22 серпня о 18:00Вебінар: Як зробити урок цікавим: перевірені лайфхаки

Краєзнавчо – пошуковий проект «Непоборні» Пошукова робота «Стежками пам`яті…»

Про матеріал
Краєзнавчо – пошуковий проект «Непоборні» Пошукова робота «Стежками пам`яті…» Участь членів історико – краєзнавчого гуртка «Слідами Кліо» у краєзнавчо – пошуковому проекті «Непоборні» була спрямована на виконання завдань проекту. В ході його реалізації застосовувались різні форми роботи: особисте дослідження, опитування місцевих жителів про події національно-визвольної боротьби у краї в 40 – 50 –х роках ХХ ст., пошук місць захоронень, зустрічі зі старожилами краю, вивчення історіографії з даної проблематики. Джерельною базою для розкриття теми, для висновків дослідження послугували праці місцевих краєзнавці, активістів і громадських діячів, спогади учасників тих буремних подій. Матеріал, зібраний у пошуковій роботі має практичне значення. Його можна використовувати на уроках історії, у позакласній виховній роботі з учнівською молоддю під час вивчення тем національно – визвольних змагань, боротьби за Українську Державу у ХХ столітті.
Перегляд файлу

Кременецька загальноосвітня школа  І – ІІІ ступенів № 1

імені Галини Гордасевич

 

 

 

 

 

 

Краєзнавчо – пошуковий проект «Непоборні»

Пошукова робота «Стежками пам`яті…»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кременець – 2017

 

Пошукова група 

учасників проекту «Непоборні» - членів

історико – краєзнавчого гуртка «Слідами Кліо»:

  1. Керівник групи – Мороз Ірина Анатоліївна, вчитель історії Кременецької ЗОШ І – ІІІ ст. № 1 ім. Галини Гордасевич,
  2. .Смага Віталій, 7-А, – фотограф,
  3. Ришняк Ірина,7-А – редактор,
  4. Ришняк Мар`яна, 7-А,  - редактор.
  5. Хадзарагова Вікторія, учениця 7-Б – кореспондент,
  6. Киричук Вікторія, 7-Б, кореспондент.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

     Вступ……………………………………………………………………………..4

  1. «Перекреслені долі» - спогади………………………………………………..5

  2. « Пам`ятки героїчної звитяги» – опис пам`ятних місць героям  УПА…….10              Додатки………………………………………………………………………..15

 Література……………………………………………………………………18.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Участь членів історико – краєзнавчого гуртка «Слідами Кліо» у краєзнавчо – пошуковому проекті «Непоборні» була спрямована на виконання завдань проекту. В ході його реалізації застосовувались різні форми роботи:  особисте дослідження,  опитування місцевих жителів про події  національно-визвольної боротьби у краї в 40 – 50 –х роках ХХ ст.,  пошук місць захоронень, зустрічі зі старожилами краю,  вивчення  історіографії з даної проблематики. Джерельною базою для розкриття теми, для висновків дослідження послугували праці  місцевих краєзнавці, активістів і громадських діячів, спогади учасників тих буремних подій. Це, зокрема, монографія Петра Гонтарука «Великі Бережці: роки, долі, події…» [1],   спогади Максима Скорупського «Туди, де бій за волю» [2],  ІІІ - й том книги  «Нескорена Кременеччина», присвячений Бережецькому підрайону ОУН [3].

         У першому розділі   зібрані спогади дитинства жителів сіл Бережці та Іква. Через долі окремих людей розкривається весь трагізм ситуації, в якій опинилось мирне населення в умовах гострого протистояння і боротьби за українську державність. У другому розділі  описані ті пам`ятні місця, відомості про які вдалось віднайти і дослідити у ході проекту.

У додатках розміщені світлини.  Перший додаток – це фотографії з сімейних архівів  тих людей, розповіді про яких вдалось зібрати. Місця їх захоронень невідомі.  Фото другого і третього додатків демонструють роботу гуртківців над проектом. Це – зустрічі із свідками минулого, пошукові екскурсії, проведення заходів по відзначенню 75-ї річниці УПА.

