Конспект уроку. "Стежками життя і творчості Григорія Радошівського. Поезії «Ти чекаєш» та «Уже за північ».

Тема. Стежками життя і творчості Григорія Радошівського. Поезії «Ти чекаєш» та «Уже за північ».

Мета. Ознайомити учнів із окремими фрагментами біографії

 Г.Радошівського, простежити манеру творчого письма та художні особливості  поезій «Ти чекаєш» та «Уже за північ» розвивати навички вдумливого, виразного читання, коментування прочитаного; виховувати по­чуття любові до творчості поетів рідного краю.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, аудіозапис інтерв’ю з Григорієм Радошівським, портрет поета, збірки віршів «Мальви прийдуть на поклін», «В гучнім оркестрі завірюх», «Себе – душі твоїй», мультимедійна презентація «Дух його незборимий».

Методи і прийоми: слово вчителя, метод евристичної бесіди, наочність( портрет Г. Радошівського, показ слайдів мультимедійної презентації), прослуховування аудіозапису інтерв’ю з Григорієм Радошівським, метод творчого читання, виразне читання поезій.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

1. 1. Привітання.

1. 2. Перевірка відсутності/присутності учнів.

1. 3. Перевірка готовності до уроку.

2. Перевірка домашнього завдання.
   1.           Учні зачитують свої твори на тему: «Мандрівка до музею «Зборівської битви»»
3. Актуалізація опорних знань.
   1.           Бесіда за питаннями.

• Перелічіть прізвища відомих вам письменників та поетів рідної Тернопільщини?
• Що вам відомо про земляка Григорія Радошівського?
• Яке відношення має поет до музею у місті Зборові?

4.  Оголошення теми і мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.
   1.           Оголошення вчителем теми, каліграфічний запис її на дошці.
   2.           Мотивація навчальної діяльності.
5. Вивчення нового матеріалу.
   1.           Прослуховування аудіозапису інтерв’ю з Григорієм Радошівським.
   2.           Обговорення почутого.

Бесіда.

• Яким у вашій уяві постає Г. Радошівський?
• Які нелегкі життєві ситуації випали на долю цієї талановитої людини?
• Чи зберіг він тверду волю і любов до рідної Батьківщини? Якщо так, то у чому це проявлялось?
• Які провідні мотиви його творчості?
  3.           Розповідь вчителя.

ДУХ ЙОГО НЕЗБОРИМИЙ

Життя зустріло його зимовим холодом , але не остудило душі. З книжки „В гучнім оркестрі завірюх" зустрічаємо: „ На початку грудня , коли завірюхи добирались до осель, у моїх батьків Марії і Якова народився хлопчик. Його назвали моїм ім'ям. На руках у матері, виповнюючись її теплом , я став собою".

 

 

 

 

На руках у матері біля батька й сестрички. 1932-ий рік.

 

Коли Григорій Якович появився на світ, панували поляки. В селі Радошівці, нині Шумського району на Тернопільщині, була прикордонна військова стражниця Разом з іншими дітьми бігав дивитися на муштру жовнірів. Незабаром із-за лісу прийшли через кордон , як тоді казали , „більшовики". Григорій уже ходив до школи і малював. Малюнків уже набиралось, і вчитель Василь Іщук показував учням. Школа та під час війни стала пусткою , але на стінах сонце „сходило" , берези виросли , навіть козаки з кіньми появились. Коли ж німці спалили неподалік села в лісі скит , цеглясті і вугликові кольори відтворили на стіні храм у полум'ї. До тих малярських зображень приходили і діти і дорослі.

 

 

Юний автор цеглястих і вугликових зображень на стінах ще недавньої школи. 1943-ій рік.

 

 

І був у нього запічок з книжками й зошитами. Григорій з жадобою читав-перечитував усе , що батько приносив. У шостому вже класі вертепне дійство написав. Ровесникам не зізнався про свій поетичний вияв, з сусідським Тимофійком переступали пороги рідного села , несли на шаблях житній сніп і співали „Ой, радуйся , земле!.. Наступного року дійство Різдвяне повторили і знову даровані гроші й хлібини в мішках для повстанського Червоного Хреста передали.

Майже сорок кілометрів від Радошівки до Кременця. І юнак долав ті кілометри, бо вчився в середній школі і водночас заочно в педагогічному училищі. Та не довелося одержати атестата чи диплома , бо суботнього вечора на вулиці Старого Дитюка схопили московсько- беріївські посіпаки. У книжці „Сгежки-дороги" лауреат Шевченківської премії Іван Гнатюк так написав: „Був у нашій пересильній камері білявий хлопець Григорій Баран із Радошівки , з яким я познайомився в Крем'янці ще перед арештом. Йому теж відміряли двадцять п'ять років каторги і то не за „антирадянську діяльність" ,  яку тоді майже всім заарештованим пришивали , а за його вірші, знайдені при обшуці в нього. Вороги краще за нас знають силу нашого слова.."

 

 

Перед арештом на вулиці Старого Дитюка в Кременці

1949-ий рік.

 

 

Найвища міра покарання... В зв'язку з відміною Москвою в попередньому році смертної кари та відміна стала справжнім пеклом для білявого до арешту хлопця. У щойно видрукуваній його книжці „Живу..." Григорій Радошівський згадує про пересильні здирства у Львові, про несамовитих мордерців , які запихали у вагони-товарняки роздягнутих і роззутих в'язнів. Людське життя нічого не вартувало на цементних долівках карцерів , у табірних зонах , у конвойній гавкотні. Гинули в спротиві кривавому режимові молоді, помирали фронтовики , які у важних боях захищали державу , а вона їм отак „віддячила". Усі вважались „ворогами народу" , і задротований світ для таких мав бути жорстоким і нещадним. Але й там , за колючим дротом Григорій і його побратими жили Україною.

Коли помер головний кат Сталін , Григорій докінчував „п'ятирічку" покарання більшовицьким режимом. З'явилась надія , що виживе . Та лише через два роки настали дні повернення в Україну. Переступив поріг рідної хати , хоч і не такий вже, як снився матері, батькові, сестрам. Не такий , але живий.

Нелегкими були наступні роки. Треба було десь працювати , здобувати освіту. А чи схотів хтось його знати „післяв'язничного" ? Та незабаром завітав до хати ровесник з дитинства , очолював районний відділ культури в Шумську. Наважився допомогти завідувати сільським культурно-освітнім закладом. У книжці „З порога ночі" Григорій Якович про це сказав так: „О Боже! Тилявка - село письменника Уласа Самчука!" Таки пощастило. До Тилявки!"

Ще в шкільні роки читав, перечитував роман „Марія", трилогію „Волинь" , захоплювався відчайдушними , такими правдивими постатями в творах письменника. І ось село те. Воно дало не лише притулок , роботу, а й втішило можливістю екстерном скласти екзамен за середню школу, вирядило до Львівського університету на факультет журналістики.

Тилявка справді вирядила , але як зустрів Львів студента з сибірським паспортом? Студент навіть уявити не міг, що проживати в місті йому не дозволять. Змушений був запитувати Верховну раду в Москві чи є

громадянином держави. Звідти та й з Києва посилались на якійсь укази , на якесь вичікування. Дійшло до державної безпеки , бо в своїх запитах до влади писав про кадебістські розправи під час слідства, їх виконавців. Після львівської безпритульності студент-блукалець перевівся на заочне навчання.

І знову нема місця , знову вимушені переїзди , бо писав „не так". В редакціях газет панував кадебістський нагляд. Але й він незборимого духу не здолав. Після проголошення Незалежності України Григорій Якович

редагував у Тернополі газету „Дзвін" Товариства

„Меморіал" імені Василя Стуса. А до того був біля витоків перших громад - сько - політичних об'єднань в Україні - історико-просвітницького „Меморіалу" , Народного Руху, Товариства української мови імені Тараса Шевченка /нині „Просвіта"/, Спілки політв'язнів і репресованих. І вже тоді виповнився створенням музею „Зборівська битва" про визвольні змагання в нашому краї. Створив і очолював обопліч з дружиною Марією. Дивувались зборівчани і приїжджі відвідувачі, бо ж побачили розгорнуту діораму історичної події - події, яка заклала основи Української козацької держави зі столицею в Чигирині. Побачили скульптурні постаті гетьмана Богдана Хмельницького , козацьких лицарів Івана Богуна , Івана Підкови. В музеї відтворено стрілецькі і повстанські роки синів Галичини.

„ Білявий хлопець з Радошівки ", як назвав Григорія Яковича його побратим Іван Гнатюк, коли доля звела їх за в'язничними ґратами. Той хлопець став громадським діячем , членом Національних спілок письменників і журналістів , нагороджений орденом „ За заслуги III ступеня", чеським Легіонерським хрестом II ступеня , медаллю „ Почесна відзнака" Національної спілки письменників України. А ще він лауреат Всеукраїнської премії Братів Богдана і Левка Лепких, лауреат премії Уласа Самчука. Григорій Радошівський - автор поетичних прозових та краєзнавчих книжок.

 

„ Причащусь Пречистій рідній мові, перехрещусь до лелечих крил..." З книжки „В гучнім оркестрі завірюх". 2000-нинішній рік.

 

 

Скільки ж то пронизливих вітрів і завірюх витримало і витримує його нескорене чоло. Ніколи мовчазно не схиляв перед ними голови. Він і нині творить в обіймах незборимого Духу і Пам'яті про Святощі поколінь.

 

6. Аналіз творів Г.Радошівського «Ти чекаєш» та «Уже за північ»
   1.    Виразне читання твору вчителем.

ТИ ЧЕКАЄШ

Вересень 1989-го

Повертаюсь з Києва

після Установчих зборів

НРУ.

Вітрець на шляху чи й вітрисько,

розкуйовджені хмари і чуб.

Ти чекаєш… Я буду, я близько.

Усміхаюся вітрові, Мчу.

У годині завчасній чи пізній

На шляху тім відстелиться брук.

Зупинюся на мить у під’їзді,

Від утіхи долоні потру.

У кулак відкахикну статечно.

Ти ж чекаєш… Авжеж недарма.

Я вже спіший, хоч знов без уздечки,

у руці її знов не тримав.

Гарцювала брехня на помості,

чепурила себе для роззяв.

Хтось, сховавшись від кривди і злості,

тропарі халамидні співав.

В комунізм виряджавсь, як до лаври,

лакував поколінь мозолі.

Роде славний! Де наші литаври?

Хай ударять для неба й землі.

Хай калина стріча край дороги

і вклоняється сонях-мовчун.

Ти чекаєш… Я лину. Ще трохи.

Усміхаюся вітрові.

Мчу.

2.    Виразне читання поезії учнями.
3.    Бесіда за змістом твору.
4.    Визначення теми ідеї, художніх особливосте поезії.

Аналіз поезії «Уже за північ»

1.    Виразне читання твору вчителем.

УЖЕ ЗА ПІВНІЧ…

Уже за північ досягнуло,

я ж не до потяга й доріг.

На тім вокзалі – чийсь притулок,

тут на вокзалі – мій нічліг.

А вдень? Екзамен. Ні, не звикну

одмимритись / відповідач!/

З кишені вийму свій матрикул,

і щось запише викладач.

Хвилини – ціпоньки манюні,

бо ще чекати сім годин.

Сплять карапузи і бабуні,

а хтось хропе на всі лади.

Пора здрімнути – не спромігся,

насичений видінням весь.

Ось на вікно вокзальне місяць

своїм чолом рум’яним сперсь.

Про все мені сказати мусить –

твої добридні. Навіть сни.

Сплять пасажири – карапузи,

а в хатній тиші – ти й сини.

Хоча за північ вже сягнуло,

беру конверт – довір’я двох…

Розмови нашої притулок

І недописаних ще строф.

2.    Виразне читання поезії учнями.
3.    Бесіда за змістом твору.

3.    Визначення теми, ідеї, художніх особливостей поезії.

7. Закріплення вивченого матеріалу.
   1.           Перегляд мультимедійної презентації «Дух його незборимий».
8. Підсумок уроку.

Бесіда за запитаннями

• Де народився Г. Радошівський?
• Які збірки творів поета вам відомі?
• Яке значення музею «Зборівської битви» у житті поета?
• Чого вчить нас життєва філософія митця Г. Радошівського?

          VIII.  Домашнє завдання.

Поезію «Ти  чекаєш» вивчити напам’ять.