Урок «Література рідного краю – Поети та прозаїки Дніпропетровщини»

Тема уроку: «Література рідного краю – Поети та прозаїки Дніпропетровщини»

Мета: ознайомити  учнів із життєвим і творчим шляхом письменників - земляків, розповісти про багате надбання літературне надбання поетів – земляків; довести, що література рідного краю – це духовна святиня, найбільший і найдорожчий скарб, розвивати національну свідомість, відчуття самодостатності, культивувати в учнів інтерес до читання літературних творів; розвивати навички образного та логічного мислення , творчу уяву, естетичні смаки, уміння аналізувати поетичні твори; виховувати загальнолюдські морально – етичні якості, шанобливе ставлення до літературних митців Дніпропетровщини.

 Форма проведення: урок

 Обладнання:

1. Карта Дніпропетровщини на дошці, портрети митців Дніпропетровщини

Ключові компетентності:

вміння спілкуватися один з одним, а також грамотно презентувати свої думки; художньо - читацька: вивчення творчої спадщини поетів - земляків, які не вивчаються шкільною програмою, знання їхньої біографії та творів;

Любіть свій край - це

для народу жити,

Боротися за юне, за нове .

Любіть свій край — це

значить все любити,

У чім його святе ім'я живе.

Вступне слово вчителя.   Щоб стати поетом, самого лише бажання замало. Треба ним уродитися . Вища сила вкладає в сутність людську, ще до появи її у світ, кому більше, кому менше, талану проникати в невидимий для земної людини план буття.Уміння вправно заримувати думки – це ще не поезія. Поезія починається  з одкровення – спершу для автора, а потім і для читача.

Учитель: Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ми вперше побачили світ, з мови, якою розмовляли наші батьки, з подвір'я, по якому ми бігали, з села чи міста, з України, де ми народилися. А Україна - це наша Батьківщина.

Для нас поет – це людина великого розуму, яка переживає труднощі й незгоди, як і будь-яка інша людина, але він може застерегти нас, порядити і допомогти нам своєю творчістю. Та ми чомусь відкидаємо літературу, вважаючи, що вона не є потрібною для нас.

Говорячи про поетів та прозаїків Дніпропетровщини назвемо такі імена: Андрєєв Сергій, Берлін Євген, Бідняк Григорій, Бурлаков Сергій, Веретенников Віктор, Пронченко Михайло, Волик Олег, Вусик Олекса, Гарченко Григорій, Гнатюк Валентин, Гнатюк Юлія, Гриценко Віктор, Грієва Зінаїда, Гусейнов Григорій, Данилюк Іван, Зайвий Олександр та інші. На нашому уроці я хочу вас познайомити з деякими з них.

Досліджуючи творчість письменників я б хотів зупинитися на таких іменах, як: Григорій Бідняк , Пронченко Михайло та Зайвий Олександр.

            Бідняк Григорій Прокопович народився 21 березня 1933 року в м. Марганці на Дніпропетровщині, і нажаль 18 липня 2020 році помер. Навчався у Львівському поліграфічному інституті ім. Федорова. Працював директором Марганецької та Дніпропетровської друкарні. Закінчив Дніпропетровський університет.

Автор поетичних збірок “Під свічами волі”, “Вербовий край”, “З Україною в серці” та інших. Якби кожний, хто живе сьогодні в Україні , так, як поет Григорій Бідняк, любив свою рідну землю, свого батька і матір, своїх друзів і свою державу – життя наше швидше б змінювалось на краще . Адже така любов надає кожному сили, енергії і віри в кращу любов з любові до рідного краю.

І в цьому  нас переконує, до цього нас закликає поет Григорій Бідняк ще раз у вірші “України куточок ”

України куточок 

Так давно не був

 я в Городищі

 і не чув

 лелеченьки давно.

Як було

 у заводях Річища,

 наче в казці...

Точно як в кіно. 

Таємничі

 шепоти вербові,

в очереті

 вербовий місток.

Зірочки зависли вечорові

 де духмяно пахнув

так бузок. 

Пам’ятаю все:

 ще ніби вчора

Їздили ми з батьком 

до млина.

А яка була

 навколо флора!

Та нічого вже

того нема.

...Хай давно того

 всього немає:

ні Річища,

ні вишневих снів.

Хочеться побути

 в ріднім краї,

 де родився, виріс

і змужнів... 

Де знайшов пісень

  срібний струмочок

 і Пегаса вгледів

стремена.

України рідної

 куточок –

 кращого для мене

 більш нема! 

                Пронченко Михайло Семенович народився 7 вересня 1909 року в с. Вошиве – Покровське на Дніпропетровщині.

У тридцяті роки за вірші, які були наповнені глибокою любов’ю до України  , мріями про її незалежність, Михайло Пронченко був заарештований і засуджений. Незаслужене покарання відбував у таборах Далекого Сходу – в Забайкаллі, Заамур”ї, Усурійській тайзі. Там познайомився і заприятелював з відомим українським письменником Іваном Багряним, який пізніше присвятив світлій пам’яті поета повість “Розгром”, де сказав такі проникливі слова: “Світлій пам’яті поета і товариша – Михайла Пронченка, що за українську ідею пройшов через більшовицькі тюрми й концтабори і не зламався, і нарешті був розстріляний у Кривому Розі гестапівськими посіпаками в 1942 році, цей твір про трагедію покоління присвячую”.

З таборів Далекого Сходу М. Пронченку пощастило повернутись живим незадовго до початку війни. Але він мав ще 5 років позбавлення громадських прав, що не давало можливості дістати йому постійної роботи за фахом. За часів окупації України гітлерівцями поет редагував у Кривому Розі часопис “Дзвін” і в цьому ж видавництві видав свою збірку віршів “Кобза”, пафос якої виразив у поетичній формі: 

І в своїй хаті соколино

Брати братаються – дивись,

Моя хороша Україно,

Знов будеш вільна, як колись! 

Але ідея незалежності України була ворожою не тільки більшовиками, а й німцям. І в 1942 році Михайла Пронченка було ув’язнено фашистським гестапо і тоді ж розстріляно.

В післявоєнний час твори поета не друкувались. Причини загальновідомі. І лише в 1995 році зусиллями сина поета Анатолія Пронченка та дніпропетровського письменника Миколи Чабана була видана книга “Кобза", до якої ввійшли вибрані твори і спогад сучасників поета. Таким чином, Михайло Пронченко повертається до свого читача.

Україна        

Сад і пісня солов’їна,

Небо, - гляну. – синь сама.

Золота моя Вкраїна,

Золотішої нема. 

Крізь завої диму й муті

Серце ллє, мов жар, пісні,

Де могли на розпутті –

Наче лицарі ясні.

 І рече ось Бог із неба:

“Кинь Вкраїну – йди у рай”.

“Раю, - я кажу, - не треба,

Дайте змучений мій край!” 

            Зайвий Олександр Феодосійович народився 1 листопада 1935 року с. Могилів Царичанського району. Закінчив середню школу. Автор поетичних збірок “Молодик”, “Вогонь”, “Орільські горлиці”, “Горизонти”, “Трибуна для німих”, “Падіння в небо”.

Світлинь 

В світлі рос іскрометних

В тополиних краях учитель:

Народила мене ти,

Батьківщино моя. 

Ти мене у дитинстві,

Наче в царстві чудес,

Колисала в колисці

Українських небес. 

Під заливистий щебет

Срібного солов’я

Зріс я схожий на тебе,

Батьківщино моя.

Відчайдушний, вітристий

І відвертий, як сміх,

Пронесу твої Иси

У зіницях своїх.

Закінчуючи наш урок я  хотів  би ще раз наголосити на тому, що  з любові до рідного краю виростає велика любов до Батьківщини, до матері – України. І це велике почуття проходить через серця багатьох поетів. І коли вони говорять про нього, то їхні слова – є найвища сповідь, де немає місця фальши, нещирості, лукавству. 

Наш урок завершився. Сьогодні ми переконалися, який багатий і розмаїтий, щедрий і душевний та гарний світ лірики поетів Дніпропетровщини.

Ми зробили спробу доторкнутися серцем до цього світу, відчути силу і красу поетичного слова. Нехай же наш поетичний край, збагачується новими творами і новими іменами, серед яких, можливо будуть і ваші.