Королівство Руське (ГалицькоВолинська держава) у період піднесенняі стабілізації (друга половина ХIII ст.).

Королівство Руське (Галицько. Волинська держава) у період піднесенняі стабілізації (друга половина ХIII ст.).

Мета: визначати особливості розвитку Галицько – Волинської держави за часів Данила Романовича; створити в уяві учнів образ цього непересічного керівника держави; розвивати уміння давати історичну характеристику видатним діячам на основі нескладних та адаптованих джерел історичної інформації;виховувати в учнів патріотичні почуття.

Очікувані результати: Після цього уроку учні зможуть:показувати на карті територію королівства Руського ( Галицько – Волинської держави) , території держав – сусідів королівства Руського (Галицько – Волинської держави);характеризувати внутрішню і зовнішню політику короля Данила;оцінювати історичне значення коронації Данила Романовича.

План: Відновлення Галицько-Волинської держави.  Боротьба проти монгольської зверхності. Лев Данилович і Володимир Василькович. 

Відновлення Галицько-Волинської держави.  Монгольська навала, хоча й завдала значної шкоди Галичині та Волині, усе ж не мала таких катастрофічних наслідків, як для Переяславщини, Київщини та Чернігівщини. Ці землі навіть не потрапили в безпосередню залежність від Орди. Міста й господарство земель швидко відновилися, проте єдність Галицько-Волинської держави, що ледь відродилася напередодні навали, була порушена.   Данилові й Василькові Романовичам знову довелося долати опір бояр і відстоювати своє право на державу в боротьбі із сином чернігівського князя Михайла Всеволодовича Ростиславом.

У такому скрутному становищі Данило спочатку він приборкав бояр, які підтримували Ростислава. Потім князь пішов і проти самого претендента на його престол, який спирався на воєнну силу Угорщини та Польщі. Вирішальна битва між противниками відбулася 17 серпня 1245 р. під Ярославом, де Данило та його брат Василько здобули блискучу перемогу. Ця перемога поклала край тривалій боротьбі за відновлення єдності Галицько-Волинської держави.

Боротьба проти монгольської зверхності. Зміцнивши свою владу, Данило Романович знову опинився перед загрозою монгольської навали. Хан Батий вимагав віддати йому Галич. Як зазначав галицький літописець, Данило подумав і відповів: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам!». Батий поважав мужніх і сповнених гідності людей. Зверхність монгольського хана, вона виявилася досить помірною. Князь мав надавати ханові допоміжні загони в його походах. Ціною особистого приниження Данило зберіг цілісність своєї держави, не впустив монгольських баскаків на рідні землі, отримавши перепочинок для підготовки до збройної боротьби з Ордою.

Своїми головними союзниками Данило вважав руських князів, яких не влаштовувала влада монголів. Одним із них став великий князь володимиро-суздальський Андрій Ярославич. Однак монголи завдали несподіваного удару по Володимиро-Суздальському князівству. Андрій Ярославич був змушений втекти до Швеції. Незважаючи на втрату союзника, Данило не залишив своїх намірів звільнитися від влади Орди. Значну увагу князь приділяв побудові укріплених міст. Після тривалих переговорів було досягнуто згоди з Папою Римським Інокентієм IV. У 1253 р. він закликав християн Польщі, Чехії, Моравії, Сербії та Померанії до хрестового походу проти монголів і направив Данилові королівську корону. Також у 1253 р. Данило Романович без особливих урочистостей коронувався в Дорогочині, перетворивши свою державу на Королівство Руське.

У 1254—1255 рр. війська короля Данила вторглися до Болохівської землі яка входила до складу Золотої Орди й захопили її. Також була зроблена спроба взяти Київ. Після смерті Батия новим ханом став Берке, який у відповідь на дії Данила вислав проти нього намісника Куремсу. Однак його війська не змогли здолати опір міст Володимира й Луцька. Куремса був змушений відступити в степ. Це був перший успіх руських князів у боротьбі з монголами. Улітку 1258 р. хан Берке спрямував до Галицько-Волинської держави величезне військо на чолі з досвідченим полководцем Бурундаєм, який вирішив діяти шляхом залякування. Він запросив Данила й Василька на знак підтвердження своїх зобов’язань перед Ордою взяти участь у спільному поході проти Литви. Брати, не маючи реальної можливості чинити опір, погодилися.хан Берке

Похід на Литву монголи здійснили з особливою жорстокістю. Протистояти новій навалі було неможливо. Дії Бурундая зруйнували всі плани Данила, і йому довелося починати все спочатку. Однак роки брали своє: князь часто хворів і вже не міг дієво втілювати в життя свої наміри. У 1264 р. він помер. В історію князь увійшов як Данило Галицький, оскільки вся його діяльність здебільшого була пов’язана з Галичиною.

Лев Данилович і Володимир Василькович.  Після смерті Данила єдиним правителем Галицько-Волинської держави залишився його брат Василько. Однак володіння, що раніше належали Данилові, були розділені між трьома його синами — Львом, Мстиславом та Шварном. Лев Данилович отримав Галич і Перемишль, Мстислав — Теребовлянщину, Луцьк та Дубно, Шварно — Белз, Холм, Дорогочин, Чорну Русь та «червенські міста». Після смерті Василька Волинь успадкував його син Володимир Василькович. Проте Романовичі вели спільну зовнішню політику, особливо щодо Литви, Польщі та Золотої Орди.

Серед усіх Романовичів найбільш енергійним і войовничим правителем вважається князь Лев І (1264—1301 рр.), князь не завжди діяв виважено, послідовно і в інтересах держави, через що дістав прізвисько Шалений. Розгніваний, що не йому, а молодшому брату Шварну литовський князь Войшелк передав владу над Литвою, Лев убив Войшелка, чим фактично поклав край можливості об’єднання Литви й Русі під владою Романовичів. Більшу частину свого тривалого правління Лев Данилович провів у майже безперервних війнах із сусідами. У своїх зовнішньополітичних діях Лев Данилович неодноразово спирався на військову могутність монгольських ханів. Постійні війни призвели до занепаду володінь Льва Даниловича. 

Повною протилежністю Льва Даниловича був волинський князь Володимир Василькович (1269—1288 рр.). Свої володіння він зробив процвітаючими. Зростали міста, розвивалися торгівля й ремесла. За сприяння князя велося будівництво церков, монастирів, розвивалося літописання. Володимир Василькович був одним із небагатьох князів, про якого літопис залишив словесний портрет: «Цей благородний князь Володимир був високий на зріст, широкий у плечах, гарний обличчям, волосся мав кучеряве. Бороду він стриг; руки й ноги в нього були гарні, голос низький. Він тлумачив книжне писання, тому що був великий філософ, лагідний, смиренний, незлобивий, правдивий».

Сусідні правителі шанували Володимира як мудрого та справедливого правителя. У зовнішній політиці він віддавав перевагу дипломатії. У 1289 р. землі Володимира за заповітом успадкував Мстислав Данилович. Мстислав проявив себе як миролюбний і розважливий політик.