Конспект уроку з української літератури для 11-го класу на «Глибина одвічної любові ». Григір Тютюнник . Новела «Три зозулі з поклоном» - серце, душа і думка, перевтілені у слово»

Тема: «Глибина одвічної любові ». Григір Тютюнник . Новела «Три зозулі з поклоном» - серце, душа і думка, перевтілені у слово»

Мета уроку:

• допомогти учням творчо осмислити морально-етичний пафос новели, символіку, значення назви твору;
• вчити  працювати над текстом художнього твору, аналізувати зміст прочитаного, вміти визначати головне;
• розвивати логічне мислення, естетичний смак, вміння висловлювати власні роздуми про поведінку героїв і проблеми, порушені у творі;
• виховувати моральну чистоту, відповідальність, толерантність, повагу до почуттів інших людей.

Тип уроку: комбінований.

Форма проведення: урок-дослідження.

Методи і прийоми: евристична бесіда, робота в групах (випереджувальне завдання),  інтерактивні вправи «Очікування», «Хмаринка тегів», «Кола Вена» , «Мішень», сенкан, використання буктрейлера «Любові всевишній присвячується»,  скрапбукінга , презентації).

Обладнання: портрет письменника, тексти твору, опорні таблиці й схеми, роздатковий  матеріал, технічні засоби.

ХІД УРОКУ

І. Вступ

1. Створення емоційно-позитивної атмосфери на уроці

Вітаю всіх присутніх на уроці.  Зичу приємних вражень та відчуттів нашим гостям. А вам, мої учні, я бажаю гарного робочого настрою і сподіваюсь на вашу плідну співпрацю.

 2. Мотивація навчальної діяльності учнів

Кохання… Це почуття оспіване поетами усіх віків і поколінь, проте і сьогодні залишається загадкою людської душі. Воно своєю невидимою рукою торкається струн серця і виграє ніжною мелодією, спонукаючи до конкретних дій, непередбачених вчинків. Воно наділяє силою і робить немічним, окрилює і сковує, надає простір і забирає волю. Колись і вам життя запропонує зробити вибір. І від того, як ви це зробите, що оберете,  буде залежати, можливо, не тільки ваша доля, а й доля інших людей. Отже, про це і багато інше  ми поговоримо сьогодні. Тому пропоную переглянути  буктрейлер і визначити тему нашого уроку.

Перегляд буктрейлера

Спочатку давайте з’ясуємо лексичне значення слова буктрейлер.

Словник

Буктрейлер (book trailers) – це короткий відеоролик, котрий створює візуальну презентацію книги. Від самого початку основним завданням буктрейлерів було створення реклами для тих  читачів, котрі надають перевагу відеорекламі. Але згодом міні-презентації книг почали набувати самостійної форми, розкриваючи часом зовсім неочікувані аспекти того чи іншого твору.`

• Про що піде мова на уроці?

(Відповіді дітей)

3. Оголошення теми уроку

Епіграфом до нашого уроку стануть слова Г.Тютюнника, які розкривають нам авторське розуміння поняття любові:

                                                                 Якщо тебе ніколи не охоплювало

                                                  бажання обійняти всю землю, 

                                                       прилащити бродячого собаку,

                                                             підняти із землі зірваний листок і

                                                         цілувати його – значить,

                                                                                 ти ще не любив.

             Григір Тютюнник

4. Цілевизначення і покладання.

Інтерактивна вправа «Очікування»

- Чого ви очікуєте від сьогоднішнього уроку? 

(Діти заповнюють 2 колонки таблиці, вчитель коректує, допомагає. До третьої колонки повертаємося в кінці уроку)

ІІ. Сприйняття та засвоєння матеріалу

Над вечірнім простором солоним,

Подолавши даль гірких років,

Три зозулі прилетять з поклоном

До квітчасто чистих рушників.

І душа здригнеться рушниково,

І дитинність вирветься з оков.

Як джерельце – Григорове слово –

З первозданним іменем: любов

                            С. Чернілевський

- Щоб осягнути новелу, творчо осмислити її, нам потрібно з’ясувати історію написання. Як виник задум створити такий твір?

Учень. Новела «Три зозулі з поклоном» чи не найглибше з усіх творів віддзеркалює внутрішній світ Григора Тютюнника, його світобачення. Підсвідомо до її написання він прямував усе своє  життя. А поштовхом стала незначна подія: у 1976 р. до Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист, який виконував народні пісні. Особливо вразила письменника «Летіла зозуля через мою хату…», де йшлося  про нещасливе кохання та вічне, непереборне ніким і нічим страждання людини. Ще не стихли звуки бандури, як Григір схопився з місця й побіг у свою кімнату. Так народилася новела «Три зозулі з поклоном» — одна з найчарівніших перлин української літератури XX ст. Безперечно, в її основі автобіографічні моменти. Образ Михайла асоціюється з батьком письменника, свого часу також репресованого. Навіть ім’я не змінено, хоча про самі репресії в новелі не йдеться: в 70-х рр. ці події замовчувалися, були забороненою темою. А образ оповідача, хлопця-студента, нагадує самого автора.

• Перш ніж перейти до характеристики образів головних героїв, давайте пригадаємо сюжет новели.

Сюжет:

• Софія розповідає своєму синові історію кохання, пов’язану з його батьком.
• Марфа Яркова кохає набагато старшого від себе Михайла, в якого є своя сім’я.
• Страждання Марфи посилюються тим, що живе з чоловіком, якого не любить.
• Михайла заслано до Сибіру, щомісяця він пише листи своїй дружині Софії.
• Прихід листів душею відчуває Марфа і щоразу чекає листоношу, який потай дозволяє пригорнути їх до грудей.
• Софія  знає про цю любов , проте не сердиться, а навпаки, розуміє і співчуває.

Три долі – Марфи, Михайла та Софії – пов’язані тугою і стражданням та освячені любов’ю «всевишньою». Чи випадково автор добирає такі імена для своїх героїв?

1. Лінгвістична хвилинка

Михайло –(давньоєвр.) «рівний, подібний до Бога». Михайлові властивий логічний склад розуму. Робить все добре та вчасно, любить співати.

Софія –(грецьк.) «мудрість, розум». Софія - ніжна, добра, вона здатна виявити співчуття до слабкої й беззахисної істоти й надати посильну допомогу людині, що потрапила в скрутне становище.

Марфа – (арамійськ.) «пані, господиня, володарка». Здавна вважалось, що дівчина на ім’я Марфа простодушна й мила. Їй не властива хитрість і злість, вона приємна й легка в спілкуванні. Добродушна, готова прийти на допомогу, доброзичлива й невимоглива.

 ( Не випадково. Імена відповідають персонажам і   допомагають розкрити їхні образи, внутрішній світ)

2. Робота в групах (випереджувальні завдання)
(Учні, об’єднавшись у  три групи, працювали над образами новели: розповідь від імені героя, підбір цитат до образу, складання «хмаринки тегів» до характеристики персонажа)

I г р у п а. Стражденне кохання  «маленької» Марфи.

1 учень. 

«Я – Марфа Яркова – дружина того рудого, як стара солома, Карпа. Гріх беру на душу, але не кохаю я його. Мучусь біля нього, дивлячись, як він сидить та у стелю дивиться, чи у вуса дує, або тьопає галушки, «як за себе кидає». Ми співаємо, а він вусами пару з миски ловить та сопе так, що каганець на столі як не погасне. «Я,— каже,— картоплю в галушках люблю. Картоплі треба більше кидать у галушки». І зовні негарний: товстоногий, товстопикий, матінко ти моя.  Проте не від нього туга на серці невимовна. Я кохаю іншого. Михайло набагато старший за мене , має дружину і синочка. Я все розумію, але вдіяти із собою нічого не можу. Серцю не накажеш. У сім’ю чужу я не втручатимусь, мені б тільки голос його чути та глянути на нього разочок.  Не судилося… між нами сніги та морози Сибіру. Тільки листи приходять, і ті не мені. Я їх відчуваю душею. Пригорну до грудей і віддам листоноші, щоб ніхто не бачив. Отак і пронесла я свою любов у серці, вона не поменшала, тільки стала мудрішою. А душа моя нещасна блукає ще й досі , когось чекаючи».

2 учень.

 1) «Марфа серцем чула, коли від тата прихо­дить лист. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист; ма­буть, ще з півдороги. І ждала. Прийде до пошти, сяде на поріжку - тонесенька, тендітна, у благенькій, вишиваній со­рочині й рясній спідничці над босими ногами, - і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки».

2) «Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка - ще синіші...

3) «Вона хапає з Левкових пучок листа – сльози рясно котяться їй по щоках, – пригортає його до грудей, цілує у зворотну адресу…»

4) «Марфа…не скоро віддає йому листа, мліючи з ним на грудях, і шепоче, шепоче:

- Ну от бачите, нічого я йому і не зробила…»

5) «А Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов’язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить – не висушить сльози у її очах.

3 учень.

Марфа – тиха, лагідна, чиста душею,  здатна на велике почуття, незрадлива, порядна, вміє відчувати душею, тужить, переживає, страждає, мучиться, знаходить втіху у синові коханої людини.

Учитель. Біль Марфиної душі переходить в тугу і страждання, але витримати можна все, коли серце переповнене світлим почуттям, перед силою якого схиляємо голови.

II група. Всеобіймаюча любов Михайла.

1 учень.

 «Я – Михайло. Марно сподівався на щастя, мабуть, доля моя така. У світлих спогадах – моя дружина Софія і синочок, моя надія. Робота, яка приносила задоволення і радість людям, бо робив вікна, двері, столи, ослони. А в один день став ворогом народу, за що – не знаю. Обірвалося все , як нитка, в душі, у серці, у житті. Тільки спогади ятрять душу. Далеко я від своєї рідної землі, від своєї єдиної у світі Соні, від синочка. Ось тільки біля мене Марфина душа бродить, не дає мені спокою, чую її за тисячі верств. Сам не знаю, як це може бути. Не щасливий я, то хоч синочок мій хай виросте в любові. За жодних обставин я не одступлюся від своєї сім’ї, і любов мою ніхто не відбере».

2 учень. 1) « Тато ж... він якось і не старів, одна­ковий зоставався і у двадцять, і в тридцять годочків... Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі. Гляне, було,— просто гляне і все, а в гру­дях так і потерпне. Може, тому, що він рідко піднімав очі. Більше долонею їх прикриє і думає про щось. А востаннє, як бачила його (ходила аж у Ромни, їх туди повезли), то вже не пекли, а тільки голубили — такі сумні. Дивиться ними — як з туману».

2) « …співає­мо потихеньку. Тато баритоном, а я другим йому по­магаю, а Марфа першу веде…Ото гляне, було, як чоловік над галушками катується, зітхне посеред пісні й одвернеться, а сльози в очах — наче дві свічечки голубі. До тата... Я то бачу. А він затулить надбрів'я долонею і співає. Або до тебе в колиску всміхається та приколисує легенько.

3) «Ти, Михайле,— кажу,— хоч би разочок на неї гля­нув. Бачиш, як вона до тебе світиться»

4) «Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна».

 

3 учень.

Михайло – ніжний, чуйний, люблячий батько, вірний чоловік, порядний, працелюбний, відчуває чужий біль, терплячий, сповнений бажанням бачити своїх рідних щасливими, вірить у свого сина, довіряє дружині.

Учитель. Михайло за тисячі верств чув Марфу, проте не зрадив ні дружину, ні сина, бо відчував відповідальність за всіх . Передав сину у спадок силу любові невгасиму. Отак і катувався у сні­гах та морозах між любов'ю та обов'язком, зате мав право сказати «моя єдина в світі Соню».

III група. Мудра любов «єдиної у світі» Софії. 

1 учень.

«Я – Софія, мене називають мудрою, але якби хто знав, якою ціною вона мені дається. Відірвали від мене половину – забрали чоловіка, тепер я одна виховую сина. Живу у чеканні отримати вісточку, листи рятують душу. Проте Марфа чомусь їх відчувала, а я ні. Як то воно може так бути? Але я не ображалась, я знала про те стражденне кохання і розуміла Марфину душу. Мене Бог ощасливив материнством, а вона з любов’ю вдивляється в мого сина, бо він схожий на Михайла. Горе об’єднало нас, тому немає ні образи, ні ревнощів, ні злоби, в «горі ні на кого серця немає. Саме горе».

2 учень .1) «Ти, Михайло, - кажу, - хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться». А він: «Навіщо людину мучити, як вона і так мучиться».

2) «Очі мамині сухі, голос не здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять - вони закам'яніли».

3) «...А хто вам про це розказував, мамо? Дядько Левко?

— Ні. Він мовчав. Сама бачила й чула. Я бо теж за нею слідком з роботи тікала. Отуди ярком, ярком — і до пошти. Дивлюсь, а вона вже на поріжку си­дить, жде... Вона щораз перша вгадувала, коли тато обізветься.

