Країни Азії в міжвоєнний період (1918 – 1939 рр.)

Конспект самопідготовки

ТЕМА ЗАНЯТТЯ: «Країни Азії в міжвоєнний період (1918 – 1939 рр.)»

 

План заняття:

1. Розвиток Японії в 1918 – 1939 рр.

2. Китай в міжвоєнний період.

З. Національно-визвольна боротьба в Індії.

 

1. Японія вступила у І світову війну на боці Антанти. Її участь в бойових діях обмежилась окупацією німецьких володінь у Китаї та басейні Тихого океану. В 1920 – 1921 рр. в країні виникає економічна криза, зумовлена конверсією воєнного виробництва та зубожіння села. Це привело до посилення демократичного руху, активізації страйкової боротьби, появи Комуністичної партії (1922 р.) та Робітничо-селянської партії. Це змусило уряд піти на поступки трудящим: було запроваджено загальне виборче право для чоловіків, легалізовано діяльність профспілок, створена система соціального забезпечення. Це сприяло становленню багатопартійності та парламентської системи.

 Після І світової війни загострилась боротьба великих держав за вплив в Південно-Східній Азії та басейні Тихого океану. Розв’язанню проблем, що виникли, повинна була посприяти міжнародна Вашингтонська конференція 1921 – 1922 рр.

 

           Згадай:   Які рішення були прийняті на Вашингтонській

                                             конференції? На які поступки була змушена

                                             піти Японія США та Великобританії?

 

 Економічні труднощі, піднесення лівих сил, невдачі у зовнішній політиці сприяли активізації правих: в квітні 1927 р. уряд Японії очолив генерал Танака – представник експансіоністських та мілітаристських кіл країни.

 

 

Запам’ятай:   червень – липень 1927 р. – відбулась Східна конференція у Токіо, на якій було прийнято меморандум генерала Танаки – план захоплення Китаю, Монголії, а в перспективі – країн Південно-Східної Азії та басейну Тихого океану.

 

 Світова економічна криза 1929 – 1933 рр. загострила політичну ситуацію в Японії. В 1931 – 1932 рр. в країні відбулося декілька спроб військових переворотів, що мали профашистський характер. Ці спроби встановити військову диктатуру не мали успіху, але підштовхнули японський уряд до активних дій:

-         в 1931 р. Японія розпочала вторгнення до Маньчжурії;

-         у липні 1937 р. Японія розпочала „велику китайську війну”;

-         в 1938 р. японські війська вдерлись на територію СРСР в районі озера Хасан, але були розбиті;

-         в 1939 р. Японія напала на Монголію, але на р. Халкін-Гол зазнала поразки від об’єднаних радянсько-монгольських військ.

 

 Таким чином, провідні політичні кола Японії, опинившись в складному економічному і політичному становищі, обрали курс на проведення агресії. В 1936 р. японський уряд заключив з Німеччиною „Антикомінтернівський пакт”, направлений в першу чергу, проти СРСР.

 

    Поміркуй:   Що привело до політичного об’єднання

                                                            Японії з Німеччиною? Яким шляхом вони

                                                            намагались реалізувати свої плани?

 

2. В 1912 р. після Сіньхайської революції Китай було проголошено республікою. У країні була створена Національно-народна партія – Гоміндан на чолі із  Сунь Ятсеном.

 

  

Історичні персоналії: Сунь Ятсен (1866 - 1925) – китайський                                                            революціонер, політичний і державний діяч.

На початку 90-х рр. ХІХ ст. закінчив англійський медичний інститут в Гонконзі. В 1894 р. створив революційну організацію Сінчжунхой, у 1905 р. – Тунменхуей. Вождь Сіньхайської революції 1911 – 1913 рр., перший (тимчасовий) президент Китайської республіки. У 1912 р. заснував Національну партію – Гоміндан. У перший половині 20-х років очолив уряд Китайської республіки в Гуанчжоу.

 

Але добитись головної мети -

політичного об’єднання Китаю –

Сунь Ятсену так і не вдалося:

більшість території країни опинилась

під контролем Великобританії, США,

Франції, Японії. У 1919 р. на

Паризькій мирній конференції було

прийнято рішення про передачу

Шаньдунського півострова Японії

(колишня німецька колонія). Це

викликало обурення китайців і

привело до появи „Руху 4 травня”,

який мав відверто

антиімперіалістичну

направленість і активізував

національно-визвольну боротьбу в

країні проти засилля іноземців.

 30 травня 1925 р. у Китаї

розпочалась революція, що мала

національно-визвольний,

антиімперіалістичний характер

 

Запам’ятай:  1925 – 1927 рр. –

національна революція в Китаї.                           Північний похід національно-

                                                                                                           революційної армії                                                                                                                                                                                                                       

 

 

 

           

В квітні 1927 р. головнокомандуючий армії Гоміндану Чан Кайшиі розірвав союз із комуністами і встановив режим особистої влади.

 

Історичні персоналії:  Чан Кайші (1887 - 1975) – політичний,                                                            військовий і державний діяч Китаю. Закінчив військову академію в м. Токіо. Учасник Сіньхайської революції 1911 – 1913 рр. Один  із лідерів Гоміндану, з 1922 р. – начальник  штабу гомінданівської армії, з 1928 р. –                                                     генералісимус. Президент Китайської республіки в 1928 – 1949 рр. Після перемоги комуністів у 1949 р. залишив континентальний Китай і очолив         

гомінданівський уряд Тайваню.

 Період його правлінням в Тайвані супроводжувався бурхливим економічним розвитком.

 

          Це привело до розв’язання війни між Гомінданом та КПК. У 1930 – 1934 рр. армії Чан Кайші здійснили п’ять походів проти радянських регіонів, утворених комуністами. Рух за встановлення радянської влади в Китаї зазнав поразки.

У 1931 р. КПК очолив Мао Цзедун.

                

 Історичні персоналії: Мао Цзедун (1893 - 1976) – політичний діяч,

 член компартії з 1920 р., Голова КНР у 1954 – 1976 рр.

 Йому вдалося об’єднати розрізнені партизанські армії комуністів і перебазувати їх до Північного Китаю. Японська агресія 1937 р. змусила КПК і Гоміндан припинити бойові дії між собою і об’єднати сили для спільної боротьби проти японців.

 

Поміркуй: Чому так і не вдалося досягти політичного                                                            об’єднання Китаю та звільнитись від  впливу  іноземців?

 

3. Індія, як і раніше, продовжувала залишатись колонією Великобританії. Національно-визвольну боротьбу індійського народу за свою незалежність очолила партія Індійський національний конгрес (ІНК), яку очолив М. Ганді.

 

 

Історичні персоналії: Ганді Мохандас Карам чану  (Мохатма)

 (1869 - 1948) – ідеолог і один із лідерів індійського національно-визвольного руху. В 1888 – 1891 рр. навчався в Англії, отримав найвищий адвокатський ступінь. У 1893 – 1914 рр. жив в Південній Африці, боровся проти расизму. В 1915 р. повернувся до Індії і згодом очолив партію Індійський національний конгрес. Розробив теорію ненасильницького опору колонізаторам. Вчення Ганді (гандізм) стало програмою національно-визвольної боротьби. Керував боротьбою за незалежність Індії впродовж  20 – 40-х рр. Вбитий індуїстським релігійним фанатиком.

 

Запам’ятай:    гандизм – одна із форм національно-визвольної боротьби, яка базується на мирних засобах боротьби – страйках, мітингах, демонстраціях, бойкотах, маршах протестів, тобто кампаніях громадянської непокори.

 

 Перша хвиля громадянської непокори відбувалась в 1920 – 1922 рр. Вона була викликана незадоволенням індійського населення законом про управління Індією та законом Роулетта, що передбачав покарання за антиурядові акції.

 Друга кампанія громадянської непокори розпочалась в 1930 р.

 

Запам’ятай:

- 26 січня 1930 р. – ІНК проголосив День                                                         незалежності Індії;

- березень 1930 р. - „соляний похід” М. Ганді.

 

 Піднесення національно-визвольного руху змусило англійський уряд прийняти Акт про управління Індією (Конституція Індії), який розширив права місцевих законодавчих органів, але не змінив статусу країни – Індія і надалі залишалась колонією Великобританії.

 

Запам’ятай: 1935 р. – прийняття Акту про управління Індією.

 

Подумай: Чому М. Ганді не підтримував збройних форм                                                       боротьби за незалежність країни?

 

 

 Домашнє завдання: [1]  - §§21-23; дай відповіді на поставлені запитання.