Конспект уроку з сценічної мови "Дикція"

ДИКЦІЯ

       Ми повинні слідкувати за тим, щоб завжди, постійно говорити на сцені і в житті правильно і красиво... Лише при цій умові виробиться звичка, яка перетвориться в іншу натуру, і нам не прийдеться відволікати увагу на дикцію в момент сценічного виступу.

                                                                                        К. С. Станіславський

      Літературною мовою в сучасному розумінні вважається досконало опрацьована (усна і писемна) загально вживана в державному, громадському, науковому і культурно–мистецькому житті даного народу. У сценічному мистецтві мовлення є одним з основних виразних засобів майстерності актора, читця, в устах якого саме розкривається чарівність слова. Сценічне слово повинне бути не тільки правильним щодо норм вимови усної літературної мови, а й дикційно–нормативним. Оволодіння професійною майстерністю в галузі сценічного слова потребує від актора, читця серйозної технічної підготовки у вихованні дикційної виразності.

     „Велика кількість людей погано, вульгарно користуються мовою в житті. IIроте, вони звикли до неї і не помічають своїх недоліків”. – зробив висновок К. Станіславський. – А справді, поспостерігайте за мовою своїх друзів, придивіться до роботи губів, щелепи тих, хто говорить, і ви помітите, що у багатьох губи в’ялі, пасивні, рот майже не відкривається. А тепер прислухайтесь до звучання слів, реплік людей, які вас оточують. Ви виявите, що одні – „з’їдають” початок слів, інші – „ковтають” закінчення, а треті – середину слова. В одних випадають із слів голосні, в інших – приголосні (скільки – скіки, давай – двай)”.

Мова сценічна – це мова штучна, тобто вона набагато досконаліша, аніж звичайна природна мова. Повсякденна мова, перетворена людиною відповідно до вимог сцени, є мовою сценічною. І актори, і мовознавці стверджують, що тільки злиття чіткої та ясної дикції з природною інтонацією забезпечать славу актора. І тільки тоді, перефразовуючи В. І. Немировича-Данченка, фраза неодмінно легко пройде в зал, і публіка отримає всі інтонації, які западуть в свідомість і в душу кожного. Істинна поема про сценічне слово створена К. Станіславським у його працях. Станіславський мріяв про те, щоб актори говорили краще, природніше. Він вимагав, щоб слово на сцені залишалось в первісному вигляді. А для цього, в чому впевнений був К. Станіславський, кожен актор повинен володіти чудесною дикцією, вимовою; він повинен відчувати не тільки фрази, слова, але й кожен склад, кожну його букву. Крім цього К. Станіславський не раз наголошував, що слово для актора „не просто звук, а збудник образів”. Як болісно почувати себе неспроможним відтворити те, що відчуваєш часто тому, що не володієш мовленням досконало. К. Станіславський категорично вимагав „приймати в актори молодь з чистою дикцією”: „Я тепер вимагаю: з першого екзамену в школу не беріть тих, в кого нема голосу, дикції, любові до слова і розуміння значення слова на сцені. З першого року навчання нещадно переслідуйте тих, хто не працює над собою в цій найважливішій для актора ділянці, не вдосконалює свій апарат мовлення”. Із сказаного зрозуміло, наскільки велика роль дикційної підготовки в творчості актора, читця. Хороша дикція робить мову „далекобійною”, розбірливою. За рахунок відпрацьованої дикції актор може вивільнити від перевантаження голосовий апарат. Відшліфована дикція дозволить бути володарями сердець акторам і читцям не тільки з хорошими голосами, а й із середніми голосовими даними. За спогадами М. Аксакова, не сильним був голос М. Щепкіна, але точна вимова голосних і приголосних допомагала йому „діставати” до найдальших куточків глядної зали.

      Отже, завдяки хорошій дикції можна відшкодувати брак голосових даних актора, а також попередити передчасне спрацювання голосового апарату. Артикуляційна гімнастика в оволодінні чіткою дикцією Процес словотворення відбувається рефлекторно – мовні звуки утворює мовний апарат, який складається з органів дихання (легені та дихальне горло), голосових (гортань з голосовими зв’язками) та надгортанних порожнин (глотка, порожнина рота і порожнина носа). Всі ці органи взаємопов’язані між собою, а також центральною нервовою системою. Щоб удосконалити дикційні навички, необхідно навчитися свідомо користуватися своїм мовним апаратом, а також вільно володіти ним. Вирішальну вагу у створенні чіткої дикції має артикуляція кожного звука, яка здійснюється завдяки різним положенням язика, губів, м’якого піднебіння, нижньої щелепи, рухи яких ми маємо змогу контролювати. Варто пам’ятати, що від цих органів мовлення залежить робота глотки і гортані з голосовими зв’язками.

     Допомагає розвинути м’язи мовного апарату так звана артикуляційна гімнастика. Вона звільняє надлишкову напругу, сприяє виробленню рухомості, артикуляційної точності при вимові звуків. До підготовки мовного апарату до роботи над артикуляційною гімнастикою належить самомасаж. Масаж – один з давніх прийомів зняття м’язової напруги, втоми. Масаж, який полягає в погладжуванні, називається гігієнічним. Вібраційний масаж – це постукування певних ділянок обличчя, грудей. Гігієнічний самомасаж робиться повільно, плавно. Всі рухи рук повинні виконуватися за ходом лімфатичних і венозних судин. М’язи, які масуємо, мають бути вивільненими.

Вправа 1. Масаж чола (погладжування кінчиками пальців чола від середини в напрямку до вух).

Вправа 2. Масаж верхньої частини обличчя (погладжування кінчиками пальців обличчя від спинки носа до вух).

Вправа 3. Масаж верхньої губи („натягування” кінчиками пальців верхньої губи „на верхні зуби” (зверху вниз)).

Вправа 4. Масаж нижньої губи („натягування” кінчиками пальців нижньої губи „на нижні зуби” (знизу вверх)).

Вправа 5. Масаж слизової порожнини рота і ясен (губи зімкнуті, кінчиком язика енергійно натискувати на ясна „зліва направо” і „справа наліво”, облизування верхнього піднебіння рухами язика „взад–вперед”).

Вправа 6. Масаж твердого піднебіння. Рот напіввідкритий, кінчиком язика масуємо верхнє піднебіння в напрямку від передніх зубів до гортані і назад.

Вправа 7. Масаж шиї (погладжування кінчиками пальців передньої частини шиї (горла) зверху–вниз і навпаки).

     Точна, звучна вимова голосних і приголосних звуків можлива тільки при бездоганній роботі язика, губів, нижньої щелепи. Саме ці органи надзвичайно пасивні при звичайній вимові. Інертний язик, в’ялі губи не можуть забезпечити точності і ясності мовних звуків. Стиснуті щелепи заважають резонувати звуки, тим самим послаблюють їх вимову. Крім цього, рихлі, в’ялі губи створюють на шляху приголосних перешкоду, яку ці приголосні не можуть „пробити”. Якраз в цьому допомагає артикуляційна гімнастика. Багаторазове повторення певних артикуляційних вправ дозволить відчути артикуляційні м’язи і довільно керувати їхньою роботою. Артикуляційною гімнастикою необхідно займатися ще й тому, що губи, щелепа, язик надзвичайно тонко реагують на найменші зміни настрою людини. Губи тремтять від образи в ображеної людини, у впертої людини – губи вперто стиснуті. Щелепа може трястися від гніву, відвиснути від здивування, а язик може то „прилипнути”, не ворухнутися, а буває, що кажуть: „проковтнув язика”. При особливо гострих переживаннях органи артикуляції іноді зовсім відключаються, майже паралізуються. А це в свою чергу відображається на якості звучання голосних і приголосних. Адже крім того, що актор злиться чи сміється, він повинен при цьому виголошувати текст. І важко промовляти його, якщо у цій ситуації в актора тремтять губи або обличчя розпливлося в усмішці „до вух”. Проте сцена вимагає і дикційної ясності, і мімічної виразності.

     До артикуляційної гімнастики-тренажу входять найбільш доступні прості вправи з обов’язковим використанням дзеркальця, яке допоможе підпорядкувати органи мовлення свідомому керуванню з метою встановлення вірного положення органів артикуляційного апарату при вимові кожної фонеми беззвучно та вимови звуків вголос. При виконанні вправ слід користуватися наступними порадами:

- кожну вправу слід виконувати обережно, повільно;

- виконання вправ не повинно викликати на обличчі у неприємних відчуттів;

- артикуляційні та дикційні вправи виконуються легко, без всяких м’язових затисків на обличчі. Якщо під час виконання вправи появляються гримаси, вправу слід припинити, з’ясувати допущені помилки, ліквідувати їх, і тільки тоді знову приступати до тренування.

- аби технічні вправи викликали максимум користі слід з перших занять опиратися на фундамент видумки, тобто при їх виконанні використовувати творчі завдання: не можна допускати механічного, бездумного промовляння найпростіших звуків, слів. Творчі завдання з використанням запропонованих обставин ставлять в такі обставини, при яких мова виникає в нього природним шляхом як засіб словесного впливу. Ігровим вправам властива висока позитивна емоційність, яка допомагає зняти м’язову напругу мовного апарату.

Гімнастика-тренаж для губів

Вправа 1. Волейбольна сітка.

Ваші губи – волейбольна сітка, де верхня і нижня губа – краї волейбольної сітки. Куточки губів – краї її закріплення. „Розтягніть” волейбольну сітку, а тепер „зніміть сітку зі стовпів” – губи повертаються на місце. Повторити вправу 7–8 разів.

Вправа 2. Маятник.

Губи зібрані „в пучок” – ваш маятник. Зуби зціплені. Годинник заведений і маятник робить ритмічні рухи „вправо–вліво”. Амплітуда і швидкість змінюються.

Вправа 3. Хто сильніший ?

Губи, зібрані „в пучок”, рішили позмагатися силами. Верхня губа намагається перемогти опір нижньої і навпаки, таким чином рухаючись „вверх–вниз”.

Вправа 4. Стругачка.

Вам треба застругати олівець. Ваші губи, зібрані в пучок, – стругачка. “Стружіть” вправо, вліво, ще і ще раз, перемагаючи опір олівця. Щелепи при виконанні вправи зімкнуті та перебувають в стані спокою.

Вправа 5. Підлабузник. Ви підлабузнюєтесь – розтягніть верхню і нижню губи, показавши зуби. Вправу виконати декілька разів.

Гімнастика–тренаж для язика

Вправа 6. Жало. Ваш язик – жало змії. Вколіть язиком палець. Один, три, п’ять разів. Посилайте язик вправо, вліво, вкладаючи його в куточки рота.

Вправа 7. Язик–трубочка. Висхідна позиція: рот напіввідкритий, язик вільно лежить на нижній щелепі. Загніть бокові краї язика до верхніх зубів, а кінчик язика висунути на нижні зуби – утворіть трубочку. Висхідна позиція. Повторіть вправу 5-6 разів.

Вправа 8. Лопата. Вивільніть м’язи язика, надайте їм форму „лопати”. Висуньте язик вперед на нижню губу та вимовляйте голосні „і”, „е” і т.д., не прибираючи при цьому язика за зуби. Вправу повторити 5–6 разів.

Вправа 9. Позіх. Кінчик язика підтягніть до язичка. Верхнє і нижнє піднебіння розширюються, викликаючи штучний позіх.

Вправа 10. Надрукуй – намалюй. Кінчиком язика напишіть слово, цифру або намалюйте конкретний предмет. Щелепи і губи при цьому розкриті, язик вільно рухається між губами.

Вправа 11. Хочу сказати – не можу. Рот напіввідкритий. Намагайтесь беззвучно вимовляти голосні звуки.

Гімнастика–тренаж для нижньої щелепи

Вправа 12. Яблуко. У вас в руках уявне яблуко. Кусаєте його, нижня щелепа опускається вниз і повертається на місце. Рухи повільні, язик лежить на дні ротової порожнини.

Вправа 13. Пилка. Ваша нижня щелепа – пилка. Вона повільно рухається вперед, повертається на місце, рухається назад, і знову повертається на місце.

Вправа 14. Лінія. Рухи щелепи „вправо” – на місце, „вліво” – на місце. Намагайтеся працювати нижньою щелепою чітко по горизонтальній лінії.

Вправа 15. Коло. Описуйте нижньою щелепою кола „вправо”, а також кола „вліво”. Намагайтесь якнайточніше вимальовувати кола, не допускаючи зайвих м’яз