Виховний захід "Велика справа потребує великого серця"

«Велика справа потребує великого серця», Літературно-музична композиціяза творчістю Івана Багряного. Ми є. Були. І будем Ми! Й Вітчизна наша з нами. Іван Багряний. Підготувалаучитель української мови та літератури. Савчин Н. Я. Мостиська загальноосвітня школа №1 І-ІІІ ступенів

Читець (Галак К., 7-А кл.)Гранітні обеліски, як медузи,Повзли, повзли і вибилися з сил. На цвинтарі розстріляних ілюзій. Уже немає місця для могил. Мільярди вір – зариті у чорнозем,Мільярди щасть – розвіяні у прах... В. Симоненко Фединський Н., 7-А кл.: До світової історії деякі епохи увійшли як символ жорстокості, деспотизму і тиранії: період правління римського імператора Нерона, часи володарювання Калігули, криваві дні Торквемади. Роки тоталітарного режиму в СРСР затьмарили попередні і кількістю жертв, і формою знущань. Основного удару було завдано інтелігенції: письменникам, музикантам, художникам, вченим, політикам. Сурм'як О., 7-А кл.: Ситуація, що склалася в Україні впродовж десятиліть після жовтневого перевороту 1917 року, була надзвичайно складною, адже кожен письменник ставав перед вибором. На одних чекало заслання чи то на Колиму, чи то до Казахстану, що нерідко закінчувалося смертельним вироком. Інші самі натискали курок або ж затягували на шиї мотузку.   Заяць А., 7-А кл.: Деякі зрікалися свого таланту, закопавши назавжди в землю дар Божий; або писали на два фронти: для всіх, тобто на замовлення, та для себе, тобто в шухляду, і завдяки цьому подарували світові самобутні зразки мистецтва; декотрі, сліпо повіривши в комуністичні ідеали, ставали солістами в «народному хорі» і завзято оспівували селянський рай та пролетарську свідомість, інтернаціоналізм та світле майбутнє . Мусійовська У.,7-А кл.: Були й такі, які, зберігаючи вірність своїй музі та ідеалам, покидали країну, хоча думками і серцем назавжди залишалися з нею. Одним із тих, кому довелося дивитись на небо в чужині, був Іван Багряний, талановитий письменник, публіцист, політичний діяч, якого цілком справедливо називають одним із найталановитіших із когорти письменників-емігрантів.  

Перегляд презентації про Івана Багряного Пісня «Журавлі» Фединський Н., 7-А кл.: Пересічному читачеві це ім’я майже невідоме, оскільки було зроблено все можливе і неможливе, щоб голос патріота, який усім серцем болів за Україну, не був почутий на Батьківщині.   Читець (Мацуй Д., 7-А кл.)Народ – герой героїв появляє,Шануючи, він їх вінцем вінчає: Високий дух високість признає. А раб – народ, як є герой у його,-Він на борця величного свойогогрязь кидає, його камінням б’є! Б. Грінченко Сурм'як О., 7-А кл.: Замовчуваний в Україні всі повоєнні роки, він тільки в 90-их роках ХХ століття став відомим читачам на Батьківщині. Актом справедливості і визнання було присудження йому посмертно в березні 1992 року найвищої відзнаки нашої держави – Національної премії України імені Тараса Шевченка. Заяць А., 7-А кл.: До еміграції Іван Багряний співпрацював з ОУН, писав для вояків пісні та коломийки, малював плакати та виконував інші доручення.  Мусійовська У., 7-А кл.: А ще до цього вісім років по тюрмах за антирадянську діяльність, БУМЛАГ, спецпоселення Далекого Сходу, дві спроби втечі, Харківська в’язниця, місяці в одиночній камері, вісімдесят три дні у камері смертників. ВІСІМДЕСЯТ ТРИ світанки, які могли стати останніми для людини з опальним минулим і без права на майбутнє…

