Краєзнавча експедиція «Чарівний світ природи – природа рідного краю у міфах і легендах»

 

Комунальний заклад Березівської сільської ради

«Слоутський навчально-виховний комплекс:

загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів,

дошкільний навчальний заклад «Волошка»»

 

 

 

Краєзнавча експедиція

«Чарівний світ природи –

природа рідного краю

у міфах і легендах»

 

 

 

 

2019

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прізвище, ім’я, по батькові керівника:

Лихошапка Оксана Петрівна

Місце роботи:

 комунальний заклад Березівської сільської ради

 «Слоутський навчально-виховний комплекс:

загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дошкільний

 навчальний заклад «Волошка»»

Контактний номер телефону: 0665972024

 

 

 

 

 

 

 

 

КАРТА  ОБ’ЄКТІВ  ДОСЛІДЖЕННЯ  НА  ТЕРИТОРІЇ

СЕЛА СЛОУТ

 

 

 

 

 

 

СЛОУТСЬКІ ЛЕГЕНДИ

Над селом весняним – жайворона пісня,

Задивилось в поле батьківське вікно.

Слоутські легенди - Слоутського лісу

Ходять над Козачим озером давно.

Слоут, Слоут здавен – в нашім краї славен,

Скільки над тобою грому відгуло.

Зорі калинові, ранки малинові,

Хлібне, яблуневе – ти моє село.

Над блакитним плесом – нахилились верби,

Грає срібна хвиля в ранішній імлі.

Із віків далеких  - слоутські легенди,

Принесли на крилах - сиві журавлі.

 Родом із легенди - ми у цьому світі,

Не зміліє Слоут – чисте джерело.

Вітром оповите, сонцем обігріте,

На долоні поля, ти, моє село.

Слоут, Слоут здавен – в нашім краї славен,

Скільки над тобою грому відгуло.

Зорі калинові, ранки малинові,

Хлібне, яблуневе – ти моє село.

 

 

 

 

 

 

ОЗЕРО ПОКІЙНЕ КЛИЧЕ ЗАГАДКОВІСТЮ…

Не раз доводилося чути про дивовижне озеро, що знаходиться в славнозвісному слоутському лісі  та кличе загадковістю оточуючих.

… Свого часу у лісових хащах осіли поселенці. Всього у них було вдосталь. Ліс дарував цілющі ягоди і трави, водилося тут і чимало всякої звірини та птахів. Чисте повітря сприяло здоров’ю селян. Словом, село те було багатим. Кажуть церковний дзвін звідти чувся на десятки кілометрів.

 Жити б й радуватися людям. Так де ж там. Як завжди, бідняку не вистачає царського трону, а царю – бідняцьких престолів. Чи то самі додумалися, а чи якийсь зайда навчив, але  почали в селі вживати дурман. І не стала йти до рук ніяка робота. Пили чоловіки й жінки. Почали робити страшні гріхи. І що далі – страшніше. Уже брат братові ворогом ставав.

 Таке не приходить безкарно.  Розказують, що одної ночі те село враз зникло. А на його місці утворилося озеро. І якщо тихої ночі на Івана Купала прикласти вухо до землі на березі озера, яке Покійним зветься, то почуєш дзвін. То підземна церква сільчан на свято кличе.

Обміліло озеро, в якому колись і вода була чистою та прозорою, і водоростей не було. Це вже пізніше мисливці посадили рогозу та очерет, аби качки сідали.

Втім, місцевість тут і нині красива. Скільки часу минуло. А озеро Покійне до сих пір вражає слоутчан своєю природою та загадковістю. Воно тепер відноситься до території села Слоут.

 

 

 

 

 

                                            ТАЄМНИЦЯ ОЗЕРА ПАНСЬКЕ

Жили колись на території села Слоут вільні козаки. Ніхто їх не приневолював, у кріпаки не забирав, не було над ними пана.

Але ось якось приїхав до села пан – увесь в золоті, шовку та оксамиті. Навіть на оці в нього була чорна оксамитова стрічка, бо був сліпий на одне око.

І от почав пан збирати для себе козаків землю. Забирав навіть пасовища біля крайнього озера, яке тоді ще не було озером, а тільки струмком широким вода протікала, відбирав землі, ліс. І от до душі йому припав той струмок. Зібрав людей і сказав, що тут збудує свій маєток, посадить садок, а люди нехай забираються геть. І показав селянам аркуш поперед з сургучевою печаткою – дарчу грамоту. В ній цариця нібито писала, що дарує це село панові. Нічого було тоді робити людям, відійшли вони в ліси і там оселилися біля іншого озера, яке почали називати Козачим. А от на тому місці, де протікав струмок почало формуватися озеро. І ось біля цього озера вирішив пан будувати собі будинок. Тоді тутешні мешканці й почали його називати Панським. У ньому навіть не купалися й не ловили рибу. Лише самітній пан інколи бродив його берегами та сичі одиноко озивалися.

Це все тривало недовго. Одного разу пан вирішив скупатися в цьому озері. Та й втопився. Люди повернулися до озера, бо не було в нього       володаря – пана.

Та назва так і залишилася до нашого часу –  Панське.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛИСА ГОРА

 Жили в Слоуті чловік з дочкою. Жінка в чоловіка померла. Так він взяв собі іншу, а та виявилася відьмою.

Однієї ночі чоловік прокинувся і бачить: встала його дружина, підійшла до дівчини, наточила її крові, випила та й побігла з хати. Чоловік слідом за нею помчався. А в лісі за селом гора була. Саме сюди до всілякої нечисті вона прибігла. І творилося там щось страшне. Нечисті було видимо-невидимо. Хто вив, хто по-собачому гавкав, хто стогнав і реготав. Мов божевільний, окам’янілий - чоловік застиг від жаху. А відьми бенкетують, танцюють, співають, сміються, волочать одна одну за коси по піску.

Хотів був чоловік назад повернути, аж бачить: біжить його жінка і несе дочку на плечі. Підбігла до великого казана посеред галявини, де вода кипіла та й вкинула туди дівчину. Почали відьми до казану зміїну браву зносити, жаб та різну нечисть кидати. Все варили в казані разом із дівчиною. Не витримав цього нещасний батько. Вихопив він з кишені ножа та й зарізав відьму. Впала вона, як підкошена, аж земля здригнулася. А чоловік кинувся до казана, перекинув його і побігла по землі чорна людська кров. Побачили це відьми, схопили чоловіка та й зникли з ним під небеса. Ніхто більше того чоловіка в селі не бачив.

Гору з того часу звуть Лисою, бо не росте на ній нічого. Все випалило «гадюче» відьмине вариво, що полилося з казана. Та ще говорять, що опівночі, коли сходить повний місяць, приходить туди дівчина. Кличе свого батька, а його немає. А в сумному тихому мовчанні стоїть Лиса гора.

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

ФОТОГАЛЕРЕЯ МІСЦЕВОСТІ, ЩО ДОСЛІДЖУВАЛАСЯ