Конспект уроку з української літератури

УРОК ЛІТЕРАТУРИ У 7-А класі за творчістю Олени Ходюк

Тема уроку. Любов веде до Перемоги. (За мотивами казки Олени Ходюк «Окопна свічка» ) Подяка воїнам ЗСУ від учнів 7-А класу.

Очікувані результати: учні ознайомляться з творчістю Олени Ходюк та її творами, отримають відповіді на запитання, які їх хвилювали читаючи книжку «Казки Незламності».

Види навчальної діяльності: перегляд відео, обговорення прочитаного, читання уривків твору, інтерв’ю

Тип уроку: Урок- круглий стіл.

Обладнання уроку: книжка «Казки Незламності», проєктор, комп’ютер, окопні свічки.

Епіграф уроку:

                                                           Усе, що існує в цьому світі має свою історію.

План уроку

І. Встановлення емоційного зв’язку

Перегляд відео

https://www.youtube.com/watch?v=hgkRguImrT4&t=5s

Вчитель: Жила собі Любов… Мандрувала від заходу і аж до сходу, милувалася величчю природи півдня, захоплювалася руїнами фортеці Звягель на півночі, подавала руку допомоги всім тим, хто її потребував. Любов допомагала хліборобам сіяти і збирати врожаї. Вона щоразу була поруч коли народжувалося нове життя, а потім ніжно заглядала в допитливі дитячі очі . Любов котилася сльозою по щоці у хвилину прощання, але вона зігрівала, бо вона -Любов, Любов у своєму домі, який зветься Україна.

Учень: Сьогодні сумує Любов, вона страшенно втомлена, іноді по декілька днів поспіль не знімає берці й бронежилет, намагається не відчувати мозолі на руках і ногах. Любов копає окопи, співає пісні і ліпить вареники. Любов донатить. Вона не спить. Любов молиться.

Учень: Любов змінилася за останні два роки. Вона навчилася зцілювати рани. Любов народжується там, де вже немає життя. Любов створює нову сім’ю в руїнах «Азовсталі». Любов живе в полоні, береже в своєму лоні немовля, щоб потім стати Мамою.

Учень: Любов сьогодні-Це дружина, донечка, бабуся. Любов- це Мама, котра знає, що її син- захисник Батьківщини. Це та жінка, яку ніщо не може зламати, вона ніколи не стомлюється, віддає всю себе заради Любові…

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Вчитель: Дорогі діти, сьогодні у вас унікальна можливість на власні очі  побачити Жінку-Любов, маму одного з наших захисників. Знайомтесь, пані Олена Ходюк.

ІІІ. Оголошення теми уроку. Цілевизначення і планування.

Вчитель: Тема сьогоднішньої нашої зустрічі – Любов веде до Перемоги. Олено Станіславівно, Ви, як людина творча, чи погоджуєтесь з таким твердженням?

Ми з учнями знайомі з Вашими творами лише частково, читали трошки й про Вас, але я думаю, що усім тут присутнім буде дуже цікаво послухати саму авторку. Слово Вам, пані Олено.

Слово має автор.

IV. Актуалізація суб’єктивного досвіду учнів.

Нам дуже пощастило, пані Олено, адже практично кожен з нас тут присутніх мав можливість потримати в руках чудову у всіх значеннях цього слова книжку «Казки Незламності». Книга приваблює не лише своїм зовнішнім виглядом та ілюстраціями, а й глибоким змістом кожної казки, яка не з минулого, не вигадана, а є надзвичайно близькою до нас.

V. Опрацювання навчального матеріалу.

Вчитель: Коли ми ділилися враженнями про прочитане, то стало зрозуміло, що казка « Окопна свічка» є мабуть дуже близькою кожному в нашому класі, адже ми добре знаємо, як робити таку свічку, для чого і для кого і вже неодноразово наші свічки відправлялися до наших військових.

Зараз я пропоную трошки поміркувати і поговорити про цю казку детальніше. Давайте послухаємо уривок. Читай, Вероніко.

Учениця читає

Вчитель: Ось ми й послухали про те, як працював Миколка над окопною свічкою та одночасно й над самим собою, над своєю силою волі.

А от уявіть собі, діти, що на мить кожен з вас опинився  в такій же ситуації, ви виконуєте якусь роботу і раптом  захотілося, просто закортіло  чогось солоденького, як от вафлів. Як би вчинили ви?

Учень: Важко відповісти одразу. Може я й залишив би роботу на якийсь час і пішов би в магазин. Купив би чогось смачненького, приніс і поділився б з мамою. Вона теж любить солодощі. А потім може вона ї допомогла б мені, а може якось би впорався сам.

Учень: Мені таке знайоме. Але я частіше відволікаюся на телефон. Буває роблю якусь роботу, наприклад домашнє завдання і ніяк не можу зупинити себе щоб не почати листуватися з кимось чи переглядати відео чи фото. Буває, що я даю собі слово , що це було востаннє, проте такі ситуації повторюються ледь не щодня.

Вчитель: Ну я думаю, що ви говорите правду і правильно. Буває дуже важко стриматися від якоїсь спокуси чи навіть лінь надходить так зненацька, що ніяк її не проженеш.

Максиме, а скажи нам, що ти думаєш про Миколку, чи подобається тобі своїм характером.

Учень: Так, мені Миколка симпатизує. Хоч він ще школяр, проте його риси, як у справжнього чоловіка. Він вміє тримати слово, відповідальний. Пообіцяв зробити 10 свічок, то мусить їх зробити. Я думаю, що на його характер досить сильний вплив мало те, що він був пластуном.

Вчитель: Олено Станіславівно, а  розкажіть нам, будь ласка про пластунів,  ми читали, що й Ви пластунка.

Слово автору.

Вчитель: Коли ми щось робимо і якщо це в нас виходить, то напевно, хочеться поділитися своїм результатом. Навіть правильніше сказати похвалитися, правда? Юля, зачитай нам уривок, де вже малий Миколка повернувся додому.

Учениця читає.

Вчитель: Чи важливо нам мати підтримку в наших справах, як ви думаєте,

Учень: Так, якщо я за щось беруся, то для мене важливо, щоб про це знали мої батьки. Вони знають як мені допомогти, сказати про помилки, підказати, як краще. У мене немає від них секретів. І мені здається, що так правильно.

Вчитель: Чи важливо нашим Захисникам знати, що вони мають підтримку тут, в тилу. Що робимо ми, що підтримувати їх?

Казка закінчується тим, що Миколка засинає з гордістю за прожитий день, за добре зроблену роботу. Він бачить сон в якому військові гріються біля свічки. Хлопчик навіть у своєму сні розуміє, що завтра буде новий день і йому знову треба буде потрудитись, бо на нього надіються люди в окопах, яким конче необхідні свічки.

Діти, чи погоджуєтеся ви, що отой школяр, пластун Миколка, це як частинка кожного українця, який живе з  вірою і надією на Перемогу. Робить все що може, якнайшвидше наблизити цей день.

Учень: Так, ми всі надіємося, віримо і дуже вже хочемо  Перемоги. З нетерпінням чекаємо весни, тепла і сонця, бо тоді і нашим солдатам в темних  і холодних окопах  стане ясніше і трошки тепліше.

Учень: Так, ми переможемо. Я точно вірю. Ми наготуємо нашим військовим смаколиків і підготуємо стільки маскувальних сіток скільки буде потрібно. Ми не будемо лінуватися, ми будемо загартовувати свій характер, як Миколка.

Вчитель: Тато нашого Дениска разом із волонтерською організацією дуже часто відвідує наших захисників на різних напрямках. Ми передаємо, Дениску тобою наші окопні свічки і вони точно доїдуть за призначенням. Дякую, діти за ваші старання.

Як відомо кожна казка закінчується дивом, І у мене виникла ідея додати трішки дива у нашу сьогоднішню казочку, дозволите Олено Станіславівно?

Уявіть собі, що наші свічки ожили, про що вони говорять?

Свічка1: Я- окопна свічка. Разом з волонтерами я їхала довго-довго. Не знаю точного місця свого перебування. Але я десь поблизу Бахмута. Хочу зігріти одного хлопчину. Він зветься Максим. На нього вдома чекають мама і бабуся. Якщо раптом ворог захоче вночі зіпсувати його сон, то я намагатимусь горіти дуже яскраво щоб його засліпити, хай хоч трішки солдат відпочине.

Свічка 2: Я- окопна свічка. Сьогодні я хочу зігріти своїм теплом свого брата, який береже нас від ворожих ракет. Я буду горіти повільно, щоб йому та його побратимам було довше тепло.

Свічка 3: Я- окопна свічка. Разом з улюбленими смаколиками я потрапила на позиції до свого дідуся. Він задрімав. У сні  дідусь посміхається. Може, йому приснився його улюблений сад, в якому він так багато часу проводив зі своїми онуками… Хай спить, сон для воїна дуже важливий.

Свічка 4: Я- окопна свічка. До кінця ще не знаю, що відбувається зі мною. А, здається здогадалася. Я  потрапила в руки солдату, в якого неймовірно добре серце. Коло нього калачиком гріються двоє маленьких кошенят… До них підсідає ще один захисник. Вони про щось говорять. Солдат з добрим серцем складає в торбу, здається якісь смаколики, хліб і декілька яблук. Все це віддає іншому побратиму, а ще мене, свічку. Ми  ідемо в підвал багатоповерхівки, що поруч. Там дві жінки в цілковитій темряві з маленькими хлоп’ятами. Завтра їх евакуюють, але сьогодні їм треба зігрітись.

VІ. Рефлексивно-оцінювальний етап.

Вчитель: Олено Станіславівно, чи сподобалось вам те, як ми закінчили казку?

Автор:

Вчитель: Не часто ми маємо таку можливість як сьогодні, побачити автора, поговорити, щось запитати.

Питання автору:

1 Хто першим чи кому ви першому читаєте свої твори?

2 Кажуть, що поети і письменники пишуть вночі. Це про вас?

3 Чи буває у вас так, що ніяк не виходить написати так, як би хотілося? Як ви з цим справляєтеся?

4 Про що ви мрієте,

Вчитель: Пані Олено, я думаю, ні я навіть впевнена, що Вам припав до душі сьогоднішній Ваш візит до нашого закладу. Сьогоднішній наш урок став ще одним доказом того, що Ви робите неймовірно важливу роботу. Ви творите неймовірні речі, які торкаються глибини дитячих душ. Дякуємо Вам.

Від усього серця ми зичимо Вам ще більше Любові до нашої України, до вашої праці, Надії на Перемогу та Віри в хороше майбутнє для наших дітей.

VIІ. Інструктаж до виконання домашнього завдання.

Продовжувати знайомитися з творчістю Олени Ходюк.