Матеріал, зібраний у пошуковій роботі має практичне значення. Його можна використовувати на уроках історії, у позакласній виховній роботі з учнівською молоддю під час вивчення тем національно – визвольних змагань, боротьби за Українську Державу у ХХ столітті.

 

 

Розділ І.   «Перекреслені долі» -  спогади.

Чи є ще на світі такий народ, чия земля була б так напоєна кров’ю і засіяна кістками борців за волю і державу, як українська? Історія, напевно, іншого такого народу не знає. Усі, без винятку, окупаційні режими, що були при владі в Україні, переслідували українство, зневажали, нищили культуру, відбирали рідну мову, денаціоналізували, фальсифікували історію, по-варварськи експлуатували його багатства.   У той же час борців за національну ідею  немилосердно і жорстоко знищували, накладаючи на них тавро “злочинця”, “бандита”, “зрадника свого народу. Справжній організований спротив окупантам розпочався в роки Другої світової війни. На початку 1943 року на Кременеччині діяв відділ Фронту Укріїнської Революції з командиром «Яворенком» - Тимошем Басюком. Також на початку 1943 року виникли місцеві повстанські загони без  будь-якої чіткої політичної орієнтації. В навколишніх лісах діяли боївки УПА, які протидіяли заходам Радянської влади.  У такій непростій політичній ситуації населення часто ставало заручниками протистояння. Селяни жили в постійному страху. Органи НКВС -  «трійки», вершили в селах «свою роботу». Спецпідрозділи регулярно проводили облави, прочісували село, навколишні ліси, нишпорили по селянських господарствах, шукаючи схованки партизанів (криївки). [1:141].

Згадує Грушицька Зіна Миколаївна, 1937 р. н., уродженка с. Іква Кременецького району.

«Батько наш Грушицький Микола Лаврентійович був швець, мав початкову  освіту, працював на різних роботах у Кременці, до того ж гарно співав та грав на скрипці і контрабасі. Це від нього всі ми – татові дочки, гарно співали у молоді роки.  Мати  - Грушицька Ганна Євстафіївна була простою селянкою, у Першу світову пережила евакуацію у Єкатеринославі. (Додаток 1:1). Хоч погано писала й читала, але від природи була мудрою жінкою, бо, втративши у молодому віці чоловіка, зуміла всіх нас уберегти. Ми зрозуміли це, коли стали дорослими…

Наша хатина стояла на околиці лісу. Пізніми вечорами, або й уночі часто навідувались до нас хлопці. Голодні, холодні вони  грали з нами у карти, доки мама нашвидкоруч ладнала щось поїсти. Ми малі, а було нас четверо дочок, дуже тішились, коли вигравали, не розуміючи, що їх думки були десь далеко. Хтось  із них завжди залишався на вулиці. Мамі нашій було дуже непросто. Їсти самим не було що, постійний страх за нас, вдень агітували вступати до колгоспу, а з настанням темряви розпочиналось інше життя…

У 1943 році всіх чоловіків забирали на фронт. Над нашою родиною нависла небезпека з обох боків.   Але хтось із хлопців заступився за нашу маму, мовляв «ми більше хліба з`їли у Гані, ніж у своєї мами». Батько відтоді був змушений переховуватись.  У 1944 році під час облави «совєти» виявили схрон, батька забрали. Більше ми його не бачили. Йому тоді було 35 років. Залишились ми з мамою самі. Наймолодшій Олі було 3 роки, найстаршій Марії – 13. Через кілька місяців прийшла похоронка. У 37 років мама залишилась вдовою і ще 55 років прожила одна. Вже пізніше ми дізнались, що він попав у штрафний батальйон і загинув на території Польщі. Своєю смертю він врятував нас від переслідувань з боку влади.» (Додаток 1:2 )

Ще в перші дні німецько-радянської війни відповідно до постанови Ради народних комісарів СРСР від 24 червня 1941 р. «Про заходи щодо боротьби з парашутними десантами і диверсантами противника у прифронтовій зоні» почали створюватися винищувальні батальйони.  У 1944 році, після визволення краю від німецької окупації, радянська влада взялась за відновлення  цих батальйонів -   яструбків. Вони мали  перетворитись на «масовий народний рух проти оунівського бандитизму». Ястребки, чи «істрєбітєлі» формувалися з колишніх партизанів, партійно-радянського активу, комсомольців, безпартійних, фізично здорових чоловіків і жінок, які проявили себе з хорошого боку стосовно радянської влади в період німецької окупації. Крім ведення боротьби з підпіллям та виловлювання дезертирів, на яструбків покладалися охоронні функції, допомога у збиранні податків, їх ще використовували в провокативних цілях.

Ось як про ці події розповідає Ніколайчук Володимир Федорович, уродженець села Бережці, 1944 року народження: « Свого батька я не знав, бо він загинув за півтора місяці до мого народження, але не раз мама мені розповідала цю сумну історію.

Ніколайчук Федір Степанович був токарем із діда-прадіда. Літом 1944-го він разом із своїм побратимом Володимиром Валецьким  відмовились вступати у ці загони, бо, як казала мати, «були за Україну», тому й заховались у лісі за селом.  Їх криївку швидко виявили, хотіли взяти живими, проте вони не здалися, позбавивши себе життя. Батькові тоді було 33 роки. Пам`ятаю, як довго ще на тому місці на сосні був вирізаний тризуб. Їх тіла вивезли на центр села, сторожували.   Рідні не наважувались їх похоронити. Ми так і не дізнались, де похований наш батько. Мою маму Теклю Сільвестрівну  впродовж трьох років викликали на допити у Кременець.   Вже як ми стали дорослими, мама казала, що допитували за батька так, «що кров рукавами текла». Після війни працювала вона на найважчих роботах у колгоспі, а мене малого доглядав мій старший брат Степан. Нам тоді по-всякому приходилось…. Важко було без тата.  Пригадую, коли мені було дев`ять років, якось мама замісила хліб, розпалила піч, а тут за нею прийшов бригадир. Маму відправляли терміново на якусь роботу аж до Ямполя. Так я сам з тим хлібом і залишився, аж тут, на щастя, прийшов до нас навідатись мій дід і хліб ми вже допікали разом. То було важке дитинство.» (Додаток1:3).

Курінний УПА Макс (Максим Скорупський) у своїх спогадах «Туди, де бій за волю» розповідає, як на початку серпня 1943 року була проведена широка добровільна мобілізація молоді до УПА. Майже в кожному селі були боївки самооборони, що держали варту і, в разі потреби, оборону села. Була налагоджена пошта УПА – листи-«грипси» : «Зв`язкові кур’єри дуже часто використовували селян й перетяжували поїздками. Так завелося, що молодий хлопчина три кілометри не хотів іти пішки.» Стільки шарварків на підводи наше населення не мало за жодної чужої влади.» [2:145]. В лави української патріотичної молоді початку 1943 року вступила гарна молода дівчина Парасія Казмірук, родом із Бережець. Вона була зв’язковою, носила грипси. (Додаток 1:4).   Про її мужній подвиг і мученицьку смерть описують наші краяни Петро Гонтарук, Федір Грушицький, Неоніла Крем`янчанка.

Про мужню Пасю і своє важке дитинство згадує Галина Карпівна Гречук, уродженка села Малі Бережці  1934 р. н. : «Наше село оточене лісами. Там було дуже багато криївок. Малими ми не раз носили туди їсти. Бувало, мама щось там наладнає, поженемо пасти, кличемо худобу і так передаємо вузлики. В одній із криївок була друкарня, там писали грипси, листівки. Одного разу Пася йшла на зв'язок, несла того грипса і її упіймали.  Били, допитували, вона попросилася по потребі і кинулась у криницю на дворі. З тої криниці люди тягнули воду, але вона виявилась неглибокою, тож дівчина поламала ноги, але була жива. Вони опустили відро і наказали вилазити, але Пася вдруге пустила ланцюга і вбилась.  Тоді ж і була викрита друкарня. Всіх з тої криївки повбивали а саму криївку підірвали. Тіла поскладали на великі соломовози і вивезли. Ми, діти, чули як дорослі говорили між собою, що їх скидали у шахти в Кременці. Кого з загиблих змогли забрати рідні, тих хоронили на цвинтарі за селом. Сім`я Пасі теж загинула. Одного хлопця енкаведисти зловили вдома, били, катували а тіло матері не віддали, то вона, бідна, зішкребла з долівки кров, поклала її у ящичок і так похоронила.»

