Конспект з українознавства (6 клас) з теми "Краса життя, календарно-обрядовий цикл як її відображення"

Заняття з українознавства, 6 клас.

Тема: Краса  життя, календарно-обрядовий  цикл  як  її відображення.  Вплив  природи  на людину:  здоров’я,  характер, мислення  і т.  ін.

Мета:  ознайомити учнів з науковими та народними поглядами на життя, народними календарними святами, продемонструвати зв'язок народних вірувань із циклами природи; встановити зв'язок та залежність життя людини від природи; навчити учнів бачити красу життя, виховувати усвідомлення того, що людина –творець власного життя та щастя ; формувати соціальну, громадянську, екологічну  компетентність.

І.Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Асоціативний кущ / Власний малюнок «Що таке життя?»

ІІІ. Сприйняття нового матеріалу

Учитель

Ось що про життя говорить Вікіпедія:

«Життя́»  — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак ( росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об'єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з'ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Людина завжди шукала відповідь на запитання що є життя і навіщо вона прийшла у цей світ. Багатьох людей це запитання зводило з розуму, а деякі намагалися забути про нього, поринувши у принади світу. Одна з видатних особистостей ХХ століття – черниця мати Тереза, що присвятила своє життя допомозі нужденним та хворим в найбідніших регіонах Індії, теж розмірковувала над цим питанням.

Робота з цитатою

Життя – це шанс, використай його! 

Життя – це краса, дивуйся їй! 

Життя – це мрія, здійсни її! 

Життя – це обов'язок, виконай його! 

Життя – це гра, так грай! 

Життя – це любов, так люби!

Життя – це таємниця, розгадай її! 

Життя – це трагедія, витримай її! 

Життя – це пригода, наважся на неї! 

Життя – це щастя, створи його сам! 

Життя – це життя, врятуй його!

 Мати Тереза

Бесіда

Як ви розумієте цей вислів?  Чому мати Тереза сказала, що «Життя – це краса, дивуйся їй!» ?

Що ми називаємо красою? Які емоції приносить нам красива річ?

Чи приносить нам життя приємні емоції? Від чого/кого це залежить – отримувати позитивні емоції від свого життя?

Учитель

Кожна людина здатна відчути щастя від творення краси власного життя.

Наш народ протягом багатьох поколінь набував  життєвої мудрості та настанов щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них - світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.

Життя українців тісно  було пов'язане із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.

Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.

Робота з ілюстраціями

Українці здавна були хліборобами, тому й життя своє вимірювали циклами і подіями землеробства.

Учені спробували відновити прадавній український календар, він отримав назву Коло Свароже.

Бесіда

Скільки, за календарем Сварога, було найосновніших свят у прадавніх українців? А скільки другорядних?

Чому календар створено саме у формі кола, як ви думаєте?

Учитель

Свята, приурочені до календаря, вчені називають календарними.

Календарні свята є найдавнішою обрядовістю, яка корінням сягає первісних вірувань слов'ян. Лиш значно пізніше церква визнала існуючу систему землеробських свят та надала їй християнського забарвлення.

Найважливішу роль для слов'ян – хліборобів відігравало Сонце, яке займало центральне місце у природі. Адже тільки завдяки йому було можливе їх життя на землі. Без сонячного світла і енергії не можна було виростити хороший урожай.

Бесіда (знання з природознавства)

Що ви знаєте про рух сонця протягом року?

Учитель

Стародавні люди давно помітили, що в залежності від положення сонця на небі змінюється час року, кількість сонячного проміння, розмір дня. Слов'яни вважали, що оскільки сонце має різні властивості потягом року, то бог сонця у слов'ян не один, а їх кілька.

Завдання «Співстав»

Спробуйте, орієнтуючись на власні знання, встановити правильну послідовність.

Правильна відповіль: Зимове - Коляда. Весняне - Ярило. Літній - Купайло. Осіннє - Свентовіт.

Учитель

Слов'яни вважали, що Коляда- це дитина, Ярило - юнак, Купайло - чоловік, а Свентовіт - старий. Розуміння річного циклу у вигляді кола створювало впевненість, що кожного року сонце народжується, зростає, старіє і вмирає, але потім знову відроджується і все повторюється.  Спостерігаючи за природою, наші предки також стали вірити, що як і бог сонця, людина народжується, зростає і вмирає. Людина так само після смерті продовжує жити, але вже у небесному світі померлих – Ірію, або у підземному світі мертвих. Єдині, хто не міг потрапити до світу померлих – це люди, що самі наклали на себе руки, ті, хто втрутився у природний хід речей, а отже, порушив закони самої природи.

Відповідно до руху сонця слов'яни розмежовували зимові, весняні, літні та осінні свята, обряди і звичаї. У календарі українців не було різкого розмежування між сезонами: зимова обрядовість поступово переходила у весняну, весняна - у літню тощо. Кожен цикл свят ніс своє смислове навантаження та був насичений безліччю ритуалів і прикмет, які зв'язували між собою пори року.

Робота з інформаційними картками

Зимовий цикл свят

Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу для початку сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту. Вшановувались боги Рід та Рожаниці.

Рід вважався творцем Всесвіту, Богом над Богами. Він живе на небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірам, птахам, дарує дощ на посіви жита, дає людині долю. Рід був пов`язаний з усіма померлими предками, живими нащадками та майбутніми, ще не народженими покоління. Жіночі божества Рожаниці допомагали дитині народитись, давали душу - іскру небесного вогню (зірку), що запалилась при народженні дитини.

Від Роду і Рожаниць залежало народження людських дітей, природи та бога сонця Коляди. Тому зимові свята починались зустріччю предків та вшануванням покійників, які символізували мертву землю, що спить взимку. Предкам – Роду і Рожаницям  приносили жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті). Так на Свят-вечір починались зимові свята.

Різдвяний цикл свят був пов’язаний із відродженням нового сонця – хлопчика Коляди, який відтоді починає щораз вище підноситися і тепліше пригрівати.

У цей період українці колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям. Наші пращури прагнули обрядами та колядуванням  забезпечити собі та близьким  здоров’я, щастя і достаток на цілий рік. 

Весняний цикл свят

Разом із пробудженням природи від зимового сну починається цикл весняних свят, що супроводжується піснями, іграми, хороводами. Свято Стрітення (15 лютого) вважалось перехідним містком від зимового до весняного обрядового циклу: це був день першої зустрічі зими з літом. Але справжній прихід весни пов'язувався з появою перших птахів: прилітаючи з вирію-раю, вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів прилітають душі новонароджених та прабатьків, які охороняють врожай.  Наші предки вважали, що весна – то найкращий час для народження дитини, щоб вона та її мати встигли набратися сил перед довгою зимою.

На небосхилі замість хлопчика Коляди з’являється юнак Ярило,  бог весняного розквіту природи, що запліднює землю і всю природу. Весною пробуджується не лише природа, а й людські почуття, тому весняна обрядовість багата розмаїтими молодіжними розвагами. Під час свята Ярила парубки приглядали собі дружин.

Весняний цикл календарних свят мав особливе значення, бо пов'язувався з закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою ритуальних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Вони вірили, що весна принесе щедрі дари, коли її шанувати, співати їй хвалу, закликати її, що знайшло своє відображення у народних співах - веснянках.

Літній цикл свят

Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами. За народними прикметами початок літа визначали за періодом, коли на дубах з’являлося листя.

В основі літніх обрядів лежить поклоніння рослинам (Зелені свята ) та магія заклинання майбутнього врожаю. У цей час вшановували бога сонця Купайла у вигляді чоловіка. На Купальські свята запалювали вогнища від "живого вогню", добутого тертям двох шматків дерева. Вогнища символізували небесний сонячний вогонь, який очищує (спалює) людей від поганих думок, а також запалює кохання в серцях парубків і дівчат. Саме у купальську ніч слов’янські хлопці та дівчата у хороводах та іграх намагалися знайти собі пару та побратися. Пращури помітили, що саме від купальських шлюбів найчастіше народжуються діти у найвдаліший для дітей час – навесні.

Саме влітку слов'яни вшановували духів рослин та води – Лісовика, Русалок (Мавок) та Водяника, які колись були людьми, але вмерли наглою смертю. Ці духи могли принести користь людям або спричинити їх загибель. Лісовик міг допомогти пасти худобу або завести в нетрі лісу. Водяник міг дати улов риби або втопити людину, а русалки або сприяли буянню хлібів на полях,  або  заманювали людей у річки. Щоб вгамувати померлі духи, наші пращури жертвували їм вінки, полотно, хліб.

Осінній цикл свят

Осінній цикл свят замикає річне календарно-обрядове коло. Ці свята визначалися станом засинання природи та приготуваннями до зими і зимових свят.

Головними моментами осіннього циклу були звичаї, приурочені до завершення збору врожаю чи повернення худоби з літніх пасовищ. У них, як і в попередніх циклах, відображена головна селянська турбота - забезпечення родючості полів, плодючості худоби, продовження людського роду.

Це - основна ідея осіннього обрядового циклу. Більшість обрядів  пов'язані із виконанням певного виду землеробських робіт в окремого господаря - початок збору врожаю, час завершення жнив та період косовиці. Кожен із них мав свої звичаї, які супроводжували процес праці. Обряди осіннього циклу також були спрямовані на родинне життя: дівчата ворожили на обранців, а під час вечорниць молодь демонструвала себе у праці та розвагах, придивляючись собі пару на майбутнє.

Коло ідей

Як зайшли своє відображення різні сторони сімейного життя у землеробському календарі слов'ян?

Робота зі зразками  фольклору

"Прийди до нас, весна,

З радістю, З милістю,

З житом зернистим, З вівсом кучерявим,

З ячменем вусатим, З просом, з гречков..."  (Обряд закликання весни)

 "Дощ, дощ, На бабине жито,

Чи не дідову пшеницю,

Чи не дівчин льон

Поливай відром" (Заговорювання дощу)

Бесіда: З якою метою люди створили подібні замовляння? Яке ставлення до природи ми бачимо?

 Виходить, що, чим більше людина залежить від природи, тим уважніше до неї ставиться, і навпаки

«Юний дослідник»

Серед наших предків, дітей та молоді були поширені наступні ігри:

восени –  «Котився віночок по полю», «Калита-Андрія» та «Катерини- Долі»

взимку – «Зажурилася та крута гора» (колядка), гадання, коляди, щедрівки, вітання та віншування;

весною – ігри хлопчиків і дівчаток «Кіт і мишка», «Угадай», «Мовчанки», «Вовк і гуси», «Уперегонки», «Жмурки»;  «Кривий танок», «Подоляночка», «А ми просо сіяли», «У довгої лози», «Ой ходить жук», «Вербовая дощечка», «Не стій, вербо, над водою», «Горобчику, пташку, пташку!», «Наша жучка рибку ловила», «Ой ти, травко, ти муравко»;

влітку – «Зеленая дібровонько», «Та ходила дівчинонька по межі» .

Як ви думаєте, чому саме в різні ігри грали в різний час?

Учитель

Так, усі ці ігри відбувалися в певні пори року, тому що були пов’язані з сонячним культом, із сільськогосподарським циклом та вшануванням сил природи.

Учитель

В народних традиціях є найкращі надбання, досвід родин багатьох поколінь, як жити в гармонії з природою свого краю. В сиву давнину мудреці розуміли цілісність всього життя на Землі і вплив природних циклів і ритмів на психофізичну сферу людини. Святкування сезонних погодних змін сонячно - місячного календарного циклу допомагали зняти фізичну напругу і перерозподілити внутрішні енергії людей і, створюючи комфортні умови життя.  Дарували здоров’я душі і тіла.

 «Юний дослідник»

Словянські боги ототожнювалися з природою, обожнювалися всі явища природи, небесні світила, дерева, річки.

У найархаїчніших колядках і щедрівках знаходимо прославляння господаря і його родини як  небесних світил та природних явищ: сонця, місяца, зорі, дрібного дощику, вітру та ін.

У народі казали про здоров'я - «здоровий, як вода», «здоровий, як дуб», «дужий, як віл»,

про смерть: ворон кряче, кінь копитами б’є, китайкою кінь покритий, калина на горбі, сідати в сани, переходити через кленовий міст тощо.

Про що свідчать наведені факти?

Учитель

Саме з природою асоціювали себе наші предки, природа стала невичерпним джерелом духовної культури родини, її роду і народу. Несучи в собі такі вічні цінності, як доцільність і гармонія, постійний рух і оновлення, велич і життєва міць, природа скеровує мислення в образне русло, стимулює творчу поетичну уяву. А головне пробуджує почуття, викликає благородні поривання, сприяє розвитку інтелектуальних здібностей. Що це дійсно так заквітчує народна творчість.

Заключне слово

Свята і обряди календарного циклу регламентували всі сфери життя українського селянина — виробничу, суспільну, сімейну. Їхня головна мета та завдання відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього.

У 1917 р., коли вся народна календарна звичаєвість була віднесена до розряду пережиткових, ворожих соціалізму явищ, було втрачено чимало позитивних народних традицій. Найбільш стійкими виявилися ті форми календарної обрядовості, що втратили тісний зв'язок із релігією і трансформувалися в явище народного мистецтва, святкової розваги. Сьогодні все більше традиційних народних свят відроджуються та чимдалі активніше входять у систему сучасної культури українського народу. А Різдво, Великдень та Зелені свята рішенням Верховної Ради України від 1990 року проголошені офіційними державними святами.

Як образно і влучно змалювала сьогоднішній стан у зв’язку зі втратою звичаю та підміною одвічних цінностей поетеса Ліна Костенко:

Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.

Ми нищим ліс.

Ми з матір’ю на «ти».

Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм

У колективних нетрях самоти…

Душа ніяк не вийде із-під варти.

То культ особи, то культура мас.

Колись ми, кажуть, виникли від мавпи.

Надалі мавпа виникне від нас.

Бажаю нам усім стати частиною природи не у вигляді мавпи, а у більш вищому сенсі. 

Шанування дерев бере свій початок з сивої давнини, коли наші предки поклонялися деревам, як Богам. У народовір`ї дуб вважався деревом Перуна, нині його шанують за міцність, красу, довговічність. Верба символізує Прадерево життя, так само, як Чумацький шлях. Недаремно верби завжди садили обабіч шляхів, за космогонічними уявленнями народу наша Галактика є початком утворення Всесвіту - берегом космічного океану. Липа - присвячувалася матері-Воді, береза присвячувалась Ладі, клен - Полелю. Калина символізувала свято Коляди, Різдва світу. Наруга над нею вкривала людину ганьбою, так само, як убивство лелеки. Вишня - одне з найстаріших дерев в Україні. Вона присвячувалася найвищим Богам народовір`я (саме Новий рік - свято Прабога Сварога). Назву вишня слід розуміти як "божественне дерево". Ясень - чоловіче дерево, адже з його деревини робили озброєння воїнів ще за скіфської доби. Клен найбільше використовувався на виготовлення музичних інструментів: сопілок, гуслів, скрипок. В Карпатах паляниці випікали на кленових листях і садовили в піч на кленовій лопаті. Явір (різновид клена) в Україні вважається символом смутку, його садять на могилі вбитого козака, розлучених закоханих: "Посадили над козаком явір та ялину, а в головах у дівчини - червону калину". Горобина - в Україні широко використовувалась. За кількістю горобини могли передбачити, якою буде зима: якщо ягід було багато, чекали холодної сніжної зими. Як оберег ії садили біля хати, на Купайла гілочки горобини чіпляли на кожні двері, щоб уберегтися від злих духів та хвороб. Терен відомий в Україні понад дві тисячі років. Він є одним із прародичів садової сливи: вже на початку нашої ери, схрестивши терентз аличою, наші предки вирощували сливи. Одна з порід терну - диптам - отримала назву "неопалимої купини". В перекладі з церковнослов`янської купина означає "кущ". Цей терновий кущ виділяє своєрідні ефірні пари, які можуть горіти, проте самої рослини вогонь не торкається. Вважалося, що з неопалимої купини виходить Бог, щоб показати людям істину. Береза завдяки своїй білій корі стала символом чистоти, дівочої ніжності. Вона також вважалась оберегом від злих духів, тому її часто садили біля хати, щоб милувала і захищала садибу. Широко використовувалась кора берези - береста - для "берестяних грамот". Бересту знімали так, щоб не пошкодити самого дерева, адже місця, де був знятий тонкий шар кори, мають властивість нарощувати нову кору.

 Рослини служили людині ще в далекі часи, віддалені від нас на кілька тисячоліть. Лікувальні властивості квітів, трав, плодів знали скіфські лікарі. Квіти використовували не тільки з практичною метою, але й задля краси, до якої здавна були небайдужими в Україні. Квітник був і залишився неодмінною частиною садиби українця. Де можна побачити мальву усіх відтінків, пахучі яскраві чорнобривці, жовтогарячі нагідки, червону руту, барвінок й любисток, м`яту і матіолу. Квіти відомі здавна вважаються священими. 

Наприклад варіант Г. Лозко:

"Календар цей напрочуд стрункий, симетричний: 4 пори року, 4 найбільші сонячні свята, що відповідають кожній з чотирьох сонячних фаз (сонцестояння і рівнодення). Якщо рік уявляти у вигляді кола, то вгорі його буде Різдвяний цикл (Коляда); провівши від нього вертикаль, ми позначимо літній Купальський цикл; по горизонталі - весняний Великодній цикл і осіннє велике Свято Врожаю.

На цей графічний хрест накладемо ще один косий хрест, щоб утворилась восьмипроменева зірка: так ми позначимо інші симетричні свята. Це весняно - зимовий Колодій (Масляна) і літньо-осінні Боги-Спаси, весняно-літній Зільник (Трійця) і осінньо-зимова (Каліта). Графічним символом українського календаря може бути восьмипроменевий хрест, або зірка, зображення якого є на кожній апсиді Софійського собору в Києві". 

Зимовий цикл свят

Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу для початку сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту. Вшановувались боги Рід та Рожаниці.

Рід вважався творцем Всесвіту, Богом над Богами. Він живе на небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірам, птахам, дарує дощ на посіви жита, дає людині долю. Рід був пов`язаний з усіма померлими предками, живими нащадками та майбутніми, ще не народженими покоління. Жіночі божества Рожаниці допомагали дитині народитись, давали душу - іскру небесного вогню (зірку), що запалилась при народженні дитини.

Від Роду і Рожаниць залежало народження людських дітей, природи та бога сонця Коляди. Тому зимові свята починались зустріччю предків та вшануванням покійників, які символізували мертву землю, що спить взимку. Предкам – Роду і Рожаницям  приносили жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті). Так на Свят-вечір починались зимові свята.

Різдвяний цикл свят був пов’язаний із відродженням нового сонця – хлопчика Коляди, який відтоді починає щораз вище підноситися і тепліше пригрівати.

У цей період українці колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям. Наші пращури прагнули обрядами та колядуванням  забезпечити собі та близьким  здоров’я, щастя і достаток на цілий рік. 

Весняний цикл свят

Разом із пробудженням природи від зимового сну починається цикл весняних свят, що супроводжується піснями, іграми, хороводами. Свято Стрітення (15 лютого) вважалось перехідним містком від зимового до весняного обрядового циклу: це був день першої зустрічі зими з літом. Але справжній прихід весни пов'язувався з появою перших птахів: прилітаючи з вирію-раю, вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів прилітають душі новонароджених та прабатьків, які охороняють врожай.  Наші предки вважали, що весна – то найкращий час для народження дитини, щоб вона та її мати встигли набратися сил перед довгою зимою.

На небосхилі замість хлопчика Коляди з’являється юнак Ярило,  бог весняного розквіту природи, що запліднює землю і всю природу. Весною пробуджується не лише природа, а й людські почуття, тому весняна обрядовість багата розмаїтими молодіжними розвагами. Під час свята Ярила парубки приглядали собі дружин.

Весняний цикл календарних свят мав особливе значення, бо пов'язувався з закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою ритуальних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Вони вірили, що весна принесе щедрі дари, коли її шанувати, співати їй хвалу, закликати її, що знайшло своє відображення у народних співах - веснянках.

Літній цикл свят

Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами. За народними прикметами початок літа визначали за періодом, коли на дубах з’являлося листя.

В основі літніх обрядів лежить поклоніння рослинам (Зелені свята ) та магія заклинання майбутнього врожаю. У цей час вшановували бога сонця Купайла у вигляді чоловіка. На Купальські свята запалювали вогнища від "живого вогню", добутого тертям двох шматків дерева. Вогнища символізували небесний сонячний вогонь, який очищує (спалює) людей від поганих думок, а також запалює кохання в серцях парубків і дівчат. Саме у купальську ніч слов’янські хлопці та дівчата у хороводах та іграх намагалися знайти собі пару та побратися. Пращури помітили, що саме від купальських шлюбів найчастіше народжуються діти у найвдаліший для дітей час – навесні.

Саме влітку слов'яни вшановували духів рослин та води – Лісовика, Русалок (Мавок) та Водяника, які колись були людьми, але вмерли наглою смертю. Ці духи могли принести користь людям або спричинити їх загибель. Лісовик міг допомогти пасти худобу або завести в нетрі лісу. Водяник міг дати улов риби або втопити людину, а русалки або сприяли буянню хлібів на полях,  або  заманювали людей у річки. Щоб вгамувати померлі духи, наші пращури жертвували їм вінки, полотно, хліб.

Осінній цикл свят

Осінній цикл свят замикає річне календарно-обрядове коло. Ці свята визначалися станом засинання природи та приготуваннями до зими і зимових свят.

Головними моментами осіннього циклу були звичаї, приурочені до завершення збору врожаю чи повернення худоби з літніх пасовищ. У них, як і в попередніх циклах, відображена головна селянська турбота - забезпечення родючості полів, плодючості худоби, продовження людського роду.

Це - основна ідея осіннього обрядового циклу. Більшість обрядів  пов'язані із виконанням певного виду землеробських робіт в окремого господаря - початок збору врожаю, час завершення жнив та період косовиці. Кожен із них мав свої зви чаї, які супроводжували процес праці. Обряди осіннього циклу також були спрямовані на родинне життя: дівчата ворожили на обранців, а під час вечорниць молодь демонструвала себе у праці та розвагах, придивляючись собі пару на майбутнє.