Конспект уроку "Причини і початок Національно-визвольної війни українського народу"

8 клас Історія України

Тема. Причини та початок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.

Мета: з’ясувати, якими були передумови Національно-визвольної війни; розповідати про Б. Хмельницького та його сподвижників, перші битви Національно-визвольної війни; характеризувати події початку війни; розвивати логічне та історичне мислення школярів; виховувати в учнів інтерес і повагу до історії своєї держави.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні поняття й терміни: Національно-визвольна війна.

Основні дати: 1595—1657 pp. — роки життя Б. Хмельницького; 22 січня 1648 р. — початок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.; 1648—1657 pp. — Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Передумови та причини Національно-визвольної війни.

Найважливішою подією української історії XVII ст. стала Національно-визвольна війна українського народу, що була обумовлена загостренням суперечностей у різних сферах розвитку суспільства, які спричинили передумови початку війни.

Завдання

1) Наведіть факти погіршення соціально-економічного становища та національно-релігійних утисків українського населення від польської влади.

2) Якими були причини козацьких виступів у 20—30-х pp. XVII ст.?

Розповідь учителя

У цей час надзвичайно ускладнилася ситуація в соціально-економічній сфері. Унаслідок зростання в Україні землеволодінь польської шляхти селяни втрачали землю і ставали кріпаками. Значно погіршилося також становище міщанства й реєстрових козаків. Критичним було становище в національно-релігійній сфері. Усіляко обмежувалися можливості українців уживати рідну мову. Один за одним в Україні з’являлися католицькі костьоли, монастирі та єзуїтські колегіуми. Незважаючи на проголошувану владою свободу віросповідання, не припинялися утиски православних. У тогочасній Україні саме релігійні утиски були чинником, що об’єднував представників різних верств у їхніх протестах проти польської влади.

Робота з документом

Б. Хмельницький про основну причину Національно-визвольної війни

Причиною, яка спонукала козаків піднятися війною проти ляхів, було не те, що ляхи несправедливо відбирали в них села й доми, не те, що позбавляли їх земної батьківщини, не те, що обтяжували їх роботами, подібно до немилостивих фараонів (усе це ще могли б стерпіти козаки), а те, що ляхи, змушуючи козаків відступати від благочестивих догматів та приєднуватися до невірного вчення, злим юродством руйнували села й доми нетлінних душ.

Запитання до документа

1) У чому Б. Хмельницький убачав основну причину війни українців із поляками?

2) Наведіть приклади боротьби українців за православну віру в першій половині XVII ст.

Цікаво знати

У роки Національно-визвольної війни кожна з воюючих сторін намагалася надати своїм діям вигляд боротьби за віру. До Б. Хмельницького прибув із Греції митрополит Й. Коринфський і привіз меч, освячений у Єрусалимі на Гробі Господнім. Це означало, що православна церква в Османській імперії вбачала в українських козаках, яких очолював гетьман, борців за православну віру. Зі свого боку, до короля Речі Посполитої Я. Казимира прибув спеціальний легат, який передав йому від Папи Римського освячений меч і благословіння на війну з козаками, оскільки це є боротьба за інтереси католицької церкви проти схизматиків (як називали православних).

Розповідь учителя

У політичній сфері відсутність власної державності, утрата еліти через полонізацію та окатоличення призвели до того, що український народ за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої не мав перспектив для повноцінного розвитку. Визрівали також психологічні передумови до вибуху Національно-визвольної війни. Ступінь і характер насильства в діях панів, орендарів, урядовців і католицького духівництва під час придушення козацьких виступів попередніх років викликали в українському суспільстві гнів щодо гнобителів і прагнення помститися за заподіяні кривди.

Робота з термінами та поняттями

Національно-визвольна боротьба — рухи поневолених народів за повалення чужоземного панування, ліквідацію національного й колоніального гноблення, завоювання національної незалежності.

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. — це війна українського народу під проводом Б. Хмельницького за визволення від польсько-шляхетського панування.

