Конспект з теми "СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII - XVIIІ СТ."

ТЕМА. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII - XVIIІ СТ.

ПЛАН

1.      Україна за гетьманування І.Мазепи (1687-1709 рр.).
2.      Ліквідація українським царизмом української автономії.
3.      Становище правобережної України під владою Польщі.
4.      Українська культура другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Світлична В.В. Історія України: навч. посіб. – К.: Каравела, 2005. – С. 124-150

2. Історія України / Керівн. авт. кол. Ю.Зайцев. – Л.: Світ, 1996. – С. 134 – 164

КОРИСНІ САЙТИ:    -      https://znohistory.ed-era.com/m2

•           https://history.vn.ua/lesson/ukraine-history-dovidnik-school-students-2010/26.php

 

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО ЗАНЯТТЯ

1. УКРАЇНА ЗА ГЕТЬМАНУВАННЯ І.МАЗЕПИ (1687-1709 РР.)

Політика І. Мазепи. 25 липня 1687 р. на козацькій раді гетьманом обрали генерального осавула Івана Мазепу. Він розпочав своє правління з підписання Коломацьких статей. Вони були складені на основі Глухівських статей Д. Многогрішного з додатками, зробленими за гетьмана І. Самойловича:

• збереження 30-тис. реєстрового козацького війська і компанійських полків;

• підтвердження наданих раніше козацьких і гетьмансько-старшинських привілеїв;

• обмеження впливу гетьмана і генеральної старшини;

• у столиці Батурині передбачалося розміщення полку московських стрільців для контролю над гетьманом;

• українським купцям заборонялося торгувати в Московському царстві та Кримському ханстві;

• уперше визначено необхідність злиття українського та московського народів усякими засобами.

Пов’язаний договором з Московією І. Мазепа брав участь у зовнішньополітичній діяльності царя. Козацькі загони надавали допомогу московському війську під час Кримських походів (1687 р., ще за гетьманування І. Самойловича, 1689 р., обидва невдалі).

Внутрішня політика:

• прагнення об’єднати землі Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя та Слобожанщини в єдиній Україні;

• прагнення створити станову державу західноєвропейського зразка зі збереженням козацьких традицій;

• ставка на козацьку старшину і шляхту, продовження розвитку напрямку створення козацької еліти, започаткований І. Самойловичем запровадженням посад бунчукових товаришів, згодом з’явилися ще значкові та значні військові товариші;

• надання охоронних грамот містам, підтвердження прав київської митрополії;

• узаконення панщини для селян у розмірі двох днів на тиждень, придушення селянських виступів;

• великі сподівання гетьмана на молодого московського царя Петра І      показне вірнопідданство Москві, спричинило виснаження економіки Гетьманщини, невдоволення народу.

Культурно-просвітницька діяльність:

• величезні кошти з державної та особистої скарбниці гетьмана вкладалися в розвиток культури;

• у Києві було збудовано кілька нових храмів і відбудовано Успенський собор лаври, Софійський, Михайлівський Золотоверхий собори тощо («мазепинське бароко»);

• видання доби І. Мазепи належать до найкращих зразків українського книгодрукування;

• велика увага Києво-Могилянській академії, створив Чернігівський колегіум.

Культурницька діяльність І. Мазепи дає підстави говорити про неї як про сплановану та далекоглядну державну політику.

Зовнішня політика І. Мазепи:

• підтримання дипломатичних стосунків з багатьма європейськими монархами, торгівля з іншими країнами;

• установлення таємних зв’язків з польським королем С. Ліщинським, зі шведським королем Карлом XII;

• укладення українсько-шведської антимосковської угоди про воєнний союз (1708 р.);

• укладення нового українсько-шведського договору про створення незалежної України в союзі з Швецією.

Північна війна і Україна. Причини укладення українсько-шведського союзу в роки Північної війни (1708 р.). У 1700-1721 рр. тривала Північна війна, в якій коаліція держав (Московія, Польща, Данія та інші) воювала проти Швеції:

• козаки брали участь як у воєнних діях, також їх використовували для канальних і землерийних робіт;

• лихом стала війна і для інших верств населення. Стрімке виснаження економічного потенціалу України;

• жорсткий централізм царя Петра І, його плани щодо ліквідації Гетьманщини та козацького устрою;

• відмова царя допомогти гетьманові під час загрози вторгнення в Україну союзників шведів поляків;

• непевність майбутнього змушувала старшину і гетьмана задумуватися над дальшою долею Гетьманщини;

• згубність союзу з Московією чітко розуміли керівники України й шукали нових союзників.

