12 травня о 18:00Вебінар: Лайфхаки з використання сервісу LearningApps в освітньому процесі

Конспект уроку з української літератури 11 клас Тема: Література рідного краю. Радушинська Оксана Петрівна. Огляд творчості

Про матеріал
Конспект уроку з української літератури 11 клас Тема: Література рідного краю. Радушинська Оксана Петрівна. Огляд творчості Мета: ознайомити учнів із поезіями та поетичними збірками О.П. Радушинської; поглибити навички ідейно-художнього аналізу творів; плекати почуття любові до рідного краю Тип уроку: вивчення нового матеріалу Хід уроку І. Організаційний момент 1. Слова вчителя .Перед тим як ми перейдемо до нашої теми прошу вас прослухати пісню «Хмельниччина моя – зоря ясна!» (Слайд 1) (У шир ланів, у синь річкових плес У пісню мамину, закоханий, звеличену, Я піднімаю руки до небес, І молю Бога за мою Хмельниччину. Приспів: Хмельниччина моя - зоре ясна! Хмельниччино, до тебе серцем лину,. В душі моїй бринить весни струна, Хмельниччина – перлина України! В твоїх гаях співають солов'ї, Шепочуть ніжно колоски пшеничнії, Живуть прекрасні люди на землі, Моєї незрівнянної Хмельниччини. Приспів. Земле моя! Мій краю золотий – Життя й наснаги джерело криничнеє. Тобі уклін доземний щирий мій, В моєму серці назавжди – Хмельниччина! Приспів.) ІІ. Актуалізація опорних знань • Що ви знаєте про свій край? • Яких відомих історичних постатей із свого краю ви знаєте? ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності ІV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу 1. Хмельниччина – унікальна. Ми народилися і живемо на чудовій українській землі, яку пращури нарекли Поділлям. Близько 80 років тому тут було утворено Кам’янець-Подільську, сьогодні Хмельницьку, область. Це багатющий і одночасно маловідомий для пересічного українця край. Це земля сивих легенд і мелодійних пісень, земля хліборобів, войовничих скіфів, мудрих слов’ян та козаків. Благословенна Богом Хмельниччина заворожує спокійною красою краєвидів, щедрістю родючої землі, джерельними водами, смарагдовими лісами, розлогими нивами. Багато наших людей по світу прославляє своє рідне Поділля і ми сьогодні поговоримо про одну відому молоду письменницю Оксану Петрівну Радушевську, яка також палко любить свій край і прославляє його у своїх творах. 2. Життєвий і творчий шлях Радушинської Оксани Петрівни • Що ми знаємо про цю людину? • Чи доводилося вам читати її твори?
Перегляд файлу

http://www.cbs.km.ua/uploads/images/line.png

Конспект уроку з української літератури 11 клас

Тема: Література рідного краю. Радушинська Оксана Петрівна. Огляд творчості

Мета: ознайомити учнів із поезіями та поетичними збірками О.П. Радушинської; поглибити навички ідейно-художнього аналізу творів; плекати почуття любові до рідного краю

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Хід уроку

І. Організаційний момент

1. Слова вчителя .Перед тим як ми перейдемо до нашої теми прошу вас прослухати пісню «Хмельниччина моя – зоря ясна!»    (Слайд 1)

(У шир ланів, у синь річкових плес

У пісню мамину, закоханий, звеличену,

Я піднімаю руки до небес,

І молю Бога за мою Хмельниччину.

 

Приспів:

Хмельниччина моя -  зоре ясна!

Хмельниччино, до тебе серцем лину,.

В душі моїй бринить весни струна,

Хмельниччина – перлина України!

 

В  твоїх гаях співають солов'ї,

Шепочуть ніжно колоски пшеничнії,

Живуть прекрасні люди на землі,

Моєї незрівнянної Хмельниччини.

 

Приспів.

 

Земле моя! Мій краю золотий –

Життя й наснаги джерело криничнеє.

Тобі уклін доземний щирий мій,

В моєму серці назавжди – Хмельниччина!

 

Приспів.)

ІІ. Актуалізація опорних знань

  • Що ви знаєте про свій край?
  • Яких відомих історичних постатей із свого краю ви знаєте?

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу

  1. Хмельниччина – унікальна. Ми народилися і живемо на чудовій українській землі, яку пращури нарекли Поділлям.  Близько 80 років тому тут було утворено Кам’янець-Подільську, сьогодні Хмельницьку, область. Це багатющий і одночасно маловідомий для пересічного українця край. Це земля сивих легенд і мелодійних пісень, земля хліборобів, войовничих скіфів, мудрих слов’ян та козаків. Благословенна Богом Хмельниччина заворожує спокійною красою краєвидів, щедрістю родючої землі, джерельними водами, смарагдовими лісами, розлогими нивами. Багато наших людей по світу прославляє своє рідне Поділля  і ми сьогодні  поговоримо про одну відому молоду письменницю  Оксану Петрівну Радушевську, яка також палко любить свій край і прославляє його у своїх творах.
  2. Життєвий і творчий шлях Радушинської Оксани Петрівни
  • Що ми знаємо про цю людину?
  • Чи доводилося вам читати її твори?

(Слайд 2) Радушинська Оксана Петрівна народилась 27 вересня 1979 р. у місті Старокостянтинові, що на Хмельниччині.(Слайд 3) Вона єдина дитина у батьків, тому вони зробили усе для того, аби донька зростала щасливою. Середню освіту вона отримала в місцевій ЗОШ №8.(Слайд 4) Улюбленими шкільними предметами майбутньої письменниці були українська мова та література. Якось з Оксаною трапилася цікава історія: вона із книжок дізналася про вчинок О. Пушкіна, як він виконав своє домашнє завдання у віршах, і їй захотілося вчинити так само. Вона створила мало не поему під назвою «Без верби і калини нема України». Учителька, засумнівавшись у таланті учениці,  спершу навіть подумала, що та звідкілясь списала вірш. Але згодом правда взяла гору, адже римувати рядочки дівчинка навчилася раніше, ніж читати та писати.

Було б усе добре, якби не інвалідний візок, до якого дівчину прикувала хвороба. Ще у трирічному віці звичайне щеплення від поліомієліту за добу підірвало дівчинці здоров'я, зробило її ноги повністю нерухомими. Протягом усього дитинства батьки возили її до медичних світил, знахарів, шептунок, екстрасенсів, але ніхто не міг пояснити причину хвороби. Усі тільки знизували плечима та розводили руками. Та хвороба не вибила майбутню письменницю з колії, вона загартувала її, зробила сильнішою.

Після закінчення середньої школи Оксана здобула освіту журналіста у Київському Укртелерадіоінституті, далі навчалась в інституті соціальних технологій Відкритого Міжнародного університету розвитку людини «Україна», за фахом – видавнича справа та редагування.

З журналістикою дівчина потоваришувала досить швидко, оскільки з досвідом газетярської роботи була добре знайома з дитинства.( Слайд 5) Її батько працював фотокореспондентом у районній газеті і віддав цій справі двадцять років, а з часом і сама Оксана стала постійним дописувачем місцевих газет (з 1996 р.). З того часу й розпочалося активне творче життя письменниці, перші професійні перемоги, вихід поетичних збірок, дитячих книжок… Вона пише українською та російською мовами, на різні теми. Її творчість є світлою, прекрасною, позбавленою турбот сьогодення. Адже поетеса вірить, що краса врятує світ.

Оксана  Радушинська  на  сьогодні  досить  відома  журналістка  та  літераторка  на  Хмельниччині.  ( Слайд 6) На  її  рахунку  державна  відзнака; більше ніж півсотні  перемог  у різноманітних літературних, журналістських конкурсах та преміях, серед яких і найпрестижніші  в  країні;  кілька десятків  співавторських  книг і чимало  авторських: «На крилах мрій» (1999 р.), «Світанкові сни» (2000 р.), «Казки яблуневого снігопаду» (2001 р.),  «Неспівані  пісні  про щастя» (2002 р.),  «Сповідь  дощу»  (2003 р.),  «Навпіл   долею»  (2004 р.),  «Стукав сніг…»  (2005 р.) та книг дитячих віршів: «Сонячне зайченя» (2004 р.), «Абетка для малят» (2005 р.), «Віршики для малят» (2006 р.), «Абетка дошколярика-пішоходика» (2006 р.) та «Українські свята» (2007 р.) тощо. А за активну громадську роботу її нагороджували на всеукраїнському та міжнародному рівнях. Чого тільки варті такі відзнаки, як «Українська Мадонна десятиліття», «Жінка ІІІ тисячоліття», грант Президента України для обдарованої молоді та перемога у двох номінаціях на Всеукраїнському літературному конкурсі «Коронація слова», де саме її романи, уперше надіслані на конкурс, відзначили з-поміж тисяч рукописів. Ця велика жінка з навдивовижу сильним характером є кавалером Ордена княгині Ольги, членом Національної Спілки журналістів України (з 2002 р.), членом Хмельницької літературної спілки «Поділля» (з 2003 р.), членом Міжнародної Співдружності письменницьких Спілок (з 2004р.), членом Національної Спілки письменників України (з 2006 р.).

Її творчість добре знана у багатьох куточках світу. Добірки її віршів у різний час друкувалися в журналах: «Жінка», «Днiпро», «Дзвін», «Соціальне партнерство», в Міжнародному журналі «Склянка Часу/Zeitglas» (Україна-Росія-Німеччина), в газетах: «Проскурів», «Голос громади», «Подільські вісті», «Ровесни», «Літературна громада», «Сільські вісті», «Нова епоха», «Літературна Україна», «Літературна газета», «Луганський край» та інших. Авторські твори неодноразово звучали в ефірі радіо «Голос Києва», у передачах ХОДТРК «Поділля-Центр», на національному, обласному та районному радіо, на телеканалі УТ-1. Її авторські телепередачі постійно транслюються в ефірі телеканалу УТР, добірки віршів представлено на кількох мистецьких Інтернет-сайтах, зокрема в Інтернет-бібліотеці української поезії «Поетика». Окремі вірші Оксани Петрівни перекладалися німецькою мовою. У співавторстві з композиторами нею створено ряд пісень, які виконують співаки Хмельниччини, Вінниччини, Івано-Франківщини, Чернівеччини.

  1. Виразне читання поезії «Подільський край»

      Багато складено пісень,
      Багато віршів написали,
      У тих віршах всі прославляли
      Твою красу, твоїх людей.

                        Мій рідний край, подільський краю!
                        Красу твою в вінок із слів сплітаю,
                        Красу, що знаю я одна,
                        Вона така небесна і така земна.

                                    Її ще бачать хмари з небосхилу
                        І зірка, що бринить десь в небесах,
                        Та річка, що спинилась на хвилину,
                        Й згубилось небо все в її очах.

                        В снах її бачать перелітні птахи
                        В ті довгі ночі десь на чужині
                        І верби, що над ставом тихо плачуть,
                        Мов літні квіти у осінні дні.

                        Збігає десь у просторі стежина,
                        Ховається в тумани і сніги,
                        Стоїть край тої стежечки дитина
                        Й красу оцю запам'ятає назавжди.

                        Мій рідний край, мій любий краю!
                        Красу твою всі квіти в полі знають,
                        Вона чарівна, мов весна,
                        Така небесна і така земна.

(Із збірки “На крилах мрій”)(Слайд 7)

Аналіз вірша:

Бесіда:

  • Про що розповідається у вірші?
  • Якими кольорами пройнята поезія?
  • Основна думка вірша?

А ще послухайте такі рядки її поезій:

Відшуміло літо, віддзвеніла осінь,
На стерню лягало жито у покоси,
Посміхалось небо теплими дощами,
У краї далекі гуси відлітали…

                        (Із збірки “На крилах мрій”).

  • Як би ви охарактеризували ці рядки?

   У її поезіях, та й прозових творах, звучить така тепла, непоказна, не пафосна, а щира і вірна любов до своєї рідної землі, до отчого краю:

Збігає десь у просторі стежина,
Ховається в тумани і сніги,
Стоїть край тої стежечки дитина
Й красу оцю запам'ятає назавжди.
Мій рідний край, мій любий краю!
Красу твою всі квіти в полі знають,
Вона чарівна, мов весна,
Така небесна і така земна.

                        (Із збірки “На крилах мрій”).

    Загалом її вірші несуть велику любов до життя, духовне очищення, віру в добро:

Господи Всевишній, захисти
Всіх людей, які спасіння просять,
Господи, благаю, відпусти
Їм гріхи, які за серцем носять.
Не карай Ти заздрісну юрбу,
Дай їм лиш талант самим творити.

                        (Із збірки “На крилах мрій”).

    Поезія Оксани Радушинської – то поезія високої проби, адже кожен її рядок хвилює і западає глибоко в душу:

Відпусти мене, доле!
            Ні-ні, не назовсім, не бійся.
Я від тебе назовсім
            тепер аж ніяк не втечу.
Відпусти мене тут,
            де рівчак й кущ калини розлігся,
Відпусти хоч на мить,
            ну а я – відроблю, відплачу…
Ну куди я подінусь?
            Ну де, ти подумай, сховаюсь?
Тут лиш трави та трави:
            ромашка, чебрець і полин…
Відпусти мене, доле,
            я їм лише посповідаюсь
Й в груди вечір вдихну
            що настоявсь на бубках ожин. 
Ну а далі? А далі –
            підемо удвох, чуєш, доле?
Я збиратиму світлі слова
            тут, обабіч межі,
Я в корзину лозову візьму
            жменьку неба і поле
І навчуся для тебе
            писати з них, доле, вірші.

                        (Із збірки “Стукав сніг”).(Слайд8)

    Її вірші настільки мелодійні, ліричні, емоційні, що, читаючи їх, хочеться чи то наспівувати, чи сумувати.

Люлі-люлі, моя леля,
Ніч сипне зірок з торбинки,
Заясніє небо-стеля,
Стануть вишні вкруг хатинки…
В сад зіскочив прямо з неба
Кучерявий хлопчик-вітер.
Люлі-люлі, він для тебе
Сни розвішує на вітах.

                        (Із збірки “Казки яблуневого снігопаду”).(Слайд 9)

 (Слайд 10)   Недарма чимало її віршів покладено подільськими композиторами на музику. Вже багато років письменниця активно співпрацює з композиторами: Іваном Пустовим, Олегом Круторогим, Борисом Лободюком, Іриною Шеликовою, Ольгою Леочко.     Автор окремих її пісень – народний артист України Микола Балема. Пісні, написані на слова О.Радушинської, виконують різноманітні гурти та солісти, знані виконавці з Хмельниччини, Львівщини, Київщини, народні і заслужені артисти України, лауреати престижних співочих конкурсів.
    А, написана спільно із композитором з Івано-Франківська Русланом Чуланюком пісня-молитва “Одна сльоза” ввійшла до альбому народної артистки України, нашої землячки Валентини Степової. Загалом, у співавторстві з композиторами написано більше сотні пісень для дітей та дорослих. Отож, за плідну працю, як поет-пісняр, Оксана Радушинська у 2013 році стала лауреатом надзвичайно престижної літературно-мистецької премії імені Дмитра Луценка “Осіннє золото”.

(Слайд  11.) ♦ лауреатка Всеукраїнського літературного конкурсу “Коронація слова” (2014 р.).
♦ лауреатка Міжнародного літературного конкурсу на кращий твір для дітей “Корнійчуковська премія”(2014р.). 