Інсценівка. В'язень 1 (Світлицький А., 10-А кл.): Ми сидимо тут, як німі, бо не маємо права ні ходити, ні стояти, ні лежати. Тільки сидіти, і тихо-тихо. Це тут такийрежим, щоб ви це знали. В'язень 2 (Терлецький О., 10-А кл.): Ми вже кілька місяців тут сидимо. Тут повнісінька тюрма таких як ми. В'язень 3 (Андрейко В., 10-А кл.): Раніше тут сидів Михайль Семенко. Семенко видряпав на стіні найкращого свого вірша «Тяжка неволя в рідній хаті». Так за того вірша він одержав карцер і по ребрах. (Сміється). Отакий футуризм. В'язень 4 (Галабут Н., 8-А кл.): А мені по рокові сидіння в камері самотнього ув'язнення запропонували орден, якщо я здамся, засуджу офіційно в пресі своє минуле і всіх своїх соратників, засуджу свою літературну творчість, як класово ворожу й напишу велику поему про Сталіна. З своєї волі – й не диши! Що кат накаже, те й пиши! В'язень 5 (Дьолог З., 8-А кл.): Тут у камері половина битих, але ніхто не признається: бояться. Винний ти чи невинний – виходу у тебе нема. Тюрма – це велика країна. Країна – велика тюрма. В'язень 6 (Станько Б., 8-А кл.): Б'ють? Не вірю. Не вірю. Перша в світі пролетарська держава, найдемократичніша конституція. Немає такого права бити! В'язень 5 (Дьолог З., 8-А кл.): У них є право! (Тихо на вухо) В'язень 6 (Станько Б., 8-А кл.): Защо бити? Защо? Прийдуть, розберуться, вияснять і… В'язень 5 (Дьолог З., 8-А кл.): І спі спокойно, дорогой товаріщ, чих-пих, чих-пих!  (Чути постріли).  В'язень 4 (Галабут Н., 8-А кл.): Один - то може бути ворог народу. Два - може бути. Сто - може бути. Тисяча - теж може бути. Але сотні тисяч! Але мільйони!! То вже не вороги народу. То є народ! Народ! 

Станько Б., 8-А кл.: І. Багряний належить до тих майстрів слова, які послідовно і протягом усього життя прагнули нести правду про суть сталінського режиму. Вся його творча біографія – це постійна сутичка з тоталітарною системою, яку він таврував за позбавлення людини людської гідності.   Когут І., 8-А кл.: Цьому підтвердженням є роман «Тигролови», який був написаний у 1944р. в Моршині впродовж 14 днів і в цьому ж році здобув першу премію на літературному конкурсі у Львові. Твір перекладали англійською, голландською, німецькою мовами. В Україні роман вийшов окремою книгою тільки у 1991р.  Буктрейлер до роману «Тигролови» Івана Багряного  Дьолог З., 8-а кл.: В основі пригодницько-екзотичного роману – безпосередні враження і переживання під час втечі з далекосхідного концтабору.   Романів С., 8-А кл.: З волі автора Григорій Многогрішний здійснює неможливе – вистрибує майже у смерті із черева скаженого дракона і цим божевільним протестом підживлює в тисячах знеособлених в’язнів почуття людської гідності, надії, переконання, що серед них, приречених, є такі, що не здаються, воліють «ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи!».   Станько Б., 8-А кл.: Для побратимів по нещастю Григорій стає «символом непокірної і гордої молодості, символом тієї волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни».

Когут І., 8-А кл.: Тут, у дикій тайзі, де вже багато років живуть українці, тоталітарна система не може понівечити їхні душі, бо вони зуміли створити свій світ, наповнений чистотою і гармонією, зберегти мову, культуру, традиції.  Дьолог З., 8-А кл.: Назва роману «Тигролови» пов’язана з родом занять дружньої родини Сірків. Люди, що дали прихисток Многогрішному, мають незвичайну й небезпечну професію. Саме вона утримує їх «на плаву» в жорстокому, далекому від рідної землі Сибіру.   Романів С., 8-А кл.: Сірки не вбивають, а лише ловлять у тайзі тигрів. У двобої з гордими тваринами тигролови такі самі незалежні, як і сильні їхні супротивники.  Виходять герої роману «Тигролови» Івана Багряного: Сірчиха (Яцульчак А., 10-А кл.): У сміливих щастя завжди є! От хоч би ми. Приїхали сюди... Боже! Яка страшна і дика пуща була! І нудьга смертельна. І лихо скрізь навколо, і злидні, і смерть. Чужа чужина... А бач, оббулися! І дивись – зажили ж як потім! І пущі здолали, і край скорили. І звикли, полюбили. Спочатку ми поселилися в селі, тепер це містечко Києвом зветься. Хати білили, як на Україні. З нас тут за це сміялися, що от, мовляв, скільки лісу, а “хохли” хати з глини ліплять та білять. Колись до революції здорово жили тут наші люди. Тут край працю любить та й винагороджує її щедро. А народ наш робочий. То й ми жили колись. А сім’я у нашого діда була велика. Понад 50 чоловік. Синів сім мав, женив, не відділяв. Дочок заміж віддавав – на сторону не відпускав, зятів у прийми брав. Сірків куток – то ціле село. Весело жилося. Трудилися щиро, то й мали. Це була наша друга Україна, Але щасливіша. І назви тут люди подавали свої, сумуючи за рідним краєм. Ну, а потім пішло все шкереберть. Нові часи, нові порядки. Вже немає Сіркової держави. 