Влада зобов’язала селян до державних поставок: м`яса, молока, шерсті, яєць, зерна. Це непомірним тягарем лягало на селянські плечі впродовж 10 років. Крім цього, потрібно було сплачувати великий сільськогосподарський податок, страхові платежі, різні державні позики. [1: 135]. Згадує далі Галина Карпівна Гречук: «Ті жахіття тривали десь до початку 50-х років. Бувало, ми йдемо до школи і бачимо, як зі сторони лісу везуть убитих. Тяжке то було життя. На дорозі ходили яструбки, а в лісі – повстанці. Яструбкам треба було здавати продукти: яйця, молоко, м`ясо, а повстанці хотіли їсти. А ми, діти ходили до школи тільки по дві години на день.  Увечері всі сходились до одної хати і читали одну на всіх книжку – так вчили уроки. Хтось старший сидів

слухав, як ми вчимося. Писали на рудому папері, який вчительки графили в лінійки. Треба було мати чорнильниці. Чорнила робили з бузини, ту чорнильницю треба було донести до школи, щоб  не порозливати. Після уроків йшли додому і працювали. Кожен мав відпрацювати по кілька днів на громадських роботах: садили молодий ліс, бо старий вирізали у війну, ходили на роботу по відновленню доріг. Батьки теж постійно працювали.»

Весь тягар повоєнної відбудови ліг на плечі цивільного населення. Радянська влада значні сили спрямувала на боротьбу з українським повстанським рухом. В умовах, коли тривала боротьба не на життя, а на смерть – противники не цуралися найжорстокіших методів.  Органи держбезпеки , енкаведисти проводили заходи щодо дискредитації учасників національно-визвольної боротьби.

Творив УПА, фінансував рух опору, харчував УПА і допомагав йому український народ. Нація незламна, коли підтримує своїх провідників. [3:21]. Драматичні події 40-х років ХХ століття зачепили кожну родину у нашому краї, залишивши по собі, як пам`ять, сотні могил відомим і незнаним героям УПА.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. «Пам`ятки героїчної звитяги».

C:\Users\Леново_ПК\Documents\до 75 р про УПА\упа\CAM00677.jpg1. Пам`ятний хрест

 

C:\Users\Леново_ПК\Documents\до 75 р про УПА\упа\CAM00674.jpg

Паспорт меморіалу

Пам`ятний хрест.

  1. Адреса: Кременецький район, с. Кімната, урочище Воронуха.
  2. Стан пам`ятника: дерев`яний хрест, у збереженому стані.

Напис: «20 березня 1950 рік. В бою з окупантами тут загинув керівник Кременецького районного проводу ОУН Трофимлюк Ф. П. «Орел» 1910 р. н. село Кімната».

  1. Хто опікується: просвітяни Кременеччини, громада с. Кімната.
  2. Додаткові відомості:  Трофимлюк Федос, псевдо «Орел», родом з с. Кімната, Кременецького району. Керівник Кременецького районового проводу ОУН. Мав бойові зіткнення з НКВД, де знищив цілу групу енкаведистів. Був відважний, бойовий. Загинув через зраду весною 1950 року на х. Воронуха.
  3. Джерело інформації: Нескорена Кременеччина (Бережецький підрайон). Том ІІІ.  – Кременець, «Просвіта», 2016. – 200 стор.

C:\Users\Леново_ПК\Documents\до 75 р про УПА\упа\CAM00696.jpg

2. Поховання

 

 

 

C:\Users\Леново_ПК\Documents\до 75 р про УПА\упа\CAM00679.jpg

          3. Пам`ятний хрест

C:\Users\Леново_ПК\Documents\до 75 р про УПА\упа\CAM00680.jpg

 

Паспорт меморіалу

2. Поховання,  3. Пам`ятний хрест

  1. Адреса: Кременецький район, с. Малі Бережці: поховання  - на цвинтарі, пам’ятний хрест -  у лісі, на місці криївки.
  2. Вид поховання: групове
  3. Дата поховання – невідома. Кількість похованих – 3:
  4. Стан пам`ятника: 2 - могила з бетонною основою і металічним хрестом, пофарбованим під березу,  збережена;

                                3- металевий  хрест, збережений.

Напис: «Ляшук Костянтин «Орлик, Василь «Сергій», «Остап». Вони тут віддали своє життя за волю України у грудні 1949. Героям Слава!».

  1. Хто опікується: громада с. Бережці.
  2. Додаткові відомості: могила знаходиться на старому кладовищі с Бережці.

 Запис про останній бій за селом є  у дослідженні Петра Гонтарука «Великі Бережці: роки, долі, події»: у грудні 1948 року в лісі за Малими Бережцями була ліквідована остання боївка УПА. Троє убитих повстанців були перезахоронені на бережецькому кладовищі. Це були молоді хлопці: Костянтин Ляшук («Орлик»), «Юрко» (старший групи) і Сергій (із Старого Почаєва) [1: 141]. Складно встановити, у якому році відбувались описувані події. Краєзнавець вказує 1948 рік, а на пам’ятному написі на могилі вказано 1949 рік. На початку 90-х років на місці знищеної криївки у лісі за селом Малі Бережці був встановлений залізний хрест. Пам`ятний хрест і поховання підписані однаковими надписами. Тривалий час за могилою доглядала колишня зв`язкова Лідія Стпанівна Гамера, уродженка с. Малі Бережці (1924 – 2005)

  1. Джерело інформації: особисте дослідження, свідчення жителів с. Малі Бережці, дослідження Петра Гонтарука «Великі Бережці».

 

 

Додатки

D:\44мороз - 0001.jpg      D:\44мороз - 0002.jpg         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        1. 1. Грушицька Ганна Єфстахівна                   1.  2. Грушицький

               з  дітьми (1937 р.)                               Микола  Лаврентійович  (1929р.)                                                                                                                                                                 

 

D:\1 - 0002.jpg

    1. 3. Подружжя Ніколайчук                   1. 4. Парасія Казмірук.

Федір Степанович і Текля Сільвестрівна                 Зв`язкова УПА

                          (1936 р.)                                       (початок 40-х р.)

D:\фото від кумасі\20171018_150826.jpg    D:\фото від кумасі\20171018_150948.jpg

2. Гуртківці історико - краєзнавчого гуртка «Слідами Кліо» проводять лекторій для старшокласників

«75 років невмирущої слави – слави героям – воїнам УПА»

 

D:\упа\CAM00711.jpg

2.  Екскурсія до урочища Воронуха. Тут у 1950 р. загинув керівник Кременецького районного проводу ОУН  Трофимлюк Ф. П. «Орел».

 

D:\упа\CAM00707.jpg

3. Гуртківці записують спогади дитинства Грушицької Зіни Миколаївни, уродженки с. Іква, Кременецького району, 1937 р. н.

 

D:\упа\CAM00705.jpg

4. Зустріч з Галиною Карпівною Гречук, 1934 р.н.,

жителькою с. Малі Бережці. 

 

Література.

  1. Петро Гонтарук «Великі Бережці: роки, долі, події…». – Тернопіль: Збруч, 2011. – 317 с.
  2. Максим Скорупський «Туди, де бій за волю».   – Київ: видавництво Олени Теліги, 1992. – 351 с.
  3. Нескорена Кременечина. – Кременець: Просвіта, 2016. – 200 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

docx
Додав(-ла)
Мороз Ірина
До підручника
Історія України (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Струкевич О.К., Романюк І.М., Дровозюк С.І.)
Додано
25 березня
Переглядів
81
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку