Конспект уроку з читання для 4 класу на тему: "Леся Українка - поетична квітка України"

Дем'янівська ЗОШ І-ІІ ступенів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель

початкових класів

Лукащук Н.І.

 

 

 

Тема: «Леся Українка – поетична квітка України»

Мета: Розширити знання учнів про життя Лесі Українки, ознайомити з відомостями про дитинство поетеси, її ранню творчість; викликати почуття гордості за велику силу волі і нескореність у важких ситуаціях, формувати вміння відчувати і передавати «музику» Лесиного слова, його мелодійність, розвивати музичний слух. Виховувати любов та повагу до безсмертного імені Лесі Українки.

Тип уроку: усний журнал

Хід уроку

 

Учитель:

Ми сьогодні з вами

Поведемо мову

Про чудову жінку,

Всім людям відому.

Оце перед вами,

У квітках барвінку,

Наша поетеса –

Леся Українка.

Хлопчик:

 Ти себе Українкою звала.

І чи краще знайти ім'я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя!

Дівчинка:

Тобі сьогодні хліб, калину й колос

Твоя малеча рідна принесла.

Ти все життя з недугою боролась

Та творчістю ти смерть перемогла.

(Діти кладуть хліб на рушнику до портрета Лесі Українки, вазу з колосками і калиною. На фоні тихої мелодії йде діалог ведучої та Лесі).

Ведуча. Ти, дівчинко, в які світи мандруєш?

Леся. Я до людей.

Ведуча. А як твоє імення?

Леся. Леся.

Ведуча. А де зросла ти, дівчинко вродлива?

Леся.

Мене весна на лузі породила,

Заквітчана у проліски.

Водила вона мене за руки у лани,

На луки дальні, до верби старої,

Розщепленої громом весняним,

Водицею з криниці степової

Щоранку напувала…

 

(Виходять всі учасники свята)

Учитель: Свято ми проведемо, перегортаючи одна за одною сторінки усного журналу, сторінки усного журналу, сторінки незвичайного життя і неперевершеної творчості Лесі Українки.

( мультимедійна презентація)

1 сторінка

«Над Україною зійшла зоря і світить крізь віки»

Учитель: 146 років тому на вкраїнському небосхилі спалахнула нова яскрава зірка з доти нікому невідомим найменням. Спалахнула крізь зловісне хмаровиння хвороб, незгод, крізь тенета самодержавних указів, які забороняли українську мову.

Тож, певно, всі вгадали ім'я цієї зірки. Це – Леся Українка. У чому ж секрет її таланту? Де брала Леся , така хвороблива і тендітна, сили та натхнення?

Учень: Із цілющого невичерпного джерела народних легенд, казок, повір'їв.

Учитель: так, її надихала любов до рідного українського народу , до природи , до рідного краю.

25 лютого 1871 року у сім’ї  Косачів народилась синьоока білява дівчинка із душею гордою і ніжною, серцем лагідним і чистим, волею незламною.

Леся була привітною і допитливою дівчинкою, надзвичайно вродливою та чуттєвою до краси. Вона була милосердною до всього і до всіх.

Інсценізація уривка з оповідання «Дивна дівчинка».

Автор.   Стежинкою   біжить  дівчинка.  Добігла до

останньої хати, за якою вже починався ліс, густий та дрімучий. Під хатою сидить бабуся старенька.

Бабуся. А куди це ти, дитино, йдеш?

Леся. До лісу, бабусю.

Бабуся. До лісу? А хіба ти лісовика чи русалку не боїшся?

Леся. А чого мені боятися? От я в книжечці читала про русалку, то вона зовсім не страшна.

Бабуся. У книжечці? А хіба ти читати вмієш?

Леся. Вмію. Всі ж уміють.

Бабуся. Дивна ти, дівчинко! Убрана, як усі люди, і говориш по-нашому, і от читати вмієш. Хто тебе навчив?

Леся. Матуся.

Бабуся. То й мати вміє читати? А чия ж ти? Щось я тебе ніде не бачила.

Леся. Бо я недавно із Зв'ягеля приїхала. Я, Косачівна, а зовуть мене Леся.

Бабуся. То ти панова донечка? Я не знала, що з панночкою розмовляю. Пани ж усе по-московському говорять.

Леся. Чого ж нам мови своєї соромитися? Всі родичі так розмовляють. І Лисенки, і Старицькі, і дядько Драгоманов, і тіточка.

Бабуся. Чого ти так засмутилася, моя пташечко?

Леся. Бо тіточку в Сибір вивезли, за те, що по-українському говорила.