Сірко (Козак О., 10-А кл.): Походжу я зі старого козацького роду. Жили мої батьки на Полтавщині коло Переяслава. А діди – прадіди в Запорожжі козакували... та віри в щастя своє щербате і в силу свою двожильну не теряли. Так на цю дику землю і потрапили. Багато люду тут померло, аж поки не позвикали. Маю сина і дочку, вчу їх однаково суворо. Бо за українським звичаєм жінка поряд чоловіка і господарювала. І вправно володіла зброєю. Моя хата завжди відкрита, як колись у козаків було, для гарної людини. Коли напівживого Григорія принесли ми додому, моя хата стала його хатою. Життя навчило мене бути мудрим і щиросердним. Втративши старшого сина, я безмежно зрадів Григорієві, назвав його сином, подарував коня, гвинтівку. Бо хто, як не батько, навчить сина виживати в будь-яких умовах, залишаючись при цьому людиною. Майор НКВС Медвин (Фоменко Д., 10-А кл.): Впізнаєте мене? Так, я начальник етапу Медвин. Мене вчили пильнувати, полювати на людей, залякувати, катувати й принижувати непокірних. У моїй практиці зустрічалося небагато сміливців, але був один, який примусив мене задуматися, що знищити всіх неможливо. Він втік з ешелону, випав у безвість. Я назвав його подумки молодим тигром з України і вперше відчув страх. Минуло два роки. Я отримав нове призначення і високу посаду. Ніколи не думав, що доля мене зведе з ним ще раз. Я вважав його мертвим. Що я з ним не робив! Мені уже не зізнання його потрібні були, я добивався, щоб він заскавчав і почав благати мене, як то роблять всі. Дивиться виряченими очима – і тільки. Як каменюка. Це в моєму житті виняткове слідство над цим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини. Брр... Ті очі з кривавими росинками на віях, вони стоятимуть переді мною вічно... Після зустрічі з ним у мене відбувся психічний струс. Диявол, диявол. Я його знайду і знищу, ще нікому не вдавалося втекти від майора Медвина.

Григорій Многогрішний (Галабут Н., 8-А кл.): Ти ніколи мене не знищиш, Медвин, бо я дух, який живе в кожній вільній людині. Бо я – народ, якого чим нижче гнеш, тим у ньому більше спротиву. Ти думав, відбиваючи мені печінки, ламаючи кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, що видряпаєш із грудей серце? Мріяв у божевільні упокорити мене, примусити забути хто я, вирвати з розумом любов до Батьківщини? Але я втік з божевільні. І тоді, Медвин, я поклявся іменем матері моєї відірвати тобі голову. Ти думав, що присудивши мені 25 років каторги за те, що я любив свій нещасливий край, ти похоронив мене? Ти був переконаний, що стрибок з ешелону – смерть, але помилився. Я знайшов у тайзі земляків, друзів і навіть кохання. Згодься, Медвин, що я переміг, не визнавши себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, як ти, а зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і вірити, що людина може і повинна кинути виклик цілій системі, яку ти представляєш, і вистояти. І запам’ятай, ми неминуче зустрінемося з тобою в тайзі і я вб’ю тебе, як зло, яке ти породжуєш. Я присуд виконаю сам і розпишуся на снігу в цьому. А за що я тебе судитиму, ти, пес, знаєш сам.  Гамбуль Ю. 10-А кл.: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору — і ти пізнаєш світ. Ти пізнаєш його на власній шкурі.  А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт і не буде того, хто б її зміг купити». Цього принципу Багряний дотримувався все своє життя, не зрадив його чи то у сталінських застінках, чи на допитах в гестапо (а траплялося і таке), чи в еміграції, де він багато працював і вірив у те, що постане вільна незалежна Україна. Лінія найбільшого опору,  як лінія долі, з якої ніколи не зійдеш, яку ніколи не переступиш, навіть якщо твій ворог – тоталітарна система, навіть якщо на кону твоє життя…  Пенцак О., 10-А кл.: Письменник одним з перших показав світові справжнє обличчя більшовизму, розповів по колективізацію та розкуркулення, Голодомор-33 та Розстріляне Відродження. Його памфлет «Чому я не хочу повертатися до СРСР?» був джерелом правди, яку мало хто наважувався сказати. 

