Конспект уроку по творчості Л. Українки.

Про матеріал

Тема: Життєвий і творчий шлях Лесі Українки.Роль родини, культурного оточення й самоосвіти у формуванні світобачення письменниці Мета: навчальна – розширити й поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Лесі Українки, визначити роль родини, культурного оточення і самоосвіти у формуванні світобачення письменниці; навчити учнів самостійно працювати з необхідною літературою; формувати вміння робити самостійно висновки; розвивальна – розвивати вміння аналізувати і узагальнювати факти; розвивати спостережливість та допитливість учнів, вміння логічно мислити; висловлювати власні думки і міркування; розвивати культуру усного мовлення, творчу уяву; виховна – виховувати в учнів активну життєву позицію; стійкість у життєвих труднощах, цілеспрямованість, принциповість, прагнення до самоосвіти; формувати почуття любові до художнього слова. Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Перегляд файлу

Тема : Леся Українка. Життєвий і творчий шлях. Роль родини, культурного оточення й самоосвіти у фоні світобачення письменниці.

Мета:

- навчальна – розширити й поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Лесі Українки, визначити роль родини, культурного оточення і самоосвіти у формуванні світобачення письменниці; навчити учнів самостійно працювати з необхідною літературою; формувати вміння робити самостійно висновки;

- розвивальна – розвивати вміння аналізувати і узагальнювати факти; розвивати спостережливість та допитливість учнів, вміння логічно мислити; висловлювати власні думки і міркування; розвивати культуру усного мовлення, творчу уяву;

- виховна – виховувати в учнів активну життєву позицію; стійкість у життєвих труднощах, цілеспрямованість, принциповість, прагнення до самоосвіти; формувати почуття любові до художнього слова.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Методи: Пояснювально-ілюстративний, мікрофон, міні-диспут.

Обладнання : презентація, ілюстрації до біографії, творів, аудіозапис “Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами”.

Теорія літератури : неоромантизм, символізм.

Хід уроку

I.Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань.

Повторення визначення художніх напрямів: неоромантизм, символізм.

III. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Вступне слово викладача.

Поодинокими зірками на небосхилі української й світової літератури світять жіночі постаті. Але як яскраво! “ Леся Українка скрізь і завжди у своїй поезії зостається жінкою. Вона тим і сильна, тим і займає свою власну постать в історії українського слова, що завжди поєднувала в собі пристрасті. Прометеєвим огнем пройняті пориви з нотами ніжності, з прославленням жіночого героїзму, терпіння й самопожертви”,- писав відомий поет та літературознавець Микола Зеров. Про життя, гідне подиву й захоплення, про Лесю Українку ми будемо говорити на сьогоднішньому й кількох наступних заняттях.

IV. Оголошення теми й мети уроку.

V. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

Викладач розповідає про Лесю Українку і одночасно демонструє презентацію .

Ти себе Українкою звала, -

І чи краще знайду ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як отчизна – твоя і моя.

М. Рильський

Леся Українка ( Лариса Петрівна Косач) народилася 25лютого 1871року в місті Новограді- Волинському на Житомирщині. Кажуть, що на вдачу й характер письменника впливає спадковість. Коли так, то Леся не випадково була винятковою людиною.

Олена Косач-Драгоманова, літературний псевдонім – Олена Пчілка, уподібнювала себе до бджоли, яка носить мед у вулик рідної культури. Письменниця, етнограф, видавець, редактор, перекладачка, активна громадська діячка. Мати вплинула на формування світогляду, на вибір життєвого шляху, прилучала з дитинства до перекладацької праці (зокрема творів Гоголя, Гомера). Завдяки матері Леся змалечку пише українською мовою. Вона ж вибрала доньці псевдонім – Леся Українка. Петро Косач – походив з українського аристократичного роду. Він врятував життя Лесі, коли вона була ще немовлям. Мати захворіла на тяжку анемію, і батько, боячись, що дитина загине, взяв відпустку, налагодив штучне годування і виходив Лесю сам. Може тому вони: донька і батько, були найщирішими приятелями.

За словами сестри, «зо всіх шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею… У Лесі такі самі риси обличчя, барви очей і волосся, як у батька, так само середній зріст, та ж постать, така сама тендітність. Обоє були надзвичайно стримані, терплячі, витривалі, з виключною силою волі. Обоє мали напрочуд гарну пам'ять».

Великий вплив на Лесю мав дядько, Михайло Драгоманов – професор, ерудит, Лесин духовний батько, котрий вплинув на політичні, національні, релігійні погляди своєї «духовної дочки».

Також вплинула на формування особистості Лесі батькова сестра.

Олена Косач навчила плести вінки. Леся завдячувала їй умінням гарно вишивати. Тітка згодом буде звинувачена у співучасті в організації замаху на одного високопосадового чиновника, заарештована і заслана в Сибір. Звістка ця дуже вразила і засмутила Лесю, під впливом її у дев’ять років вона написала свій перший вірш «Надія».

Леся була обдарованою дитиною: у 4 роки вже читала, мала хист до вивчення мов. Мала малярські, режисерські та акторські здібності. Вивчила німецьку, французьку, російську мови, а згодом засвоїла ще 9 іноземних мов. В 19 років Леся почала публікувати свої твори. Перша збірка «На крилах пісень» вийшла на початку 1893 року у Львові, фактичним редактором її був Іван Франко. Леся Українка багато читала.

1881 року Леся сильно застудилася. Згадує О. Косач - Кривинюк (сестра): « 1881р. Леся в Луцьку під час свята Водохреща пішла на річку подивитись, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги. Скоро вона заслабла: у неї так сильно почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді була дуже терпляча, аж плакала від болю…

На дванадцятому році життя в Лесі Українки виявилися ознаки туберкульозу кісток. Спочатку хвороба захопила руку, потім поширилася на ногу. Леся, музично обдарована дитина, змушена була відмовитись від гри на фортепіано. Спогад про це лишився в її поезії «До мого фортепіано».

Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандри в південні краї, в «добровільне вигнання». Перша поїздка до Чорного моря у 15-літньому віці викликала багато вражень, які вилилися в ліричний цикл «Подорож до моря», перед нами постає шлях поетеси залізницею, її переживання викликані прощанням з милим серцю волинським краєм.

Через фізичний стан Леся Українка змушена була багато подорожувати.

На дорогах свого нелегкого мандрівного життя, улітку 1897 року в Ялті, Леся зустріла Сергія Мержинського, особистість цільну, освічену, талановиту. Його кохання судилося іншій, Леся Українка стала для нього тільки другом. Вони довго листувалися. Коли Сергій Мержинський почував себе зовсім погано, Леся поїхала до нього в Мінськ.

Леся Українка вірила, що її почуття сильніші за хворобу, що її приїзд поставить хворого на ноги, що її турбота захистить дорогу людину від смерті. Та все було марне. Сергій помер на руках у Лесі. То був удар страшної сили. І перенести його допомогла поезія. Так народилися драматична поема «Одержима» і багато ліричних творів.

Після смерті Мержинського Леся їде в Карпати. Краса Карпат, мандрівки по Гуцульщині, зустрічі з друзями допомагали переборювати тугу і фізичну недугу.

Серце Лесі Українки з Україною, але хвороба змушує її їхати на лікування за кордон. Леся була мандрівницею з примусу, а примушувала її хвороба. У своїх листах вона часто пише про стан свого здоров’я, але ніде вона не плачеться, не падає духом. Вона буде вчитися все життя. Вона, потрапляючи в ту чи іншу країну, вчить мову, читає літературу, знайомиться з традицією та культурою. Їй цікаво жити.

Тим часом насувались ознаки важкої хвороби. З 1907 року у Лесі виявили симптоми туберкульозу нирок. Енергійна натура письменниці не хотіла коритись хворобі.

Хвороба прогресує. Клімат України та Європи вже не лікує. Тому поетеса їде до Єгипту, сподіваючись, що його сонце буде порятунком. Та якась непереможна туга огортала її: «Пожила в Азії, поживу ще й в Америці, а там… отак все посуватимусь далі та далі – та й зникну, обернуся в легенду». Три зими між 1910 і 1913 роками пробула вона в Єгипті. Вона побачила великі піраміди та великого сфінкса й була зачарована.

Леся Українка вчилася все життя. Навіть за чотири місяці до смерті в одному з листів до Ольги Кобилянської вона пише: «…вчуся іспанської мови (сама, з книжки)».

Оглядаючись на свій письменницький шлях, вона дає собі таку самохарактеристику: «Життя ламало тільки обставину навколо мене, а вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась та вже навряд чи зміниться. Я людина еластично-уперта, скептична розумом, фанатична почуттям, до того ж давно засвоїла собі «трагічний світогляд», а він такий добрий для гарту. Зрештою, життя моє не було убогим, і сором було б мені плакатись на нього».

Останні роки свого життя Леся Українка живе переважно в Грузії, де служив її чоловік Климент Квітка – фольклорист і музикознавець.

Повертаючись з Єгипту у травні 1913 року, останній раз відвідала Київ. Українська громадськість влаштувала поетесі врочисту зустріч.

З Києва Леся Українка знову повернулася на Кавказ в Кутаїсі. Крайня грошова скрута призводить навіть до того, що доводилось продавати хатні меблі, аби прогодуватись. Лікування в Єгипті на цей раз не допомогло, загострення хвороби прогресувало. Та ця героїчна жінка продовжує працювати, не полишає своєї єдиної зброї – творчості.

