Конспект заняття секції "Українська мова" МАН Тема. "Вимова голосних і приголосних звуків"

Тема. Норми вимови. Вимова голосних і приголосних звуків

Лексична тема: Мова – наша зброя

Мета:

навчальна – систематизувати знання про норми літературної мови; повторити норми вимови голосних і приголосних звуків; поглибити вміння визначати і виправляти допущені в усному мовленні орфоепічні помилки;

розвивальна – розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення; удосконалювати орфоепічні вміння школярів;

виховна – за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу виховувати у школярів повагу до краси рідної мови.

Тип заняття:  повторення здобутих знань.

Методи та прийоми: евристична бесіда, спостереження над мовним матеріалом із елементами дослідження,  робота з мініпідручником, розповідь учителя, орфоепічна вправа «Скоромовка», дослідження-трансформація, дослідження-диференціація, дослідження-відновлення, гра «Знайди помилку!», технологія «Мікрофон», тестові завдання.

Обладнання: роздавальний матеріал, мініпідручник.

Міжпредметні та міжмистецькі зв’язки: українська література, усна народна творчість.

Внутрішньопредметні зв’язки: орфоепія, орфографія, лексикологія, фразеологія, синтаксис, стилістика.

Хід заняття

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь.

Евристична бесіда.

•  Які розділи мовознавства ви знаєте? Що вивчає кожний із них?

Здобувачі освіти:

Фонетика – вивчає звуковий склад мови.

Фонологія – вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі.

Граматика – вивчає будову мови.

Морфологія – вивчає явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови.

Синтаксис – вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці.

Лексикологія – вивчає лексику (словниковий склад мови)

Фразеологія – вивчає лексично неподільні поєднання слів.

Лексикографія – наука про укладання словників.

Стилістика – вивчає стилі мови.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель: «Заговори, щоб я тебе побачив» – ці слова належать Сократу, і хоч сказані вони багато століть тому, не втратили цінності й зараз, бо, справді, по тому, наскільки красиво і правильно уміє висловлювати думки людина, судять про рівень її освіченості, формується  до неї відповідне ставлення. Від уміння говорити нерідко залежить успіх, авторитет, кар'єра.

ІV. Сприйняття і засвоєння здобувачами освіти навчального матеріалу

1. Спостереження над мовним матеріалом з елементами дослідження. (завдання 1 у мініпідручнику).

Виразно прочитати текст, звертаючи увагу на правильну вимову виділених слів. Усно відповісти на питання, що є останнім реченням тексту.

Мова людська – невичерпна скарбниця. Вона володіє таким запасом різноманітних засобів для оформлення думки, здійснення комунікативних актів, реалізації естетичних потреб і етичних норм, що ми навіть за все життя осягнути до дна цей запас не зможемо. Тому усі засоби, які є досконалим інструментом формування думки і почуття, знаряддям впливу на інших людей, повинні служити людині справно. Мова глибоко пов’язана з нашим розумом.

Це – багатство, успадковане особистістю і племенем, недремна свідомість, яка нагадує і застерігає. І мовлення є характерною рисою особистості в доброму або поганому її вияві, характерною ознакою сім’ї і науки, свідченням людського благородства.

Погане мовлення – це свідчення насамперед невихованості людини, а вже потім – її неосвіченості. Згадаймо застереження К. Ушинського: «…у нас часто трапляються особи дуже розвинені, обізнані й розумні, які хочуть вам сказати про яку-небудь справу, але є справжніми мучениками, …набридають слухачеві, стомлюють його і часто втрачають багато в житті через те, що школа не подбала, щоб розвинути в них вчасно природний дар слова». Хіба ж це не стосується сьогоднішніх проблем виховання культури мовлення? (За Н. Бабич)

Завдання до тексту:

1. Згрупувати виділені слова за наявністю: подовження приголосних, апострофа, уподібнення приголосних за м’якістю, уподібнення приголосних за місцем і способом творення, спрощення в групах приголосних.

2. Дати характеристику вимови приголосних звуків у кожній із отриманих груп.

Коментар учителя. Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайно, і на письмі позначаються подвоєними буквами: обличчя – [облич:а], Ганна – [ган:а].

Приголосні перед апострофом завжди вимовляються твердо: в’юн – [вйун], м’яч – [мйач], дит’ясла – [дитйасла].                                 

Тверді приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз] перед наступними м’якими уподібнюються за м’якістю і вимовляються м’яко: [пов’іс’т’], [сон’ц’а].

Уподібнення приголосних за м’якістю на письмі м’яким знаком не позначається.

За способом і місцем творення найчастіше свистячі приголосні уподібнюються шиплячим і навпаки.

2. Робота з мініпідручником (опрацювання теоретичного матеріалу – завдання 2 та 3 із мініпідручника)

3. Розповідь учителя

Літературна мова – це найдосконаліша форма загальнонародної мови, яка відзначається високим ступенем нормативності. Цим літературна мова протиставляється іншим різновидам національної мови – діалектам, жаргонам, просторіччю, які мають обмежену сферу вживання.

Орфоепічна норма – це мовна норма у сфері вимови й наголосу: ходжу (не хожу), Інцидент (не інциНдент), одинАдцять (не одИнадцять); чимало пам’ятОк (не пАм’яток). Орфоепічні норми складаються історично разом із формуванням національної мови, коли в життя суспільства збільшується питома вага усного мовлення. Володіння орфоепічними нормами сприяє швидшому порозумінню людей.

У широкому розумінні орфоепічні – це норми:

– власне орфоепічні (літературна вимова окремого звука, найрізноманітніших поєднань звуків);

– акцентуаційні, наголошувальні;

– інтонаційні.

ОСНОВНІ НОРМИ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ

Вимова голосних
Звуки [а], [о], [і] в усіх позиціях вимовляються виразно і чітко.
У ненаголошеній позиції звук [е] наближається у вимові до [и], а [и] – до [е].	[веисна], [виешне′вий]
Ненаголошений [о] перед наголошеним складом з [у] та [і] може вимовлятися з незначним наближенням до [у]. У словах іншомовного походження такого наближення не відбувається.	[вода´], [додо′му] [зоузуля], [поуріг]
Вимова приголосних
Шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж] в українській мові тверді. Шиплячі звуки лише злегка пом’якшуються в положенні перед [і]. Шиплячі треба вимовляти як напівпом’якшені також і тоді, коли вони подовжуються.	[н′іч], [дівча´та] [ш’іст′], [ч’ітко]     [узб’іч’:а], [узвиш’:а]
Звук [в] вимовляється дзвінко, ніколи не замінюється глухим у кінці слова та перед глухими, не переходить у [ф]. Після голосних у кінці складів і перед приголосними та в кінці слова вимовляється як [ỹ].	[в’ітеир]     [шоỹк], [даỹно´], [буỹ]
Звук [ґ] вимовляється, на відміну від звука [г], як проривний.	[ґа´нок], [дзи´ґа], [гра´дус]
Звуки [дж], [дз] вимовляються злито, як один неподільний звук. Якщо [д] і [з] або [д] і [ж] належать до різних значущих частин слова, їх слід вимовляти як окремі звуки.	[д͡жем], [кукуру´д͡за] [надзéмниеǐ], [п’іджиеви´тие]
Вимова абревіатур
Найчастіше абревіатура вимовляється за назвами початкових букв (ха-те-зе – ХТЗ). Однак такий підхід не завжди прийнятний, зважаючи на складність, немилозвучність вимови абревіатури, через те в окремих випадках варіантом вимови може бути просторічний, простіший (не ЕФ-ЗЕ-У, а  ФЕ-ЗЕ-У). Однак таких прикладів небагато. Вимова абревіатур багато в чому залежить від кількості, а також розміщення голосних і приголосних звуків. Найголовніші закономірності вимови літерних абревіатур такі: – за звуками вимовляються ініціально­звукові абревіатури, що складаються з ініціалів типу «голосний – голосний – приголосний», «приголосний – голосний – приголосний», наприклад: ООН, ЖЕК, ЦУМ. – літерні абревіатури, що складаються з двох або трьох приголосних та одного голосного, вимовляються за буквами, наприклад: ПТУ (пе­те­у), МГУ (ем­ге­у); – однолітерні абревіатури з цифрами вимовляються за назвами букв: Т-34 (те­34).
Наголос
Більшість самостійних слів мають один наголос. У випадках, коли нормативними є два можливих наголоси, один з них, як правило, більш уживаний, і в словниках такий варіант ставиться на першому місці: завждИ і зАвжди. Як і в більшості слов’янських мов, в українській наголос вільний, тобто не закріплений за якимось певним складом слова. Наголос рухомий. Це означає, що він може змінюватися в різних формах одного і того ж слова: стінА – стІни, землЯ – зЕмлі. Словесний наголос може виконувати функцію диференціації слів або їх граматичних форм. Наголос розрізняє омографи (зАмок – замОк). Наголос також може виконувати форморозрізнювальну функцію, виступає засобом розмежування відмінкових форм іменників однини та множини: свіжі новИни  – не чув новинИ. Таким чином, український наголос має ряд особливостей, знання яких сприяє вдосконаленню усного мовлення.

V. Закріплення нового матеріалу.

1. Орфоепічна вправа «Скоромовки». (завдання 4 із мініпідручника)

Учитель: Дієвим способом відпрацювання вимови скоромовок вважається промовляння скоромовок. (школярі отримують аркуші зі скоромовками, через дві хвилини вони повинні прочитати спотиканку, правильно вимовляючи усі звуки та пояснивши вимову виділених звуків.)

1. В чаплі чорні черевички,

Чапля чапа до водички.

(Пояснити вимову звука [ч]).

2. Стриб-стриб-стриб – підстрибує по стерні рідня:

перепілка, перепел, перепеленя.

(Пояснити вимову звука [б] та [е]).

3. Летіла сова, торохтіла слова:

Чи сон це, чи слон це, а, можливо, і сонце?

(Пояснити вимову звука [о] та [ч]).

4. Годувала ґава ґавенят на ґанку,

Зготувала в горщику гарну запіканку.

(Пояснити вимову звука [г] та [ґ]).

5. Як при страхові не перестрашені,

Так при перестрахові не приперестрашені.

(Пояснити вимову звука [е] та [ш]).

6. Дзижчить над житом жвавий жук,

Бо жовтий він вдягнув кожух.

Жовтий жук купив жилет,

Джемпер, джинси та жакет.

(Пояснити вимову звука [дж], [дз], [ж], [в]).

7. Ой збирала Маргарита маргаритки на горі,

Розгубила Маргарита маргаритки на дворі.

(Пояснити вимову звука [и], [о]).

(здобувачі освіти  по черзі читають скоромовки і пояснюють вимову вказаних звуків.)

2. Виконання вправ із мініпідручника

Учитель: Виконайте вправи 5, 6, 7 із мініпідручника.

3. Дослідження-трансформація

Утворіть від поданих слів прикметники (суфіксальним або префіксально-суфіксальним способом). Поясніть звукові зміни, які відбулися, й написання утворених слів.

Тиждень, млость, пристрасть, ячмінь, користь, кореспондент, опо нент, компост, кістка, форпост, капость, хвастатися, пеститися, виїздити, улестити, шелест, без ціни.

4. Дослідження-диференціація

Поставте наголос в однозвучних словах, визначте його функцію. У разі необхідності для з’ясування значення слів скористайтеся тлумачним словником.

Виступав Богдан Петро і Михайленко Богдан, зайшли Максименко Іван Максимович і Максимович Галина Іванівна; випрасувана білизна, білизна снігу; правило правопису, швець тримає правило; виборна кампанія, виборна картопля; людська шана, людське ставлення; прошу поради, прошу заспокоїтись; засіяли поле, засіяли зорі; не зроблю помилки, неприємні помилки; не вивчила байки, цікаві байки; стояли біля деревця, садили деревця; щодня приміряти, приміряти обнову зараз; раптово розсипались черешні, по небу розсипались зорі; викопану картоплю висипали на купу, висипали картоплю з мішка.

5. Дослідження-відновлення

Поставте замість крапок (де потрібно) пропущені букви.

Ро…жарений, сміє…ся, бе…журний, ро…шарування, прині…ши, не му…ся, не порі…ся, …шити, б’є…ся, … жінкою, змиє…ься, бе…шумний, ро…шукати, ма…ч, …жувати, зустріне...ся, на дорі…ці, покликан…я, безсмерт…я, повноліт…я, повніст…ю, весіл…я, навман…я, узбереж...я, вічніст…ю, роздоріж…я, папорот…ю, дерт…ю, радіомовлен…я, засил…я, ател...є, безчест…я, ніч…ю, безліч…ю, шерст…ю, затвердін…я, дин…я.

6. Гра «Знайди помилку!»

Виправте недоліки. (додаток 1)

Учитель: Усі ви дивитеся телевізор. А чи помічали ви коли-небудь помилки у мовленні реклами, цього «рушія прогресу». Причина найчастіше полягає в тому, що відеосюжети, виготовлені в Росії, недобросовісні українські працівники рекламного бізнесу просто не вміють грамотно перекласти. І навіть складаючи тексти самотужки, не користуються послугами фахівців-філологів, як завжди, економлячи на, з їхньої точки зору, незначному – правильності українського мовлення.

VІІ. Підсумок заняття.

1. Технологія «Мікрофон»

 – Що нового ви дізналися на занятті?

Здобувачі освіти: Сьогодні на занятті ми пригадали види норм української літературної мови. Тренувалися знаходити та виправляти помилки у мовленні.

 – Який вид роботи вам найбільше сподобався?

2. Виконання тестових завдань.

1. У якому рядку в усіх словах слід писати літеру ґ?

А …орох, …азда, …осподар, …отувати, …удзик;

Б …анок, …валт, …удзь, …уральня, …ніт;

В …остювати, …ердан, …острий, ...отовність, а…рус;

Г за…адка, …отель, …отівка, …ілка, ...ості.

2. У якому рядку в усіх словах наголос падає на перший склад?

А Портфель, правдоподібний, прибудова, примайструвати, принесений;

Б Посуд, правосуддя, праслов’янський, приневолений, приносити;

В Православний, прималювати, принада, принцеса, полотно;

Н Практика, прати, парта, принцип, приятель.

3. У якому рядку в усіх словах буквосполучення дж і дз позначають один звук?

А Підзолистий, піджарити, дзвеніти, дзбан, дзенькіт;

Б Дзюркіт, джміль, джерело, дзьоб, дзеркало;

В Підживлення, джаз, кукурудза, відзвучати, джем;

Г Підзорний, підзахисний, джоуль, джазовий, підзвітний.

4. У якому рядку всі слова можуть мати подвійне наголошення при єдиному лексичному значенні?

А Насип, мука, золота, села;

Б Землі, замок, атлас, приклад;

В Усмішка, алфавіт, хворост, гостям;

Г Роботи, коса, образи, договір.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МІНІПІДРУЧНИК ДО ТЕМИ «ВИМОВА ГОЛОСНИХ

І ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ»

ЗАВДАННЯ 1

Спостереження над мовним матеріалом з елементами дослідження.

Виразно прочитати текст, звертаючи увагу на правильну вимову виділених слів. Усно відповісти на питання, що є останнім реченням тексту.

Мова людська – невичерпна скарбниця. Вона володіє таким запасом різноманітних засобів для оформлення думки, здійснення комунікативних актів, реалізації естетичних потреб і етичних норм, що ми навіть за все життя осягнути до дна цей запас не зможемо. Тому усі засоби, які є досконалим інструментом формування думки і почуття, знаряддям впливу на інших людей, повинні служити людині справно. Мова глибоко пов’язана з нашим розумом.

Це – багатство, успадковане особистістю і племенем, недремна свідомість, яка нагадує і застерігає. І мовлення є характерною рисою особистості в доброму або поганому її вияві, характерною ознакою сім’ї і науки, свідченням людського благородства.

Погане мовлення – це свідчення насамперед невихованості людини, а вже потім – її неосвіченості. Згадаймо застереження К. Ушинського: «…у нас часто трапляються особи дуже розвинені, обізнані й розумні, які хочуть вам сказати про яку-небудь справу, але є справжніми мучениками, …набридають слухачеві, стомлюють його і часто втрачають багато в житті через те, що школа не подбала, щоб розвинути в них вчасно природний дар слова». Хіба ж це не стосується сьогоднішніх проблем виховання культури мовлення? (За Н. Бабич)

Завдання до тексту:

1. Згрупувати виділені слова за наявністю: подовження приголосних, апострофа, уподібнення приголосних за м’якістю, уподібнення приголосних за місцем і способом творення, спрощення в групах приголосних.

2. Дати характеристику вимови приголосних звуків у кожній із отриманих груп.

Коментар учителя. Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайно, і на письмі позначаються подвоєними буквами: обличчя – [облич:а], Ганна – [ган:а].

Приголосні перед апострофом завжди вимовляються твердо: в’юн – [вйун], м’яч – [мйач], дит’ясла – [дитйасла].                                 

Тверді приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз] перед наступними м’якими уподібнюються за м’якістю і вимовляються м’яко: [пов’іс’т’], [сон’ц’а].

Уподібнення приголосних за м’якістю на письмі м’яким знаком не позначається.

За способом і місцем творення найчастіше свистячі приголосні уподібнюються шиплячим і навпаки.

ЗАВДАННЯ 2

ТЕОРІЯ

Літературна мова – це найдосконаліша форма загальнонародної мови, яка відзначається високим ступенем нормативності. Цим літературна мова протиставляється іншим різновидам національної мови – діалектам, жаргонам, просторіччю, які мають обмежену сферу вживання.

Орфоепічна норма – це мовна норма у сфері вимови й наголосу: ходжу (не хожу), Інцидент (не інциНдент), одинАдцять (не одИнадцять); чимало пам’ятОк (не пАм’яток). Орфоепічні норми складаються історично разом із формуванням національної мови, коли в життя суспільства збільшується питома вага усного мовлення. Володіння орфоепічними нормами сприяє швидшому порозумінню людей.

У широкому розумінні орфоепічні – це норми:

– власне орфоепічні (літературна вимова окремого звука, найрізноманітніших поєднань звуків);

– акцентуаційні, наголошувальні;

– інтонаційні.

ЗАВДАННЯ 3

ТЕОРІЯ

ОСНОВНІ НОРМИ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ

Вимова голосних
Звуки [а], [о], [і] в усіх позиціях вимовляються виразно і чітко.
У ненаголошеній позиції звук [е] наближається у вимові до [и], а [и] – до [е].	[веисна], [виешне′вий]
Ненаголошений [о] перед наголошеним складом з [у] та [і] може вимовлятися з незначним наближенням до [у]. У словах іншомовного походження такого наближення не відбувається.	[вода´], [додо′му] [зоузуля], [поуріг]
Вимова приголосних
Шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж] в українській мові тверді. Шиплячі звуки лише злегка пом’якшуються в положенні перед [і]. Шиплячі треба вимовляти як напівпом’якшені також і тоді, коли вони подовжуються.	[н′іч], [дівча´та] [ш’іст′], [ч’ітко]     [узб’іч’:а], [узвиш’:а]
Звук [в] вимовляється дзвінко, ніколи не замінюється глухим у кінці слова та перед глухими, не переходить у [ф]. Після голосних у кінці складів і перед приголосними та в кінці слова вимовляється як [ỹ].	[в’ітеир]     [шоỹк], [даỹно´], [буỹ]
Звук [ґ] вимовляється, на відміну від звука [г], як проривний.	[ґа´нок], [дзи´ґа], [гра´дус]
Звуки [дж], [дз] вимовляються злито, як один неподільний звук. Якщо [д] і [з] або [д] і [ж] належать до різних значущих частин слова, їх слід вимовляти як окремі звуки.	[д͡жем], [кукуру´д͡за] [надзéмниеǐ], [п’іджиеви´тие]
Вимова абревіатур
Найчастіше абревіатура вимовляється за назвами початкових букв (ха-те-зе – ХТЗ). Однак такий підхід не завжди прийнятний, зважаючи на складність, немилозвучність вимови абревіатури, через те в окремих випадках варіантом вимови може бути просторічний, простіший (не ЕФ-ЗЕ-У, а  ФЕ-ЗЕ-У). Однак таких прикладів небагато. Вимова абревіатур багато в чому залежить від кількості, а також розміщення голосних і приголосних звуків. Найголовніші закономірності вимови літерних абревіатур такі: – за звуками вимовляються ініціально­звукові абревіатури, що складаються з ініціалів типу «голосний – голосний – приголосний», «приголосний – голосний – приголосний», наприклад: ООН, ЖЕК, ЦУМ. – літерні абревіатури, що складаються з двох або трьох приголосних та одного голосного, вимовляються за буквами, наприклад: ПТУ (пе­те­у), МГУ (ем­ге­у); – однолітерні абревіатури з цифрами вимовляються за назвами букв: Т-34 (те­34).
Наголос
Більшість самостійних слів мають один наголос. У випадках, коли нормативними є два можливих наголоси, один з них, як правило, більш уживаний, і в словниках такий варіант ставиться на першому місці: завждИ і зАвжди. Як і в більшості слов’янських мов, в українській наголос вільний, тобто не закріплений за якимось певним складом слова. Наголос рухомий. Це означає, що він може змінюватися в різних формах одного і того ж слова: стінА – стІни, землЯ – зЕмлі. Словесний наголос може виконувати функцію диференціації слів або їх граматичних форм. Наголос розрізняє омографи (зАмок – замОк). Наголос також може виконувати форморозрізнювальну функцію, виступає засобом розмежування відмінкових форм іменників однини та множини: свіжі новИни  – не чув новинИ. Таким чином, український наголос має ряд особливостей, знання яких сприяє вдосконаленню усного мовлення.

 

ЗАВДАННЯ 4

Орфоепічна вправа «Скоромовки».

Прочитайте спотиканку, правильно вимовляючи усі звуки та пояснивши вимову виділених звуків.

1. В чаплі чорні черевички,

Чапля чапа до водички.

(Пояснити вимову звука [ч]).

2. Стриб-стриб-стриб – підстрибує по стерні рідня:

перепілка, перепел, перепеленя.

(Пояснити вимову звука [б] та [е]).

3. Летіла сова, торохтіла слова:

Чи сон це, чи слон це, а, можливо, і сонце?

(Пояснити вимову звука [о] та [ч]).

4. Годувала ґава ґавенят на ґанку,

Зготувала в горщику гарну запіканку.

(Пояснити вимову звука [г] та [ґ]).

5. Як при страхові не перестрашені,

Так при перестрахові не приперестрашені.

(Пояснити вимову звука [е] та [ш]).

6. Дзижчить над житом жвавий жук,

Бо жовтий він вдягнув кожух.

Жовтий жук купив жилет,

Джемпер, джинси та жакет.

(Пояснити вимову звука [дж], [дз], [ж], [в]).

7. Ой збирала Маргарита маргаритки на горі,

Розгубила Маргарита маргаритки на дворі.

(Пояснити вимову звука [и], [о]).

ЗАВДАННЯ 5

Дослідження-трансформація.

Утворіть від поданих слів прикметники (суфіксальним або префіксально-суфіксальним способом). Поясніть звукові зміни, які відбулися, й написання утворених слів.

Тиждень, млость, пристрасть, ячмінь, користь, кореспондент, опо нент, компост, кістка, форпост, капость, хвастатися, пеститися, виїздити, улестити, шелест, без ціни.

ЗАВДАННЯ 6

Дослідження-диференціація.

Поставте наголос в однозвучних словах, визначте його функцію. У разі необхідності для з’ясування значення слів скористайтеся тлумачним словником.

Виступав Богдан Петро і Михайленко Богдан, зайшли Максименко Іван Максимович і Максимович Галина Іванівна; випрасувана білизна, білизна снігу; правило правопису, швець тримає правило; виборна кампанія, виборна картопля; людська шана, людське ставлення; прошу поради, прошу заспокоїтись; засіяли поле, засіяли зорі; не зроблю помилки, неприємні помилки; не вивчила байки, цікаві байки; стояли біля деревця, садили деревця; щодня приміряти, приміряти обнову зараз; раптово розсипались черешні, по небу розсипались зорі; викопану картоплю висипали на купу, висипали картоплю з мішка.

ЗАВДАННЯ 7

Дослідження-відновлення.

Поставте замість крапок (де потрібно) пропущені букви.

Ро…жарений, сміє…ся, бе…журний, ро…шарування, прині…ши, не му…ся, не порі…ся, …шити, б’є…ся, … жінкою, змиє…ься, бе…шумний, ро…шукати, ма…ч, …жувати, зустріне...ся, на дорі…ці, покликан…я, безсмерт…я, повноліт…я, повніст…ю, весіл…я, навман…я, узбереж...я, вічніст…ю, роздоріж…я, папорот…ю, дерт…ю, радіомовлен…я, засил…я, ател...є, безчест…я, ніч…ю, безліч…ю, шерст…ю, затвердін…я, дин…я.

ЗАВДАННЯ 8

РОБОТА З ДОДАТКОМ 1

Гра «Знайди помилку!»

Виправте недоліки. (додаток 1)

ЗАВДАННЯ 9

Виконайте тестові  завдання.

1. У якому рядку в усіх словах слід писати літеру ґ?

А ..орох, ..азда, ..осподар, ..отувати, ..удзик;

Б ..анок, ..валт, ..удзь, ..уральня, ..ніт;

В ..остювати, ..ердан, ..острий, ..отовність, а..рус;

Г За..адка, ..отель, ..отівка, ..ілка, ..ості.

2. У якому рядку в усіх словах наголос падає на перший склад?

А Портфель, правдоподібний, прибудова, примайструвати, принесений;

Б Посуд, правосуддя, праслов’янський, приневолений, приносити;

В Православний, прималювати, принада, принцеса, полотно;

Н Практика, прати, парта, принцип, приятель.

3. У якому рядку в усіх словах буквосполучення дж і дз позначають один звук?

А Підзолистий, піджарити, дзвеніти, дзбан, дзенькіт;

Б Дзюркіт, джміль, джерело, дзьоб, дзеркало;

В Підживлення, джаз, кукурудза, відзвучати, джем;

Г Підзорний, підзахисний, джоуль, джазовий, підзвітний.

4. У якому рядку всі слова можуть мати подвійне наголошення при єдиному лексичному значенні?

А Насип, мука, золота, села;

Б Землі, замок, атлас, приклад;

В Усмішка, алфавіт, хворост, гостям;

Г Роботи, коса, образи, договір.

 

 

ДОДАТОК 1