Непшій Н., 10-А кл.: Іван Багряний написав свій памфлет у 1946 році. Закінчилася найстрашніша в історії людства війна, яка розлучила сім’ї , розкидала людей по всіх усюдах. Французи й англійці, американці й африканці, німці й євреї йшли до свого дому, до місць, де народилися, де в когось ще залишилися рідні. Життя поступово налагоджувалося, відбудовувалися міста й села.  Кільдєєва В., 10-А кл.: По всій Європі роз’їжджали спеціальні комісії, які відправляли репатріантів на батьківщину. І європейці страшенно дивувалися з того, що багато людей не хотіли повертатися в СРСР. Така відмова наводила на думку, що ці емігранти – страшні злочинці, які бояться правосуддя і тому ховаються від нього в Європі. Цивілізована людина не могла повірити, що в СРСР можна ув’язнити за анекдот, пісню, зайве слово. Багряний (Галабут Н., 8-А кл.): «Людині, що виросла в нормальних людських умовах, тяжко повірити у все, що діялось там, на одній шостій частині світу, за китайським муром. Тую «родіну» я пройшов від Києва до Чукотки, до Берингової протоки й назад, поки не втік сюди, в Європу. Це тривало вісім років. Ціла молодість похоронена там…Європеєць або американець, почувши, що я пробув 8 років по тюрмах в країні «соціалізму», подумає, що я був принаймні убивцею-рецидивістом або ґвалтівником малолітніх дітей, або бандитом з великої дороги, коли заслужив такої кари. Ні, я є лише українським митцем з вищою освітою й ніколи не різав навіть курчати. Але ціле нещастя в тім, що в тій Україні «сталінського соціалізму» насмілився сказати слово протесту. За це провів молодість по тюрмах і на каторзі й заздрив навіть бандитам, бо вони мали легший режим і мали пільги, а митці не мали пільг, як «політичні злочинці», тому що вони були патріотами свого народу й своєї Вітчизни».  Пісня «Сніги»

Гамбуль Ю., 10-А кл.: Візьміть Малу Радянську Енциклопедію видання 1940 р. розкрийте її на букву «у» і прочитайте в рубриці «УРСР», що там написано. Це документ. А написано там чорним по білому, хоч і дрібним друком, що Радянська Україна за переписом 1927 р. мала українського населення 32 мільйони, а в 1939 р., тобто по 12 роках… 28 мільйонів. Всього лише 28 мільйонів! Де ж ділися 4 мільйони людей проти 1927 р.? А де дівся приріст, що за 12 років мав бути щонайменше 6-7 мільйонів? Разом це становить понад десять мільйонів. Де ж вони ділися, ці 10 мільйонів українського населення? Що з ними сталося в країні «цвітучого соціалізму»?  Непшій Н., 10-А кл.: У 1929-1932 рр., в так званій «колективізації», більшовизм оголосив війну заможному селянству гаслом «знищення куркуля як класу». В практиці це означало фізичне винищення колосальної маси людей, чесних трударів-хліборобів. І насамперед винищення українського селянства. Це знищення «куркуля як класу» в дійсності було для нас знищенням України як нації, бо вона на 70 % селянська. Під цим гаслом фізичного знищення винищено буквально мільйони українського народу. І не т. зв. «куркулів», а бідняків, інтелігентів і робітників. Всі ті маси людей, приречених на жертву, засилали в сніги Сибіру і Крайньої Півночі на смерть, де вони й загибали від голоду, холоду, хворіб, позбавлені всіх, лнавіть найелементарніших людських прав.

Читець(Іванейко О., 10-А клас):– Грюк! Грюк! Грюк! Грюк!!! Відкрий, сволото! То й що, що ніч! Дітей збудили?! Не діти в тебе – куркулята! Закрий собаку, бо пристрелю!!! – А що ти думав, підкуркульник? Що будеш цілий вік мотати Народні нерви? Встань, падлюко! Ми все прийшли конфіскувати. – Виводьте там коня, корову… – Давно забрали? Ну, нічого, Ще нашукаєм що спірвати! То в сінях жито у мішечку? – Ванько! Степане! Не соромтесь! Ви хто? Червоні комсомольці! Вас рідна партія послала В нічний цей час на «праве дєло»! – Зажди, буржуйський посіпако, Благати! Та у тебе навіть Немає Сталіна портрета! – Прошу внести до протоколу. На воза дрова погрузили? – Топити чим?! Зима надворі? Не прийдеться тобі топити. – Валяйте піч швиденько, хлопці! Бо в два двори ще вспіти треба. Кухвайки… Чоботи… Кожухи… Народній владі все згодиться. А ці хай к чорту погибають!!!  Затихло все… Лиш на завісах Розбиті двері хилитались… Аж почорніла з горя мати Маленьких четверо втішала. Сидів хазяїн на ослоні, На груди голову зронивши, Й трудящі мозолясті руки Не знали вперше, що робити…  Відео «Гіркі жнива»

Непшій Н, 10-А кл.: В 1933 році більшовики організували штучно голод в Україні. Перед очима цілого світу українське селянство вимирало цілими селами й районами, понад 5 мільйонів українського селянства згинуло тоді страшною голодною смертю. Допомогу, яку зорганізовано було в Західній Україні під проводом митрополита Шептицького, братню допомогу від тієї частини українського народу, що жила поза межами СРСР, під Польщею, Сталін відкинув і навіть нічого не сказав про це вимираючим українцям в СРСР. Навіщо? То небезпечно, бо то є національна солідарність, така страшна для більшовизму.   Кільдєєва В., 10-А кл.: Елеватори в цілому СРСР тріщали від українського хліба, запрацьованого українським народом, і здобутками того народу більшовики завоювали за безцінь світові ринки, творячи демпінг, постачали ним китайську революцію тощо… В цей час умираючих українських селян, що їхали до столиць просити на вулицях милостиню ,виловлювала червона жандармерія, звана робітничо-селянською міліцією, і викидала геть за місто вмирати на шляхах. Український народ в цій страшній трагедії був доведений до людожерства, до найвищого ступеня людської трагедії. Збожеволілі від голоду матері з’їдали своїх дітей… Читець (Козоріз А., 10-А кл.): Голодна смерть безжалісно косила. Люд в кожнім місті, в кожному селі. Плач, стогін по землі моїй носила,Сиріт і трупи сіючи в пітьмі…Кістляві руки тягнуться до хліба,Уста шепочуть: «Боже, не вини…»І сотнями лягають у могили. Мого народу дочки і сини. Старі, малі… За що вони віддали. Свої надії, мрії та літа?!За що вони голодні умирали. На чорноземах косячи жита?

Лупиняк Л., 10-А кл.: В роках 1932-1939 більшовизм знищив усю українську інтелігенцію: вчених, письменників, митців, військових, політичних діячів — тисячі і десятки тисяч людей, що становили собою верхівку народу. Більшовизм винищив їх саме для того, щоб позбавити український народ духовної верхівки, що змагалася до свободи й соціальної справедливості. А винищив він їх, спершу піддавши страшній інквізиції, таким катуванням, що його знали лише часи середньовіччя, потім постріляв та позасилав на каторгу: в далеку Колиму, Соловки, на землю Франца-Йосифа…Читець (Садова О.,10-А кл.): Уночі його вели на розстріл,Хтось тримав ліхтар мов смолоскип,На неголенім обличчі гостріВолоски…Віддалік немов цілком байдуже,Офіцер димок цигарки плів. Тільки неба хмарний, темний кужіль. Чув нудне і коротеньке – плі!Відбулось. Мета моя далека,Я такої смерті не боюсь!-Зійде кров, немов всесвітня Мекка,Для твоїх майбутніх синіх блуз! Перегляд презентації про сталінський репресивний режим

Хорошковська Д, 10-А кл.: Скількох українців врятував Іван Багряний від потрапляння в пастку однією своє брошурою “Чому я не хочу вертатись до СССР”! КГБ агітував українців, що втекли протягом Другої світової війни в Європу або опинилися там в інший спосіб, повертатися на “батьківщину”. І як тільки вони поверталися, одразу потрапляли у в’язниці і табори, в кращому разі – на висилку у Сибір чи на Урал на важкі примусові роботи. Є свідчення, що після виходу цієї брошури декількома європейськими мовами британська і американська розвідки згорнули своє підсобництво радянській агентурі в її людоловлі, що тривала до середини 1950-х років.   Терендій А, 7-А кл.: Говорити про творчу й політичну діяльність І. Багряного випало саме в той час, коли над нашою Україною (понад два десятиріччя de jure вже суверенною, незалежною!) знову нависла смертельна небезпека: бути чи не бути? І вкотре нам загрожує той-таки підступний ворог – московський імперіалізм. Наймирніший у всьому світі край знову стає ареною бойовиська. Цю війну, уже в XXI столітті, розв’язав нинішній кремлівський диктатор Володимир Путін, загарбав Крим, а на сході й півдні України проливається кров, убивають українських патріотів. Від кого чекати захисту й допомоги? Читець (Іванич Ю., 8-А кл.): Лежить Гуляй-поле в крові і сльозах,Потоптане, смертю розоране,В бомбових кратерах і черепах,В гільзах,В ожугах,В м'язах,В трісках...І навіть не крячуть ворони —Жахаються круки, минають здаля, —Шкіриться жаско, смердить земля.«Перед ким, перед чим завинила єси?» — розпачливо звучать слова, але «мовчить Гуляй-поле, мовчить Гуляй-поле».

Читці (Петрика В., Стецюк І., 10-А кл): А небо вкрите крилами круків,І не пробитися крізь нього твоїй ідеології!Підвладний мозок пафосній корозіїКомуністичних чорних жнив. В очах лиш параноя жаху смерті,І щось перемикає враз, блукаючи по нервах. Зациклюють на політичних стервах. Свідомість люду, методично стерту…А ти блукай між пір’я сизого по небу,Шукай шляхи до світла, шляхи до вороття…Тримай у голові всі здогадки буття,Поки не вбили ще твою життєву зебру.І так придушує тебе «Родная Речь»Як свідок окупації німого слова «нація». Режимом певної сухої деградаціїСтинає героїчно нам голову з плечей. Моліться же на матінку-Росію у вогні!Весь світ чекає, поки вибухне над Кремлем зірка!Ми боїмося атома, а на губах народу – кірка,Що стулить святе слово, ховаючись в труні!А що лишається? За Ґрати всіх невірних!А я кажу: «Цариці голову рубати треба швидше!»,Чи, може, чути слово Ґрати ліпше,Аніж побачити народ свій серед вільних?!!Повстати над могилами батьків. Нас закликає мудрість бою віковічна!Не будемо боятися довічно,Щоб жоден страх наш гнів не зупинив!

Звучить гімн українських націоналістів. Читець (Качмар Р.): Писав Франко: «Скалу лупайте!»Тарас просив: «Кайдани рвіть»,А я прошу: «Не віддавайте,Не віддавайте, відродіть!»Не віддавайте Україну!Вона, як мати, в нас одна.І прокляне безчестям сина, що зрадить». Нас зове вона:«Не віддавайте, бо душили,Бо упрягли мене в ярмо,А діточок стріляли, били,В гулагах кидали в вапно. А ще спомніть тридцяті роки,Як голодом морили нас,І ті Валуївськії ноти,З яких ще грають по сей час. Й царицю, згубницю козачу,Яка поклала меч на Січ,Й Петра криваву царську вдачу,Й імперію, тюрму і ніч…Усе згадайте, щоб надаліВ чужім ярмі не волоктись,Полиньте серцем в рідні далі,В блакитну, щедру нашу вись». Не віддамо, бо годі, годі!Дамо ми раду злу-імлі,Щоб вільними з-поміж народів. Нам жити на оцій землі!

Новик О., 8-А кл.: Ми – нація, і це довели революції ХХІ століття, але нація «без голови». Ті, що беруться керувати державою, - дегенерати, які «виховані» нелюдською комуністичною системою, які не знають мови, історії і не хочуть знати. Але й для них «настане суд, заговорять І Дніпро, і гори!» Останні трагічні події доводять, що в нас уже народжуються ті, хто здатний буде в найближчому майбутньому вивести нас на шлях істинний. Ни­ні Іван Баг­ря­ний вер­та­єть­ся в Ук­ра­ї­ну. І ствер­джу­ють­ся гор­ді сло­ва, ви­кар­бу­ва­ні на йо­го мо­ги­лі: Ми є. Бу­ли. І бу­дем Ми!Й Віт­чиз­на на­ша з на­ми. Інсценівка. Батько (Світлицький А., 10-А кл.): Нелегкі часи зараз на Україні. Час єднатися, щоб здолати ворога. Заради чого ви будете воювати, сини мої? Хлопець 1 (Лещишин Н., 7-А кл.): Я буду воювати заради незалежності своєї рідної землі! Хлопець 2 (Степаняк А., 7-А кл.): Я буду воювати заради воїнської слави! Хлопець 3 (Гнат С., 7-А кл.): Я буду воювати, щоб загартувати свій дух у боротьбі! Хлопець 4 (Мельник П., 5-А кл): А я буду воювати заради себе, бо найвищими Божим даром для людини є вона сама – її життя. Я хочу прожити своє життя на повну силу. Але я буду ніким без рідної землі, без її свободи, без волі моїх рідних. Без краси, що оточує мене. Я нероздільний з усім цим – тому я буду воювати заради себе. Батько (Світлицький А., 10-А кл.): Велика справа, сини мої, потребує великого серця. 

Жмут І., 8-А кл.: "...2041 рік... Сонячний Київ – серце сонячної, свобідної і, нарешті, радісної моєї Країни. Настала нарешті епоха всесвітньої справедливості, що зійшла, як сонячний ранок після жаскої, макабричної ночі минулого. Епоха шанування людської гідності і людського права – дихати, жити, думати і одверто говорити... Епоха культу матері і дитяти... Епоха торжества людського щирого серця, вільного, не зганьбленого, не підгорненого ні під чий брудний чобіт... ... Немає ніякої цензури ані на мисль, ані на почуття, вже немає концтаборів, інквізиції, ізоляції, немає провокаторів, ані донощиків, ні тих, що б’ють письменників і поетів по голові і затикають уста ганчіркою... Все те ніби щезло назавжди – провалилося туди, звідки було й прийшло, – у пекло... ."  (Іван Багряний) Читець (Галак К., 7-А кл.): Нема тії сили, щоб весну спинила Й квітам звеліла не рости! Хоч матінка мила з журби посивіла, Так нам присудила цвісти. Нема того ката, щоб вирив Карпати Й міг поковтати степи! Хоч рідная мати в огні розіп'ята, Так серце завзяте кипить. Життя знов ітиме, отчизна цвістиме Й сонце пливтиме золоте! І матінка мила, що так нас любила, Всміхнеться нам мило за те!   Відео «Народжені вільними»

Ми є. Були. І будем МИ. Й Вітчизна наша з нами. Іван Багряний 18 листопада 2016 року у Мостиській ЗОШ №1 I-ІІІ ступенів під керівництвом учителя української мови та літератури Н. Я. Савчин учнями 10-А, 8-А, 7-А та 5-А класів було проведено літературно-музичну композицію «Велика справа потребує великого серця», приурочену 110-ій річниці від дня народження талановитого українського письменника-емігранта Івана Багряного. На виховному заході було репрезентовано творчий доробок Івана Багряного як письменника та публіциста, котрий одним із перших показав світові справжнє обличчя більшовизму, розповів про колективізацію та розкуркулення, Голодомор-33 та Розстріляне Відродження.Інсценізувавши уривки із романів «Сад Гетсиманський», «Тигролови», прочитавши памфлет «Чому я не хочу повертатися в СРСР?», учні акцентували увагу присутніх на реаліях України після жовтневого перевороту 1917 року, в яких жив письменник; донесли слово цієї одержимої любов'ю до України людини, життя якої було знівечене комуністичною владою, щоб ми зрозуміли причини, що змусили його емігрувати з СРСР; усвідомили, як це бути справжнім патріотом, багато працювати для того, щоб постала вільна незалежна Україна; відчули себе українцями, гордими, незалежними, сміливими синами й доньками великої країни; не допустили повторення гірких сторінок історії України.  учитель української мови та літератури Н. Я. Савчин