Конспект заняття секції "Українська мова" МАН Тема. "Вимова голосних і приголосних звуків"
Тема. Норми вимови. Вимова голосних і приголосних звуків
Лексична тема: Мова – наша зброя
Мета:
навчальна – систематизувати знання про норми літературної мови; повторити норми вимови голосних і приголосних звуків; поглибити вміння визначати і виправляти допущені в усному мовленні орфоепічні помилки;
розвивальна – розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення; удосконалювати орфоепічні вміння школярів;
виховна – за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу виховувати у школярів повагу до краси рідної мови.
Тип заняття: повторення здобутих знань.
Методи та прийоми: евристична бесіда, спостереження над мовним матеріалом із елементами дослідження, робота з мініпідручником, розповідь учителя, орфоепічна вправа «Скоромовка», дослідження-трансформація, дослідження-диференціація, дослідження-відновлення, гра «Знайди помилку!», технологія «Мікрофон», тестові завдання.
Обладнання: роздавальний матеріал, мініпідручник.
Міжпредметні та міжмистецькі зв’язки: українська література, усна народна творчість.
Внутрішньопредметні зв’язки: орфоепія, орфографія, лексикологія, фразеологія, синтаксис, стилістика.
Хід заняття
І. Організаційний момент.
ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь.
Евристична бесіда.
- Які розділи мовознавства ви знаєте? Що вивчає кожний із них?
Здобувачі освіти:
Фонетика – вивчає звуковий склад мови.
Фонологія – вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі.
Граматика – вивчає будову мови.
Морфологія – вивчає явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови.
Синтаксис – вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці.
Лексикологія – вивчає лексику (словниковий склад мови)
Фразеологія – вивчає лексично неподільні поєднання слів.
Лексикографія – наука про укладання словників.
Стилістика – вивчає стилі мови.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Учитель: «Заговори, щоб я тебе побачив» – ці слова належать Сократу, і хоч сказані вони багато століть тому, не втратили цінності й зараз, бо, справді, по тому, наскільки красиво і правильно уміє висловлювати думки людина, судять про рівень її освіченості, формується до неї відповідне ставлення. Від уміння говорити нерідко залежить успіх, авторитет, кар'єра.
ІV. Сприйняття і засвоєння здобувачами освіти навчального матеріалу
1. Спостереження над мовним матеріалом з елементами дослідження. (завдання 1 у мініпідручнику).
Виразно прочитати текст, звертаючи увагу на правильну вимову виділених слів. Усно відповісти на питання, що є останнім реченням тексту.
Мова людська – невичерпна скарбниця. Вона володіє таким запасом різноманітних засобів для оформлення думки, здійснення комунікативних актів, реалізації естетичних потреб і етичних норм, що ми навіть за все життя осягнути до дна цей запас не зможемо. Тому усі засоби, які є досконалим інструментом формування думки і почуття, знаряддям впливу на інших людей, повинні служити людині справно. Мова глибоко пов’язана з нашим розумом.
Це – багатство, успадковане особистістю і племенем, недремна свідомість, яка нагадує і застерігає. І мовлення є характерною рисою особистості в доброму або поганому її вияві, характерною ознакою сім’ї і науки, свідченням людського благородства.
Погане мовлення – це свідчення насамперед невихованості людини, а вже потім – її неосвіченості. Згадаймо застереження К. Ушинського: «…у нас часто трапляються особи дуже розвинені, обізнані й розумні, які хочуть вам сказати про яку-небудь справу, але є справжніми мучениками, …набридають слухачеві, стомлюють його і часто втрачають багато в житті через те, що школа не подбала, щоб розвинути в них вчасно природний дар слова». Хіба ж це не стосується сьогоднішніх проблем виховання культури мовлення? (За Н. Бабич)
Завдання до тексту:
1. Згрупувати виділені слова за наявністю: подовження приголосних, апострофа, уподібнення приголосних за м’якістю, уподібнення приголосних за місцем і способом творення, спрощення в групах приголосних.
