Козацький рухомий табір під час бою

Піхота

У 17 ст. головним видом козацького війська була піхота, яка вважалася найдосконалішою в Європі

У запорожців був оригінальний тришеренговий бойовий порядок шикування козацької піхоти. Перша шеренга стріляла, друга після першого пострілу подавала їй заряджені третьою

шеренгою рушниці. Завдяки злагодженій роботі козаків у

шеренгах мушкетний вогонь був щільним і безперервним. Часто саме від нього залежав результат битви: ворожа кіннота,

зазнаючи чималих втрат, відступала, тоді бойову ініціативу перебирала козацька кіннота, яка переслідувала втікачів і підтримувала нову атаку піхоти.

Серед козаків часто зустрічалися неперевершені майстри верхової їзди. Вершник умів

повертатися у сідлі, стріляти з лука лівою і правою руками, рубати шаблею, стріляти з рушниці з-під черева свого коня.

До середини ХVІІ ст. кіннота не була окремим родом військ: піхотинець міг сісти на коня і

перетворитися на вершника, а кіннотник ставав пішим.

Запорукою успішності бойових операцій козаків була повна взаємодія козацької піхоти і кінноти.

Через раптові напади, засідки, нічні рейди козаки здобували перемогу над переважаючими силами противника.

Формування кінноти як окремого роду військ та реорганізація артилерії відбулися за гетьманування

Богдана Хмельницького

Герць

Це поєдинок українських козаків з ворогами перед

боєм, двобій окремих воїнів перед головною битвою, в

якому виявлялося військове мистецтво

Розгардіяш

це спосіб ведення рукопашного бою окремими, розрізненими, не пов’язаними між собою,

загонами найліпших козаків з метою прориву лінії оборони супротивника та внесення в

його ряди паніки та сум’яття

...

Коли козацьке військо під час бою змішувалось із противником, то такий бойовий порядок називався галасом, а якщо бій вівся окремими, не зв’язаними між собою, загонами — розгардіяшем. Коли ж козаків оточував ворог, то вони шикували свої підрозділи трикутником і билися на смерть.

Цікавих фактів про козаків та козацтво

1.В історії України у період існування Запорозького козацтва існувало наспрвді 8 січей: Томаківська (60-ті рр. XVI ст.-1593 р.), Базавлуцька (1593-638 рр.) Микитинська

(1638-1652 рр.), Чортомлицька (1652-1709 рр.), Кам’янська (1701-1711; 1728-1734 рр.), Олешківська (1710-1734 рр.) і

Нова (1734-1775 рр.). В деяких енциклопедіях і історичних дослідженнях також подаються відомості про

Задунайську Січ (1775-1828), Кубанську Січ (1787-ХХ ст.) і Карпатську січ (1938-1939). Проте хронологічно першою була Хортицька Січ (1552-1558 рр.), нерозривно пов’язана з найдавнішою визначною пам’яткою Запоріжжя – островом Хортиця.

7.Традиція голити голову та обличчя відома ще з часів

Київської Русі, а поступово дійшла і до козаків. Історики кажуть, що у древніх слов’ян немає жодних згадок про богів з бородою чи довгим волоссям, тому можна припустити, що такий образ вважався здавна божественним.

8.Насправді шаровари не були суто козацьким одягом. Цей елемент вбрання був запозичений козаками у татар.

9.Козацькі курені були завжди відкритими. Мандрівник чи перехожий міг вільно туди зайти, погостювати, попоїсти і рушити далі в дорогу. І це навіть якщо господаря немає вдома. Однак існувало суворе правило, з куреня нічого не виносити, а інакше – покарання.

10.Середня тривалість життя європейця у XVI ст. становила 60-70 років, тоді як запорожця – 80-90 років (якщо, звичайно, йому вдавалося пройти всі битви та вижити). У козаків була досить своєрідна медицина. До прикладу, для зупинки кровотечі козаки використовували все, що було під рукою: цукор, мед, тютюн, сажу, пережований хліб. Рану ретельно присипали сіллю, вважаючи, що вона хоч і пече спочатку, але сприяє загоєнню. Так само для загоєння рани вони могли прикласти до хворого місця розтерту із слиною землю.