Розповідь учителя

На підставі передумов Національно-визвольної війни сформувалися її причини:

— незадоволення різних верств населення України швидким зростанням у країні земельних володінь польських магнатів та шляхти;

— посилення національно-релігійних утисків православних українців;

— невідповідність між фактичним набуттям козацтвом політичного лідерства в українському суспільстві й обмеженнями, що накладалися на нього владою за «Ординацією» 1638 p.;

— слабкість вищої державної влади Речі Посполитої (короля й сейму), які навіть за наявності бажання не мали достатніх повноважень і авторитету, щоб контролювати дії польських магнатів і шляхти в Україні.

Завдання

Складіть схему «Причини і передумови Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.».

2. Б. Хмельницький та його соратники.

Розповідь учителя

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. тривала від лютого 1648 р. до серпня 1657 р. (існують й інші периодизації війни; деякі історики називають її революцією, що тривала до 1676 p.).Вона мала національно-визвольний, релігійний та соціальний характер. Її рушійною силою були козаки, міщани, селяни, православне духівництво, частина дрібної української шляхти. Очолював їх Б. Хмельницький.

Постать в історії

Богдан (Зиновій) Хмельницький (1595—1657) — гетьман України, творець Української козацької держави. Місцем народження вважається хутір Суботів. Походив він із дрібної української шляхти. Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії. Із юнацьких років Б. Хмельницький перебував на військовій службі. У 1620 р. разом із батьком брав участь у поході польського війська до Молдови проти турок. У битві під Цецорою батько загинув, а Богдан потрапив до турецького полону, із якого його викупили запорожці. Повернувшись, він вступив до реєстрового козацького війська, згодом став писарем. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань 30-х pp. XVII ст. виступав на боці козаків.

У січні 1648 р. очолив Національно-визвольну війну. Під час національно- визвольних змагань проявив себе як досвідчений полководець, талановитий дипломат і видатний державний діяч. Осмислюючи досвід визвольної боротьби, сформулював ідею створення незалежної Української держави в її етнічних межах і розпочав її реалізацію. Домігся визнання Української козацької держави як суб’єкта міжнародного права. Помер у Чигирині й був похований у Суботові в Іллінській церкві.

Завдання (можна надати як домашнє завдання)

Заповніть таблицю «Життєвий шлях гетьмана Б. Хмельницького».

Додатковий матеріал

Періодизація Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.

Розповідь учителя

Створити з повсталих селян і козаків боєздатну армію, яка боролася за визволення України, Б. Хмельницький зміг, спираючись на своїх сподвижників. Серед них були представники різних станів — козацтва, української шляхти, міщан. У роки війни вони стали талановитими воєначальниками, будівничими держави, дипломатами.

До найближчого оточення гетьмана належали Іван Богун, Кіндрат Бурляй, Іван Гиря, Матвій Гладкий, Філон Джеджалій, Максим Кривоніс, Іван Виговський, Антон Жданович, Федір Вешняк та інші.

Звернути увагу!

Соратники Б. Хмельницького мали відмінні погляди з багатьох питань. Одні з них були досить поміркованими, інші — налаштованими радикально. Проте Б. Хмельницький зміг згуртувати їх навколо ідеї боротьби за визволення України.

3. Початок війни.

Розповідь учителя

Приводом до початку повстання, що переросло в Національно- визвольну війну, стала особиста кривда, заподіяна Хмельницькому чигиринським підстаростою Даніелем Чаплинським. Зі своїми слугами він пограбував та зруйнував родинний хутір Хмельницького Суботів, захопив його дружину та жорстоко побив малолітнього сина.

Звернення Хмельницького до суду й навіть до короля з вимогами покарати нападника не мали результатів. Не знайшовши справедливості, він приєднується до козацької старшини, яка таємно обговорювала план збройного повстання проти польської влади в Україні. Протягом вересня 1647 р. Хмельницький розробив план виступу проти Речі Посполитої. Повстання вирішили розпочати в листопаді 1648 р. захопленням Трахтемирова, де перебував урядовий комісар реєстрового козацтва Яцек Шемберк. Домовилися також направити послів до кримського хана й турецького султана, щоб заручитися їх підтримкою.

Однак плани повстанців було видано полякам. Хмельницького заарештували й кинули до в’язниці в Чигирині. Звідти він утік завдяки допомозі чигиринського полковника Станіслава Кричевського та своїх друзів і подався на Запорожжя.

На початку січня 1648 р. Хмельницький із загоном прибічників прибув на Запорожжя й розташувався неподалік Січі. Порозумівшись із козаками, що перебували в залозі на Січі, 25 січня 1648 р. він без бою оволодів нею. При цьому значна частина реєстровців вирішила підтримати повстанців. Ці події вважаються датою початку Національно-визвольної війни. Невдовзі відбулася козацька рада, на якій Б. Хмельницького було обрано гетьманом Війська Запорозького.

Новообраний гетьман Б. Хмельницький звернувся з універсалами до українського народу, де закликав усіх небайдужих до долі своєї Вітчизни вступати до козацького війська для боротьби проти польського панування. Водночас посольство гетьмана в березні 1648 р. уклало договір про воєнно-політичний союз із кримським ханом Іслам-Гіреєм III. Відповідно до нього, на допомогу козакам хан надсилав 6 тис. татарських кіннотників.

Здійснені заходи дозволили гетьману на кінець квітня 1648 р. зібрати 5 тис. козаків та 6 тис. татар. Проти них виступило польське військо, очолюване коронним гетьманом Миколою Потоцьким, що налічувало близько 18 тис. вояків, із яких 6 тис. становили реєстрові козаки.

Робота з документом

Із листа коронного гетьмана Миколи Потоцького королю Владиславу IV про ситуацію в Україні (березень 1648 р.)

Згубне полум’я так розгорілося, що не було жодного села, жодного міста, у якому б не лунали заклики до сваволі й де б не чинилися замахи на життя й майно своїх панів... Козацькі старшини бажають також самостійно володарювати в Україні, укладати угоди з іноземцями і сторонніми господарями і робити все, що лише завгодно їх волі й бажанню.

Спочатку піднялось 500 бунтівників — сама по собі це — жалюгідна сила, але проти них слід рушити цілу армію, бо ці 500 підняли бунт у змові зі всіма козацькими полками і зі всією Україною. За короткий час повстанців збільшилося до 3 тисяч. Але боронь Боже, щоб він (Хмельницький) пішов із ними в Україну. Тоді б ці 3 тисячі швидко зросли б до 100 тисяч і нам вистачило б діла з цими.

Запитання до документа

1) Які факти наводить автор документа?

2) Яку інформацію можна отримати на підставі їх аналізу?

3) Чи можна стверджувати, що козаки, розпочавши повстання, відігравали роль національної еліти, яка відображала настрої більшості українського народу? Чому?

Звернути увагу!

На відміну від козацьких виступів попередніх років, у 1648 р. боротьба проти польського шляхетського панування в Україні набувала великого розмаху і ставала всенародною.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Запитання

1) Якими були передумови і причини Національно-визвольної війни?

2) Назвіть дату Національно-визвольної війни середини XVII ст.

3) Назвіть імена соратників Б. Хмельницького.

4) На які періоди поділяється Національно-визвольна війна?

5) Яка подія стала приводом до початку війни?

6) Якою була кількість повсталих, зібраних Б. Хмельницьким на кінець квітня 1648 p.?

Творче завдання

Чому становище в національно-релігійній сфері стало головною передумовою початку війни?

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель може запропонувати учням самостійно підбити підсумки уроку у формі дидактичної гри «Три речення».

Приклад

На кінець 40-х pp. XVII ст. політика, здійснювана Річчю Посполитою на українських землях, призвела до появи великої кількості незадоволених серед різних верств суспільства, що створило передумови до початку національно-визвольної боротьби.

Б. Хмельницький став лідером повстанців і разом зі своїми сподвижниками згуртував український народ для боротьби за свої права та свободи.

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. розпочалася після оволодіння військами Б. Хмельницького Запорозької Січі.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати §       підручника.

2) Підготувати письмову відповідь на завданням: використовуючи додаткову літературу, скласти розповідь за темами (на вибір):

 «Початок Національно-визвольної війни українського народу середини XVI ст.»,

«Б. Хмельницький та його соратники і противники»;

Текст для читання

Іван Богун

Іван Богун був одним із найвідоміших козацьких полководців в Україні середини XVII ст., слава про якого гучно лунала не лише на українських землях, а й за їх межами. Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела неодинаковою мірою зафіксували різні етапи життя цього славетного козацького ватажка.

Достеменно невідомо, коли і де народився І. Богун. Мало відомостей і про ранній період його життя, хоча деякі українські історики писали, що він уже брав участь у козацьких повстаннях в Україні 1637—1638 pp.Перші ж найвірогідніші відомості про ратні справи І. Богуна пов’язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637—1642 pp. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма. І. Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через р. Північний Донець.

Протягом 40-х pp. XVII ст. Богун вів звичайне для реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти кримських татар, та обороняв українські землі від набігів останніх.

Із початком у 1648 р. Національно-визвольної війни українського народу Богун став одним із сподвижників гетьмана Б. Хмельницького, і згідно «Реєстру Війська Запорозького 1649 р.» він значився серед козаків Чигиринського полку.

У лютому 1649 р. ми бачимо І. Богуна вже полковником подільським. Саме з цим прикордонним районом певний час була пов’язана його подальша військова доля. На Поділля І. Богун прибув за наказом Б. Хмельницького «для наведення порядку і заспокоєння бідних людей, щоби вже більше крові пролито не було». Тон листа, із яким він звертався до всього населення, був досить категоричний: «Наказую, щоб ніхто надалі не смів на Поділля до Кам’янця війська приводити... що він має намір карати будь-яких порушників кордонів, але все таки вважає, що краще буде, щоб ми в довірі жили, як предки наші, волею Божею».

Згодом, найвірогідніше в 1650 р., за неабиякі організаторські здібності та військовий талант Богуна було призначено кальницьким полковником, а тому подальша його доля була тісно пов’язана із захистом Вінничини та Брацлавщини від військ Речі Посполитої. Зокрема, уже в 1651 р. Богун вів важкі бої на Брацлавщині проти загонів Калиновського та Лянцкоронського. Саме у боях під Вінницею в березні 1651 р. Богун уперше найбільш масштабно проявив здібності воєначальника, заманивши в ході бою польську кінноту на Південний Буг, де драгуни потрапили до заздалегідь підготовленої пастки. Тут же Богун проявив значну особисту хоробрість, очолюючи сміливі нічні вилазки з козацького табору. У кінцевому підсумку Богун утримав свої оборонні позиції під Вінницею і, після підходу основних сил української армії, змусив коронне військо відступити. Далі, переслідуючи польські загони, полк Богуна брав участь у штурмі Кам’янця-Подільського (29 квітня — 1 травня 1651 р.),а в середині травня його козаки оволоділи Корцем.

Важливою сторінкою з-поміж ратних справ кальницького полковника стала Берестецька битва, у якій І. Богун проявив себе розсудливим полководцем у най- трагічніший момент бою. Саме його було обрано наказним гетьманом у оточеному поляками козацькому таборі 30 червня 1651 p. І. Богун виправдав покладені на нього сподівання, вивів з оточення основні сили українського війська.

Наступний 1652 р. приніс Україні сподіваний реванш за поразку під Берестечком — перемогу під Батогом. Бій спалахнув уранці 22 травня 1652 р. біля гори Батіг поблизу сучасного села Четвертинівки й закінчився під вечір другого дня повним розгромом сил ворога. Загинуло майже все польське військо і його верхівка. Безладною втечею із 40 тис. жовнірів і шляхти врятувалося лише кілька тисяч осіб. «У боях під Батогом, — пише В. Замлинський, — особливо відзначилася козацька кіннота, очолювана І. Богуном, який завершив удалий окільний маневр і завдав нищівного удару полякам з тилу». У результаті битви під Батогом Правобережна Україна була повністю очищена від польських військ. І ця битва започаткувала новий етап Національно-визвольної війни українського народу проти панської Польщі.

У 1653 p. І. Богун знову опинився у вирі бойових дій. Уже в березні 1653 р. його загони виступили проти армії коронного обозного С. Чарнецького, який захопив і зруйнував Прилуки, Погребище, Ілинці, рухався вглиб України. Потім поляки взяли в облогу Монастирище. Але тут був сам Богун. Зайнявши оборону в Монастирищі, він тривалий час відбивав атаки значно переважаючих сил коронної армії та робив дошкульні вилазки з міста. Про один із них розповідає в своєму літописі Г. Граб’янка: «Богун, відібравши кілька сот добрих козаків, нарядив їх у татарську одежу і наказав напасти з боку поля. Накинулися вони на поляків із гуком татарським, а ті подумали, що це татари прийшли козакам на підмогу і не тільки від Монастирищ відступили, а й з України повтікали, полишивши козакам обоз і все майно».

Того ж 1653 p. І. Богун разом із Тимошем Хмельницьким водив козацькі полки в похід на Молдавію, де було розгромлено армію Георгіци та його союзників. Після загибелі в Сучаві Т. Хмельницького (5 листопада 1653 р.) І. Богун «змушений був поступитися перед поляками, але вийшов звідти достойно — з розгорнутими прапорами, барабанним боєм і почесною гвардією вивозив він тіло Тимоша». Наприкінці 1653 р. та протягом 1654 р. кальницький полковник практично безперервно вів бойові дії проти коронної польської армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині. Значний військовий талант та численні перемоги створили Богунові ім’я непереможного полководця, що навіювало страх на ворогів.

У грудні 1656 p. І. Богун як один із керівників козацького корпусу під орудою наказного гетьмана А. Ждановича вирушив у похід проти військ Речі Посполитої. Українські війська разом із союзними арміями Семиграддя та Швеції протягом першої половини 1657 р. пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Брест та Варшаву, хоча врешті-решт змушені були відступити в Україну влітку 1657 р.

Характеризуючи політичну діяльність полковника Війська Запорозького І. Богуна, відзначимо, що він палко любив свою Україну й досить боляче реагував на кроки українських гетьманів, що могли зачіпати права останньої або козацькі вольності. Тому І. Богун у політичному спектрі Української козацької держави займав місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Б. Хмельницьким Білоцерківського договору (28 жовтня 1651 p.), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі й зменшення козацького реєстру. У 1654 p. І. Богун був серед противників курсу Б. Хмельницького на союз із Москвою і, так і не склавши присяги російському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.

Після смерті Б. Хмельницького (27 липня 1657 p.) І. Богун підтримував курс І. Виговського та Ю. Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але курс указаних гетьманів на зближення з Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальницького полковника. Богун відмовився підписувати укладений І. Виговським Гадяцький договір (6 вересня 1658 p.). А в 1660 р. Богун виступив проти Слободищенського трактату, підписаного Ю. Хмельницьким. У роки Руїни Богун послідовно шукав найкращий шлях для України. Далекоглядний і хитрий політик, як і полководець, він прагнув до мирного розв’язання ситуацій, але ніколи не йшов на компроміс. У січні 1660 р. Богун брав участь в операціях російсько-козацьких військ проти поляків і Виговського. Разом зі своїми соратниками останніх років — О. Гоголем, М. Ханенком — він зупинив польський похід у Брацлавщину. У 1661 р. Богун значиться полковником семи хоругов війська князівства Литовського. Чому він потрапив у литовське військо? Можливо, поляки вирішили усунути з України небезпечного полковника; можливо, він сам не схотів залишатися вдома, де справи йшли не так, як йому хотілося. Або ж від самого початку це був наперед задуманий план.

У всякому разі, І. Богун служив у литовському війську і, очевидно, брав участь у конфедерації, одним із пунктів якої значилася вимога припинення війни з Московською державою. Весною 1662 р. Богун на деякий час повернувся в Україну, і Ю. Хмельницький залучив його до воєнних дій на Лівобережжі. Але в цих боях славетний козак не виявив активності й гетьман відправив його до Польщі. Незабаром кальницький полковник І. Богун був ув’язнений поляками. Але він потрібен був Україні й це добре зрозумів П. Тетеря. Ще до отримання гетьманської булави П. Тетеря просить польського короля відпустити уславненого полковника. У 1663 р. Ян Казимир звільняє І. Богуна в обмін на участь у поході на Лівобережну Україну. Тетеря зумів зібрати довкола себе кращу старшину — полковників Г. Лісницького, М. Ханенка, І. Богуна, О. Гоголя та ін. Король Ян Казимир мав намір пройти вогнем і мечем усе Лівобережжя — від Києва до Глухова і Новгород-Сіверська. «Узимку 1663—1664 pp., — пише Д. Дорошенко, — велике польське військо на чолі з королем вступило на Лівобережжя. Із поляками йшов і правобережний гетьман Павло Тетеря. Разом із ним були козацькі полковники Богун, Гуляницький, Гоголь, Ханенко та ін.».

Однак із перших днів походу І. Богун намагається завдати шкоди полякам, зриває їх воєнні плани. Лівобережні міста охоче здавалися Богунові й завдяки цьому не були зруйновані. У деяких випадках козацькі гарнізони цих міст приєднувалися до Богуна. Не маючи достатньо сил, поляки не залишали у містах своїх гарнізонів, і коли коронні війська в січні 1664 р. взяли в облогу Глухів — останнє місто перед московським кордоном, — то вся «підкорена територія» запалала вогнем повстання. Під час облоги Глухова І. Богун діяв безстрашно. Як члену військової ради, йому були відомі всі задуми поляків. Пізніше про це з люттю писав поляк Єрлич, що Богун повідомляв захисникам Глухова про час штурму, показував найзручніші місця для вилазок, передавав порох тощо. Облога Глухова, хоча й тривала майже місяць, не зламала захисників. За цей час І. Брюховецький встиг зібрати військо і разом із російським воєводою Ромадановським наблизитися до позицій поляків. В І. Богуна виникає новий задум — він домовляється з Ромадановським, що під час битви з польським військом він ударить зі своїми козаками в тил полякам. Під Глуховом Ян Казимир дізнався, що І. Богун мав таємні зв’язки з Брюховецьким і Ромадановським. Король у своєму листі до дружини говорить, що його повідомили про «зраду» Богуна козацькі офіцери.

27 лютого 1664 р. «польовий військовий суд, — пише М. Костомаров, — що відбувся в Новгороді-Сіверському, виніс постанову про смертну кару, й Івана Богуна разом із кількома його прихильниками було розстріляно». Ян Казимир у листі до дружини про Богуна писав: «Я наказав його заарештувати з наміром покарати рукою ката... але Бог покарав його інакше». Як свідчать джерела, про причину та обставини смерті І.Богуна знала лише верхівка поляків і зберігала в таємниці. Тому досі достеменно невідомо, як загинув І. Богун. У літописах Єрлича і польських щоденниках, опублікованих наприкінці XIX ст., є лише натяки про смерть І.Богуна. Знаючи його характер, можемо лише припустити, що під час арешту на засіданні ради, він міг учинити опір і його вбили навіть самі члени ради. Так трагічно закінчилось життя славного козацького полковника, героя Хмельниччини, який став жертвою складних політичних умов розірваної на дві частини України.

Ім’я Івана Богуна — видатного полководця та політичного діяча України середини XVII ст. навіки залишилося в пам’яті нащадків, про що свідчать численні народні перекази та думи. Як говорилося сучасниками великого полковника в одній із дум: «А кобзарі грали, в струни дотикали та Богдана з Богуном піснями вихваляли!»