2. Дати характеристику вимови приголосних звуків у кожній із отриманих груп.
Коментар учителя. Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайно, і на письмі позначаються подвоєними буквами: обличчя – [облич:а], Ганна – [ган:а].
Приголосні перед апострофом завжди вимовляються твердо: в’юн – [вйун], м’яч – [мйач], дит’ясла – [дитйасла].
Тверді приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз] перед наступними м’якими уподібнюються за м’якістю і вимовляються м’яко: [пов’іс’т’], [сон’ц’а].
Уподібнення приголосних за м’якістю на письмі м’яким знаком не позначається.
За способом і місцем творення найчастіше свистячі приголосні уподібнюються шиплячим і навпаки.
2. Робота з мініпідручником (опрацювання теоретичного матеріалу – завдання 2 та 3 із мініпідручника)
3. Розповідь учителя
Літературна мова – це найдосконаліша форма загальнонародної мови, яка відзначається високим ступенем нормативності. Цим літературна мова протиставляється іншим різновидам національної мови – діалектам, жаргонам, просторіччю, які мають обмежену сферу вживання.
Орфоепічна норма – це мовна норма у сфері вимови й наголосу: ходжу (не хожу), Інцидент (не інциНдент), одинАдцять (не одИнадцять); чимало пам’ятОк (не пАм’яток). Орфоепічні норми складаються історично разом із формуванням національної мови, коли в життя суспільства збільшується питома вага усного мовлення. Володіння орфоепічними нормами сприяє швидшому порозумінню людей.
У широкому розумінні орфоепічні – це норми:
– власне орфоепічні (літературна вимова окремого звука, найрізноманітніших поєднань звуків);
– акцентуаційні, наголошувальні;
– інтонаційні.
ОСНОВНІ НОРМИ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ
|
Вимова голосних |
|
|
Звуки [а], [о], [і] в усіх позиціях вимовляються виразно і чітко. |
|
|
У ненаголошеній позиції звук [е] наближається у вимові до [и], а [и] – до [е]. |
[веисна], [виешне′вий] |
|
Ненаголошений [о] перед наголошеним складом з [у] та [і] може вимовлятися з незначним наближенням до [у]. У словах іншомовного походження такого наближення не відбувається. |
[вода´], [додо′му] [зоузуля], [поуріг] |
|
Вимова приголосних |
|
|
Шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж] в українській мові тверді. Шиплячі звуки лише злегка пом’якшуються в положенні перед [і]. Шиплячі треба вимовляти як напівпом’якшені також і тоді, коли вони подовжуються. |
[н′іч], [дівча´та] [ш’іст′], [ч’ітко]
[узб’іч’:а], [узвиш’:а] |
|
Звук [в] вимовляється дзвінко, ніколи не замінюється глухим у кінці слова та перед глухими, не переходить у [ф]. Після голосних у кінці складів і перед приголосними та в кінці слова вимовляється як [ỹ]. |
[в’ітеир]
[шоỹк], [даỹно´], [буỹ] |
|
Звук [ґ] вимовляється, на відміну від звука [г], як проривний. |
[ґа´нок], [дзи´ґа], [гра´дус] |
|
Звуки [дж], [дз] вимовляються злито, як один неподільний звук. Якщо [д] і [з] або [д] і [ж] належать до різних значущих частин слова, їх слід вимовляти як окремі звуки. |
[д͡жем], [кукуру´д͡за] [надзéмниеǐ], [п’іджиеви´тие] |
|
Вимова абревіатур |
|
|
Найчастіше абревіатура вимовляється за назвами початкових букв (ха-те-зе – ХТЗ). Однак такий підхід не завжди прийнятний, зважаючи на складність, немилозвучність вимови абревіатури, через те в окремих випадках варіантом вимови може бути просторічний, простіший (не ЕФ-ЗЕ-У, а ФЕ-ЗЕ-У). Однак таких прикладів небагато. Вимова абревіатур багато в чому залежить від кількості, а також розміщення голосних і приголосних звуків. Найголовніші закономірності вимови літерних абревіатур такі: – за звуками вимовляються ініціальнозвукові абревіатури, що складаються з ініціалів типу «голосний – голосний – приголосний», «приголосний – голосний – приголосний», наприклад: ООН, ЖЕК, ЦУМ. – літерні абревіатури, що складаються з двох або трьох приголосних та одного голосного, вимовляються за буквами, наприклад: ПТУ (петеу), МГУ (емгеу); – однолітерні абревіатури з цифрами вимовляються за назвами букв: Т-34 (те34). |
|
|
Наголос |
|
|
Більшість самостійних слів мають один наголос. У випадках, коли нормативними є два можливих наголоси, один з них, як правило, більш уживаний, і в словниках такий варіант ставиться на першому місці: завждИ і зАвжди. Як і в більшості слов’янських мов, в українській наголос вільний, тобто не закріплений за якимось певним складом слова. Наголос рухомий. Це означає, що він може змінюватися в різних формах одного і того ж слова: стінА – стІни, землЯ – зЕмлі. Словесний наголос може виконувати функцію диференціації слів або їх граматичних форм. Наголос розрізняє омографи (зАмок – замОк). Наголос також може виконувати форморозрізнювальну функцію, виступає засобом розмежування відмінкових форм іменників однини та множини: свіжі новИни – не чув новинИ. Таким чином, український наголос має ряд особливостей, знання яких сприяє вдосконаленню усного мовлення. |
|
V. Закріплення нового матеріалу.
1. Орфоепічна вправа «Скоромовки». (завдання 4 із мініпідручника)
Учитель: Дієвим способом відпрацювання вимови скоромовок вважається промовляння скоромовок. (школярі отримують аркуші зі скоромовками, через дві хвилини вони повинні прочитати спотиканку, правильно вимовляючи усі звуки та пояснивши вимову виділених звуків.)
1. В чаплі чорні черевички,
Чапля чапа до водички.
(Пояснити вимову звука [ч]).
2. Стриб-стриб-стриб – підстрибує по стерні рідня:
перепілка, перепел, перепеленя.
(Пояснити вимову звука [б] та [е]).
3. Летіла сова, торохтіла слова:
Чи сон це, чи слон це, а, можливо, і сонце?
(Пояснити вимову звука [о] та [ч]).
4. Годувала ґава ґавенят на ґанку,
Зготувала в горщику гарну запіканку.
(Пояснити вимову звука [г] та [ґ]).
5. Як при страхові не перестрашені,
Так при перестрахові не приперестрашені.
(Пояснити вимову звука [е] та [ш]).
6. Дзижчить над житом жвавий жук,
Бо жовтий він вдягнув кожух.
Жовтий жук купив жилет,
Джемпер, джинси та жакет.
(Пояснити вимову звука [дж], [дз], [ж], [в]).
7. Ой збирала Маргарита маргаритки на горі,
Розгубила Маргарита маргаритки на дворі.
(Пояснити вимову звука [и], [о]).
(здобувачі освіти по черзі читають скоромовки і пояснюють вимову вказаних звуків.)
2. Виконання вправ із мініпідручника
Учитель: Виконайте вправи 5, 6, 7 із мініпідручника.
3. Дослідження-трансформація
Утворіть від поданих слів прикметники (суфіксальним або префіксально-суфіксальним способом). Поясніть звукові зміни, які відбулися, й написання утворених слів.
Тиждень, млость, пристрасть, ячмінь, користь, кореспондент, опо нент, компост, кістка, форпост, капость, хвастатися, пеститися, виїздити, улестити, шелест, без ціни.
4. Дослідження-диференціація
Поставте наголос в однозвучних словах, визначте його функцію. У разі необхідності для з’ясування значення слів скористайтеся тлумачним словником.
Виступав Богдан Петро і Михайленко Богдан, зайшли Максименко Іван Максимович і Максимович Галина Іванівна; випрасувана білизна, білизна снігу; правило правопису, швець тримає правило; виборна кампанія, виборна картопля; людська шана, людське ставлення; прошу поради, прошу заспокоїтись; засіяли поле, засіяли зорі; не зроблю помилки, неприємні помилки; не вивчила байки, цікаві байки; стояли біля деревця, садили деревця; щодня приміряти, приміряти обнову зараз; раптово розсипались черешні, по небу розсипались зорі; викопану картоплю висипали на купу, висипали картоплю з мішка.
Поставте замість крапок (де потрібно) пропущені букви.
Ро…жарений, сміє…ся, бе…журний, ро…шарування, прині…ши, не му…ся, не порі…ся, …шити, б’є…ся, … жінкою, змиє…ься, бе…шумний, ро…шукати, ма…ч, …жувати, зустріне...ся, на дорі…ці, покликан…я, безсмерт…я, повноліт…я, повніст…ю, весіл…я, навман…я, узбереж...я, вічніст…ю, роздоріж…я, папорот…ю, дерт…ю, радіомовлен…я, засил…я, ател...є, безчест…я, ніч…ю, безліч…ю, шерст…ю, затвердін…я, дин…я.
6. Гра «Знайди помилку!»
Виправте недоліки. (додаток 1)
Учитель: Усі ви дивитеся телевізор. А чи помічали ви коли-небудь помилки у мовленні реклами, цього «рушія прогресу». Причина найчастіше полягає в тому, що відеосюжети, виготовлені в Росії, недобросовісні українські працівники рекламного бізнесу просто не вміють грамотно перекласти. І навіть складаючи тексти самотужки, не користуються послугами фахівців-філологів, як завжди, економлячи на, з їхньої точки зору, незначному – правильності українського мовлення.
VІІ. Підсумок заняття.
1. Технологія «Мікрофон»
– Що нового ви дізналися на занятті?
Здобувачі освіти: Сьогодні на занятті ми пригадали види норм української літературної мови. Тренувалися знаходити та виправляти помилки у мовленні.
– Який вид роботи вам найбільше сподобався?
2. Виконання тестових завдань.
1. У якому рядку в усіх словах слід писати літеру ґ?
А …орох, …азда, …осподар, …отувати, …удзик;
Б …анок, …валт, …удзь, …уральня, …ніт;
В …остювати, …ердан, …острий, ...отовність, а…рус;
Г за…адка, …отель, …отівка, …ілка, ...ості.
2. У якому рядку в усіх словах наголос падає на перший склад?
А Портфель, правдоподібний, прибудова, примайструвати, принесений;
Б Посуд, правосуддя, праслов’янський, приневолений, приносити;
В Православний, прималювати, принада, принцеса, полотно;
Н Практика, прати, парта, принцип, приятель.
3. У якому рядку в усіх словах буквосполучення дж і дз позначають один звук?
А Підзолистий, піджарити, дзвеніти, дзбан, дзенькіт;
Б Дзюркіт, джміль, джерело, дзьоб, дзеркало;
В Підживлення, джаз, кукурудза, відзвучати, джем;
Г Підзорний, підзахисний, джоуль, джазовий, підзвітний.
4. У якому рядку всі слова можуть мати подвійне наголошення при єдиному лексичному значенні?
А Насип, мука, золота, села;
Б Землі, замок, атлас, приклад;
В Усмішка, алфавіт, хворост, гостям;
Г Роботи, коса, образи, договір.
МІНІПІДРУЧНИК ДО ТЕМИ «ВИМОВА ГОЛОСНИХ
І ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ»
ЗАВДАННЯ 1
Спостереження над мовним матеріалом з елементами дослідження.
Мова людська – невичерпна скарбниця. Вона володіє таким запасом різноманітних засобів для оформлення думки, здійснення комунікативних актів, реалізації естетичних потреб і етичних норм, що ми навіть за все життя осягнути до дна цей запас не зможемо. Тому усі засоби, які є досконалим інструментом формування думки і почуття, знаряддям впливу на інших людей, повинні служити людині справно. Мова глибоко пов’язана з нашим розумом.
Це – багатство, успадковане особистістю і племенем, недремна свідомість, яка нагадує і застерігає. І мовлення є характерною рисою особистості в доброму або поганому її вияві, характерною ознакою сім’ї і науки, свідченням людського благородства.
Погане мовлення – це свідчення насамперед невихованості людини, а вже потім – її неосвіченості. Згадаймо застереження К. Ушинського: «…у нас часто трапляються особи дуже розвинені, обізнані й розумні, які хочуть вам сказати про яку-небудь справу, але є справжніми мучениками, …набридають слухачеві, стомлюють його і часто втрачають багато в житті через те, що школа не подбала, щоб розвинути в них вчасно природний дар слова». Хіба ж це не стосується сьогоднішніх проблем виховання культури мовлення? (За Н. Бабич)
Завдання до тексту:
1. Згрупувати виділені слова за наявністю: подовження приголосних, апострофа, уподібнення приголосних за м’якістю, уподібнення приголосних за місцем і способом творення, спрощення в групах приголосних.
2. Дати характеристику вимови приголосних звуків у кожній із отриманих груп.
Коментар учителя. Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайно, і на письмі позначаються подвоєними буквами: обличчя – [облич:а], Ганна – [ган:а].
Приголосні перед апострофом завжди вимовляються твердо: в’юн – [вйун], м’яч – [мйач], дит’ясла – [дитйасла].
Тверді приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз] перед наступними м’якими уподібнюються за м’якістю і вимовляються м’яко: [пов’іс’т’], [сон’ц’а].
Уподібнення приголосних за м’якістю на письмі м’яким знаком не позначається.
За способом і місцем творення найчастіше свистячі приголосні уподібнюються шиплячим і навпаки.
ЗАВДАННЯ 2
ТЕОРІЯ
Літературна мова – це найдосконаліша форма загальнонародної мови, яка відзначається високим ступенем нормативності. Цим літературна мова протиставляється іншим різновидам національної мови – діалектам, жаргонам, просторіччю, які мають обмежену сферу вживання.
Орфоепічна норма – це мовна норма у сфері вимови й наголосу: ходжу (не хожу), Інцидент (не інциНдент), одинАдцять (не одИнадцять); чимало пам’ятОк (не пАм’яток). Орфоепічні норми складаються історично разом із формуванням національної мови, коли в життя суспільства збільшується питома вага усного мовлення. Володіння орфоепічними нормами сприяє швидшому порозумінню людей.
У широкому розумінні орфоепічні – це норми:
– власне орфоепічні (літературна вимова окремого звука, найрізноманітніших поєднань звуків);
– акцентуаційні, наголошувальні;
– інтонаційні.
