Конспект уроку «Високе небо І. Нечуя-Левицького»

«Високе небо І. Нечуя-Левицького»

Мета:

навчальна – детальніше ознайомити учнів з поетичним світом І. Нечуя-Левицького,

розвивальна – спираючись на слово, домагатися розвитку не тільки інтелекту, а й душі; спонукати учнів до власної творчості;

виховна – виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет, традицій нашого народу, бути справжнім патріотом України.

Обладнання: портрет письменника, виставка творів поета, мизичне оформлення, вишивані рушники.

Клас: 10

Місце проведення: шкільна зала.

Використана література:

 1. Грунченкова М. Спогади про Івана Нечуя-Левицького // Вітчизна.-1993.-№ 4.-  С.143-146.
 2. Мандрика М. "Бо жатва много, а діячів мало...": (З епістолярії І. Нечуя-Левицького та К.Грушевського) // Рідна школа. - 1994.- № 2.- С. 7-10.    

 3. Мандрика М.Л. Письменник-просвітитель, педагог // Початкова школа - 1990.-№2.-С.73-75.
4. Пепа В. Золотосяйний:(Відкриття пам'ятника І.Нечую-Левицькому в с. Стеблів) // Урядовий кур'єр.- 1988.- № 5. – С.14-17.

 5. Поліщук В. До 150-річчя з дня народження І.С.Нечуя-Левипького // Радянське  літературознавство. - 1989.- № .5.- С. 65-69. 

6. Чехівський О.О.  І. Нечуй-Левицький - гуморист // Укр. мова і летература в школі.-1988.-№10.-С.65-67.
 

План заходу

1. Вступна частина
2. Основна частина
3. Заключна частина.

Хід заходу

І. Вступна частина

На сцені декорація із зображення мальовничого пейзажу українського села, портрет І.С.Нечуя-Левицького у рушниках. Тихо звучить мелодія української народної пісні "Гиля, гуси". В цей час висвітлюється портрет письменника. На фоні цього учень читає на сцені початок "Життєпису Івана Нечуя-Левицького.

   Учень. "Я народився 1З листопада 1838 року з Київській губернії, в Каневському повіті, в містечку Стеблеві. Стеблів лежить недалеко од Дніпра, в гористому та скелистому місці, і розкиданий по обидва береги невеличкої річки Носі. Серед самого Стеблева Рось зігнулась коліном: обидва її береги обставлені скелями, неначе стінами; за здоровим скелистим островом, на схід сонця од Стеблева шумить. Шум на порогах, де між двома скелистими берегами вся Рось закидана здоровим камінням та помережена острівцями з самого каміння. Куди не повернеш очима, скрізь видно чудові та все інші картини, неначе в панорамі".
     Учень сходить на задній план сцени, потім зникає з поля зору глядачів, а в цей час по обидва боки сцени виходять інші учні і читають уривок вірша С.Чернілевського "Розмова Івана Нечуя з долею та сокирою на тому світі".

1-й учень.
     Луки над Россю, шум на порогах,
     Криниця над скелею, гори й ліси, -
     Краса України на гонах розлогих
     Мене зчарувала на вічні часи.
    

 2-й учень.
     Він дякував долі за дні тополеві,
     За Рось і за скелі високі її,
     За те, що на світ появився в  Стеблеві,
     Що тут колисали його солов'ї.
     3-й учень.
     Що змалку ходив Наливайковим   шляхом,
     Що бачив могили високі й вали,
     Де бився Хмельницький з татарами й ляхом,
     Де лицарі в землю колись полягли.
     1-й учень.
     Де хрещений був він Левицьким Іваном,
     Де оком припав до зелених отав,
     Де батько священиком був, а не паном,
     Де він по-вкраїнському в церкві читав.
     2-й учень.
     Де мати його, як зоря досвідкова,
     Любов'ю голублячи душу йому.
     Навчила його українського слова,
     Закутала серце в печальні пісні

     На останніх словах 2-го учня звучить "Пісня про Черкаську землю". В цей час дівчатка 10 класу ведуть танок із рушниками та віночками.
    ІІ. Основна частина.

 Учитель. Черкащина... Цей чарівний край, ця багата талантами земля дала світу нашого Кобзаря - Т.Г Шевченка, славного гетьмана Б.Хмельницького, драматурга М.Старицького, композитора К.Стеценка... Стеблів ... Наш неповторний, чарівний Стеблів. Нічого дивного, мабуть немає в тому, що саме на цій благодатній землі народився співець надросянського краю І.С.Нечуй-Левицький. А в кінці 19 століття на світ з'явився ще один талант, який в історію світового мистецтва увійшов як Василь Авраменко. Є нам ким гордитись і кого

вшановувать.
     От і сьогодні вже вкотре в цьому залі зібрались шанувальники Нечуєвого слова. На цьому вечорі хочеться, щоб ви, шановні друзі, були не просто глядачами, а й активними учасниками. Вам пропонується по ходу дійства на сцені назвати твір Нечуя-Левицького, із сторінок якого до нас завітали Нечуєві герої. При кожній вірній відповіді учасник одержить жетон. По кількості одержаних жетонів і будуть названі переможці, котрі і одержать призи.
     Тож ви вже, мабуть зрозуміли, що на свято до нас, Нечуєвих нащадків, поспішають гості - герої його творів. Чуєте ... вони вже тут, недалечко...
     (Вчитель іде зі сцени. В лівому кутку сцени читець читає уривок із повісті "Микола Джеря".(Опис місцевості, де стояла хата старого Петра Джері).

Учень. Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долин зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка. Між вербами дуже виразно й ясно блищить проти сонця біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзвіниця неначе заплуталась в зеленому гіллі старих груш. Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь.
По обидва береги Раставиці через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади, не одгороджені тинами. Один город одділяється од другого тільки рядком верб або межами. Понад самим берегом в'ється в траві стежка через усе село. Підеш тією стежкою, глянеш кругом себе, і скрізь бачиш зелене-зелене море верб, садків, конопель, соняшників, кукурудзи та густої осоки.
  Учень.   От стеляться розложисті, як скатерть, зелені левади. Густа, як руно, трава й дрібненька, тонісінька осока доходить до самої води. Подекуди по жовто-зеленій скатерті розкидані темно-зелені кущі верболозу, то кругленькі, наче м'ячики, то гостроверхі, неначе топольки. Між м'якими зеленими, ніби оксамитовими, берегами в'ється гадюкою Раставиця, неначе передражнює здорові річки, як часом маленькі діти передражнюють старших. А там далі вона повилась між високими вербами та лозами, що обступили її стіною з обох боків.

Учень. От верби одступились од берега і розсипались купами на зеленій траві.

Скрізь по обидва боки Раставиці на покаті стеляться чудові городи, жовтіють тисячі соняшників, що ніби поспинались та заглядають поверх бадилля кукурудзи на річку; там далі набігли над річку високі коноплі і залили берег своїм гострим важким духом. В одному місці розрослись чималі вишники, а далі од берега, коло самих хат, ростуть дикі груші та яблуні, розкидавши своє широке гілля понад соняшниками; а ондечки серед одного города вгніздилась прездорова, стара, широка та гілляста дика груша, розклала своє гілля трохи не при землі на буряки та картоплю. Соняшники заплутались своїми жовтими

 головами в гіллі.
Учень. Серед села Раставиця входить в широкий ставок. Кругом ставка знов осокори та верби: то стоять рівною стіною, то збились ніби в прездоровий круглий стовп, то пішли берегом, наче вирізаною зверху в зубчики оборкою. На ставу ніби плаває маленький острівець з високими старими тополями та осокорами. На греблі знов у два рядки видивляються в воді дуже старі, товсті, дуплинасті верби, вкриваючи гіллям здоровий панський питель. Нижче од ставка Раставиця знов повилася між зеленими левадами та вербами, а далі

сховалась в дубовий ліс та й утекла в Рось.
   Учень.  Усі вулиці в Вербівці ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки тинів. Усе село наче в розкішних алеях. Як заллє Вербівку літнє палке сонце, як засипле її зверху золотом та сріблом сонячне марево, то вся кучерява долина здається залитою буйними зеленими морськими хвилями, що десь набігли з моря, й залили, й затопили долину, й скам'яніли, піднявшись високо вгору. Дивишся й не надивишся, дишеш й не надишешся тим чистим

 гарячим та пахучим повітрям.
    Вчитель.  Я думаю, що ви вже відгадали назву твору("Микола Джеря") (вручає жетони учасникам - і так протягом усього вечора).

Звучить весела українська народна пісня у виконанні учнів 10 класу.
        Вчитель.  У мене в руках 10 том творів І.С.Нечуя-Левицького. В ньому поряд з художніми творами та листами письменника вміщено статті та рецензії, в яких відчутно талант літературного критика, а не лише прозаїка. Об'єктивність, тактовність  притаманні І.Нечую-критику. Його статті -  то  роздуми над творами

українських авторів та інших. Як пише сам Нечуй з приємністю читаються твори Т. Г. Шевченка. Особливо акцентує увагу на поезію Кобзаря "Б'ють пороги..." (До Основ'яненка).

 Учні читають поезію Т. Г. Шевченка "До Основ'яненка".

Учень.

Б'ють пороги; місяць сходить,
Як і перше сходив...
Нема Січі, пропав і той,
Хто всім верховодив!
Нема Січі; очерети
У Дніпра питають:
«Де то наші діти ділись,
Де вони гуляють?»
Чайка скиглить літаючи,
Мов за дітьми плаче;
Сонце гріє, вітер віє
На степу козачім.
На тім степу скрізь могили
Стоять та сумують;
Питаються у буйного:
Де наші панують?
Де панують, бенкетують?
Де ви забарились?
Вернітеся! дивітеся —
Жита похилились,
Де паслися ваші коні,
Де тирса шуміла,
Де кров ляха, татарина
Морем червоніла...
Вернітеся!
«Не вернуться! —
Заграло, сказало
Синє море.— Не вернуться,
Навіки пропали!»
Правда, море, правда, сине!
Такая їх доля:
Не вернуться сподівані,
Не вернеться воля,
Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!
Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче;
Тяжко-важко сиротині,
А ніхто не бачить...
Тільки ворог, що сміється...
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине,—
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
Учень.

От де, люди, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива..
Як господа слово.
Чи так, батьку отамане?
Чи правду співаю?
Ех, якби-то!.. Та що й казать?
Кебети не маю.
А до того — Московщина,
Кругом чужі люди.
«Не потурай»,— може, скажеш.
Та що з того буде?
Насміються на псалом той,
Що виллю сльозами;
Насміються!.. Тяжко, батьку,
Жити з порогами!
Поборовся б і я, може,
Якби малось сили;
Заспівав би,— був голосок,
Та позички з'їли.
Отаке-то лихо тяжке,
Батьку ти мій, друже!
Блуджу в снігах та сам собі і
«Ой не шуми, луже!»
Не втну більше. А ти, батьку,
Як сам здоров знаєш;
Тебе люди поважають,
Добрий голос маєш;
Співай же їм, мій голубе.
Про Січ, про могили,
Коли яку насипали,
Кого положили.
Про старину, про те диво,
Що було, минуло.
Утни, батьку, щоб нехотя
На ввесь світ почули,
Що діялось в Україні,
За що погибала,
За що слава козацькая
На всім світі стала!
Утни, батьку, орле сизий!
Нехай я заплачу,
Нехай свою Україну
Я ще раз побачу.
Нехай ще раз послухаю,
Як те море грає,
Як дівчина під вербою
Гриця заспіває.
Нехай ще раз усміхнеться
Серце на чужині,
Поки ляже в чужу землю,
В чужій домовині.
 

     Звучить українська пісня "Браття козаченьки" у виконанні учнів 10 класу.    

Вчитель. Коли я запитаю вас, дорогі друзі, кому належать в Україні праці по

вивченню народних звичаїв, традицій, обрядів, ви, звичайно в першу чергу назвете Скуратівського та Воропая. А Нечуй-Левицький? Адже він автор книги "Світогляд українського народу"  в які він у доступній науково-популярній формі викладає досвід осягнення світогляду рідної нації, співвідношення в ньому народних традицій,  віри, науки, філософії й історії. Вперше книга побачила світ це в 1876 році. Друге її видання вийшло вже 1992 року.
     Я впевнена, що ця книга вже прислужилась тим, хто працює на терені  відродження нашої духовності,  національної свідомості.  Велика робота по вивченню національних традицій, звичаїв ведеться в нашому дитячому садочку "Ромашка". Ось і сьогодні маленькі артисти прийшли на наше  свято.
 

Виступ фольклорного колективу дитячої установи  "Ромашка".

Вчитель. Після такого виступу на душі теплішає, стає затишно. Віриться, що народні звичаї та обряди не зникнуть безслідно, а житимуть вічно, бо то душа народу.  А  якщо  добрі  зерна  висіваються  в душі  дитячі, то   добру і любові до

 рідної землі множиться.
    

Звучить пісня "Пам'ятай..." у виконанні трьох учениць 10 класу.
    

Вчитель. Немає потреби перераховувати його твори. Він писав про те, що бачив, про людей серед яких виріс і жив: рибалок та робітників,  духовенство, селян та ін.
     ІІІ. Заключна частина

Учень. Дуже страждав Іван Семенович від нескінченних утисків цензури, саме тому і друкував свої твори здебільшого за кордоном.
 

Учень.  І.Нечуй-Левицький писав таємно, підпільно, неначе писав не повісті, а готував заклики до повалення існуючого режиму і лише за рік до виходу на пенсію таємницю його псевдоніму відрила газета "Києвлянин". У виданні 1809

року на титульному аркуші вперше з'явилось прізвище Нечуй-Левицький.
Учень. На постійне місце проживання І.Нечуй-Левицький переїхав до Києва. Життя було важким, пенсія маленька, жив самотньо так і не одружившись. Літературна праця, крім народної любові, майже нічого не давала.
Учень. Чесне письменницьке слово на Україні одвічно було приречене на страдницьку долю. Т. Шевченко, Г.Сковорода, І.Франко,   І. С. Нечуй-Левицький,  В. Стус. У кожного був свій нелегкий шлях через терни до зірок.
Вчитель. Спасибі рідній землі, вона береже прах і, поки сонце світить, берегтиме невмирущу душу подвижників, котрих не вмів оборонити рідний народ. Полуда впала з очей, запитали себе: "Хто ми? Звідки родом?" І дай бог, щоб пам'ять наша не вмирала, Україна наша процвітала і душа народу ожила навічне!