Країни Центрально-Східної Європи 1950-1960 х. роках

Всесвітня історія 11 клас ТЕМА УРОКУ: КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1950 – 1960-Х рр. Вчитель історії: Єременко О.С.

МЕТА УРОКУ: сформувати уявлення про розвиток держав Центрально-Східної Європи у другій половині 1950-х —1960-х рр.; охарактеризувати діяльність політичних діячів східноєвропейських країн; проаналізувати рівень життя людей цих країн; створити умови для розуміння причин початку страйкового та протестного руху; порівняти між собою розвиток держав Центрально-Східної Європи в період десталінізації та зробити висновки.

План уроку 1. Польща. 2. Угорщина. 3. Болгарія. 4. Румунія. 5. Югославія. 6. Чехословаччина.

Актуалізація опорних знань (перевірка домашнього завдання) 1. Що означають ці логотипи? 2. Коли та чому виникли? 3. Які країни мають до них відношення? Виконання тестового завдання.

Проблемне питання уроку: «Чи вплинули процеси десталінізації в СРСР на розвиток країн Центрально-Східної Європи?»

Робота з картами:

1. ПОЛЬЩА. Смерть Сталіна в 1953 році та проведення ХХ З’їзду КПРС 1956 р. співпала зі смертю Б. Берута та початком робітничих страйків і маніфестацій в червні 1956 р. в Познані (“Хліба й свободи”, “Вільний вибір”). Жовтень 1956 р. новий лідер ПОРП Владислав Гомулку (1956-1970 рр).

Зміни: 1.Припинення політичних репресій; 2.Розвиток галузей легкої, харчової промисловості; 3.Приватна ініціатива мала розвиватись; 4.У с/г припинено насильницьку колективізацію; 5.Розроблено програму децентралізації економіки країни та розширення прав господарств. 6.Лібералізація в освіті, науці, мистецтві, церковній політиці.

Наслідки: Покращення матеріального становища населення та зменшення соціальної напруженості в суспільстві. Зростання національного доходу на 80%. На поч.1960-х років реформи припинились. В.Гомулку перетворився на нетерпимого до критики авторитарного діяча. З 1961-1965 рр. конфлікт керівництва з творчою інтелігенцією. В кін.1960-х років зростання незадоволення матеріальним становищем у порівнянні з країнами Заходу. Грудень 1970 року масові страйки у Гданську, Гдині та Сопоті проти підняття цін на продукти харчування та їх силові придушення. Усунення від влади.

1970 р. новим лідером ПОРП обрано Едварда Герека. Висновок: Відбулось завершення “доби Гомулки” та почалось оновлення парії, відмовились від тотального контролю над культурою, звучав заклик до “ національної солідарності ”.

2. Угорщина. Генеральний секретар Угорської партії трудящих Матяш Ракоші ( до 1956 р.).

«Відлига» в СРСР посприяла лібералізації режиму в Угорщині. Новим головою уряду в 1953 році став Імре Надь. Був усунутий в квітні 1955 року, але був одним з лідерів революційних подій 1956 року. Було переглянуто економічну політику УПТ. Наголос тепер робився на с/г, а не на важку промисловість. Призупинилась насильницька колективізація, приглушено «антикуркульську» компанію, послабшав політичний терор.

Угорська революція 1956 р. 23 жовтня 1956 року в Будапешті розпочалося повстання. Під тиском вимог повсталих УПТ повернула Імре Надя на місце прем'єр-міністра коаліційного уряду. 1 листопада 1956 р. лідер революції І. Надь сформував коаліційний уряд, який проголосив нейтралітет Угорщини та її вихід з ОВД і оголосив прозахідний курс. У відповідь СРСР увів війська 4 листопада в Будапешт, де тривали бої протягом 9 днів та жорстоко придушив угорців, жертвами радянської агресії стало близько 50 тисяч.

16 червня 1958 року в Будапешті Імре Надя було повішено. (Після падіння комуністичного режиму в Угорщині Імре Надя, Пала Малетера та Міклоша Гімеша було урочисто перепоховано в липні 1989 року). Жовтень 1956 р. УПТ очолив Янош Кадар. Не виходячи за рамки комуністичної доктрини проводив помірковано-ліберальний курс. Оголошено політичну амністію, завершено кооперування с/г. УПТ було замінено на Угорську Соціалістичну робітничу партію (УСРП). У 1968р. започатковано економічну реформу, яка внесла в функціонування господарства суттєві ринкові елементи. Підвищувався життєвий рівень народу. Висновки: У 1960-80-х.рр. практично не було проявів політичної опозиції, Угорщину називали «найвеселішим бараком у комуністичному таборі».

3. БОЛГАРІЯ. У 1950 році Вилко Червенков став прем'єр-міністром. Було розпочато процес форсованої індустріалізації. Проте, підтримка курсу В. Червенкова, навіть у Комуністичній партії, була занадто мала, тому за рік після смерті Сталіна, Червенкова було скинуто. Тодор Живков керував Болгарією протягом наступних 33 років з 1954 р.

Напрямки політики: 1. Був повністю лояльним до СРСР, але проводив більш помірковану політику. 2. Відновлені відносин з Югославією і Грецією. 3. Обмежена ступінь свободи вираження думок була відновлена​ , гоніння на церкву було припинено. 4. Країна стала найпопулярнішим туристичним напрямом для країн Східного Блоку. 5. Укрупнення с/г кооп та оснащення їх технікою. 6. Модернізація промислового виробництва. Висновок: Болгарія була найлояльнішим європейським союзником СРСР, де планувалось розпочати перехід до комунізму.

4. РУМУНІЯ. Підсумки роботи ХХ з'їзду КПРС, вторгнення радянських військ до Угорщини 1956р., хоча й по-різному сприймались в країні, але викликали прагнення самостійності. Після смерті у березні 1965р. Г. Георгіу - Дежа. Першим секретарем ЦК РКП (з липня 1965р. партію перейменовано з РРП на РКП) було обрано Ніколає Чаушеску.

Напрямки політики: 1. Провадив заходи з лібералізації галузі економіки і культури. 2. Спекулював на питаннях незалежності й суверенітету, намагався грати на національних почуттях румун, закликаючи створити процвітаючу державу, незалежно у зовнішній політиці від Радянського Союзу, країн Варшавського Договору. 3. Останнього суперника - І. Г. Маурера Чаушеску прибрав з політичної арени в 1974 р. Предметом суперечки були ступінь централізації управління, а також темпи і масштаби індустріалізації. 4.У березні того ж року Чаушеску приймає присягу президента Румунії. Висновок: Починається епоха культу особи. Щотижня президент виступає на багатотисячних мітингах з промовами, на керівників усіх ланок обрушується лавина "цінних вказівок". З 1971 року країна йтиме власним шляхом побудови соціалістичного суспільства.

5. ЮГОСЛАВІЯ. Керівником країни продовжує бути Й. Броз Тіто (14 січня 1953 — 4 травня 1980 рр.).

НАПРЯМКИ ПОЛІТИКИ: 1.План побудови “ самоврядного соціалізму ”, що передбачав демократизацію, десталінізацію, децентралізацію, тощо. 2.Нова Конституція 1963р. Та зміна назви країни на Соціалістичну Федеративну Республіку Югославія (СФРЮ). 3. Масштабна економічна реформа в 1965 році. 4. Розширення прав та самостійності суб'єктів федерації. НАСЛІДКИ: 1. Модель “самоврядного соціалізму” пом*якшила прояви комуністичного режиму. 2. Пожвавились контакти із Заходом. 3. Травень 1967 р. демонстрації студентів, що вимагали подальшої демократизації суспільно-політичного життя. 4. 1970 р. акція протестів під гаслами “ Відродження Хорватії ”. Висновок: й. Броз Тіто оцінив ситуацію в країні, як: « Югославія опинилась на порозі міжетнічної громадянської війни». Восени 1971 р опозицію придушено.

6. ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА. В 1968 р. у відставку було відправлено керівника (президент) ЧСР А. Новотного (з 1966 р.), до влади прийшов демократично налаштований перший секретарь КП ЧС Александр Дубчек .  Президент країни – Антонін Новотний.

НАПРЯМКИ ПОЛІТИКИ: 1. “ Соціалізм із людським обличчям ” – поглиблення реформ в економічній і політичній сферах через поєднання соціалістичних ідей з елементами демократичного суспільства в Чехословаччині. 2. З 1966 року економічні реформи. 3. Усунення деформацій соціалізму й демократизація суспільного життя. 4. Скасування цензури . 5. Процес лібералізації “ Празька весна ” 1968 року. Наслідки: 1. Протистояння між прихильниками та противниками реформ. 2.Окупація країни 21 серпня 1968 р. військами СРСР і ОВД (бл. 500 тис.) . 3.1970 року Дубчек був виключений з Компартії ЧССР, позбавлений статусу депутата і відправлений на роботу керівником лісництвами в системі словацького лісового господарства. 4. Президент Людвік Свобода. 5. Керівник КП ЧССР прихильник неосталінізму Густав Гусак. 6. Встановлено режим “нормалізації” – відновлення керівної ролі КПЧ і дотримання принципів марксизму-ленінізму.

Президент Людвік Свобода Керівник КП ЧС Густав Гусак

Хроніка “ Празької весни ” 1968 року

Акції протесту

У 1969 році в Празі студенти Ян Палах і Ян Заїц з інтервалом у місяць вчинили самоспалення на знак протесту проти радянської окупації. 5 листопада 1968 року Василь Макух здійснив акт самоспалення проти колоніального поневолення України та агресивного вторгнення до Чехословаччини. “ Геть окупантів!”, - такими були його останні слова.

У 1968 р. ЧССР стала федерацією Чехії та Словаччини, але лише де-юре. Висновок: після придушення «Празької весни» завмерло громадсько-політичне життя країни, активізувався дисидентський рух, розпочалась масова еміграція населення.

ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ Відповідь на проблемне питання : «Чи вплинули процеси десталінізації в СРСР в розвиток країн Центрально-Східної Європи?» Додаткові питання: 1.Назвіть особливості страйків та повстань, які відбулись в Польщі та Угорщині в1950-1960-х рр.? 2. Що таке «Празька весна»? 3. Як події 1970 року пов*язані з Хорватією характеризував Й. Броз Тіто? 4. Розкрийте особливості прояву кризи комуністичного режиму в країнах Центрально- Східної Європи у 1950-1960-х рр.?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: випереджаюче завдання параграф 11 ст.95-103 (опрацювати згідно варіанту учня тему “Розвиток країн Центрально-Східної Європи в 1970-1980-х рр.- Польща, Угорщина, Болгарія, Румунія, Чехословаччина, Югославія”)

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!!!!!