ЗАВДАННЯ 3
ТЕОРІЯ
ОСНОВНІ НОРМИ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ
|
Вимова голосних |
|
|
Звуки [а], [о], [і] в усіх позиціях вимовляються виразно і чітко. |
|
|
У ненаголошеній позиції звук [е] наближається у вимові до [и], а [и] – до [е]. |
[веисна], [виешне′вий] |
|
Ненаголошений [о] перед наголошеним складом з [у] та [і] може вимовлятися з незначним наближенням до [у]. У словах іншомовного походження такого наближення не відбувається. |
[вода´], [додо′му] [зоузуля], [поуріг] |
|
Вимова приголосних |
|
|
Шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж] в українській мові тверді. Шиплячі звуки лише злегка пом’якшуються в положенні перед [і]. Шиплячі треба вимовляти як напівпом’якшені також і тоді, коли вони подовжуються. |
[н′іч], [дівча´та] [ш’іст′], [ч’ітко]
[узб’іч’:а], [узвиш’:а] |
|
Звук [в] вимовляється дзвінко, ніколи не замінюється глухим у кінці слова та перед глухими, не переходить у [ф]. Після голосних у кінці складів і перед приголосними та в кінці слова вимовляється як [ỹ]. |
[в’ітеир]
[шоỹк], [даỹно´], [буỹ] |
|
Звук [ґ] вимовляється, на відміну від звука [г], як проривний. |
[ґа´нок], [дзи´ґа], [гра´дус] |
|
Звуки [дж], [дз] вимовляються злито, як один неподільний звук. Якщо [д] і [з] або [д] і [ж] належать до різних значущих частин слова, їх слід вимовляти як окремі звуки. |
[д͡жем], [кукуру´д͡за] [надзéмниеǐ], [п’іджиеви´тие] |
|
Вимова абревіатур |
|
|
Найчастіше абревіатура вимовляється за назвами початкових букв (ха-те-зе – ХТЗ). Однак такий підхід не завжди прийнятний, зважаючи на складність, немилозвучність вимови абревіатури, через те в окремих випадках варіантом вимови може бути просторічний, простіший (не ЕФ-ЗЕ-У, а ФЕ-ЗЕ-У). Однак таких прикладів небагато. Вимова абревіатур багато в чому залежить від кількості, а також розміщення голосних і приголосних звуків. Найголовніші закономірності вимови літерних абревіатур такі: – за звуками вимовляються ініціальнозвукові абревіатури, що складаються з ініціалів типу «голосний – голосний – приголосний», «приголосний – голосний – приголосний», наприклад: ООН, ЖЕК, ЦУМ. – літерні абревіатури, що складаються з двох або трьох приголосних та одного голосного, вимовляються за буквами, наприклад: ПТУ (петеу), МГУ (емгеу); – однолітерні абревіатури з цифрами вимовляються за назвами букв: Т-34 (те34). |
|
|
Наголос |
|
|
Більшість самостійних слів мають один наголос. У випадках, коли нормативними є два можливих наголоси, один з них, як правило, більш уживаний, і в словниках такий варіант ставиться на першому місці: завждИ і зАвжди. Як і в більшості слов’янських мов, в українській наголос вільний, тобто не закріплений за якимось певним складом слова. Наголос рухомий. Це означає, що він може змінюватися в різних формах одного і того ж слова: стінА – стІни, землЯ – зЕмлі. Словесний наголос може виконувати функцію диференціації слів або їх граматичних форм. Наголос розрізняє омографи (зАмок – замОк). Наголос також може виконувати форморозрізнювальну функцію, виступає засобом розмежування відмінкових форм іменників однини та множини: свіжі новИни – не чув новинИ. Таким чином, український наголос має ряд особливостей, знання яких сприяє вдосконаленню усного мовлення. |
|
ЗАВДАННЯ 4
Орфоепічна вправа «Скоромовки».
Прочитайте спотиканку, правильно вимовляючи усі звуки та пояснивши вимову виділених звуків.
1. В чаплі чорні черевички,
Чапля чапа до водички.
(Пояснити вимову звука [ч]).
2. Стриб-стриб-стриб – підстрибує по стерні рідня:
перепілка, перепел, перепеленя.
(Пояснити вимову звука [б] та [е]).
3. Летіла сова, торохтіла слова:
Чи сон це, чи слон це, а, можливо, і сонце?
(Пояснити вимову звука [о] та [ч]).
4. Годувала ґава ґавенят на ґанку,
Зготувала в горщику гарну запіканку.
(Пояснити вимову звука [г] та [ґ]).
5. Як при страхові не перестрашені,
Так при перестрахові не приперестрашені.
(Пояснити вимову звука [е] та [ш]).
6. Дзижчить над житом жвавий жук,
Бо жовтий він вдягнув кожух.
Жовтий жук купив жилет,
Джемпер, джинси та жакет.
(Пояснити вимову звука [дж], [дз], [ж], [в]).
7. Ой збирала Маргарита маргаритки на горі,
Розгубила Маргарита маргаритки на дворі.
(Пояснити вимову звука [и], [о]).
ЗАВДАННЯ 5
Дослідження-трансформація.
Утворіть від поданих слів прикметники (суфіксальним або префіксально-суфіксальним способом). Поясніть звукові зміни, які відбулися, й написання утворених слів.
Тиждень, млость, пристрасть, ячмінь, користь, кореспондент, опо нент, компост, кістка, форпост, капость, хвастатися, пеститися, виїздити, улестити, шелест, без ціни.
ЗАВДАННЯ 6
Дослідження-диференціація.
Поставте наголос в однозвучних словах, визначте його функцію. У разі необхідності для з’ясування значення слів скористайтеся тлумачним словником.
Виступав Богдан Петро і Михайленко Богдан, зайшли Максименко Іван Максимович і Максимович Галина Іванівна; випрасувана білизна, білизна снігу; правило правопису, швець тримає правило; виборна кампанія, виборна картопля; людська шана, людське ставлення; прошу поради, прошу заспокоїтись; засіяли поле, засіяли зорі; не зроблю помилки, неприємні помилки; не вивчила байки, цікаві байки; стояли біля деревця, садили деревця; щодня приміряти, приміряти обнову зараз; раптово розсипались черешні, по небу розсипались зорі; викопану картоплю висипали на купу, висипали картоплю з мішка.
ЗАВДАННЯ 7
Дослідження-відновлення.
Поставте замість крапок (де потрібно) пропущені букви.
Ро…жарений, сміє…ся, бе…журний, ро…шарування, прині…ши, не му…ся, не порі…ся, …шити, б’є…ся, … жінкою, змиє…ься, бе…шумний, ро…шукати, ма…ч, …жувати, зустріне...ся, на дорі…ці, покликан…я, безсмерт…я, повноліт…я, повніст…ю, весіл…я, навман…я, узбереж...я, вічніст…ю, роздоріж…я, папорот…ю, дерт…ю, радіомовлен…я, засил…я, ател...є, безчест…я, ніч…ю, безліч…ю, шерст…ю, затвердін…я, дин…я.
ЗАВДАННЯ 8
РОБОТА З ДОДАТКОМ 1
Гра «Знайди помилку!»
Виправте недоліки. (додаток 1)
ЗАВДАННЯ 9
Виконайте тестові завдання.
1. У якому рядку в усіх словах слід писати літеру ґ?
А ..орох, ..азда, ..осподар, ..отувати, ..удзик;
Б ..анок, ..валт, ..удзь, ..уральня, ..ніт;
В ..остювати, ..ердан, ..острий, ..отовність, а..рус;
Г За..адка, ..отель, ..отівка, ..ілка, ..ості.
2. У якому рядку в усіх словах наголос падає на перший склад?
А Портфель, правдоподібний, прибудова, примайструвати, принесений;
Б Посуд, правосуддя, праслов’янський, приневолений, приносити;
В Православний, прималювати, принада, принцеса, полотно;
Н Практика, прати, парта, принцип, приятель.
3. У якому рядку в усіх словах буквосполучення дж і дз позначають один звук?
А Підзолистий, піджарити, дзвеніти, дзбан, дзенькіт;
Б Дзюркіт, джміль, джерело, дзьоб, дзеркало;
В Підживлення, джаз, кукурудза, відзвучати, джем;
Г Підзорний, підзахисний, джоуль, джазовий, підзвітний.
4. У якому рядку всі слова можуть мати подвійне наголошення при єдиному лексичному значенні?
А Насип, мука, золота, села;
Б Землі, замок, атлас, приклад;
В Усмішка, алфавіт, хворост, гостям;
Г Роботи, коса, образи, договір.
ДОДАТОК 1
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку