Варіант І Павучкові рушнички Жив собі в лісі павучок. Над усе він любив ткати рушники. І виходили вони в нього на диво гарні, м'якенькі. Отож, мабуть, добре втиратися такими після вранішнього вмивання. Та, на жаль, ніхто з лісових мешканців про це не знав. Не знав і сам павучок. Колись хутенько він виткав собі звичайнісінького рушника, а ті, гарні, cховав у скриню. Тільки от біда — рушників стало так багато, що вже й скриня не зачиняється. Доведеться шукати майстра — жука-рогача — нову скриню замовляти. Чи ж не клопіт? Але незручно отак, з порожніми руками, на очі жукові з'являтися. Доведеться-таки з одним рушником розпрощатись. Довго вагався павучок, якого взяти. А рушники — один кращий другого... Нарешті вибрав, замкнув майстерню на здоровенний замок і вирушив у дорогу. Літній день був чудовий. Сонце щедро зігрівало землю, а вітер спочивав під кущем ліщини. На головній лісовій галявині побачив павучок веселе товариство. Взявшися за лапки, комахи водили танок. Посередині кола було видно золотокрилу бджілку. Вона щасливо усміхалась. Тут був і майстер — жук. Отож павучок підійшов ближче і зрозумів: товариство відзначало день народження бджілки! — Ходи до нас! — гукнула до павучка іменинниця. — Хутчій! — Я маю діло, — спробував був відмовитись павучок. Але до нього підбіг завзятий мураш, ухопив за лапку — і всі знов полинули у танок. За хвилину павучок забув про все на світі. Правда, трішки паморочилась голова, проте йому було дуже й дуже весело. Коли ж танок закінчився, біля бджілки з'явилася ціла купка подарунків. Чого тут тільки не було! Прозора парасолька, лозяний кошик, різьблена скринька, полив’яний горщик, золотавий шнурочок... — Чого ти? — легенько підштовхував павучка жук. — Давай і свій подарунок. — Ось візьми, — страшенно ніяковіючи, павучок подав бджілці маленького пакуночка. Та розгорнула й радісно вигукнула: — Ой, спасибі! Такого гарного рушничка зроду ще не мала! — А й справді! — погладив подарунок мураш. — Немов з туману зітканий! — Ти справжній майстер! — сказав метелик. — Рушник пречудовий! Зніяковілий павучок стояв і усміхався, а потім тихо мовив: — У мене ще кращі є... — Ой, які молодці! — здивувалася вона.— І як саме? — Ходили у кіно, музей, читали книжку, грали у шахи. Мама погладила нас по головах: — Ну, розповідайте, що ви бачили у кіно, музеї, що цікавого прочитали, хто виграв? А ми стоїмо і мовчимо. Потім Ванько промимрив: — Ми тільки відпочивали. А хіба про це ще треба розповідати? (370 слів.) Євген Наумов
Завдання до тексту І. Обведи кружечком правильну відповідь 1. Хлопці змістовно відпочивали: а) у вихідний день; б) у святковий день; в) під час канікул.
2. Яке прислів’я виражає головну думку тексту? а) З розумом жити - радіти, а без розуму - мучитись. б) Яке їхало - таке здибало. в) Коли Бог розуму не дав, так руками не розмірковуй.
ІІ. Поміркуй і напиши 1. Напиши, що означає вислів: підняти галас -__________________________________________ Ванько промимрив - _____________________________________
2. Напиши, як ти розумієш вислів «Де незгода, там часто шкода» (3—5 речень).
|
Варіант ІІ Як ми змістовно відпочивали Прокинувся я від того, що хтось стусонув мене в бік: — Сашко, ти ще спиш? Звичайно, це був Ванько: переліз на моє ліжко, стягнув з мене ковдру, штовхається та ще й питає, чи я сплю. Він старший від мене на рік, зате я товщий. Коли ми з гуркотом впали на підлогу, на порозі з'явилася мама. Вона була одягнута. — Знову б'єтесь? — сплеснула вона руками. — Ми не б'ємося, ми боремося,— Ванько викручував мені руку, а я натягував йому сорочку на голову. — Які ж це у вас канікули? Самі бійки. Коли ви навчитесь, нарешті, культурно і змістовно відпочивати? — А як це... зміс-тов-но? — ми навіть завмерли. — Підіть у кіно, бібліотеку, музей. У шахи зіграйте. Ось вам гроші, я побігла. Коли вона пішла, ми вирішили в цей день культурно і змістовно відпочивати. Спочатку пішли на дитячий кіносеанс. Як тільки погасили світло, Ванько зашепотів: — Сашко, давай місцями поміняємось. — Навіщо? — Ти моє місце зайняв. Дивись, у мене квиток на твоє місце. Але мене не обдуриш. Перед ним сидів якийсь довготелесий хлопчисько в окулярах і затуляв йому екран. Ванько штовхнув мене. Я його. Від поштовхів у хлопця попереду злетіли окуляри. Нас вивели з кінотеатру. Тоді ми пішли до музею. Там було дуже цікаво, ми аж крутили головами навсібіч. — Дивись, ховрах! Як живий,— штовхнув мене Ванько. — Сам ти ховрах! Це мамонт,— засперечався я. Ми підняли такий галас, що нас «попросили» з музею. В бібліотеці ми взяли книжку казок з малюнками і вдома всілися читати її. Але не встигав я дочитати сторінку і до половини, як Ванько вже ліз перегортати її. Він тільки малюнки дивився. — Ну тебе! — я закрив книжку. — Давай у шахи зіграємо,— запропонував Ванько. Але одразу почав красти з дошки мої фігури та ще й звинувачував мене у тому, що я неправильно ходжу. Ходив я, звичайно, неправильно, та чи можна з ним правильно грати? Увечері прийшла з роботи мама і спитала, що ми робили. — Ми культурно і змістовно відпочивали! — відповіли гордо ми.
— Як є, то похвалися! — озвався жук. Гайда! — павучок першим помчав до майстерні, за ним його нові друзі. Відімкнув скриню та й заходився дарувати: — Це тобі, метелику! А це — мурашеві. Це тобі, втирайся на здоров'я, жуче! Відтоді всі комахи стали вмиватися аж тричі на день, бо втиратися павучковими рушничками було напрочуд приємно! (360 слів.)
Завдання до тексту
І. Обведи кружечком правильну відповідь. 1.Чому павучок роздарував свої рушнички? а) був дуже щедрий; б) рушничків ніде вже було дівати; в) сподобалось робити комусь приємність.
2. Яке з наведених прислів’їв виражає головну думку тексту? а) Дружба — велика сила; б) По роботі знають майстра; в) Добре роби — добре й буде.
ІІ. Поміркуй і напиши. 1. Напиши, що означає вислів: з порожніми руками —_________________________________ полинули у танок — ___________________________________
2. Напиши, як ти розумієш вислів «Щедрий не той, хто дарує, а той, хто не шкодує» (3-4 речення).
|