Конспект уроку "Українські історичні землі "

 9   клас                              УРОК № 3

Тема: Українські історичні землі

Мета: - навчити учнів називати і вказувати характерні риси українських історичних земель, показувати їх на карті України, характеризувати чинники формування українських історичних земель.

           - розвивати географічне мислення та вміння користуватися атласами і контурними картами

           -  виховувати інтерес до предмета, розуміння важливості його вивчення.

Обладнання: підручник, карти  « Історичні землі України», «Адміністративно – територіальний поділ України», контурні карти.

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Перевірка вивченого матеріалу

 Географічний диктант.

І в.    1- Росія,  3- Румунія,  5- Білорусь.  

ІІ в.   2- Росія,  4- Румунія, 6- Білорусь.

  Запитання

1. На цю країну припадає понад третину сухопутних  кордонів України.
2. Кордони з цією країною по всій довжині проходять територією Полісся.
3. Ця країна не має виходу до моря.
4. Із цією державою залишається  невирішеним питання поділу акваторії Азовського моря.
5. Частина кордону з цією країною проходить по Дунаю.
6. Із цією країною залишається невирішеним питання розподілу континентального шельфу та морських економічних зон у Чорному морі.

Відповіді: І в. 1,5,5,1,3,3;      ІІ в. 2,6,6,2,4,4.

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

 Запитання

1. Що ви знаєте з «Історії України» про формування різних історико – етнографічних регіонів?
2. Які причини обумовили виникнення козацтва й Запорозької Січі?
3. На території якої історичної землі перебуває ваша область? Що ви знаєте про її історію?

ІV. Мотивація навчальної діяльності.

  Історичні землі України формувалися протягом ХІ – ХХ ст.. за  своєрідних умов. Кожна земля має свої особливості розвитку та культуру, які пояснюються географічним положенням, природним середовищем. На відміну від сучасних адміністративно – територіальних одиниць, історичні землі не мають чітких меж і часто накладаються одна на одну або входять одна до одної. Частина земель, що розташовувалися на  окраїні української етнічної території, сьогодні входять до складу сусідніх держав.

5. Вивчення нового матеріалу.

План

1. Поняття про українські історичні землі.  Етапи формування регіональних відмінностей України.
2. Українські історичні землі.

1.               Історичні землі є складовими української етнічної території. Вони не мають чітких меж, можуть накладатися одна на одну  або входити одна до одної. В окремі періоди для них було характерне місцеве самоврядування, обумовлене перебігом тогочасних історичних процесів.

 Процес формування регіональної етнічності  поділяється на три основні етапи. Перший охоплює VІ – Х ст.. і пов’язаний з етноплемінними утвореннями, що проявилося, зокрема, у їх самоназвах. Останні свідчать про усвідомлення людьми їхньої причетності до окремих племен, племінних союзів.

 Другий етап припадає на ХІ – ХІV ст.. Він пов’язаний із процесом дроблення держави на окремі етнотериторіальні частини, головною одиницею яких стала земля. Вона являє собою територіально – політичне утворення, яке на першому етапі залишалося залежним від центральної  київської влади, а в міру здобуття «княжого столу» набувало більшої самостійності. Здобуття окремими територіальними утвореннями статусу «землі» фіксувалося офіційними документами – грамотами.

  Регіональна своєрідність етнічності населення України різко окреслилась на третьому етапі  - ХV – XIV ст.. Це пов’язано з колонізацією її окремих земель сусідніми державами: Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, Австро – Угорщиною, Туреччиною, Росією, а згодом, у XIV – XVІІІст., колонізацією українцями «вільних», «слобод них» земель Південного Сходу та Сходу.

   Запитання

1. Якими є особливості простягання кордонів українських історичних земель?
2. Чим пояснюються відмінності в розвитку та культурі українських історичних земель?
3. Якими є особливості третього етапу формування регіональної етнічності України?

2.  Теоретичні відомості.

 Один із перших спробував узагальнити  регіональне різноманіття України франц. Картограф Г. Боплан у XVІІст.

 У наш час за особливостями розвитку розрізняють Середню Наддніпрянщину, Запоріжжя, Гетьманщину, Галичину, Волинь, Покуття, Закарпаття, Поділля, Буковину, Бессарабію, Полісся, Слобожанщину, Донину, Таврію та інші історичні землі. Їх поєднують у 4 великі регіони – Центральну Україну ( або Середню Наддніпрянщину), Зх., Сх. й Пд. (Степову) Україну.

 Особлива роль в історії України належить Середній Наддніпрянщині. Ядро українського етносу  формувалося на основі трьох східнослов’янських племен – полян, сіверян і деревлян. Із Середньою Наддніпрянщиною пов’язана консолідація українства та здобуття державності ( Київська Русь). На стадії формування земель вона включала три землі: Київщину, Переяславщину й Чернігівщину. До ХІ ст.. вони підпорядкувалися Києву й становили певне цілісне об’єднання. Починаючи від ХІ ст.. зростає роль Чернігівської землі, що сформувалася на території племінних союзів полян і сіверян.

 Згодом Середня Наддніпрянщина  стала ареною боротьби волелюбного українського козацтва  проти зазіхань могутніх сусідів, а в середині XVІІст.

. Тут сформувалися  козацька держава Гетьманщина. Із часом назва Гетьманщина була поширена на все Лівобережжя. У 1667 р. вона була поділена  по Дніпру на Правобережну й Лівобережну Україну; перша відійшла до Польщі, друга -= до Росії. У межах сучасного адміністративного поділу Середня Наддніпрянщина включає Київську, Черкаську, більшу частину Полтавської, Кіровоградської, Дніпропетровської та Запорізької областей. Північна частина Гетьманщини – історична земля Стародубщина (територія однойменного козацького полку) – у наш час розташована в Росії.

 Нижче порогів Дніпра розташоване Запоріжжя. На його території в XV - XVІІІст. Перебувала Запорізька Січ. Вона стала важливою умовою формування  самосвідомості українського народу, становлення його державності. Козаки знайшли для себе місце,  де зустрічаються незаймані ліси і первозданний степ. Запорізька Січ  утворилася в результаті об’єднання козацьких організацій, пов’язаних з окремими Січами. Постійно перебуваючи у формальній залежності від сусідніх держав, Запорожжя фактично виступало як самостійне військово – політичне утворення. У наш час це територія Дніпропетровської та Донецької областей України.

 У середні віки та території Західної України виникли Галицьке князівство з центром у місті Галичі  і Волинське князівство з центром у місті Володимирі. Від кінця ХІІ до середини XІV ст.. князівства існували як Галицько – Волинська держава.  Після  втрати незалежності Галичина опинилася в межах Польщі, а Волинь відійшла до Литви. Деякий час вони зберігали автономію, однак згодом їх землі стали воєводствами Польсько – литовської держави. Друга половина XVІІ – перша половина XVІІІст. – це період  економічного та культурного занепаду галицьких земель, спричиненого війнами та слабкістю центральної влади Речі Посполитої. Від кінця XVІІІст. Галичина стала провінцією Австрійської імперії, де отримала самоврядування, а Волинь – губернією Російської імперії.  Із розпадом Австро – Угорщини на основі Галичини була створена Західно – Українська Народна Республіка, яка в 1919 р. возз’єдналася  з Українською Народною Республікою. У межах  сучасної України Галичина займає території Львівської, Івано – Франківської й більшої частини Тернопільської областей. Волинь охоплює сучасні Волинську та Рівненську області, більшу частину Житомирської та північну  частину Тернопільської областей. Як і більшість історичних земель, Волинь не завжди точно вписувалася в адміністративні кордони.

  Східний «кут» Галичини, розташований між річками Дністер і Черемош та Карпатами, Відомий як Покуття. Цей культурно  самобутній регіон освоювався українцями  й молдаванами, що  селилися н7а малообжитих південних землях колишнього Галицько – волинського князівства.

 Закарпаття охоплює пд..- зх. частину Українських Карпат, прилеглі до неї передгір’я  та частину низовини. Це єдина частина України, розташована за Українськими Карпатами. Тому вона розвивалася дещо ізольовано від інших історичних земель. Тривалий час Закарпаття перебувало у складі Угорщини, що позначалося на культурі і побуті місцевого населення. У міжвоєнний період його територія входила до скалу Чехословаччини. Зараз вона приблизно збігається із сучасною Закарпатською областю.

 Великий простір у межиріччі Дністра і Південного Бугу в найдавніші часи займала територія Поділля. Від 1434 р. ця історична земля  втрачає цілісність: одна його частина опиняється в складі Польщі, а друга відходить до Великого князівства Литовського. Зараз Поділля включає Вінницьку, Хмельницьку і східну частину Тернопільської області.

 Буковина розташована між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом  у долинах верхньої течії річок Прут та Серет. Історичний центр Буковини – місто Чернівці, є центром адміністративної області. Бессарабія розташована між річками Прут, Дністер і гирлом Дунаю.

VІ. Закріплення нових знань і вмінь учнів

         Запитання та завдання

1).  Підпишіть на контурній карті  назви історичних земель у місцях їх розташування.

2). Складіть по пам’яті карту історичних земель України. Намалюйте її на окремому аркуші. Порівняйте свою карту з картою в атласі, виправте помилки, поставте собі оцінку.

VII. Домашнє завдання

1. Якими причинами пояснюється наявність понад десяти історичних земель на території України? Чим відрізняються ці землі?
2. Опрацювати § 3 підручника. Дати відповіді на питання 1-4.