Конспект виховної години з християнської етики для 5 класу на тему: "Щедрість і жадібність".

Лихошерста Оксана Володимирівна,

учитель початкових класів

Канівської гімназії імені Івана Франка

Канівської міської ради Черкаської області

 

Тема. Щедрість і жадібність

Мета: продовжити формування уявлень про достоїнства і недоліки людини; розкрити зміст одного з найпоширеніших пороків людини — жадібності, виробити неприйняття цієї якості в собі та інших; розвивати бажання виховувати в собі позитивні якості; виховувати щедрість до інших.

Обладнання: портрети Петрарка, Сервантеса, картки для роботи в парах, малюнки солов’я, сонця, джерельця, квітки, колоска, собаки, людини, грамзапис пісні «Люби рідну землю»

ХІД  ЗАНЯТТЯ

І. Організація класу

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Дидактична гра «Хто чим славиться?» (ілюстрації)

Доберіть слова за змістом.

Соловейко - … (співом)

Сонце – … (теплом)

Джерельце - …. (чистою водою)

Квітка - … (красою і запахом)

Колосок - … (зерном)

Собака - … (вірністю людині)

Людина - … (працею, розумом, добротою, щедрістю, дружбою …)

- Чи можна продовжити цей ряд?

- Отже, не тільки людина може славитися чимось у житті, а й все, що нас оточує – вся природа.

2. Виконання пісні « Люби рідну землю» (муз. Л.Херувимського)

1. Ось повзе мурашка,                                  2. В зелені діброви,

Ось хлюпоче річка.                                           В китицях ліщини,

Не зривай ромашку,                                          глянь, яка чудова

Не топчи травичку.                                           Наша Україна.

                              3. Журавлі над лугом

                                  Крилять рівним клином.

                                  Будь природі другом,

                                  Батьківщині  - сином.                              

                                                                         Анатолій Камінчук  

ІII. Повідомлення теми і мети заняття

          На наших уроках ми з вами часто говоримо про те, якою повин­на бути людина, про людські достоїнства і недоліки, про культу­ру і вихованість, про права людини. Як ви думаєте, навіщо ми це робимо і чи не зарано нам говорити про такі серйозні речі? (Відповіді дітей)

 

 

 

 Сьогодні на уроці ми торкнемося двох людських якостей.

Завдання 1. (колективно) Із розсипаних букв  утворити слово – жадібність.

- Як поясните значення цього слова?

Завдання 2. ( робота в парах) Із розсипаних букв утворити слово – щедрість.

• Як  розумієте  значення цього слова?
• Як можна назвати ці два слова? (Антоніми)

III. Первинне сприймання нового матеріалу

1. Словникова робота

- Чи доводилося вам у житті зустрічати щедрих людей? А жа­дібних?

-  З якими хотілося спілкуватися, а з якими — ні? Чому?

 - Перед вами на дошці два ряди карток. У першому ряду назва якості, поняття, в другому — визначення. Складіть пра­вильну пару з поняття та його визначення.

(     Щедрість    )     (        Людина нічим не ділиться з оточуючими   ) 

(Жадібність   )     (    Людина ділиться з оточуючими тим, що має   )

2. Робота з  тлумачним словником

Жадібність — (рос. алчность, лат. avaritia, грец. filarguria) — жага до здобування чи купування, іншими словами жадання наживи, користолюбство, зажерливість.

Жадібність в християнській етиці один зі семи смертних гріхів, оскільки приводить  до внутрішньої злоби та замкнутості, а також безпереривно провокує страх втрати і гнів на можливих конкурентів та заздрісників.

З нею пов'язана скупість, що засуджується у всіх народів.

(Розгляд ілюстрації «Жадібність»)

 

Ще́дрість (щедрота) — християнська чеснота, моральна якість, середина між марнотратством та скупістю, великодушність, безкорисливість.

 

3. Розповідь вчителя з елементами бесіди

  Жадібність — це один із найогидніших пороків людини. Про­тягом всієї історії людства жадібність заважала і шкодила лю­дям, породжувала безліч негідних вчинків. Через людську жадібність відбувалися злочини, зрадництва, спалахували війни.

— Чому жадібність може породити такі страшні діяння?

         Так, людина хоче мати блага: красиві речі, будинки, маши­ни... Усі ці блага можна заробити, але часом це важкий і довгий шлях. А злочин, зрадництво, війна можуть збагатити негайно. От до яких страшних наслідків може призвести цей порок!

    Давайте вчитися з дитинства викорінювати в собі негативні якості, а виховувати тільки позитивні. Та для цього треба добре розбиратися в людях, уміти оцінювати їхні вчинки.

 4. «У світі мудрих думок»   

Основоположник італійської національної поезії, автор бага­тьох знаменитих творів Франческо Петрарка (1304—1374) писав:

«Жадібний завжди бідний. Чим більша скупість, тим більша  жорстокість».

— Як ви розумієте ці слова? Яку бідність мав на увазі автор цих рядків? (Духовну.)

Щедрість та великодушність є ґрунтом, що на ньому базується Божа любов.

Добрій людині притаманна щедрість, як чеснота, яка виходить із люблячого серця. Щедрість виявляється у вмінні поділитися з ближнім, роздаванні милостині, гостинності, умінні радіти добру іншого, відсутності заздрощів.

 

Автор славнозвісного «Дон Кіхота» Міґель Сервантес (1547— 1616) говорив: «Безкорисливість — одна з найпохвальніших чес­нот, що породжують славу добру”.

- Чи зрозуміли ви слова знаменитого письменника? Що значить «...породжують славу добру”?

IV. Закріплення та осмислення знань

1. Читання тексту «Щедрість і жадібність» (учнями)

ЩЕДРІСТЬ І ЖАДІБНІСТЬ

   Щедрість, уміння ділитися з іншими тим, що маєш - дуже гарна риса характеру. І дитина, яка має цю рису, ніколи не залишиться без друзів.

А от жадібні діти, навпаки, дуже швидко можуть переконатись, що з ними ніхто не хоче гратися, і ділитись чимось теж ніхто не збирається.

   Нелегко віддати іншому те, що тобі самому могло б згодитись, особливо якщо ти це робиш уперше. Але варто спробувати, і буде легше. І в один прекрасний момент тобі стане приємно бути щедрим. Ти побачиш, що можеш зробити іншу людину щасливою, а це - ні з чим незрівнянне почуття.
   Так відчувають себе твої тато і мама, коли дарують тобі те, про що ти давно мріяв.

Спробуй бути щедрим, і тобі це сподобається.

 Якщо ти хочеш порадувати себе, візьми якусь із своїх іграшок, книжок або настільних ігор і подаруй одному із своїх друзів. Тільки вибери таку річ, яка обов'язково сподобається твоєму другові. Коли ти побачиш радість на його обличчі, безсумнівно, - ця радість передасться тобі, і на душі в тебе буде гарно, як ніколи. І ще запам'ятай: одержувати подарунки і дарувати їх особливо приємно не в свято, не на день народження, а в звичайнісінький день, коли їх ніхто не чекає. Такий подарунок приносить особливу радість.

За Робертом Ротенбергом

• Знайдіть у тексті визначення щедрості.
• А визначення жадібності? Ось бачите, автор навіть не захотів давати визначення цій якості — так погано він до неї ставиться.

• Які риси має щедра людина?
• Які риси притаманні жадібній людині?
• Як стати щедрим?

Фізкультхвилинка

2. Прослуховування й обговорення російської народної казки «Усе золоте».

Це було давним-давно. Стояв тоді серед степу палац, і жив у ньому пан, що мав багато овець, коней, корів і кріпаків. Мужики орали зем­лю, сіяли, косили, молотили — усі на пана працювали. А пану все мало. Захотів, щоб у нього все було золоте. Почав шукати, хто б йому в цьому допоміг.

 Нарешті знайшлася одна людина, якій було вже сто тридцять сім років. Звали його Улас. Говорить Улас панові:

— Потримай, пане, мою паличку в руках.

Тримає пан паличку і годину, і дві, і три. Набридло тримати, замахнувся на старого, кричить:

-  Скільки я буду її тримати?

- А ну дай паличку сюди! — говорить Улас.

 Глянув пан — а вона золота зробилася.

- Ну, тепер у тебе все буде золоте,— говорить старий.

Не повірив пан:

-  Як так?

- Дуже просто. Сам і побачиш,— уклонився старий і пішов.

Підійшов пан до вікна. Там квітка стояла. Доторкнувся до квітки рукою, і та золотою стала. Схопився за стілець — стілець став золо­тий. Схопився за стіл — теж став золотий. Прийшов час обідати. Пан узяв хліб — став хліб золотий. Усе стало золотим: і ніж, і виделки, і тарілки, і їжа вся золота. Не можна її їсти. Наказав пан, щоб його годували.

Пішов пан у спальню. Повалився на постіль — стала постіль золота: і перина, і подушки, і ковдра. Придавило його. Ніхто не може зняти з пана ковдру. Послали за старим.

Прийшов Улас, подивився і каже:

— Пізно. Тепер йому вже нічим не допоможеш.

Дивуються люди:

- Дивіться. Золота ковдра пана насмерть задавила!

А старий Улас каже:

- Його не ковдра задавила, а жадібність.

      Так і не стало на світі жадібного пана.

 

- Чи шкода вам пана? Чому?

- Чи добре бути жадібним?

- Пам'ятаєте дражнилки про жаднюгу?

- Чи приємно, коли таке говорять?

- Яке визначення буде зайвим: пан — скупий, жадібний, жор­стокий, швидкий, злий?

- Яку пораду ви б дали пану?

- Намалюйте, яким ви уявляєте пана.

3. Слухання казки про щедрість

СМАЧНІ  БУБЛИКИ

В одному селі жив собі дідусь Іван. Мав він невеличке господарство: декілька курочок, гусочок та гнідого коника. Але найбільшою дідусевою радістю була  його пасіка.

Як тільки ранньою весною пригрівало сонечко і його перші тепленькі промінці будили все живе від зимового сну, наш дідусь біг до свого саду дивитись, чи вилетіли його любі бджілки зі своїх домівок милуватися навколишньою красою. А коли розцвітали яблуні і вишні, і своїм п’янким ароматом притягували до себе працьовитих маленьких робітниць -  дідовій радості не було меж.

Разом із дідом Іваном раділа і його внучка Христинка. Була вона дуже красивою і чемною дівчинкою - дідусевою гордістю. Христинка завжди допомагала йому по господарству. Вона доглядала маленьких курчат, гонила гусенят до ставочка, щоб ті похлюпотілись у водичці.

А восени, коли всі люди збирають щедрий урожай зі своїх полів, то і наш дідусь ніяк не натішиться своїм медом, який йому дарують бджоли.

Одного вечора запитав дід Іван Христинку:

- Внученько, а що привезти тобі з міста? Може ляльку чи книжку? Ти тільки скажи - все для тебе куплю. Ти ж моя господинька!

- Не треба мені дідусю ні ляльок, ні книжечок. Я і так маю з ким гратися, а читати буду взимку, коли не буде роботи. Ти краще привези мені бубликів, таких, як минулого разу привозив - дуже вже вони мені до смаку.

- Гаразд, Христинко, привезу.

Ще зовсім удосвіта запряг він свого гнідого коника, взяв декілька банок меду і повіз його на базар - хай  інші теж поласують запашним медком.

Мед дід Іван продав швидко, бо люди люблять ці природні ліки. Купив дещо для господарства і не забув про замовлені Христинкою бублики.

 - Но, конику, рушай!- сівши на воза, промовив старий до коня. Той почимчикував з міста дорогою, котра вела до рідного села, де на нього вже чекало в жолобі свіже сінце.

Дорога проходила через ліс. Погода видалась на славу. Ледь-ледь повівав вітерець, сонечко ще гріло досить тепло як для осені, птахи на деревах щебетали свої пісні. Дідусь сидів на возі і задоволено посміхався. Радів, що так швидко продав увесь мед,  що його бджілки приносять таку велику користь людям. Поглядав на в’язку бубликів, які так любить внучка і тихенько посвистував.

І раптом його кінь зафурчав, став дибки, ледь діда з воза не перекинув.

- Конику, що з тобою? - запитав переляканий дідусь Іван. Кінь зупинився, але продовжував тупцювати. Дід вирішив глянути, що трапилося. Злізши з воза,  він побачив маленького їжака.

- Оце ти, мій конику, такого великого звіра налякався?! - засміявся дідусь.

Їжак швиденько перебіг дорогу і зупинився біля старого.

- І чого ти, малий, лізеш прямісінько під колеса?- запитав дід Іван  їжака. - Ще трошки і мій гнідий розчавив би тебе.

- Ой, дідусю, і не питай, - захекано відповів їжачок. - Мені треба якнайшвидше  в той лісок перейти, бо там є дуже багато грибочків, а в мене ж дітки голодні вдома.

- Зрозуміло,- каже дідусь. Але треба бути уважним, коли переходиш дорогу. Треба дивитися наліво, направо - чи бува не їде щось, а то так твої дітки можуть і не дочекатися грибочків на обід.

- А що це так смачно пахне, дідусю?- питає їжак.-Ох, який запах! Що це, що?

- А, та це я бубликів внучці купив, з міста везу. Вона їх дуже любить.

- Бублики? А що це таке?

- На, подивись і покуштуй,- дав  декілька бубликів їжакові.

- Ой, яка краса і смачно ж напевно!- оглядає він бублики зі всіх сторін. Спасибі, дідусю, ото тепер мої дітки смачно повечеряють,- і поліз далі по стежині.

Дідусь вмостився на возі і каже:

- Рушаймо, конику, а то Христинка вже нас зачекалася.

Їдуть вони, їдуть. Аж тут дідусеві хтось скік на плече, той аж здригнувся.

- А, це ти моя маленька,- ніжно погладив красуню-білочку.-Як у тебе справи, що нового чувати в лісі?

- Добридень, дідусю. Звідки їдеш, що везеш? О, бублики,- вгледівши їх, зраділа білочка.-А дай мені один, будь ласкавий.

 Дідусь посміхнувся та пригостив і її.

 - Ач, як всім подобаються Христинчині бублики. Їж, їж на здоров’я.

 - Дякую, дідусю, дякую,- промовила білочка і стрибнула з воза.

«Як це добре робити комусь приємне - чи то людині,чи маленькій тваринці», думав собі наш дід.

Вони саме наближалися до села, коли до дідуся долинула знайома пісенька. На кущику калини сиділи горобці і так виспівували, що аж коник зупинився.

- Ну і співаки! Чого так розщебетались?

- А чому б  нам не співати? День який чудовий ! От і радіємо. А що це у тебе там у торбі таке виглядає? - запитав найсміливіший горобець і злетів з гілки. Сів на дідового воза, придивився до бубликів і каже:

- Оце так смакота!  Друзі, летіть всі сюди - тут бублики!

Горобці як почули, так всі і метнулись до воза.

- Чекайте, чекайте, гості шановні,- засміявся дідусь. Залиште хоча би один для внучки, а то ж вмисне для неї аж з міста везу.

Горобці притихли, а потім один з них і каже:

- Діду, ми тільки по  маленькому кусочку, добре?

- Та вже беріть, що ж з  вами поробиш.

А ось і рідна хата. Христинка як тільки почула, що гуркоче віз, миттю вибігла з подвір’я на вулицю.

- Дідусю, дідусю, а чи привезли Ви мені бубликів? Я так довго вже на Вас чекаю.

Дід глянув у торбу, а там тільки один бублик і залишився. Розповів він внучці свої пригоди по дорозі додому, а та і каже:

- Нічого, дідусю, Ви правильно вчинили, що поділилися з іншими. Ви у мене молодець! А мені і одного вистачить. Ви ж мені їх ще колись з міста привезете, правда?

- Правда, моя доню, звісно привезу. Поцілував дід Іван внучку і подумав: «Яка ж вона у мене розумниця!»

А на другий день завітали до дідової садиби лісові звірята з гостинцями. Їжак приніс грибочків, та таких гарних, як намальованих. Білочка порадувала лісовими горішками, а горобці принесли у своїх дзьобиках гілочку стиглої калини.

Христинка, коли всі ці гостинці побачила, зраділа неймовірно:

 - Бачите, дідусю, скільки всього принесли мені звірята. Це все завдяки Вам, Вашій щедрості. Дякую вам усім, щиро дякую! Ви у мене найкращі!

V. Творча робота (під супровід музики)

Намалювати жадібну і щедру людину

VI. Підсумок заняття

1. Бесіда.

- Чому жадібність вважається одним із самих огидних людсь­ких пороків?

- Чи є різниця між жадібністю й ощадливістю? У чому вона?

-  Яка якість є повною протилежністю жадібності?

- Як пояснити значення слова щедрість?

- Постарайтеся знайти слова, що мають те ж значення, що й сло­во щедрість. (Безкорисливість.)

- Підберіть близькі за значенням слова до слова жадібність. (Скнарість, ненажерливість, скупість.)

2. Тест на чесність «Наодинці із самим собою».

- Подумайте і постарайтеся чесно відповісти на запитання: ви щедра людина?

1. Ділюся з товаришем усім, що в мене є.
2. Сам з'їдаю смачний шматочок, який мені пропонують близькі.
3. Якщо мене просять дати яку-небудь річ, не відмовляю.
4. Випрошую в батьків те, що вони не можуть мені купити.
5. Ходжу до магазину і віддаю батькам здачу, всю до останньої копійки.
6. З великим бажанням допомагаю батькам по господарству.
7. Повідомляю батьків про те, що комусь із моїх знайомих ку­пили чудову річ.
8. Роблю уроки не «з-під палки», а тому що знаю: від моїх нинішніх успіхів залежить моє майбутнє.

— Цікаво, що у вас вийшло?

VII. Домашнє завдання

Намалювати   ілюстрацію до однієї з казок про жадібність.

        Це можуть бути ілюстрації до казки (О. С. Пушкіна «Казка про золоту рибку» або народних казок: «Морозко», «Пані Мете­лиця», «Двоє ведмежат”, «Золота антилопа» та ін.

Додатки

 

Люби рідну землю

1. Ось повзе мурашка,                                  2. В зелені діброви,

Ось хлюпоче річка.                                           В китицях ліщини,

Не зривай ромашку,                                          глянь, яка чудова

Не топчи травичку.                                           Наша Україна.

                              3. Журавлі над лугом

                                  Крилять рівним клином.

                                  Будь природі другом,

                                  Батьківщині  - сином.               

 

Портрет роботи Юстаса ван Гента Франческо Петрарка (1304 – 1374) Італійський поет

 

Мигель Сервантес

( 1547 – 1616 )

Автор «Дон Кіхота»

Іспанія

 

 

Мигель Сервантес

( 1547 – 1616 )