… Далеко від рідного краю помирала велика поетеса. Але навіть згоряючи від високої температури, вона продиктувала матері конспект майбутньої драматичної поеми.

Леся Українка: Хто не жив посеред бурі,

Той ціни не знає силі,

Той не знає, як людині

Боротьба і праця милі.

Хто не жив посеред бурі,

Не збагне журби безсилля,

Той не знає всеї муки

Примусового безділля.

Як я заздрила тим людям,

Що не мали відпочинку,

Поки їх нелюдська втома

З ніг валила на часинку!

День і ніч вони на варті, -

Довгий труд, коротка зміна.

День і ніч вони в роботі,

Аж німіли руки й спина.

1 серпня 1913 року в Грузії, в містечку Сурамі, Леся Українка померла. Її тіло перевезли до Києва, поховали на Байковому кладовищі. Вітчизна прощалась із своїм великим поетом, творчість якого входила у вічність.

Леся Українка: Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає…

Будуть приходити люди,

Вбогі й багаті, веселі й сумні,

Радощі й тугу нестимуть мені.

Їм промовляти душа моя буде,

Я обізвуся до них

Шелестом тихим вербової гілки,

Голосом ніжним тонкої сопілки,

Смутними росами з квітів моїх.

Слово викладача.

Ми дізналися про найцікавіші факти з життя письменниці.

Сьогодні про її життєвий подвиг пам’ятають не лише в Україні, а й далеко за її межами. Створено музеї, споруджено пам’ятники, які нагадують нащадкам про силу волі Лесі Українки.

2. Перегляд фільму про Л.Українку.

3. Дати відповіді на питання.

Що найбільше вразило вас у житті Лесі Українки?
В одному з листів вона писала: «Не знаю, чи буде хто з молодшого покоління згадувати про мене… Але я б хотіла на те заслужити.»

Як ви думаєте, чи заслуговує Леся Українка на те, щоб її згадували, читали її твори?

Є вислів: «Життя Лесі Українки – подвиг». Чи можна вважати її життя подвигом? Чому?

Викладач:

Розповідь про Лесю Українку була б далеко не повною, коли б ми не торкнулися особистого життя поетеси, її почуттів.

Леся Українка і Сергій Мержинський… Трагічна, безмежно сумна, але й водночас духовно висока історія кохання, далека від повної взаємності. Багато в чому різні люди : геніальна жінка й інтелігентний, сповнений благородних поривань син армійського офіцера. Доля подарувала їм зустріч улітку 1897 року в передмісті Ялти Чукурларі, де поетеса тоді лікувалася. Рано осиротівши, Сергій виховувався у бабусі, здобув вищу освіту, багато читав, перекладав, пробував свої сили в публіцистиці. Лесю Українку вражала краса і чистота цієї людини, постійне внутрішнє горіння, він був людиною освіченою, інтелігентною, надзвичайно милою і симпатичною. Тонкою, лагідною вдачею Леся і Сергій подібні одне до одного. Нескінченні, невичерпні розмови з ним відкрили нові світи незнаних уявлень і почуттів, будили нову мрію життя. Літо 1898 року … Воно було незабутнє. Може найкраще, найщасливіше в житті Лесі Українки. З наближенням зими здоров’я Мержинського погіршувалося. Леся тяжко переживала це горе. Сама ледве стала на ноги після стількох недуг, а тепер марнує себе ще й чужим лихом – побивається за хворим. Ось із 7 січня вона біля хворого. Не залишає його ні вдень, ні вночі. Він уже не підводиться з ліжка. Говорить мало і лише пошепки. Втрачає останні сили. Вона читає на його прохання книжки, листи, грає на фортепіано, розмов-ляє … часто говорить вона одна, а він очима, жестами відповідає їй. Вона, знаючи, що Сергій кохає іншу жінку, біля ліжка хворого пише від його імені листи до “суперниці”. Нещастя насувалося невідступно і невблаганно, хвороба прогресувала. 3 березня 1901 року Мержинський помирає.

Стосунки поетеси із Сергієм Мержинським – це історія взаємної приязні, товариської підтримки, вірної дружби, душевного єднання і … кохання без відповіді, нездійсненних мрій, вічної розлуки, гіркої самотності. Це було щось вище за щасливу земну любов. Під враженнями почуттів з’явилися вірші у прозі “Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами”, поезії “Все-все покинуть, до тебе полинуть…”, “Він навіки згинув!..”.

(прослуховування аудіозапису “Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами”)

4. Міні-диспут.

“Що краще – коли кохаєш ти чи кохають тебе?”

VI. Підбиття підсумків уроку.

VII. Домашнє завдання.