КОЗАЦТВО В ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ XVII ст. ПЕТРО САГАЙДАЧНИЙ

КОЗАЦТВО В ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ XVII ст. ПЕТРО САГАЙДАЧНИЙ

1. Що вплинуло на структуру козацтва під кінець XVI ст.?

2. Чи була єдність між козаками, селянами та міщанами під час повстань?

Після поразки повстань

Після придушення повстань кінця XVI ст. козаки С. Наливайка втратили свої кращі сили, артилерію, бойові знамена й клейноди. Вони на деякий час припиняють антипольську боротьбу. Невдовзі Польща, втручаючись у молдовські справи, звернулася до козаків по допомогу. Запорожці погодилися за умови повної реабілітації козаків, відновлення їхніх привілеїв і прав. Їм було це обіцяно, і козаки взяли участь у війні.

У 1600-1602 рр. козацьким гетьманом був Самійло Кішка, який домігся від уряду «дарування провин». Водночас король посилав козаків у військові походи, не завжди виплачуючи їм гроші і не забезпечуючи їх необхідною амуніцією.

Турецький вершник

Самійло Кішка

Оспіваний в історичній думі козацький ватажок - С. Кішка народився на Брацлавщині. Був обраний запорозьким гетьманом. Під час одного з морських походів у середині 70-х років XVI ст. потрапив у полон і 25 років був невільником на турецькій галері. Скориставшись висадкою турків на берег біля м. Гезлева (Євпаторії) і обдуривши варту, він здобув ключі й відімкнув замки ланцюгів. Невільники дочекалися повернення турків, перебили команду й повернулися в Україну.

С. Кішка незабаром був знову обраний запорозьким гетьманом. Січовики поважали його не лише за хоробрість, а й за мудрість, бо вмів жити у злагоді з королівською владою заради збереження козацьких вольностей і прав, значно урізаних після поразки повстань К. Косинського й С. Наливайка.

Загинув С. Кішка далеко від рідної землі, у Лівонії, куди в 1602 р. за наказом короля відправився з 2 тис. козаків. Та слава про нього навіки залишилася в пам’яті українського народу.

Річ Посполита не могла забезпечити захист своїх південних володінь від турецько-татарської агресії. Замки й фортеці на кордоні зі Степом перебували в занедбаному, напівзруйнованому стані. Вони підтримувалися й охоронялися лише силами міщан і козаків.

1616 р. татари вторглися на Поділля. Хан похвалявся, що знищив тоді 200 сіл та містечок і що кожен татарин захопив не менше семи невільників. Боротьба з турецько-татарською агресією була одним із головних завдань українського козацтва.

«Доба героїчних походів»

Перші два десятиріччя XVII ст. були періодом найуспішніших морських походів запорожців. Інколи вони йшли в морські походи самі або узгоджували свої дії з донськими козаками. У поході 1600 р. було захоплено 10 турецьких галер з усіма припасами. Тоді козаки напали на порт Варну, визволили полонених і взяли здобич - 180 тис. золотих. Навесні 1602 р. запорожці на 30 чайках і відбитих у турків галерах вийшли в море й розбили під Кілією турецьку ескадру.

1608 р. запорожці пішли в сухопутний похід на Кримське ханство, здобули Перекоп і зруйнували його укріплення, а вже наступного року, запливши на 16 чайках у гирло Дунаю, спалили міста-фортеці Ізмаїл, Кілію і Білгород. 1614 р. запорожці двічі перепливали Чорне море й штурмували турецькі прибережні міста Трапезунд і Синоп. Навесні 1615 р. на 80 чайках козаки напали на околиці турецької столиці Стамбул, спалили дві гавані. Коли ж турецький флот наздогнав козаків у гирлі

Петро Конашевич-Сагайдачний

Здобуття Кафи запорожцями. Гравюра 1622 р.

Дунаю, вони, захопивши турецькі кораблі, спалили їх біля Очакова. За наказом султана татарська орда напала на Волинь і Поділля. Однак турецький флот, що рушив проти козаків у Дніпровський лиман, був розбитий ущент.

1616 р. запорожці здійснили один з найзначніших своїх морських походів - на Кафу, невільничий ринок у Криму. Тоді вони знищили 14 тис. турецьких воїнів, потопили турецькі галери («каторги»), визволили багато полонених. У цих боях особливо прославився запорозький ватажок Петро Сагайдачний.

Узагалі козаки ніколи не ставили своїм завданням завоювання чужих територій. Нападаючи на міста-фортеці, винищуючи турецький флот, запорожці тим самим послаблювали військову силу противника, знищували фортечні гарнізони й здобували трофеї. А найголовніше - визволяли полонених, захоплених турками й татарами під час набігів на українські землі.

Морські походи запорожців очима іноземців

Морські походи приносили славу запорожцям і сприяли піднесенню їхнього авторитету в європейському світі. Посол Венеції в Криму італієць Дасколі Д’Ортелі свідчив: «Козаки такі відважні, що не лише за рівних сил, але й 20 чайок не бояться 30 галер падишаха, як це видно щорічно на ділі».

А це характеристика турецького хроніста Мустафи Наїми: «Можна впевнено сказати, що не знайти в усьому світі людей більш відважних, які б менше думали про життя або менше боялися смерті. Як розповідають досвідчені у військових справах люди, ця боротьба своїм умінням і хоробрістю в морських битвах переважає всі інші народи».

Робота в групах: Яке ставлення до козаків висловлювали іноземці? Як вони їх характеризують?

Гетьман Петро Сагаидачний

За походженням Петро Конашевич-Сагайдачний був шляхтичем із Галичини. Здібного хлопця батько віддав до Острозької академії, де він навчався 8 років. Деякий час працював домашнім учителем у київського міського судді. На початку XVII ст. П. Сагайдачний уже був запорозьким козаком. На Запорожжі виявилися його найкращі якості: сміливість, військові та адміністративні здібності, розсудливість, висока культура. Він був організатором морських походів на Кримське ханство й Османську імперію, зокрема походів на Очаків, Перекоп, Синоп і Кафу.

П. Сагайдачний обирався обозним, кошовим отаманом. А невдовзі, у 1616 р., за великий авторитет, військове вміння, удачу в походах його обрали гетьманом.

Д. Яворницький.

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

(Історичний нарис, опублікований 1882 року. Уривок)

...Сагайдачний був із шляхетського, тобто благородного роду. Крім того, у Сагайдачного був власний герб, а герб могли мати тільки шляхтичі і ніколи - простолюдини.

...Прізвище «Сагайдачний» походить від татарського слова «сагайдак», або «саадак», що означає «дикий козел», а в переносному значенні - колчан для стріл, обтягнутий шкірою дикого козла.

...Слід гадати, що спершу Петро Сагайдачний навчався в Галичині, хоча про це ми не маємо жодних свідчень. Зате напевно знаємо, що він учився в школі м. Острога на Волині, пробувши в ній «час чималий». А ця школа тоді вважалася рідкісною за своїми вченими силами; при ній була навіть власна друкарня...

...Сагайдачний, людина широкого розуму, добре розумів головні проблеми політичного, економічного, релігійного, освітянського та станового життя своєї епохи, і не лише в себе, на Україні, а і в суміжних країнах. Крім того, йому був притаманний великий дипломатичний такт, завдяки якому, не оголюючи свого меча, він зумів домогтися у поляків таких благ для свого народу, про які жоден український гетьман ні до нього, ні після нього і мріяти не смів.

Чудово володіючи шаблею і пером, Сагайдачний на обидва боки боровся з ворогами своєї вітчизни, як боровся свого часу знаменитий Франклін за свободу Північної Америки. Наслідки всебічної боротьби Сагайдачного були вельми вагомі.

Він розширив козацьку територію і збільшив кількість свого війська до не бачених доти розмірів. Він перетворив козацьку справу із станової в загальнонародну.

...Далі він заклав міцні підвалини для подальшого існування українського козацтва і накреслив програму його майбутніх дій. З огляду на це, гетьман Богдан Хмельницький лише продовжив справу Конашевича, хоч і не володів тим чудовим тактом, яким відзначався Сагайдачний...

Історичні постаті України. - Одеса: Маяк, 1993. - С. 24-64.

Період гетьманування П. Сагайдачного був дуже складним. Одним з перших результатів його діяльності було встановлення дисципліни в козацькому середовищі. Окремі козацькі загони він зумів перетворити на військо із суворою дисципліною.

Польща під тиском турків намагалася заборонити морські походи козаків, значно обмежити козацький реєстр, але здійснити цього їй не вдалося. 1618 р. король Сигізмунд III віддав наказ реєстровим козакам П. Сагайдачного рушати походом на Москву, щоб допомогти королевичу Владиславу. Гетьман одразу ж висунув свої вимоги: розширити права українського народу й припинити утиски православних. 20-тисячне військо П. Сагайдачного взяло Путивль, Лівни, Єлець, Шацьк і, підступивши до Москви, з’єдналося з військом королевича. Гетьман стояв біля Арбатських воріт, проте Москву не штурмував. Повернувши на Калугу, козаки пішли на Київ. Причини таких дій П. Сагайдачного невідомі. Можливо, він хотів цим походом продемонструвати силу й значення свого війська.

На захист православ'я

Повернувшися з московського походу, П. Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства. Це означало, що фактично гетьман узяв під захист усе православне населення України й повернув Києву значення її культурно-релігійного центру. Отже, козацтво перетворилося на провідну силу українського суспільства в його визвольній боротьбі.

На захист православ’я був скерований і такий крок П. Сагайдачного: сприяння висвяченню єрусалимським патріархом Феофаном нового православного київського митрополита й п’ятьох православних єпископів для єпархій.

Після вдалого походу на Перекоп і звільнення полонених, захоплених татарами під час нападу на землі Московської держави, П. Сагайдачний спорядив до Москви посольство П. Одинця. Воно доставило до Москви звільнених полонених і розпочало переговори про спільні дії проти татар і турків, а також про певний тиск московського уряду на Польщу у справі захисту православних. Продовження переговорів проводило того ж року посольство київського митрополита І. Борецького.

Битва під Цецорою

Турки почали готуватися до війни проти Речі Посполитої. Єдине, що могло відвернути війну, - це знищення поляками прикордонних українських міст-фортець та ліквідація козацтва.

У липні 1620 р. козаки здійснили успішний морський похід на Стамбул, потім здобули і спалили Варну. Турки оголосили війну Речі Посполитій. Улітку 1620 р. турецько-татарські війська вступили в Молдову. 5-тисячне польське військо коронного гетьмана С. Жолкевського 1620 р. зустрілося з великим турецько-татарським військом біля с. Цецори поблизу Ясс. Поляки були вщент розбиті.

Турецьке сідло. XVII ст.

У бою загинув і чигиринський сотник Михайло Хмельницький, а його син, майбутній гетьман Богдан Хмельницький, потрапив у полон. Як пояснює причину поразки поляків літописець, С. Жолкевський «без козаків війну вів і мовив так: “Не хочу я разом з Грицями воювати, нехай ідуть до ріллі або свиней пасти”».

Залишившись без армії, польський уряд вимушений був звернутися по допомогу до козаків. До спільного з поляками походу закликав козаків і єрусалимський патріарх. Козацька рада ухвалила взяти участь у війні, але згоду свою обумовила збільшенням реєстру, ліквідацією обмежень у правах та привілеях, визнанням православного митрополита І. Борецького та відмовою від призначення урядом гетьмана реєстрових козаків. П. Сагайдачний з посольством поїхав до Варшави.

Хотинська битва

А тим часом 160-тисячне турецьке та 100-тисячне татарське військо, очолюване молодим султаном Османом II, виступило проти Польщі. Це змусило уряд піти на значні поступки козацтву. Наставленого поляками старшого над реєстровими козаками Яцька Бородавку було усунено з посади, а гетьманом затверджено П. Сагайдачного, якого визнавали й запорожці.

Гетьман на чолі 40-тисячного війська вирушив до міста-фортеці Хотина, де табором стояло польське військо Яна Ходкевича.

Вирішальний бій

Наступного дня турецьке військо також підійшло до Хотина і одразу ж вдарило по ще недостатньо укріпленому козацькому табору, розміщеному на передових позиціях об’єднаних військ Речі Посполитої. Турки й татари розраховували розбити козаків, а потім, уже без особливих труднощів, - польське військо. Козаки, підтримані поляками, дали туркам належну відсіч. Наступного дня супротивник пішов атакою на козацький табір, але козаки знову дали відсіч і навіть перейшли в контратаку. Найжорстокіша битва відбулася на третій день, 4 вересня. Проте й цього разу козаки не лише відбили

наступ, а й, вийшовши з табору за підтримки поляків, вибили турків з їхніх позицій, понищили їхні гармати та захопили обоз.

Командування мало намір дати вирішальний бій туркам 12 вересня. Основна роль у наступі знову відводилася 20 тисячам кінних та піших козаків, які вночі мали підкрастися до табору турків і здійснити напад. Козаки вже майже дісталися турецьких шатер, як пішов дощ, від якого міг змокнути порох у рушницях. Я. Ходкевич наказав відступити.

Петро Сагайдачний. Гравюра 1622 р.

У таборі почалося невдоволення. Козаки вимагали від П. Сагайдачного покинути поляків і повернутися в Україну. Тільки завдяки авторитету гетьмана вдалося втримати козаків від відступу. Дізнавшись про смерть Я. Ходкевича, турки 28 вересня усіма силами вдарили на польське і козацьке військо. Однак цей напад також не мав успіху, а тому наступного дня турки запропонували переговори.

У Хотинській війні 1620-1621 рр. вирішальну роль відіграли українські козаки на чолі з П. Сагайдачним. Це визнавали навіть польські хроністи та історики. У боях гетьман П. Сагайдачний отримав численні поранення. Сучасники свідчать, що додому він повертався на подарованому королевичем Владиславом возі в супроводі королівського лікаря. 22 квітня 1622 р. легендарний гетьман помер у Києві. Власне майно він заповів поділити на три частини - дружині й двом братським школам (Київській та Львівській). Поховали його в Богоявленській церкві Братського монастиря. Ім’я гетьмана Петра Сагайдачного стоїть в одному ряду з найвизначнішими постатями українського народу.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. З якою метою запорозькі козаки здійснювали морські походи до турецьких берегів?

2. Які основні причини призвели до війн Речі Посполитої з Османською імперією?

3. Назвіть причини поразки й перемоги військ Речі Посполитої в битвах під Цецорою та Хотином.

4. Як ви думаєте, чи був польський уряд зацікавлений у морських походах козаків?

5. Які художні твори українських письменників присвячені постаті гетьмана П. Сагайдачного?

1. Чому П. Сагайдачний великого значення надавав підтримці православної церкви?

2. Чому гордість воєнно-морських сил України - військовий корабель носить ім’я «Петро Сагайдачний»?

Ключові поняття та постаті: Кафа, битва під Цецорою, Хотинська битва, С. Кішка, морські походи, П. Сагайдачний.

ДОКУМЕНТ

Прочитавши уважно документ і матеріал розділу, розкажіть біографію Петра Конашевича-Сагайдачного.

Із книжки київського поета Касіяна Саковича «Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного...», виданої 1622 р.

...Про народження Петра варто розказати,

Як дорогу до наук став він прокладати.

У перемиських краях виріс у Підгір’ї,

В Церкви східної його виховали вірі,

Він пішов до Острога для наук поштивих,

Що там квітли як ніде за благочестивих

Тих князів, котрі там мудрість покохали,

І майно, і кошти на ті школи віддавали,

Щоби юні до наук схильності набрали

І для рідної землі корисні ставали.

Хай фундація б ота, Боже, в нас не зникла!

Славу нашу б підняла, як чинити звикла!

Конашевич, в Острозі досить літ проживши

І науки у письмі нашому заживши,

Здібність у душі відкрив сильну до звитяжства,

В Запорозьке він пішов славнеє лицарство

І отам немало теж, поміж них живучи,

Діла рицарського скрізь пильно стережучи,

Досягнув, що військо те в гетьмани обрало,

Мужньо з ним воно татар, турків розбивало.

Він за гетьманства свого взяв був місто Кафу -

Цісар турський там зазнав немалого страху!..

Марсове поле: Героїчна поезія на Україні X - першої половини XVII ст. - К.,1988. - Т. 1. - С. 208-221.

Одним із козацьких клейнодів, символом влади військового писаря на Запорозькій Січі був каламар (від лат. calamus - перо з очеретини для писання).