    Поезія для Оксани не просто улюблене заняття, а покликання, з яким народжуються, а не шліфують виключно через життєві обставини. Певно, саме ця ознака така приваблива і правдива. У її віршах відсутній голий соціум, їх не назовеш рядками на злобу дня. Її рядки – про вічне: красу і любов у їх духовному призначенні. Можливо, не усі вірші технічно, літературно досконалі, але у них, попри канони віршобудови, живе і дихає поезія, як живе і хвилює красою скромний підсніжник чи несподіваний дощ, схід сонця і фантастична яблунева заметіль.
    Що ж, коли у душі – цілий світ, то й крізь вікно можна бачити набагато більше, ніж комусь з високої гори. Бо дивишся серцем, а серце бачить те, що зовні потаємне. Серце знає, “…як журавлів криничних відпускати, як зірку, що у небо задивилась, в цеберко із водою перелляти”.

                                                                       Тетяна Слободянюк

Пропоную вашій увазі пісню « Народна майстриня» (слова О. Радушинської, музика І.Пустова) (Слайд  12) та пісню «Віри, надії, любові» (слова О.Радушинської, музика І.Пустова, у виконанні Наталії Каськової)

V. Закріплення вивченого матеріалу

Проведення тестового опитування

  1. У якому місті народилася Радушинська О.П.?

А) в  Хмельницькому;

Б) в Кам’янці-Подільському;

Г) в Сатанові.

2. Улюбленими шкільними предметами письменниці були:

А) математика та інформатика:

Б) українська мова та література;

В) біологія та хімія;

Г) інформатика та фізкультура.

3. Після закінчення середньої школи О.П. Радушинська здобула освіту:

А) журналіста;

Б) лікаря;

В) юриста;

Г) актора.

4. Ким працював її батько?

А) водієм;

Б) фотокореспондентом;

В)  журналістом;

Г) нотаріусом.

5. Скільки на рахунку у О.Радушинської перемог у літературних конкурсах:

А) більш ніж півсотні;

Б) більше сотні;

В) чверть сотні;

Г) півсотні.

6. З якого вірша ці рядки:

« Її ще бачать хмари з небосхилу

І зірка, що бринить десь в небесах…»

А) «Відпусти мене, доле!»

Б) «Подільський край»

В) «То було звичайне літо»

Г) «Чи є щось святіше від рідного краю?»

VI. Підсумок уроку

VIІ. Оголошення результатів навчальної діяльності

VIІІ. Домашнє завдання

Художній аналіз вірша

* * *

Відпусти мене, доле!
            ні, ні, не на зовсім, не бійся.
Я від тебе назовсім
            тепер аж ніяк не втечу.
Відпусти мене тут,
            де рівчак й кущ калини розлігся,
Відпусти хоч на мить,
ну, а я – відроблю, відплачу…
Ну куди я подінусь?
            ну де, ти подумай, сховаюсь?
Тут лиш трави та трави:
            ромашка, чебрець і полин…
Відпусти мене, доле,
            я їм лише посповідаюсь
Й в груди вечір вдихну,
що настоявсь на бабках ожин.
Я в тих травах згорнусь,
            мов у люльці духмяній-духмяній,
Хай колишуть мене
            пагінцями несказаних слів.
І віночки сплету
            доням вітровим двом неслухняним,
Що волосся мені
            розчесали гребінчиком снів.
Ну, а далі? А далі –
            підемо удвох, чуєш, доле?
Я збиратиму світлі слова
            тут, обабіч межі,
Я в корзину лозову візьму
            жменьку неба і поле,
І навчуся для тебе
            писати з них, доле, вірші.  

(Із збірки “Неспівані пісні про щастя”).

 

Додаток: 

ІЗ ТВОРІВ ОКСАНИ РАДУШИНСЬКОЇ

Спасибі, Господи, за день, який минає –
Пливе у вічність човником легким.
За те, що є. За те, чого немає.
За те, що сталось й треба жити з тим.

Туман поліг на вишні, мов в завію.
Душа стозора дивиться в півсні.
Пробач, що я молитися не вмію,
А вмію оживляти лиш пісні.

Така туга й заплутана днів пряжа!..
І як у ній розчуть ті голоси,
Що відповідь впізна в них доля наша?
Й порадить хтось: “Ти хрест неси. Й проси

За білий світ. За стежку біля дому.
За сто доріг. І за серця людей.
За сутінки у човнику старому.
За ті пісні. За мир. І за дітей…”.

Спасибі, що живу, що величаю!
Що день оцей, як храм, зріс на путті.
Дай, Господи, добра всім, кого знаю
І тим, з ким ще не стрілася в житті!

                                                               (Із збірки "Стукав сніг...").

Подільський край

      Багато складено пісень,
      Багато віршів написали,
      У тих віршах всі прославляли
      Твою красу, твоїх людей.

                        Мій рідний край, подільський краю!
                        Красу твою в вінок із слів сплітаю,
                        Красу, що знаю я одна,
                        Вона така небесна і така земна.

                                    Її ще бачать хмари з небосхилу
                        І зірка, що бринить десь в небесах,
                        Та річка, що спинилась на хвилину,
                        Й згубилось небо все в її очах.

                        В снах її бачать перелітні птахи
                        В ті довгі ночі десь на чужині
                        І верби, що над ставом тихо плачуть,
                        Мов літні квіти у осінні дні.

                        Збігає десь у просторі стежина,
                        Ховається в тумани і сніги,
                        Стоїть край тої стежечки дитина
                        Й красу оцю запам'ятає назавжди.

                        Мій рідний край, мій любий краю!
                        Красу твою всі квіти в полі знають,
                        Вона чарівна, мов весна,
                        Така небесна і така земна.

(Із збірки “На крилах мрій”).

* * *

....А то було звичайне літо,
Як вже до нього – безліч літ:
Знов липи сипалися цвітом
Й світився липами весь світ.

А в липні вечір пахне небом
Важким й вологим, як зірки,
Й над дахом місяць – білий лебідь –
Пливе з самотньої ріки.

І тихо в світі так, аж чути,
Як цвіркуни десь п'ють росу.
І ходить поряд щось забуте,
Туман вплітає у косу.

Іде тихцем, гойдає трави...
І їжачата будяків
Хапають плаття колючками,
Зішите з клаптиків віків.

...Це не купити і не вкрасти,
Це просто є, як світлячки...
Й десь, певно, дівчинка із казки
Плете з кропиви сорочки...

                                             (Іззбірки "Стукав сніг...").

* * *

                        Чи є щось святіше від рідного краю?
                        Чи є щось чистіше з джерельця води?
                        Пожовклого листя, весняного раю…
                        Того, що з колиски у серці завжди?

                        Чи є десь на світі такий ще куточок,
                        Де верби над ставом в поклоні стоять?
                        Де солодко й щемно всміхаються очі
                        Й над житом пісні, мов голубки, летять?

                        Чи є щось світліше різдв'яного снігу?
                        П'янкого морозу, як воду святять?
                        Й стежини малої невтомного бігу,
                        Де коні стриножені з ночі стоять?

                        Де мрії дитячі ще й досі літають,
                        Знайти мене хочуть, немовби у сні…
                        Чи є щось рідніше від отчого краю?
                        Чи є щось святіше своєї землі?

                                               (Із збірки “На крилах мрій”).

* * *

              До мене ангел прилітає на світанку,
              Вдивляється у очі і мовчить.
              І в мареві дрімаючого ранку
              Така п'янка й прозора оця мить.

              В його очах надія й безнадія,
              Мов сестри рідні, душами сплелись.
              І подих, ледь відчутний, серце гріє,
              Як пісня, вже забутая колись.

              І в час, коли дзвіниця ще дрімає,
              А сон тихенько ходить по землі –
              Він мовчки щось мені розповідає,
              Та грішна я. Не зрозуміть мені.

              Слова його із вранішньої сині,
              Із білого туману та роси,
              Слова його – то вітер в горобині,
              І я не розумію їх. Прости.

              Мабуть, нещиро вірила я в тебе.
              Напевно, сумнівалася й в собі.
              Тобі усі шляхи відкриті в небо,
              Мої ж польоти – ближчі до землі.

              І знов він прилітатиме щоранку,
              У очі знову гляне, помовчить.
              Та, доки ніч співає колисанку –
              Не відлітай. Побудь хоча б ще мить.

