Краєзнавчий проєкт " Друга світова війна - події та людські долі"

74-ій річниці визволення села присвячується. Бранепільська гімназія. Музейний проект. Друга Світова війна –події та людські долі. Роботу підготували участники гуртка “Рюкзачок”

Мета Проекту— впровадження нових ефективних форм роботи з патріотичного виховання;—— розвиток творчих здібностей учнів;— виховання у дітей почуття гордості за свою державу, прагнення стати повноцінним її громадянином;— вивчення,узагальнення і пропагування кращого досвіду патріотичного виховання дітей та учнівської молоді.

Вже закінчились ті страшні дні страждання. Залишились гіркі спогади про голод, війну. Мале село. Та велика його історія. Наша історія. Тут не знайдеться жодної сім'ї, яка б не зазнала тяжкої втрати. У пекельному вирі Другої світової загинув кожний шостий бранепілець. Сто тридцять односельчан залишилися без батька, брата, сина.

Війна прийшла в наше село вже в серпні 1941 року за спогадами Куцовол Миколи Дмитровича, якому на той час було п’ять років, знаємо: « В 1941 році по сповіщенні війни були зібрані усі чоловіки села в ліску «Довжик» на збори. Через деякий час чоловіків забрали на війну.»

Перегортаючи сторінки Другої Світової ми дійшли висновку , що перемогу здобули прості рядові тієї війни, так виник проект «Друга Світова війна-події та людські долі». В ході проєкту ми дізнавались про долі наших односельців у ті буремні часи.

Лисенко Іван Сидорович пропав безвісті, коли попав в страшний полон- Уманська Яма. За свідченнями односельчанина Погрібняка Ілька, він заступився за тяжко хворого полоненого і був вбитий. Хоча повідомлення про те, що він пропав безвісті прийшло тільки в 1943 році.

За свідченнями його доньки Біленко Лідії Іванівни: «Батько народився в селі Бране Поле у 1916 році . У травні 1930 року одружився з Явдохою Тимонівною. У 1937 році його забрали на Фінську війну, а після повернення у1941-му вже з першим призивом батько йде на війну. З війни не надіслав жодного листа.

. Куцовол Дмитро Олександрович народився 7-го листопада 1908 року в селі Бране Поле. Закінчив в селі церковно -приходську школу. В 1931 році одружився з Настею Павлівною, жили з тих пір у парі. В страшні роки голодомору померло від голоду двоє дітей. Строкову службу проходив в Білій Церкві, вивчаючи артилерійську справу.

. Воював обороняючи Київ, був в Уманській ямі. Звідки, за горілку його викупила дружина. Окупаційні роки переховувався уникаючи ворожих очей. Після звільнення села 27-го січня 1944 року польовий військомат мобілізував велику кількість чоловіків.

Приймав участь у Корсунь- Шевченківській операції. В бою 9-го жовтня 1944 року вже в Румунії йому розтрощило ногу. На полі бою його підібрали санітари 711-го шпиталя. Був направлений до 1823 шпиталю, де і помер від ран 21-го жовтня 1944 року.  

Влітку 1941-го в західній частині Умані гітлерівці заснували концтабір. Він був один з перших на території колишнього СРСР. Перші військовополонені концтабору – це бійці 6-ої та 12-ої радянських армій. За даними німецького командування, 14 серпня 1941 року полоненими Уманської ями були близько 50 тис. радянських солдатів.

Умови проживання полонених Уманської ями були жахливі. Перші дні людей не годували взагалі, води не було. Полонені повипивали всі калюжі. Почали їсти глину. Потім вона збивалась в шлунках і люди помирали в страшенних муках.

До коменданта концтабору щоранку приходили жінки, дівчата і просили звільнити своїх братів та чоловіків. Часто просили за зовсім незнайомих їм людей, видаючи їх за своїх родичів.

У 1943 році німці почали відправляти до Німеччини молодь і чоловіків до 60 років і наші односельчанки, Кучеренко Ніна Павлівна та Підлубна Софія Петрівна, яким стало відомо про ці події, бігали із хати до хати попереджуючи про небезпеку. Вони були розстріляні прямо на сільському кладовищі під грушею.

За село бої тривали 2-3 доби, гриміло, ревіло, кипіло, а потім раптово затихло. А серед ночі небо раптово освітилося, як у день і почали стріляти славнозвісні «Катюші». Німці так перелякалися,що враз все покидали і тікали щосили. Наступ радянських солдатів здійснювався зі сторони Луки. Очевидці тих подій відмічають, що наступаючих було небагато, але вони дуже сильно вигукували: «Ура!!!!». По вулицям від центра села в сторону Медвина горіли через одну хати, освітлюючи дорогу відступаючим німцям.

Після визволення на території села( недалеко від школи) розташовувался штаб 27 армії під командуванням героя Радянського союзу генерал-полковника Трохименка.

Звужувалося кільце Корсунь- Шевченківської операції. Слід відзначити, що німецькі війська трималися в оточенні дуже стійко. До останнього надіючись, що їх врятують.8 лютого 1844 року радянське командування висунуло штабу Штемермана ультиматум з вимогою капітуляції, німці рішуче його відхилили. Німецьке командування почало прорив о 23-ій годині 16 лютого. Сам генерал очолив офіцерську роту. Разом із тисячами полеглих біля Шендерівки гітлерівців, загинув і генерал Штемерман.

За переказами бранепільців, тіло німецького генерала помістили в клуні Костянтина Копиленка. Яку охороняли комсомольці Олексій Куцевол та Іван Любченко. Потім виготовили домовину, викопали яму, та дали залп з пушки, яка стояла біля зерносховища.

Відразу після звільнення села почав працювати польовий військомат, який мобілізовував до армії чоловіче населення. Ще в цивільному одязі вони отримували гвинтівки, гранати, патрони і зараховувались до військових формувань. Які зразу кидали у бій за села нашого району. Багато наших односельців воювали в 27-й армії, визволяли Корсунь- Шевченківський і дійшли до Берліна.

Всього 130 наших односельчан не повернулось з війни. Пам’ятник їм установлено в центрі села Сюди ж було перенесено останки 30 солдат , яких знайшли в братській могилі при будівництві комори