— І ви на неї не сердилися?

— У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе.

— А як же то — вона вгадувала, а ви — ні?»

3 учень.

Софія – спостережлива, розуміюча, співчутлива, надійна,вірна і любляча дружина, ніжна і добра мати, мудра, розважлива, сильна духом, терпляча, горе нерозділеного кохання Марфи болем відгукується в її душі.

Учитель. Так, Софія мудра у своїй любові, тому спогади її вже не щемлять, не болять - вони закам’яніли…Михайло писав дру­жині про своє почуття до іншої, бо був певний, що зрозуміє. І не помилився.

Ця новела схожа на притчу , і автор нас підводить до висновку: любов — почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання, моралі, воно ніби дається якоюсь вищою силою, тому мусить лишатися поза осудом чи запереченням, має право на існування.
«Останній лист від тата» — це новела в новелі, і розкриває він цілий світ почуттів — сум за родиною, за втраченою свободою за  життям та безмежну любов.
«Лист до Софії».
(Учень читає напам’ять)
«Софіє! Соню!
Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова вся, а й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею — ні, не іній...
Більше не дивитимусь.
Часто сниться мені моя робота. Наче роблю⁴ вікна, двері фильончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі... А руки як не свої. Дерево тут хоро­ше, у нашій стороні з нього білі палати робили б. Але сире. Та й інструмент не той, що в мене був. Ти його ще не спродала? Як буде скрута — не жалій. Коли повернуся, на новий розживемось. Соню, аби ти зна­ла, як хочеться вижити. Не так то й далеко я зайшов, та далеко вертатися.
Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму. Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п'ятнадцять мисок умолотив би, ще й добавки попросив! Вдягачка звичайна, селянам до неї не зви­кати.
Сю ніч снилася мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, й вища. Сосна — а за нею річки синє крило... Ні ти, ні синок, мій колосок, чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтеся.
Сусіда мій по землянці молиться уві сні, а Бога не" називає. До кого молиться?..
Соню!
Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна, Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на яр­марках Зіньківських бандуристочка сліпенький, по­слав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи переле­тять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу.
Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона по­кличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття.
Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму...»

3.Евристична бесіда

- Стосунки між героями новели окреслені поняттям «любовний трикутник». Чи є ця тема новою в українській літературі? (Ні, з любовним трикутником ми зустрічаємося в таких творах:І. Франко «Украдене щастя», Леся Українка «Лісова пісня»,  І. Кочерга «Свіччине весілля», Л. Костенко «Маруся Чурай»)

- Яка основна лінія цього любовного трикутника? (Михайло і Марфа – їх стосунки, яких фактично не було)

- Як ставився Михайло до Софії? А до Марфи? (До дружини – з любовю і ніжністю, до Марфи – із розумінням і співчуттям)

- Чи можемо ми засуджувати Марфу за те, що так ненароком, мимоволі втрутилася в сімейне життя Софії і Михайла? (Вона і сама страшенно переживала, тужила, розуміла, що подумки, можливо, зраджує чоловікові. Розбивати чужу сім’ю вона не могла )
 

-З яким почуттям розказує сину про безмежно люблячу, чисту душею Марфу, Софія? (Без ревнощів, без образи, без осуду) 

-Чому вона так розуміє Марфу? (Їх поєднало горе)

- Що спільного в характерах Марфи, Софії, Михайла?

 4.Інтерактивна вправа «Кола Вена»

( Учень біля дошки , всі решта записують у зошити. Спільне - здатність на велике кохання; душевна чистота; вміння відчувати чужий біль, вміння прислухатися і розуміти іншого; співчуття, переживання).

5. Міні-дослідження

-Які образи-символи використав автор у новелі? Що вам відомо про їхню символіку?

(- Софія - мудрість, а ще мучениця, матір Віри, Надії, Любові; 

- зозуля - міфічна істота, образ зустрічається в народних піснях, баладах, в творах Тараса Шевченка, символ туги;

- символічне число 3 : три зозулі з поклоном посилає Михайло Марфі. Можливо, це позначає побажання щастя, спокою, любові. Для автора - це підказка назви твору, для читача – ключ для розуміння непростого плетива трагічного й високого в долях героїв. Три – християнський символ. У цьому творі це число безпосередньо пов’язано з епіграфом «любов Всевишня», а значить вчить не засуджувати, розуміти, прощати;

- сосна - цар-дерево, вічнозелене, шишки сосни символізують плодючість, багатство. Недарма, булочки, якими запрошували на весілля випікали в формі шишок. Це дерево вважають також і надгробним. Тому «татова сосна» - натяк на те, що чекає батька в майбутньому і спроба лишити щось по собі на землі. Смола сосни – живиця - гоїть рани, а значить допоможе з’ясувати болючі для сина питання;

-чорна хустина – символ жалю, туги, горя;

-ромашка – символ кохання і чистоти.)

- Чому твір носить таку назву? (В українського народу існує віра не лише у приворотне зілля, а і у відворотні замовляння. Коли закоханій людині не могли відповісти взаємністю, щоб позбавити страждань, через малу дитину або старця передавали їй «три зозулі з поклоном», що означало: забудь, покинь, відпусти. Коли Григір почув пісню від старця, тоді виникло бажання створити  новелу про віддане кохання, людську чесність і порядність.«Три зозулі з поклоном» глибоко розкриває внутрішній світ Г.Тютюнника, його світобачення)

Учитель. Зозуля – це багатозначний символ наших пращурів. Зозуля віщує весну і пророкує людині, скільки років та житиме. Кажуть, що зозуля кує тільки навесні від Благовіщення до Купала, а як викинеться ячмінний колос, вона ним «давиться» і перестає кувати. Вірили в те, що в зозулі-золотоключниці зберігаються ключі від вирію, а тому вона прилітає останньою, а у вирій летить першою. Це символ туги, бездітної вдови, але найголовніше – це символ віщування. 

Відомо, зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме у відповідь такого ж почуття. 

І Марфа, і Софія, і Михайло сподівалися на щастя. Але даремно. Із змісту зрозуміло, що до всіх них линули три зозулі з поклоном. Герої залишаються на роздоріжжі: Михайло безслідно зникає на каторзі, Соня одна ростить сина, Марфа продовжує чогось чекати, вдивляючись в обличчя сина Михайла.

ІІІ. Систематизація та узагальнення вивченого матеріалу.

Отже, підсумуємо. Закінчіть розпочаті визначення на екрані.

Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: складність людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання.
Головна ідея: возвеличення любові як найвищої духовної цінності, яка піднімає людину над буденністю, очищає її душу.
 

-Повернімося до епіграфа нашого уроку. До якого висновку автор підводить читача? Чим є любов для людини? Чи маємо ми право засуджувати це високе почуття? ( Любов – почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання. Воно ніби дається якоюсь вищою силою, тому мусить лишатись поза осудом чи запереченням). 

1. Складання сенкану

- Спробуйте викласти своє розуміння любові у сенкані .

Любов

Безмежна, Всевишня

Возвеличує, живить, надихає

Має право на існування

Щастя

Учитель. Коли один заповзятий молодик настирливо допи­тувався у Григора Тютюнника про причини його літера­турних успіхів, той спочатку відмовчувався, а потім від­різав: «Біль! Повна душа болю». Так, жаль, біль, горе, смуток переповнюють новелу, проте не затьмарюють світла, що ллється із шляхетних душ героїв, а навпаки, роблять їх ще чистішими, благо­роднішими. 

- На початку уроку ви записували свої очікування у таблиці. Чи справдились вони? Давайте завершимо цю вправу.(Учні заповнюють 3 колонку таблиці «Очікування»)

ІV. Підбиття підсумків уроку
1. Рефлексія  «Вільний мікрофон»
Продовжте речення:
• Сьогодні на уроці я зрозумів…
• Уперше відчув…
• Переконався в тому…
• Найбільше сподобалося те…
• Мої побажання …

2. Самооцінка. Вправа «Мішень»

V. Домашнє завдання

Назва «скрапбукінг» - це похідне від двох англійських слів scrap - вирізка та book - книга. Технологія скрапбукінгу спочатку використовувалася для прикраси фотоальбомів, надання їм оригінальності, унікальності. За своєю ж суттю скрапбукінг це - втілення єдиної думки яскравими виразними візуальними засобами. 

(Учениця презентує зразок виконаного скрапбукінгу. Див. додаток)

1. Творча робота. Створити скрапбукінг за новелою Г.Тютюнника «Три зозулі з поклоном».
2. Прочитати новели «Зав’язь», «Оддавали Катрю».