                                                           (Із збірки “Світанкові сни”).

Мамині сльози

                   Падала зіронька тиха,
                   З маминих вій котилась.
                   Хто ж цю солону кликав?
                   Нащо гірка зронилась?

                   Мов колихалась росами,
                   Наче дощем вмивалась…
                   Може, то ти між косами
                   В перші сивини взялась?

  Може, то ти, непрошена,
  Знову, як лиш повернешся,
  Смутком своїм запорошена –
  Зморшками дрібно стелишся?

                   Може, колись між веснами
                   Голос в зозулі взяла?
                   Ніби й до пісні несла ти –
                   Насправді ж – літа кувала.

                   Певно, вони й не згадують,
                   Кажуть, що й не вертаються…
                   Мамині сльози падають
                   Й дзвінко в літа вдаряються.

(Із збірки “Казки яблуневого снігопаду”).

* * *

Переживу…
Як все, що є живим,
Переживає ніч, обмани, зливи…
Чи ж гірша я? Та й врешті, поміж тим
Я ще сміюсь!
Мене ще не зломили
Ані вітрів байдужа каламуть,
Ані людей завбачлива цікавість…
…Я бачила як світом дні ідуть
І кожний ранок їм віщує старість.
І кожний вечір в люльці пелюшки
Для завтрашнього досвітку готує.
Лиш місяць межи ними вже віки
То – повним, то – окрайчиком гостює.
Лиш цвіт так довго трусить із гілок,
Що до землі – вже листям долітає.
Лиш хтось на світі зробить перший крок
Й це диво навіть не запам'ятає…
…А інше все – чи буде, чи збулось.
Й туман, як жито
            (шкода – не скосили)
Стояв за день до того, як здалось,
Що вже минули ніч, обмани й зливи.

                                   (Із збірки “Стукав сніг…”). 

 

* * *

Відпусти мене, доле!
            ні, ні, не на зовсім, не бійся.
Я від тебе назовсім
            тепер аж ніяк не втечу.
Відпусти мене тут,
            де рівчак й кущ калини розлігся,
Відпусти хоч на мить,
ну, а я – відроблю, відплачу…
Ну куди я подінусь?
            ну де, ти подумай, сховаюсь?
Тут лиш трави та трави:
            ромашка, чебрець і полин…
Відпусти мене, доле,
            я їм лише посповідаюсь
Й в груди вечір вдихну,
що настоявсь на бабках ожин.
Я в тих травах згорнусь,
            мов у люльці духмяній-духмяній,
Хай колишуть мене
            пагінцями несказаних слів.
І віночки сплету
            доням вітровим двом неслухняним,
Що волосся мені
            розчесали гребінчиком снів.
Ну, а далі? А далі –
            підемо удвох, чуєш, доле?
Я збиратиму світлі слова
            тут, обабіч межі,
Я в корзину лозову візьму
            жменьку неба і поле,
І навчуся для тебе
            писати з них, доле, вірші.  

(Із збірки “Неспівані пісні про щастя”).

* * *

Зорі сплять над річкою,
Шлях Чумацький стрічкою
Простелився аж за небокрай.
Кинув місяць променем
У віконце втомлене.
Спи, моя любове, засинай.


Ти не плач, сердешная,
Що весна прийдешняя
Солов'єм співає не тобі.
Так буває в світечку,
Що і тепле літечко
Серед поля плаче на зорі.


До світанку довго ще,
І нехай пройде з дощем
Смуток твій. За зливою спливе.
Зашапортять крапельки:
“Ну, не треба плакати.
Все в житті буває. Все мине…”.


Впадуть квіти росяні
У завію осені,
Десь за даллю нічка догоря…
Пригорнись тихесенько,
Ти да я – однесенькі.
Спи, моя любове. Вже зоря…

                  (Із збірки “Неспівані пісні про щастя”).

 


 

 

 

 

 

 

 

 

docx
До підручника
Українська література (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Авраменко О.М., Пахаренко В.І., Мовчан Р.В.)
Додано
27 лютого
Переглядів
39
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку