Конспекти уроків з курсу "Україна у світі: природа, населення" 8 клас

Відділ освіти, молоді та спорту

Хмельницької райдержадміністрації

Методичний кабінет

 

 

 

 

 

 

(розробки уроків до курсу)

 

 

 

 

 

 

 

Хмельницький - 2015

Автор: Костецька Валентина Володимирівна,  вчитель географії Гвардійського  НВК.

 

 

Україна у світі: природа, населення (розробки уроків до курсу).

– с. Гвардійське, 2015. – 110 с.

 

Рецензент: Сокол Н.В., методист Хмельницького РМК

 

Рекомендовано до друку методичною радою Хмельницького РМК (протокол № 4 від 25.12.2015 р.)

 

 У посібнику пропонується календарно-тематичне планування з курсу географії для 8 класу за новою програмою  та розробки уроків на І семестр. Матеріали посібника можуть бути використані як для підготовки вчителя до уроків, так і для роботи гуртків та факультативів. Уроки розроблені відповідно до вимог до сучасного уроку географії, з використанням інноваційних технологій.

 Матеріал адресовано вчителям географії загальноосвітніх навчальних закладів.

 

 

ЗМІСТ

Передмова………………………………………………………………………………..…..…..5

Календарно – тематичне планування для 8 класу…………………….………………….6

Плани – конспекти  уроків………………………………………………….……………....16

Урок 1. Об’єкти вивчення і методи досліджень фізичної та суспільної географії      України.  Джерела географічної інформації………………………………………………….16

Урок 2. Географічні відомості про територію України в минулому.  Дослідження  Геродота, Г. Боплана,  С. Рудницького. Сучасні географічні дослідження ………………..22

Урок 3. Зображення України в  картографічних творах. Елементи карти,

картографічні проекції та види спотворень на географічних картах……………..……….25

Урок 4. Способи зображення географічних об`єктів та явищ на картах.

Класифікація карт…………………………..…………………………………………………..32

Урок 5. Навчальні карти й атласи. Національний атлас України, електронні

карти. Картографічні  інтернет-джерела. Геоінформаційні та  сучасні

навігаційні системи……………………………………………………………………………..37

Уроки 6-7. Топокарта. Читання та практичне використання топографічних

карт. Практична робота1: Визначення напрямків, відстаней, площ, географічних

 і  прямокутних координат, висот точок за топографічною картою……………………...42

Урок 8. Плани міст, схеми руху транспорту…………………….…………………………47

Урок 9. Підсумково – узагальнюючий урок з теми «Географічна карта 

та робота з нею»……………………………………………………..………………………….51

Урок 10. Політична карта світу, її елементи та процес формування.  

Державний лад: форми правління та адміністративно-територіальний устрій країн. Державний лад в Україні…………………………………………………………….………...55

Урок 11. Географічне положення. Геополітика. Державна територія України.

Дослідження: Порівняльна оцінка географічного положення України з

країнами світу.……………………………………………………………………………….....80

Урок 12. Територіальні зміни меж України з ХХ ст. Особливості сучасного адміністративно-територіального устрою, його   проблеми та шляхи вдосконалення

на різних територіальних рівнях………………………………………………………...…….85

Урок 13. Міжнародна система відліку  часу. Годинні пояси.  Місцевий час.

Поясний час. Літній час. Особливості регулювання системи відліку часу

в країнах  світу. Час в Україні…………………………………………………………...…….94

Урок 14. Годинні пояси.  Практична робота 3: Аналіз карти годинних поясів світу. Розв’язування задач на визначення часу……………………………………………..……….98

Урок 15. Форми земної поверхні. Простягання низовин, височин, гір,

річкових долин. Карта «Фізична поверхня»…………………..…………………………...102

Урок 16. Геологічна історія Землі. Геологічне літочислення. Геологічні ери…………..107

Урок 17. Карта «Тектонічна будова». Основні тектонічні структури.

Зв`язок рельєфу з тектонічними структурами. Геологічна будова. ……………….……112

 

Урок 18. Формування рельєфу. Внутрішні та зовнішні  рельєфотвірні чинники

і процеси. Типи рельєфу за походженням. Рельєф і діяльність людини ………………….116

Урок 19. Корисні копалини України, їх класифікація за використанням,

 географія, закономірності поширення. ………………………………….………………..120

Урок 20. Рудні та нерудні корисні копалини. Мінеральні води та грязі.

Проблеми раціонального використання мінеральних ресурсів……………………….…126

Урок 21.  Особливості геологічної будови, рельєфу та мінеральних ресурсів своєї  місцевості………………………………………………………………………………..……131

Урок 22.  Кліматотвірні чинники: сонячна енергія, циркуляція атмосфери, Розподіл сонячної енергії в атмосфері і на земній поверхні………………………………...………138

Урок 23.  Властивості повітряних мас, що впливають на територію України.

Атмосферні фронти, циклони та антициклони……………………………………...…..143

Урок 24 Кліматичні показники: температура,  вологість повітря,  опади,  коефіцієнт зволоження та їх розподіл в Україні.  Кліматичні ресурси. Практична робота 5. Визначення вологості повітря за заданими показниками…………………………………146

Урок 25. Сезонні погодні умови та явища. Прогноз погоди за даними 

синоптичної карти, народними прикметами………………………………………………154

Урок 26. Вплив погодно-кліматичних умов на здоров’я і господарську діяльність

людини. Охорона атмосферного повітря. Кліматичні особливості своєї місцевості. ….159

Урок 27. Підсумково – узагальнюючий урок по темі «Клімат  і кліматичні ресурси»…162

Урок 28. КОНТРОЛЬНА РОБОТА ЗА І СЕМЕСТР……………………………………...164

Список використаних джерел………………………………………………………………165

Додатки………………………………………………………………………………………166

ПЕРЕДМОВА

 Сучасна шкільна географічна освіта передбачає всебічний розвиток особистості школяра з урахуванням його природних задатків, здібностей, інтересів та потреб. Школа повинна йти попереду змін, що відбуваються в суспільстві, готуючи школярів до адекватного їх сприйняття в суспільстві та виробництві. Величезний вплив на нові покоління має інформація про сучасні зміни на Землі та їх прояв на території нашої держави. Одним з найважливіших елементів такої освіти є географічні знання та розвиток географічного мислення.

 Важливим завданням, яке стоїть перед сучасною шкільною географічною освітою, є підвищення наукового рівня навчання, формування в учнів практичних вмінь та навичок, чому сприяє розв’язування учнями різноманітних задач,  що дозволяє закріпити теоретичний матеріал, здобути вміння, необхідні у подальшому житті та діяльності.

 Вивчення курсу передбачає використання теоретичної складової, засвоєння понятійно – термінологічного апарату, розв’язування задач з географії. Матеріали, що пропонуються, дозволять поглибити знання  учнів про фізико – географічні та соціально – політичні процеси, що відбуваються на території України. У змісті посібника реалізовано основні положення нового державного стандарту, що стосуються освітньої галузі «Природознавство».

 

Календарно – тематичне планування

8- ___ клас

70 годин, 2 години на тиждень

№ з\п	№ уроку в темі		Зміст навчального матеріалу	Практична робота	к-ть год		дата		примітка
ВСТУП
1	1	Об’єкти вивчення і методи досліджень фізичної та суспільної географії України.  Джерела географічної інформації.			1
2	2	Географічні відомості про територію України в минулому.  Дослідження  Геродота, Г. Боплана,  С. Рудницького. Сучасні географічні дослідження			1
Розділ І. Географічна карта та робота з нею                                    (6год)
Тема 1. Географічна карта.					3
3	1	Зображення України в  картографічних творах. Елементи карти, картографічні проекції та види спотворень на географічних картах.			1
4	2	Способи зображення географічних об`єктів та явищ на картах. Класифікація карт			1
5	3	Навчальні карти й атласи. Національний атлас України, електронні карти. Картографічні  інтернет-джерела. Геоінформаційні та  сучасні навігаційні системи			1
Тема 2. Топографічні карти.					4
6	4	Топокарта. Читання та практичне використання топографічних карт			1
7	5			Практична робота 1. Визначення напрямків, відстаней, площ, географічних і  прямокутних координат, висот точок за топографічною картою.	1
8	6	Плани міст, схеми руху транспорту		Дослідження Прокладання маршрутів за топографічною картою та їх  обґрунтування	1
9	7	Підсумково – узагальнюючий урок			1
Розділ ІІ. Географічний простір України                                            (7год)
Тема 1. Україна на політичній карті Європи і світу
10	1	Політична карта світу, її елементи .		Практична робота 2. Позначення на контурній карті кордонів сусідніх держав, крайніх точок, географічних центрів України та Європи і зазначення їхніх назв; визначення координат точок, протяжності  території України в градусах і кілометрах.	1
11	2	Географічне положення (фізико-географічне, економіко-географічне, політико-географічне).		Дослідження Порівняльна оцінка географічного положення України з країнами світу (2 – 3 на вибір)	1
12	3	Державна територія України. Державні кордони, розміри території, крайні точки, географічні центри України та Європи.
Тема 2. Формування території України					1
13           4        Територіальні зміни меж                           України з ХХ ст.
14	5	Особливості сучасного адміністративно-територіального устрою, його   проблеми та шляхи вдосконалення на різних територіальних рівнях			1
Тема 3. Україна на карті годинних поясів.					2
15	6	Міжнародна система відліку  часу. Годинні пояси.  Місцевий час. Поясний час. Літній час. Особливості регулювання системи відліку часу в країнах  світу. Час в Україні.		Практична робота 3. Аналіз карти годинних поясів світу. Розв’язування задач на визначення часу.	1
16	7	Підсумковий урок		Дослідження Планування маршруту мандрівки країнами світу з визначенням різниці в часі в них  порівняно  з київським	1
Розділ ІІІ. Природні умови і ресурси України                                  (34 год)
Тема 1. Рельєф, тектонічна та геологічна будова, мінеральні ресурси.						7
17	1	Форми земної поверхні. Простягання низовин, височин, гір, річкових долин. Карта «Фізична поверхня»				1
18	2	Геологічна історія Землі. Геологічне літочислення. Геологічні ери.				1
19	3	Карта «Тектонічна будова». Основні тектонічні структури. Зв`язок рельєфу з тектонічними структурами. Геологічна будова.  Дослідження П. Тутковського. Неотектонічні рухи. Вплив геологічної будови та тектоніки на діяльність людини.		Дослідження. Історія геологічних досліджень території України Г. Капустіним, В. Зуєвим, В. Вернадським, В. Бондарчуком (на вибір)		1
20	4	Формування рельєфу. Внутрішні та зовнішні  рельєфотвірні чинники і процеси. Типи рельєфу за походженням. Рельєф і діяльність людини				1
21	5	Корисні копалини України, їх класифікація за використанням,  географія, закономірності поширення. Паливні корисні копалини. Діючі та перспективні басейни й райони видобутку вугілля, нафти, природного газу, «сланцевого газу», торфу, горючих сланців.		Практична робота 4. Встановлення за картами (тектонічною, геологічною, фізичною) зв’язків між тектонічними структурами, рельєфом, геологічною будовою та корисними копалинами у межах України.		1
22	6	Рудні та нерудні корисні копалини: басейни, райони залягання та видобутку. Мінеральні води та грязі. Проблеми раціонального використання мінеральних ресурсів				1
23	7	Особливості геологічної будови, рельєфу та мінеральних ресурсів своєї  місцевості.				1
Тема 2. Клімат і кліматичні ресурси.						7
24	1	Кліматотвірні чинники: сонячна енергія, циркуляція атмосфери, підстильна поверхня, їх взаємодія. Розподіл сонячної енергії в атмосфері і на земній поверхні				1
25	2	Властивості повітряних мас, що впливають на територію України. Атмосферні фронти, циклони та антициклони				1
26	3	Кліматичні показники: температура,  вологість повітря,  опади,  коефіцієнт зволоження та їх розподіл в Україні.  Річний та сезонний хід кліматичних показників. Кліматична карта. Регіональні відмінності клімату. Кліматичні ресурси.		Практичні роботи 5. Визначення вологості повітря за заданими показниками.		1
27	4	Сезонні погодні умови та явища. Несприятливі погодно-кліматичні явища. Метеорологічна служба. Б. Срезневський  – організатор метеослужби в Україні. Прогноз погоди за даними  синоптичної карти, народними прикметами.		Практичні роботи 6 Визначення причин відмінностей кліматичних  показників  різних регіонів України за аналізом кліматичної  карти.		1
28	5	Вплив погодно-кліматичних умов на здоров’я і господарську діяльність людини. Охорона атмосферного повітря. Кліматичні особливості своєї місцевості.		Дослідження Прогнозування погоди за народними прикметами та порівняння з прогнозом в  інтернет-джерелах, ЗМІ		1
29	6	КОНТРОЛЬНА РОБОТА ЗА І СЕМЕСТР				1
Тема 3. Води суходолу і водні ресурси.						5
30	1	Склад вод суходолу. Поверхневі води. Річки. Будова річкової долини: річище, заплава, тераси, меандри, твердий стік				1
31	2	Основні річкові басейни та системи. Вплив рельєфу на річки. Характер течії. Падіння, похил річки. Вплив клімату на формування річкової системи. Живлення і режим річок, густота річкової мережі. Річковий стік, витрати води.		Практична робота 7. Зазначення на контурній карті назв найбільших річок,  озер, водосховищ, каналів, позначення боліт України.		1
32	3	Озера, їх типи, особливості водного режиму. Болота, їх типи і поширення, причини заболочення. Водосховища та канали				1
33	4	Підземні води. Основні артезіанські басейни. Водні ресурси України, шляхи їх раціонального використання та охорони				1
34	5	Води суходолу своєї місцевості.				1
Тема 4. Ґрунти та ґрунтові  ресурси.						2
35	6	Умови ґрунтоутворення, структура ґрунту, ґрунтові горизонти, родючість. Основні типи ґрунтів, закономірності їх поширення. Дослідження В. Докучаєва. Карта ґрунтів.		Дослідження Вплив людини на родючість ґрунтів		1
36	7	Ґрунтові  ресурси України. Ґрунти своєї місцевості. Зміни ґрунтів у результаті господарської діяльності людини. Заходи з раціонального використання й охорони ґрунтових  ресурсів.		Практична робота 8  Порівняльний аналіз різних типів ґрунтів України.		1
Тема 5. Рослинність						1
37	8	Різноманітність рослинності. Закономірності поширення рослинного покриву в Україні. Рослинні угруповання.  Червона та Зелена книги України. Рослинні ресурси, їх охорона і відтворення. Рослинність своєї місцевості				1
Тема 6. Тваринний світ України.						2
38	9	Різноманітність тваринного світу.   Закономірності поширення тваринного світу в Україні. Тварини, занесені до Червоної книги України. Вплив людини на тваринний світ. Тваринні ресурси України, заходи з  їх відтворення й охорони. Тваринний світ своєї місцевості.				1
39	10	Підсумково – узагальнюючий урок				1
Тема 7. Ландшафти України.
40	1	Ландшафт як просторово-цілісна система. Карта «Ландшафти». Дослідження К. Геренчука. Районування природних ландшафтів, їх відображення на картах. Антропогенні ландшафти.				1
41	2	Рівнинні ландшафти, їх різноманітність. Природні зони України: мішаних лісів, широколистих лісів.				1
42	3	Природні зони України: лісостепова, степова. Використання та охорона рівнинних ландшафтів.				1
43	4	Гірські ландшафти Українських Карпат,  особливості їх зміни з висотою, використання та охорона.				1
44	5	Гірські ландшафти Кримських гір,  особливості їх зміни з висотою, використання та охорона.				1
45	6	Природні умови і ресурси Чорного моря і Азовського морів, проблеми їх раціонального використання.				1
46	7			Практична робота 9. Складання порівняльної характеристики природних зон  України (за вибором).		1
47	8	Ландшафти своєї місцевості		Дослідження Ландшафти своєї місцевості, їх освоєння і використання. Виявлення ландшафтів у світі, що мають схожість з ландшафтами України		1
Тема 8. Природокористування.						4
48	9	Використання природно-ресурсного потенціалу України.  Основні види забруднень довкілля в Україні. Вплив екологічної ситуації на життєдіяльність населення.		Дослідження Зміни природи своєї місцевості під впливом діяльності людини		1
49	10	Природно-заповідний фонд України. Національна екологічна мережа. Природно-заповідні об’єкти своєї місцевості.		Практична робота 10. Позначення на контурній карті об’єктів природно-заповідного фонду України.		1
50	11	Моніторинг навколишнього середовища. Основні заходи щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони довкілля. Природокористування в умовах сталого розвитку		Дослідження  (на вибір) Вплив компонентів природи на здоров я людини		1
51	12	Підсумково – узагальнюючий урок				1
Розділ IV. Населення України та світу						13
Тема 1. Кількість населення в світі та Україні						3
52	1	Кількість населення в світі та Україні. Чинники, що впливають на кількість населення: природний рух, міграції. Зміна кількості населення в світі та Україні. Регіональні відмінності демографічних процесів. Дослідження   Чубинського. Демографічна політика.				1
53	2	Статево-віковий склад населення світу й України. Тривалість життя населення.		Практична робота 11. Аналіз статево-вікових пірамід України та окремих країн світу		1
54	3	Механічний рух населення: причини і види міграцій, основні напрямки міграційних потоків у світі та Україні. Українська діаспора. Міграційна політика.				1
Тема 2. Розселення.
55	4	Густота населення. Територіальні відмінності густоти населення в світі й Україні.		Дослідження Визначення регіонів України з найбільшою і найменшою густотою населення		1
56	5	Міські і сільські населені пункти. Критерії їх розмежування в Україні та країнах світу. Класифікація міст за кількістю населення та функціями. Міське і сільське населення.				1
57	6	Урбанізація, причини, що її зумовлюють. Міські агломерації. Мегаполіси. Світові міста. Відмінності в рівнях і темпах урбанізації в Україні і світі. Субурбанізація. Хибна урбанізація.				1
Тема 3. Етнічний склад населення.						2
58	7	Етноси. Найпоширеніші мовні сім'ї. Однонаціональні та багатонаціональні країни.				1
59	8	Національний склад населення України: особливості та регіональні відмінності. Національні меншини та етнічні групи, основні райони їх розселення				1
Тема 4. Релігійний склад населення.						1
60	9	Релігія як явище культури. Світові релігії. Регіональні відмінності релігійних вірувань в Україні				1
Тема 5. Зайнятість населення в світі й Україні.						3
61	10	Трудові ресурси. Кількість і якість трудових ресурсів				1
62	11	Економічно активне населення. Зайнятість населення. Проблеми зайнятості населення				1
63	12	Підсумково – узагальнюючий урок				1
64	13	КОНТРОЛЬНА РОБОТА ЗА І І СЕМЕСТР				1
Розділ V.  Природа та населення свого адміністративного регіону						5
65	1	Географічне положення, адміністративно-територіальний устрій, історія формування і розвитку.				1
66	2	Природа регіону. Особливості природних умов і ресурсів.				1
67	3	Населення регіону. Кількість та структура населення.				1
68	4	Населення регіону. Кількість та структура населення.				1
69	5	Природокористування. Об’єкти природно-заповідного фонду.		Дослідження (екскурсія) Ознайомлення з об’єктами природи своєї місцевості		1
70	6	Підсумковий урок				1

 

№ уроку   1                Дата____________                    клас_______

Тема:              Об’єкти вивчення і методи досліджень фізичної та суспільної географії      України.  Джерела географічної інформації.

Мета: 

• формувати знання про особливості об’єктів вивчення та методів дослідження фізичної та суспільної географії, розкрити питання про джерела географічної інформації;
• розвивати вміння працювати з різними джерелами географічної інформації, забезпечення оволодіння навиками роботи  з словниками та довідниками;
• виховувати почуття національної гідності, патріотизм.

Тип уроку: Урок засвоєння нових знань

Методи: розповідь з елементами бесіди, пояснювально-ілюстративний, частково-пошуковий, наочні, логічні.

Обладнання: географічні карти України та світу, атласи, словники, довідники, енциклопедія,  географічний журнал, програмні продукти.

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

МАТЕРІАЛИ    ДО УРОКІВ

Одним з найважливіших методологічних питань фізичної географії є визначення об’єкту і предмету науки. Незважаючи на значні досягнення географії  як науки, на сьогоднішній день немає єдино виробленого чіткого трактування даних понять. В словниках поняття об’єкт і предмет подаються, як синоніми. В окремих географічних роботах не подаються відмінності між даними поняттями А.Г. Ісаченко (1965), А.А. Краугліс (1979), та деякі інші.

Деякі з географів минулого, та сучасності розглядають поверхню Землі як об’єкт вивчення географії. Так, Ф. Ріхтгофен (1883) вважав задачею географії „вивчення твердої земної поверхні в зв’язку з гідросферою, атмосферою по чотирьох принципах: по формі, речовинному складу, неперервній зміні і походженню, причому керівною ниткою являється взаємні відносини трьох царств між собою і земною поверхнею”.

Одна група вчених основним об’єктом вивчення фізичної географії вважають географічне середовище (Григор’єв, 1966; Гвоздецький, 1979 і ін.). Основними положеннями їх поглядів є:

1.     Географічне середовище по об’єкту близька чи співпадає з географічною оболонкою.

2.     В географічне середовище не входить людське суспільство, але воно вивчається для людей.

3.     Географічне середовище спрямовує фізичну географію на взаємозв’язок з практикою народного господарства.

4.     Географічне середовище сприяє інтеграції географічних наук.

Інша група вчених (МІльков, 1967; Калєснік, 1955; Арманд, 1975 та ін.) не признає географічне середовище об’єктом вивчення географії, наводячи наступні докази:

1.     Термін „географічне середовище” є філософським і переносити його в природничу науку не можна.

2.     Географія вивчає такі ділянки географічної оболонки і такі етапи розвитку, де людини не було.

3.     Географічна оболонка може бути середовищем, але це лиш одна з її властивостей (Мільков, 1967 р., с.11)

4.     Не весь зміст географії пов’язаний з суспільством (Арманд, 1975, с.17).

5.     Визнання, що географічне середовище є предметом вивчення фізичної географії, вносить плутанину в науку, оскільки придає подвійності в розумінні самого географічного середовища і надає поняттю предмету фізичної географії недоцільного відтінку антропоцентризму (Ісаченко, 1971, с.324)

Більшість вчених географів об’єктом вивчення фізичної географії визначають географічну оболонку Землі. Вперше досить чітке визначення географічної оболонки було подане І.П. Броуновим (1910, с.1-2). Пізніше дане вчення було розвинуте Григор’євим, Калєсніком, Армандом та ін.

Географічна оболонка – це планетарно-природний комплекс, компоненти якого (атмосфера, гідросфера, літосфера, біосфера) взаємо проникаючи знаходяться в глибокій взаємодії, яка відбувається при участі сонячної енергії та в меншій мірі енергії Землі.

Предметом науки в загальному і географії зокрема є сума знань про реальний об’єкт. Таким чином велика кількість географів предмет дослідження ототожнюють із завданням дослідження (що саме необхідно вивчати). Відповідно за предмет дослідження приймаються компоненти географічної оболонки (вода, повітря, рослинний і тваринний світ), чи певні природні комплекси.

Аналізуючи праці географів на наш погляд варто б виділяти в фізичній географії загальний і конкретні об’єкти дослідження. Загальним предметом дослідження повинна бути географічна оболонка в цілому. Конкретними об’єктами виступають сфери географічної оболонки (атмосфера, гідросфера, біосфера, літосфера), природно-територіальні комплекси різних рівнів, що вивчаються тими чи іншими фізико-географічними науками (кліматологією, гідрологією і тд.). Під предметом фізичної географії повинна виступати геопросторова організація географічної оболонки чи окремих її частин, сфер, природних комплексів. Під геопросторовою організацією слід розуміти:

· взаєморозташування об’єктів в двомірному просторі земної поверхні;

·  наявність просторових зв’язків між розташованими у межах земної поверхні об’єктами;

· існування природних територіальних комплексів різного рівня;

· функціонування  природних утворень в часі, що полягає в зміні їх станів.

Методи фізичної географії

1. Географічним (хорологічним) методом розуміють сукупність конкретних методів що вивчають просторові зв’язки і закономірності. Великий вклад в розвиток даного методу вніс А. Геттнер (1930), який вказує що території Землі не існують відокремлено, а утворюють цілісні природні комплекси, або системи. Н. Баранський (1938) ввів поняття „географічне мислення”, під яким розуміється по-перше, прив’язаність до території, по-друге, комплексний підхід до вивчення природних компонентів. Вивчення просторово-часових географічних закономірностей передбачає виявлення просторових закономірностей в розподілі географічних об’єктів та явищ на земній поверхні і їх зміни в часі.

2. Історичний метод в географічних дослідженнях. Географічний метод не може бути використаний без врахування часових особливостей. Особливо велика роль історичного методу при вивчені змін клімату, рослинного покриву та тваринного світу. Великий вклад в розвиток даного методу вніс А. Григор’єв (1966), який ввів поняття „єдиного географічного процесу”.

Пояснити вплив процесів на Землю: геологічні, космічні, екзогенні, грунтові, кліматичні, гідрологічні, кріогенні, біогенні, комплексні (фізико-географічні)

3. Порівняльний метод в географічних дослідженнях. Використовувався ще Ератосфеном. Був описаний Б. Варенієм (1718), який описав і порівняв окремі явища на Земній поверхні і пояснив їх. Найчастіше на сьогоднішній день використовується при фізико-географічних, чи палеогеографічних дослідженнях.

4. Системний підхід і його використання в географічних дослідженнях. Загальне захоплення ідеями системності, цілісності розпочалося в 60-70-х роках.

5. Покомпонентний метод

6. Математичничні методи.

7. Екологічні методи.

8. Фізичні методи.

9. Хімічні методи.

Напрямки використання хімії і фізики в географії:

· вивчення взаємовідносин полів і тіл в географічній оболонці;

· вивчення фазових станів і фазових переходів речовини в геосистемах;

· вивчення ролі законів термодинаміки і функціональної організації геосистем.

 

в)Уточнення та розширення інформації

       Як вам уже відомо, природні компоненти, їх поєднання на певних територіях у природні комплекси, відмінності компонентів і комплексів у просторі вивчає природнича гілка географічної науки – фізична географія. Однак ви вже мали змогу переконатися, що суто природних комплексів, які не зазнали б впливу людини, в світі залишається дедалі менше, а в багатьох країнах (у тому числі й Україні) їх майже не залишилося. Людське суспільство своєю діяльністю перетворює природні ландшафти в природно-антропогенні, а географічну оболонку – у так звану ойкумену. Суспільство й заселена ним територія є об’єктами вивчення суспільної гілки географічної науки – економічної і соціальної географії.

      Людина, яка є частиною біосфери й водночас наділена розумом і волею, має не тільки матеріальні, але й духовні потреби. З метою створення різнобічних умов свого життя люди взаємодіють з природним середовищем території, а також між собою. В результаті цього складається система зв’язків і відносин між ними, тобто людське суспільство. Його елементами є різноманітні людські об’єднання – соціальні групи, колективи, політичні партії, громадські та державні організації, народи, нації. Суспільство також можна розглядати як сукупність населення та різних сфер його життєдіяльності – економічної, соціальної, політичної та ін. Ойкумена – це та частина географічної оболонки, яка заселена й освоєна людиною або іншим чином залучена в орбіту життя суспільства. В ойкумені складаються різні форми територіальної організації суспільства – від невеличких поселень до держав і міждержавних об’єднань.

Економічна і соціальна географія вивчає територіальну організацію суспільства та його складових частин – населення та економічної, соціальної, політичної сфер. Цю географічну науку називають ще суспільною географією, що найбільш повно відображає її зміст. Суспільна географія, як і фізична, досліджує свій об’єкт на різних територіальних рівнях – загальносвітовому (глобальному), регіональному, державному. А тому існує економічна і соціальна географія світу, Євразії, Європи, України.

Отже, тематика суспільної географії надзвичайно широка. Вивчення економічної і соціальної географії своєї держави має важливе значення для пізнання і розуміння об’єктів, явищ і процесів, що нас оточують учасниками яких часто ми є самі.

Актуальність суспільної географії України останнім часом зросла у зв’язку з тими глибокими змінами, яківідбуваються в українському суспільстві. На початку 90-х рр. XX ст. Україна здобула незалежність і вступила у перехідний період соціально-економічного розвитку, під час якого відбувається злам старих суспільних відносин і створення нових політичної та економічної систем. Ці перетворення складні і досить суперечливі, часто подібні до тих, що відбуваються в сусідніх країнах, або ж мають свої національні особливості. Крім того, вже тривалий час в Україні існують проблеми народонаселення й екології, які по-різному проявляються на тій чи іншій території країни. Зорієнтуватися у всьому цьому допомагає суспільна географія України. Вона також знайомить з місцем нашої держави у системі світового суспільного розвитку, показує її на тлі глобальних проблем людства.

 «Є різні науки, що можуть нас навчити чого потрібно про Україну. Однак, мабуть, найважливіша між ними – це географія України. Географія обіймає всі найважливіші відомості про землю і народ, що її заселює.»

Степан Рудницький, 1921 р.

 Оскільки об’єкти дослідження суспільної географії дуже різноманітні, то вона охоплює низку галузей. Так, географія населення досліджує особливості та закономірності територіальної організації населення, його відтворення та структуру. Соціальна географія вивчає територіальну організацію сфери послуг, споживання населення, способу його життя, духовної сфери тощо. Економічна географія, об’єктом якої є виробнича сфера суспільства та окремі її галузі й підгалузі, найбільш поділена. Наприклад, у географії промисловості розрізняють географію паливно-енергетичної, металургійної промисловості, машинобудування та інших галузей, у географії сільського господарства – географію рослинництва і географію тваринництва. Політична географія вивчає адміністративно-територіальний устрій держави та географію громадсько-політичних рухів.

Соціально-економічна географія пов’язана з великою кількістю наук. Найтісніші зв’язки вона має з фізичною географією, яка дає їй дані про природно-ресурсні можливості території, особливості територіальної організації природного середовища, природно-територіальні комплекси тощо. Із суспільних наук найбільше значення для географа мають економіка, суспільствознавство, демографія, політологія, історія, статистика та ін. З кожної з них дослідник черпає необхідну інформацію про той чи інший об’єкт,  використовує методи дослідження, характерні для різних наук.

 

ІV. Узагальнення та систематизація знань

V. Підсумок уроку

V І. Домашнє завдання

 № уроку        2               Дата____________                    клас_______

Тема:  Географічні відомості про територію України в минулому.  Дослідження  Геродота, Г. Боплана,  С. Рудницького. Сучасні географічні дослідження

 

Мета: 

•  розкрити особливості дослідження України в минулому, з’ясувати питання про сучасні географічні дослідження природних умов та ресурсів України, показати роль Геродота, Г. Боплана,  С. Рудницького у становленні та розвитку географічної науки;
• розвивати вміння  аналізувати, порівнювати, а також вміння роботи з різноманітними  джерелами географічної інформації;
• виховувати патріотичну свідомість шляхом ознайомлення учнів з іменами та біографіями видатних учених, що створювали географію, зокрема видатних українських географів.

Тип уроку:                           Комбінований

Методи: бесіда, частково – пошуковий, логічні (аналіз, порівняння, узагальнення), пояснювально-ілюстративний.

Обладнання: атласи, Фізична карта України, енциклопедія, презентації до теми.

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

МАТЕРІАЛИ ДО УРОКУ

Перші географічні відомості про Україну належать стародавнім грекам. Так, Геродот (бл. 484 – бл. 425 рр. до н. е.) описав природні умови півдня України і життя скіфів, які заселяли цю територію. Цю територію описував також Гіппократ (460-370 рр. до н. е.). 

   Описи півдня України наводять у своїх працях видатні античні географи Страбон (66 р. до н. е. – 20 р. н. е.)„ Птолемей (90 – бл. 160 рр.), римський натураліст Пліній Старший (23-79 рр.). Україна згадується в описах візантійських та арабських мандрівників у Х ст. 

Важливі відомості географічного змісту містяться в літописах Київської Русі, зокрема "Повісті минулих літ". Тут називаються географічні об'єкти України, описуються природні явища. 

   У Київському літописі 1187 р. вперше згадується і назва Україна на означення Переяславської, Київської і Чернігівської земель. 

   Перші карти української території були видані в Європі у 1482 р. разом з "Географією" Клавдія Птолемея і перевидавались багато разів. 

   У 1650 р. французький інженер і військовий картограф Г. Л. де Боплан видав книжку "Опис України". У ній зазначалось, що Україна займає територію "від меж Московії до Трансільванії". Там же містилися карти України, виготовлені на основі топографічних знімань. Карти Г. Л. де Боплана були досить детальними, тому перевидавалися в XVII ст. і в першій половині XVIII ст. 

   У дальшому розвідуванні природних умов і ресурсів України мали значення відкриття Г. Капустіним родовищ кам'яного вугілля в Донбасі (1721 р.), вивчення родовищ залізних руд в долині р. Саксагані академіком Академії наук і мистецтв у Петербурзі В. Зуєвим (1781-1782рр.) і його ж опис природних умов, населення і господарства Лівобережної України і Причорномор'я. В 1793-1794 рр. Україну досліджували експедиції академіків П. Палласа та І. Гюльденштедта, які вивчали грунти, рослинність, тваринний світ. 

   Значний внесок у вивчення географії країни зробили вчені Київського, Львівського, Одеського, Харківського університетів. У 1873 р. в Києві було створено Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, до якого ввійшли такі відомі представники української інтелігенції, як Г. Ґалаґан, В. Антонович, Ф. Вовк, М. Драгоманов, П. Житецький, М. Лисенко та ін. Одним із засновників і керівників його був видатний етнограф і географ П. Чубинський, відомий тепер і як автор тексту національного гімну "Ще не вмерла Україна". Експедиція під його керівництвом досліджувала Україну, результати були видані під назвою "Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край" (1872-1878 рр.). 

   У вивченні природних умов України, зокрема й" рельєфу і геологічної будови, клімату, грунтів і рослинності, значну роль відіїрали дослідження таких відомих природознавців, як II. Броунова, В. Докучаєва, О. Карпінського, О. Воєйкова, А. Краснова, Г. Танфільєва та ін. 

   У 1918р. в Києві було засновано Академію наук України, вчені якої досліджували природні умови і ресурси, господарство і населення нашої держави. Засновником і першим президентом Академії наук України був академік В. Вернадський (1863-1945), який розвинув вчення про біосферу, про роль живої речовини в житті Землі; його праці відіграли важливу роль у розвитку геохімії, охорони природи, ландшафтознавства, палеогеографії. Він очолював комісію з вивчення природних багатств України. Одним із засновників Академії наук України був також географ і геолог П. Тутковський – професор Київського університету. Він розробив першу схему природно-географічного районування України, видав підручник "Загальне землезнавство". До основних елементів кожного з виділених ним на території України краєвидів П. Тутковський включав також сільське господарство, побут. 

Степан Рудницький (1877–1937) був представником антропогеографічного напряму в соціально-економічній географії, який насамперед звертає увагу на географію людини та її зв’язок з природним середовищем. У 1914 р. він опублікував першу в нашій країні велику працю із соціально-економічної географії під назвою “Коротка географія України. Антропогеографія”. У роки Першої світової війни С. Рудницький став основоположником політичної географії України. Продовжувачем антропогеографічного напряму згодом став  Володимир Кубійович (1900–1985).

Костянтин Воблий (1876–1947) представляв економічний напрям суспільної географії, що був панівним у Росії, а потім – у СРСР. Основна увага там зосереджувалася на географії господарства, а людина розглядалася здебільшого як чинник його розвитку та розміщення.

Розвиток соціально-економічної географії в Україні у другій половині ХХ ст. був пов’язаний з такими ученими, якОлексій Діброва, Опанас Ващенко, Максим Паламарчук та ін. У наш час дослідження в даній галузі знань проводять вчені Інституту географії Національної академії наук України (Київ), Львівського, Київського, Одеського, Чернівецького університетів та інших наукових і навчальних закладів України.

 в)Уточнення та розширення інформації

 

ІV. Узагальнення та систематизація знань

Економічна і соціальна географія є суспільною гілкою географічної науки, яка вивчає територіальну організацію суспільства та його складових частин – населення, економічної, соціальної, політичної сфер.

Економічна і соціальна географія тісно пов’язана з фізичною географією та економікою, суспільствознавством, демографією, політологією, історією, статистикою.

Як окрема галузь знань економічна і соціальна географія була започаткована у другій половині ХІХ ст.; в Україні її розвиток пов’язаний з іменами С. Рудницького, К. Воблого, В. Кубійовича, О. Діброви, О. Ващенка, М. Паламарчука та інших учених.

 

V. Підсумок уроку

 

V І. Домашнє завдання

 

 

 

РОЗДІЛ І. Географічна карта та робота з нею                                   

№ уроку   3                 Дата____________                    клас_______

Тема: Зображення України в  картографічних творах. Елементи карти, картографічні проекції та види спотворень на географічних картах.

Мета:

•  формувати знання про особливості зображення України на картах, розкрити питання про елементи  географічних карт, з’ясувати основні риси створення картографічних проекцій та види спотворення на  різних видах географічних карт;
• розвивати вміння розпізнавати картографічні проекції та визначати основні види спотворення на картах;
• виховувати інтерес до географічної науки.

Тип уроку: Урок засвоєння нових знань

Методи: пояснювально – ілюстративний, розповідь з елементами бесіди, частково – пошуковий, дослідницький

Обладнання:   атласи, Фізична карта України, Фізична карта світу, Політична карта Європи, Політична карта світу.

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Під час вивчення попередніх курсів географії, історії ви вже познайомились з багатьма картами. Якщо під час відповіді на питання учителі вам дозволяють користуватися картою, ви полегшено зітхаєте. Сьогодні ви дізнаєтесь, як саме створюються карти, як виявити спотворення, що обов’язково виникають на картах.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

    Важливими носіями інформації і джерелами знань про різні території є географічні карти. Географічна карта – це узагальнене зменшене зображення земної поверхні на площині, виконане у певному масштабі за допомогою умовних знаків. Карти є моделлю реальної дійсності.. Вони показують розміщення, властивості і зв'язки різних природних і суспільних об'єктів та явищ. Карти складаються за результатами польових знімань, за іншими картографічними джерелами, аеро- і космічними зйомками, статистичними і літературними даними. Будь-яке географічне дослідження починається з ознайомлення з уже існуючими для даної території картами і закінчуватися створенням нових для неї карт. Як ви вже знаєте, карти бувають різних видів.

