке минуле.

Вона виникла на базі давнього китайського народного музичного театру. Китайські опери мало схожі на європейські. Вони поєднують у собі елементи музики, співу, діалогу, танцю, акробатики і вправ військового мистецтва з майстерно написаним текстом і технікою втілення. Виконавці повинні чітко дотримуватись традиційних вимог. Дія в китайській опері не обмежена ні в часі, ні в просторі. Якщо які-небудь повсякденні реалії не можуть бути представлені на сцені прямо, то вони відтворюються символічно. Обстановка, у якій проходить дія спектаклю, зображується виключно рухами актора. Причому ефект досягається навіть сильніший, ніж за наявності декорацій та реквізиту. Наприклад, існують спеціальні рухи на позначення входу чи виходу з дому, підйоми східцями, переправи через річку. Якщо виконавці кружляють по колу з батогом у руках, це означає, що вони їдуть верхи на конях. Переміщення в екіпажі позначається прапорцями із зображеннями коліс, які тримають по боках сцени спеціальні актори. Хід по колу символізує довгу подорож. Різновидами китайської опери є відома в усьому світі класична пекінська та безліч місцевих оперних жанрів, правила виконання яких є значно простішими та зрозумілішими.

Пекінська опера — найвиразніша форма китайського музичного мистецтва.

У Пекінській опері склалися суворі вимоги до манери співу, усного монологу, рухів, бойових сцен.

Щоб відповідати наведеним вимогам, артистові треба зазнати основи національної акторської майстерності, це "чотири вміння" і "чотири прийоми". Перші чотири - це спів, декламування, перевтілення і жестикуляція; другі чотири - "гра руками", "гра очима", "гра тулубом" і "кроки".

Учень 1: Спів займає дуже важливе місце у "Пекінській опері". Важливе значення має тут сам звук. Неповторність виконання, заворожливе звучання обумовлюється глибоким знанням фонології, техніки співу та досягненням гармонії Інь і Ян. Пісня, яка захоплює своїм змістом, викликає глибокі почуття в слухача. Артисту спочатку потрібно влізти в чужу шкіру, запозичити характер і мову персонажа, потім майстер і зовні має стати схожим на нього, чути й відчувати, стати йому рідною людиною. Дуже велику роль у виконанні партії відіграє подих, під час співу використовують "зміну дихання", "таємний подих", "перепочинок" та інші прийоми. Після своєї освіти "Пекінська опера" стала багатим зібранням співочої майстерності. Незвичне використання голосу, тембру, дихання впливають на досягнення найбільшого сценічного ефекту. Хоча здавалося б від співака потрібно абсолютне дотримання канонів китайського традиційного виконавського мистецтва, саме в них і виявляється індивідуальне бачення і таланти артиста.

Музика в опері виконується оркестром і має чіткий ритм. Відповідні звуки підкреслюють дію, що відбувається: тихими ударами барабанів супроводжуються спокійні сцени, гучними — динамічні події. Вокальна частина складається з мовлення та співу.

Учень 2: Декламування в "Пекінської опері" - це монолог і діалог. Театральні прислів'я свідчать: "співай для васала, декламуй для пана" чи "співай добре, кажи чудово". Ці прислів'я підкреслюють значимість проголошення монологів і діалогів. Речитатив виголошується серйозними персонажами, звичайне мовлення — молодими героїнями та комічними персонажами. Театральна культура впродовж історії розвивалася виходячи з сукупності вимог високого сценічного мистецтва й має яскраві, суто китайські особливості.

Учень 3: Перевтілення - одна з форм прояви "Гун-фу". Воно супроводжується співом, декламуванням і жестикуляцією. Ці чотири елементи є головними складовими мистецтва майстра. Вони червоною ниткою проходять з початку остаточного уявлення. Акторська майстерність має різноманітні форми. "Висока майстерність" показує сильні, вольові характери; "наближене до життя" - слабкі, недосконалі. Є ще майстерність "римованого стилю" - виконання щодо суворих, підтягнутих рухів у поєднані із ритмічною музикою, і майстерність "прозового стилю" - виконання вільних рухів під музику.

Учень 4:  У "римованому стилі" найважливішим елементом є танець. Майстерність танцю теж розділили на два види. Перший вид - це пісня і танець. Артисти одночасно піснею і танцем створюють картини і декорації. Наприклад, якщо сцена описує нічний ліс занесений снігом і подорожній шукає притулок, то артист, через арію персонажа і водночас через відповідний їй танець малює цей пейзаж й хворобливий стан персонажа.

Другий вид - це суто танець. Артисти використовують тільки танцювальні рухи передачі настрою і шляхом створення цілісної картини того що відбувається. Протягом усього розвитку театру інсценувались народні танці. За часів династії Мін (1368-1644) нерідко з урахуванням мотивів народних танців створювались і розігрувалися маленькі спектаклі-новели.

Учень 5:  Жестикуляція - це елементи акробатики, використовувані під час репрезентації. У "Пекінській опері" є такі персонажі, які лише застосовують акробатичне мистецтво. Це так звані амплуа "військового героя", "військової героїні".  Усі сцени жорстокої війни у спектаклях складено з акробатичних трюків, навіть є спеціальні "військові п'єси". Мистецтво жестикуляції є "Гун-фу", яку повинен мати кожен персонаж і актор.

У кожній частині подання артист застосовує особливі способи гри: "гру руками", "гру очима", "гру тілом" і "кроки". Це і є "чотири вміння"

Учень 6: Гра руками. Актори кажуть: "В одному русі руки можна визначити майстра", отже "гра руками" є дуже важливим елементом театральної вистави. Вона містить у собі форму рук, їхні пози і жести. Форма рук - це власне, форма долонь. Існують жіночі і чоловічі форми. Жіночі мають, наприклад, такі назви: "пальці лотоса", "долоня старої", "кулак лотоса" та інші. Чоловічі - "випростані долоні", "пальці-мечі", "стиснений кулак". Також форми рук мають дуже цікаві назви: "Підніжжя самотньої гори", «зустрічаючі долоні". Назви жестів теж передають характер гри: "хмарні руки", "мерехтливі перехрестя руки", "тремтячі руки", "руки, що піднімаються", "руки, що розгортаються", "що штовхає руки" тощо.

 Учень 7: Гра очима. Люди часто називають очі вікнами душі. Є таке театральне прислів'я: «Тіло залежить від особи, обличчя залежить від очей». І ще одне: «Якщо в очах немає духу - людина помре всередині свого храму». Щоб очі були живими, майстри театру приділяють багато уваги своєму внутрішньому стану. Це в нагоді їм відчути різницю таких понять, як "глянути", "подивитися", "прицілитися", "придивлятися", "розглядати" тощо.  І тому артист має піти від усіх думок, бачити лише натуру свого персонажа: "Побачив гору - став горою, співаєш про воду – стань водою."

Учень 8. Гра тулубом - це різні форми  шиї, плечей, грудей, спини, попереку і сідниць. Незначною зміною тулуба можна передати внутрішній стан персонажа. Це складна, але й дуже важлива театральна мова. Щоб мати його належним чином, рухатися невимушено, артист повинен дотримуватися певних законів форми тіла. Такі як: шия пряма - плечі рівні; поперек прямий -груди вперед; живіт підібраний - сідниці затиснуті. Коли під час руху поперек служить центром всього тіла, можна буде говорити, що це тіло працює узгоджено. Прислів'я говорить: "Один рух чи сто - початок в попереку."

 Учень 9: Кроки. Під "кроками" маються на увазі театральні пози та пересування сценою. У " Пекінської опері " кілька основних поз та способів кроків. Пози: пряма; буквою "Т"; " ма-бу" (ноги розставлено убік, вагу розподілено рівномірно на обидві ноги); " гун-бу" (вагу тіла перенесено на одну ногу); поза наїздника; розслаблена стійка; "порожні ноги". Способи кроків: " хмарний", "гранулюється", "круговий", "карликовий", "швидкий", "плазуючий", "який розстиляється" і "який наближений до бігу” (той, хто знайомий із ушу знайде в назвах кроків  чи позицій театральної школи багато спільного з термінологією ухваленою у китайському військовому мистецтві). Актори вважають, що кроки і пози на сцені є фундаментом спектаклю, виконують роль базових рухів, що несуть можливість нескінченних змін, які своєю чергою використовуються майстром для передачі своїх почуттів глядачеві. На цих восьми китах - "чотирьох засобах гри" (вміннях) і "чотирьох видах майстерності"(прийомах) стоїть " Пекінська опера". Хоча це, звісно, в повному обсязі. Адже фундамент піраміди мистецтва "Пекінської опери" закладено глибоко в культурі Китаю.

Учень 10: Китайські акробати вийшли з простого народу, їх творчість була пов’язана із трудовою діяльністю, війнами і релігією. у багатьох акробатичних трюках традиційно використовується зброя терористів-камікадзе і знаряддя праці - тризубці, ножі, обручі, мечі, і навіть предмети домашнього побуту - стільці, столи, глечики, тарілки, чаші. Усі ці предмети використовувались як опори в акробатичних уявленнях, як і пристосування для тренувань. Такі види акробатичних уявлень, як підкидання волана, гра з диаболо, балансування на бамбуковій тичині, розвинулися з ігри та спорту.

Учитель: Традиційний репертуар пекінської опери налічує більше тисячі сюжетів повчального, філософського, військового, історичного та комічного змісту.

 У Пекінській опері існує поділ персонажів на чотири основні амплуа. Вони розрізняються за принципом статі, віку, індивідуальних особливостей сценічного персонажа. Ролі  високого рангу диференціюються за віком та індивідуальністю героїв, кожне амплуа передбачає свій стиль.

 Основні типи дійових осіб:

Шен — чоловічі персонажі

Данину — жіночі персонажі

Хуалянь — амплуа чоловічих персонажів з розфарбованим обличчям, котрі також іменуються цзин (у китайській міфології — перевертні) — лиходії, підступні зрадники та інші негативні персонажі, які тому й отримали другу назву «хуалянь» — «розфарбоване обличчя»

Чоу — комічні персонажі, яких можна впізнати за великою білою плямою на обличчі

Амплуа, у свою чергу, поділяються на субамплуа:

• шен у флеровому капелюсі або гуаньшен — чиновники в імператорському палаці;

• шен з віялом або шаньцзишен — персонаж з віялом у руці, інтелігент з віялом;

• шен з фазановим пір’ям в головному уборі або чживейшен — видатний талант тощо.

Китайський сценічний костюм своєю формою, конструкцією, орнаментом і кольором висловлює давню космологічну символіку природного чергування світла і темряви, злиття неба і землі в акті створення світу.

«Манпао» — парадне вбрання персонажів з панівного класу. Виріз горловини має круглу форму, поли й рукави довгі. Манпао шиється з атласної тканини з вишивкою ручної роботи. Його прикрашає круглий орнамент з драконів чи тигрів, а низом вишивається пейзаж із зображенням моря та скель. Імператор носить одяг жовтого кольору, принци — абрикосово-жовтого, старі сановники — яскраво-коричневого або білого, князі — червоного кольору. Крім того, є манпао синього, фіолетового, зеленого, чорного кольорів. Колір одягу залежить не тільки від суспільного становища персонажа, але і від його характеру і гриму. Чесні та справедливі персонажі зазвичай носять одяг червоного і зеленого кольору, грубі або підступні — чорного кольору. Кольори одягу імператриць, принцес, дружин генералів і міністрів аналогічні чоловічому. Але замість дракона на ньому вишивається фенікс, що летить, або орнамент з феніксів. Довжина жіночого вбрання дещо коротша (трохи нижче колін), на плечах накидка, внизу з-під манпао видніється спідниця.

Грим Пекінської опери являє собою окреме, досить специфічне мистецтво. Характеристику персонажа можна визначати за особливостями гриму. Наприклад, червоний колір в гримі означає відданість і чесність, фіолетовий - хоробрість і рішучість, чорний вказує на прямоту і вірність персонажа, а білий викриває злочин! Синій - символ твердості та хоробрості, жовтий - жорстокості та омани, і, як уже зазначалося, золотий і срібний кольори застосовуються для характеристики буддійських та міфічних героїв.

Жанр пекінської опери прославився великою кількістю відомих артистів, які зробили безцінний внесок у скарбницю вокалу, репертуару, художніх прийомів, сценічного оформлення тощо. Завдяки їм створено кілька впливових шкіл пекінської опери.  Один з найбільш відвідуваних театрів Китаю — Гранд-театр Чаньань на центральному проспекті Вічного миру. Його легко можна впізнати за маскою перед входом. Вистави пекінської опери тут йдуть кожен день і користуються великою популярністю.

Перегляд фрагменту вистави Пекінської опери

ІV. Актуалізація набутих знань (рефлексія)
Перевіримо себе:
У чому полягає відмінність між європейською і китайською оперою?

• Назвіть особливості Пекінської опери?
• Які види мистецтва втілились у китайській опері?
• Як ви розумієте давній китайський вислів «Побачив гору-стань горою, співаєш про воду-стань водою»? 

V. Практичка частина

За допомогою гриму створюються виразні маски

Разфарбувати маску амплуа «хуалянь»

VІ. Підбиття підсумків 

Творчий підсумок. 

Діти дають відповіді на запитання: 
 

• Що найбільше вам сподобалось на уроці?
• Що нового ви дізнались? 
• Що вас зацікавило, про що захотілось дізнатися більше? 

VІІ. Домашнє завдання
 

Доробити маску амплуа «хуалянь»
 

Список літератури

1. Греченко В.А, Чорний У.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури: Підручник для вищ. закл. освіти. – К.: Літера, 2000.- 463с.

2. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. С.М. Клабчук, В.Ф. Остафійчук. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання – Прес; 2004.-357с.

3. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л. Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.

4. Серова С.А. китайський театр та традиційнекитайське суспільство(XVI-XVIIIст.). – М.:Наука, 1990. – 278с.

5. Крижанівський О. П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 480с.

6. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. / За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула. — К.: Центр навчальної літератури. 2004.- 368с.

7. Фіцджеральд С.П.Китай. Історія культури.- СПБ,1998. – 455с.

8. Шейко В. М., Гаврюшенко О. А., Кравченко О. В. Історія художньої культури: Візантія.Арабо-мусульманський світ.Китай. Японія/ Підручник.- Х.,ХДАК, 1999. -  200 с.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту http://china.worlds.ru/

http://praktika.narod /

http://metodportal.com/node/32380

http://turbobit.net/mnrtzr8qu1rf.html