Московський цар, дізнавшись про союз гетьмана з шведським королем, віддав наказ знищити гетьманську столицю. 2 листопада 1708 р. Батурин було вщент зруйновано, знищено всіх його мешканців. 6 листопада з волі царя в Глухові на Старшинській раді було обрано гетьманом І. Скоропадського.

Національно-визвольну акцію гетьмана І. Мазепи 1708-1709 рр. підтримали запорізькі козаки на чолі з Костем Гордієнком, за що у травні 1709 р. була зруйнована Чортомлицька Січ.

27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва, в якій московські війська, маючи значну кількісну перевагу, здобули перемогу над шведською армією. Карл XII був незадовго до битви поранений і не зміг особисто керувати своїм військом, яке досі під його керівництвом незмінно перемагало. Частина шведських військ і козаків, що підтримували І. Мазепу, відступили у межі Османської імперії, де гетьман незабаром помер.

Наслідки Полтавської битви для українських земель:

• катастрофа для української державності, для надій на збереження хоча б автономії;

• ліквідація автономії України стала питанням часу;

• посилення змосковщення/зросійщення України;

• збереження розколу українських земель, Правобережжя ще майже на століття залишилося у Польщі.

Пилип Орлик – гетьман у вигнанні. 5 квітня 1710 р. на козацькій раді у місті Бендери гетьманом було обрано генерального писаря Пилипа Орлика. При цьому було схвалено документ «Пакти і конституції законів і вольностей Війська Запорізького», який ще називають «Конституцією П. Орлика», зміст її основних положень:

• Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування;

• Конституція передбачала заходи, які обмежували владу гетьмана, запобігала утворенню монархії;

• Генеральна рада мала бути парламентом, Генеральний суд незалежним від гетьмана;

• фактично вперше проголошувався принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

• кілька статей присвячувалися Запорізькій Січі. Державною релігією оголошувалося православ’я, Київська митрополія мала вийти з підпорядкування московського патріарха.

Отже, Конституція П. Орлика закріплювала найпрогресивніші для того часу ідеї про державне життя. Документ передбачав виборність посад, що й тепер є принциповою засадою розвитку демократичних держав.

П. Орлик з допомогою кримських татар у 1711 р. намагався взяти під свою владу Правобережжя, але ситуація склалася несприятливо. Прутський похід Петра І закінчився невдало, але це не допомогло Україні досягти незалежності. Вона й далі залишалася розірваною між Московією та Польщею. П. Орлик до своєї смерті (1742 р.) намагався створити нову антимосковську коаліцію, але марно

.

2. ЛІКВІДАЦІЯ УКРАЇНСЬКИМ ЦАРИЗМОМ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОНОМІЇ

Внутрішньополітична діяльність гетьманів козацької України 20-30-х рр. XVIII ст. Гетьманування І. Скоропадського. Він підготував для підписання Решетилівські статті, але московський цар у відповідь надіслав «Решительний указ», який зовсім не нагадував міждержавні договірні статті:

• формальне підтвердження прав і вольностей Війська Запорізького, обіцянка дати згодом «Статті»;

• при гетьманові призначався царський резидент Ізмайлов, здійснював контроль над гетьманом і старшиною;

• царські воєводи, як і раніше мали перебувати у найбільших українських містах;

• вимога до гетьмана складати цареві звіт про розклад серед населення податків і всі доходи.

Обмеження автономії Гетьманщини.

Для цього створення в 1722 р. Малоросійської колегії (Малоросією від Андрусівської угоди до початку XIX ст. називалося Лівобережжя з Києвом). Після смерті І. Скоропадського (1722 р.) імператор не дозволив обрання нового гетьмана і всі справи на Лівобережжі вершив бригадир Малоросійської колегії.

Діяльність Першої Малоросійської колегії:

• основні функції — здійснення нагляду за діяльністю гетьмана, старшини;

• контроль за діяльністю Генеральної військової канцелярії, роздачею земельних володінь;

• розгляд апеляцій на судові рішення, ухвалені в Генеральному військовому та інших судах;

• установлення і стягнення податків для царської скарбниці та провіанту для російської армії;

• розквартирування в Гетьманщині офіцерів і вояків російської армії.

  Наказний гетьман П.Полуботок і старшина намагалися повернути колишні права, зверталися з проханнями до Петра І (Коломацькі чолобитні), але були заарештовані. П.Полуботок помер в ув’язненні (1724 р.).

Гетьманування Д. Апостола. Тільки в 1727 р., коли для Російської імперії виникла загроза війни з Османською імперією, знову було дозволено обрати гетьмана, яким став Д. Апостол. З ним також не було підписано договору, натомість гетьман отримав від Петра II «Рішительні пункти»:

• Генеральний суд мав складатися з трьох російських і трьох українських суддів;

• заборона гетьманові призначати і звільняти без дозволу царя генеральну, полкову та сотенну старшину;

• скласти звід прав, за якими судиться малоросійський народ, і надати його для затвердження цареві;

• скасування податків, накладених раніше Малоросійською колегією.

Обмеження прав Гетьманщини і регулювання її внутрішнього життя як складової частини єдиної держави. Д. Апостол зумів здійснити реформи у судочинстві, фінансах, земельних справах, торгівлі:

• відокремлення гетьманського скарбу від державного, підтримання розвитку торгівлі;

• робота Кодифікаційної комісії, яка за 15 років ухвалила «Права, за якими судиться малоросійський народ»;

• уперше визначено точний розмір бюджету Гетьманщини, слідство щодо володіння маєтками;

• сприяння поверненню запоріжців з кримських володінь, піклування про розвиток культури.

Гетьманові вдалося тимчасово пригальмувати процес перетворення Гетьманщини на адміністративну одиницю Російської імперії, утримати на деякий час залишки автономії України.

Після смерті Д. Апостола гетьмана знову не дозволили обирати, керівництво здійснювало «Правління гетьманського уряду» (1734-1750 рр.), видозміна Малоросійської колегії), де вся повнота влади належала росіянам. Ця влада відзначалася нехтуванням прав усіх верств українського народу, брутальним втручанням в українське життя, що викликало погіршення економічної ситуації, загострення становища України.

У 1734 р. близько 30 тис. запорізьких козаків повернулися на Запоріжжя і заклали Нову Січ на річці Підпільній (попередня Олешківська Січ була на території, підвладній Кримському ханству). Землі Війська Запорізького охоплювали величезну площу степової України. Козаки виявляли свою сутність воїнів-хліборобів.

Внутрішня політика останнього очільника Гетьманщини – К. Розумовського. У 1750 р. брат фаворита імператриці Єлизавети К. Розумовський став гетьманом Лівобережної України і завдяки своїм зв’язкам стримував намагання знищити залишки автономії:

• намагання розширити права старшини, плани запровадити спадкове гетьманство;

• здійснення військової реформи, запровадження однакового озброєння й обмундирування для козаків;

• намагання досягти фінансової автономії, але було встановлено російський контроль за фінансами України;

• початок судової реформи, за якою Гетьманщина ділилася на 20 повітів зі своїми становими судами;

• плани відкрити в Батурині університет європейського типу, перенести туди гетьманську столицю.

  Отже, помітно прагнення перетворити Гетьманщину з військової на цивільну шляхетську державу.

Ліквідація автономного устрою Гетьманщини. 1764 р., коли імператрицею вже була Катерина II, гетьмана змусили подати прохання про відставку — остаточна ліквідація гетьманства. Причини скасування:

• відірваність більшості станів від військового устрою Гетьманщини;
• відсутність природних кордонів України, її відкритість з усіх боків;
• невизначеність більшості укр.. населення між українським патріотизмом і лояльністю до влади;
• нездатність козацької старшини стати політичною елітою, її угодовська політика щодо Рос. імперії;
• слабкість міщанства як соціального стану через невисокий рівень розвитку урбанізації.

Діяльність Другої Малоросійської колегії. Ліквідація автономного устрою Гетьманщини. Генерал-губернатором Лівобережжя став П. Румянцев, нищити до кінця автономію йому допомагала друга Малоросійська колегія:

• проведення ревізії, щоб збільшити прибутки Російської імперії з Гетьманщини;

• 1781 р. ліквідовано в Лівобережній Україні полково-адміністративний устрій, натомість з’явилися три намісництва — Київське, Новгород-Сіверське і Чернігівське. 1783 р. замість десяти славетних козацьких полків утворили кавалерійські регулярні. Козаків перевели в категорію звичайних хліборобів, частково вони стали державними селянами.

1783 р. — царський указ про закріпачення селян Лівобережної та Слобідської України. Щоб забезпечити собі прихильність старшини, Катерина II 1785 р. прирівняла її до російського дворянства. Козацька держава була ліквідована. Наслідки ліквідації Гетьманщини:

• перестала існувати Українська держава у будь-якій формі, відсутність українських збройних сил;

• можливість для російської влади спокійно здійснювати управління Україною, визискуючи її;

• можливість уніфікації всього укладу життя України відповідно до російських порядків.

Значення Гетьманщини в історії України:

• відіграла важливу роль в державотворенні українського народу;

• забезпечила умови для остаточного становлення укр.. народу, розвитку його мови та культури;

• захист укр.. народу від асиміляції, соціальних і національно-релігійних утисків польської влади;

• здійснення управління та соціально-економічної політики самими українцями, хоча контроль Росії;

• складова загальноєвропейських процесів творення національних держав, що характерно для Нового часу;

• історична спадщина Укр. козацької держави надихала майбутні покоління борців за визволення України, пам’ять про неї не стиралася, з коз..старшини вийшло багато визначних діячів. Ідея незалежності України не згасала в найтяжчі часи, вона лягла в основу відродження Української держави в XX ст.

Скасування козацького устрою на Слобожанщині:

• 1765р. скасовано полково-сотенний устрій Слобожанщини, козацькі полки перетворено на регулярні;
• на території козацьких полків створена Слобідсько-Українська губернія з центром у Харкові;
• на козаків нарівні з селянами поширено так званий рубльовий збір.

Особливості територіально-адміністративного устрою та господарського життя Нової (Підпільненської) Січі:

• самобутній державний устрій Запоріжжя був однією з найважливіших підвалин української незалежності;

• край поділено на вісім паланок — округів, на їх території були сотні козацьких поселень — зимівників;

• зменшення небезпеки татарських нападів і приплив населення сприяли освоєнню запорізьких земель;

• ефективність господарства Запорізької Січі базувалося на тому, що воно не знало примусової праці й вдало поєднувало громадську і приватну власність;

• зручне положення Січі та розвиток госп-ва перетворили її в значний центр міжнародної торгівлі.

Причини ліквідації Запорізької Січі:

• російська влада боялася зростання впливу козацтва і розгорнула широкомасштабний наступ на державну територію й економічне становище Запоріжжя. Ліквідацію Нової (Підпільненської) Січі відсунула російсько-турецька війна 1768-1774 рр., в якій українські збройні сили відіграли помітну роль. Внаслідок цієї війни Росія приєднала землі між пониззям Дніпра і Південного Бугу, нові кордони пролягли далеко від Січі;

• відпала потреба в запорізьких землях як буфера між Російською імперією та землями турків і татар;

• волелюбні традиції запорізьких козаків не вписувалися в імперські структури;

• велика територія Вольностей Війська Запорізького приваблювала російських землевласників.

Ліквідація Запорізької Січі. Російська влада вирішила, що тепер настав зручний час для знищення українського козацтва. Червень 1775 р. — остаточна ліквідація царським урядом Запорізької Січі. Козацьку старшину арештували, найбільшого покарання зазнав багаторічний кошовий отаман П. Калнишевський, засланий у Соловецький монастир, де він у жахливих умовах пробув до самої смерті (1803 р.). Наслідки ліквідації Запорізької Січі:

• землі Запорізької Січі увійшли до Новоросійської й Азовської губерній, згодом — до Катеринославського намісництва;

• колишні володіння Січі влада роздавала російським поміщикам та іноземним колоністам;

• одна з найтрагічніших подій за все століття, демократичний устрій Січі випередив час І став зразком справедливої організації суспільства.

Частина козаків відійшла у гирло Дунаю, де заснувала Задунайську Січ (1775-1828 рр.) під владою Османської імперії. Значення Запорізької Січі в Історії України:

• завершення козацької доби в історії України, проіснувала 219 років;

• запоріжці прославилися героїчною боротьбою проти турків і татар, захистом півд.. меж України;

• запорізькі козаки в період нац..-визв. рухів були разом з українським народом, вели вперед;

• козацтво виявило надзвичайну сміливість та оригінальність у військовій справі, відстоюванні свободи;

• в уявленні українців запоріжці були виразниками національного духу, уособленням волелюбства;

• діяльність козаків підтримувала в народі надію на визволення, надихала майбутні покоління;

• упродовж свого існування український народ зберігає історичну пам’ять про Запорізьку Січ.

У 1787-1791 рр. відбулася чергова російсько-турецька війна, до участі в якій були залучені колишні запорізькі козаки. З них. було створено Чорноморське козацьке військо, яке відзначилося у боях проти турків, сприяло перемозі Росії. Після війни до Росії відійшли землі між пониззям Південного Бугу та Дністра, а також Кубань. Саме туди в 1792 р. переселили чорноморців, вони отримали назву Кубанське козацьке військо.

Наслідки приєднання Криму до Росії (після перемоги останньої у рос.-турецькій війні 1783 р. – Кр. хан. – лікв.) Ще 1783 р. Катерина II підписала указ про приєднання Криму до Російської імперії:

• припинилися турецько-татарські набіги на територію України;

• ліквідовано работоргівлю Криму, його приєднано до імперського російського ринку;

• значна частина кримських татар переселилася до Туреччини;

• посилено присутність Росії на півдні України.

Заселення Південної України. Щойно приєднані землі потребували освоєння. На Південну Україну й у Крим переселялися люди з Правобережжя і Лівобережжя, але більшість земель роздавали російським дворянам. Частину землі роздали іноземцям — німцям, болгарам, сербам тощо.

  Заснування нових міст. Швидко йшло зростання причорноморських міст, виникали на місцях запорізьких зимівників, турецьких фортець: Катеринослав, Одеса, Олександрівськ, Миколаїв, Севастополь, Херсон. Цей край освоїли переважно укр.., які міцно зв’язали його в одне ціле з іншими землями Великої України.

 

3. СТАНОВИЩЕ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬЩІ

Повстання під проводом С. Палія, причини і наслідки. Польський уряд 1685 р. відродив правобережне козацтво, було створено чотири полки: Богуславський, Брацлавський, Корсунський, Фастівський (Білоцерківський). 1702 р. польська влада вирішила позбутися їх, що викликало повстання 1702-1704 рр. на чолі з С. Палієм. Річ Посполита не могла придушити виступ і попросила допомоги Москви. Навесні 1704 р. війська І.Мазепи зайняли Київщину і Волинь. Об’єднання Правобережної та Лівобережної України тривало 5 років. У 1713 р. козацтво на Правобережній Україні було ліквідовано.

Розгортання гайдамацького та опришківського рухів. Правобережна Україна в другій половині XVIII ст. продовжувала перебувати під владою Речі Посполитої. Селяни-кріпаки зазнавали соціально-економічних, національних і релігійних утисків. Це перетворювало їх на бунтарів, готових до участі в повстаннях, їх називали гайдамаками ( від тюрк. «гайде» - гнати, чинити свавілля): селяни-втікачі, найбідніші містяни, козацька сірома, наймити.

Причини й особливості гайдамацького та опришківського рухів:

• посилення соціального, національно-релігійного гноблення, обмеження прав православного насел.;

• значне зростання соціальної напруженості на Правобережній Україні, закінчення пільгових років.

Гайдамацький рух виник ще в першій половині XVIII ст., його піднесення відбувалося в 1734 і 1750 рр., але найголовнішою подією стало повстання 1768 р., відоме під назвою Коліївщина. Його очолювали Максим Залізняк та Іван Ґонта. Основною метою Коліївщини була ліквідація панівної верстви суспільства, великої земельної власності та засилля католицизму. Найбільшого успіху повсталі досягли, зайнявши Умань, одне з найбільших міст Правобережжя. Польська влада не здатна була придушити повстання, але в ці події втрутилися російські війська, які розгромили повстанців. Керівники виступу були підступно схоплені. І. Ґонта був страчений, М. Залізняк засланий у Сибір.

У Галицькому Прикарпатті, в Закарпатті та на Північній Буковині рух, подібний до гайдамацького, мав назву опришківства. Він мав національно-визвольний характер, спрямований проти соціального гноблення. Найпопулярніший ватажок опришків Олекса Довбуш прославився як захисник знедолених, його діяльність припадає на 1738-1745 рр. Партизанська тактика опришків і підтримка їх місцевим населенням дозволяли повстанцям тривалий час лишатися грізними для шляхти. В очах народу опришки були справедливими героями.

Наслідки гайдамацького й опришківського рухів: ослаблення Речі Посполитої в др.. половині XVIII ст., її подальший занепад, що разом з іншими причинами призвело до припинення існування держави.

Зміни в політичному становищі Правобережної України та західноукраїнських земель після поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.). Галичина в 1772 р. відійшла до Австрії, туди ж у 1774 р. — Буковина. Закарпаття ще раніше належало Угорщині, а вона — теж входила до складу Австрійської імперії. Майже вся Правобережна Україна в 1793 р. відійшла до Росії, а в 1795 р. — Західна Волинь. Російська й австрійська колоніальна політика були подібними, вони будувалися на трьох принципах: денаціоналізації, бюрократизації, уніфікації. Падіння Речі Посполитої для українців означало лише перехід під владу іншої ворожої сили, зміни форми та методи експлуатації місцевого населення.

Наслідки поділів Речі Посполитої і приєднання земель Правобережної України до Росії:

• запровадження поділу на губернії (Київська, Волинська, Подільська);

• державною мовою визнана російська, діловодство велося польською та російською мовами;

• поширення на шляхту дії Жалуваної грамоти дворянства, що гарант. збереження їхніх привілеїв;

• створення нових органів управління та суду, але залишалися чинними польські закони;

• головні посади і конфісковані в опозиційної шляхти та катол. церкви землі надавалися росіянам.

Реформи Марії Терезії та Йосифа II та їх вплив на українські землі. Австрійці застали в Галичині необмежену владу польської шляхти, відсутність промисловості та торгівлі, великих міст і нормальних шляхів сполучення, бідність неосвіченого, закріпаченого населення. Тому австрійська влада у 70-80-х рр. XVIII ст. проводила реформи, це припало на часи імператриці Марії-Терезії (1740-1780 рр.) та її сина Йосифа II (1780—1790 рр.):

• аграрна — селяни звільнені від особистої залежності (1780-1782 рр.) й визначено розмір панщини (до 30 днів на рік), заборона застосування тілесних покарань, надання селянам деяких громадянських прав;

• адміністративна — Королівство Галичини та Лодомерії поділено на округи на чолі з старостами, у селах влада належала мандаторам, містами упр. магістрати, згодом — міські ради, найвищим представницьким органом краю став сейм, де провідні позиції посідала польська шляхта, центр — Львів;

• освітня реформа — відновлення у Львові замість закритої єзуїтської академії в 1784 р. університету, при ньому до 1809 р. діяв Руський інститут, де на філософському і богословському факультетах навчалися українці. Запроваджено початкові і середні школи. У початкових школах навчання мало проводитися рідною мовою;

• релігійна  — катол., протестантська та греко-католицька церкви були зрівняні в правах. Заборона примушувати греко-католиків змінювати віру, рівні права при прийнятті на державну службу, зрівняння євреїв у правах з іншими народами імперії.

Наслідки реформ:

• позитивний вплив на політичну модернізацію краю;

• посилення німецького впливу, українці, як і раніше, усунуті від участі в управлінні;

• у той час, коли Йосиф II ліквідовував найогидніші вияви кріпацтва, Катерина II запроваджувала його для мільйонів українських селян, позитивні зміни в становищі селян і греко-католицької церкви;

• поширення серед селян і греко-католицького духівництва прихильного ставлення до Габсбургів.

 

4. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІ – ХVІІІ СТ.

Духовність. Важким ударом для неї стало підпорядкування Української православної церкви Московському патріархатові. З 1720 р. заборонялося друкувати українські книжки. Найкращі українські учені насильно переводилися до Москви, Петербурга, інших російських міст. С. Яворський став президентом Синоду. Ректор Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович став його заступником. Був час, коли всі єпископські катедри в Росії обіймали українці. Політика як Польщи так і Росії спрямовувалася на гальмування національної української культури. Зміни відбулися у складі Австр.-Угорської імперії .

Освіта. Києво-Могилянська академія. Кількість шкіл на Гетьманщині у другій половині 17ст. невпинно зростала. Виникли Чернігівський, Харківський і Переяславський колегіуми. Головним осередком освіти й науки залишалася Києво-Могилянська академія, особливо за часів підтримки І.Мазепи. У ній навчалося близько 2 тис. студентів з усієї України, а також з Білорусі, Молдови, Московії, Балканського півострова. Новий етап розвитку закладу пов’язаний з митрополитом Рафаїлом Заборовським: розширення програми, зростання кількості! студентів. На заході в 1784 р. виник Львівський університет. На Правобережжі стан освіти під польською владою був значно гіршим.

Література. Найвидатнішим поетом, що вживав книжну українську мову був К.Зиновіїв. І.Величковський започаткував так звані курйозні вірші. Успішно розвивався театр у двох різновидах — шкільний і мандрівний. 1705 р. в Києві було поставлено першу Драму на теми рідної історії «Володимир» Ф. Прокоповича. Найвизначнішою дослідницькою працею Данила Туптала є «Четьї-Мінеї» у чотирьох томах, це упорядкування житій святих. Розвивається полемічна література.

Видатним явищем у літературному та науковому житті України у 18 ст. стала творчість Г. Сковороди, останнього представника поетичного бароко. У центр своєї системи світосприйняття Г. Сковорода ставив людину. Вихід із становища філософ бачив у поширенні освіти, вдосконаленні людини, а через неї й суспільства.

Поява перших елементів класицизму, сентименталізму та реалізму. Поезія — твір С. Дівовича «Розмова Великороси з Малоросією», вірші І. Некрашевича, анонімна сатира.

Наука. Велика увага приділялася історії. Саме в цей період з’явилися козацькі літописи. Найдавнішим з них був «Літопис Самовидця», автором якого вважається Роман Ракушка-Романовський. Іншими видатними козацькими літописцями були Самійло Величко і Гр. Граб’янка. Перший підручник з історії «Синопсис» (авторство приписується П. Кохановському), «Хроніка з літописців стародавніх» Ф. Софоновича. До вивчення природничих наук закликав Ф. Прокопович, він же запропонував цікаві філософські ідеї, лишив різноманітну наукову та літературну спадщину. Медицина та фізіологія — діяльність Є. Мухіна та Д. Самойловича. Перша спеціальна медична школа в Єлизаветграді (1787 р.).

Музика. 1730 р. була створена співацька школа в Глухові, який з 1708 р. був гетьманською столицею. Протягом другої половини XVIII ст. тривав процес формування української музики. Улюбленцем народних мас залишався кобзар-бандурист. Високого професійного рівня досягло хорове мистецтво. Автором 20 концертів для хору й опери був М. Березовський. Мелодії українських ліричних пісень і романсів лежали в основі хорових концертів А. Веделя. Д. Бортнянський творчо розвинув традиції народного виконавського стилю. Спостерігався прогрес у театральному мистецтві, зокрема у формі кріпацького театру, інтермедії та вертепу.

Архітектура. На цей час припадає розквіт архітектури козацького бароко. Цей мистецький стиль панував у Європі майже 200 років. Бароко означає «химерний, чудернацький», для нього характерна надзвичайна увага до форми. За І. Мазепи барокових рис набули споруди, збудовані ще в Київській Русі. Шедеврами козацького бароко є Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві (1696-1701 рр.), Преображенський собор Мгарського монастиря поблизу Лубен, Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732), Хрестовоздвиженський собор у Полтаві, Покровський у Харкові, Спасо-Преображенський в Ізюмі, будинок Якова Лизогуба у Чернігові (1690-ті рр.). Окремо серед цих шедеврів архітектури слід виділити споруду оборонної синагоги в Жовкві (1692-1698 рр.). У другій половині XVIII ст. досягла найвищого піднесення архітектура козацького бароко. Саме в цей період були споруджені Маріїнський палац, Андріївська церква в Києві (1747-1757 рр., архітектор Ф.-Б. Растреллі), надбрамна церква з дзвіницею в Кирилівському монастирі, церква Миколи Набережного на Подолі, Покровська церква в Києві (1766 р.), собор Різдва Богородиці в Козельці (архітектор І. Григорович-Барський), дзвіниці Києво-Печерської лаври, Кловський палац у Києві, церква Антонія і Феодосія у Василькові (архітектор С. Ковнір), козацька Троїцька соборна церква в Самарській слободі (Новомосковську, 1773—1778), описана в романі Олеся Гончара «Собор» (майстер Я. Погребняк), Успенська соборна церква Почаївської лаври (1771-1783 рр., архітектор Г. Гофман), собор св. Юра у Львові зі скульптурною групою святого Юрія Змієборця на фасаді скульптора Й. Пінзеля (1746-1762 рр., архітектор Б. Меретін), палац Кирила Розумовського в Батурині (1799-1803 рр., архітектор Ч. Камерон, класичний стиль) та інші перлини архітектури.

Скульптура. Серед майстрів скульптурних композицій виділявся І. Равич, який створив серію кованих з міді фігур для оформлення інтер’єру київської ратуші. Досягненням у розвитку скульптури на західноукраїнських землях стали роботи, виконані у Львові для собору св. Юра та ратуші Бучача (1751 р., архітектор Б. Меретін, скульптор Й. Пінзель).

Образотворче мистецтво. Найвидатнішими художниками-граверами були Олександр і Леонтій Тарасевичі, І.Щирський, окремо слід виділити гравюру «І. Мазепа серед своїх добрих справ» І. Мигури (1706 р.), визначними іконописцями — Іван Руткович (ікона «Архангел Михаїл» з іконостасу церкви Різдва Христового в м. Жовква) і Й. Кондзелевич (ікона «Вознесіння Богородиці» з іконостасу церкви Воздвижения Чесного Хреста монастиря Скит Манявський). Виділимо також ікону «Покров Богородиці» (із зображенням Богдана Хмельницького). Привертає увагу ікона «Зустріч Марії з Єлизаветою» з церкви Покрову Богородиці в Сулимівці на Київщині (30-ті роки XVIII ст.). Велику популярність мав за тих часів ктиторський портрет, розвивався і світський портретний живопис (портрет Григорія Гамалії кінця XVII ст.). В усій Україні надзвичайною популярністю користувалося зображення козака Мамая як втілення найголовніших рис українського характеру. Дедалі більше поширювався світський, зокрема портретний, живопис, яскравими представниками якого були Д. Левицький, В. Боровиковський (портрет Павла Руденка, початок 1780-х рр.).

Створюються декоративно-пейзажні парки: дендрологічний парк «Олександрія» в Білій Церкві: водоспад «Черепаха», колонада «Відлуння», Китайський місток, композиція «Руїни» (1793 - початок XIX ст., архітектори Мюффо, Д. Ботані), дендрологічний парк «Софіївка» в Умані: фонтан «Змія», Грот Тантала, Грот Сцілли, Партерний амфітеатр, Грот Венери (1796-1805, автор проекту і керівник будівництва Л. Метцель).

У другій половині XVIII ст. можна виділити такі характерні риси культурного процесу: урізноманітнення форм культурного життя та методів і засобів художнього самовиразу; підвищення рівня освіти; поступове витіснення у сфері культури релігійних підвалин світськими; помітний вплив європейських культурних процесів і тенденцій; деформування та гальмування культурного розвитку після втрати національної державності.