Призначення географічних карт таке різноманітне, як різноманітні й сфери людської діяльності. Їх використовуються, наприклад, у наукових дослідженнях, різних галузях господарської діяльності, військовій справі, застосовуються як навчальні посібники у школах, як путівники в туристичних подорожах. За допомогою карт нині вирішують багато практичних завдань: завбачують погоду, прокладають маршрути руху суден і літаків, проектують будівництво об'єктів та освоєння сільськогосподарських земель, здійснюють природоохоронні заходи і роблять розвідку родовищ корисних копали тощо.

 

     Історія зародження карти сягає в далеке минуле, коли люди ще не мали писемності. Вік деяких знайдених на скелях, на дереві чи мамонтовій кістці карт сягає 10-15 тис. років. Це свідчить про велику роль карт в житті давніх людей. Чи змінилась роль карти в житті людини в наші дні?

 (Учні наводять приклади, де використовуються карти в наші дні).

 Наукові витоки картографії беруть початок в античній Греції. На перших картах давні греки зображували Землю у вигляді плоского кола, оточеного водою. Першим, хто побудував сітку паралелей і меридіанів і на їх основі склав карту Землі був Ератосфен. Але батьком картографії вважають Птоломея, що жив у м. Олександрія у ІІ ст.. На його карті були позначені усі відомі на той час землі і для 100 об’єктів були визначені координати. За цією картою плавав Колумб.

 Недоліком усіх цих карт було не тільки те, що не були позначені  всі існуючі на Землі географічні об’єкти, були спотворені площі материків і країн, а й не можливо було точно визначити відстані, напрями, кути.

     Першим, хто створив математично точну модель Землі на площині був Герард  Меркатор, якого і сьогодні називають королем картографії.  

Проектування земної поверхні на площину має безліч труднощів.  Тому поверхню Землі або її частин вирішили проектувати на яку-небудь допоміжну геометричну поверхню.

 

• Які ж допоміжні геометричні поверхні використовуються у картографуванні?  

 Картографічні проекції в залежності від виду використання допоміжної геометричної поверхні називаються азимутальними, циліндричними, конічними і поліконічними.

Циліндричні проекції як допоміжну геометричну поверхню використовують бокову поверхню циліндра, дотичну до еліпсоїда Землі (геоїда). Лінія дотику – це лінія нульових спотворень.

Конічні проекції як допоміжну геометричну поверхню використовують бокову поверхню конуса. Тут теж існує лінія нульових спотворень. В поліконічних проекціях градусна сітка глобуса переноситься на бокові поверхні кількох конусів, які потім за певними математичними правилами розгортаються у площину.

Азимутальна проекція як допоміжну геометричну поверхню використовує площину, дотичну до еліпсоїда(геоїда).  Точка дотику – це точка нульових спотворень.

Робота з атласом: Визначити в яких проекціях створені карти в атласі для 8 класу.

Прийом «Географічна лабораторія»

Картографічна проекція	Характерні ознаки та способи використання
Циліндрична
Конічна
Азимутальна

 Учні виконують роботу в зошиті. За допомогою тексту підручника заповнюють таблицю.

Після виконання роботи робиться висновок.

  Поверхню кулі та еліпсоїда  неможливо розгорнути на площині без розривів, тому на картах завжди є певні спотворення — довжин ліній, кутів, площі і форми географічних об'єктів. Чим більша площа зображуваної поверхні, тим більшими є спотворення на карті. На планах і великомасштабних картах спотворення практично не помітні. Але на картах з дрібним масштабом вони значні. Довжини і площі у різних місцях карти неоднакові, тому зображуючи земну кулю, необхідно враховувати її кривизну. Для цього і вдаються до картографічних проекцій. Завдяки їм можна уникнути спотворень.

Залежно від характеру і розмірів спотворень проекції поділяють на рівнокутні, рівновеликі й довільні.

Рівнокутні проекції зберігають без спотворень кути і форми малих об'єктів, проте в них деформуються довжини ліній і площі об'єктів. За картами, створеними в рівнокутній проекції, зручно прокладати маршрути суден і літаків, оскільки виміряні на таких картах кути точно відповідають кутам на місцевості, які визначаються за допомогою приладів.
Рівновеликі проекції точно відображають площі, але форми об'єктів і кути в них надто спотворені.
Довільні проекції мають усі види спотворень, але вони розподілені на карті найбільш вигідним чином. Наприклад, є проекції з мінімальними спотвореннями в центральній частині, але вони різко зростають на краях карти. Серед довільних проекцій виділяють рівнопроміжні, в яких немає спотворень довжин в одному з напрямків (уздовж меридіанів чи паралелей).
Картографічні проекції розрізняють також за видом допоміжної поверхні, яку використовують при перенесенні зображення з еліпсоїда або кулі на площину карти.  

    Найчастіше користуються циліндричними проекціями, коли проектування з кулі здійснюють ніби на поверхню циліндра.

 Конічні проекції використовують тоді, коли допоміжною поверхнею є конус, азимутальні — коли карту створюють безпосередньо на площині.

в)Уточнення та розширення інформації

Для створення географічних карт території України використовують конічну проекцію. Масштаб, зазначений на карті, зберігається на всіх меридіанах і паралелях, уздовж яких конус перетинається глобусом. Вони проходять на однаковій відстані від середньої для території України паралелі. На картах з такою проекцією можна вимірювати кути, відстані, площі, оскільки вони мало спотворюються.
▼ Картографічна генералізація. Для зображення на картах територій, об'єктів, процесів і явищ їх генералізують, тобто узагальнюють залежно від виду карти,  масштабу та призначення. На це істотно впливає насамперед масштаб карти. Так, території, що має на місцевості площу 1 км², на карті з масштабом 1:100000 відповідатиме 1 см2, з масштабом 1:1 000 000 — 1 мм². Отже, об'єкти, зображені на великомасштабній карті, графічно неможливо відобразити на картах з дрібним масштабом. Тому, переходячи до дрібних масштабів, вибирають найважливіші об'єкту що можуть бути зображені в масштабі певної карти. При цьому спрощують форми об'єктів, вирівнюють контури берегових ліній, кордонів, річкових русел тощо.
 

ІV. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда
1. Проаналізуйте можливості різних видів картографічних проекцій.
2. Яка з картографічних проекцій є оптимальною для зображення на картах території України? 
3. Чи будуть спотвореними кути та площа України на карті світу в циліндричній проекції? 4. Де будуть найменшими спотворення на карті України в конічній проекції?

5. Поміркуйте, чи спотворюватимуться кути та обриси географічних об'єктів, якщо Україну зобразити на кулі діаметром 120 мм в масштабі 1 : 5 000 000.

V. Підсумок уроку

Підведемо підсумок.

• На  картах існують спотворенні кутів, площ, форм, відстаней.
• За характером спотворень проекції бувають....
• Проектування земної поверхні на площину здійснюється за допомогою допоміжної геометричної поверхні. За способом побудови проекції бувають...

 

V І. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал у підручника.
2. За допомогою умовних знаків та масштабу зобразити план маршруту:

1в) від школи додому;

2в) з дому до школи.

Матеріали до уроку.  Зображення України в картографічних творах.   

Картографічні твори є пам'ятками з історії науки й техніки, оскільки містять кілька пластів унікальної інформації. Ідеться про території країн, їх зміни, відповідні складові адмінподілу на різних континентах з їх назвами, тобто означенням окремих географічних об'єктів - від міст та інших поселень до шляхів сполучення і водних артерій. На багатьох картах позначені гірські та лісові масиви, а в ряді випадків намальовані на маргінесі й зображення представників тваринного світу, людські постаті в національному одязі, герби країн, території, які час від часу змінювали приналежність до державних утворень тощо. 

 

Оскільки карти в період свого безпосереднього функціонального життя покликані були давати уявлення подорожуючим щодо особливостей навколишнього світу, фіксувати на площині наявні країни, то їх укладачі намагалися внести до них якомога більше відомостей, які дозволяли зрозуміти найхарактерніші ознаки територій, що картографувалися. Тут варто наголосити на особливостях картографічних творів як джерела: вся вміщена в них інформація відбивала тільки відомості, знані виключно на момент створення креслень, тобто карта мала чітко визначений час як джерело вивчення. 

 

 

  

 

Західна Україна на картах вчених західної діаспори

Так історично склалося, що багато українців були змушені виїжджати за межі України і працювати за кордоном. Виділяють три основні хвилі української еміграції на захід: перша – в добу бездержавності (кінець XVIII – початок ХІХ ст.); друга – міжвоєнна (1917-1939 рр.); третя –у роки Другої світової війни та після неї.

Характерною рисою двох останніх хвиль еміграції було те, що терени нашої держави залишали цвіт її нації. У даний час українці за кордоном є однією з найчисленніших діаспор у багатьох країнах заходу.

Учені-емігранти вносили вагомий внесок у розвиток освіти, науки, культури і мистецтва як українців, так і народів тих країн, де вони осіли. Це стосується також і ряду талановитих вчених-географів, які і за кордоном продовжували досліджувати свій рідний край. До них належать Олександр Цинкаловський, Степан Рудницький, Володимир Кубійович, А.Маліцький, Ф.Угорчак, А.Халубінська, Ю.Чижевський, В.Мігач, О.Косіба та інші.
Зупинимося лише на біографії тих вчених, які займалися дослідженням, а зокрема картографуванням, Західної України.

Степан Львович Рудницький (1877 – 1937) – академік АН України. Брав участь у національно-визвольній боротьбі на боці Західно-Української Народної Республіки. Працював у вузах Львова, Кам’янця-Подільського, Відня, Праги, Харкова. В Празі викладав в Українському вільному університеті, Українському педагогічному інституті. Досліджував фізичну географію Західної України.

Степана Рудницького можна вважати взагалі першим географом-картографом. До Рудницького Україна, як географічна, а тим паче національно-територіальна цілісність, картографічно зовсім не відображалася. Картографічні німецько-, польсько- чи російськомовні фрагменти її території не могли дати повної і детальної характеристики.

С.Рудницький опрацював різноманітні аспекти картографічної справи:–

обґрунтував питання семіотики (науки про знакові системи) картографічних моделей, як одного з видів знакових моделей взагалі;–

розробив настінні карти України, материків, півкуль, світу.

С.Рудницький вперше ставить проблему розробки і видання карт і атласів для народної школи, середніх спеціальних закладів і вузів. Він також першим поставив питання про підготовку комплексного географічного атласу України. Цей атлас мав включати як загальні, так і тематичні карти.

Не всі ідеї в галузі картографії вдалося втілити С.Рудницькому за життя. Проте під його керівництвом і авторством було видано велику кількість настільних і стінних карт.

1918 р. – перша настінна карта України (“Стінна фізична карта України”) М 1:1 000 000, видана у Львові.

1907 р. – перша українська карта світу (“Карта півкуль Західної і Східної“), видана у Відні.
1919-1920 рр. – настінні карти Європи, Азії, Північної Америки, Південної Америки та Африки. Видані у Відні.

У 1926 р. у Відні С. Рудниицький видав німецькою мовою карти Східної Галичини і Володимирщини.
Також дуже багато наукових праць С.Рудницького ілюстровано географічними картами.

Можна з впевненістю говорити, що вклад С.Рудницького в картографічну науку України неоцінимий. Він був не лише фундатором української наукової картографії, але особливо картографії україномовної. І хоча у нього небагато карт присвячено Західній Україні, але їх поява у той час мало важливе наукове і політичне значення.

Одне з визначних місць серед когорти вчених-емігрантів, які займалися вивченням Західної України, а зокрема картографуванням Волині, належить Олександру Цинкаловському.
Володимир Михайлович Кубійович (1900 – 1985) – загальнознаний світовою науковою громадскістю географ, демограф і картограф, головний редактор 10-томної “Енциклопедії Українознавства” На протязі 1928 – 1939 рр. працював доцентом Краківського університету, з 1940 р. – професор Вільного університету у Празі.

Разом з колективом авторів видав такі широко відомі узагальнюючі народознавчі праці, як “Атлас України і сумежних земель” (1937 р.), “Географія України і суміжних земель” (1938 р.). В.Кубійович є автором цілого ряду статей з проблем географії України в енциклопедіях багатьох країн.

Дослідження В.М.Кубійовича присвячені життю і особливостям розвитку населення Західної України. У своїй 10-ти томній “Енциклопедії Українознавства” він представляє загальну фізичну карту Волині, адміністративну карту Галичини, економічну карту Буковини та Галичини.

Варто відмітити, що Західну Україну на картах зображали не лише вчені-географи. Для цієї території були складені історичні карти, геологічні, ботанічні, кліматичні та інші.

 

 

 

№ уроку      4                 Дата____________                    клас_______

Тема:  Способи зображення географічних об`єктів та явищ на картах.

                                        Класифікація карт

Мета: 

•  формувати знання про особливості  зображення географічних об’єктів і явищ на картах, розкрити питання про основні види карт та їх призначення, з’ясувати питання про класифікацію карт та їх призначення;
• розвивати вміння визначати основні способи зображення географічних об’єктів і явищ на картах,формувати навики роботи з різними видами  тематичних карт;
• виховувати наполегливість, працьовитість.

Тип уроку:                           Комбінований

Методи: дослідницький, пояснювально – ілюстративний, бесіда, частково – пошуковий, логічні.

Обладнання: атласи, різні види географічних карт.

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

На картах можна не тільки відобразити майже таку саму кількість географічної інформації, що й у підручнику, але й зробити її наочнішою, а головне — «прив’язати» до моделі території. Слухаючи прогноз погоди по радіо, досить важко збагнути загальну картину погодних змін на території, наприклад всієї України. А подана інформація в телевізійному варіанті (демонстрація карти території з анімаційним відображенням змін погодних процесів) сприймається легше, якщо розуміти її «мову»…

ІV. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

Способи зображення об'єктів і явищ на картах. Для створення карт використовують умовні знаки.

Масштабними (контурними) знаками відображають реальні обриси об'єктів (озер, боліт, луків, лісів, населених пунктів). 
Позамасштабні знаки використовують для зображення тих об'єктів і явищ, які не можуть бути відображені в масштабі певної карти. Ними можуть бути джерела мінеральних вод, археологічні та інші пам'ятки, аеропорти, яри, вулкани, корисні копалини тощо.
Лінійними знаками зображують кордони, річки, трубопроводи, тектонічні розломи, шляхи, маршрути подорожей чи експедицій, межі зледеніння тощо.
Пояснювальні знаки (підписи, цифрові характеристики) використовують для зображення на картах. Наприклад, д. позначення переважаючої породи лісу з одночасним поданням кількісної характеристики (висоти дерев та ін.).

  Способом значків показують місця об'єктів, процесів : явищ у масштабі карти. Прикладами є позначення несприятливих природних процесів (лавиноутворення, заболочування, підтоплення), що відбуваються на рівнинній території. Позамасштабними значками зображують окремі форми рельєфу (печери, соляні куполи), родовища корисних копалин. Значками руху (стрілками) показують напрямки морських течій у морях, переважаючих країною вітрів.

   Способом картодіаграм показують запаси природних ресурсів у межах територіально-адміністративних одиниць, річкових басейнів, природних зон. Так, на карті водних ресурсів України стовпчикові діаграми ілюструють об'єми водосховищ і ставків. їх доповнюють кругові діаграми, що характеризують об'єм водосховищ Дніпровського каскаду та господарське використання водних ресурсів. Діаграми можуть накладатися на карту, де вже відображено інші показники способом якісного фону.
На картограмах за допомогою штрихів або забарвлення відображають середню інтенсивність поширення процесів на певній території. Для їх характеристики використовують шкалу, що показує зміну показників. В атласі «Географія України» цей спосіб застосовано для складання кліматичних, гідрологічних карт, а також карт забруднення навколишнього середовища.

   Спосіб якісного фону застосовують на картах природних умов. За допомогою кольорів, штрихів зображують поширення гірських порід різного віку, тектонічних структур, форм рельєфу, ґрунтів, ландшафтів тощо.

   Способом ареалів зображують межі поширення однакових за походженням порід і форм рельєфу, ландшафтів, нафтогазоносних областей, опадів, «сприятливих природних процесів. Ареали зображують суцільними лініями або пунктиром, штрихами чи кольором. На картах природних умов України спосіб ареалів застосовують виділення соляних куполів, кам'яновугільних, залізорудних басейнів тощо.

   Способом ізоліній зображують процеси та явища з однаковими кількісними показниками. Так, ізогіпси фіксують однакові висоти земної поверхні, ізобати — морські глибини, ізотерми — середні річні, січневі та липневі температури. Ізолініями позначають також розпол опадів, температуру і солоність води в морях.
Знання способів зображення географічних об'єктів, процесів і явищ на картах допомагає читати і розуміти їх.

в)Уточнення та розширення інформації

Головна властивість кожної з карт — наочне й точне відображення головного просторового положення об'єктів, їхньої форми й розмірів. Географічні карти містять приблизно у десятки тисяч разів більше інформації, ніж аналогічний за форматом з наповненням аркуш тексту. Цю властивість карт називають інформативністю.

 

Класифікація карт

Робота з картою.

1. Перед вами 2 карти: одна в масштабі 1: 500 000, а друга – 1: 10 000 000. Яка з них має більший масштаб і у скільки разів?
2. До яких груп карт ви віднесете наступні карти: карту масштабом 1: 100 000, карту масштабом 1: 500 000, карту масштабом 1: 10 000 000?

 

ІV. Узагальнення та систематизація знань

Використовуючи основні способи зображення географічної інформації  ви повині власними силами  скласти карту невідомого острова.

Робота буде проводитись в групах. Кожна група складає одну карту, а разом у нас вийде справжній атлас.

Завдання для груп:

1 група.

в Південному морі  розташований чудовий острів з трьома морськими містами: Арс, Тиль, Енськ, які є центрами адміністративних районів: Арського, Тильського, Енського.

2 група.

Західне узбережжя острова зайняте посівами бавовни, а на півдні ростуть окремі пальмові гаї.

3 група.

В м. Арс працюють підприємства Машинобудівної, легкої і харчової промисловості, в м. Енськ – тільки машинобудівної і легкої, а в м. Тиль – легкої і харчової.

4 група.

Із населеного пункту Рені, що розташований в центрі острова, прокладені нафтопроводи у м. Арс і Енськ.

5 група

Напрям морської течії в районі острова проходить з півночі на південь, а переважаючі вітри дмуть з південного заходу на північний схід.

6 група

Середня температура січня в різних місцях острова різна: в районі міста Арс +5°, м. Тиль +8°, Енська +10°.

7 група

Зайнятість населення в різних районах різна. В Арському районі 80% населення зайнята у промисловості і 20% у сільському господарстві, в Тильському районі відповідно 50% і 50%, в Енському районі 20% і 80%.

8 група

населення острова розміщене нерівномірно. Щільність його на 1 кв км становить  в Енському районі до 10 чол., в Тильському – від 10 до 20, в Арському – від 20 до 40 чол на кв км..

Групи вивішують на дошці результати своєї роботи і пояснюють, які способи зображення географічної інформації вони обрали і чому. Інші групи уточнюють, доповнюють.

 

V. Підсумок уроку

1. Назвіть способи зображення об'єктів, процесів і явищ на карті.
2.  Який спосіб ви можете запропонувати для зображення суцільних лісонасаджень сосни в степу

3. Фахівці яких професій використовують у своїй професійній ді­яльності карти?

V І. Домашнє завдання

1.Опрацювати відповідний матеріал у підручнику

2. За допомогою умовних знаків та масштабу зобразити план своєї городньої ділянки.

3. Окремим учням підготувати повідомлення про картографування території України Гійомом Левассером де Бопланом .

 

№ уроку        5                                 Дата____________                    клас_______

Тема:  Навчальні карти й атласи. Національний атлас України, електронні карти. Картографічні  інтернет-джерела. Геоінформаційні та  сучасні навігаційні системи

Мета: 

•  розширити знання учнів про різні види географічної інформації, з’ясувати питання про особливості використання електронних карт, картографічних інтернет – джерел,   розкрити суть питання про геоінформаційні  та навігаційні системи інформації;
• розвивати вміння користуватись електронними картами, різними видами картографічних Інтернет-джерел, формувати навики роботи з електронними атласами;
• виховання розуміння ролі географії в житті окремої людини та всього суспільства. 

Тип уроку:                           Комбінований

Методи: розповідь з елементами бесіди, частково-пошуковий, демонстраційний, дослідницький.

Обладнання: атласи, різні види карт, комп’ютер, набір програмних продуктів, презентація до уроку.

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Спробуємо на прикладі атласа України з’ясувати основні правила «мови» цього важливого джерела знань.

ІV. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

Географічні атласи — систематизовані збірки карт. Атласи України є найважливішим джерелом інформації про країну в просторовому відображенні.

Робота з навчальним атласом.

1. Яка структура навчального атласа України: тематичні блоки, розміщення умовних позначень, компонування карт, масштабний ряд, наявність пояснювальних текстів, таблиць, діаграм графіків тощо?
2. Ознайомлення з картами атласа природничого блоку З’ясувати назви всіх карт, зробити попередні висновки про відображену на них інформацію, назвати способи зображення інформації, пояснити вибір того чи іншого способу на конкретних прикладах.

Геоінформаційна система (ГІС) - система, яка здатна до аналізу, зберігання, обробки, надання доступу і візуалізації просторових даних.  ГІС об'єднує традиційні операції при роботі з базами даних з можливістю візуалізації і географічного (просторового) аналізу, які надає карта.

Ці можливості відрізняють ГІС від інших інформаційних систем і забезпечують унікальні можливості для її застосування в широкому спектрі завдань, пов'язаних з:

• аналізом і прогнозом явищ, подій навколишнього світу
• осмисленням і виділенням чинників і причин, а також їх можливих наслідків
• плануванням стратегічних рішень і наслідків дій

ГІС зберігає інформацію про реальний світ у вигляді набору тематичних шарів, які об'єднані на основі географічного положення.

Цей простий, але дуже гнучкий підхід довів свою цінність при рішенні різноманітних реальних завдань:

• для відстежування пересування транспортних засобів і матеріалів
• детального відображення реальної обстановки і планованих заходів
• моделювання глобальної циркуляції атмосфери.

Сфери застосування ГІС

-землекористування

-інженерні комунікації

-фінанси, економіка

-геодезичні і картографічні роботи

-екологічний супровід господарської діяльності

-маркетингові дослідження

-нерухомість

-транспортна система

-будівництво

-телекомунікації і зв'язок

-нафтогазова галузь

-навігація і моніторинг

-дорожнє господарство.

 

ГІС
Територія охоплення	Функціональні можливості	Галузь застосування
глобальні	інвентаризація ресурсів	міські
континентальні	аналіз	природоохоронні
національні	моніторинг	земельні
регіональні	управління	Метеорологічні
локальні	планування	логістичні
місцеві	візуалізація
	цифрова обробка даних
	картографічна підтримка
	просторово – часові данні

Структура ГІС - це її складові частини і взаємозв'язок між ними.

Який же склад ГІС?

- дані (просторові дані): географічні (місце розташування об'єкту на земній поверхні, фотознімки з космосу, аерознімки), табличні або описові дані, пов'язані з географічними;

- апаратне забезпечення (комп'ютер, комп'ютерні і телекомунікаційні мережі, зовнішні накопичувачі пам'яті, сканери і т. д.)

- програмне забезпечення для зберігання, введення, аналізу і візуалізації географічної інформації

- технології (методи, порядок дій)

- фахівці, які працюють з програмними продуктами і розробляють плани їх використання при рішенні реальних завдань.

Користувачами ГІС можуть бути як технічні фахівці, які розробляють і підтримують систему, так і звичайні співробітники (кінцеві користувачі), яким ГІС допомагає вирішувати щоденні справи.

в)Уточнення та розширення інформації

Геоінформаційні системи в Мережі

В Інтернеті використання ГІС втілено в електронні карти місцевості і в супутникову навігацію
Електронна карта, створена в ГІС, підтримується:

-багатим і потужним інструментарієм створення і редагування об'єктів

-базами даних

-спеціалізованими облаштуваннями сканування, друк і іншими технічними рішеннями

-засобами Інтернет

-космічними знімками

-інформацією з супутників.

 

На карти ГІС можна нанести не лише географічні, але і статистичні, демографічні, технічні і інші види даних і застосовувати до них різноманітні аналітичні операції.

ГІС має унікальну здатність виявляти приховані взаємозв'язки, які важко або неможливо помітити, використовуючи звичайні паперові карти.

За допомогою електронних карт можна побачити нові, якісні дані, а не механічний набір окремих деталей.

 

Супутникова навігація - система електронно-технічних засобів, яка складається з сукупності наземного і космічного устаткування.

Супутникова навігація призначена для визначення місця (тобто, географічних координат і висоти)розташування і параметрів руху (швидкості і напрями руху) наземних, водних і повітряних об'єктів.

 

ІV. Узагальнення та систематизація знань

Пошук певної інформації в електронних картах України.

V. Підсумок уроку

1. Що таке геоінформаційна система?

2. Сфери застосування ГІС.

3.З якою метою ви використовуєте електронні карти?

Створення геоінформаційних систем (ГІС) — особливих джерел інформації, утворених як комплекс електронних географічних карт (у тому числі й тривимірних моделей місцевості), текстової інформації, діаграм, графіків тощо, для найповнішого відображення кількісних і якісних показників певної території.

Переваги: можливість позиціонування об’єкта, внесення оновленої інформації, великий обсяг даних, спрощують процес зіставлення даних, «накладання» карт тощо.

Недоліки: користування тільки за наявності відповідної комп’ютерної техніки з програмним забезпеченням та електрики.

V І. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал у підручнику.
2. а) за допомогою електронної карти скласти найкоротший маршрут з м. Хмельницького до м. Рахів;

б) використовуючи електрону карту своєї області визначити відстань між містами Нітішин та Чемирівці.\

№ уроку    6-7              Дата____________                    клас_______

Тема:  Топокарта. Читання та практичне використання топографічних карт

Практична робота1. Визначення напрямків, відстаней, площ, географічних і  прямокутних координат, висот точок за топографічною картою

 

Мета:

     - формувати знання про основні властивості топокарти, забезпечити оволодіння навичками розв’язування завдань з використанням топокарти;

• розвивати вміння вести математичні розрахунки, аналізувати умови задачі та хід її розв’язання;
• формування таких якостей особистості, як відповідність, організованість, дисциплінованість, обов'язок.

Тип уроку: Формування знань, умінь та навичок

Методи: дослідницький, частково-пошуковий, логічні (аналіз,порівняння, узагальнення),наочні.

Обладнання: атласи, топокарти, Фізична карта України, практикуми, креслярське приладдя.

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Говорячи про карти, ми зауважили, що вони обов’язково мають спотворення. Навіть якщо не спотворюються кути, спотворюються форми, відстані. Як же користуватися ними коли треба і зорієнтуватися за картою і визначити напрям? Можна, користуватися планом, але як бути, коли територія велика? Для цього створена ціла наука — топографія, результатом якої є топографічні карти.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку
б) Сприйняття та осмислення інформації

1. Топографічні карти — детальні загальногеографічні карти великого масштабу (1 : 10 000 — 1 : 1 000 000, меншого масштабу — плани). Мають високу геометричну точність (забезпечують високу точність вимірювань) і географічну відповідність.

2. Розграфлення і номенклатура топографічних карт

Топографічні карти складаються з окремих аркушів, межами зображення (рамками карт) яких є відрізки паралелей і меридіанів, що утворюють географічну координатну сітку (для визначення географічних координат, відстаней у градусах).

Основа — міжнародна карта масштабу 1 : 1 000 000 (трапеція розміром 4° по широті, 6° по довготі). Вона поступово поділяється на більші за масштабом карти з меншими за розмірами відрізками паралелей і меридіанів. Паралелі і меридіани карт підписуються в кутах карти. Для зручності визначення географічних координат відстань між ними поділена відрізками на мінути і секунди.

3. Кілометрова сітка

Створена для визначення прямокутних координат, відстаней у метричній системі. Утворена вертикальними і горизонтальними лініями, проведеними через ціле число кілометрів. Горизонтальні лінії паралельні екватору і підписані на лівому і правому полях карти числом, що означає відстань від екватора. Вертикальні лінії паралельні осьовому меридіану зони в 6° довготи, яка утворюється під час використання поперечної циліндричної проекції. Таких зон утворюється 60 шт. Вертикальні лінії підписуються на верхньому і нижньому полях, де цифри вказують номер зони та відстань від осьового меридіана зони.

4. Умовні знаки. Умовні знаки топографічних карт пояснюються в легенді карти і спеціальних збірниках.

5. Напрямки на топографічній карті. Магнітні і географічні полюси не збігаються. Тому під час визначення напрямку на карті і місцевості (за компасом) треба врахувати це.

 Визначення напрямків. Орієнтуватися за топографічною картою досить легко, якщо місцевість більш-менш відкрита (рівнинна, не зайнята будівлями або лісом) і має достатньо об'єктів-орієнтирів. Однак у лісі, горах або в умовах поганої видимості звірити карту з місцевістю важко, а часом і неможливо. Тоді рух здійснюють за азимутом – кутом напрямку, який спочатку вимірюють на карті транспортиром, а на місцевості визначають за допомогою компаса.

Однак за картою і компасом вимірюють різні азимути. За топографічною картою визначають дійснийазимут – кут між північним напрямком географічного (дійсного) меридіана і напрямком на певну точку. Його відлічують за ходом годинникової стрілки. На місцевості ж компасом визначають магнітний азимут – кут між північним напрямком магнітного меридіана і напрямком на певну точку. Він відлічується за ходом годинникової стрілки. Намагнічена стрілка компаса спрямовується вздовж магнітного меридіана і синім кінцем вказує на північний магнітний полюс, який не збігається з Північним географічним полюсом. Отже, магнітні меридіани за своїм напрямком не збігаються з дійсними меридіанами і утворюють з ними кути.

Кут між північними напрямками дійсного і магнітного меридіанів називається магнітним схиленням (δ). Його треба враховувати при переході від дійсного азимута до магнітного. Схилення вважається східним, якщо північний напрямок магнітного меридіана відхиляється на схід від північного напрямку дійсного меридіана, а західним – якщо він відхиляється на захід від північного напрямку дійсного меридіана. Для переходу від дійсного азимута (А) до магнітного (Ам) потрібно: якщо схилення східне, то відняти його величину від дійсного азимута, а якщо західне – додати до дійсного азимута, тобто Ам = А ± δ.

Топографічна карта дає можливість визначити дирекційні кути. Дирекційний кут – це кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки і напрямком на точку. Його, як і дійсний азимут, вимірюють транспортиром за ходом годинникової стрілки від 0 до 360°. Щоб перейти від дирекційного кута до магнітного азимута, потрібно враховувати кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки і магнітним меридіаном. Цей кут називається поправкою напрямку, або відхиленням магнітної стрілки. Відхилення вважається східним, якщо північний напрямок магнітної стрілки відхиляється на схід від вертикальної кілометрової лінії, і західним, якщо стрілка відхиляється на захід.

Для обчислення магнітного азимута (Ам) треба величину поправки напрямку (П) при східному відхиленні магнітної стрілки відняти від величини дирекційного кута (£), а при західному – додати до величини дирекційного кута: Ам = £ ±  П.

Значення магнітного схилення і поправки напрямку в різних пунктах земної кулі неоднакові. Їх позначають цифрами на спеціальному схематичному малюнку, що розміщується на топографічній карті під її південною рамкою.

 

 

 

 

 Утворення кута магнітного схилення.

6. Позначення абсолютних висот місцевості

На топографічних картах рельєф зображується горизонталями –лініями перерізу нерівностей місцевості горизонтальними площинами, проведеними через однакові проміжки за висотою. Відстань (у метрах) між сусідніми січними площинами називається висотою перерізу. Різниця висот сусідніх горизонталей також дорівнює висоті перерізу. Висота перерізу рельєфу на карті вказується під лінійним масштабом.

Горизонталі проводяться суцільною коричневою лінією. Усі точки, які лежать на одній горизонталі, мають однакову абсолютну висоту, яка зазначена на окремих горизонталях. Вона відрізняється від висоти точок сусідньої горизонталі на висоту перерізу рельєфу. Знаючи це, можемо встановити абсолютну висоту будь-якої точки, яка не обов'язково лежить на позначеній горизонталі. Крім цього, абсолютні висоти підписані на окремих горизонталях, біля вершин окремих гір і горбів, а також біля окремих об'єктів, наприклад, розгалужень доріг, колодязів, джерел. На берегових лініях річок, ставків, озер даються відмітки урізів води, які показують абсолютну висоту водної поверхні в даній точці.

Усі горизонталі, що замикаються в межах аркуша карти, позначають або підвищення (гору чи горб), абопониження (улоговину) в рельєфі. Відрізнити ці форми рельєфу, як і дізнатися напрямок їх схилів, можна зацифровими підписами горизонталей і відміток окремих висот, за розташуванням водойм, а також за берґштрихами. Під час походу важливо знати відносні висоти різних точок місцевості, крутість схилів тощо. Про це можна дізнатися за кількістю і щільністю горизонталей, проведених на топографічній карті: чим більше горизонталей на схилі, тим він вищий: чим ближче горизонталі проведені одна до одної, тим він крутіший, чим далі – тим більш пологий.

в) Першочергове   застосування набутих навиків і умінь

 Ознайомлення з наданою топографічною картою:

• розміщення основних елементів карти: назви, внутрішньої, мінутної і зовнішньої рамок, підписів масштабу, легенди, даних магнітного схилення і зближення меридіанів, графіка закладень;

• визначення масштабу карти;

• визначення граничних меридіанів і паралелей карти, розміри рамок аркуша карти (у градусній мірі по широті і довготі), ціни поділок мінутної рамки;

• визначення відстані, через яку проведені лінії кілометрової сітки, кута між вертикальними лініями кілометрової сітки і географічними меридіанами (зближення меридіанів);

• з’ясування основних елементів місцевості, відображених на карті.

Прийом «Географічний вернісаж»

Учитель заздалегідь готує на великих аркушах паперу зображення окремих умовних знаків топографічних карт та пропонує учням на­звати об’єкти та явища, що позначаються на топографічних картах за їх допомогою.

 

г) Застосування учнями знань з метою засвоєння навичок

1. Знаходження названого об’єкта.

2. Визначення його географічних координат.

3. Визначення висоти місцевості, на якій знаходиться об’єкт.

4. Визначення відстані між двома об’єктами за допомогою масштабу і кілометрової сітки.

5. Визначення з будь-якої точки місцевості на об’єкт дійсного і магнітного азимутів, дирекційного кута.

д) Творчий перенос знань і навичок в нові умови

Аналіз маршруту подорожі

— За картою намітити маршрут походу, який складається з кількох ділянок, що змінюють свій напрямок одна відносно іншої.

— Визначити географічні координати початкового і кінцевого пунктів, відстань між ними.

— Для однієї ділянки визначити її протяжність, азимут, яким ви будете рухатись на місцевості за компасом, рельєфні особливості (спуски, підйоми, їх крутизну), описати об’єкти, що будуть зустрічатись вам по дорозі, їх деякі характеристики.

— Визначити зміну напрямку, переходячи на наступну ділянку маршруту.

— Визначити відстань кінцевого пункту маршруту від екватора.

 

ІV. Узагальнення та систематизація знань і способів виконання дій

Самостійне виконання практичної роботи  (завданнят у практикумах)

V. Підсумок уроку

Зробити загальний висновок про можливості й значення топографічних карт.

V І. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал у підручнику
2. Виміряйте відстань від залізничної станції міста Снов до центральної частини села Сидорове вздовж шосе і ґрунтової дороги. На якій ділянці дороги спостерігається найбільша крутість схилу?

 

№ уроку        8                                  Дата____________                    клас_______

Тема:  Плани міст, схеми руху транспорту.

Дослідження. Прокладання маршрутів за топографічною картою та їх  обґрунтування

 

Мета:

•   розширити знання учнів про топокарту, з’ясувати питання про плани міст  та схеми руху транспорту, забезпечити засвоєння правил орієнтування за планами міст, сіл та схемами руху транспорту;
• формувати вміння виділяти суттєві ознаки плану та карти, продовжувати розвивати навики роботи з топокартою;
• виховувати позитивні риси характеру: наполегливість і силу волі, культуру думки і поведінки, відповідальність за доручену справу, ініціативу.

Тип уроку:                           Комбінований

Методи: бесіда, логічні (аналіз, порівняння), наочні, частково-пошуковий, дослідницький

Обладнання: атласи, Фізична карта України, плани міст, план села, топокарта, схема руху транспорту.

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

РОЗГЛЯНУТИ СХЕМИ РУХУ ТРАНСПОРТУ ТА ПЛАНИ МІСТ.

Вказати які способи картографічних зображень використані?

 

 

 

 

 

 

в)Уточнення та розширення інформації

ІV. Узагальнення та систематизація знань

       Дослідження.  

 І. Опишіть місцевість за планом.

1.       Місце розташування ділянки: які околиці якого населеного пункту відображені; географічні координати цього пункту.

2.       Рельєф поверхні: рівнинна (плоска, горбиста) чи гірська ділянка, загальний її нахил, найвищі і найнижчі абсолютні висоти, окремі елементи рельєфу та їх характеристика.

3.       Внутрішні води території: річки, їх притоки, напрямок течії; наявність озер, водосховищ, ставків, боліт, джерел.

4.        Природний рослинний покрив: лісові масиви, їх розміщення, породний склад; чагарники, окремі дерева, луки.

5.       Перелік і розміщення промислових, сільськогосподарських і соціально-культурних об'єктів.

6.        Шляхи сполучення: основні дороги, їх напрямок.

 

 ІІ. Складіть маршрут подорожі за топокартою.

V. Підсумок уроку

V І. Домашнє завдання

 

 

№ уроку    9                Дата____________                    клас_______

Тема                               Підсумково – узагальнюючий урок по темі

                                              «Географічна карта  та робота з нею»

Мета:

• узагальнити та систематизувати знання про географічну карту та види роботи з нею, забезпечити оволодіння  навиками розв’язувати задачі з використанням топокарти та вміння роботи з таблицями;
• розвивати вміння аналізувати, порівнювати, робити логічні висновки;
•  виховувати дисципліну, звичку до систематичної розумової праці.

Тип уроку:    Узагальнення та систематизація знань

Методи: частково-пошуковий, дослідницький, логічні методи, бесіда

Обладнання:атласи, топокарта, різні види географічних карт

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

                                    ІІІ. Повідомлення теми, мети, завдань уроку

ІV. Узагальнення окремих фактів, подій, явищ

 

V. Повторення і узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань

Тести

1. Установіть відповідність між видом діяльності та найбільш придатною для нього ділянкою, що позначена буквою на фрагменті топографічної карти.

 

 

 

1. окультурення пасовища 2. насадження лісу на місці вирубаного 3. розведення риби 4. видобування будівельного каменю

А. А Б. Б В. В Г. Г Д. Д

 

2. Визначте висоту (у метрах) обриву на правому березі річки Андоги. 
 

Введіть відповідь:

3. На карті, яку створює картограф у проекції, яку зображено на рисунку, не буде позначено

 

А. Північної Америки.

Б. Австралії.

В. Євразії.

Г. Африки.

4. Обчисліть відносну висоту (у метрах), на яку потрібно піднімати воду водогоном, що пройде вздовж стежки від річки Андоги до загону для худоби.

 

5. Знайдіть на фрагменті топографічної карти умовний зник колодязя. Визначте висоту (у метрах) точки, у якій росташований колодязь.



Суцільні горизонталі проведені через 2,5 м

 

6.   Найбільшу абсолютну висоту має точка, позначена на фрагменті топографічної карти буквою 
 

 

VІ.  Повторення і систематизація основних теоретичних положень і провідних ідей науки

1. Визначте відстань між двома об’єктами на місцевості (у кілометрах), якщо ця відстань на карті, масштаб якої 1: 500 000, становить 14 см.   

 

VІІ.  Підсумки уроку

 

VІІІ.  Домашнє завдання

 

№ уроку    10                Дата____________                    клас_______

Тема:  Політична карта світу, її елементи та процес формування.   Державний лад: форми правління та адміністративно-територіальний устрій країн.

 Державний лад в Україні.

Практична робота 2. Позначення на контурній карті кордонів сусідніх держав, крайніх точок, географічних центрів України та Європи і зазначення їхніх назв; визначення координат точок, протяжності  території України в градусах і кілометрах.

 

Мета:

-  формувати знання про політичну карту та її елементи, з’ясувати питання про особливості формування політичної карти,  забезпечити розуміння понять про державний лад та адміністративно – територіальний устрій держав, розкрити суть та основні риси державного ладу України;

- розвивати вміння роботи з політичною картою, забезпечити оволодіння  навиками визначення географічних координат та протяжності території України, формувати самостійність та критичність мислення;

- виховувати загальнолюдські цінності: національну свідомість, повагу до національної культури України.

Тип уроку: Формування знань, умінь та навичок

Методи: розповідь з елементами бесіди, пояснювально-ілюстративний, наочні, логічні, дослідницький

Обладнання:  Політична карта світу, Політична карта Європи, Карта адміністративно – територіального устрою України, атласи, презентація до теми «Політична карта світу», практикуми, комп’ютер.

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку
б) Сприйняття та осмислення інформації

Політична карта - географічна карта, що дає територіально-політичну характеристику світу, материків чи великих георграфічних регіонів та відображає поділ світу на держави, володіння та території. Вона знаходиться в безперервному розвитку. Політична карта є предметом вивчення політичної географії.

Процес формування політичної карти світу поділяється на декілька етапів:

• I етап - Стародавній, або античний (з першої половини IV тис. до н. е. до V ст. н. е.) - в цей час на карті існували такі держави, як Стародавній Єгипет, Шумерско-Аккадська держава, Вавілонія, Ассірія, Стародавня Греція, Персія, Римська Імперія, Боспорське царство, Кримско-Скіфска держава, Китай, Індія

• II етап - Середньовічний (V—ХV ст.) - Візантійська Імперія, Арабський халіфат, Монгольська Імперія, Священна Римська Імперія, Делійський султанат, Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, держава ацтеків та інків

• III етап - Новий, або колоніальний (ХVІ ст.— 1914 р.) - Великі географічні відкриття, колоніальна експансія. Іспанська, португальська, голландська, французська та британська колоніальні імперії, Австро-Угорська монархія, Російська імперія, Османська імперія

• IV етап - Новітній (1914 р.— наш час)

Етапи формування політичної карти світу у ХХ-ХХI столітті

Види змін на політичній карті світу

Незалежними експертами Держдепартаменту США був підготовленний прогноз геополітичного розвитку світу в першій половині ХХI столітті:

Прогноз геополітичного розвитку світу в першій половині ХХI столітті

Одиниці сучасної політичної карти світу

Основними одиницями політичної карти світу є держава, країна, територія. Також існуть поняття залежна країна, колонія.

Територія — це частина земної поверхні, що має певні просторові межі та географічне положення. Вона охоплює частину суходолу і частину морської поверхні (територіальні води держав, що мають вихід до моря). Наприклад, Острови Хука — територія, що має внутрішнє самоврядування; Джерсі — залежна територія Великої Британії на однойменному острові в Нормандському архіпелазі.

Країна — це територія з визначеними кордонами і населенням, що представляє собою єдине ціле з точки зору історії, культури, нації та в політико-географічному відношенні може бути незалежною або залежною. Країна не завжди є державою, наприклад Україна в 1900р. була країною українців, але поділеною між Російською та Австро-Угорською імперіями.

Держава - це суверенне політичне утворення з визначеними територією, господарством і політичною владою, наприклад Україна, Франція, Канада. Кожна держава має свою визначену територію та кордони, проводить власну внутрішню і зовнішню політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн. Будь-яку державу можна назвати країною, але не кожну країну можна назвати державою.

Наразі на політичній карті світу нараховується близько 230 країн та територій зі спеціальним статусом.

Територія країни

Залежні країни і території перебувають під політичною та військовою владою суверенних держав. Вони поділяються на колонії, де владарює іноземна держава (метрополія) і які не мають політичної та економічної самостійності, та протекторати, що мають відносну державну внутрішню незалежність.

Протекторати – це форма колоніальної залежності, що встановлюється нерівноправним договором, за яким держава протектор здійснює зовнішні відносини й вирішує інші найважливіші питання політики протекторату. Формально в Європі протекторатами є: Монако (протектор – Франція), Сан-Марино (протектор – Італія), Ліхтенштейн (протектор – Швейцарія).

Домініон – це самоврядна частина у складі Британської імперії, які визнали главою англійського короля (королеву): Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші країни – колишні колонії Великобританії.

Зараз термін „домініон” вилучено з ужитку, а країни ввійшли до складу Британської співдружності.

Колоніальні імперії 1898 р.

Колонія – країна або територія, що перебуває під владою іноземної держави (метрополії), не має політичної, економічної самостійності; управління нею здійснюється на підставі спеціального режиму.

Найбільша кількість володінь належить таким країнам:

Франція, Велика британія, США, Нідерланди, Австралія.  (Додаток А)

Особливого територіального статусу набула Антарктида і територія на південь від паралелі 50o південної широти — це нейтральна демілітаризована (без збройних сил і військових об'єктів) територія.

Існуючим договором про Антарктиду від 01.12.1959 р. Антарктиду й Антарктику оголошено територіями, які не належать жодній державі й можуть використовуватися тільки в цілях миру і науки.

Спірні території – це території, на які претендують дві або більше держав. У світі існує до 300 ділянок і територій, які є предметами суперечок, а в 100 з них наявна гостра конфліктна ситуація.

Головними причинами таких ситуацій є: несправедливі договори про кордони або незадоволеність ними країн; поділ території, на якій мешкає один народ або одна етнічна група; складність встановлення кордонів по природних об’єктах.

Основні спірні території об’єднують у такі групи:

• території, які ООН визнає юридично і вимагає надання їм незалежності:

- Палестина (частина території окупована Ізраїлем);

- Західна Сахара (окупована Марокко);

• території, які існують фактично, але не визнаються ООН:

- Тайвань (Китай вважає цю країну невід’ємною своєю частиною і вимагає возз’єднання);

- о. Майотта (Маоре) (залежить від Франції і знаходиться в архіпелазі Коморських Островів, ООН визнає право Союзу Коморських Островів на цей острів);

- міста Сеута і Меілья (володіння Іспанії на півночі Марокко, які ця країна вимагає повернути до складу своєї державної території);

• фактично спірні території:

- Фолклендські (Мальвінські) Острови – предмет суперечки між Великою Британією Аргентиною, що у 1982 р. спричинила військовий конфлікт, перемогу в якому одержала Велика Британія, але Аргентина й досі не визнає існуючого статусу островів і вимагає їх возз’єднання зі своєю державною територією;

- штат Джемму і Кашмір – спірна територія між Індією та Пакистаном, яка вже понад півстоліття є „гарячою точкою” Азії;

- територія площею 508 кв. км на лівому (іранському) березі річки Шатт-ель-Араб (течія Тигру і Євфрату після злиття), в гирлі якої Ірак побудував нафтопереробний порт Фао, спричинила восьмирічну ірано-іракську війну за володіння цією зоною;

- прикордонні спірні території в басейні Амазонки між Еквадором і Перу. В 1941-1942 рр. внаслідок війни з Еквадором Перу закріпила за собою більшу частину цих територій.

Наявність спірних територій на планеті часто зумовлює виникнення осередків міжнародної напруженості, так званих „гарячих точок”, що зумовлює нестабільність політичної карти.

На політичній карті світу існує також територія вод Світового океану:

- Територіальні води - морські води, що прилегають до суші или внутрішні води держави, що входять в її склад і знаходяться під її сувернітетом. За міжнародним правом їх ширина не може бути більше 12 морських миль.

- Морська економічна зона - акваторія за межами територіальних вод, що знаходить під контролем прибережної держави.

- Води відкритого моря, що знаходяться в загальному користуванні всіх держав.

Політичні та економічні системи країн

Політичною системою суспільства називають сукупність відносин політичних суб’єктів, які пов’язані за характером влади та управління суспільством, організовані на єдиній нормативно-ціннісній основі. Напрацьований протягом тисячоліть досвід політичної взаємодії у межах держави сформувався в кілька основних систем У світовому масштабі домінуючою політичною системою є демократія.

Політичні системи країн

Демократія – це форма правління в державі, що ґрунтується на визнанні народу джерелом влади. Демократична форма правління сформувалася ще в Давній Греції. У сучасному світі досить часто змішуються поняття "демократії" (народовладдя) з її конкретним проявом – формою державної влади, нині найбільш поширеною у країнах із ринковою та змішаною економікою, зокрема, у США та країнах Західної Європи. Головними ознаками демократичного всевладдя є виборність органів влади, поділ державної влади на три гілки – законодавчу, виконавчу та судову, підпорядкування меншості більшості, захист прав меншості, наявність політичних прав і свобод.

Теократія – форма державного правління, при якій політична влада належить духівництву або главі церкви. Цей термін може виглядати новим, а втім йому вже понад дев'ять століть. Його використав ще у І ст. нашої ери історик з Єрусалиму Йосиф Флавій. Класичними прикладами теократичної форми правління є Ватикан і Бруней. Елементи теократії присутні у державному правлінні Ірану.

Тоталітаризм – форма державного правління, що характеризується відсутністю демократичних свобод і повним контролем держави над усіма сферами життя суспільства – економікою, релігією, сім'єю тощо. Тоталітаризм особливо характерний для таких диктаторських режимів XX ст., як гітлерівська Німеччина, сталінський Радянський Союз, франкська Іспанія. У наш час тоталітарна, точніше неототалітарна форма правління характерна для Корейської Народно-Демократичної Республіки.

Авторитаризм – така форма правління в державі, коли вся влада чи більша частина влади зосереджена в руках однієї особи чи групи осіб. При авторитаризмі роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Авторитарне правління характерне для абсолютних монархій (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати), військових диктатур (у різні часи: Аргентина, Уругвай, Чилі, Камбоджа), персональних тираній (у різні часи: Гаїті, Нікарагуа, Сомалі), вождистських режимів (Лівія, Куба).

Економічною системою називають сукупність економічних процесів, які відбуваються на основі сформованих у суспільстві відносин власності і господарського механізму. Головну роль у будь-якій економічній системі відіграє виробництво разом з галузями розподілу, обміну і споживанням. Розрізняють кілька основних форм економічних систем: традиційна, ринкова, планова, змішана.

Економічні системи країн

Ринкова економіка – форма організації економіки, за якої вироблений продукт стає товаром і продається на ринку. Довільна структура, яка дає можливість покупцям вступати в контакт з продавцями, називається ринком. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, що вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю. Прикладами країн з класичною ринковою системою є Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт. Сучасна ринкова система має такі ознаки: різноманітні форми власності; формування економіки, що ґрунтується на знаннях; активний вплив держави на економіку і соціальну сферу; підвищена увага до проблем довкілля; гуманізація і глобалізація світової економіки.

Традиційній системі' властиві примітивні технології, переважання ручної праці, розв’язування економічних проблем за звичаями і рішеннями ради старійшин. Подібний тип економіки характерний для первісних суспільств, але продовжує зберігатися і до сьогодні в аграрних зонах Азії та Африки.

При плановій (або командно-адміністративній) системі панують державна власність на економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки, централізоване економічне планування. Такий тип економічної системи сьогодні характерний для Куби, КНДР.

Змішана система об’єднує елементи ринкової і планової економічних систем. Вона характерна для багатьох сучасних держав, прикладами яких є США, Росія, Китай, Франція, Швеція, Японія, Велика Британія.

Серед основних форм економічних систем переважає змішана, яка ввібрала найефективніші елементи ринкової і планової системи.

Типологія держав

Типологія країн світу - це науковий поділ держав світу за певними ознаками на групи з метою їх порівняльного вивчення. Типологія країн світу можна проводити по різним ознакам. Це може бути поділ як по одній ознаці, так і по їх сукупності. Критеріями типології може бути географічне положення, розміри території, чисельність населення, розмір ВВП на душу населення, рівень гуманітарного розвитку тощо.

Класифікація країн за особливостями географічного положення

Класифікація країн за площею території

Класифікація країн за чисельністю населення

Класифікація країн за ступінню розвитку суспільства

Класифікація країн за соціально-економічним розвитком

Типи країн світу

Рівень економічного розвитку країн світу

 

 

Ви ніколи не помічали, що кордони деких країн мають знайому форму? Як наприклад Італія має форму чобітка, а на що по вашому схожа Болгарія або Хорватія?

Цікаво знати   Кожна сучасна людина знайома з такою цікавою грою, як «Пазли». Та мабуть і у кожного з вас в дома знайдеться не один набір різноманітних пазлів, які ви залюбки складаєте з друзями або членами своєї сім'ї. Але не кожен з вас знає, що ця цікава гра спочатку була створена для практичної цілі, з її допомогою надавалась можливість дітям вивчати географію.

В 1763 році англійський вчений Джон Спілбері створив перші пазли, які зображали географічну карту. За допомогою таких пазлів, дитина могла скоріше та краще засвоїти такий предмет, як географія. Мета цієї гри полягала в тому, що дитині необхідно було зібрати таку географічну карту, покладаючись лише на свою пам'ять.

Перші пазли карти світу представляли собою звичайнісіньку карту, яка була наклеєна на зріз з червоного дерева та зазвичай, на той час вона була чорно-білою. Всі ці пазли були точнісінько розрізані по межах всіх країн, які були нанесені на карту світу в той час.

Згодом, такі пазли у вигляді географічної карти набули надзвичайної популярності в світі і почали приносити їх торговцям досить таки значний прибуток. Географічні пазли з зображенням карти набули не абиякої популярності не тільки серед англійців, але й серед усього населення Європи. А згодом, приблизно в дев’ятнадцятому сторіччі, вони дісталися і до Америки.

Зрозуміло, що з часом пазли набули зовсім іншого призначення і перетворилися на цікаву дитячу гру, завдяки якій у дітей розвивається моторика та логічне мислення. Але з часом почали виготовляти пазли, які різняться за своєю складністю і тому така гра приносить задоволення не тільки дітям, але й дорослим.

Державний лад будь-якої країни характеризується насамперед формою правління.

Форма правління – організація державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємодія з населенням.

Форма правління впливає на суспільно-політичне життя країн, традиції, інколи – на менталітет населення, але не визначає ні рівня соціально-економічного розвитку, ні особливостей внутрішньополітичного стану країн: так, деякі монархії (наприклад, у Європі) часто є більш демократичними, ніж окремі республіки.

У світі існує 4 форми правління: республіка, монархія, країни Співдружності та джамахірія. Країни розподілені за цими формами правління й регіонами свого розташування наступним чином:

 

 

 

 

 

 

Розподіл країн світу за формами правління

Регіон світу	Кількість країн	Форма правління
		Республіка	Монархія			Країни Співдружності	Джамахірія
			абсолютна	теократична	конституційна
Європа	44	32	-	1	11	-	-
Азія	47	33	5	1	8	-	-
Африка	53	49	-	-	3	-	1
Північна Америка	2	1	-	-	-	1	-
Латинська Америка	14	9	-	-	1	4	-
Австралія й Океанія	14	9	-	-	1	4	-
Усього	193	148	5	2	23	12	1

 

Республіка. Республіканська форма правління виникла в давні часи. Найбільшого поширення набула в періоди Нової та Новітньої історії. У 1991 р. у світі було 127 республік, а після розпаду СРСР, СФРЮ і Чехо-Словаччини, а також після утворення Східного Тімору їх стало 148.

Республіка – форма правління, за якої суверенні права на владу належать або всім дієздатним громадянам, або їхній більшості.

За республіканського устрою правління від імені народу здійснюється представницькими органами, які обираються або прямим голосуванням, або на основі процедур непрямого народного волевиявлення (через довірених осіб, вибірників тощо).

Існують кілька типів республік:

Парламентська республіка – верховенство має парламент, перед яким уряд несе колективну відповідальність за свої дії, роль президента у державному управлінні поступається ролі парламенту, а уряд очолює прем’єр-міністр. Уряд залишається при владі, доки має підтримку більшості в парламенті. За її відсутності уряд іде у відставку або голова держави розпускає парламент. До такого типу республік належать ФРН, Італія, Індія та інші.

Президентська республіка – в руках президента поєднані повноваження глави держави і голови уряду (США, Бразилія, Аргентина тощо).

Президентсько-парламентська республіка – роль президента і парламенту урівноважена (Росія, Україна тощо).

У світі три чверті країн – республіки. Ця форма правління вважається найбільш прогресивною й демократичною. Республіками є більшість країн Латинської Америки, майже всі колишні колонії в Азії, 49 з 53 країн Африки та інші.

Монархія. Найдавнішою формою правління, притаманною ще першим державам світу, є монархія. Монархічна форма правління впродовж історії зазнала значних змін, але сутність її здебільшого залишилась незмінною: зосередження влади в руках однієї особи, з певними особливостями у конкретних державах.

Монархія – форма правління, за якої верховна державна влада формально (цілком або частково) зосереджена в руках одноосібного керівника держави – монарха.

Як правило, влада монарха довічна й передається у спадок, але існують дві монархії, які мають елементи республіки: Малайзія – федеративна конституційна монархія, де монарха обирають  на 5 років султани султанатів, що входять до складу держави; ОАЕ – федеративна абсолютна монархія, в якій главу держави – президента на 5 років обирає Верховна Рада емірів.

Особлива ситуація у Ватикані, де Папу Римського, який має світський титул Світлішого князя, довічно обирають на колегії кардиналів (конклаві), серед яких право голосу мають лише кардинали віком до 80 років, і їх кількість не повинна перевищувати 120 осіб.

Титул монарха в різних країнах різний: султан (Бруней, Оман), папа (Ватикан), емір (Кувейт, Бахрейн), герцог (Люксембург), імператор (Японія), Король (у більшості монархій), князь (Монако, Ліхтенштейн).

Всього у світі існує 30 монархій. З них

- у Європі 12: Андорра, Бельгія, Ватикан, Велика Британія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція;

- у Азії 14: Бахрейн, Бруней, Бутан, Йорданія, Камбоджа, Катар, Кувейт, Малайзія, Непал, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Таїланд, Японія

- у Африці 3: Лесото, Марокко, Свазіленд;

- у Океанії 1: Тонга.

Монархії різняться за своєю формою:

Абсолютна (необмежена) монархія – форма правління, за якої глава держави –  монарх є  головним джерелом законодавчої та виконавчої влади (здійснюється залежним від монарха апаратом). Монарх здебільшого встановлює податки і розпоряджається фінансами. Парламент або взагалі відсутній, або є дорадчим органом.

Абсолютних монархій у світі 5: Бруней, Бутан, Катар, ОАЕ, Оман.

Конституційна (обмежена) монархія – форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, а виконавчі – уряду. Монарх юридично є верховним главою виконавчої влади, главою судової системи, формально призначає уряд, замінює міністрів, розпоряджається військами, може скасувати прийняті парламентом закони і розпустити парламент. Але фактично ці повноваження належать уряду.

Конституційних монархій у світі 23: Тонга (Океанія); Лесото, Марокко, Свазіленд (Африка); Бахрейн (фактично абсолютна), Йорданія, Камбоджа, Кувейт (фактично абсолютна), Малайзія, Непал, Таїланд, Японія (Азія); Андорра, Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція (Європа).

Теократична монархія – форма правління, за якої політична і духовна влада перебувають у руках церкви.

Теократичних монархій у світі 2 – Ватикан і Саудівська Аравія.

Держави у складі Співдружності. До них належать 14 країн – колишніх колоній Великої Британії, в яких формально главою держави є Британська королева, представлена в країні генерал-губернатором (обов’язково її уродженцем). Такі країни мають свій парламент і уряд. Це Канада, Австралія, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Тувалу, Антигуа й Барбуда, Співдружність Багамських Островів, Барбадос, Беліз, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Ямайка.

Країни Співдружності можуть здійснювати незалежну політику, їх мешканці є громадянами своїх держав, а не підданими Британської королеви, але об’єднує їх визнання верховної влади королеви Великої Британії. Члени Співдружності мають беззастережне право одностороннього виходу з неї за власним бажанням. Цим правом свого часу скористались М’янма, Ірландія, Пакистан, які зараз є республіками.

Від „держав у складі Співдружності” за формою правління суттєво відрізняється інтеграційне угрупованняБританська Співдружність Націй, яке було юридично оформлене у 1931 році і нині охоплює 51 країну – колишні колонії Великої Британії, розташовані у всіх частинах світу на площі понад 30 млн. км² з населенням понад 1,2 млрд. осіб. Учасники угруповання мають різноманітні форми правління: республіки, монархії, держави у складі Співдружності.

Джамахірія. Це унікальна форма правління, за якої існує „народовладдя”.

Джамахірія – форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади; вважається, що всі державні рішення приймаються усім народом.

Таку форму правління у світі має лише 1 держава – Лівія (Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія). У країні ліквідовано політичні партії й уряд, парламент у його класичній формі. Нею керують первинні народні збори, наділені законодавчою і виконавчою владою. З 1977 р. головним законодавчим органом є Загальний народний конгрес (скликається двічі на рік), куди входять секретарі районних народних зборів і представники громадських організацій.

 

Безпосередньо форма державного устрою пов’язана з особливостями політичного ладу і формою державного правління, відображає національно-етнічний склад населення, історико-географічні особливості формування країни.

Форма державного устрою – територіально-організаційна структура держави, що встановлює порядок поділу країни на частини та взаємовідносини центральних і місцевих органів влади.

Її головними функціями є: ступінчасте розміщення органів влади і державного управління; забезпечення збору податків та інформації; контроль центру над місцями; здійснення гнучкої економічної, соціальної та регіональної політики; проведення виборчих компаній тощо.

За цією класифікацією виділяються такі форми державного устрою: унітарна держава, федеративна держава (федерація), конфедеративна держава (конфедерація).

Унітарна держава – форма державного устрою, за якої територія держави не має у своєму складі федеративних одиниць (штатів, земель тощо), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони).

Унітарна держава має такі ознаки: єдина для всієї країни конституція, єдина система органів влади, суспільні процеси керуються централізовано.

Цю форму правління має 171 країна світу.

Федеративна держава – форма державного устрою, за якої декілька державних утворень, що юридично мають певну самостійність, об’єднані в єдину союзну державу.

Федерації мають такі ознаки:

- територія федерації складається з територій окремих її суб’єктів (штатів, кантонів, земель, республік, провінцій тощо);

- суб’єкти федерації здебільшого наділені законодавчою владою;

- компетенції між федерацією та її суб’єктами розмежовуються союзною конституцією;

- у більшості федеративних держав парламенти складаються з двох палат, одна з яких забезпечує представництво федеральних одиниць;

- кожний суб’єкт федерації має свою правову й судову системи;

- у більшості федерацій існує єдине союзне громадянство і громадянство союзних одиниць;

- федерація, як правило, має єдині збройні сили, загальнофедеральний бюджет.

Проте в багатьох сучасних федеративних країнах  роль загальнофедеральних органів настільки велика, що їх можна розглядати і як унітарні держави. Так, конституції таких країн, як Аргентина, Канада, США, ФРН, не визнають за членами федерації права на вільний вихід з неї.

У світі нараховується 21 федерації. Залежно від принципу, покладеного в основу утворення федерації виділяють:

- історико-географічні федерації (утворились шляхом історичного об’єднання федеральних одиниць в єдину державу): Австралія, Австрія, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Канада, Коморські Острови, Малайзія, Мексика, ОАЕ, ПАР, Сент-Кітс і Невіс, США, Федерація Мікронезії, ФРН;

- національно-етнічні федерації (федеральні одиниці в таких країнах утворені на основі врахування етнічних меж та національних інтересів їх населення): Бельгія, Індія, М’янма, Нігерія, Пакистан, Росія.

Конфедеративна держава – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних або військових цілей.

Конфедерація утворює центральні органи, які мають повноваження, делеговані їм державами-членами союзу. Ці органи не мають прямої влади над державами, які входять в конфедерацію. Їх рішення приймаються і здійснюються тільки за угодою держав, що належать до конфедерації. У конфедерації немає єдиної території та громадянства, єдиної податкової та правової систем. Правова основа конфедерації – союзний договір, тоді як у федерації – конституція.

Конфедеративні держави недовговічні: вони або розпадаються, або перетворюються на федерації (Австро-Угорщина, США).

Нині формально у світі існує одна конфедерація – Швейцарія, яка у XIX ст. фактично стала федерацією.

  Украї́на — унітарна, суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава, парламентсько-президентська республіка. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Виконавча влада в країні належить Кабінетові Міністрів, а законодавча — парламенту (Верховній Раді України). Найвищим органом судової влади в Україні є Верховний Суд України. Можливість впливати на роботу усіх трьох гілок влади: виконавчої, законодавчої та судової, має Президент України — згідно з Конституцією він зобов'язаний припиняти будь-які їх дії, що порушують основний Закон України.

Конституція України

Невдовзі після проголошення незалежності України, внаслідок референдуму 1991 р., в Україні була створена парламентська комісія з підготовки нової конституції. 28 червня 1996 р., з прийняттям нової демократичної конституції була запроваджена багатопартійна політична система (плюралізм) і законодавчо задекларовані основні права і свободи громадян України, а також права національних меншин країни.

Різним етнічним групам України гарантується право на отримання освіти рідною мовою, на розвиток культурного життя, а також на підтримку та вживання національних мов в повсякденному житті. Згідно з Конституцією, державною мовою України є українська. В Криму та деяких регіонах Східної України в повсякденному житті і в офіційному користуванні переважає російська мова.

Конституція гарантує також свободу віросповідань — релігійні об'єднання повинні реєструватися в органах місцевої та центральної влади. Свобода слова також гарантована Конституцією, однак іноді влада втручається в роботу журналістів і намагається впливати на ЗМІ.

Законодавча влада

Верховна Рада складається з 450 депутатів, що обираються на п'ять років. До 2006 р.половина членів були обрані за пропорційною системою, а інша половина від одномісних округів. Починаючи з парламентських виборів 2006 р., всі 450 членів Верховної Ради були обрані за партійними списками пропорційного представництва. Верховна Рада ратифікує міжнародні угоди і затверджує бюджет.

В Україні існує велика кількість політичних партій. Однак більшість з них малочисельні та малопопулярні у широких верствах суспільства і не спроможні самостійно виграти вибори. Тому, з метою отримання більшої кількості голосів у парламентських виборах, дрібні партії часто об'єднуються у виборні блоки.

Виконавча влада

Президент обирається всенародним голосуванням на п'ятирічний термін. За поданням Президента Верховна Рада України призначає Прем'єр-Міністра України, інших членів Кабінету Міністрів України.

Судова влада

Судова влада — це система створених згідно з законом органів, наділених виключними повноваженнями по розгляду юридично значущих справ, із застосуванням спеціальної процедури.

в) Першочергове   застосування набутих навиків і умінь г) Застосування учнями знань з метою засвоєння навичок

д) Творчий перенос знань і навичок в нові умови

Виконання практичної роботи

ІV. Узагальнення та систематизація знань і способів виконання дій

1. Дайте відповіть на питання, що таке держава, країна, колонія, територія.

2. Назвіть етапи формування політичної карти.

3. Які види залежних територій ви знаєте? Наведіть приклади.

4. Які види економічних систем уснують? До якої економічної системи відноситься Україна?

5. Які ви знаєте політичні системи? Яка політична система в Україні?

6. Чим різняться між собою ринкова та планова економічні системи? Які форми економічних систем переважають у світі?

7. Наведіть приклади постсоціалістичних країн.

8. Які підгрупи розрізняють в групі країн, що розвиваються.

 

V. Підсумок уроку

 Сучасна політична карта світу

З усього представленого матеріалу цього уроку можна зробити висновок, що об'єктами сучасної політичної карти світу є не тільки різні держави та їх кордони, столиці та найбільші міста, але й адміністративно-територіальний устрій цих територій.

Та, якщо розглядати термін політичної карти світу, то він має більш ширший зміст, так як під цим терміном слід розуміти і ті еволюційні події, які відбувалися з державами на протязі не одного століття, і зміни державного устрою країн, і також взаємовідносини між різними державами, об’єднаннями та союзами. Також слід брати до уваги і міждержавні суперечки, територіальні конфлікти та інше.

Тому дати конкретну відповідь на запитання про точну кількість країн світу, буде неможливо. Може завдяки цьому на політичній карті світу дуже часто відбуваються зміни. Адже проходить стрімкий процес між визначенням залежності і незалежності країн. Деякі держави втрачають свій статус, інші навпаки його одержують. Є країни, які визнаються, а деякі, навпаки отримують статус невизнаних. Отже, можна сказати, що постійно відбуваються якісь зміни в політичному житті світу і життя не стоїть на місці.

Якщо звернутися за даними останньої статистики, то можна сказати, що на теперішній час в світі існує 195 незалежних суверенних держав, де Ватикан і Палестина виступають у ролі спостерігачів. Також за останніми даними з невизначеним статусом налічується вісім держав.

Якщо ж політичну карту розглядати за кількістю територій, то їх налічується 37 незалежних, чотирнадцять заморських та чотири території, які наділені особливим статусом.

Крім того, на політичній карті світу існують також шістнадцять залежних територій, які можна вважати країною. Отже, на сьогоднішній час, якщо скласти всі ці перераховані країни, то можна сказати, що їх налічується близько 274-х.

 

V І. Домашнє завдання

1. Відмітьте на контурній карті всі протекторати.

2. Відмітьте на контурній карті всі домініони.

3. Підготуйте  повідомлення про будь-якій спірній території на вибір (що за територія, чому спірна, які країни і т.д.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№ уроку  11                           Дата____________                    клас_______

Тема:  Географічне положення (фізико-географічне, економіко-географічне, політико-географічне). Геополітика. Державна територія України. Державні кордони, розміри території, крайні точки, географічні центри України та Європи.

Дослідження. Порівняльна оцінка географічного положення України з країнами світу (2 – 3 на вибір)

Мета:

•  забезпечити поглиблення знань учнів про географічне положення держави та його види, дати ґрунтовний аналіз географічного положення України, розкрити суть питання  про  геополітику, державні кордони та державну територію;
• розвивати вміння визначати географічні центри України та світу, формувати вміння порівнювати та аналізувати, розкривати загальне та особливе у визначенні географічного положення;
• виховувати патріотизм, почуття національної гідності.

Тип уроку:                           Комбінований

Методи:  розповідь з елементами бесіди, пояснювально-ілюстративний, наочні, логічні, дослідницький, частково-пошуковий.

Обладнання: Політична карта світу, Політична карта Європи, Карта адміністративно – територіального устрою України, атласи.

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

Україна розташована в західній частині материка Євразії, в межах частини світу Європи (її південного сходу і центру). Площа України 603,7 тис. кв. км. Це 5.7% (1/18 частина) від площі Європи і 0,44 (біля 1/225 частини) площі суші. За площею Україна займає 39 місце серед держав світу і 2 серед держав Європи (після Росії). Вона на 1/7 більша за площу Франції, майже в 2 рази – Польщі, в 2,5 рази – Великобританії і Румунії, майже в 5 разів – Греції, в 20 разів – Бельгії. Україна належить до групи постсоціалістичних країн (з економікою перехідного типу). До кінця 1980-х років, як складова частина СРСР і соціалістичної економічної системи , Україна була індустріально-аграрним регіоном із порівняно високим рівнем розвитку господарства і середнім рівнем національного доходу на душу населення (біля 3,5 тис. дол.) . Але соціалістична         суспільно-економічна         система         виявилася         не конкурентноздатною. Після розпаду СРСР і його економічної системи були розірвані зв’язки між її окремими територіальними ланками. Значно скоротилися обсяги виробництва. Різко знизився рівень життя населення. За рівнем національного доходу на душу населення (біля 500 дол.) Україна перебуває у числі бідних країн світу, причому цей показник продовжує знижуватися. У світовому господарстві Україна займає місце в числі країн із орієнтацією експорту на сировину і екологічно шкідливу продукцію переробної промисловості. Але значний природно-ресурсний та інтелектуальний потенціал, відносно вигідне економіко-географічне положення дозволяють надіятись на швидке припинення падіння виробництва, інтеграцію України у загальноєвропейський економічний простір; на поступове підвищення рівня життя населення.

Фізико-географічне положення України

Широтне і довготне положення: Україна — держава, розташована у Центральній та Південно-Східній Європі; її територія лежить у помірних широтах, у Північній та Східній півкулях.

Крайні точки: північна – біля селища Гремяч, Чернігівська область;

 південна – мис Сарич, АР Крим;

західна – м. Чоп, Закарпатська область;

 східна – селище Червона Зірка, Луганська область.

Тобто, Україна розташована між 44 23 та 52 23 північної широти та 22 08 і 40 13 східної довготи, а її географічним центром є селище Добровеличківка Кіровоградської області. Із заходу на схід територія України простягається на 1316 км, а з півночі на південь – на 893 км.

Відношення до літосферних плит: Україна розташована переважно на Східно-Європейській платформі, у межах якої виділяється Український щит, що тягнеться з північного заходу на південний схід.

Відношення до великих форм рельєфу: на заході України знаходяться Карпатські гори, на півдні – Кримські.

Положення відносно морів та океанів:

 Україна віддалена від океанів, має вихід до Азовського та Чорного морів.

 Населення України на початку 2000 року становило 49,7 млн. чол., за цим показником Україна посідає 5-е місце в Європі та 23-є – у світі. Природно-ресурсний потенціал України характеризується як великий та різноманітний.

    Економіко- і політико-географічне положення України

 Економіко-географічне положення — це характеристика розташування певної території у межах країни і світу; аналіз тих чинників, які впливають на розвиток її господарства. Україна — держава у Центральній та Південно-Східній Європі.

Державна територія України складається з площі земної поверхні (603,7 тис. кв. км) і земних надр під нею, та з площі територіальних вод (понад 20 тис. кв. км – водної поверхні прибережних морів, товщі вод під нею, морського дна і надр під ним на відстані 12 морських миль або 22,2 км від берегової лінії). Згідно з положеннями міжнародного права державна територія є недоторканою. Відповідно до Закону „Про виключну (морську) економічну зону”, прийнятого 1995р., до територіальних вод України примикає смуга шириною 200 морських миль, у межах якої заборонена економічна діяльність без спеціального дозволу українського уряду. Приморське положення України має важливе значення для її економіки, зокрема, для зовнішньої торгівлі. Чорне та Азовське моря належать до внутрішніх і з’єднуються із Атлантичним океаном через протоки Босфор і Дарданелли та Середземне море. Україна є в більшій мірі континентальною, ніж приморською державою. Із 1954р. державна територія України практично не змінювалася. Після проголошення незалежності України в 1991р. розпочалися переговори про уточнення на місцевості державних кордонів України. Особливо складними ці переговори були з країнами, які до 1991р. входили до складу СРСР -Росією, Молдовою, меншою мірою – з Білоруссю. На даний момент Україна межує з сімома країнами: Росією, Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою. Довжина сухопутних кордонів біля 6 тис. км. Протяжність морських кордонів біля 2 тис. км.

   Сучасний державний кордон України встановився під час Другої світової війни і в повоєнний період.Загальна протяжність державного кордону України становить 7700 км, у тому числі на сухопутну ділянку припадає 5740 км, на морську — 1960 км (з них на чорноморську — 1560 км, азовську — 400 км). Площа морських територіальних вод України становить 35 тис. км кв. Найпротяжнішими є державні кордони з Російською Федерацією (2063 км), Молдовою (1191 км) і Білоруссю (1084 км). Кордони з Румунією (625 км), Польщею (543 км), Угорщиною (135 км) і Словаччиною (99 км) є значно коротшими.Більша частина областей України є прикордонними. До державного кордону безпосередньо не виходять лише шість областей.Остаточного уточнення всього державного кордону України з Російською Федерацією на місцевості (демаркації) ще не завершено. Не встановлено кордон між двома державами по акваторії Азовського моря.Державний кордон України, як і інших держав, є і мусить бути недоторканним.

      Політико-географічне положення — це характеристика розташування країни відносно інших держав, центрів економічного і політичного впливу. Сусідами 1-го порядку України є Росія. Білорусь, Молдова, які суттєво відстають у темпах реформування економіки, а також країни Центральної Європи – Польща, Угорщина, Румунія. Словаччина. Перші дві країни є членами військового блоку НАТО, інші країни є кандидатами на вступ до цієї організації і в Європейський Союз. Таким чином, західні сусіди України перебувають у сфері впливу країн Західної Європи, лідером серед яких є Німеччина. Відносно Західної Європи як одного з центрів світового господарства, Україна займає периферійне положення. Геополітичне положення зумовлює не тільки „силу” економічного впливу одних країн на інші, але й вплив культурно-релігійний.  Більша частина України належить до православного культурно-релігійного простору (разом з більшою частиною Росії, Білоруссю, деякими країнами на Балканському півострові). Цінності, що містить православна християнська віра, протягом 1920-80-х років викорінювалися радянським атеїстичним режимом. На Західну Україну багато століть значний вплив має католицьке християнство. В останнє десятиліття наростає вплив протестантських течій християнства, а також космополітичної американської (так званої „масової”) культури. У зв’язку із проблемою повернення до Криму кримсько­татарського народу зростає вплив на Україну ісламського культурно-релігійного простору.

     Важливою складовою частиною економіко-географічного положення є відношення до сировинних баз за межами держави та ринків збуту своєї продукції. Особливо важливим є відношення до паливно-сировинних баз (нафти і газу), запасів яких в Україні не вистачає. Нині основним їх постачальником в Україну є Російська Федерація, що й зумовлює певну економічну залежність нашої держави від північно-східного сусіда. Росія є головним торговельним партнером України. Об’єм торгівлі з економічно розвиненими країнами Європи значно менший. За роки незалежності Україна зіткнулася з проблемами збуту своєї продукції – як об’єктивними (внаслідок низької якості товарів, їх низької конкурентоспроможності), так і суб’єктивними причинами (політикою урядів розвинених країн, які обмежують експорт з України)

     Положення України відносно світових транспортних магістралей теж не можна оцінити як однозначно вигідне. Але у перспективі, через систему залізничних і автомобільних транспортних „коридорів” Україна може отримати певні переваги від транзитної торгівлі між країнами Азії, Росії, Закавказзя. Через територію України нині проходять магістральні нафто- і газопроводи з Росії в країни Європи (що дещо зменшує залежність нашої держави від Росії). Нині переваги транспортно-географічного положення використовуються недостатньо (через високі тарифи, занепад Чорноморського, Дунайського, Азовського судноплавства; невідповідність ширини української і європейської залізничної колії, низьку якість автодоріг.

в)Уточнення та розширення інформації

 Сучасне геополітичне положення України є складним і у перспективі несприятливим для її національної безпеки в зв’язку з невизначеністю влади і населення щодо орієнтації відносно світових центрів економічного і культурно-релігійного впливів. Причому різні регіони України ( Західний; Центральний і Північний; Південний і Східний) мають суттєві відмінності в орієнтації населення на Схід (Росію) чи Захід (Європу).

 

 

 

 

 

 

У цілому можна виділити такі позитивні та негативні риси геополітичного положення України.

Позитивні риси

Негативні риси

Україна розташована в поясі, де зосереджена більшість наймогутніших країн.  Держава має широкий вихід до західноєвропейських країн. Країнам Центрально-Східної Європи не загрожує безпосередня агресія, оскільки членство в НАТО істотно зменшило можливості військового протистояння. Загалом відносини України з прикордонними країнами є добросусідськими

Відбувається розмежування між захід­ними й східними сусідами.  Географічно Україна перебуває на вістрі протиріччя «Захід—Схід». Причорноморський регіон входить у так звану «дугу нестабільності» (колишня Югославія—Наддністрянщина—Абхазія—Південна Осетія—Карабах— Чечня). На території більшості цих районів відбувалися «локальні війни».  Поблизу кордонів України розташовані невизнані держави, передусім Придністров-ська Республіка

Запитання

1. Які зміни в геополітичному положенні України відбулися в останні роки? Чи можна їх назвати позитивними? Поясніть свою відповідь.
2. Через кордон до України потрапляє велика кількість нелегальних мігрантів. Якими причинами це обумовлено?

ІV. Узагальнення та систематизація знань

V. Підсумок уроку

Отже, характерні риси економіко – і політико-географічного положення країни: – відносно несприятливе сусідське положення (периферійне чи           напівпериферійне відносно світових економічних центрів); – потенційна небезпека військових конфліктів поблизу кордонів; – залежність від Росії у поставках енергоносіїв; – невикористаний потенціал транспортно-географічного положення.

V І. Домашнє завдання

1.Опрацювати матеріал по темі

2. Нанести на контурну карту сусідів І та ІІ порядку України

 

 

№ уроку   12                             Дата____________                    клас_______

Тема:  Територіальні зміни меж України з ХХ ст. Особливості сучасного адміністративно-територіального устрою, його   проблеми та шляхи вдосконалення на різних територіальних рівнях.

Мета:

• ознайомити учнів із особливостями територіальних змін меж України у ХХ ст., навести приклади історії формування території України, розкрити проблеми та обґрунтувати шляхи вдосконалення адміністративно – територіального устрою на різних територіальних рівнях;
• продовжити формування навичок роботи з різноманітними джерелами географічних знань, розвивати логічне мислення, навички аналізу матеріалу, що вивчається;
•  виховувати патріотизм, національну гордість за державу, в якій ми живемо 

Тип уроку: Урок засвоєння нових знань

Методи: розповідь з елементами бесіди, пояснювально-ілюстративний, наочні, логічні.

Обладнання: Політична карта Європи, Карта адміністративно-територіального устрою України, атласи, комп’ютер, презентація до теми.

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

У буремні воєнні роки другого десятиріччя XX ст. під час розпаду великих імперій — Росії та Австро-Угорщини — українці всіх поневолених земель зі зброєю в руках здобули короткочасну незалежність.Розпочала боротьбу підросійська Україна. Переворот у царській Росії (1917 р.) призвів до загострення національно-політичної ситуації на її окраїнах, зокрема в Україні. 4 березня 1917 р. було створено Центральну Раду, головою якої став М. С. Грушевський. 7 листопада 1917 р. Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку (УНР). До її складу увійшла значна західна і північно-західна українська територія — Холмщина, Підляшшя і Берестейщина, на півночі — чотири райони, розташовані тепер на північ від Чернігівської області, південно-західна частина Донщини (землі пониззя Дону), а також Крим.25 жовтня 1918 р. українські політичні представники, які зібралися в Чернівцях, сформували парламент буковинського краю — Український Крайовий Комітет, а 3 листопада 1918 р. широке представництво (близько 10 тис. учасників Великого збору в Чернівцях) висунуло вимогу про возз'єднання (злуку) Буковини з Україною.Важливою історичною віхою в житті українського народу стало 1 листопада 1918 p., коли після розпаду Австро-Угорщини у Львові було створено державу, яка дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУHP).На Всенародному Конгресі українцівУгорщини (Хуст, 21 січня 1919 р.) було обрано підкарпатську (закарпатську) Центральну Українську Народну Раду. Більша частина створених на українських землях рад висловилася за приєднання до України.22 січня 1919 р. уряд ЗУНР підписав акт з Українською Народною Республікою про возз'єднання (злуку), яка була урочисто проголошена на Софійському майдані у Києві.У липні 1919 р. польські війська захопили Галичину. Втратила незалежність і східна частина України, в якій на багато десятиліть було встановлено радянську владу.На початку 30-х років більшовики провели насильницьку колективізацію в Україні. Щоб придушити відчайдушний опір селян, близько 200 тис. селянських господарств було визнано куркульськими, 1 млн селян вислано, переважно до Сибіру.У 1932-1933 pp. режим організував небувалий за масштабами штучний голод, у результаті якого помер кожен третій селянин або кожен четвертий житель підрадянської України (понад 7 млн чоловік).

За важких матеріальних умов і жорстоких репресій люди змушені були важко працювати, зміцнюючи обороноздатність колишнього СРСР.

Розпочалася індустріалізація, прискорена розбудова військової промисловості. У довоєнний час в Україні були створені нові галузі індустріального виробництва, зокрема машинобудування, приладобудування, верстатобудування.Після окупації західноукраїнських земель Польщею економіка цього регіону майже не розвивалася. Відповідно до договору Польщі з країнами Антанти українцям забезпечувалися рівні громадянські права, вільний розвиток національно-культурного життя. Однак цей та інші подібні договори не виконувалися.Після Першої світової війни Північну Буковину і частину української Бессарабії окупувала Румунія, яка встановила на цих землях військовий терор. Довоєнну національно-культурну автономію українців на Буковині ліквідовано. Українську мову в школах, Чернівецькому університеті, православних церквах було заборонено.Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини, де мало кращі можливості для господарського і національно-культурного розвитку, ніж інші регіони України.

 В умовах складної міжнародної ситуації тут було схвалено закон (23 вересня 1938 р.) про утворення Чехословацької Федеративної Республіки з автономним краєм Карпатська Україна (центр у м. Хусті). У виборах до сейму краю населення Закарпаття одностайно проголосувало за державну незалежність, яку й проголосили 14 березня 1939 р.

Однак 20 березня 1939 р. Карпатську Україну за сприяння нацистської Німеччини окупувала Угорщина.

У 1939 р. більшу частину Західної України було возз'єднано з Українською РСР.

У 1940 р. до складу УРСР увійшла Північна Буковина, у 1945 р. — Закарпаття.Під час окупації нацистською Німеччиною України Галичина ввійшла до так званого генерал-губернаторства з центром у Кракові, північна частина Підляшшя — доНімеччини, Буковина (як і Бессарабія), а також межиріччя Дністра і Південного Бугу (з Одесою) відійшли до пронацистської Румунії під назвою Трансністрія. Більша частина українських земель була підпорядкована Рейхскомісаріату України з центром у Рівному.У перші дні окупації у Львові 30 червня 1941 р. українські національно-патріотичні сили проголосили відновлення української державності. Цей акт призвів до масових і жорстоких репресій. Тисячі українських патріотів нацисти розстріляли, а керівників кинули до концтаборів. У східних районах України ситуація мало відрізнялася від становища в Галичині. Тут також жорстоко придушувались будь-які прояви українського національно-культурного життя. Понад 2 млн молодих дівчат і хлопців було примусово вивезено на роботу до Німеччини. Патріоти перейшли до збройної боротьби.Друга світова війна закінчилася ліквідацією нацизму на заході і розгромом агресивної Японії на сході.

     За важких умов повоєнного часу відбувалися певні зрушення в розвитку економіки України, нарощувався її індустріальний і військовий потенціал.Низькопродуктивним було сільське господарство. Колгоспники не мали пенсійного забезпечення, оплата праці була вкрай низькою. їм не видавали паспортів і вони не могли без спеціального дозволу залишити село. Кожен селянський двір сплачував податок на город, а також постачав державі за дуже низькими цінами часто непомірну кількість м'яса, молока, яєць, вовни тощо. Оподатковувалось кожне фруктове дерево, що призвело до масового вирубування селянських садів. Українські юнаки змушені були брати участь у численних війнах, що їх вів СРСР за кордоном.Певна лібералізація економічного і політичного життя, розпочата М. С. Горбачовим у 1986 р., не вирішила основних проблем господарського розвитку і підвищення добробуту людей. Понад 40% випуску промислової продукції України йшло на потреби воєнного комплексу.

 Різко погіршувалася екологічна ситуація, особливо після катастрофи на Чорнобильській АЕС. В Україні розміщувалися великі енергомісткі виробництва. Дуже низькими темпами оновлювалося обладнання, вводилися нові технології. Все це врешті-решт призвело до деградації промислового і сільськогосподарського виробництва, до розпаду СРСР.

    Після розпаду Радянського Союзу його народи реалізували своє право стати незалежними. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 р. відбувся референдум, який підтвердив прагнення народу України до розбудови економічних і політичних основ української державності. Розпочався активний державотворчий процес. 28 червня 1996 р. було прийнято нову Конституцію України.Главою української держави є Президент. Президент виступає від її імені та обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.Єдиним органом законодавчої влади є парламент — Верховна Рада України. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі виступає її народ. Україна є унітарною державою. Вона керується з єдиного центру (Києва), має єдину конституцію, єдині органи влади.Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові.

    Державною мовою в Україні є українська мова. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.Державний прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.Дуже важкими виявилися перші роки української незалежності. Були закриті чи різко скоротили випуск продукції військові заводи, багато промислових підприємств розпалося. Почалося масове безробіття. Повільно відбуваються ринкові перетворення, зокрема роздержавлення господарських об'єктів, приватизація землі тощо. Загальний спад виробництва призвів до зниження життєвого рівня населення. Лише останнім часом Україна почала виходити з затяжної економічної кризи.

в)Уточнення та розширення інформації

   Кожна держава є передусім політико-територіальною організацією публічної влади, тому територія держави – невід’ємна ознака всякої державності і водночас просторова межа здійснення державної влади. Територія держави – це той простір, тобто суша (земна поверхня), води, надра, повітряний простір, на який розповсюджується державний суверенітет і територіальне верховенство країни

Територія держави має відповідну адміністративну будову, тобто структуру, за характером якої всі держави поділяються на унітарні, федеративні чи конфедеративні.

Відповідно до статті 2 Конституції, Україна є унітарною державою. Це означає, що територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканною, що складові частини цієї території перебувають в нерозривному взаємному зв’язку, відзначаються внутрішньою єдністю і не мають ознак державності, як це властиво складовим частинам, скажімо, федеративної держави.

Територіальний устрій України, відповідно до статті 132 Конституції, ґрунтується на засадах цілісності та єдності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, із врахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій.

До форм територіального устрою можна віднести, зокрема, адміністративно-територіальний устрій, виділення спеціальних та вільних економічних зон, територій пріоритетного розвитку, зон надзвичайних екологічних ситуацій, поділ земель на категорії з чітким визначенням правового режиму кожної з таких категорій, економічне та інші види районування та планування території держави.

Адміністративно-територіальний устрій забезпечує потреби голосування на виборах і референдумах. Його характеристики, як правило, враховуються при встановленні відповідних округів та в деяких інших випадках. Засобом адміністративно-територіального устрою відбувається наближення влади до населення, створюються можливості для реальної участі громадян в її здійсненні, для реалізації принципу народного суверенітету. З адміністративно-територіальним устроєм пов’язана організація політичної системи суспільства в цілому, зокрема таких її елементів, як політичні партії

Адміністративно-територіальний устрій – зумовлена соціальними, економічними, соціально-етнічними, історичними, географічними, культурними, політичними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові частини – адміністративно-територіальні одиниці. Такий поділ є неодмінною умовою функціонування відповідних державних, громадських структур та органів місцевого самоврядування.

Елементами адміністративно-територіального устрою є його одиниці:

 Населений пункт – це частина комплексно заселеної території України, яка склалася внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрована в порядку, передбаченому законом. Не відносяться до самостійних населених пунктів хутори та двори, невеликі поселення, що мають тимчасове значення і несталий склад поселення, а також поселення службового призначення в системі певної господарської галузі діяльності (будинки лісників, шляхових майстрів, будівлі залізничних служб, польові стани тощо). Ці об’єкти включаються до тих адміністративно-територіальних одиниць, на території яких вони розташовані.

До сільських населених пунктів відносяться села. Села – це населені пункти зі сталим складом населення, переважна частина якого зайнята в сільськогосподарському виробництві та лісовому господарстві.

Водночас в сільській місцевості дуже поширеною є практика створення так званих "сільрад", які складаються з кількох населених пунктів, що перебувають під юрисдикцією єдиної для них територіальної громади та органів місцевого самоврядування, які вона обирає. Однак, відповідно до Конституції України, такої адміністративно-територіальної одиниці, як "сільрада", немає.

"Сільрада" як адміністративно-територіальна одиниця існувала з 1919 по 1996 роки [4]. Чисельність населення на початковому етапі адміністративно-територіальної реформи була одним із основних критеріїв утворення сільрад і складала не менше 1 тис. чоловік. Пізніше в нормативно-правових документах кількість населення для створення сільрад не вказувалась, але в практиці територіального будівництва на зазначену кількість продовжували орієнтуватись. Іншими важливими критеріями утворення сільрад були наявність об’єктів народного господарства, побуту, сільськогосподарських земель, тяжіння населених пунктів, відстань між ними, щільність населення, наближеність його до органів влади.

Формування в подальшому територій сільрад з урахуванням цих критеріїв призвело до визначення кількості населення в них, що становила в основному від 1 до 4 тис. чоловік. В юридичній літературі пропонувалося середню кількість населення сільради, що встановилась в Україні на рівні 2,5 тис. чоловік, взяти як мінімальну норму чисельності населення для цієї адміністративно-територіальної одиниці

Безумовно, така пропозиція була спрямована на зміцнення цієї адміністративно-територіальної одиниці і відображала потребу в інтеграції сільських територій. Після завершення адміністративно-територіальної реформи мережа сільрад стала досить розгалуженою. На 1 жовтня 1936 року в Україні налічувалося 11 125 сільрад. Згодом було вжито заходів із зміцнення сільрад, а по суті — збільшення їх території. Станом на 1 січня 1969 року в Україні було вже 8555 сільрад. В останні роки процеси демократизації суспільного життя привели до поступового розширення їх мережі. Якщо на 1 січня 1988 року в Україні було 8805 сільрад, то на 1 січня 1991 року — вже 9211, на 1 січня 2001 – 10263, а на 1 січня 2007 – 10279.

3 цієї тенденції можна зробити висновок, що фактори наближення сільрад до населення, створення зручностей для вирішення численних питань його життєдіяльності мають важливе значення у формуванні територій цих одиниць. Разом з тим території сільрад не повною мірою відповідали цілям виробничого об’єднання місцевого населення. В господарському відношенні вони не стали цілісними утвореннями. Будучи безпосередньо місцем проживання сільського населення, вони не сформувалися в їх повноцінне життєве середовище [

Отже, адміністративно-територіальною одиницею є не кожний населений пункт і не власне населений пункт, оскільки це поняття, скоріше, географічне, а один чи кілька населених пунктів з навколишніми землями, що перебувають під юрисдикцією єдиної для них територіальної громади та відповідних органів місцевого самоврядування. Ось чому в інших країнах первинна ланка адміністративно-територіального поділу носить назву не село, селище, місто, а комуна, муніципалітет, община. Ця назва є похідною від назви первинного суб’єкта місцевого самоврядування — комуни, муніципалітету, общини, громади тощо. І тому у перспективі фактичне існування "сільрад" в нашій державі має бути узгоджено з Конституцією України.

Окрім сіл до первинного рівня адміністративно-територіального устрою належать селища, міста, райони у містах та селища міського типу. У ході формування адміністративно-територіального устрою України було створено нормативну базу, якою визначено статус та класифікацію даних населених пунктів. Востаннє ці питання регулювалися в Положенні про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР", затвердженому Указом Президії Верховної Ради УРСР від 12 березня 1981 року, яке є нині чинним у частині, що не суперечить Конституції України [2].

У відповідності з цим і попередніми нормативними актами міські населені пункти України були поділені на міста республіканського, обласного і районного підпорядкування (згодом термін "підпорядкування" у законодавчих актах було змінено на "значення") та селища міського типу. До категорії міст республіканського підпорядкування відносилися міста з кількістю населення понад 500 тис. чоловік, важливі економічні та культурні центри і керівництво котрими доцільно було здійснювати безпосередньо з центру. Містами республіканського підпорядкування відповідно до вищезазначеного Положення були Київ та Севастополь. За Конституцією України ці міста є містами зі спеціальним статусом.

Важливе значення в цій системі мають міста обласного підпорядкування, їх відносять до середньої ланки. Критеріями для виділення міст до обласного підпорядкування було окрім чисельності населення (понад 50 тис. чол.) рівень розвитку промисловості, комунального господарства, ознаки економічного та культурного центру для навколишніх населених пунктів, також потреба в управлінні цими містами обласними центрами влади.

На відміну від міст республіканського підпорядкування, мережа міст обласного підпорядкування розвивалася динамічно. В порівнянні з довоєнними роками їх кількість зросла більш, ніж удвічі (з 67 до 177). Практика виділення міст у цю категорію себе виправдала. Вона вписувалася в систему управління, сприяла зміцненню обласної ланки, покращенню керованості територіями. Окрім того, це сприяло розвитку самих міст, вирішенню їх соціально-економічних питань.

Проте підхід до виділення міст в обласне підпорядкування, виходячи з чисельності населення і рівня економічного розвитку, призвів до великої диспропорції в їх кількості по областях. Якщо в Донецькій області нараховується нині 28 таких міст, то в Тернопільській лише 1, а в Чернівецькій області – 2. У тринадцяти областях кількість міст обласного підпорядкування не перевищує п’яти.

Для віднесення міста до обласного підпорядкування кількість його населення не повинна відігравати вирішального значення. Головним тут мають бути соціально-економічні потреби розвитку територій, рівномірне розміщення по території області виробничих і культурних центрів, забезпечення зайнятості населення.

Міста районного підпорядкування і селища міського типу входять до низової ланки адміністративно-територіальної системи України. До цієї категорії відносяться населені пункти, де розташовано промислові підприємства, об’єкти комунального господарства, побутового обслуговування, заклади торгівлі, житловий фонд з кількістю жителів: для міст районного підпорядкування – 10 і більше тисяч чоловік, а для селищ міського типу – понад 2 тисячі чоловік.

Кількість населених пунктів цієї категорії постійно зростає. В порівнянні з 1950 роком міст районного підпорядкування збільшилося з 186 до 279, а селищ міського типу – з 478 до 886. Міста районного підпорядкування і селища міського типу входять безпосередньо до району і є його складовою частиною. Проте механізм віднесення населених пунктів до цих категорій різний. Якщо віднесення до селищ міського типу здійснюється обласними органами влади, то до категорії міст районного підпорядкування – Верховною Радою України. Децентралізація управління, розвиток місцевого самоврядування, на нашу думку, потребують передачі повноважень з формування мережі міст районного підпорядкування обласним органам влади.

Це сприятиме більш повному врахуванню місцевих особливостей, збалансованому розміщенню цих міст на території району, визначенню перспективних населених пунктів, а в кінцевому результаті — кращій організації території району. У перспективі потрібно визначитися з віднесенням селищ міського типу до відповідної категорії населених пунктів, адже у Конституції України терміну "селище міського типу" немає.

 Містом є частина території держави, що характеризується великою густотою заселення, концентрацією промислового виробництва і являє собою адміністративний, економічний і науково-культурний центр.

Важливою ланкою адміністративно-територіального устрою України є регіони. До регіонів треба зарахувати насамперед АРК, області, райони.

АРК є складовою частиною України, її регіоном, якому, відповідно до Конституції України, надано право на автономію. АРК за конституційною природою є формою так званої територіальної (адміністративно-територіальної, регіональної, обласної) автономії.

За новою Конституцією України 1996 р., Автономна Республіка Крим входить до системи адміністративно-територіального устрою України (ст. 133) і залишається невід’ємною часткою України (ст. 134) з наданням їй особливих повноважень порівняно з іншими адміністративно-територіальними одиницями, зокрема такими, як область.

Область – верхній рівень адміністративно-територіального устрою України. Це великий регіон, який характеризується певною цілісністю та самодостатністю економічного й соціального розвитку, а також місцевими особливостями і традиціями. Узагальнюючи досвід будівництва областей, спробуємо дати визначення цієї ланки адміністративно-територіального устрою. Область – частина території України, що являє собою цілісну в господарському, природно-історичному, етнічному відношеннях територію, яка організована для здійснення ефективного управління і соціально-економічного розвитку, поєднання і репрезентування на державному рівні інтересів адміністративно-територіальних одиниць, що входять до її складу.

Важливою ланкою в адміністративно-територіальній системі є район (сільський). Історія поділу України на райони починається з 1923 року. Вони були створені на базі волостей та покликані покращити управління територіями, сприяти підвищенню ефективності державного апарату, створити умови для участі населення в діяльності органів влади. Однією з основних переваг районів над волостями було те, що райони утворювалися у більшій відповідності із завданнями економічного розвитку територій.

Поєднання у господарському відношенні волостей, врахування економічного тяжіння територій, вибір центрами районів найбільш розвинутих у промислово-торговельному відношенні населених пунктів дозволило створити сприятливі умови для формування районів як адміністративно-територіальних, так і самодостатніх господарських одиниць. На початковому етапі функціонування район являв собою адміністративно-територіальну одиницю (усереднена модель) з населенням 37 тис. чол., площею в 570 кв. км, 57 населеними пунктами.

Щоб пізніше уявити, чим відрізнявся район від ліквідованих волості і повіту, слід привести аналогічні усереднені дані і по них. У волості, на основі якої був утворений район, проживало 13 тис. чол., вона займала площу трохи більше 200 кв. км і об’єднувала 26 населених пунктів. У повіті – 238 тис. чол., площа – близько 4 тис. кв. км, він об’єднував 397 населених пунктів. Територія району в дво- чи триланковій системі завжди була підпорядкована соціально-економічним і суспільно-політичним відносинам, що складалися в державі. В залежності від цих обставин розмір його території складав в ті чи інші часи 0,5–1,2 тис. кв. км

ІV. Узагальнення та систематизація знань

1. За адміністративною картою визначте, яка область з назва­них пар знаходиться північніше: Тернопільська чи Донецька, Львівська чи Харківська, Волинська чи Чернігівська.

2. Яка область розташована східніше: Сумська чи Запорізька, Рівненська чи Чернівецька, Полтавська чи Дніпропетров­ська?

3. Контури яких областей зображено на малюнку? Напишіть їхні назви. Які з цих областей є прикордонними?

 

 

 Скориставшись картою атласу, скажіть, про які області Укра­їни йдеться:

а) Із заходу межує з Хмельницькою областю, на півдні має вихід до державного кордону.

б) На півдні омивається Азовським морем, на сході межує з Донецькою областю.

в) Область межує з Росією, а на півдні — з Харківщиною.

г) Область, у якій розташований географічний центр Украї­ни.

д) Область, що межує з чотирма країнами Європи.

 

V. Підсумок уроку

V І. Домашнє завдання

1.Опрацювати матеріал по темі

2. Створити свою ментальну карту України

 

 

№ уроку  13             Дата____________                    клас_______

Тема:  Міжнародна система відліку  часу. Годинні пояси.  Місцевий час. Поясний час. Літній час. Особливості регулювання системи відліку часу в країнах  світу.

Час в Україні. 

Дослідження. Планування маршруту мандрівки країнами світу з визначенням різниці в часі в них  порівняно  з київським

Мета:

•  формувати знання про особливості розташування України в годинних поясах, розкрити питання про міжнародну систему відліку часу, забезпечити розуміння понять про місцевий, і поясний час, з’ясувати характерні риси регулювання відліку часу в країнах світу та в Україні;
• розвивати вміння роботи з картою годинних поясів, забезпечити оволодіння вміннями та навичками розв’язування задач на визначення часу;
• формувати правильні уявлення про роль географії   в науці, техніці, виробництві, у дослідженні закономірностей реального світу, у вирішенні практичних завдань;

Тип уроку: Формування знань, умінь та навичок

Методи: дослідницький, частково-пошуковий, логічні (аналіз, порівняння, узагальнення),наочні, бесіда.

Обладнання: атласи,  Фізична карта України, карта «Годинні пояси світу».

 

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

   Відповісти на запитання «що таке час?» нелегко. У загальному розумінні час — це безперервна низка явищ, що змінюють одне одного. Головна властивість часу полягає в тому, що він невпинно рухається вперед. Простір можна й охопити поглядом, й обмежити, а час — ні обмежити, ні зупинити. На Землі його відлік пов’язаний із рухом нашої планети навколо Сонця. Саме за сонячним годинником людина живе і працює.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку
б) Сприйняття та осмислення інформації

   Обертання Землі навколо своєї осі є причиною зміни часу доби. Якщо в Україні в цей момент день, то на зворотному боці земної кулі — ніч. У добі 24 години, тобто якщо дві точки розташовані на відстані в 15° по довготі, то місцевий час для них буде відрізнятися на одну годину (360° : 15° = 24), оскільки за годину Земля обертається навколо своєї осі на 15°. Таким чином, на різних меридіанах місцевий час різний. На невеликій відстані по довготі різниця в місцевому часі є невеликою, а між віддаленими по довготі точками вона може суттєво відрізнятися. Так, різниця в місцевому часі між крайніми західною та крайньою східною точками України становить приблизно 1 годину 12 хвилин.

(Ознайомити учнів із розрахунками відмінностей у місцевому часі між Львовом і Києвом.)

Крок перший: визначити довготу міст із точністю до мінут.

Львів — 24°00′ сх. д.; Київ — 30°30′ сх. д.

Крок другий: обчислити різницю в довготі між цими містами (у градусах і мінутах): 30°30′ – 24°00′ = 6°30′.

Крок третій: пригадати, що Земля обертається на 1° (або 60′) за 4 хв, що становить 240 с, і обчислити, який час відповідає оберту на 1′.

240 : 60 = 4 с.

Крок четвертий: перевести різницю довгот у різницю в часі (у хвилинах і секундах):

а)   6° · 4 хв = 24 хв;

б)  30′ · 4 с = 120 с, або 2 хв;

в)  24 хв + 2 хв = 26 хв.

Різниця в місцевому часі між Києвом і Львовом становить 26 хв.

Завдання

Визначте місцевий час у точці зі східною довготою 36° (м. Харків), якщо в Києві в цей момент місцевий час дорівнює 10 год.

    Для зручності відліку часу земну поверхню поділили на 24 смуги по 15˚ довготи кожна – годинні пояси. У кожному поясі по центру проходить середній меридіан. Місцевий час цього середнього меридіана домовилися вважати однаковим в даний момент для всіх пунктів у межах одного годинного поясу. Місцевий час середнього меридіана поясу  називають поясним.

Середні меридіани годинних поясів віддалені один від одного на 15˚, або на 1 год у часовій мірі. Тому різниця в часі між поясами залежить від відстані між ними. Між сусідніми годинними поясами відстань становить 15˚ довготи, тому й час у них різнитиметься рівно на 1 год. Наприклад, Париж розташований у 1-му часовому поясі і якщо там 10 год, то в цей час у Києві, що в 2-му поясі, буде 11 год. При відстані між поясами, наприклад, у 180˚ довготи час зміниться на 12 год (180˚ : 15˚ = 12), при відстані у 360˚ – на 24 год (360˚ : 15˚ = 24). Хвилинні та секундні стрілки в усіх поясах йдуть однаково. Отже, рухаючись на схід або захід, потрібно змінювати відлік часу відповідно до годинних поясів.

ВІДЛІК ЧАСУ. Кожному годинному поясу надано певний номер від 0 до 23. Пояс з Гринвіцьким меридіаном, що має довготу 0˚, вважають початковим (або нульовим). Решті годинним поясам у напрямку від нульового поясу на схід присвоєно номери 1-ий, 2-ий і т. д. до 23-го.

Час деяких годинних поясів має особливі назви. Наприклад, час нульового поясу називають західноєвропейським, час 1-го поясу ­– середньоєвропейським, час 2-го поясу в зарубіжних країнах називають східноєвропейським.

Більша частина території України розташована в 2-му годинному поясі. І хоча в крайніх західних і східних пунктах нашої країни місцевий час відрізняється від поясного більш як на півгодини, для зручності на всій території України запроваджено єдиний для всіх місцевостей поясний час. Середній меридіан 2-го годинного поясу (30˚ сх. д.) проходить майже через Київ. Тому час 2-го поясу на території України називають київським. За київським часом здійснюються рух поїздів, рейси автобусів і літаків, міжміський телефонний і телеграфний зв'язок в нашій державі.

ЛІТНІЙ ЧАС. У багатьох країнах у літній період годинники переводять на 1 год вперед. Це роблять для того, щоб ефективніше використати сонячне освітлення та економити електроенергію. Такий «переведений» час називають літнім. Тобто літній час – це час, що йде на 1 год вперед відносно основного часу, прийнятого в даній країні.

Літнім часом користуються понад 100 країн світу. В Україні стрілки годинників переводять на 1 год вперед наприкінці березня. Наприкінці жовтня літній час відміняють, годинники переводять на 1 год назад, відновлюється поясний час.

 

Цікаві факти

Прагнення впорядкувати час у світовому масштабі виникло порівняно недавно — наприкінці ХІХ ст. До цього кожне місто жило за власним місцевим часом. Але з появою залізниць, розкладу руху й електричного телеграфу необхідність єдиного підходу в цій справі стала очевидною. Раніше гринвіцький час за межами Британії був необхідний лише мореплавцям і вченим, особливо географам, для точного виміру різниці довгот між спостережними пунктами.

На Вашингтонській міжнародній меридіанній конференції (1884 р.) відбулося правове закріплення так званого всесвітнього часу й поділ планети на годинні пояси. Кожні 15 градусів довготи стали відповідати одній годині. Проте в Росії аж до революції продовжували відраховувати місцевий час. Коли в Санкт-Петербурзі був полудень (12 годин), у Володимирі годинники показували 12 годин 40 хвилин і 28 секунд, у Якутську — 18 годин 37 хвилин і 52 секунди. Різниця у 29 хвилин і 4 секунди існувала навіть між Петербургом і Москвою. Тільки в 1918 р. «з метою встановлення однакового з усім цивілізованим світом рахунку часу протягом доби» був виданий декрет, за яким уся територія країни поділялася на годинні пояси.

Лінія зміни дат — умовна лінія на поверхні Землі, по різні боки якої календарні дати розрізняються на добу. Вона орієнтована із 180-м меридіаном, але має ряд відхилень. В екваторіальній частині велике відхилення виникло в 1995 р., коли уряд Кірібаті вирішив виділити острови Лайн у новий годинний пояс (UTC +14). Тепер на островах Лайн такий самий час, як на Гавайях, але з випередженням на добу. А жителі цих островів першими у світі зустрічають Новий рік.

Припустимо, літак вилетів зі США в Японію в неділю. Щойно він досягає лінії зміни дати, то раптово опиняється… в понеділку. Так само, повертаючись назад, при досяганні цієї лінії, скажімо, о 12 годині дня в п’ятницю, раптово опиняється… о 12 годині дня четверга.

На Північному й Південному полюсах меридіани сходяться в одній точці, і тому там поняття годинних поясів втрачає своє значення. За традицією вважається, що час на полюсах відповідає всесвітньому.

Китай — одна з найдовших країн у світі — 5700 км із заходу на схід. До революції 1949 р. держава поділялася на п’ять годинних поясів, але потім був уведений єдиний час — пекінський. Тому, наприклад, у Тибеті сонце сідає опівночі, а перетинаючи афгано-китайський кордон годинники потрібно переводити відразу на 3,5 години вперед.

Острови Ратманова (Росія) і Крузенштерна (США) розділяє лише 4 км моря. На звичайному моторному човні цю відстань можна подолати за 15—20 хв. А от за Гринвічем, острови розділяє 21 година: якщо на острові Ратманова, наприклад, полудень четверга, то на острові Крузенштерна — третя година дня середи.

Індія вибрала собі 5,5 години різниці із Гринвічем. Британці кажуть: «Якщо ти в Англії, поверни годинник і побачиш, котра зараз година в Індії».

Щоб підкреслити свою незалежність, Непал «відокремився» від Індії часом: стрілки перевели на 10 хвилин уперед. Але цього виявилося замало, і в 1986 р. непальська монархія віддалилася від Індії ще на 5 хвилин.

ІV. Узагальнення інформації

Дослідження. Планування маршруту мандрівки країнами світу з визначенням різниці в часі в них  порівняно  з київським

V.   Підсумки уроку

Причиною зміни часу доби на Землі є її обертання навколо своєї осі. Один оберт планета здійснює за 24 години, або 1440 хвилин. Це означає, що коли дві точки перебувають на відстані в 1° по довготі, то їхній місцевий час буде розрізнятися на 4 хвилини (1440 хв : 360 = 4 хв). Різниця у відліку місцевого часу викликає незручності в житті й діяльності людей. Щоб уникнути цього, був уведений відлік часу за годинними поясами — поясний час. Відповідно до нього земна поверхня поділена на 24 годинні пояси. Годинний пояс, посередині якого проходить Гринвіцький меридіан, узяли за нульовий (він же 24-й), на схід від нульового поясу, між меридіанами 7°30′ і 22°30′ розташований перший пояс, між 22°30′ й 37°30′ сх. д.— другий пояс і так далі до 24-го (нульового).

VI. Домашнє завдання

1.   Опрацюйте матеріал підручника:

2.   Поясніть, як можна визначити різницю в географічній довготі між двома пунктами, якщо відомо різницю в місцевому часі між ними.

 

 

 

№ уроку  14                  Дата____________                    клас_______

Тема:     Годинні пояси.  Практична робота 3. Аналіз карти годинних поясів світу. Розв’язування задач на визначення часу.

 

Мета:

• розширити знання учнів про особливості розташування України у годинних поясах, забезпечити міцне засвоєння  основних правил та методів вирішення  практичних завдань;
• формувати вміння та навички розв’язувати географічні задачі, планувати свою роботу, порядок обчислень, вирішення завдань;
•      виховувати дисципліну, звичку до систематичної розумової праці.

Тип уроку:  Застосування знань, умінь та навичок (Практична робота)

Методи: дослідницький, частково-пошуковий, логічні (аналіз, порівняння, узагальнення), наочні, бесіда.

Обладнання: атласи,  Фізична карта України, карта «Годинні пояси світу», практикуми.

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань і діяльності учнів, необхідних для творчого рішення завдань

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІV Засвоєння нових знань

   Годинні пояси   Робота з картою

Поміркуйте, яким є призначення цієї карти. Що можна визначити з її допомогою?

Розповідь учителя

КАРТА ГОДИННИХ ПОЯСІВ. Карта годинних поясів відображає поділ земної поверхні на годинні пояси. Сусідні пояси зафарбовані в різний колір, щоб легше їх розрізняти.

Уважно придивившись, ви помітите, що межі поясів на морях і океанах проведені прямолінійно по меридіанам. На суходолі ж для зручності їх проведено по державним і адміністративним кордонах.

Номери годинних поясів зазначено на верхній рамці карти. Там само підписано й величини меридіанів у градусах. На нижній рамці карти цифрою зазначено різницю в часі між даним годинним поясом і початковим. Знак «+» чи «–» біля цифри вказує на те, яку дію слід зробити (відняти чи додати), щоб визначити поясний час відносно початкового. Це важливо знати людям, що переїжджають з одного годинного поясу в інший. Як видно з карти, переміщуючись на захід, стрілку годинника слід переводити на 1 год назад, якщо на схід – на 1 год вперед. На карті також окремим кольором виділено території, де прийнятий час відрізняється від часу початкового поясу на вказану в цифрах величину.

 

   На цій карті проведені межі 24 годинних поясів і виділені райони, де використовуються інші системи відліку часу. На океанах, морях і малозаселених територіях межі годинних поясів проведені по лініях меридіанів, віддалених на відстані 7,5° на схід і захід від середнього меридіана цього поясу. У більшості інших районів світу вони проходять по близьких до цих меридіанів державних, адміністративних і природних (річки, гірські хребти) кордонах.

 

Бесіда за запитаннями

1)  Скільки годинних поясів існує на Землі?

2)  Як проведені межі годинних поясів на карті?

3)  Чому межі годинних поясів часто проходять по державних та адміністративних кордонах?

Годинний пояс, посередині якого проходить Гринвіцький меридіан, був узятий за нульовий (він же 24-й), на схід від нульового поясу, між меридіанами 7°30′ сх. д. і 22°30′, розташований перший пояс, між 22°30′ і 37°30′ — другий пояс і так далі до 24-го (нульового).

V.  Формування   елементарних   навичок   на   основі   застосуванні   їх   у стандартних умовах

Завдання

1.   Використовуючи карту годинних поясів, учні підписують на схемі «Годинні пояси Землі» поясний час, який відповідає кожному з поясів, починаючи з нульового.

(Послідовність є такою (години): 12 (лінія зміни дат, попередній день), 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24 і 0 (нульовий, він же 24-й пояс), 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 (лінія зміни дат, новий день).)

2.   Використовуючи карту годинних поясів,  учні  вписують пропущені цифри й слова.

Поверхня Землі поділена на … (24) годинні пояси (з номерами від … (0, або 24) до … (23)).

Середня довжина кожного поясу за довготою дорівнює… (15) градусів.

Відлік поясів ведеться із … (заходу) на … (схід).

У межах кожного з годинних поясів поясний час збігається з часом … (середнього) меридіана, який проходить через них.

Поясний час у суміжних поясах розрізняється на … (одну) год.

Винятки. Є райони, де діє не поясний, а … (відмінний від нього, у тому числі місцевий) час.

Межі поясів можуть проходити не тільки по лініях меридіанів, але й по … (близьких до цих меридіанів державних, адміністративних та природних (річки, гірські хребти)) кордонах. Так, територія України перебуває в межах … (трьох) годинних поясів, але в країні діє один годинний пояс — … (другий).

3. Обчислити, котра година в Сіднеї, якщо в Києві 12-та година дня.

Виходячи з отриманих даних, укажіть, коли потрібно зателефонувати з вашого міста до Сіднея, щоб дзвінок пролунав о 8 годині ранку.

V І. Формування диференційованих узагальнених умінь.

Учні визначають різницю в географічній довготі між двома пунктами за умови, що відома різниця в місцевому часу: у Києві місцевий час становить 12 годин 00 хвилин, а в Харкові — 12 годин 24 хвилини.

Крок перший: пригадайте, на скільки змінюється час між двома точками, що перебувають на відстані 15° по довготі.

На 1 годину, або 60 хв.

Крок другий: пригадайте, скільки хвилин у годині, й обчисліть, на скільки змінюється час між двома точками, що розміщені на відстані 1°.

60 : 15 = 4 хв.

Крок третій: обчисліть, на скільки відрізняється час між Києвом і Харковом.

24 хв.

Крок четвертий: поділіть результат третього кроку (різниця в часі між містами) на результат другого (різниця в часі між точками, що розташовані на відстані 1°).

24 : 4 = 6.

Напишіть результат у градусах - 6°.

Необхідно пояснити учням, що ці розрахунки приблизні, тому що довгота м. Києва менша за 31°, а м. Харкова дещо більша за 36°.

Гра «День-ніч»

Об’єднати учнів у чотири групи: «День», «Вечір», «Ніч», «Ранок», назвати час в Україні та запропонувати кожній групі назвати райони Землі (країну або частину материка), де в цей момент відповідний час доби

V ІІ. Підсумки уроку

Бесіда за запитаннями

1.   На скільки годин розрізняється час у суміжних годинних поясах?

2.   За який час Земля здійснює оберт навколо своєї осі на 15°?

3.   Із часом якого меридіана збігається поясний час?

4.   У яких годинних поясах розміщена територія України?

5.   Час якого годинного поясу діє в Україні?

V ІІІ.  Повідомлення домашнього завдання

1. Опрацювати матеріал підручника по темі
2. Пояснити, чому Магеллан і його супутники, обігнувши Землю під час навколосвітнього плавання, загубили одну добу.

№ уроку   15               Дата____________                    клас_______

Тема:  Форми земної поверхні. Простягання низовин, височин, гір, річкових долин. Карта «Фізична поверхня»

Мета:

• формувати знання про основні форми земної поверхні, з’ясувати основні закономірності простягання низовин, височин, гір, річкових долин, забезпечити оволодіння навичками роботи з фізичними картами;
• розвивати вміння аналізувати, порівнювати, формувати самостійність мислення, прагнення самостійно робити власні висновки, розвивати просторову уяву;
• виховувати позитивне ставлення учнів до навчально-пізнавальної діяльності.

Тип уроку: Урок засвоєння нових знань

Методи: пояснення, розповідь з елементами бесіди, частково-пошуковий, логічні, наочні

Обладнання:Фізична карта світу, Фізична карта  України, атласи, презентаційні матеріали, комп’ютер.

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Знання рельєфу будь-якої місцевості має велике практичне зна­чення, тому що рельєф обумовлює розміщення сільськогосподарських угідь, застосування техніки, прокладання шляхів сполучення, роз­ташування міст тощо.

                      ІІІ. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

    Розгляньте фізичну карту України. Ви бачите, що ре­льєф території України досить різноманітний. Є низовини, височини і гори. Кожна з форм рельєфу має свої характерні особливості, тому що формувались вони протягом багатьох геологічних епох під впливом внутрішніх і зовнішніх сил Землі, що взаємодіяли між собою.

     Для України характерні переважно рівнинні території з невеликими висотами, які перевищують рівень моря в середньому на 180 м. 
       Підвищенням фундаменту докембрійської платформи в сучасному рельєфі відповідають височини. Так, до Українського щита приурочені височини, а до тектонічних западин – низовини. Отже, форми і висоти сучасних рівнин залежать від будови докембрійської платформи. Українські Карпати і Кримські гори приурочені до складчастих альпійських структур. 

  Рівнинна частина території України підвищена над рівнем моря у середньому на 175 м, височини підняття на 300-400 м, а максимальна відмітка перевищує 500 м на Хотинській височині. Найбільш зниженою частиною є Азово-Чорноморське узбережжя, де абсолютні висоти коливаються в межах 10-15 м. Значні за площею низовинні форми рельєфу поширені на півночі та півдні України, а також уздовж лівого берега Дніпра. 
    Поліська низовина знаходиться на півночі України. З півдня вона обмежена височинами, з яких стікає значна кількість приток річки Прип'ять. Густа річкова мережа формує плоскохвилясту поверхню, яка має загальний похил до приток Прип'яті та Дніпра. 
Підвищення Поліської низовини становлять не більше ніж 200 м, лише Словечансько-Овруцький кряж здіймається до 315 м. Такий характер рельєфу в поєднанні з кліматичними умовами спричиняє значне заболочення. 
Придніпровська, Причорноморська та Закарпатська низовини 
   Придніпровська низовина розкинулася на південь від Поліської низовини вздовж лівого берега Дніпра. Її поверхня має загальний ухил в південно-західному напрямку. Абсолютні висоти тут змінюються від 170 до 90 м. У межах Придніпровської низовини виділяється широка долина річки Дніпра з високим стрімким правим берегом і пологим лівим. На сході вона поступово переходить у Полтавську рівнину, що має плоску й горбисту поверхню з долинами та балками. 
   Причорноморська низовина простягається на півдні України. Абсолютні висоти її поверхні становлять 120-150 м. Низовина поступово знижується до Чорного моря. Її складовою є Північнокримська рівнина з висотами до 40 м над рівнем моря, поверхня якої поступово знижується до затоки Сиваш. Загальна рівнинність переривається долинами річок, балками та ярами. 
   Закарпатська низовина , що прилягає з південного заходу до Українських Карпат, є частиною Середньодунайської низовини. Вона має незначний похил на південний захід, її абсолютні висоти – 105-120 м. Поверхнею Закарпатської низовини є плоска долина річки Тиси з притоками. 
Височини 
   Придніпровська височина розташована в центральній частині України. Її абсолютні висоти становлять 320 м на півночі та 150 м – на півдні. У східній частині височини здіймаються Канівські гори. 
   Подільська височина простягається на правобережжі з північного заходу на південний схід. Її поверхня дуже розчленована. Абсолютні висоти становлять 320-350 м. Деякі підвищені масиви височини називають горами: Кременецькі, Гологори, Розточчя, Опілля, Товтри. 
   Волинська височина розташована в західній частині України. На ній височить Мізоцький кряж із висотою 342 м. 
Передкарпатська височина , яка має висоти 650-800 м і густу мережу річкових долин, прилягає з північного сходу до Українських Карпат. 
    Хотинська височина – це хвилясте горбисте пасмо, що розкинулося на 50 км між річками Дністра і Пруту. Її середня висота – 400 м. Найвища точка височини – гора Берда, що здіймається на 515 м. Це максимальна висота рівнинної частини України. Поверхня височини розчленована річками, які мають глибокі долини зі стрімкими берегами. 
Середньоруська височина заходить на територію України південно-західними відрогами. 
Висота її в межах нашої країни не перевищує 236 м . Тут дуже багато ярів та балок. 
Донецька височина із середніми висотами 175-300 м розкинулася на сході України. Її осьову частину називають Донецьким кряжем. Найвища точка – Могила-Мечетна. Її висота – 367 м. 
    Приазовська височина з висотами 150-300 м простягається на південному сході країни. Тут на поверхню виходять кристалічні породи, утворюючи підвищення, які в народі називають «могилами». Так, найвища точка височини – Бельмак-Могила. Її висота – 324 м. 
 

Карпати 
   Українські Карпати ще називають Лісистими або Східними, оскільки вони є частиною великої Карпатської системи, яка простяглася за межі України в Словаччину та Румунію. Це молоді середньовисотні гори, що утворилися у результаті альпійської складчастості. Їх середні висоти становлять 1200-1600 м. 
Гори утворені кількома паралельними пасмами, що простягаються з північного заходу на південний схід. Гірські пасма Бескиди , Горгани та Покутсько-Буковинські , що здіймаються на сході, дістали назву Зовнішніх Карпат . Центральну частину гір становлять Вододільно-Верховинські Карпати , Полонинсько-Чорногорський хребет , Рахівські та Чивчинські гори . 
Найвищою частиною Українських Карпат є масив Чорногора з горами: Говерла, Петрос, Ребра, Гутин-Томнатик, Бребенескул, Піп-Іван та ін. Вони здіймаються більше, ніж на 2 000 м, і виділяються на тлі смерекових і букових лісів та мальовничих полонин. 
Найвищою точкою України є гора Говерла – 2061 м. З неї відкривається чудова панорама – краєвиди навколишніх гірських хребтів: на півночі біліють пасма Горган з кам'яними розсипищами на схилах, на півдні видніються скелясті гребені масиву Мармарош, на сході підносяться масиви Гринявських гір і Свидівця . За гарної сонячної погоди Карпати з Говерли здаються синіми. 
 Кримські гори 
    Кримські гори займають крайній південь Кримського півострова. Вони простягаються із заходу на схід на 180 км трьома гірськими пасмами: Головним (з висотами 1200-1500 м), Внутрішнім (400-600 м) і Зовнішнім (250-350 м). Схили пасом асиметричні: південні – стрімкі та урвисті, північні – пологі. Це зумовлено розмиванням м'яких порід мергелю та глини у гірських нашаруваннях різної твердості. Такі асиметричні форми рельєфу називають куестами. 
Головне пасмо Кримських гір є найвищим. Це суцільний ланцюг столоподібних плоских безлісих масивів, що називають яйлами. Із заходу на схід простягаються такі масиви-яйли: Байдарська, Ай-Петринська, Ялтинська, Нікітська, Демерджі, Бабуган та Карабі. 
На Бабуган-Яйлі, найвищому масиві Кримських гір, що здіймається між Гурзуфом і Алуштою, височить гора Роман-Кош, її висота 1545 м. Це найвища точка Кримських гір. Яйли роз'їдені проваллями. У центрі Бабуган-Яйли у вапнякових породах утворилася карстова шахта Бабуганськ, глибиною 103 м і завдовжки 150 м. 
Прибережні схили Головного пасма закінчуються Південним берегом Криму. Через Ангарський перевал Головного пасма пролягає автомобільна траса. 
Розчленування поверхні території, наявність гір впливають на її господарське використання, прокладання шляхів, планування і забудову населених пунктів, обробіток земель і вирощування сільськогосподарських культур.

Завдання. За допомогою фізичної карти шкільного атласу та від­повідного тексту підручника, зробіть «шпаргалку» (лист опорних сиг­налів), що характеризує форми рельєфу України, їх розміщення на карті. Заповніть таблицю:

 

Форма рельєфу	Географічне положення	Відносна висота, м	Абсолютна висота, м

ІV.  Узагальнення інформації

 Прийом «Картографічна лабораторія»

Завдання. Позначте на контурній карті форми рельєфу України та підпишіть їх назви.

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Горотворення, під час якого в Україні сформувались гори:

а) байкальське;

б) герцинське;

в) альпійське;

г) мезозойське.

2. Домінуючий характер рельєфу України:

а) гірський;

б) низовинний;

в) височинний;

г) рівнинний.

3. Найвищою височина України:

а) Хотинська;

б) Приазовська;

в) Донецький кряж;

г) Словечансько-Овручський кряж.

4. Найнижча низовина в межах України:

а) Поліська;

б) Північнокримська;

в) Придніпровська;

г) Причорноморська.

5. Найвищу точка України:

а) Камула;

б) Берда;

в) Говерла;

г) Роман-Кош.

6. Знайдіть відповідність між найвищими точками і формами рельєфу, в межах яких вони знаходяться.

 

а) г. Могила-Бельмак; б) г. Берда; в) г. Камула; г) г. Могила-Мечетна

1. Подільська височина; 2. Приазовська височина; 3. Донецька височина; 4. Волинська височина; 5. Хотинська височина

VІ. Підсумки урок:

• Сучасний рельєф України формувався протягом тривалого істо­ричного часу.

• Він зазнав впливу тектонічних рухів, давніх зледенінь, коливання рівнів морів та інших природних чинників.

• Більша частина території України представлена рівнинами, серед яких за площею переважають низовини.

• Височини та низовини розчленовані ярами, балками, річковими долинами.

• Сучасний рельєф України зазнає антропогенного впливу.

VІІ. Домашнє завдання

• Опрацюйте текст підручника.

• Підготуйте чотири запитання, що починаються словом «Чому?», «Як?», «Що?», «Де?».

 

 

 

 

 

 

 

№ уроку      16                Дата____________                    клас_______

Тема:  Геологічна історія Землі. Геологічне літочислення. Геологічні ери.

Мета:

• формувати знання про особливості геологічної історії розвитку нашої планети, забезпечити розуміння понять пов’язаних з геологічним літочисленням, дати ґрунтовну характеристику фізико-географічних процесів, що відбувались на території України в певні геологічні ери та показати їх вплив формування сучасної території України;
• розвивати вміння роботи з тематичними картами, а також вміння  виявляти аналогії, розкривати загальне і особливе, встановлювати закономірності в  географічних залежностях;
• виховувати розуміння цінності природи як першоджерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини, формувати  відповідальне ставлення до природнього середовища.

Тип уроку:    Комбінований

Методи: пояснення, розповідь, бесіда, практичні, логічні, наочні.

Обладнання: Геологічна карта світу та України, атласи, ілюстративний матеріал, презентаційні матеріали, комп’ютер.

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

Геологічне літочислення. Земна кора утворилася близько 4,6 млрд років тому. Як же визначили цей час, який названо геологічним? Як зароджувалося і розвивалося життя на Землі? Який вік у певних гірських порід і скам'янілих решток рослин і тварин? На ці та багато інших запитань одержано відповідь після визначення абсолютного і відносного віку гірських порід, скам'янілих решток рослин і тварин.
Відносний вік живих організмів, гірських порід, епох горотворення визначають на основі вивчення скам'янілих решток рослин і тварин, які знаходять у певних гірських породах, а також враховуючи послідовність нашарування гірських порід. У результаті виявляють відносну послідовність і час виникнення одних гірських порід чи живих організмів щодо інших.
Абсолютний вік гірських порід почали визначати пізніше, ніж відносний, в основному за допомогою радіологічних методів, тобто за часом розпаду радіоактивних елементів, зокрема урану, що міститься в гірських породах. Уран за будь-яких умов зі сталою швидкістю розпадається на свинець і гелій. Тому за масою утвореного свинцю в гірських породах можна визначити абсолютний вік (у роках), необхідний для його утворення з урану. А це, в свою чергу, дає відповідь на запитання про вік певної гірської породи.
Встановлення абсолютного і відносного віку дає змогу скласти геохронологічну таблицю (таблицю геологічного літочислення), в якій геологічний час поділяють на еони, ери, періоди, встановити початок і закінчення певних епох горотворення, появу живих організмів тощо

Архейська ера (з грецької – давній) тривала від 4 млрд. до 2 млрд. років тому. В цей час Земля почала охолоджуватися, в наслідок чого з первинної атмосфери випадали дощі. Так утворився первинний океан, який вкрив більшу частину планети. Близько 3 млрд. років на мілководді виникли перші мікроорганізми.

Протерозойська ера (з грецької – раннє життя) охопила відрізок часу від 2 млрд. до 570 млн. років тому. На Землі виникли перші континенти, які періодично заливалися мілкими морями. В кінці ери в океанах панували водорості та простіші м’якотілі тварини, які після себе майже не лишили слідів існування.

Палеозойська ера (з грецької – раннє життя) розпочалася 570 млн. років, а закінчилися 240 млн. років тому. В цей час активно пересуваються материки, і з’єднуються у єдиний величезний масив суходолу. Формуються великі гірські системи. Рослини виходять з води на суходіл. Вони насичують повітря киснем. Це згодом дало змогу вийти на суходіл тваринам. В кінці палеозою на материках вже буяли ліси з папоротей, які відмираючи утворили шари кам’яного вугілля. З тварин панували велетенські земноводні істоти.

Мезозойська ера (з грецької – середнє життя) тривала від 240 млн. до 67 млн. років тому. В цю еру починаєрозколюватися давній величезний материк на окремі частини.Утворилися нові великі пояси гір. На суходолі панувала суха погода. Тому вологолюбні папороті та земноводні тварини вимерли. Їх місце зайняли посухостійкі хвойні рослини та велетенські динозаври. В кінці ери з’явилися перші птахи й звірі.

Кайнозойська ера (з грецької – нове життя) розпочалася 67 млн. років тому і триває нині. Материки набувають сучасних абрисів. Відбувається руйнування старих гір та формуються нові велетенські гірські системи. Кілька разів насуваються льодовики, що призводить до зміні рослинності та тварин. Наша ера – час панування квіткових рослин, птахів та звірів. Кайнозой – ера появи та розвитку людини.

Поділ геологічної історії Землі на ери є відносним, адже різкого розмежування між ними не було. Але для кожної з геологічних ер притаманні свої особливості розвитку земної кори, а також пануючі групи рослин та тварин.

в)Уточнення та розширення інформації

Геологічна будова території України — результат дії складних процесів, які відбувалися впродовж тривалого історичного періоду. В межах країни трапляються породи різних ер і періодів (від архейських до сучасних), які залежно від умов формування мають свої особливості.
Геологічні процеси (особливо найновіші) справили вирішальний вплив на сучасний рельєф України. Найдавніший геологічний час — час до палеозойської ери (див. табл. 1) — залишив в Україні багато вивержених та метаморфізованих кристалічних порід. Саме тоді сформувався Український щит.
Найважливішими мінерально-сировинними ресурсами тієї частини Українського щита, яка виходить на поверхню або залягає близько від неї, є великі поклади гранітів, гнейсів, кристалічних сланців, базальтів, вогнетривких
глин тощо.
Палеозойська ера характеризувалася інтенсивним розвитком органічного світу (з'являються найпростіші наземні рослини і тварини, земноводні, комахи, плазуни). На початку цієї ери на території сучасної України не було морських басейнів. Вони почали утворюватися пізніше в її південно-західній частині (Середнє Придністров'я). Корисні копалини цього періоду — сіль і нафта Донецько-Придніпровської западини, вапняки, пісковики.
Кінець каледонської епохи горотворення припав на початок девонського періоду і супроводжувався зменшенням площі морів. Девонські відклади трапляються в Україні лише в Придністров'ї і містять спресовані (плитоподібні) червоні, так звані теребовлянські, пісковики (Тернопільщина). У девоні почалося опускання суходолу. Формувалася Дніпровсько-Донецька западина. У межах Донбасу відбувалася інтенсивна тектонічна діяльність, яка супроводжувалася вулканізмом (на півдні). У посушливому девоні утворювалися такі корисні копалини, як пісковики, кварцити, базальти, залізні руди.
Кам'яновугільний (карбоновий) період характеризувався продовженням горотворення. В східній частині України (між Дніпром і Доном) відбувалося багаторазове чергування суходолу і моря, помітне опускання території, заповнення її потужними (10 тис. м) відкладами, серед яких були великі поклади кам'яного вугілля. Вугільні пласти чергуються з пісковиками, що свідчить про багаторазові зміни тут неглибокого прибережного моря із заболоченим суходолом, де знаходилися великі праліси, біомаса яких була основою вугленагромадження. Саме в цей період утворилося вугілля Донецького і Львівсько-Волинського басейнів. З інших мінерально-сировинних ресурсів кам'яновугільного періоду трапляються дрібнозернисті пісковики, горючі сланці тощо.
Палеозойська ера завершується пермським періодом, упродовж якого територія України залишалася переважно суходолом. У цей період почалася тривала кіммерійська епоха горотворення. На півдні та заході України відбувалося поступове опускання суходолу (Карпати, Крим), висихання водойм у Донбасі, внаслідок чого тут утворилися потужні запаси високоякісних кам'яних солей і гіпсів. З пермським періодом пов'язані також родовища кам'яного вугілля, доломітів, солей, марганцевої руди, вогнетривких глин, вапняків. У палеозойських відкладах Донецько-Дніпровської западини розвідані та експлуатуються родовища нафти та газу. Для мезозойської ери характерні відклади тріасового, юрського і крейдового періодів. Упродовж цієї ери з'явилися перші ссавці, птахи, покритонасінні рослини.Тріасовий період цієї ери характеризувався майже повною відсутністю в Україні морських басейнів (крім її західної частини). Наприкінці періоду відновилися тектонічні рухи в Донбасі. У тріасі нагромадилось порівняно мало корисних копалин. Відкладами тріасового періоду є чорні сланці, що трапляються на Південному березі Криму.
   Юрський період був значною мірою морським: південно-західну частину України займав тоді морський басейн. У Донбасі відбувалися горотворні процеси. Корисні копалини юрського періоду незначні. Практичне значення мають хіба що вапняки.
   Крейдовий період характеризувався подальшим розширенням площі морського басейну. Лише порівняно невелику територію (вздовж лінії Донецьк — Дніпропетровськ — Вінниця) займав суходіл. Основні корисні копалини — крейда, мергелі (Донбас, Волинь), фосфорити (південна частина Поділля, східна і північно-східна частини України). У Карпатах формувалися поклади нафти. Поширені водотривкі крейдові відклади відігравали важливу роль у фізико-географічних процесах, зокрема ґрунтоутворенні, водній ерозії тощо.
   У кайнозойській ері відбувалися значні горотворні процеси, активізувалася вулканічна діяльність. Установилася сучасна берегова лінія. З корисних копалин утворювалися нафта (Передкарпаття), нікопольські марганцеві руди, буре вугілля (Правобережжя), каоліни, керченські залізні руди. Утворювалися Карпати і Кримські гори, формувався карпатський фліш — потужна товща осадових порід з чітко вираженою ритмічною шаруватістю (мал. 19).

    Наприкінці неогену і на початку антропогену кайнозойської ери клімат став значно холоднішим. На більших висотах північних територій Європи нагромаджувався сніг, який поступово перетворювався на лід; потужність льоду зростала і досягала близько трьох кілометрів. Цей лід поступово переміщувався на південь. В Україні він долинами річок дійшов до її центральної частини (льодовик насувався з північної Скандинавії). Все це призвело до зміщення природно-географічних зон на південь. Великих змін зазнав тоді і тваринний світ. Саме з тим часом збігся період появи першої людини (близько 1,8 млн років тому).
Великим природним багатством України, що також утворилося у кайнозої, є поширені окремими ділянками (переважно в межах Степу і Лісостепу, а також частково на Поліссі) леси і лесоподібні суглинки — жовті глини. Вони складаються з кварциту, польового шпату, слюди, а також карбонатів і глинястих мінералів. Потужність лесових відкладів у степовій зоні коливається від 5 до 50 м. На Поліссі їх товща менша (5-10 м); вони залягають тут на підвищеннях. Леси і лесоподібні суглинки залягають на більшій частині території України і широко використовуються як сировина для виробництва цегли, черепиці, клінкеру, дренажних труб тощо. Леси — підґрунтя українських чорноземів.

Протягом мільярдів років над формуванням земної кори безупинно працювали і зараз продовжують працювати невтомні трудівники – Сонце, вітер і вода.

На часовій шкалі еволюції Землі (див. мал. 1.6) ми прояснили появу на Землі води, про яку Антуан де Сент-Екзюпері писав: «Вода…ти не просто необхідна для життя, ти є життя…» Як відзначав В.І. Вернадський, «…вода стоїть окремо в історії нашої планети. Немає природного тіла, котре могло б зрівнятися з нею за впливом на хід основних, найбільш грандіозних процесів…»

 

Пам’ятник В.І. Вернадському у м. Кременчук

 В.І. Вернадський (1863–1945) – всесвітньо відомий вчений, визначний мислитель, засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології і вчення про біосферу, голова комітету, скликаного для створення Національної бібліотеки Української держави в м. Києві (1918, нині Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського), організатор і перший президент Української академії наук (1919–1921). Багато уваги приділяв вивченню хімічного складу земної кори, океану та атмосфери. Дослідив роль радіоактивних елементів в еволюції Землі та передбачив значення радіоактивних речовин.

 

ІV. Узагальнення та систематизація знань

V. Підсумок уроку

 1. Як визначають відносний та абсолютний геологічний вік?
2. Яка ера найдавніша в геологічній історії?
3. Коли з'явилися перші рослини і тварини?
4. У якому геологічному періоді утворилося кам'яне вугілля Донбасу і Львівсько-Волинського басейну?
5. Що таке лес? Коли він утворився?

V І. Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал по темі

 

№ уроку  17                 Дата____________                    клас_______

Тема:  Карта «Тектонічна будова». Основні тектонічні структури. Зв`язок рельєфу з тектонічними структурами. Геологічна будова. Дослідження П. Тутковського. Неотектонічні рухи. Вплив геологічної будови та тектоніки на діяльність людини.

Дослідження. Історія геологічних досліджень території України Г. Капустіним, В. Зуєвим, В. Вернадським, В. Бондарчуком (на вибір)

Мета:

• розширити знання учнів про геологічну історію формування території України, з’ясувати питання про тектонічну будову та основні тектонічні структури, дати визначення поняття «неотектонічні рухи», «платформа», «щит», «плита» «область складчастості», розкрити особливості взаємозв’язків між рельєфом території її геологічною та тектонічною будовою;
• формувати навички роботи з різними видами карт, розвивати вміння роботи з тектонічною картою, розвивати систематичність і послідовність мислення;
• виховувати патріотизм, формувати гордість за досягнення  українських вчених, виховувати почуття дбайливого господаря.

Тип уроку:    Комбінований

Методи: розповідь з елементами бесіди, пояснювально-ілюстративний, практичні,дослідницький, логічні, наочні.

Обладнання: Геологічна та тектонічна карта України, Фізична карта України, атласи,  геологічний словник – довідник, енциклопедія «Наша планета»

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Чому на заході України розташовані гори, а на сході рівнини? Чому окремі території низовинні, а інші підвищені? В яких місцях можна будувати небезпечні складні технологічні споруди? На ці та багато інших питань можна відповісти, вивчаючи тектонічну будову країни.

         ІV. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

Робота з картою: показати тектонічні структури України.

Східноєвропейська докембрійська платформа

• Український щит — довжина понад 1000 км, ширина 100—250 км, кристалічні породи місцями виходять на поверхню;

• Воронезький кристалічний масив — на крайньому північному сході, кристалічні породи на глибині від 150 м;

• Волино-Подільська плита (каледонська) — потужність осадового чохла 2—2,5 км;

• Львівська (Галицько-Волинська) западина (герцинська) — потужність осадового чохла 3—7 км;

• Донецька складчаста споруда (герцинська);

• Дніпровсько-Донецька западина (герцинська) — потужність осадового чохла 10—12 км, в осьовій частині до 18 км;

• північне крило Причорноморської западини (альпійська) — фундамент місцями залягає на глибині понад 3 км.

— Карпатська складчаста система (альпійська): 

Передкарпатський прогин; Карпатська покривно-складчаста споруда; Закарпатська западина.

— Кримська складчаста система (мезозойська, омолоджена в альпійську): складчасто-брилова споруда гірського Криму; Індоло-Кубанський прогин.

Неотектонічні рухи.

Розрізняють сучасні тектонічні рухи, які відбуваються тепер; новітні, або молоді, що мали місце в голоцені, віковий діапазон якого становить 10 000 років, і неотектонічні, час проявлення яких тривав від початку олігоценової епохи палеогену до голоцену, тобто близько 40 млн. років.
Сьогодні інструментальними методами встановлено, що Малий Кавказ піднімається зі швидкістю від 8 до 13,5 мм/рік; складчасті споруди Східних Карпат 1,5-1,7 мм/рік; Скандинавія “росте” зі швидкістю 8-10 мм/рік; в районі Байкальського озера швидкість сучасних вертикальних рухів коливається від 10 до 20 мм/рік. Опускається зараз Чорноморське узбережжя Кавказу, яке занурюється зі швидкістю до 12 мм/рік; узбережжя в районі болгарського міста Бургас – 2 мм/рік; берег Чорного моря на захід від Одеси – до 4,3 мм/рік.
    
Неотектонічні і новітні рухи – це рухи, які обумовили формування сучасного вигляду Землі. Правильне розуміння розвитку структур, сформованих внаслідок проявлення цих рухів має велике значення при прогнозуванні родовищ нафти та газу, мінеральних вод, розсипищ золота, алмазів, каситериту та інших мінералів. Вивчення неотектоніки базується, головним чином, на аналізі геоморфологічних особливостей територій і еволюції рельєфу.

Неотектонічні рухи встановлюються за геоморфологічними ознаками, і зокрема за результатами вивчення річкових терас. Зіставлення поздовжніх профілів річкових долин – це один з основних методів вивчення неоген-четвертинних тектонічних рухів. При висхідних рухах (підніманні) відбувається посилення донної ерозії і врізання русла ріки, при низхідних рухах (опусканні) накопичуються алювіальні відклади і формуються акумулятивні тераси. В гірських областях висотні рівні террас поступово знижуються від верхів’я ріки в сторону гирла, а в місці виходу ріки на передгірську рівнину більш древні алювіальні відклади залягають нижче молодих, тоді як в горах вони розташовуються навпаки.

в)Уточнення та розширення інформації

Важливим геологічним процесом були неотектонічні рухи. У цих умовах відбувалося нагромадження переважно континентальних відкладів — лесових, алювіальних, озерних, водно-льодовикових, льодовикових, еолових, делювіальних, пролювіальних, елювіальних. Тому потужність антропогенових відкладів незначна і пересічно становить 10-20 м з коливанням від 0 до 100 м. Вона залежить від геоструктурних і геоморфологічних умов. У тектонічних западинах і передгірних прогинах потужність антропогенових відкладів більша, а на позитивних структурах значно менша.

 

Велику роль у нагромадженні антропогенових відкладів і формуванні рельєфу відіграли неотектонічні рухи, які відбувалися протягом неогену й антропогену. Сумарна амплітуда висхідних рухів становить у платформній частині України 350-450 м (низхідних 0-600 м), а в гірських областях — 600-1800 м. Ці рухи мали переважно коливальний характер і були диференційовані в часі та просторі. Змінювалася не лише швидкість рухів, а і їхня спрямованість. Так, початок антропогену характеризується переважно висхідними коливальними тектонічними рухами і посиленням розмиву у зв'язку з низьким рівнем базису ерозії. Територія України, за винятком вузької берегової смуги в Причорномор'ї, зазнала підняття. На ділянках з найвищою швидкістю піднімання (Придністров'я, Донецька височина, Кримські гори та Українські Карпати) утворилася розчленована поверхня з річковими терасами в долинах. Невеликі підняття, що змінювались опусканнями на території Придніпровської і Причорноморської низовини, зумовили формування зниженої рівнини з незначним розчленуванням. У плейстоцені на території України почали переважати низхідні рухи земної кори. Але в цілому в антропогені на території України підняття переважало над опусканням.

 

Диференціація тектонічних рухів у просторі тісно пов'язана з геологічними структурами, і значною мірою ці рухи є успадкованими. Позитивні структури (Український щит, схили Воронезького масиву. Донецька складчаста область), які протягом геологічних періодів мали тенденцію до підняття, продовжували підніматися, а від'ємні структури (Дніпровсько-донецька, Причорноморська западини) мали тенденцію до опускання або менш інтенсивно піднімалися, ніж позитивні структури.

 

Накопичення і формування четвертинних відкладів свідчать про складну етапність у формуванні тогочасних ландшафтів. Вона характеризує своєрідну кліматостратиграфічну циклічність протягом плейстоцену і голоцену та відповідну їй ландшафтну зональність. У дослідження цієї проблеми значний внесок зробили природознавці П. Тутковський, Б. Лічков, Г. Мірчинк, В. Бондарчук, П. Заморій, Г. Молявко, І. Підоплічко, М. Веклич, П. Гожик, І. Мельничук та ін.

П.А.Тутковський — засновник четвертинної геології в Україні. Четвертинні відклади в другій половині минулого століття мало вивчалися. На північній Волині йому вдалося зібрати багато фактів для характеристики передльодовикових, льодовикових і післяльодовикових відкладів та лесових товщ. Вони стали фундаментом для ряду гіпотез і теоретичних побудов щодо особливостей четвертинного періоду в Україні і в Європі взагалі. На цьому емпіричному матеріалі виникли його узагальнення про причини великого плейстоценового оледеніння, викопних пустель Північної півкулі, походження лесу і неолітичної культури, класифікації ландшафтів України. Великий внесок зробив П.А.Тутковський у розробку природничої бібліографії та української наукової термінології. Він підготував і видав численні покажчики літератури з геології та фізичної географії центрального і південного Полісся, медицини, гігієни, санітарії, бальнеології курортів та народної медицини, української картографії, гідрогеології і сільського господарства. П.А.Тутковський — ініціатор видання першого словника української геологічної термінології, який включив більше п’яти тисяч наукових термінів. Він став одним з перших учених, які послідовно і самовіддано пропагували красу рідної природи, відзначали її особливості, пояснювали причини виникнення тих чи інших ландшафтів і природних явищ, визначали шляхи використання природних багатств. У результаті опрацювання проблем четвертинної геології та палеогеографії П.А.Тутковський створив класифікацію ландшафтів України — оригінальну концепцію природного районування, яка заклала теоретичні підвалини українського краєзнавства. П.А.Тутковський мав власну, чітко сформульовану дослідницьку програму. Ядро його наукової ідеології складали дві взаємопов’язані теоретичні конструкції, центральні ідеї його наукової творчості — гіпотези походження лесу і викопних пустель Північної півкулі.

 

ІV. Узагальнення та систематизація знань

Дослідження. Історія геологічних досліджень території України Г. Капустіним, В. Зуєвим, В. Вернадським, В. Бондарчуком (на вибір)

Робота з інтернет джерелами

                             V. Підсумок уроку

Дайте визначення поняттям «платформа», «область складчастості», «щит».

• Назвіть та покажіть на карті основні тектонічні структури в межах України.

• Зробіть висновок про відповідність форм рельєфу основним тектонічним структурам України.

 

V І. Домашнє завдання

 

№ уроку  18                Дата____________                    клас_______

Тема:  Формування рельєфу. Внутрішні та зовнішні  рельєфотвірні чинники і процеси. Типи рельєфу за походженням. Рельєф і діяльність людини

Мета:

• розкрити особливості формування рельєфу та його основні типи, з’ясувати питання про вплив основних чинників на формування сучасного рельєфу, показати вплив рельєфу на господарську діяльність людини;
• формувати самостійність та критичність мислення,  продовжувати розвивати вміння роботи з фізичною картою;
• виховувати почуття дбайливого господаря,  раціонального природо користувача.

Тип уроку: Урок засвоєння нових знань

Методи: розповідь з елементами бесіди, пояснювально-ілюстративний, практичні, , логічні, наочні.

Обладнання: Фізична карта України, атласи, геологічний словник-довідник,  презентаційні матеріали, комп’ютер.

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

     Рельєф - сукупність нерівностей земної поверхні, що утворюються внаслідок тривалого впливу на земну кору внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) сил Землі. Внутрішні процеси створюють основні нерівності на поверхні Землі, а зовнішні процеси за рахунок руйнування опуклих форм і нагромадження матеріалу в увігнутих формах прагнуть їх знищити, вирівняти земну поверхню.

Під дією ендогенних процесів сформувалися найбільші (планетарні) форми земної поверхні - материки і западини океанів, а також гірські країни і материкові рівнини, гірські хребти і міжгірні улоговини.

Отже, основні форми земної поверхні суходолу - це насамперед материкові рівнини і гірські країни. Рівнини - ділянки суходолу з малими коливаннями висот та однорідним, переважно горизонтальним, заляганням гірських порід. В їх основі майже завжди залягають давні докембрійські платформи або молоді (епігерцинські) плити.

За абсолютною висотою розрізняють низовинні рівнини, або низовини, що підіймаються до 200 м над рівнем моря (Причорноморська низовина), височинні, або височини від 200 до 500 м (Подільська височина) і плоскогір'я та нагірні рівнини. Низовини, поверхні яких знаходиться нижче рівня моря, ще називають западинами. Найчастіше в основі низовин лежать тектонічні западини, плити давніх платформ чи молоді платформи. Височини та плоскогір'я здебільшого мають в основі кристалічні щити чи масиви.

За характером поверхні рівнини всіх рівнів можуть бути плоскими і горбис-тими (чергування висот до 200 м). Горби - підвищення з помітно виявленими схилами, вершиною і підошвою.

Гори, або гірські країни — високо підняті над прилеглими рівнинами ділянки земної поверхні, що відзначаються великими та різкими коливаннями висот. Вони займають 43 % площі суходолу.

Гірські країни також розрізняють за висотою над рівнем моря. Гори, висоти яких становлять від 600 до 1000 м, називають низькими. До середньовисотних відносять гірські країни з висотами від 1000 до 2000 м. Гірські системи, умежах яких вершини перевищують 2000 м, називають високими.

Джерелом енергії для всіх трьох екзогенних рельєфотвірних процесів є сонячне випромінювання, сила тяжіння Землі, її добовий рух навколо своєї осі. Вони й зумовлюють вивітрювання гірських порід, переміщення продуктів руйнування у зниження. Залежно від переважання того або того екзогенного чинника, який спричинив формування конкретних форм земної поверхні, розрізняють різні за генезисом (походженням) форми рельєфу. Серед них: гравітаційні (сформовані під дією сили тяжіння), водні, льодовикові, карстові (пов’язані з процесами розчинення гірських порід), еолові (вітрові), біогенні (пов’язані з діяльністю живих організмів), антропогенні (пов’язані з діяльністю людини).

Сукупність форм рельєфу, що мають спільне походження і закономірно повторюються, називають генетичним типом рельєфу. Основними типами ендогенного рельєфу є тектонічний (піднятий та опущений), а також вулканічний (вибуховий та акумулятивний).

в)Уточнення та розширення інформації

Генетичні типи рельєфу — це комплекси елементарних форм, подібні за зовнішнім виглядом, походженням, що закономірно повторюються на певній території. Територіальне відокремлення їх може бути пов'язане з:

•                  особливостями геологічної структури (наприклад, східчастий тип рельєфу), що переважає;
•                  впливом якого-небудь зовнішнього фактора рельєфотворення (льодовиковий, водноерозійний, еоловий та інші типи рельєфу), що панує;
•                  впливом тектонічного фактора (первинно-тектонічний тип рельєф).

Одна з актуальних і найскладніших проблем — створення генетичної класифікації рельєфів, що необхідна не тільки для теоретичних узагальнень, але й для геоморфологічного картографування. В СРСР була розроблена класифікація, в основу якої покладене виділення великих генетичних категорій рельєфів, обумовлених переважним впливом ендогенних або екзогенних рельєфотворчих процесів.

Форми рельєфу, в утворенні яких головна роль належить ендогенним процесам, належать до морфоструктур. У морфоструктурах чітко відбиваються геологічні структури земної кори. Так, платформним геологічним структурам з горизонтальним заляганням шарів у рельєфі відповідають головним чином рівнинні області, а складчастим структурам — гірські країни. Дрібніші форми рельєфу, що мають переважно екзогенне походження (річкові долини, яри, бархани, моренні гряди та інше), виділяються як морфоскульптури.

Генетичним вивченням рельєфу займається геоморфологія. Результати вивчення рельєфів знаходять застосування при вирішенні багатьох завдань: при меліорації, інженерно-технічних вишукуваннях, пошуках корисних копалин та інше.

Найпоширенішими екзогенними типами рельєфу є схиловий, водний, морський та озерний, льодовиковий, карстовий, еоловий, біогенний і техногенний. Самі форми поверхні кожного з цих типів бувають або денудаційними (виробленими), або акумулятивними (сформованими внаслідок накопичення відкладів). Комплекси денудаційних форм рельєфу найбільш поширені у горах, на горбистих рівнинах.

Текучі води своєю діяльністю формують водний (флювіальний) тип рельєфу. Так, дощова і тала вода спричиняють площинний змив гірських порід, а зібравшись у потік, можуть утворювати яри, балки, долини потоків і т. д. Велику постійну руйнівну роботу як у горах, так і на рівнинах, роблять ріки. У горах, успадковуючи міжгірські долини і тектонічні розлами, вони утворюють глибокі вузькі річкові долини зі стрімкими схилами, на яких розвиваються різні схилові процеси.

Схиловий тип рельєфу формується під впливом таких гравітаційних процесів, як зсуви, осипища, обвали, селеві явища, лавини. Вони характерні насамперед для вододільних поверхонь гірських областей, плоскогір’їв, височин. Особливо активно проявляється її дія на схилах.

Так, під дією сили тяжіння можуть зсуватися вниз великі суцільні пласти гірських порід, утворюючи форму поверхні, яку називають зсувом. Якщо гірська порода внаслідок вивітрювання перетворилася на уламки різного розміру, то під впливом сили тяжіння вони скотяться вниз, утворивши осипища. Особливо великою руйнівною силою наділені тимчасові грязе-кам'яні потоки (селі), вміст твердого матеріалу в яких може досягати 75 % загальної маси. Вони переміщують до підніжжя гір величезну кількість уламкового матеріалу, часто призводячи до катастрофічних руйнувань житлових будинків, доріг, гребель.

Води морівта озер зумовлюють руйнування берегів, утворення пляжів, а також, здебільшого, заболочення прилеглих територій, замулювання самих водойм.

Льодовикові та водно-льодовикові форми рельєфу пов’язані з діяльністю материкових та гірських льодовиків, талих льодовикових вод. Льодовики зараз займають близько 11 % суходолу. Понад 98 % сучасного зледеніння припадає на покривні льодовики Антарктиди, Ґренландії, полярних островів і лише близько 2 % - на гірські льодовики. Потужність покривних льодовиків до 2-3 км і більше. У горах льодовики займають привершинні виположені ділянки, зниження на схилах, міжгірні долини. Матеріал, що транспортується льодовиком у вигляді несортованого суглинку, піску з валунами, називають мореною. Він від-кладається біля краю льодовика, а потім водними потоками, що починаються від нього, виноситься до підніжжя гір.

В епоху максимального четвертинного зледеніння площа льодовиків на рівнинах була втричі більшою, ніж тепер, а гірські льодовики у приполярних широтах опускалися до підніжжя гір. У помірних широтах льодовики сформувалися навіть у середньовисотних горах. Вони вигорнули породу із привершинних ділянок цих гір, сформувавши котловиноподібні зниження - кари. Гірські коритоподібні долини, вироблені льодовиками, що сповзають, називають трогами.

Руйнівна і творча робота вітру найбільше виражена в пустелях. Форми рельєфу, створені вітром, називаються еоловими. У кам'янистих пустелях вітер не лише видуває дрібні частинки, а ще й обточує ними скелі, надаючи їм екзотичних форм, а в кінцевому результаті руйнує їх і вирівнює поверхню. У піщаних пустелях вітер утворює бархани - пагорби серпоподібної форми. На узбережжях морів і рік денний бриз утворює піщані пагорби - дюни, які часто заростають сосновими лісами і вересом.

До значних змін земної поверхні призводить дія підземних вод, які, розчиняючи деякі гірські породи, формують карстовий тип рельєфу (лійки, печери, провалля).

До форм біогенного походження належать болота, купини.

Серед антропогенних форм рельєфу є кар’єри, терикони шахт, дамби тощо.

       Видобування різноманітних корисних копалин порушує рельєф земної кулі. У різних куточках світу можна побачити численні кар’єри і шахти, горби відходів збагачувальних фабрик. Інколи внаслідок утворення пустот у верхній частині літосфери на земній поверхні стаються просідання та провалля, подекуди на 2-5 м. Такі зрушення гірських порід трапляються, зокрема, і на території України, у Донецькому кам’яновугільному і Дніпропетровському буровугільному басейнах.

     Людина давно вже бере участь у зовнішніх процесах. Подібно до сонця і вітру, не менше, ніж вода, рослини або тварини, людина здатна істотно перетворити земну поверхню. Свідчень цього чимало. Наче величезні горби зросли після видобутку корисних копалин насипи відходів гірських порід - терикони, а також кургани - штучні куполоподібні горби у місцях давніх поховань. Подібно до природних проваль розкидані шахти і кар'єри. Природні водні потоки з'єднують штучні канали, а посеред природних озер створено численні водосховища. Поряд з печерами на Землі співіснують прориті в скелях рукотворні тунелі та міські підземні переходи. На жаль, часто ця діяльність буває такою негативною, що на місці квітучих земель залишаються непридатні для використання ділянки земної поверхні.
Людина здатна змінити обриси материків.

ІV. Узагальнення та систематизація знань

Пропоную вам закінчити речення:

1. Я знаходжуся в Північно-західній частині і називають мене

Поліською низовиною.

2. А я розташована на Півдні мої береги омиває Чорне море і

називають мене Причорноморською низовиною

3. А я простягаюся ні лівобережжі посередній і нижній течії

Дніпра - Придніпровська низовина

4. Відшукайте мене на Півночі України з найвищою точкою

Мізоцький кряж Волинська височина

5. А ми розташовані між Дніпром і Дністром Подільська і

Придніпровська височини.

6. А я знаходжусь за горами Карпатами Закарпатська низовина.

7. Тільки могили є на моїй території Приазовська та Донецька

височини.

8. Їх на Україні дві одна на Заході, друга на Півдні. Карпати і

Кримські гори.

V. Підсумок уроку

V І. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал.

2. На контурну карту нанести форми рельєфу України

3. Опишіть 5 реченями рельєф України

№ уроку 19                 Дата____________                    клас_______

Тема:  Корисні копалини України, їх класифікація за використанням,  географія, закономірності поширення. Паливні корисні копалини. Діючі та перспективні басейни й райони видобутку вугілля, нафти, природного газу, «сланцевого газу», торфу, горючих сланців

Практична робота4.  Встановлення за картами (тектонічною, геологічною, фізичною) зв’язків між тектонічними структурами, рельєфом, геологічною будовою та корисними копалинами у межах України.

 

Мета: -  формувати знання про особливості поширення основних груп корисних копалин, розкрити питання про закономірності поширення паливних корисних копалин по території України та з’ясувати їх роль в розвитку господарства;

• розвивати вміння роботи з картою, вміння аналізувати та  робити висновки, самостійно застосовувати знання для вирішення практичних завдань;
• виховувати почуття дбайливого господаря, формувати економічне усвідомлене ставлення до природного середовища.

Тип уроку: Формування знань, умінь та навичок

Методи: розповідь з елементами бесіди, частково-пошуковий пояснювально-ілюстративний, практичні, , логічні, наочні.

Обладнання: Фізична карта України, атласи, статистичні матеріали, практикуми.

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку
б) Сприйняття та осмислення інформації

    Корисні копалини України та їх родовища Закономірності поширення корисних копалин. Добувають корисні копалини, як правило, з невеликих глибин (до 1 тис. м). Отож вони тісно пов'язані з будовою саме верхніх шарів земної кори. Тому для різних тектонічних структур характерні певні групи корисних копалин. Корисні копалини осадового походження поширені переважно в межах тектонічних западин і плит платформених областей, а також передгірських крайових прогинів. Тобто вони характерні для структур, які в минулому були басейнами нагромадження осадового матеріалу, що зносився з прилеглих територій. Магматичні та метаморфічні породи потрібно шукати в горах з слідами вулканічних процесів, а також у кристалічних щитах, де близько до поверхні залягають давні магматичні та метаморфізовані породи. Формуються їхні родовища, як правило, на стиках літосферних плит. Наприклад, на континентах у місцях розвитку рифтових зон утворюються родовища марганцю, заліза та міді. У зоні зіткнення материкових літосферних плит виникають поклади міді, сірки, урану. До них належать у більшості випадків рудні корисні копалини, а також графіт, алмази тощо. Утворюються вони в результаті остигання магми у тріщинах земної кори, метаморфізації магматичних чи осадових порід під впливом високої температури і тиску. У межах України давні магматичні і метаморфічні породи виходять на поверхню або залягають на невеликих глибинах Українського кристалічного щита. З метаморфізованими архейськими та протерозойськими породами цього масиву пов'язані великі поклади залізних руд (Криворізьке, Кременчуцьке, Білозерське, Керчинське родовища), нікелю (Побузьке родовище), титану (центральна частина Придніпровської височини), урану (південна частина Придніпровської височини). Метаморфічного походження і значні поклади графіту (Завалівське родовище). З явищами вулканізму і викидами гарячої води тріщинами земних надр пов'язані свинцево-цинкові та ртутні руди Донбасу, свинцево-цинкові – Закарпаття. В Україні розвідано 90 видів корисних копалин, які зосереджено майже у 8 тис. родовищ. При господарському аналізі корисних копалин прийнято класифікацію корисних копалин за походженням - паливні, рудні, нерудні.

    Паливні (горючі) корисні копалини. На території України знаходяться Донецький і Львівсько-Волинський кам'яновугільні та Дніпровський буровугільний басейни. Донецький басейн у межах України (Великий Донбас) займає площу понад 50 тис. км2 (тут залягає коксівне, газове вугілля, антрацит.) Донецький басейн є основним у вугільній промисловості країни. Запаси вугілля оцінюються в 109,0 млрд. тонн в шарах потужністю 0,6-1,2м. З 1949р. освоюється Західний Донбас, розташований на північному сході Дніпропетровської області і частково в Харківській області. Нині в Донбасі більш як сто ділянок, загальні запаси яких становлять близько 12 млрд. тонн.

Львівсько-Волинський басейн знаходиться на заході України, має площу близько 10 тис.км2. Максимальна потужність кам'яновугільних шарів – 2,8 м, вугілля сірчисте, використовується як енергетична сировина і для ля сірчисте, використовується як енергетична сировина і для коксування. Звичайним шахтовим способом тут можна добувати лише 30 % запасів вугілля. Тому потрібно розширювати добування шляхом підземної газифікації в районах з малопотужними шарами вугілля.

Дніпровський буровугільний басейн займає площу близько 150 тис. км2. Його родовища знаходяться в Кіровоградській, Дніпропетровській і Житомирській областях. Загальні розвідані запаси становлять 6 млрд. тонн. Родовища бурого вугілля відомі також в Полтавській і Харківській областях, в Придністров'ї, Передкарпатті і Закарпатті. Родовища горючих сланців є в Карпатах, на Поділлі, в Кіровоградській області (найбільше Бовтиське родовище). Торфові родовища знаходяться переважно на Поліській низовині, в річкових долинах.

 В Україні виявлено за останні роки близько 150 нових нафтових, нафтогазових, газоконденсатних і газових родовищ.

Робота з картою.Показати основні родовища паливних корисних копалин.

Родовища нафти і газу зосереджено в трьох регіонах: Карпатському, Дніпровсько-донецькому, Причорноморсько-кримському.

Карпатський нафтогазоносний регіон охоплює родовища Передкарпаття, Українських Карпат і Закарпаття. Більшість нафтових і газових родовищ знаходяться у Львівській та Івано-Франківській областях і приурочене до Передкарпатського прогину. Тут виявлено понад 30 родовищ газу, багато з яких в результаті тривалої експлуатації майже повністю вичерпано. Найбільшими нафтогазовими родовищами є Долинське, Бориславське, Волицьке, Битківське, Угерське, Залужанське, Дашавське. Промислове значення мають і нещодавно відкриті газові родовища Закарпаття.

 Понад 80 % видобутку нафти і газу припадає на Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний регіон. Найбільшими газовими родовищами є Шебелинське, Західнохрестищенське і Єфремівське (сумарні запаси понад 970 млрд. м3), нафтовими – Леляківське, Глинсько-Розбишівське, нафтогазовими – Гнідинцівське, Качанівське, Яблунівське.       Причорноморський нафтогазоносний регіон займає територію Причорноморської низовини та степового рівнинного Криму. У ньому розвідано понад 60 родовищ нафти і газу. Найбільшими серед них є Джанкойське, Глібівське, Штормове, Казантипське. Вважаються перспективними щодо газу і нафти глибинні ділянки земної кори та підводні надра Чорного моря. Перспективними щодо газу є ділянки Чорного моря на глибинах 700-750 м. На глибині 300-350 м існують умови для утворення сумішей вуглеводневих газів. Про можливість їх добування свідчить досвід інших країн.

ІV. Узагальнення та систематизація знань і способів виконання дій

Практична робота4.  Встановлення за картами (тектонічною, геологічною, фізичною) зв’язків між тектонічними структурами, рельєфом, геологічною будовою та корисними копалинами у межах України.

 

V. Підсумок уроку

V І. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал у підручнику.
2. Підготувати інформацію про проблеми та перспективи видобутку сланцевого газу в Україні

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ. Видобуток сланцевого газу в Україні

Актуальність і гострота проблеми полягає в тому, що структура економіки України значною мірою породжує залежність від імпорту енергоресурсів, насамперед, природного газу. За роки незалежності практично нічого не було зроблено для зміни цієї структури, навпаки – монополізація енергоємних галузей призвела до консервації структури економічного розвитку, вивозу капіталу, небажання здійснювати реальні інвестиції в модернізацію застарілих підприємств і прагнення перекласти енергетичний тягар монополізованої економіки на населення. Тому все більшої гостроти набувають питання енергетичної ефективності економіки.  

Сучасний видобуток газу в Україні стабілізувався на рівні 19,5-20,5 млрд. м3/рік. Враховуючи значні енергоємні потужності металургійної, хімічної, енергетичної галузей, Україна додатково імпортує ще 27 млрд. м3/рік і залишається країною з найбільшим у світі річним споживанням газу на одиницю ВВП, що у 3-5 разів перевищує показники країн ЄС. 

Однією з обраних стратегій енергодиверсифікації є розробка нових родовищ вуглеводнів, зокрема, видобуток нетрадиційних видів газу (сланцевий газ, метан вугільних родовищ, газ щільних колекторів тощо). Привабливими умовами є формування покладів сланцевого газу в межах значної частини території країни, а також наявність розвиненої мережі газопроводів, які здатні забезпечити доставку сланцевого газу споживачам. 

Оцінки запасів сланцевого газу в Україні за різними джерелами суттєво відрізняються і складають: Державна служба геології та надр Мінприроди України (2012 р.) – 7,0 трлн. м3; Американська інформаційна енергетична агенція (U.S. EIA) (2011 р.) – 1,2 трлн. м3; Міністерство енергетики і вугільної промисловості України – 5,0 трлн. м3. Більшість експертів сходяться на думці, що за запасами сланцевого газу Україна посідає 4 місце в Європі після Польщі, Франції, Норвегії. 

На території України розглядаються два перспективних басейни з покладами сланцевого газу: Дніпровсько-Донецький та Люблинський на Заході країни з запасами 1,36 трлн. м3 та 4,22 трлн. м3 відповідно (рис. 1).

 

Рис.1. Схема розміщення басейнів сланцевого газу в Європі 

З сумарних запасів у 5,58 трлн. м3 можуть бути технічно вилучені 1,19 трлн. м3 (до 20%). За умови використання лише технічно доступного сланцевого газу на теперішньому рівні споживання природного газу запасів цих ділянок вистачить більше ніж на 25 років. 

Однак сланцевий газ порівняно з природним має значні недоліки: 

1. видобуток сланцевого газу є дуже високотехнологічним процесом, для якого необхідне потужне обладнання, висококваліфікований персонал та дуже значні інвестиції; 
2. малий строк функціонування свердловин – навіть нові технології (горизонтальне буріння та гідророзрив), які збільшують площу контакту свердловини з породою у 30-50 разів, забезпечують її економічно ефективне функціонування до 2-3 років (для порівняння: свердловини природного газу в Уренгої функціонують 10-15 років); 
3. за даними реального видобутку, транспортування та використання сланцевого газу він має підвищену агресивність до металу, що скорочує тривалість експлуатації газопроводів та в 2 рази меншу енерговіддачу; 
4. висока, порівняно з природним, собівартість газу (США – реальні витрати 212-283$ на 1 тис. м3 сланцевого газу, а у Газпрому Росії – 19$ на 1 тис м3 природного газу; окупність інвестицій – 10-12 років (проти 5-7 років при звичайному видобутку газу); 
5. на відміну від газоносних площ США, де технологічні параметри геологічного середовища вивчені дуже добре і є сприятливими для видобутку (знижена міцність), інші сланцеві басейни не вивчені настільки, щоб можна було оцінювати запаси та витрати на видобуток для побудови бізнес-моделей, тим більше, що собівартість сланцевого газу сильно залежить від глибини видобутку; 
6. незрозумілі екологічні наслідки, особливо віддалені, невивченість питання реакції природного середовища, в першу чергу забруднення підземної гідросфери (у т.ч. стратегічно важливих горизонтів прісних вод питної якості);
7. порушення поверхні та сейсмічні явища, викиди парникових газів, вилучення з господарського використання великих земельних площ; 
8. наявні технології видобутку передбачають суттєві додаткові впливи на існуючу інфраструктуру та навколишнє середовище, які обумовлені вилученням значних земельних площ, залученням з наступним забрудненням великих обсягів прісних водних ресурсів (4-20 тис. м3 на одну видобувну свердловину), додатковим навантаженням на підприємства знешкодження відходів та транспортні шляхи. 

Так, за даними Агентства охорони навколишнього середовища США (ЕPA USA) частка хімічних добавок у технологічній воді сягає 2%, але величезні об’єми водних розчинів, які використовуються при експлуатації і повторах гідророзривів у свердловинах (9 000-25 000 м3) пов’язані з поверненням 1300-23000м3 забруднених водних стоків. Вони вміщують як технологічні реагенти (хлористий амоній, нафтопродукти), так і токсичні мікроелементи зі сланцевих порід (йод, бром, важкі метали, можливо радіоактивний уран та радій). Крім того, відбувається насичення токсичними хімічними сполуками великих обсягів сланцевих газонасичених порід, які внаслідок гідророзривів і збільшення проникності здатні формувати зони довготривалого забруднення підземної гідросфери. 

Серед зарубіжних країн роботи з видобутку сланцевого газу повністю заборонені у Франції і Болгарії, призупинялися і продовжуються під пильним екологічним контролем у Великобританії, на два роки введено мораторій у провінції Квебек в Канаді для проведення досліджень, супроводжувалися скандалом у штаті Огайо в США із-за порушення технології і зливання забрудненої води у водойми, продовжуються у Польщі з собівартістю сланцевого газу у 300 дол. проти 500 дол. за російський газ. 

Світові експерти сходяться на думці, що масштабний розвиток видобутку сланцевого газу перекроїть енергетичну карту світу. На жаль, екологічні наслідки при такому однобокому підході відходять на другий план, важливішими вважаються геополітичні аспекти. 

Наприкінці травня 2012 р. Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) оприлюднило доповідь «Золоті правила золотого століття газу», в якій прогнозує, що протягом наступного десятиріччя Росія може позбутися свого статусу світового лідера газового ринку. 

Основним мотивом доповіді є необхідність посилення уваги до екологічних моментів видобутку та використання сланцевого газу. На думку МЕА, «золоті правила» підкреслюють важливість повної прозорості, вимірювання та моніторингу екологічного впливу, залучення місцевих громад, ретельного вибору місць для буріння численних свердловин (8-10 стовбурів на 1 км2) та заходів для запобігання будь-яким витокам зі свердловин у водоносні горизонти; суворої оцінки і моніторингу потреб та втрат води; заходів з метою нульових викидів та мінімального рівня горіння газу, а також покращеного проектування та регулярного контролю. 

Основними загрозами для навколишнього середовища, на думку експертів МЕА, є більш «агресивні» технології видобутку, що вимагають більшої кількості свердловин, великих обсягів прісної води та несуть більшу загрозу забруднення при недотриманні техніки безпеки. Проте потенційні вигоди при умові, що газ виробляється і транспортується у відповідності зі строгими екологічними стандартами, сприяють швидкому поширенню популярності цього ресурсу. 

    В Україні процес розробки сланцевого газу починається з освоєння двох ділянок: Олеської в межах Люблинського басейну (рис. 2) та Юзівської в межах Дніпровсько-Донецького басейну (рис. 3). 

Тендери на освоєння цих ділянок отримали дві компанії, що входять до числа провідних у світі, а отже володіють найбільш досконалими технологіями: американська «Шеврон» та британо-нідерландська «Шелл». Необхідність залучення іноземних компаній обумовлена двома основними факторами: розробка родовищ сланцевого газу потребує великих капіталовкладень і вимагає надійної та безпечної технології видобутку. 

За даними Міністерства екології та природних ресурсів загальні запаси Олеського та Юзівського родовищ складають 2-5 трлн. м3 газу. Проте видобуток на Олеському родовищі може бути обмеженим через складні геологічні умови. За оптимістичним сценарієм на Юзівському родовищі можна буде щорічно видобувати від 30 до 40 млрд. м3 газу, а на Олеському – 15-20 млрд. м3. 

Оголошення переможців тендеру викликало хвилю дискусій на різних рівнях щодо доцільності та безпечності розробки родовищ сланцевого газу в Україні. Основними аргументами противників є саме екологічні обмеження розробки таких родовищ в умовах досить щільно заселеної території та небезпеки порушення навколишнього природного середовища (провали, затоплення територій, забруднення прісних підземних та наземних вод, зростання сейсмічності). 

Так, технологія видобутку сланцевого газу методом «гідророзриву» передбачає створення системи вертикальних та горизонтальних свердловин, в які під тиском закачується суміш з води, піску та наповнювачів, що підвищують в’язкість розчину і викликають просторове утворення мікротріщин та збільшення площі дренування. Після зниження тиску вода вільно витікає з утворених тріщин, а пісок не дає їм закриватися для вільного витоку газу. Воду, що відкачали, мають піддавати очищенню і використовувати повторно для проведення гідророзривів.

 

Рис.2. Схема розміщення Олеської ділянки в межах Люблинського басейну 

         Екологи виокремлюють такі проблеми щодо екологічної безпеки розробки родовищ сланцевого газу в Україні: 

1. низька забезпеченість водними ресурсами України в цілому та, зокрема, площ видобутку сланцевого газу, висока вірогідність забруднення водних ресурсів, у тому числі підземних, які є стратегічним запасом країни; 
2. можливість незворотної втрати великих площ земельних ресурсів і підриву аграрного потенціалу країни; 
3. виникнення деформацій поверхні, зменшення сейсмостійкості території, підвищення сейсмострушуваності; 
4. невизначеність реакції навколишнього середовища на сумісну дію техногенних впливів, зумовлених розвідкою та видобутком газу та інших виробництв (хімічні та видобувні підприємства), а також наслідків глобальних змін клімату (збільшення кількості та масштабності опадів, частоти і висоти повеней); 
5. можливість потрапляння газу в атмосферу (від 4 до 8% газовіддачі) на етапі будівництва та експлуатації свердловини.

Рис.3. Схема розміщення Юзівської ділянки в межах Дніпровсько-Донецького басейну 

За оцінками провідних експертів розвинутих країн ЄС (Англія, Франція та ін.), США, СНД провідними факторами екологічної небезпеки видобутку сланцевого газу є надходження у геологічне середовище (підземну гідросферу) великої кількості токсичних речовин та їх активний рух у породному масиві при гідророзривах. 

При середніх показниках буріння до 10 свердловин/км2 на площі Юзівській (~4 тис.км2) та Олеській (~6 тис.км2) буде пробурено до 100 тис. свердловин з можливістю закачки в них до 15 000 м3/1св. х 100 000 св. ≈ 1,5 млрд. м3 води, з яких 1,2 млрд. м3 у вигляді високотоксичних стоків повернуться на поверхню. Навіть після ефективної очистки вони повернуться у річки і поверхневі водойми, які є суцільно зарегульованими і значно забрудненими. Крім того, тиски гідророзривів сягають 500-1500 атмосфер, що є еквівалентом тиску породного шару товщиною 1700-5000 м. Останнє може свідчити про ризик гідрогеоміграції у горизонти прісних підземних вод, які залягають на менших відстанях від горизонтів зі сланцевим газом. 

Реакція геологічного середовища на гідророзрив, як головний елемент технології видобутку сланцевого газу, переважно пов’язана не з геологічною будовою, а з механічними властивостями порід (їх суцільністю, відсутністю тектонічних порушень). До них, у першу чергу, можна віднести анізотропію міцності газоносних шарів, коли міцність по нашаруванню значно менша ніж по товщі, що суттєво підвищує ефективність гідророзриву та газовіддачу свердловин. У той же час існує ризик втрати ізоляції вздовж стовбуру свердловини внаслідок розвантаження порід при бурінні та неякісній цементації затрубного простору, що може призвести до міграції забруднень в прісні водоносні горизонти. 

Без сумніву, просторове поширення ділянок видобутку сланцевого газу в межах України, більшість регіонів якої відрізняється значною щільністю населення і напруженою екологічною (в першу чергу – водно-екологічною) ситуацією, буде пов’язане з додатковими техногенними змінами геологічного середовища та ризиком зниження його екологозахисної здатності. Це дуже актуально для України, в межах якої спостерігається велика різноманітність геологічних структур, які мають значну мінливість складу порід, їх проникності, міцності, тектонічної порушеності. Крім того, більшість геологічних структур Донбасу, Волині, нафтогазоносних районів (Східного, Карпатського, Чорноморського) мають значну техногенну порушеність геологічного середовища вуглевидобувними шахтами (до 15 000 км2) та нафтогазовими свердловинами (до 12 тис.). 

У той же час, дані дистанційного зондування Землі свідчать про значну щільність в межах геологічних структур України тектонічних порушень різного рангу. Більша частина таких зон може бути потенційними шляхами міграції природних і техногенних вод газоносних горизонтів до шарів зони активного водообміну із запасами прісних підземних вод, які за умов суцільного забруднення поверхневих джерел є останнім захищеним резервом питного водопостачання. 

Крім того, питання розвідки та видобутку сланцевого газу в Україні несезагрозу підвищення соціальної напруженості в густонаселених районах, де екологічні аспекти мають підвищену значимість. Цьому сприяють недостатня прозорість у питаннях технологій розробки окремих компаній, відсутність досвіду роботи в Україні, непоінформованість населення та громадських організацій, сумний досвід експлуатації надр олігархічними структурами, при якому прибутки привласнюються і вивозяться за кордон, а місцевому населенню лишаються одні лише збитки та екологічні негаразди. 

 

Перспективи видобутку сланцевого газу в Україні, як і в інших країнах світу, у вирішальній мірі залежать від вирішення екологічних проблем, що супроводжують розвиток такого типу виробництв. Тому перш за все необхідно чітко уявляти комплекс екологічних негараздів і соціальних наслідків, з одного боку, та економічних вигод, з іншого, для побудови максимально ефективної політики розвитку у цій сфері. 

Вода в Україні є дорожчою за нафту і газ, а перспективи екологічно чистого розвитку аграрного сектору, які неможливі без чистої води і землі, є більш привабливими для країни і світу, ніж розвиток екологічно брудної енергоємної промисловості. 

 

№ уроку   20               Дата____________                    клас_______

Тема:  Рудні та нерудні корисні копалини: басейни, райони залягання та видобутку. Мінеральні води та грязі. Проблеми раціонального використання мінеральних ресурсів.

Дослідження.  Використання продуктів переробки корисних копалин у побуті

 Мета:

  -  продовжувати формувати знання про особливості поширення основних груп корисних копалин в Україні, з’ясувати питання про забезпеченість нашої держави рудними та нерудними корисними копалинами, забезпечити розуміння питання про проблеми раціонального використання мінеральних ресурсів;

 - розвивати вміння знаходити на карті основні родовища рудних та нерудних корисних копалин, формувати самостійність та критичність мислення;

- виховувати  почуття патріотизму, формувати  відповідальне ставлення до природнього середовища.

Тип уроку:    Комбінований

Методи: розповідь, бесіда, частково – пошуковий, дослідницький, логічні, наочні

Обладнання: Фізична карта України, атласи, довідники, статистичні матеріали, презентаційні матеріали, комп’ютер.

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

Рудні (металеві) корисні копалини. Україна має багаті поклади залізних і марганцевих руд (відповідно 5% і 20% запасів світу), на основі яких розвивається її чорна металургія. Рудні концентрати також вивозять в інші країни. В Україні освоєно 35 родовищ залізних руд осадового і метаморфічного походження. Загальні запаси залізних руд складають 27 млрд. т. Багаті залізні руди зосереджені в Криворізькому залізорудному басейні, Кременчуцькому і Білозерському залізорудних районах, дещо бідніші – у Керченському басейні. Криворізький залізорудний басейн – один з найбільших залізорудних більших залізорудних басейнів світу. Залізні руди тут добувалися ще скіфами в V-ІV ст. до н. е. Криворізький басейн приурочений до центральної частини Українського щита і займає площу близько 300 км2 (Дніпропетровська і частково Кіровоградська області). Основне промислове значення мають магнетитові і залізисті кварцити, в результаті збагачення яких дістають концентрат з вмістом заліза до 65 %. У Кривбасі відомо понад 300 родовищ багатих залізних руд, їх розвідані запаси становлять 18 млрд. тонн. Нині видобування залізних руд ведеться вже на глибині 1000 м. Найперспективнішим районом на багаті залізні руди є Саксаганське рудне поле. Кременчуцький залізорудний район приурочений до північно-східного схилу Українського щита (Полтавська область). Вміст заліза в рудах становить 27-40%. Розвідані задаси магнетитових кварцитів Кременчуцької магнітної аномалії оцінюються в 4 млрд. тонн. Білозерський залізорудний район тягнеться смугою, що має 20 км завширшки і 65 км завдовжки південним схилом Українського щита (Запорізька область). Тут зосереджені родовища залізистих і магнетитових, кварцитів. У багатих рудах вміст заліза становить 58-61%. За запасами багатих руд цей район поступається тільки Кривбасу. Значна глибина залягання руд робить можливим їх видобування тільки шахтним способом. У Керченському залізорудному басейні залягає бурий залізняк із вмістом заліза до 40%. Руди залягають близько до поверхні і видобуток можливий відкритим способом. Його запаси становлять 1,8 млрд. тонн. Геологи вважають, що перспективним на залізну руду є дно Азовського моря. Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцевий басейн – один з найбільших у світі. Складається з Нікопольського і Великотокмацького родовищ, а також рудоносних площ на межиріччі Дніпро–Інгулець. Басейн розміщений на території Дніпропетровської і Запорізької областей. Вміст марганцю в окисних рудах в середньому 25-30%, а загальні запаси руди – понад 2 млрд. тонн. В Україні є руди кольорових металів. У Кіровоградській області знаходяться родовища нікелевих руд (Побузьке, Деренюське і Липовеньківське), у Дніпропетровській – алюмінієвих – глинозему (Малишівське і Вовчанське родовища), на Закарпатті – поліметалевих руд (Берегівське, Беганське і Мужієвське родовища). Унікальні родовища титанових руд розробляються в Житомирській і Дніпропетровській областях. На Кіровоградщині залягають уранові руди. За розвіданими запасами ртутної руди (кіновар) наша країна посідає друге місце в світі. Поклади цієї сировини виявлено в Донецькій і Закарпатській областях. До недавнього часу вважали, що в Україні немає золота для промислового видобутку. Нині українськими геологами відкрито понад 15 його родовищ. Вони зосереджені в Придніпров'ї, Приазов'ї, Донбасі, на Закарпатті. Українські геологи нещодавно виявили значні поклади мідних руд на Волині. В Кіровоградській області є родовища уранових руд. За запасами нерудних (неметалеві) корисних копалин Україна посідає одне з провідних місць у світі. Так, родовища самородної сірки і озокериту в Так, родовища самородної сірки і озокериту в Передкарпатті – найбільші в світі. Озокерит використовується в парфумерії, легкій промисловості, медицині, а сірка – в хімічній промисловості. Родовища кам'яної солі розробляються в Донбасі (Артемівське, Слов'янське) і в Закарпатті (Солотвинське). Багаті на солі водойми Азово-Чорноморського узбережжя, особливо затока Сиваш. Хлоридно-сульфатні родовища калійних солей знаходяться в Передкарпатті – Калуш-Голинське, Стебниківське. Родовища нерудної сировини для металургійної промисловості є в різних районах України: магнезит (вогнетрив) – в Запорізькій і Дніпропетровській областях, вогнетривкі глини – в Донецькій області (Часовоярське родовище), кварцити – в Житомирській, флюсові вапняки – в Донецькій області і Криму. Як технічна сировина використовуються азбест (Побужжя, Призов'я), тальк, пірофілітові сланці (Житомирська область), слюда, бентонітові глини (Черкаська область), барит (Закарпатська область), графіт (Кіровоградська область). Сировиною для керамічної і скляної промисловості є польові шпати, скляні піски. Україна багата запасами цементної сировини і різноманітних будівельних матеріалів. За запасами гранітів, лабрадоритів (Житомирська область) Україна в Європі є поза конкуренцією. В Україні є родовища дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння (берил, аметист, бурштин, яшма, гірський кришталь, моріон). Поклади його відомі в Криворіжжі, Приазов'ї, Криму, Закарпатській і Житомирській областях. Перспективними для видобутку бурштину є Житомирська, Рівненська і Волинська області. В Україні є перспективи відкриття і видобутку родовищ такого дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння, як опал, топаз, гранат, родоніт, онікс. В Україні є родовища фосфоритів – сировини для виробництва добрив (Донецька і Сумська області, Середнє Подніпров'я). Новим видом корисних копалин є сапоніт – камінь родючості, його родовища виявлено на півночі Хмельницької області. Україна відома своїми лікувальними мінеральними водами (Миргород, Свалява, Трускавець, Феодосія), лікувальними грязями (Саки, Євпаторія). Раціональне використання корисних копалин базується на комплексному підході до їх вивчення, розробки родовищ, використання сировини без втрат.

в)Уточнення та розширення інформації

Проблеми раціонального використання мінеральних ресурсів.

Мінеральні ресурси, утворені в надрах і на поверхні Землі, зі стародавніх часів широко використовувалися людством, тому вони дістали назву корисні копалини. Перші заходи з охорони корисних копалин здійснювалися в XIV ст. у Швейцарії, де ще в 1569 р. був створений перший заповідник із охорони надр. Промислове використання кам'яного вугілля почалося у 1800 р., нафти — в 1857 р., горючого газу — в 1881р. Окрім власне копалин (твердих, рідких, газоподібних), людство використовувало хімічні та інші речовини з озер і заток, океанів, поверхні Землі та атмосфери.

До мінеральних ресурсів належать природні речовини мінерального походження, які застосовуються з метою одержання енергії та різноманітних матеріалів шляхом їх видобування і переробки, а саме:

— будівельні матеріали і сировина для них, які видобуваються з неживої природи;

— різні види палива (вугілля, торф, нафта, природний газ, уран тощо);

— матеріали для виробництва машин, знарядь і предметів побуту (метали, глина, пісок);

— сировина для хімічної промисловості;

— продукти споживання (мінеральна вода, харчова сіль).

Переважна більшість корисних копалин утворилася в минулі геологічні епохи, тому нині вони не відновлюються. Здатність до відтворення мають торф, відкладення солей в озерах і морських затоках, сучасні донні відкладення річкового піску та гравію. З них лише торф відновлюється унаслідок фотосинтезу і за допомогою мінеральних речовин води, а деякі донні відклади — у зв'язку з залишками рослинних організмів і трупами тваринних організмів. Інші корисні копалини відновлюються шляхом руйнування гірських порід і перевідкладенням утвореного матеріалу. Швидкість відновлення корисних копалин невелика з урахуванням інтенсивності їх використання. Отже, корисні копалини не можуть самовідновлюватися, порівняно з організмами, і належать до типових вичерпних ресурсів.

Мінеральні ресурси охоплюють надзвичайно багато природних речовин мінерального походження, що використовуються з метою одержання енергії та різноманітних матеріалів шляхом їх видобування і переробки. Саме з цими процесами пов'язані найрізноманітніші екологічні ускладнення: від вичерпності окремих родовищ і порушень природних екосистем до забруднень навколишнього середовища. Незважаючи на різний хімічний склад, фізичну будову, генезис (походження), способи видобування і переробки, а також можливі напрями виробничого використання, для всіх мінеральних ресурсів властиві такі спільні ознаки:  невідновність майже всіх видів корисних копалин (за винятком торфів, алювіальних наносів, продуктів вивітрювання);

— нерівномірність та обмеженість територіального поширення окремих видів ресурсів: одні їх види можуть траплятися майже всюди, інші (їх переважна більшість) — лише в окремих місцях земної поверхні;

— стабільність використання у часі. Оскільки у кожному випадку йдеться про видобуток вже сформованих запасів того чи іншого мінерального ресурсу, загальна природна ситуація мало впливає на ритм розробки, а річні та сезонні коливання видобування сировини визначаються майже виключно економічними чинниками;

— однозначність використання. Незалежно від спрямування подальшої переробки і кінцевого споживання, кожен вид мінеральних ресурсів, насамперед, має бути видобутим, тобто вилученим із природного оточення, тоді він стає предметом праці. Всі наступні етапи комплексного використання цих ресурсів перебувають уже за межами поняття "мінерально-сировинні ресурси" та є варіантами утилізації одержаної сировини.

Конкретний об'єкт вивчення мінеральних ресурсів — це родовище корисних копалин, під яким розуміють ті ділянки земної кори, де "внаслідок тих чи інших геологічних процесів відбулося нагромадження мінеральної сировини за кількістю, якістю та умовами залягання придатної для промислового використання". Важливе місце для оцінювання господарського значення конкретних мінеральних ресурсів займає визначення запасів корисних копалин, тобто кількості мінеральної речовини у надрах на конкретній території (наприклад, у державі, природному чи адміністративному регіоні, господарстві, родовищі тощо). Запаси оцінюються у кілограмах (благородні метали), каратах (дорогоцінні камені), тоннах (руди металів, хімічна сировина) або кубометрах (будівельні матеріали).

Загалом розміри нашої планети і відповідно кінцевий обсяг викопних ресурсів зумовлюють їх неминучу вичерпність. Терміни повного виснаження окремих видів таких ресурсів залежать від їх запасів та темпів використання. Справжні запаси багатьох невідновлюваних ресурсів ще не встановлено. Сучасна геологорозвідувальна техніка може досягати невеликих глибин земної поверхні. Донині лише в експериментальному порядку пробурено декілька свердловин до глибини 15 км, а взагалі освоєним є шар земної кори, який у середньому не перевищує 2—З км. Також залишаються недослідженими величезні ділянки дна Світового океану, що в декілька разів перевищують поверхню суші; лише в деяких місцях почали освоювати континентальний шельф.

Подальші розроблення деяких видів сировини загрожують навколишньому середовищу й навіть існуванню людини. Таким чином, проблема полягає не тільки і навіть не стільки у фізичному виснаженні відомих видів ресурсів, скільки в економічній та екологічній недоцільності їх видобування. Важливою умовою збереження корисних копалин є геологічна розвідка з метою створення потенційних запасів сировини та палива, сутність якої полягає в:

— повному використанні всіх корисних компонентів з родовищ на базі (наприклад, контурне обводнення нафтових пластів для підняття нафти; перехід від шахтного способу видобування до відкритого — кар'єри, розрізи тощо);

— комплексному використанні багатокомпонентних руд (наприклад, у порожній породі, що залишається на відвалах міднорудних басейнів, є золото, срібло, кобальт та інші компоненти, вартість яких перевищує вартість міді);

— утилізації відходів збагачення і спалювання корисних копалин (наприклад, пилоподібний попіл та шлаки, відвали котрих займають сотні гектарів території, можуть бути сировиною для будівельних робіт);

— використанні вторинних продуктів переробки мінеральної сировини (у 1 т чавунного і сталевого лому зберігається 3,5 т мінеральної сировини);

— пошукові та освоєнні нових джерел корисних копалин (відомо, що на океанічнічному дні на глибині понад 1—2 тис. м зберігаються великі поклади мінеральної сировини, сконцентрованої в так званих залізомарганцевих конкреціях. За орієнтовними оцінками, у них міститься 358 млрд. т марганцю, 207 млрд. т заліза, 40 млрд. т нікелю, 25 млрд. т магнію та ін.);

— освоєнні нових енергетичних ресурсів.

ІV. Узагальнення та систематизація знань

Дослідження.  Використання продуктів переробки корисних копалин у побуті

 

V. Підсумок уроку

V І. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника
   № уроку 21              Дата____________                    клас_______

Тема:  . Особливості геологічної будови, рельєфу та мінеральних ресурсів своєї  місцевості

Мета:

•  узагальнити та систематизувати знання учнів про особливості геологічної  будови та основні форми рельєфу України, розкрити питання про геологічну будову, основні форми рельєфу та  забезпеченість основними видами корисних копалин  своєї області;
• формувати вміння виділяти головне, систематизувати, встановлювати зв'язки раніше вивченого з новим;
• виховувати естетичну, правову, патріотичну, екологічну культуру.

Тип уроку:    Узагальнення та систематизація знань

Методи: частково – пошуковий, бесіда, дослідницький, логічні, наочні

Обладнання: атласи, Фізична карта України, статистичні матеріали, довідники

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

                                    ІІІ. Повідомлення теми, мети, завдань уроку

ІV. Узагальнення окремих фактів, подій, явищ

Матеріали до уроку

   Хмельниччина лежить в межах центрально-східної частини Подільської і крайньої східної частини Волинської височин. Перша з них займає середню і південну частини області (понад 4/5 її території), високо піднята над рівнем моря і має переважно плоску або хвилясту поверхню. Цю частину височини називають ще Подільським плато. Волинська височина займає весь Славутський та північні частини Ізяславського, Шепетівського і Полонського районів і відзначається меншими абсолютними висотами.

    Середня абсолютна висота області – 275 м над рівнем моря, максимальна – 409 м (одна з вершин Товтр на північному заході Чемеровецького району), а мінімальна донедавна становила менше 73 м (при впадінні р. Матірка в Дністер на межі з Вінницькою областю), а зараз – 121 м (рівень Дністровського водосховища). Таким чином, амплітуда абсолютних висот в області перевищує 280 м. У цілому ж поверхня має нахил від середньої найвищої частини до північної і південної окраїн.

Рельєф області сформувався під дією внутрішніх і зовнішніх сил, що впливають на земну поверхню. Як відзначалось вище, внутрішні сили спричинили тектонічні рухи, які розбили кристалічний щит і фундамент плити на окремі блоки і підняли або опустили їх. У результаті цього в межах Подільського плато виділились Горинь-Слуцька, Верхньобузька, Придністровська височини, що відповідають блокам, і Товтровий кряж вздовж тектонічного розлому, а в межах Волинської височини – Шепетівська рівнина на місці опущеного блоку. Давній розлом, що розділяє подільську і волинську частини кристалічного фундаменту, проявляється в рельєфі пологим, але чітко вираженим уступом висотою 20-30 м. Він простягається по лінії Кунів – Плужне – Михля – Шепетівка – Полонне і далі на схід у Житомирську область.

Серед зовнішніх рельєфоутворюючих чинників найбільше значення має діяльність поверхневих вод. Водна ерозія (розмив і змив відкладів текучими водами – річками і опадами) утворює промоїни, яри, балки, долини з пологими, скелястими чи каньйоноподібними схилами. Змив відкладів з великих площ призводить до виположування схилів та вирівнювання поверхонь.

У тих місцях, де вапняки і гіпси розчинені поверхневими і підземними водами, зустрічаються карстові форми рельєфу (в т. ч. печери), а на схилах, де виходять ґрунтові води, можна побачити зсуви. Є також в області піщані бархани і дюни, насипані вітром.

Значний вплив на формування поверхні області має господарська діяльність людини. Такі нераціональні її форми діяльності як вирубування лісів, розорювання схилів, розробка кар'єрів, спричиняють утворення промоїн, ярів, зсувів, осипищ, підсилюють площинний змив. У той же час, людина штучно закріплює схили, веде протиерозійні заходи тощо.

 Середню частину Хмельниччини від Збруча до її східних меж займає Верхньобузька височина. Північна межа її проходить від верхів’я Збруча до витоку Случа, долиною останнього до м. Красилів і далі на схід – приблизно посередині межиріччя Случа та Ікви. Південну межу проводять по річці Бовинець (ліва притока Збруча, гирло якої знаходиться південніше Волочиська), через верхів'я рік Смотрич і Вовчок до р. Рівець і по ній до межі з Вінниччиною.

Верхньобузька височина є найвищою ділянкою області: абсолютні висоти часто перевищують 350 м, піднімаючись у ряді місць до 380-396 м. Західна частина її має найбільш рівну поверхню, це – т. з. Авратинська височина. Тут беруть початок найбільші ріки області – Збруч, Случ і Південний Буг, які разом з притоками останнього (Бужком, Іквою, Плоскою, Вовком) розчленовують Верхньобузьку височину. Долини рік неглибокі, мають пологі схили і широкі заболочені заплави. В центральній і східній частинах височини до схилів прив’язана густа мережа глибоких балок, що надає її поверхні горбогірного вигляду. Лише в розширеній долині Південного Бугу, на схід від Меджибожа, поверхня вирівнюється; цю рівнину називають Летичівською.

На північ від Верхньобузької лежить дещо нижча Горинь-Слуцька (або Північноподільська) височина з середніми абсолютними висотами 280-300 м (максимальна 350 м). Її поверхня має загальний похил із заходу і півдня на схід і північ, що підтверджується напрямком течії р. Случ з притоками Ікопоть, Деревичка, Хомора та р. Горинь з Полквою і Вілією. На півночі Горинь-Слуцька височина опускається уступом висотою 20-30 м до Шепетівської рівнини.

Рельєф даної височини подібний до Верхньобузької – широкі річкові долини, густа мережа балок. Поверхня має, здебільшого, горбисто-хвилястий вигляд, а між річками Случ і Деревичка навіть горбогірний. Найменше розчленована поверхня Теофіпольської (в межах Теофіпольського та південної частини Білогірського районів) і Старокостянтинівської (у вузькому трикутнику між р. Случ та залізницею Старокостянтинів-Хмільник) рівнин.

Шепетівська рівнина займає найпівнічнішу частину області і відзначається нижчими абсолютними висотами поверхні (в середньому 220-240 м). Горинь та ріки її басейну мають в межах рівнини широкі, неглибокі долини. Тут відсутні балочні форми рельєфу, рідко зустрічаються яри, зате в умовах поширення пісків і супісків вітри сформували бархани і дюни (між Шепетівкою і Славутою), які пізніше були закріплені лісом. У зв'язку з переважно плоскою поверхнею Шепетівську рівнину називають ще Ганнопільським плато.

Між південною межею Верхньобузької височини і Дністром знаходиться Придністровська височина. Її поверхня знижується у південному напрямку, однак дуже повільно. Якщо поблизу Верхньобузької височини у верхів'ях приток Дністра (Смотрича, Ушиці) та інших річок абсолютні висоти становлять 350-355 м, то на відстані 15 км від Дністра вододільні ділянки мають висоти 300-310 м, тобто поверхня Придністров'я знижується лише на 40-50 м на 80-кілометровій відстані. Зате русло Дністра врізається в поверхню Придністров'я на 180-200 м.

Глибокий вріз головної ріки зумовив відповідний вріз усіх її приток, котрі теж виробили глибокі, часто каньйоноподібні, дуже мальовничі долини. Стрімкі скелясті схили в притоках Дністра з’являються південніше лінії с. Тарноруда (на Збручі) – с. Кузьмин (на Смотричі) – с. Соколівка (на Ушиці) – смт. Віньківці (на Калюсі), тобто тоді, коли річки досягають твердих силурійських вапняків. Висоти вертикальних стінок долин зростають від 10-20 до 60-80 м у їх гирлах.

Долини подільських приток Дністра розчленували поверхню височини на окремі пасма, що простягаються меридіально, як і самі ріки. Придолинні схили густо порізані ярами. Межиріччя здебільшого хвилясті, з великою кількістю балок; сильно поширений тут площинний змив. Однак зустрічаються і плоскі ділянки, де ерозія відсутня.

У південно-західній частині Придністров'я, в місцях поширення гіпсів, утворились досить великі карстові провалля та печери (перша була відкрита біля с. Завалля і названа туристами "Атлантидою").

Рівномірний похил поверхні Придністров'я порушує Товтровий кряж, який простягається навскоси від Збруча по лінії сіл Іванківці (Городоцький район) – Вишнівчик (Чемеровецький район) – Нігин – Вербка – Врублівці (Кам'янець-Подільський район) до Дністра. Довжина його в межах Хмельниччини становить 80 км. Це – лише частина Товтр, які починаються на Львівщині, перетинають також Тернопільську та Чернівецьку області і заходять у Молдову.

Товтровий кряж – це горбогірна вапнякова система органогенного походження, яка включає:

•                               головне пасмо (відоме як Медобори) – майже суцільний випуклий хребет з досить крутими скелястими схилами, який піднімається над навколишньою місцевістю на 50-60 м і досягає в межах області абсолютних висот понад 350 м (максимально 409 м);
•                               бічні пасма, що мають гострі вершини з відносною висотою 20-25 м;
•                               невисокі горби (т. з. "могилки"), які поодиноко або невеликими групами розкидані трохи далі від Головного пасма.

Загальна ширина кряжу досягає 15-20 км, тоді як Головного пасма – лише 100-300 м.

У Товтрах дуже поширений карст. Переважають дрібні форми – тріщини, борозни, комірки тощо, які утворюють на головному кряжі іноді справжні карстові поля. Зрідка трапляються і печери, наприклад Кармелюкова в с. Привороття.

Корисні копалини Хмельницької області

Хмельницька область багата на різноманітні нерудні корисні копалини, насамперед, природні будівельні матеріали. Цьому сприяють як кристалічні породи щита, так і осадові відклади його західного схилу. В той же час вона цілком позбавлена металевих мінеральних ресурсів, а з числа горючих є лише поклади торфу.

Будівельні корисні копалини представлені покладами гранітів і каоліну, що зосереджені в межах щита, та вапняків, цегельно-черепичних глин і суглинків, крейди, мергелів, пісків, пісковиків, гіпсу, бентонітових глин осадового чохла плити.

Поклади гранітів (переважно сірих) зосереджені переважно в Шепетівському, Полонському, Старокостянтинівському та Славутському районах, де існує ряд великих відкритих розробок. Найбільші кар'єри є біля міст Полонне і Шепетівка та сіл Нова Синявка, Кудинка. Граніт в основному переробляють на щебінь для дорожнього будівництва.

Каоліни (глинистий мінерал світлого забарвлення) зв'язані з продуктами вивітрювання гранітів. Поширені на північному сходу області. Відомі родовища Судимонтське і Купинецьке Шепетівського району, Майдан-Волянське та Буртинське Полонського району. З місцевого каоліну виготовляють вогнетривку цеглу, шамотний порошок.

Вапняки поширені по всій території області (розвідано понад 20 родовищ, більше половини з яких розробляється). Велике значення мають виходи силурійських вапняків в долинах Дністра, Збруча, Жванчика, Смотрича, Тернави, Студениці (видобуток ведеться біля Кам'янця-Подільського, сіл Велика Слобідка, Устя та ін.) і потужні відклади неогенових вапняків Товтрової гряди (найбільші кар'єри біля селищ Закупне і Смотрич, сіл Іванківці, Нігин, Вербка, Привороття, Гуменці). Їх використовують для випалювання вапна, виробництва щебеню, облицювальних плиток, стінових блоків, фігурних виробів, цементу (на базі Гуменецького родовища працює потужний Кам'янець-Подільський цементний завод), а також у цукровій промисловості. Відклади вапняків в інших районах йдуть на місцеві будівельні потреби.

В області 80 родовищ лесів, лесовидних суглинків і глин, на базі яких працює ряд цегельних і черепичних заводів.

У північно-західній частині області (Білогірський та Ізяславський райони) є значні поклади крейди, а в південно-східній (басейни рік Ушиця та Калюс) – мергелів, які придатні для виробництва цементу.

Піски різного геологічного часу поширені в усіх районах області і мають, в основному, будівельне значення (для розчинів, дорожного будівництва тощо). Найпотужніші поклади їх в Славутському районі (в Крупецькому, Цвітохському, Славутському родовищах). Кварцові піски останнього використовують для виробництва скла.

Пісковики відслонюються по Дністру і його притоках – Калюсу і Ушиці. Промислова розробка їх не ведеться, хоч подекуди вони знадобляться для місцевого будівництва.

На заході Кам'янець-Подільського району є декілька родовищ гіпсу (розробляється Кудринецьке). Він придатний для меліорації ґрунтів, будівельних, медичних та інших потреб.

У Новоушицькому районі є відклади бентонітових глин, придатних для хімічної та інших галузей промисловості. Найбільше скупчення їх біля с. Пижівка.

З інших неметалевих корисних копалин в області є поклади доломітів, трепелу (Кам'янець-Подільський район), невеликі прояви флюориту, фосфоритів. Найбільші скупчення фосфоритів зустрічаються в Дунаєвецькому, Новоушицькому, Віньковецькому та Ярмолинецькому районах, однак промислового значення вони не мають.

Паливні корисні копалини представлені на Хмельниччині тільки торфом. Поклади його значні. Здебільшого він залягає в заболочених частинах заплав Горині, Случа, Хомори, Південного Бугу та їх приток. Видобуток ведеться майже в усіх басейнах цих рік.

Є в області також рудопрояви поліметалів.

Склад і запаси корисних копалин Хмельницької області сприяли розвитку в ній промисловості будівельних матеріалів, окремі виробництва якої працюють не тільки на місцевий, але й на зовнішньообласний ринок. Наявні природні ресурси дозволяють розширити це виробництво, однак нарощування їх видобутку вступає в суперечність з необхідністю природоохоронних заходів, насамперед, в Придністров'ї і Товтрах.

 Геологічна будова Хмельницької області

Вся територія Хмельниччини – це припіднята рівнина, проте на ній зустрічаються різні форми рельєфу. Серед них плоскі й хвилясті височини, широкі долини і вузькі каньйони, пологі схили та круті уступи, окремі пагорби, горбогірні масиви. Така різноманітність рельєфу зумовлена особливостями тектонічної будови і геологічного розвитку території, поширенням різних гірських пород.

Хмельницька область розташована в південно-західній частині Східно-Європейської (Руської) платформи на межі двох її тектонічних структур – Українського щита і Волино-Подільської плити. Український щит є найдавнішою ділянкою земної кори на території України і найбільш піднятою частиною фундаменту платформи. Він складений сильно зміненими магматичними і метаморфічними кристалічними породами, які утворились в архейській і протерозойській ерах (т. з. докембрійський час) і мають вік 3,5 - 0, 57 млрд. років.

Гірські породи щита дуже зім'яті в складки і розчленовані численними розломами на блоки різної величини. Найдавніші (протерозойські) розломи розкололи щит на п'ять найбільших блоків, крайній західний з яких – Волино-Подільський – лежить в основі східної частини області. У свою чергу він розділений на два менші блоки – Подільський і Волинський – пізнішим розломом, який проходить у широтному напрямку дещо південніше Шепетівки.

Подільський (південний) блок є жорстким; внаслідок тектонічних рухів він сильно піднявся. Складений в основному архейськими породами – гнейсами, кварцитами, гранітами, діоритами, гранодіоритами. В східній частині області ці породи залягають на незначній глибині під шаром досить молодих відкладів, а в долинах Південного Бугу, Случа та їх приток (Вовк, Бужок, Іква, Ікопоть, Деревичка, Хомора) виходять на поверхню.

Волинський блок протягом усього протерозою був досить рухомою частиною земної кори, внаслідок чого він подробився на менші блоки, які сильно опустились. Один з них – Шепетівський – складає північно-східну частину Хмельниччини. Він утворений архейськими і протерозойськими породами (гнейсами, мігматитами, гранітами), які всюди виходять на поверхню між ріками Корчик і Случ.

Кристалічний фундамент платформи, який сильно піднятий у районі щита, круто опускається в західному напрямку і занурюється під товщу молодших осадових відкладів.

Таким чином, західний схил Волино-Подільського блоку щита стає східним бортом Волино-Подільської плити. Глибина залягання кристалічного фундаменту в межах області змінюється від 0-100 м (приблизно на лінії меридіану м. Хмельницький) до 1000-1500м (в долині р. Збруч). Докембрійські породи фундаменту плити виходять на поверхню вздовж крутих берегів Дністра та його лівих приток від південно-східної межі області до долини р. Тернава.

Внаслідок давніх тектонічних рухів фундамент Волинсько-подільської плити також розколовся на ряд блоків, а сама плита неодноразово опускаючись, ставала морським дном. У морських басейнах відбувалось інтенсивне нагромадження осадових відкладів з органічних решток і знесених із суші уламків гірських порід. Наступи моря спостерігалися у першій половині палеозою (кембрійський, ордовицький і силурійський періоди), в кінці мезозою (крейдовий період), в кайнозої (палеоген, неоген). В інші періоди плита піднімалась, ставала сушею: відбувалось руйнування верхнього шару порід під впливом зовнішніх сил. Відкладів цих періодів на території області майже не виявлено.

Отже, осадовий чохол Волино-Подільської плити складається з шарів кембрійських, ордовицьких, силурійських, крейдових, палеогенових та неогенових відкладів. Усі шари, крім палеогенового, є в південній і західній частинах області і в різних місцях виходять на поверхню на крутих берегах Дністра та його лівих приток. У східному і північно-східному напрямках нижні осадові шари поступово зникають, а молодші верхні все далі "насуваються" на докембрійські породи кристалічного фундаменту.

Кембрійські відклади поширені вузькою смугою, східна межа якої проходить приблизно по лінії західніше Білогір'я, через Теофіполь, Базалію, Городок і далі на південний схід через Китайгород і Субіч пісковики кембрійського часу виходять на поверхню.

Ордовицькі відклади мають невелику потужність, складені кварцовими пісковиками, а в Придністров'ї – також вапняками. Виходять на поверхню в долинах Дністра (від с. Гораївка до с. Демшин) і його приток – Руски, Студениці, Тернави.

Силурійські відклади поширені із заходу на схід до лінії Білогір'я – Дунаївці – Ст. Ушиця. Представлені товщами вапняків, доломітів і мергелів. У цих відкладах можна знайти велику кількість решток різних давніх організмів. Породи силурійського періоду виходять на поверхню на берегах Дністра від с. Рогізна на сході до гирла Збруча на заході, в долинах Студениці, Тернави, Мукші, Смотрича, Жванчика та Збруча.

Відклади крейдового періоду залягають на всій території області (крім окремих ділянок на сході і північному сході). Найпотужніший їх покрив спостерігається в басейні Горині, де нагромаджені товщі білої писальної крейди і крейдоподібних вапняків. Породи цього часу представлені також, пісками і пісковиками, опоками, а в Придністров'ї ще й піщаними вапняками. Різні породи виходять на поверхню в долинах Дністра, його приток, Горині та Вілії.

Відклади палеогену виражені слабо. Вони поширені лише в північній (до широти Старокостянтинова) та східній (район Меджибожа, Деражні, Вовковинців) частинах області і представлені пісками, рідше пісковиками та мергелями.

Неогенові відклади поширені майже на всій території області, мають значну товщину і різноманітний склад. Їх формування відбувалось здебільшого в басейнах Тортонського і Сарматського морів, окраїни яких покривали в неогені більшу частину області (за винятком найвище піднятих ділянок кристалічного щита). Свідченням цього є значне поширення вапняків, що мають органічне походження. Найпотужнішими є рифові вапняки, які вузькою смугою (від 2 до 6 км) простягаються на південному заході області. Формування бар'єрного рифу відбувалось в морі майже паралельно до його берега внаслідок нагромадження водоростей, верметусів, моховаток, коралів, морських їжаків та молюсків.

При загальному піднятті Поділля, що відбувалось під час альпійського горотворення, на всій його території запанував континентальний режим, а бар'єрний вапняковий риф став горбистим пасмом, відомим як Товтри.

До неогенових осадових відкладів належать також породи хімічного (гіпси і ангідрити на південному заході області) та уламкового походження (піски, пісковики, глини, мергелі).

Неогеновий шар, перекритий континентальними відкладами, які сформувались в найновіший, четвертинний період внаслідок руйнування, перенесення та відкладання порід попередніх епох. Це відбувалось (і продовжується зараз) внаслідок вивітрювання, діяльності поверхневих і підземних вод, вітру, живих організмів.

Четвертинні відклади утворюють на території області майже суцільний покрив потужністю до 30 м. Відсутні вони лише на крутих схилах каньйоноподібних долин Дністра та його приток, на скельних вершинах Товтр і виходах кристалічних докембрійських порід у північній частині області. До цих відкладів належать гравій, галька, піски, супіски і. суглинки в долинах річок, а також лесовидні суглинки і леси на межирічних вододільних ділянках. Лес – це однорідна, пориста, пухка порода палево-жовтого кольору. Леси покривають потужним шаром понад 80% території області; вони стали материнською основою для формування родючих ґрунтів (в т. ч. чорноземів).

VІІ.  Підсумки уроку

VІІІ.  Домашнє завдання

Виписати із художньої літератури вірші про природні об’єкти Хмельничиини

 

 

 

 

 

 

 

 

№ уроку  22                               Дата____________                                      клас_______

Тема:  Кліматотвірні чинники: сонячна енергія, циркуляція атмосфери, підстильна поверхня, їх взаємодія. Розподіл сонячної енергії в атмосфері і на земній поверхні.

Мета:

 -  формувати знання про основні кліматотвірні чинники, їх взаємозв’язок та   прояв на території України, забезпечити розуміння основних географічних закономірностей, щодо впливу кліматотвірних чинників на особливості клімату регіону;

-  формувати навики роботи з кліматичними картами, розвивати вміння їх  аналізувати;

-  виховувати розуміння ролі географії в житті людини та всього суспільства.

Тип уроку:  Урок засвоєння нових знань

Методи: розповідь з елементами бесіди, пояснення, частково – пошуковий, логічні, наочні.

Обладнання: Фізична карта України, різні види кліматичних карт, атласи, Фізична карта світу.

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Клімат — це явище, що належить до природних умов, та безпосередньо впливає на життя та здоров’я людей. Тому з давніх-давен людина приділяла багато уваги спостереженням за погодою та її змінами. В наш час вплив погоди та клімату на життя людини не зменшився, а деякою мірою навіть навпаки, збільшився. Вивченням клімату за­ймається наука кліматологія, значне місце якої серед географічних наук затверджене творчим доробком видатного вченого Олександра Івановича Воєйкова. Кліматологія тісно пов’язана з фізичною наукою — метео­рологією, але вона є і географічною наукою, адже клімат — один з най­важливіших компонентів географічної оболонки. І сьогодні на уроці ми побачимо, які ж особливості має клімат нашої з вами країни.

 

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

Першим і дуже важливим фактором клімату є географічна широта. Від неї залежить зональність в розподілі елементів клімату. Сонячна радіація поступає на верхню межу атмосфери в прямій залежності від географічної широти, яка визначає полуденну висоту Сонця і тривалість випромінювання за сезонами року.

Радіаційний чинник пов’язаний з нерівномірним розподілом кількості сонячної радіації, тобто тепла і світла, що надходять до земної поверхні.

Пригадайте,чому кількість сонячної радіації, що надходить на земну поверхню, нерівномірна?

 

Як змінюється кількість сонячної радіації від екватора до полюсів?

Як Ви вже знаєте, кількість сонячної радіації, що отримує земна поверхня, залежить від кута падіння сонячного проміння. На екваторі кількість сонячної радіації велика упродовж року. Біля полюсів земна поверхня отримує майже втроє менше сонячної радіації.

Зміна кількості сонячної радіації визначає перебіг температур повітря у нижніх шарах атмосфери упродовж року. Варто зазначити, що в тропічних широтах температури повітря дещо вищі ніж на екваторі. Це пояснюється тим, що біля екватора хмарність вища, верхня межа хмарності відбиває 24 % сонячної радіації. У тропічних широтах Землі – хмарність нижча, тож надходження сонячного тепла більша і температура повітря вища. Отже, визначальним чинником формування клімату є кількість сонячної радіації,
Робота зі схемою

Сонячна радіація — це кількість теплової та світлової енергії, що надходить на Землю від Сонця.

 

Сонячна радіація (сумарна), що надходить = пряма + розсіяна. Влітку на територію України надходить 1676-2137 МДж/м2, взимку — 250-420 МДж/м2.

Радіаційний баланс = сумарна сонячна радіація — втрачена радіація (відбита + випромінена).

В Україні радіаційний баланс протягом року додатний (17002400 МДж/м2), влітку — додатний, взимку може бути від’ємним.

 Полудневу висоту Сонця над горизонтом (кут падіння сонячних променів опівдні) в певній точці земної поверхні обчислюють за формулою:

h = 90º – φ + δ,

де φ  – географічна широта точки, δ – схилення Сонця, яке змінюється від 0º (у дні рівнодень) до +23,5º (у день літнього сонцестояння) і –23,5º (у день зимового сонцестояння). Обчисліть висоту Сонця над горизонтом у вказані дні року для крайніх північної та південної точок України і для вашого населеного пункту. Яка різниця між найбільшим і найменшим кутом падіння сонячних променів спостерігається протягом року?

 

2. Циркуляція атмосфери

Україна розташована в помірному поясі → переважають помірні повітряні маси (ПП) → переважає західний перенос повітряних мас з Атлантики.

Зима. Активізується переміщення повітря (мПП) в циклонах (переважно з заходу, з Ісландського мінімуму) і кПП в антициклонах (зі сходу, північного сходу, з Азіатського максимуму) → зміна температур майже в меридіональному напрямку.

Весна. Посилюється дія Азорського антициклону (вплив Атлантики), відбувається вторгнення АП (обумовлює суху, ясну, холодну погоду, заморозки), рідше — сухого кТП з південного сходу.

Літо. Азорський антициклон розповсюджується майже на всю територію, формуючи суху, ясну, дуже теплу погоду. Незначні циклони з заходу, північного заходу.

Осінь. Азорський антициклон відступає, посилюється циклональна діяльність. Вторгається холодне арктичне повітря, інколи — сухе, тепле з південного сходу чи південного заходу.

3. Характер підстилаючої поверхні

•  Рельєф — рівнинність території обумовлює вільне проникнення повітряних мас різних напрямків; зміна температур залежно від абсолютної висоти місцевості; бар’єрна функція горних хребтів; орієнтація схилів впливає на кількість опадів;

•  особливості рослинного і ґрунтового покриву визначають альбедо поверхні (здатність відбивати сонячне випромінювання)

•  близькість водних об’єктів — узбережжя морів, великих водосховищ відчувають вплив бризової циркуляції (зменшення амплітуди добових і річних температур, віднесення дощових хмар у глиб території)

•  ступінь прогрітості території впливає на трансформацію (зміну якостей) повітря (наприклад, влітку відносно холодне АП може трансформуватися над теплою поверхнею, викликаючи спекотну, суху погоду), утворення місцевих баричних відмінностей.

в)Уточнення та розширення інформації

Гори, височини затримують вітри, впливають на розподіл опадів. Ліси сповільнюють рух повітря в нижніх шарах атмосфери; в степу, навпаки, повітряні маси рухаються з великою швидкістю. Сніговий покрив відбиває до 94 % сонячної радіації, внаслідок чого взимку поверхня України ще більше охолоджується. Трава, грунт відбиває 26 % сонячної радіації.
Значний вплив на клімат узбережної частини країни мають Чорне та Азовське моря. Вони викликають підвищення вологи в повітрі, зменшують коливання температури, знижують спеку влітку і морози взимку.
На формування місцевого клімату впливає також і господарська діяльність людини. Так, завдяки заводам, фабрикам, житловим будинкам, асфальтовим дорогам і площам температура повітря в містах вища, ніж у сільській місцевості.

Робота з картою

1.     Які райони України отримують найбільшу кількість сумарної сонячної радіації, а які – найменшу?

2.     Яка величина сумарної сонячної радіації в центральних районах України?

3.     Яку кількість сумарної сонячної радіації отримує ваша область?

 

 

ІV. Узагальнення та систематизація знань

— Закінчіть речення:

а) сонячна радіація, що безпосередньо надходить від Сонця до земної поверхні називається ...;

б) сумарна сонячна радіація складається з ...;

в) радіаційний баланс — це ...;

г) від показників радіаційного балансу залежить ...;

д) територія України може знаходитись під впливом таких повітряних мас та їх різновидів як...

е) альбедо Землі залежить від...

 

V. Підсумок уроку

Закінчіть речення: «Коли я прийду додому, то розповім своїм батькам....»

 

V І. Домашнє завдання

Опрацювати текст параграфа
Підготувати додаткові матеріали про пори року.

 

 

 

 

 

№ уроку    23                              Дата____________                                   клас_______

Тема:  Властивості повітряних мас, що впливають на територію України. Атмосферні фронти, циклони та антициклони

Мета:

        - забезпечити поглиблення знань про особливості кліматичних умов України,  з’ясувати питання про повітряні маси, що впливають на нашу територію та їх властивості, розкрити суть питання про циклони та антициклони;

       -  розвивати вміння аналізувати кліматичні карти регіонів, формувати навики роботи із синоптичними картами;

       -  виховувати бережливе відношення до природи.

Тип уроку: Комбінований

Методи:  розповідь з елементами бесіди, пояснювально-ілюстративний, наочні, логічні, дослідницький, частково-пошуковий

Обладнання:   Фізична карта України, різні види кліматичних карт, атласи, Фізична карта світу

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Останнім часом у засобах масової інформації все частіше говорять про зміну клімату на Землі. А чи міняється клімат в Україні або її окремих регіонах? Якщо це так, то які саме причини формування клімату змінилися? Щоб аналізувати ці питання, треба згадати, що саме формує кліматичні особливості певної території.

ІV. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

На розподіл і перерозподіл тепла та вологи впливає циркуляція атмосфери – переміщення повітряних мас різних типів.

Повітряні маси, які визначають кліматичні умови в Україні, мають як “місцеве” походження, так і надходять здалеку – з регіонів віддалених на тисячі кілометрів. Загалом упродовж року над територією України пануютьпомірні, насамперед, морські повітряні маси з Атлантичного океану. Вони надходять із заходу і північного заходу завдяки постійним західним вітрам. Узимку прихід повітряних мас з Атлантики супроводжується потеплінням, влітку – деяким похолоданням. Крім того, це повітря завжди несе вологу. Його вплив особливо відчутний на заході і північному заході України. З просуванням на схід і південний схід, воно поступово перетворюється (трансформується) на континентальне. Завдяки цьому чиннику клімат України змінюється не тільки з півночі на південь, а й із заходу на схід. Помірні континентальні повітряні маси, які надходять в Україну, формуються над центральними районами Євразії. Вони завжди сухі і приносять холодну погоду взимку та спекотну влітку. Найбільш відчутний їх вплив на сході і півдні країни.

Час від часу в межі України проникають сухі й холодні арктичні повітряні маси, з якими пов’язані різке зниження температури повітря взимку, пізні весняні й ранні осінні заморозки. Сухі й жаркі тропічні повітряні маси, що надходять з пустельних районів Африки чи Південно-Західної Азії, приносять спекотну погоду влітку, теплу й погожу восени.

Зміна повітряних мас з різними властивостями (насамперед температурними) спричиняє проходження через територію України атмосферних фронтів. Атмосферний фронт – це перехідна зона між теплими і холодними повітряними масами, яка під невеликим кутом нахилена до земної поверхні в бік холодного повітря. Залежно від того, яке повітря активніше – тепле чи холодне, – такий і фронт. Теплий атмосферний фронтформується під час наступу теплого повітря. При цьому тепле повітря, як легше, напливає на холодне, поступово витісняючи його. Холодний атмосферний фронт переміщується в бік теплого повітря. Холодне повітря в ньому приходить на зміну теплому, підпливаючи під нього. І в теплому, і в холодному фронтах утворюються хмари, з яких випадають опади.

Атмосферна циркуляція в Україні визначається також частою зміною циклонів і антициклонів – величезних атмосферних вихорів діаметром у кілька тисяч кілометрів і висотою кілька тисяч метрів. Як ви вже знаєте, у центрі циклону формується область зниженого атмосферного тиску, в якій циркулюють висхідні потоки повітря. Вона замкнута навколо кільцем підвищеного тиску, а, отже, вітри в циклонах дмуть від країв до центру, відхиляючись у Північній півкулі проти годинникової стрілки. Більшість циклонів виникають над північною Атлантикою, Середземномор’ям чи Баренцовим морем. Вони досить швидко переміщуються над територією України, формуючи протягом декількох діб нестійку хмарну і вітряну погоду з великою кількістю опадів. У антициклоні в центрі утворюється замкнута область підвищеного атмосферного тиску з низхідними потоками повітря. Вітри дмуть від центру до країв за годинниковою стрілкою. На територію України антициклони приходять зі сходу, півночі або тропічної частини Атлантичного океану. Вони малорухливі, над територією України затримуються на тривалий час, зумовлюючи малохмарну суху погоду, влітку спекотну, взимку холодну. Всього за рік над територією країни буває майже 45 циклонів і понад 35 антициклонів. Проте за кількістю днів різко переважає антициклональна погода.

У теплий період року виникає місцева циркуляція: бризи на берегах Чорного і Азовського морів, водосховищ, озер, лиманів, великих річок; гірсько-долинні вітри у Карпатах і Кримських горах.

 

Мал. Атмосферні фронти: а) теплий; б) холодний

 

в)Уточнення та розширення інформації

Вісь Воєйкова

На циркуляцію атмосфери взимку впливає смуга підвищеного атмосферного тиску, яка проходить уздовж лінії Луганськ – Дніпропетровськ – Балта. Вона є частиною так званої осі Воєйкова, що тягнеться майже через усю Євразію від Монголії до Іспанії. На північ від цієї смуги переважають західні відносно теплі і вологі вітри, на південь – східні і південно-східні холодні й сухі вітри. У теплий період ця вісь послаблюється, оскільки внаслідок прогрівання суходолу майже вся територія України потрапляє в зону зниженого тиску, а тому дмуть західні вітри. І лише на півдні продовжують панувати східні вітри.

Мал. Атмосферні вихори: а) циклон; б) антициклон (для Північної півкулі)

 

 

 

ІV. Узагальнення та систематизація знань

Прийом «Правдивість теорії»

1. Доведіть, що територія України є кліматично комфортною.

2. Доведіть, що географічне положення впливає на клімат.

3. Доведіть, що в Українських Карпатах випадає найбільша кі-сть опадів.

 

V. Підсумок уроку

V І. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника
2. Намалювати малюнок улюбленої пори року

 

 

№ уроку  24                       Дата____________                    клас_______

Тема: Кліматичні показники: температура,  вологість повітря,  опади,  коефіцієнт зволоження та їх розподіл в Україні.  Річний та сезонний хід кліматичних показників. Кліматична карта. Регіональні відмінності клімату. Кліматичні ресурси.

Практична робота 5. Визначення вологості повітря за заданими показниками

 

Мета: 

•  формувати знання про  кліматичні ресурси та особливості розподілу по території України основних кліматичних показників, проаналізувати основні риси річного та сезонного ходу кліматичних показників, з’ясувати регіональні відмінності клімату;
•  продовжувати  розвивати вміння роботи з різними видами кліматичних карт, формувати навики роботи з метеорологічними приладами;
• здійснювати екологічне виховання.

Тип уроку: Формування знань, умінь та навичок

Методи: дослідницький, частково-пошуковий, логічні (аналіз, порівняння, узагальнення),наочні, бесіда

Обладнання: Фізична карта України, кліматичні карти, атласи, довідники, презентаційні матеріали, комп’ютер

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Процеси, які відбуваються в атмосфері, мають величезне значення для всього живого на Землі. Люди, тварини, рослини живуть на дні повітряного океану — атмосфери. Без обміну з повітрям вони не могли б існувати. Зміни в атмосфері впливають на здоров’я людей та їх господарську діяльність. Дослідження атмосфери та кліматів Землі дозволяє не лише передбачати погоду, а й запобігати несприятливим явищам. Сьогодні на уроці ви зможете зробити ще одне відкриття, встановивши закономірності розподілу температур, опадів, атмосферного тиску за тематичними картами атласа.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку
б) Сприйняття та осмислення інформації

Температура повітря в Україні змінюється залежно від надходження сонячної радіації. Середня річна температура на території нашої країни на півночі становить +6... + 7° і на півдні +12... +13 °С. Найхолоднішою є північно-східна частина України, а найтеплішою — південно-західна і Південний берег Криму.
Найхолодніший місяць — січень, найтепліший — липень. У західній частині України тепловий вплив повітряних мас, що формуються над Атлантичним океаном і Західною Європою, більший, ніж на східній.
Найвищу температуру зафіксовано на південному сході країни, в районі басейну Сіверського Дінця ( + 41 °С).
Зима в Україні не дуже сувора (якщо не брати до уваги окремих років), часто бувають відлиги. Вона триває не більше 4 міс, у Закарпатті (на низовині), на південному заході і на півдні республіки — до 3 міс. і менше, а на Південному березі Криму ще менше.

Робота з картою

1. У яких районах України проходить ізотерма січня з найнижчими температурами?

2. Які райони України охоплює ізотерма січня з найвищими температурами?

3. Які середні температури січня у центральній частині України?

4. Які температури січня характерні для вашої області?

У липні найвища температура спостерігається у південно-східній частині країни, найнижча у північно-західній.
Найбільші коливання температури відзначають узимку, коли сильні морози змінюються відлигою. Морози закінчуються у березні, хоч останні приморозки бувають ще й у травні. Перші осінні приморозки настають на початку жовтня. Проте часто буває винятково тепле літо і досить сувора зима. В цілому температурні умови України сприятливі для одержання високих урожаїв різних сільськогосподарських культур.

Робота з картою

1. У яких районах України проходить ізотерма липня з найвищими температурами?

2. Які райони України охоплює ізотерма липня з найнижчими температурами?

3. Які середні температури липня у центральній частині України?

4. Які температури липня характерні для вашої області?

 

   Враховуючи рівень сонячної радіації, від якої насамперед залежать температурні умови, в різних зонах країни слід по-різному озеленювати ділянки. Так, у Поліссі і лісостеповій зоні дерева висаджують на відстані 10 м, а кущі — 5 м від приміщення дошкільного закладу. В степовій зоні дерева висаджують на відстані 5 м, кущі — 1 м з тим, щоб приміщення літньої пори не перегрівалося.
Вітровий режим. Напрямок та швидкість вітрів залежать від сезонного розподілу багаторічних систем і їх взаємодії.Протягом більшої частини року (вересень — квітень) в Україні дмуть головним чином західні, південно-західні та північно-західні вітри. Лише в східних районах та Криму переважають вітри східних або північно-східних напрямків.
Влітку напрями вітрів нестійкі. Значну роль в цей час відіграють вітри західного, а в деяких районах — північного напряму.
В Україні спостерігаються місцеві вітри. На узбережжях Чорного та Азовського морів улітку формуються бризи, що вдень дмуть з моря, вночі з суходолу. В гірських районах формуються фени, що вдень дмуть з долини в гору, а вночі з гір в долину.
Максимальна швидкість вітру для більшої частини території України буває взимку, мінімальна — влітку. Найбільша швидкість вітру спостерігається в Карпатах та Кримських горах (до 35— 50 м). Найменша у північних та північно-західних районах України (в середньому 3,5 м/с).
Напрям та швидкість вітрів слід враховувати під час озеленення ділянки, загущуючи зелені насадження з боку сильних пануючих взимку вітрів і створюючи таким чином більш сприятливі умови для проведення прогулянок у холодну пору року. Під час сильного вітру слід підвищувати рухову активність дітей, використовуючи ігри з вітром тощо.
На території країни використовується енергія вітру. В тих місцевостях, де є вітряні двигуни, що починають працювати вже при швидкості вітру 3—4 м/с, доцільно проводити цільові прогулянки з метою ознайомлення старших дошкільників з використанням вітру.
Опади розподіляються на території України нерівномірно. Кількість їх змінюється залежно від пори року, рельєфу, географічного положення місцевості та інших факторів.

Найбільше опадів випадає у гірських районах Карпат (в окремих районах понад 1500 мм), найменше — на узбережжях Чорного та Азовського морів (близько 300—350 мм).
Пересічна кількість опадів у Поліссі становить 550—700, у Лісостепу — 600—450 мм/рік. У Поліссі та Лісостепу спостерігається поступове зменшення кількості опадів у напрямі з заходу на схід.
У степовій зоні в північних районах випадає 450—475, а найменше (300—350 мм/рік) у південних низовинних районах морського узбережжя. У степовій частині Криму кількість опадів зростає у напрямі на південь до Кримських гір (до 470—500 мм/рік). У Кримських горах випадає понад 1000, на Південному березі Криму — 550—600 мм/рік. У теплу пору року опадів випадає у 2—3 рази більше, ніж в холодну. Винятком є Південний берег Криму, де найбільша кількість опадів припадає на холодну пору року.
Для України характерні значні коливання кількості опадів у різних районах у різні роки. Найбільша сума опадів у Карпатах — 2200, а найменша — 800 мм/рік. Кількість днів з опадами в Карпатах та Кримських горах досягає 180, у Поліссі та на півночі Лісостепу— 190, на півдні Лісостепу—120—140, у південному степу— 100—120, на морських узбережжях— 100 мм/рік. Опади перебувають у прямій залежності з хмарністю. Хмари — це продукт конденсації водяної пари. Насичене водяною парою повітря піднімається вгору, внаслідок зниження температури повітря (через кожні 100 м від поверхні Землі температура повітря знижується на 0,6°С) виникає конденсація. Вона прискорюється внаслідок наявності ядер конденсації (пилу, диму тощо). У зовсім чистому повітрі конденсація не відбувається навіть при перенасиченні його водяною парою.

Робота з картою

1.     Яка кількість опадів випадає в північних районах України?

2.     Як змінюється кількість опадів у середній частині України в напрямку із заходу на схід?

3.     Яка кількість опадів випадає в південних районах України?

4.     Де на території України випадає максимальна кількість опадів?

5.     Яку кількість опадів отримує територія вашої області?

     Атмосферні опади — це вода в краплинно-рідкому або в твердому стані, яка випадає з хмар у вигляді дощу, мжички, снігу, крупи або осідає безпосередньо з повітря на поверхню Землі у вигляді туману, роси, інею, ожеледі тощо.
     Хмари розташовуються на різній висоті і залежно від цього, а також від особливостей зовнішнього вигляду поділяються на:
1. Хмари верхнього ярусу (понад 6000 м) перисті, перисто-купчасті, перисто-шаруваті. Перисті хмари — це поодинокі ніжні хмарки, білі, блискучі, що часто мають вигляд волокон, прозорих пластівців. Усі хмари верхнього ярусу складаються з льоду.
2. Хмари середнього ярусу (від 2000 до 6000 м) — висококупчасті, високошаруваті. Ці красиві хмари складаються з білих округлих куль, валів, а високошаруваті мають вигляд пелени сіруватого кольору. Вони складаються з краплин води.
3. Хмари нижнього ярусу (нижче 2000 м) шаруваті, шарувато-купчасті, шарувато-дощові. Шаруваті хмари мають вигляд пелени сірого кольору. Шарувато-купчасті складаються з брил і валів сірого кольору. Шарувато-дощові хмари — це безформний сірий шар.
4. Хмари вертикального розвитку. Основи цих хмар містяться на рівні нижнього ярусу, а вершини досягають меж верхнього ярусу. До хмар вертикального розвитку належать купчасті і купчасто-дощові. Купчасті хмари — найгарніші. Вони мають вигляд щільних клубів і куп з майже горизонтальною основою і складаються з води. Купчасто-дощові хмари складаються з води і льоду.

Кліматичні ресурси. Сонячна радіація, волога, що надходить з опадами, вітер є кліматичними ресурсами. Вони належать до невичерпних природних ресурсів багатоцільового призначення. Серед них розрізняють енергетичні, агрокліматичні та рекреаційні ресурси.

Енергетичні кліматичні ресурси (енергія Сонця і вітру) в Україні досить значні і поширені на всій її території. Однак для промислового виробництва електроенергії сонячну енергію найдоцільніше використовувати на Південному березі Криму та у степовій частині України, а вітрову – в гірських районах, на узбережжях морів і водосховищ та відкритих степових ділянках. Нині використання енергетичних кліматичних ресурсів в Україні незначне: діє єдина експериментальна сонячна електростанція в Криму і декілька невеликих вітрових.

 

Рекорди України

Найбільш вітряне місце в Україні – Ай-Петрінська яйла в Кримських горах. Там в середньому 77 днів на рік дмуть сильні вітри зі швидкістю понад 15 м/с.

 

Агрокліматичні ресурси охоплюють тепло повітря і ґрунту та запаси вологи, необхідні для вирощування сільськогосподарських культур. Важливим у цьому відношенні є період із стійкими середньодобовими температурами повітря, вищими від +10°С, тобто період інтенсивної вегетації культур. На всій території України тривалість цього періоду достатня для вирощування культурних рослин помірного поясу, значно довшим він є на Закарпатті і найдовшим – на Південному березі Криму, де агрокліматичніресурси дозволяють вирощувати субтропічні культури.

 

Мал. Агрокліматичне районування

 

Зволоження території характеризує коефіцієнт зволоження – відношення річної кількості опадів до випаровуваності (кількості вологи, яка може випаруватися за даних температурних умов) за той самий період. Якщо річна кількість опадів приблизно дорівнює випаровуваності, то коефіцієнт зволоження становить близько 1. Таке  зволоження вважають достатнім. Якщо коефіцієнт зволоження більший за 1, то зволоження надмірне, а якщо менший за 1 – недостатнє. На півночі і заході України (Полісся) зволоження надмірне або достатнє. Там на значних площах проводиться осушення земель. Далі на півень і схід поширюється слабо посушлива і посушлива зони. Причорноморська низовина і рівнинний Крим знаходяться в дуже посушливій зоні (коефіцієнт зволоження менший за 0,55), де для отримання хороших врожаїв сільськогосподарських культур необхідне штучне зрошування земель.

Рекреаційні кліматичні ресурси використовуються для лікування і відпочинку людей. Найсприятливіші умови формуються на берегах морів, річок, водосховищ, озер, у гірських районах та лісових масивах. Там поєднуються чисте повітря, вища вологість, більші швидкості вітру, а також своєрідний режим температури повітря. Рекреаційні кліматичні ресурси широко використовуються на всій території України. Для цього створено санаторії, будинки відпочинку, дитячі табори.

 

в) Першочергове   застосування набутих навиків і умінь

Обчисліть значення коефіцієнта зволоження для міст Рівного і Дніпропетровська, якщо середньорічна кількість опадів у них становить відповідно 700 мм і 500 мм, а середньорічна випаровуваність – 650 мм (у Рівному) і 800 мм (у Дніпропетровську). Встановіть, який тип зволоження характерний для території кожного міста.

г) Застосування учнями знань з метою засвоєння навичок

Практична робота 5. Визначення вологості повітря за заданими показниками

д) Творчий перенос знань і навичок в нові умови

ІV. Узагальнення та систематизація знань і способів виконання дій

V. Підсумок уроку

Прийом «Тест-контроль»

1. Сонячна радіація, яка безпосередньо досягає земної поверхні, називається:

а\. пряма; б\. сумарна; в\.розсіяна.

2. Найбільший показник альбедо має ділянка, яка вкрита:

а\. водою; б\.зеленою травою; в\. снігом.

3. Багаторічний режим погоди в даній місцевості називається:

а\.клімат; б\. погода; в\. кліматотвірний чинник.

4. Найнижчі середньомісячні температури січня на території України спостерігаються:

а\.на північному сході; б\. на північному заході; в\. південному заході.

5. Для більшої території України характерний тип клімату:

а\. морський; б\. субтропічний; в\. помірно-континентальний.

6. Найбільша кількість опадів випадає в Україні випадає у:

а\.у північній частині; б\. у Крпатах; в\. у Криму.

7. Континентальність клімату на території України зростає:

а\.із заходу на схід; б\. з півночі на південь; в\.з північного заходу на південний схід; г\. з південного заходу на північний схід.

V І. Домашнє завдання

1. Опрацювати параграф...
2. Поміркувати над питанням: чи можуть у майбутньому змінитися межі кліматичних поясів? Чому?
3. Опишіть від яких кліматотворних чинників залежить температура приземного шару повітря у твоїй місцевості впродовж року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№ уроку   25                    Дата____________                    клас_______

Тема: Сезонні погодні умови та явища. Несприятливі погодно-кліматичні явища. Метеорологічна служба. Б. Срезневський - організатор метеослужби в Україні. Прогноз погоди за даними  синоптичної карти, народними прикметами.

Практична робота 6. Встановлення особливостей клімату різних регіонів України за аналізом карт та кліматичних діаграм

Мета: - розширити знання учнів про особливості кліматичних умов, розкрити питання про поширення на території України несприятливих кліматичних явищ, з’ясувати особливості складання прогнозу погоди;

• розвивати вміння аналізувати кліматичні карти та кліматичні діаграми, формувати розумові вміння порівнювати, розкривати загальне та особливе, самостійно робити висновки;
• виховувати наполегливість, працьовитість.

Тип уроку:  Застосування знань, умінь та навичок (Практична робота)

Методи: дослідницький, частково-пошуковий, логічні (аналіз, порівняння, узагальнення), наочні.

Обладнання: атласи, різні види кліматичних карт, Фізична карта України, практикуми.

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань і діяльності учнів, необхідних для творчого рішення завдань

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІV Засвоєння нових знань

Земна атмосфера повсякчасно впливає на  життя й діяльність людей. Ми великою мірою залежимо від її складу та стану приземного шару – погоди, від процесів та явищ, що її супроводжують. Деякі з них людина використовує з користю для себе як кліматичні ресурси. Однак чимало серед них і таких, що можуть завдати значної шкоди. Небезпечні погодні явища часто виникають досить несподівано, проявляються як стихійні і завдають значних збитків населенню та господарству. Здебільшого вони пов’язані з особливостями атмосферної циркуляції, іноді на них впливає рельєф місцевості. До небезпечних явищ, які часто бувають на території України, належать зливи, густі тумани, сильні вітри, спека, хуртовини, снігопади, заморозки. Дещо рідше трапляються пилові бурі, суховії, смерчі, ожеледь.

    Грози в Україні спостерігаються переважно з квітня по вересень, на узбережжях морів — у жовтні, листопаді, зимою грози бувають дуже рідко. Середня кількість гроз на рік 25—30, у південних районах кількість їх зменшується до 15—20, а у гірських районах зростає до 30—40. Інтенсивні і тривалі грози найчастіше спостерігаються під час проходження атмосферних фронтів.
   Найбільша кількість днів з грозами спостерігається влітку, коли найбільше прогрівається підстилаюча поверхня, внаслідок чого створюються найсприятливіші умови для формування грозових хмар. Грози найчастіше відбуваються після полудня (з 15 год), середня тривалість їх 2 год. У більшості випадків вони супроводяться зливами, інколи градом.Люди можуть передбачати грозу за барометром і уникати її руйнівних наслідків за допомогою громовідводів.Під час виснажливої спеки після гроз, що супроводжуються зливами, рослини наче оживають, але часом зливи викликають шкідливі процеси — змивають поверхневий родючий шар ґрунту.
    Град в Україні у середньому на рік буває 1—2 дні, у горах 4—6 днів, у степових районах його часто не буває зовсім. Найчастіше він випадає у травні — червні. Випадання граду, як правило, супроводжується значним зниженням температури повітря (на 6—8°С). Град завдає значної шкоди сільському господарству.Град формується у потужних хмарах вертикального розвитку, де градина переміщується у висхідних течіях повітря, доки не подолає силу опору і не впаде на землю.
    Тумани в Україні найчастіше бувають у холодний період року (особливо в грудні — лютому).

Утворення туману взимку зумовлюється охолодженням теплого вологого повітря, що надходить з Атлантичного океану та Чорного моря, значний вплив мають також місцеві умови — рельєф, температура і вологість повітря.

Протягом року найбільша кількість днів з туманами характерна для Карпат і Кримських гір (понад 120 днів), а також для території, що простяглася широкою смугою від Донецького кряжа на захід через усю Україну; найменше туманів буває на узбережжі Чорного моря, особливо у Криму (15—30 днів). Знайомлячи дошкільників з туманом, слід наголосити на тому, що це маленькі краплинки води, які зависли в повітрі. Туман може виникати з серпанку і розсіюватися, переходячи в серпанок. «Не дід, а сивий, не спить, а стелиться, вкриває землю й океан, а зовуть його ... туман».
     Приморозки в Україні спостерігаються навесні і восени, коли вторгнення холодних мас повітря та охолодження земної поверхні викликають зниження температури повітря до 0°С вночі. На півночі та в гірських районах країни вони спостерігаються до кінця травня і пізніше, на Півдні — до середини квітня. На Південному березі Криму з кінця березня температура повітря майже не буває нижчою за 0°С.Перші осінні приморозки у долинах Карпат та на півночі настають переважно у другій половині вересня, на півдні — у середині жовтня, на узбережжях морів — наприкінці жовтня — на початку листопада.
Приморозки завдають значної шкоди сільському господарству, особливо навесні, в період вегетації рослин. Для запобігання та зменшення інтенсивності застосовують полив ґрунту, димові завіси, різноманітні укриття.

   Ожеледиця утворюється у холодний період року при температурі нижче 0...—3°С. Найчастіше вона буває на Донецькому кряжі, Приазовській височині (на рік приблизно ЗО днів), а також у Карпатах та Кримських горах. Загальна тривалість ожеледиці коливається від 15 хв до 15 діб, середня — близько 12год.Середня товщина намерзлого льоду 7—11 мм, максимальна до 300 мм (на височинах) та 200 мм (у горах). Утворення шару льоду понад 20 мм, особливо під час сильного вітру, завдає значної шкоди господарству (обриваються проводи і т. д.).
     Хуртовини в Україні найчастіше спостерігаються у січні — лютому. Річна кількість днів з хуртовинами зменшується від 20— 25 днів на північному сході країни до 3—5 днів на південному заході. На Донецькому кряжі 25—29 днів з хуртовинами, у Кримських горах — близько 35 днів. У Закарпатті та на Південному березі Криму в окремі зими хуртовин не буває.Дні з хуртовинами несприятливі для прогулянок з дітьми через можливість переохолодження. В ці дні слід більше проводити рухливих ігор та ігор з вітром.

    Суховії в Україні спостерігаються у квітні — вересні, з максимумом у серпні. Виникають при підвищенні температури повітря понад +25°С, зниженні відносної вологості до 30% і швидкості вітру понад 5 м/с.На території країни є два осередки з великою кількістю суховіїв: на півдні (Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька й Херсонська області та степові райони Криму) і на сході (Луганська, Донецька області).

  Середня кількість днів з суховіями в цих районах становить 25—30, в окремі роки 50—60. Пилові, або чорні, бурі виникають під час посушливої погоди й сильних вітрів внаслідок розвіювання сухого шару ґрунту. В Україні пилові бурі бувають переважно у березні — вересні, взимку лише 1—2 рази на десятиріччя. Найчастіше пилові бурі спостерігаються у степовій зоні — в середньому 3—8 днів на рік, у районі Херсона — Дніпропетровська — Мелітополя до 9—12 днів. На північному заході країни вони бувають рідко. Тривалість пилових бурь коливається від чверті години до кількох діб. Пилові бурі виникають найчастіше влітку, але найбільшої шкоди посівам вони завдають навесні.
    Посухи. Тривала нестача опадів під час підвищення температури повітря у теплий період року зумовлює виникнення посух — весняних, літніх, осінніх. Весняні посухи спостерігаються у квітні — червні найчастіше на півдні Херсонської області; літні посухи — (у липні-серпні) переважно в прибережних районах та на півночі Криму. Осінні посухи (у вересні-жовтні) найхарактерніші для південних районів Одеської, Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей.
В Україні посухи повторюються кожні 2—3 роки, завдаючи значної шкоди сільському господарству, особливо навесні в період інтенсивної вегетації рослин.
Для боротьби з посухами, пиловими бурями, суховіями застосовують захисні лісонасадження, снігозатримання, спеціальну обробку ґрунту для затримання вологи, зрошування, сівбу в оптимальні строки, застосування посухостійких сортів сільськогосподарських культур, а також раціональний розподіл сільськогосподарських культур з урахуванням грунтово-кліматичних умов..

Щоденно з радіо, телебачення, газет, Інтернету ми отримуємо дані про погоду, яка очікується найближчим часом. Така інформація має велике значення як для кожної людини, так і для суспільства загалом. Погода увесь час змінюється, тому так важливо вміти її передбачати. Надзвичайно важливе значення має завбачення небезпечних метеорологічних явищ.

Складання прогнозу погоди базується на численній інформації про стан атмосфери і підстильної поверхні. Її регулярно збирають понад 130 наземних метеорологічних станцій, розташованих по всій території Україні і майже 30 авіаметеорологічних станцій. Зміни погоди там фіксують за допомогою відомих вам метеорологічних приладів (термометрів, барометра, гігрометра, опадоміра, флюгера, анемометра), а також складніших технічних пристроїв. Повідомлення з метеостанцій через певні проміжки часу надходять в Український гідрометеорологічний центр, який є складовою Національної гідрометеорологічної служби України, що знаходиться в Києві. Щоб скласти науково обґрунтований прогноз погоди для території України необхідно скористатися метеорологічними даними не тільки стосовно нашої території, а й всієї Північної півкулі, тому здійснюється обмін інформацією з іншими країнами. Використовуються також дані космічних супутників Землі.

В гідрометеоцентрі складають синоптичні карти (карти погоди) для території України, Європи, півкулі. На них позначають центри й напрямки переміщення циклонів і антициклонів, розташування атмосферних фронтів, різні елементи та явища погоди. За серією синоптичних карт визначають, як змінюватиметься циркуляція атмосфери і відповідно погода найближчої доби або протягом більш тривалого періоду.

 

 

 

 

Важливе практичне і пізнавальне значення мають спостереження місцевих ознак погоди, за якими можна передбачати погоду на короткі відрізки часу (6—12 год), а інколи й на добу. Місцеві ознаки погоди (зміна температури, характер хмар, тиск, сила вітру тощо) можна спостерігати на явищах неживої природи, рослинах, тваринах.
Зміни ознак погоди, які можна спостерігати на явищах неживої природи
Вранці роса — до ясної погоди.
Дим з димарів стелиться — до погіршення погоди.
Сильно чути звуки — до дощу.
Вітер під вечір не стихає, а посилюється — до погіршення погоди.
Краплистий рясний дощ швидко проходить. Зміни ознак погоди, які можна спостерігати на рослинах
Квітки мати-й-мачухи, кульбаби не розкриваються — до погіршення погоди.
Квітки латаття закриваються — до дощу.
Запашний тютюн дуже пахне — до дощу.
Листя квасениці склалося — до дощу.
З листків монстери стікають краплини води — до дощу. Зміни ознак погоди, які можна спостерігати на тваринах:
Піднялася мошка — до дощу.
Лісові пташки замовкли, не співають — до дощу.
Горобці голосно цвірінькають, купаються в калюжах — до потепління.
Ластівки високо літають — до хорошої погоди.
Мурашки ховаються в мурашниках — до погіршення погоди.
Дощові черви на поверхні землі — до дощу.

  V.  Формування   елементарних   навичок   на   основі   застосуванні   їх   у стандартних умовах

V І. Формування диференційованих узагальнених умінь.

Практична робота 6. Встановлення особливостей клімату різних регіонів України за аналізом карт та кліматичних діаграм

• Аналіз завдання (розкриття способів розв'язування творчих елементів)
• Підготовка необхідного для роботи обладнання
• Самостійне виконання практичної частини роботи
• Творче застосування узагальнених знань, умінь і навичок в постійно мінливих умовах, або в ситуаціях, наближених до життєвих
• Контроль,  самоконтроль,  взаємоконтроль у  процесі  виконання роботи

V ІІ. Підсумки уроку

V ІІІ.  Повідомлення домашнього завдання

Підготуйте додатковий матеріал про несприятливі природно-клі­матичні явища

 

 

№ уроку   26                    Дата____________                    клас_______

Тема:  Вплив погодно-кліматичних умов на здоров’я і господарську діяльність людини. Охорона атмосферного повітря. Кліматичні особливості своєї місцевості.

Дослідження

Прогнозування погоди за народними прикметами та порівняння з прогнозом в  інтернет-джерелах, ЗМІ

 

Мета: - розширити знання учнів про основні географічні закони та закономірності пов’язанні з особливостями кліматичних умов місцевості, розкрити питання про вплив людини на клімат, проаналізувати вплив клімату на здоров’я та господарську діяльність людини;

• продовжувати формувати навички роботи учнів із різними джерелами географічної інформації;
• виховувати бережливе відношення до природи.

Тип уроку:                           Комбінований

Методи: бесіда, логічні (аналіз, порівняння), наочні, частково-пошуковий, дослідницький

Обладнання: Фізична карта України, атласи, періодичні видання, Інтернет – ресурси, комп’ютер.

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Вивчення нового матеріалу

а) Повідомлення теми та завдань  уроку

б) Сприйняття та осмислення інформації

Метеозалежність

У повідомленнях прогнозу погоди нас інформують про медико-метеорологічну ситуацію на прийдешній день. Адже багато людей, особливо літнього віку, реагують на метеорологічних умов. Так званаметеозалежність проявляється головним болем, зниженням працездатності, погіршенням настрою, порушенням сну, апетиту, іноді болем у серці, суглобах, спині. Розрізняють погоду трьох медико-метеорологічних типів: сприятлива, відносно сприятлива, несприятлива.

Природа потурбувалася про те, щоб добре пристосувати людський організм до навколишнього середовища і коливанням його умов - періодичним (на протязі доби, сезону) і епізодичним (які виникають час від часу без будь-якої суворої закономірності). Кожна людина володіє визначеним "запасом міцності", тобто здатністю безболісно переносити до визначених лімітів зміни температури і вологості повітря, атмосферного тиску, інтенсивності природного і штучного випромінювання, обдування повітряним потоком (вітром), газового складу повітря, яким ми дишемо, тощо.

Однак "запас міцності" у різних людей не однаковий: він залежить від статі, віку, стану здоров'я, тренованості та інших факторів. У маленьких людей, престарілих і людей, які страдають різноманітними захворюваннями, цей діапазон невеликий. Їх легко виводить зі стану рівноваги різка зміна погоди, яка на здорових людях ні як не відбивається. Вже давно помічено, що погода іноді впливає на самопочуття не тільки окремих осіб, але і великих груп людей, а медики ще дві тисячі років назад помітили існування зв'язку між погодою і випадками розповсюдження деяких видів захворювань. Великому вченому-лікарю давнини Гепократу належать слова: "Якщо багато людей захворюють на одну й таку ж саму хворобу, то причину слід шукати в тому, що є спільним для цих людей, й у тому, чим вони частіш за усе користуються. Тобто, мова йде про повітря, що вдихається".

   Саме повітря, його стан здатні впливати на самопочуття людей і на їх здоров'я. Температура і вологість повітря визначають умови теплообміну людського організму, що зачіпає органи дихання, роботу серця, процес кровообігу і стан кожного покрову. Теплообмін органічно пов'язаний з процесом обміну речовин, який автоматично регулюється через нервову систему.

   Важливе значення має і стан атмосферного повітря. Забруднення повітря робить його переносником вірусів і хвороботворних бактерій, активність і життєдіяльність яких також залежить від температури і вологості повітря, тобто погоди.

   Вплив погоди на людський організм багатогранний і не до кінця ще визначений. Його вивченням займається метеорологія, біометеорологія, медицина та біологія. Різні вчені, намагаючись знайти об'єктивні показники впливу погоди на людину, запропонували декілька таких індексів впливу температури, вологості і вітру. Однак ні один з них не є універсальним.

 

 

в)Уточнення та розширення інформації

Прийом «Картографічний практикум»

Учні під керівництвом учителя знайомляться зі змістом агрокліматичної карти України; виділяють у межах країни окремі агрокліматичні зони та райони; визначають зону або район, у якому вони живуть; характеризують та оцінюють особливості основних кліматичних ресурсів цієї території.

У цілому клімат України сприятливий для сільськогосподарського виробництва, життя й відпочинку населення (особливо в середній, лісостеповій частині країни). Несприятливою рисою є посушливість клімату південної і східної частин країни, а також окремі несприятливі кліматичні явища, про які йшлося на минулому уроці.

Прийом «Проблемне питання»

Методика проведення: учні об’єднуються в групи, кожна з яких отримує завдання. На обговорення завдання відводиться 3—4 хвилини. Потім кожна група коротко оголошує результати своєї роботи.

І група: наведіть зразки впливу погодно-кліматичних умов на здоров’я та господарську діяльність людини на прикладі території Північного Криму.

ІІ група: наведіть зразки впливу погодно-кліматичних умов на здоров’я та господарську діяльність людини на прикладі території своєї області.

ІІІ група: наведіть зразки впливу погодно-кліматичних умов на здоров’я та господарську діяльність людини на прикладі території Українського Полісся.

ІV група: наведіть зразки впливу погодно-кліматичних умов на здоров’я та господарську діяльність людини на прикладі території Донбасу.

V група: наведіть зразки впливу погодно-кліматичних умов на здоров’я та господарську діяльність людини на прикладі території Закарпаття.

VІ група: наведіть зразки впливу погодно-кліматичних умов на здоров’я та господарську діяльність людини на прикладі території Причорномор’я.

                             ІV. Узагальнення та систематизація знань

Дослідження

Прогнозування погоди за народними прикметами та порівняння з прогнозом в  інтернет-джерелах, ЗМІ

 

                                                               V. Підсумок уроку

V І. Домашнє завдання

 

 

№ уроку   27                 Дата____________                    клас_______

Тема:  . Підсумково – узагальнюючий урок по темі «Клімат  і кліматичні ресурси»

Мета:  - забезпечити повторення  основних географічних знань, понять та визначень, що стосуються особливостей клімату України та своєї місцевості;

• формувати вміння самостійно застосовувати знання до вирішення практичних завдань;
• виховувати бажання пізнавати світ.

Тип уроку:    Узагальнення та систематизація знань

Методи: бесіда, частково – пошуковий, наочні, логічні

Обладнання:атласи, презентаційні матеріали, комп’ютер.

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

                                    ІІІ. Повідомлення теми, мети, завдань уроку

ІV. Узагальнення окремих фактів, подій, явищ

Прийом «Експрес-тест»

1.   Укажіть кліматичний пояс, у якому розташований Південний берег Криму.

А   помірний

Б   тропічний

В   субтропічний

Г   субарктичний

2.   Визначте тип клімату, характерний для рівнинної частини України.

А   помірний

Б   помірно континентальний

В   субтропічний

Г   континентальний

3.   Вузька смуга, де взаємодіють дві різнорідні повітряні маси, — це:

А   антициклон

Б   циклон

В   торнадо

Г   фронт

4.   Якому поняттю відповідає визначення: «Вітри з добовим періодом, які дмуть на берегах морів і великих озер»?

А   циклони

Б   пасати

В   мусони

Г   бризи

5.   Виберіть три основні кліматотвірні чинники.

1    сонячна радіація

2    рельєф

3    циркуляція атмосфери

4    океанічні течії

5    циклони

6    підстилаюча поверхня

6.   Виберіть три основні види сонячної радіації.

1    сумарна

2    розсіяна

3    відбита

4    пряма

5    позитивна

6    мішана

7.   Виберіть три головні ознаки антициклональної діяльності.

1    у центрі високий атмосферний тиск

2    у центрі низький атмосферний тиск

3    повітря рухається подібно до вихору від периферії до центру проти годинникової стрілки

4    повітря рухається подібно до вихору від центру до периферії за годинниковою стрілкою

5    погода обумовлена великою кількістю опадів

6    погода обумовлена малою кількістю опадів

8.   Установіть відповідність між адміністративними одиницями України та характеристикою їх агрокліматичних умов.

1    Волинська область 2    Черкаська область 3    Луганська область 4    Закарпатська область

А   вологий, теплий район Б   посушлива, дуже тепла зона В   помірно волога, тепла зона Г   недостатньо волога, тепла зона Д   дуже посушлива, помірно жарка зона

V. Повторення і узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань

VІ.  Повторення і систематизація основних теоретичних положень і провідних ідей науки

VІІ.  Підсумки уроку

VІІІ.  Домашнє завдання

 

 

 

№ уроку___28____                 Дата____________                    клас_______

Тема:  КОНТРОЛЬНА РОБОТА ЗА І СЕМЕСТР

Мета:   повторити, узагальнити та систематизувати знання з вивчених тем; перевірити рівні засвоєння навчального матеріалу, володіння уміннями та навичками.

Тип уроку: Контрольна робота

Обладнання: картки – завдання, комп’ютер, тестові завдання.

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

IIІ.Пояснення вчителем методики виконання завдань контрольної роботи

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

IV.    Проведення тестової контрольної роботи

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

V. Підсумок уроку

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

V І. Домашнє завдання

1.____________________________________________________________________________2.____________________________________________________________________________3.____________________________________________________________________________

 

 

Список використаних джерел

1.  Заставний Ф. Д. Економічна і соціальна географія України. Підручник для 9 класу. 1999 р., 232 стор.
2. Коротун І.М., Коротун Л.К., Коротун С.І. Природні ресурси України: Навч. посіб. – Рівне, 200. – С. 39.
3.              Конституція України від 28 червня 1996 року//Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30 (23.07. 1996). - Ст. 141.
4.              Указ Президії Верховної Ради УРСР від 12 березня 1981 року "Про затвердження Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР" //Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1981. - №12. – Ст. Д79.
5.              Конституційне право України. // За редакцією В. Ф. Погорілка. - К. Наукова думка. - 1999. - С. 609-675].
6.              Новик В. П. Формування адміністративно-територіальної структури України: історичні реалії та сучасні проблеми // Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України. – 2004. – Випуск 2/2004. – С. 18 – 32.
7.              Ткачук П. Адміністративно-територіальний устрій України: досвід і уроки// Місцеве самоврядування. -1998. -№ 5-7 (14). - С. 141-151.
8.              Шаповал В. Територіальна організація держави в конституційному праві//Новий етап розвитку місцевого самоврядування, реформування житлово-комунального господарства в Україні. За матеріалами ІХ Всеукраїнських муніципальних слухань "Житлово-комунальна реформа – першочергове значення місцевого та регіонального розвитку", 22-26 вересня 2003 р., м. Київ- "Пуща-Озерна" // Науковий редактор: М. Пухтинський. - К.: Атака - Н. 2004. - С. 260-274].
9. http://notatka.at.ua
10. http://osp-ua.info/
11.  «http://school.xvatit.com/index.php?
12. http://ukrmap.su/uk-g8/874.html
13. http://kursak.net/ekonomiko-i-politiko-geografichne-polozhennya-ukra%D1%97ni-2/
    © kursak.net
14. http://uchitelska.at.ua/publ/serednja_shkola/geografija

 

 

 

 

 

                                                                                                                        ДОДАТОК А

 

Держави, що мають найбільшу кількість володінь

 

Франція:

1. Острів Амстердам (Індійський океан)

2. Острів Гваделупа – „заморський департамент” (Карибське море)

3. Острови Глор’єз (Індійський океан)

4. Острів Європа (Індійський океан)

5. Острів Кергелен (Індійський океан)

6. Острів Кліппертон (Тихом океане)

7. Острови Крозе (Індійський океан)

8. Острови Маоре (Майотта) – „особливе територіальне утворення” (Індійський океан)

9. Острів Мартініка – „заморський департамент” (Карибське море)

10. Нова Каледонія (Тихий океан)

11. Реюньйон – „заморський департамент” (Індійський океан)

12. Острів Сен-Поль (Індійський океан)

13. Острів Сен-Мартен (володіє ним разом з Нідерландами)

14. Острови Сен-П’єр і Мікелон (Атлантичний океан)

15. Острів Тромлен (Індійський океан)

16. Острів Уолліс і Футуна (Тихий океан)

17. Французька Гвіана – „заморський департамент” (Південна Америка)

18. Французька Полінезія: острови Товариства, Туамоту, Маркізькі, Тубуаї, Бас та інші (Тихий океан).

Завдання: Відмітьте ці країни на контурній карті

Велика Британія:

1. Архіпелаг Лагос (Індійський океан)

2. Бермудські острови (Атлантичний океан)

3. Віргінські острови (Карибське море)

4. Гібралтар (спірна територія з Іспанією)

5. Кайманові острови (Карибське море)

6. Острів Ангілья (Карибське море)

7. Острів Вознесіння (Атлантичний океан)

8. Острів Гоф (Атлантичний океан)

9. Острів Монтсеррат (Карибське море)

10. Острів Піт керн (Тихий океан)

11. Острів Святої Єлени (Атлантичний океан)

12. Острови Теркс і Кайкос (Карибське море)

13. Острови Трістан-да-Кунья (Атлантичний океан)

14. Фолклендські (Мальвінські) Острови (спірна територія Великої Британії й Аргентини)

Завдання: Відмітьте ці країни на контурній карті

США:

1. Атол Уейк (центральна частина Тихого океану)

2. Віргінські острови (Карибське море)

3. Військові бази на островах Джонстон і Сенд, незаселені острови Пальміра, Джарвіс, Кінгмен-Риф, Хоуленд і Бейкер (Тихий океан)

4. Східне Самоа (Тихий океан)

5. Маріанські острови (Тихий океан)

6. Острів Гуам (у групі Маріанських Островів)

7. Острів Мідей (Тихий океан)

8. Острів Мона (Тихий океан)

9. Пуерто-Рико (з 1952 р. Має статус держави, „вільно приєднаної” до США, з правами самоврядування)

Завдання: Відмітьте ці країни на контурній карті

Австралія:

1. Кокосові (Кіплінг) Острови – „вільна асоціація” з Австралією (Індійський океан)

2. Острів Норфолк (Тихий океан)

3. Острів Різдва (Індійський океан)

Завдання: Відмітьте ці країни на контурній карті

Нідерланди:

1. Антильські (Нідерландські) Острови (Карибське море)

2. Острів Аруба (Карибське море)