Короткі відомості про українських математиків

Михайло Ващенко-Захарченко (1825-1912)

Народився в селі Малієвці Полтавської області. Навчався у Київському університеті, в Парижі слухав лекції Коші, Ліувілля та інших видатних математиків того часу. Наукові праці та педагогічна діяльність Михайла Ващенка-Захарченка мали великий вплив на розвиток математичної культури в Російській імперії. Його докторська дисертація «Ріманова теорія функцій складеної змінної» (1866) стала однією із перших праць з цього питання в країні.  І в наші дні викликають інтерес його «Історія математики» (1883), присвячена стародавнім і середнім вікам, та написаний ним у 1880 році переклад Евклідових «Начал» з пояснювальним вступом і примітками. А ще Михайло Єгорович надрукував чимало підручників з математики ( елементарна геометрія в об’ємі гімназійного курсу, короткий курс теорії визначників, аналітична геометрія та алгебраїчний аналіз)

Стефан Банах ( Степан Степанович Гречек) (1892-1945)

Народився в місті Рахів. Закінчив Львівський політехнічний інститут. Працював спочатку у Львівському політехнічному інституті, а потім у Львівському університеті. Він один із творців сучасного функціонального аналізу.

Вивчені ним лінійні простори (простори Банана) мають велике значення для сучасної математики. Добре відомі в науці бананові алгебри, бананова структура, теорема Банана-Штейнгауза. Банах був обраний деканом фізико-математичного факультету Львівського університету, головою Польського математичного товариства, членом-кореспондентом Академії Наук України.У Львові одна з вулиць названа його ім’ям.

Георгій Феодосійович Вороний (1868-1908)

Г.Ф. Вороний належить до когорти найвідоміших українських математиків минулого. Визнаний фахівцями як один із найяскравіших талантів у галузі теорії чисел на межі ХІХ-ХХ століть, Народився Г. Вороний у с. Журавка на Полтавщині закінчив Прилуцьку гімназію 1885 року, де "здобув знання дуже добрі, а з математики, до якої має особливий нахил і покликання, здобув знання, що виділяються з ряду учнівських успіхів з математики".

Цього ж року він вступив до Петербурзького університету на фізико-математичний факультет. . Математика все більше захоплювала юнака. Він прагнув не тільки оволодіти вже здобутими знаннями, а й самому робити відкриття. Пройшовши 1889 року курс навчання, Г. Вороний залишився для вдосконалення своїх знань в університеті.

1894 року після успішного захисту магістерської дисертації його було призначено професором Варшавського університету. З 1898 року Г.Ф. Вороний працював також у Варшавському політехнічному інституті.

Його праці дали поштовх для розвитку кількох нових напрямків в аналітичній теорії чисел, алгебраїчній теорії чисел, геометрії чисел, які нині активно розвиваються у багатьох країнах.

Кожна з праць або капітальна в даній галузі, або відкриває велику ділянку досліджень; оригінальна і часом по-новому спрямовує дослідження.

Глибина і важливість його обширних досліджень залишили глибокий слід в сучасній теорії чисел. Поряд із Мінковським Вороний є творцем геометрії чисел. Роботу Вороного 1903 року про число точок під гіперболою треба вважати віхою, з якої починається сучасна аналітична теорія чисел.

За видатні пріоритетні дослідження в математиці член-кореспондент Російської Академії Наук Георгій Вороний в 1907 році відзначений премією імені В. Буняковського.

Віктор Михайлович Глушков (1932-1982)

Творчий зліт В.М. Глушкова вражає своєю нестримністю. Його життя вистачило б на кілька життів. . Випереджати час Віктор Михайлович умів уже в середній школі. Діапазон його захоплень був надзвичайно широкий: філософія, математика, фізика, література, ботаніка. Він вивчав окремі дисципліни в обсязі вузівських курсів. Народився Віктор Глушков у 1923 році у сім'ї вчителя в м. Ростов-на-Дону. Навчався одночасно у двох вузах - Новочеркаському політехнічному інституті та Ростовському університеті на механіко-математичному факультеті. Якось за десять днів сесії він склав на "відмінно" двадцять п'ять вузівських екзаменів.

Після закінчення навчання В. Глушков працював викладачем Уральського лісотехнічного інституту в м. Свердловську і паралельно займався дослідницькою роботою - шукав нові шляхи у розвитку техніки швидких обчислень. На той час, вже кандидат фізико-математичних наук, В.М. Глушков захистив дисертацію на вчений ступінь доктора математичних наук. У ній молодий вчений розв'язав одну з найскладніших алгебраїчних задач, яку поставив відомий німецький математик Д. Гільберт.

У 1956 році при Київському Інституті математики Академії наук УРСР було організовано лабораторію обчислювальної техніки із 60 науковців на чолі з В.М. Глушковим, з колективом якої Віктор Михайлович і здійснив свій кібернетичний старт. У 1957 році на базі цієї лабораторії створюється Обчислювальний центр АН УРСР, реорганізований згодом в Інститут кібернетики АН УРСР. Його керівником було призначено В.М. Глушкова. Міжнародна популярність Інституту кібернетики Української РСР була величезною. Наприклад, у 1969 році В.М. Глушков одержав понад сто запрошень, в яких йому пропонували прочитати лекції з різних питань кібернетики. В.М. Глушкову належить понад 400 праць, з них 10 - спеціальних монографій. Важливі результати він дістав в теорії цифрових автоматів, в галузі застосувань обчислювальної техніки в керівництві виробничими процесами та економіці. Під його керівництвом були створені універсальні електронно-обчислювальні машини "Київ", "Дніпро" та інші ЕОМ. Через все своє життя Віктор Михайлович проніс радість першовідкриття і виховав багато молодих учених.

Михайло Пилипович Кравчук  (1892-1942)

Михайло Кравчук - математик широкого масштабу. Його ім'я добре відоме у світовій математичній науці. Світ не знав лише, що він - українець. Довго не знали про цю надзвичайно талановиту людину і його земляки. Адже ім'я М. Кравчука було занесено до списку "ворогів народу", а сам він, повний енергії і творчих задумів, був засланий на Колиму і пішов з життя у неповних п'ятдесят років. Лише 1992 року, після довгих літ забуття, його ім'я було занесено по лінії ЮНЕСКО до Міжнародного календаря визначних наукових діячів, адже праці М.П. Кравчука становлять фундаментальне надбання кількох галузей математичної науки.

Народився М. Кравчук 1892 року у селі Човниці на Волині. Початкову освіту він здобув удома. В 1910 році Михайло Кравчук закінчив гімназію із золотою медаллю і вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету університету Св. Володимира в Києві. Закінчив його у 1914 р. з дипломом 1-го ступеня і залишився в ньому працювати.

Відтоді й почалася його титанічна творча наукова і педагогічна праця. Він викладав різні математичні курси у багатьох вищих та середніх закладах м. Києва. У 1919-21 рр. він був викладачем і директором школи в селі Саварці на Богуславщині. У цій школі під опікою М.П. Кравчука розпочав свій шлях у велику науку сільський хлопець Архип Люлька, пізніше - відомий український вчений, творець реактивних авіадвигунів. До речі, у Київському політехнічному інституті лекції М. Кравчука слухав і майбутній славетний конструктор космічних кораблів Сергій Корольов.

Михайло Пилипович був людиною неабиякої ерудиції та культури. У 25 років він став приватдоцентом кафедри математики, у 33 - доктором наук, у 37 - дійсним членом Всеукраїнської академії наук. Вільно володіючи кількома мовами, він підтримував наукові й особисті дружні стосунки з відомими математиками світу. Академік М. П. Кравчук брав найактивнішу участь у творенні української наукової термінології та у запровадженні наукової мови в математичну галузь.

"Моя любов - Україна і математика", - ці слова Михайла Пилиповича Кравчука викарбовано на гранітному постаменті пам'ятника, який встановлено йому в 2003 році перед корпусом музею Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут".

Михайло Васильович Остроградський (1801-1862)

Народився в селi Пашенна на Полтавщині. У 1816—1821 рр. навчався в Харківському університеті. В 1822—1827 рр. вдосконалював математичну освіту у Франції: слухав математичні курси на Паризькому факультеті наук і в Коллеж де Франс, що дозволило йому називати своїми вчителями таких великих французьких учених, як О.Л.Коші, Л.Пуансо, Ж.Ф.М.Біне, Ж.Ш.Ф.Штурма, Г.Ламе. З 1828 р. М.В.Остроградський працював у Петербурзі: у Морському кадетському корпусі, з 1830 р. — в Інституті корпусу інженерів шляхів, з 1832 р. — професор Головного педагогічного інституту, з 1840 р. — професор Головного інженерного училища, з 1841 р. — професор Головного артилерійського училища.Праці М.В.Остроградського присвячено аналітичній механіці, гідромеханіці, теорії пружності, небесній механіці, математичній фізиці, математичному аналізу і теорії диференціальних рівнянь. Розвинув теорію хвиль на поверхні важкої ідеальної рідини (1826).

За свою майже 40-річну наукову діяльність Михайло Васильович написав близько 50 наукових творів, присвячених найрізноманітнішим розділам математики і механіки: диференціальному й інтегральному численню, вищій алгебрі, геометрії, теорії ймовірностей, теорії чисел, аналітичній механіці, математичній фізиці, балістиці тощо.

М.В.Остроградського було обрано іноземним членом Паризької, Турінської, Римської та Американської Академій наук.

М. В. Остроградський був справжнім патріотом. Він любив свій рідний край і українську культуру. Крім своєї рідної української мови, вчений вільно розмовляв російською та французькою. Був знайомий з багатьма представниками передової української інтелігенції того часу: І. Котляревським, Т. Шевченком, С. Гулаком-Артемовським, М. Лисенком, М. Максимовичем та ін. Значну частину творів Т. Шевченка великий математик знав напам'ять.

У Полтавському педінституті відкрито перший в Україні музей М.В. Остроградського. На пропозицію Національної комісії України у справах ЮНЕСКО 200-річчя від дня народження видатного українського математика внесено до календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО.

Микола Миколайович Боголюбов (1909-1993)

Україна по праву може пишатися таким своїм вихованцем, як академік Микола Боголюбов.

Народився він у Нижньому Новгороді, але через рік родина Боголюбових переїхала до Києва у зв’язку з обранням його батька професором Київського університету.У 12 років, після закінчення семирічної школи, Микола взявся вивчати вищу математику і фізику. Пізніше хлопцеві, з огляду на його здібності дозволяють відвідувати лекції в Київському університеті. За рекомендацією професора Д. О. Граве, Микола Боголюбов з 14 років починає працювати в науковому семінарі відомого професора Київського університету академіка М. М. Крилова.Тут він зробив перші кроки в наукових дослідженнях і вже в 15 років написав свою першу наукову працю.

У 17 років Микола Боголюбов мав уже такі результати з теорії варіаційного числення, за які йому присудили кандидатський ступінь, а Булонська Академія Наук (Італія) відзначила спеціальною премією. Докторський ступінь йому присвоїли через два роки без захисту дисертації спеціальним рішенням Пленарного зібрання ВУАН за поданням академіка Дмитра Граве.

У 1928-1973рр. Боголюбов працював в Академії Наук України. З 1936 року очолював кафедру математичної фізики в Київському університеті, а з 1953 року – кафедру теоретичної фізики у Московському університеті. Був деканом механіко-математичного факультету Київського університету, керував відділом теоретичної фізики Математичного інституту ім.. Стеклова і лабораторією теоретичної фізики інституту ядерних дослідженнь

Олексій Миколайович Боголюбов

Молодший брат М. М. Боголюбова народився в Ніжині Чернігівської області в 1911році.

Закінчив Харківський університет, доктор технічних наук. Працював в Київському інженерно-будівельному інституті. Основні праці Боголюбова-молодшого присвячені історії математики і механіки. Він виконав велику роботу з написання окремих частин та редагування чотирьохтомної «Історії вітчизняної математики», виданої Академією Наук України.