А) Дощ січе воду, камінь. Б) Хтось бере рушницю і йде в ліси полювати зайця.
В) По долині, по стежині біжить сонце. Г) Все на землі прагне сонця, спокою, радості, волі.
Д) Минають роки і сторіччя, відходять у небуття покоління людей.
А) Сніг покрив кущі, замів дороги. Б) Моє щастя, і ніжність, і гнів я у пісні б хотів зберегти.
В) Високі нескошені трави й хліба поблискували на сонці. Г) Ми розминались в часі і у просторі.
Д) Сплять озера і гаї.
А) У сірому (?) туманному світанку загорівся бій. Б) Темніє пучок свіжих (?) кучерявих (?) польових волошок. В) Рівний (?) залитий сонцем степ одразу принишк. Г) Юні (?) замріяні клени хиляться в темне вікно. Д) Круглі (?) зелені (?) широкі верхів’я вкривали ліс ніби зеленими шатрами.
А) Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось.
Б) Миколка, Прокопів хлопчик, такий школярик гарнесенький, був сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка.
В) Ой у полі три криниченьки, любив козак три дівчиноньки…
Г) Почекай-но, дівчино, ще й для тебе троянди весни розцвітуть.
Д) Проситься в серце матусина пісня.
А) Тобі, земле моя рідна і велика, матінка велична, мої всі поривання. Б) Земля не може жити без сонця.
В) Там, кажуть, з гір усю країну видно. Г) Дорогий друже! Довго чекав ти мого листа.
Д) Він казав, що не може мати ніякої насолоди від життя, коли знає, що поруч люди безправні, забиті.
А) І того, можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ.
Б) Вершники, здавалось, зрослися з підібраними грудастими кіньми.
В) Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп’яні.
Г) Та й, між нами кажучи, не дуже й заснеш, коли таке гарчання під боком.
Д) Остапові пощастило, однак, зачепитись якось за прибережну вербу.