Бабуся. Із Сибіру люди вертаються, не плач, моя пташко. А от коли тіточку засудили, то чи не страшно тобі по-українському говорити й одягатися?

Леся. Ой ні, бабусю, нізащо в світі своєї мови не відцураюся!

Бабуся. Що ж, бачу, завзята, рости велика!

Леся. До побачення, бабусю!

Автор. І пішла далі стежиною, замислившись.

Леся.

 Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро

Там жити чи вмерти – мені все одно.

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки.

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Учитель:

Це був найперший вірш, народжений із жури і печалі за любою тіточкою, коли Лесі виповнилося 9 років.

Діти, пригадайте, що ви ще знаєте про дитячі роки поетеси? Якою була Леся? Які риси характеру виховувала в собі?

Учень:

Любила читати, малювати, грати на фортепіано, допомагати по господарству, бавитися з молодшими, співати, вишивати, мережити.

Учитель:

У десятирічному віці, під час свята Водохреща, вона дуже простудила  ноги, промочивши їх у крижаній воді і тяжко захворіла. Тяжка хвороба прикувала до ліжка, місяцями не давала підводитись. Та вона з надзвичайно мужністю терпіла біль. І працювала. Працювала з великим натхненням, радістю. Важко повірити, що автор мужніх, сильних творів – слабосила, хвора дівчина.

Леся:

Як дитиною бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

• Що, болить? – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, -

Щоб не плакать, я сміялась.

Вчитель: Інтереси Лесі Українки були різноманітними: поезія, драматургія, проза, літературна критика, історія, фольклор, музикознавство тощо.

 

2 сторінка «Струни душі»

Учитель:

Мудра мати Олена Пчілка дбала не лише про систематичну освіту дітей. Змалечку намагалась залучити до звичаїв народних, традицій, до культури, яка творилася віками, у якій – історія народу.

Як сяде сонце в комиші,

Дітей гойдають на калині

Матусі – вічні берегині,

Колиски нашої душі.

Зовсім малою дитиною Леся разом із сільськими дітьми співала, водила хороводні пісні, веснянки.

• Із раннього дитинства дітям в сім'ї Косачів прищеплювалась велика любов до праці. Прислуги не тримали. Кожна дитина мала свій городик, квітничок, доглядала нею посажене деревце. Мабуть, саме про таке деревце написала Леся у вірші «Вишеньки» який Л.Степовий поклав на музику.

Учениця:

Поблискують черешеньки

В листі зелененькім,

Черешеньки ваблять очі

Діточкам маленьким:

Дівчаточко й хлоп'яточко

Під деревцев скачуть,

Простягають рученята,

Та мало не плачуть.

Раді б вишню з'їсти,

Та високо лізти,

Ой, раді б зірвати,

Та годі дістати!

«Ой, вишеньки-черешеньки

Червонії, спілі,

Чого ж бо ви так високо

Виросли на гіллі?»

«Ой, того ми так високо

Виросли на гіллі, -

Якби зросли низесенько,

Чи то ж би доспіли?»

Учитель:

Протягом усього життя Леся любила співати. В поетеси є багато віршів, які легко перетворюються на спів.

Навіть один із циклів Леся так і назвала – «Сім струн».

Учні:

ДО (ГІМН)

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься,

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

РЕ (ПІСНЯ)

Реве-стогне негодонька,

Негодоньки не боюся.

Як на мене пригодонька,

То я не журюся.

МІ (КОЛИСКОВА)

Місяць яснесенький,

Промінь тихесенький

Кинув на нас.

Спи, мій малесенький,

Пізній бо час.

ФА (СОНЕТ)

Фантазія! Ти сила чарівна,

Що збудувала світ

В порожньому просторі,

Вложила почуття

В байдужий промінь зорі,

Що будиш мертвих з вічного їх сну.

СОЛЬ (РОНДО)

Соловейковий спів навесні

Ллється в гаю, в зеленім розмаю.

Та пісень тих я чуть не здолаю.

І весняні пісні запашні

Не для мене розквітнули в гаю.

ЛЯ (НОКТЮРН, НІЧНА ПІСНЯ)

Лагідні, веснянії ночі зористії,

Куди ви од мене полинули?

Пісні соловейкові дзвінко – сріблисті,

Невже ви замовкли, минули?

СІ

Сім струн я торкаю, струна по струні.

Нехай мої струни лунають,

Нехай мої співи літають

По рідній коханій моїй стороні.

Учитель:

Дуже любила поетеса грати на фортепіано, але після того, як їй зробили операцію на лівій руці, Леся не могла систематично займатись грою, не могла грати майстерно. З тугою в серці вона написала вірша до фортепіано.

Леся:

Мій давній друже,

Мушу з тобою

Розстатися надовго…

Жаль мені!

З тобою звикла я

Ділитися журбою,

Сповідувать думки

Веселі і сумні.

Учитель:

Ті, кому довелося чути Лесин спів, зазначали, що голос поетеси був не дуже сильний, але приємний. Любила грати та співати сумні мелодії. На пам'ять про Лесю ми виконаємо пісню «Тихо над річкою».

• Лесине життя – це пісня весела і сумна, спокійна і тривожна, вічна і невмируща.

3 сторінка «У дитячому крузі»

Учитель:

Із 1884 до 1891 років Леся написала цикл віршів для дітей «У дитячому крузі». Тут вміщено твори для дошкільнят та молодших школярів. Починається він невеликими пейзажними творами, в яких є кілька дитячих забавлянок.

1-й учень «На зеленому горбочку»

2-й учень «Тішся, дитино, поки ще маленька»

3-й учень «Мамо, іде вже зима»

Учитель:

До цього циклу ввійшли твори «Вишеньки» та «Колискова», які вже сьогодні звучали. Послухаємо твори поетеси пізнішого періоду життя і творчості.

1-й учень «Давня весна»

2-й учень «Конвалія»

4 сторінка «До Лесиної казки»

Учитель:

Маленькою Леся була така ж, як і всі діти. Вона любила бігати луками, лісами, дуже любила річку, гай, поле, озеро, заслуховувалася казками та переказами. Найбільше любила слухати розповіді старих людей про русалок, водяників, інших казкових істот, які нібито існують у природі. Пам'ять маленької дівчинки міцно тримала ці чарівні оповідки.

1-й учень.

В дитячий любий вік,

В далекім ріднім краю,

Я чула казку. Чула раз,

А й досі пам’ятаю.

Кохана сторона моя!

Що раз згадаю я тебе,

То й казку цю згадаю!

Учитель:

Казка, драма-феєрія «Лісова пісня» була написана Лесею в 1911 р. в Єгипті, буквально за кілька днів. А розповідається в цій казці про лісову красуню Мавку та її друзів. Ліс – це її рідний дім, вона любить усе в ньому: дерева, травицю, квіти, пташок, тваринок. І всі вони люблять Мавку. З нею дружать Водяник і ніжна русалонька.

До циклу «У дитячому крузі» увійшов уривок із «Лісової пісні».

2-й учень:

Уже весняне сонце припікає,

Вже й сон-трава перецвітати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить,

В червоні черевички убереться

І людям відмірятиме літа.

Вже з вирію поприлітали гості,

Он жовтими пушинками вже плавають

На чистім плесі каченята дикі.

( десь далеко чути звук сопілки)

Інсценізація уривка з «Лісової пісні»

Мавка:

Ох, як я довго спала.

А хто мене збудив?

Лісовик: Либонь весна.

Мавка:

Весна ще ніколи не співала, як тепер.

Чи то мені так снилось?

Мені здається часом, що верба

Ота стара, сухенька, то – матуся.

Вона мене на зиму прийняла

І порохом м'якеньким устелила

Для мене ложе…

А осика все мене чогось лякає,

Вона й сама боїться – вся тремтить.

Дуби поважні надто.

Дика рожа зрадлива,

Так само й глід і терен.

А ясен , клен і явір – гордовиті.

Ні… Стій…Ба! – чуєш?

То весна співає?

(знову грає сопілка)

Лісовик:

Та ні, то хлопець

На сопілці грає.

Це людський хлопець,

Дядька Лева небіж

Лукаш на ймення.

Мавка:

Хотіла б я побачити його.

Лісовик:

Та нащо він тобі?

Се лісовим дівчатам небезпечно!

(лісовик іде геть. З'являється Лукаш. Підходить до берези, виймає з торбини ніж, хоче зрізати гілку.)

Мавка:

Не руш! Не ріж! Не убивай!

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш:

Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

Мавка:

Я – Мавка лісова.

Лукаш:

Що ж, ти зовсім така , як дівчина,

Ба ні, хутчій, як панна,

Бо й руки білі і сама тоненька,

І якось так убрана не по-панськи.

А чом же в тебе очі не зелені?

О, уже зелені,

А були, як небо, сині…

О, тепер вже сині,

Як тая хмараґґґ Ні, здається,

Чорні, чи може карі?

Дивна дуже ти.

Мавка:

То гарна я тобі?

Лукаш:

Хіба я знаю?

Таке питаєш?

Мавка:

Чому сього не можна запитати?

Он бачиш, там питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясен їй киває в верховітті:

«Найкраща в світі!»

Лукаш:

Я й не знав, що в них така розмова.

Я думав – дерево німе, та й годі.

Мавка:

Німого в лісі в нас нема нічого!

Лукаш:

А ти давно живеш на світі?

Мавка:

Ніколи я не думала про це,

Мені здається, що жила я завжди.

Так, я жива, я буду вічно жити,

Я в серці маю те, що не вмирає!

(мавка виконує танок під звуки сопілки)

Учитель:

Коли підросте, прочитаєте «Лісову пісню» і дізнаєтесь, що сталося з Мавкою і Лукашем.

Пригадайте, що ще, крім віршів, писала для дітей велика поетеса? (казки)

• Уважно послухайте уривок із казки.

Завдання. Хто до кого звертався? З якої казки?

1. Тіточко, що я вас проситиму! Навчіть мене розуму! У вас же нема своїх дітей…

• Яка відповідь прозвучала?

2.-  Навчіть мене розуму!-звернувся він просто до крука.- Я вже давно його шукаю, та ніяк не знайду.

3. якби їй волю дати

Хто з хоробрих вояків

Мусить перше розрубати…

• Що ? Як називається казка?

5 сторінка «До Лесиного віночка»

Учитель:

Щиро любила Леся землю, природу України. Кожне деревце, квітку, травинку вважала молодшими братами і сестрами. Квіти милували око Лесі в радості , і в горі. Вона любила з них плести вінки, прикрашала ними свою голівку.

Вінок має магічну силу. Захищає дівчину, знімає біль, береже волосся. У ньому кожна квітка є оберегом і щось символізує. Давайте ж і ми з вами сплетемо віночок пам'яті для Лесі Українки.

Діти плетуть вінок навколо портрета Лесі Українки.

1. Я вплету до віночка ромашки — символ миру і кохання. Це улюблені квіти Лесі. Нині медицина здолала таку хворобу, як туберкульоз. Колись він забирав багато життів, надто молодих, зокрема і Лесине. Раніше існувало товариство боротьби з туберкульозом, і його емблемою була ромашка.
2. Я хочу вплести барвінок - символ життя, пам'яті і вдячності.
3. А я чорнобривці вплету. Вони символ домівки, рідного краю, які всім нагадують про «Матір-стареньку».
4. Я вплету у віночок волошки — символ вірності й постійності. Ще їх вважають царськими квітами.
5.  А я хочу вплести до Лесиного віночка рожу.  Дика рожа – символ краси, гордості, недоторканості.
6. Я вплету конвалії.  У нашому фольклорі ці квіти порівнюють із перлинами щасливого сміху лісової Мавки. Конвалії — символ ніжності, чарівності. Леся назвала свій перший друкований вірш «Конвалія», який написала у 13 років.
7. Мак — символ печалі й туги. Ми сумуємо за тобою, Лесю, тому вплітаємо мак у віночок.
8. Незабудки — квіти постійності й вірності. Ми тебе ніколи не забудемо.

 

Учитель:

А тепер поглянемо, на стрічки. Про що вони нам розкажуть?

Жовта – сонце; оранжева – хліб; зелена – молодість, життя,спокій; блакитна – небо, синя – вода, символ сили і здоров'я ; рожева – достаток, червона – печаль; біла – символ чистоти і правди.

Учениця:

У віночку цьому – квіти волошкові,

Нескореності  й стійкості печать.

Хворобі злій ти не скорилась, Лесю,

Навчила всіх крізь сльози ти співать.

Ромашки – квіти миру і кохання

Ми не забули вплести теж сюди.

Мир і кохання – ради них жила ти,

Це те, до чого прагнула завжди.

Учитель:

Ось так і росла на Поліссі дівчинка, яку звали Леся, і все, що вона бачила навруги, перетворювалося на Мавку, Лісовика, Русалку, царицю Лелію.

Леся:

Доленько недописана,

Ластівко золота!

Чую, дзвенять над світом

Твої невмирущі слова.

Їх не розвіє вітер,

Земля їх не поховає.

«Ні, я жива, я буду вічно жити.

Я в серці маю те, що не вмирає!»

Учитель:

Справжньою донечкою українського народу росла Леся, і саме їй присвятила цей вірш – «Молитву» - Олена Пчілка. Цією молитвою ми і завершуємо нашу зустріч.

Леся:

Знаю, бо казала

Мені моя ненька

Що я – українка,

Правдива, маленька.

Знаю, Україна

Серцю мойому мила,

Я по-українськи

Молитися вчила.

А моя опора –

То Божая Мати,

Мати Україна,

Повна благодати.

Ось мою молитву

Прийми, Отче Боже,

Нехай Україні

Вона допоможе.