Презентація "Формування полікультурної компетентності школярів шляхом міжпредметної інтеграції."

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Хмельницької облдержадміністрації

Хмельницький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Департамент освіти та науки Хмельницької міської ради

Технологічний багатопрофільний ліцей з загальноосвітніми класами м.Хмельницького імені Артема Мазура

ФОРМУВАННЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ШКОЛЯРІВ

 ШЛЯХОМ МІЖПРЕДМЕТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Методичний посібник

Михайлів Таміла Анатоліївна,

заступник директора з науково-методичної роботи технологічного багатопрофільного ліцею з загальноосвітніми класами м.Хмельницького імені Артема Мазура

Бекас Дмиро Леонідович, вчитель  історії технологічного багатопрофільного ліцею з загальноосвітніми класами м.Хмельницького імені Артема Мазура

                                              Хмельницький – 2019

Методичний посібник

ФОРМУВАННЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ШКОЛЯРІВ

 ШЛЯХОМ МІЖПРЕДМЕТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Автори-упорядники:

Михайлів Таміла Анатоліївна,

заступник директора з науково-методичної роботи технологічного багатопрофільного ліцею з загальноосвітніми класами м.Хмельницького імені Артема Мазура

Бекас Дмиро Леонідович,

вчитель  історії технологічного багатопрофільного ліцею з загальноосвітніми класами м.Хмельницького імені Артема Мазура

Рецензенти:

 Кундельський Валерій Васильович, кандидат історичних наук, вчитель вищої кваліфікаційної категорії, «вчитель методист» технологічного багатопрофільного ліцею з загальноосвітніми класами м.Хмельницького імені Артема Мазура ;

 Пододименко Інна Іванівна, кандидат педагогічних наук

Рекомендовано науково - методичною радою технологічного багатопрофільного ліцею з загальноосвітніми класами м.Хмельницького імені Артема Мазура (09.01.2019 року)

У посібнику висвітлено досвід роботи комунального закладу «Загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 14 Вінницької міської ради» щодо організації інтеграції мовно-літературних дисциплін для ефективного формування полікультурної компетентності школяра, виховання патріотичної, толерантної, національно-свідомої особистості. Рекомендується до застосування у практичній діяльності вчителів української мови та літератури, зарубіжної літератури та іноземної мови.

ЗМІСТ

ВСТУП

Проблема міжпредметної інтеграції в сучасній українській школі вже давно набула гострої актуальності й зараз стала одним із реальних чинників того стану, у якому опинилася середня освіта. Довгий час існувала ілюзія, що введення кожного нового навчального предмету забезпечить учнів відповідними знаннями. Це стало причиною того, що на вивчення основних (базових) дисциплін відводилося все менше навчального часу. Окрім того, з року в рік повільно, але неухильно ускладнювали програми з цих дисциплін. Повністю ігнорувався відомий закон Ортега-і-Гасета про «ощадність в освіті», котрий вимагав нещадно викидати з програми усе зайве і залишати тільки те, що учень здатний фізично засвоїти і що буде потрібно в його житті.

Сучасні програми середньої школи є настільки перевантаженими, що у своїй сукупності вони просто не можуть бути засвоєні учнями з необхідною повнотою. Особливо у літературній освіті, яка серед усього іншого має місію на засвоєння учнями культурно-освітніх цінностей інших культур на основі знання культури своєї етнокультурної групи, а також взаємодію всіх культур на принципах взаєморозуміння, толерантності, діалогу та плюралізму, що є засобом протистояння дискримінації, націоналізму, расизму, а отже формування у школярів полікультурної компетентності.

Проблема полікультурності в психологічній та педагогічній літературі

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті передбачає, що система освіти має забезпечити виховання людини демократичного світогляду і культури, яка дотримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособистісних відносин. Це вимагає дотримання полікультурних підходів до організації освітянської сфери. Полікультурність – одна із найактуальніших тенденцій світового процесу реформування освіти, покликана до життя демократизацією, що поглиблюється і все більше охоплює соціальні структури світового співтовариства. Із надзвичайною силою дана тенденція проявилась у західноєвропейських країнах, що пов‘язано не тільки з процесом реформування освітніх систем, а і з мінливим демографічним і національним складом населення, причиною якого став небувалий потік іммігрантів із Східної Європи, Азії, Африки. Ідеї полікультурності висловлювали багато поколінь європейських лібералів, починаючи із Б. Спінози, Б. Паскаля, Т. Гоббса і до М. Вебера, Ф. фон Хайєка, К. Поппера, О. Камю та ін. У загальному сенсі полікультурність як вчення стверджує ідею, що в основі світу лежить велика кількість самостійних, незалежних духовних сутностей. Як зазначають спеціалісти, що займаються проблемою полікультурності системи освіти, глибокі процеси трансформації, що охопили увесь світ, суттєво змінюють традиційну роль освіти. Проблеми гуманістичних, культурних, міжнародних його аспектів повинні розглядатись у глобальному контексті, тобто у такому, що обіймає проблеми, які стосуються інтересів всього світового співтовариства. Часто такі терміни, як полікультурна, багатокультурна, міжкультурна, інтеркультурна‖, кроскультурна‖, мультикультурна освіта використовуються як взаємозамінні. Декотрі вчені вважають, що більшість вказаних термінів є синонімами, бо перша частина цих слів позначає одне й те ж саме, лише має різне походження– грецьке, російське, латинське. Інші дослідники даної галузі знань поняття полікультурної (багатокультурної) освіти звужують до поняття поліетнічної або багатоетнічної освіти. Ми згодні з думкою Г.Д. Дмитрієва, що немає ніякого сумніву в тому, що поліетнічна або багатоетнічна освіта – дуже важлива і надзвичайно актуальна частина освіти, але вона, маючи за свою благородну мету сприяння створенню гармонії між етнічними та національними групами, не вирішує проблеми гуманізації стосунків між людьми, що належать до однієї етнічної групи і в її межах – до різних соціокультурних груп і тих, хто має відмінну культурну ідентичність (політичну, родову, статеву, релігійну тощо) [1, с. 4]. Сьогодні дискусії щодо понять і цілей, що асоціюються з полікультурною освітою, охопили усі континенти. Полікультурна освіта – явище не нове. Проблеми полікультурності порушували й досліджували багато видатних вчених минулого. Ідея створення міжнародної організації для співпраці в цій галузі освіти походить з кінця XVIII – початку XIX століття. Видатний французький публіцист, засновник порівняльної педагогіки Марк Антуан Жюльєн Паризький ще на початку XIX ст. пропагував ідеї міжнародної солідарності, миру і співпраці між народами. За його ініціативою була створена Французька спілка об‘єднаних націй, яку можна розглядати як один з перших попередників ЮНЕСКО. Випередивши багатьох європейських мислителів, він зробив висновок про те, що співпраця держав у галузі освіти– це найкращий спосіб досягнути суспільної злагоди і перший крок до політичного взаєморозуміння. Півстоліття потому голландець Герман Молкенбер, розвиваючи свою утопічну теорію благоденства, писав, що саме школа є тим інструментом, якому належить майбутнє, і лише спільні дії вихователів зможуть навести у світі моральний порядок. Німець М. Курнігу 1904 р. розробив проект Міжнародного педагогічного консультативного центру. Вчений був переконаний, що ―кожна нова 9 війна, яку ведуть народи або до якої вони готуються, – це результат відсутності міжнародного єднання, що помічається у сфері освіти [2, с.62]. На початку ХХ століття ідею полікультурної освіти висували німецькі педагоги-гуманісти, засновники реформаторської Бременської школи Л. Гурлітт (1885-1931), Ф. Гансберг (1871-1950), Г. Шаррельман (1871-1940). До полікультурної освіти вони включали знання національної та світової культури, що сприяли розвитку загальнолюдської свідомості та ствердженню ідеї про єдиний світ. За їх глибоким переконанням, неприпустима уніфікація культури, зведення її до рівня національної художньої творчості. Вони виступали на захист культурних відмінностей, яким належить привносити та усталювати. Полікультурну освіту педагоги-реформатори пов‘язували із свободою духовного розвитку особистості і народу: людина не може глибоко і свідомо володіти культурою, якщо їй нав‘язують сторонні ідеї та погляди, якщо не забезпечується розвиток її природних сил та здібностей. Бременські педагоги були єдині у ствердженні того, що полікультурна освіта з необхідністю включає вивчення культурної спадщини народів світу і культури свого народу, у тому числі ―місцевої культури‖. Педагоги-реформатори розглядали полікультурну освіту як засіб розвитку особистості, її гуманізації й підготовки до життя у демократичному суспільстві. Особливе місце у розумінні полікультурної освіти мають положення М.М. Бахтіна про людину як унікальний світ культури, який вступає до взаємодії з іншими особистостями – культурами. Таким чином, проведений нами теоретичний аналіз публікацій вітчизняних та зарубіжних авторів привів до думки про те, що концепція полікультурної освіти є такою широкою системою, у рамках якої може бути найбільш повно реалізовано принцип оптимального співвідношення загальнолюдського, міжнаціонального і національного у діяльності педагога. У процесі роботи ми виявили, що вперше поняття полікультурної освіти було подано у Міжнародному педагогічному словнику, де воно визначається як відображення культурного плюралізму у сфері освіти, тобто ―як освітня ситуація, 10 коли носій однієї культурної системи вступає до контакту з цінностями іншої чи інших культур, представлених у даному навчальному закладі‖ [3, с. 143]. Згодом це поняття зазнало суттєвої еволюції. Найбільш повно, на наш погляд, поняття полікультурної освіти розкрито у Міжнародній енциклопедії освіти. Воно визначається як ―освіта, що включає організацію і зміст педагогічного процесу, де представлено дві або більше культур, що відрізняються за мовною, етнічною, національною чи расовою ознакою‖ [4, с.183]. Тут же відзначається, що полікультурна освіта сприяє засвоєнню знань про різні культури, усвідомленню загального і особливого в традиціях, образі життя, культурних цінностях народів, звертається увага на важливість виховання у тих, хто навчається, толерантності у ставленні до носіїв іншої культурної системи. До задач полікультурної освіти включений розвиток пізнавальних і невербальних умінь та навичок, що дозволяють вступати в контакт із іншими культурами та їх носіями. Полікультурну освіту пов‘язують із підвищенням рівня освіченості і досягненням успіху в багатокультурному середовищі. Наведене визначення дозволяє виокремити чотири основні функції полікультурної освіти:  формування у тих, хто навчається, уявлення про різноманітність культур і їх взаємозв‘язок;  усвідомлення важливості культурного розмаїття для самореалізації особистості;  виховання позитивного ставлення до культурних відмінностей;  розвиток вмінь та навичок взаємодії носіїв різних культур на основі толерантності й взаєморозуміння. Аналіз педагогічної, психологічної, філософської літератури як зарубіжної, так і вітчизняної, привів нас до висновку, що сьогодні продовжує існувати широке розмаїття думок і суджень по цілому ряду питань щодо концептуального оформлення полікультурної освіти. На думку Маргарет Гібсон, полікультурна освіта – це процес, у якому особистість розвивається у ході сприйняття, оцінки й роботи в системі культурних цінностей, відмінних від її власних, тобто педагогу 11 необхідно враховувати, що цінності різноманітних культур мають прямий чи непрямий вплив на весь навчальний процес і через нього – на особистість. Американський вчений Джеймс Бенкс – директор Центру мультикультурної освіти (університет Вашингтон), один із провідних експертів у цій галузі, що отримали міжнародне визнання, розробив концепцію полікультурної освіти, в основі якої лежить розуміння культури і тієї ролі, яку етнічна приналежність відіграє в американському суспільстві. Висновок, до якого прийшов Дж. Бенкс, має наступні положення: американці діють у рамках декількох культур, включаючи основну і різноманітні етнічні. Головна мета полікультурної освіти, що випливає із ролі етнічного фактору в американському суспільстві, полягає у тому, щоб допомогти підростаючим поколінням розвинути міжкультурну компетентність. Дж. Бенкс створив моделі змісту полікультурної освіти, сформулював ряд положень, що утворюють основу його концепції. Учений впевнений, що полікультурна освіта найбільш успішно досягає своєї мети за наступних умов:  заохочування й поваги принципу різноманіття;  інтегрування етнічного змісту до всіх предметів, що викладаються протягом всіх років навчання;  доступності для тих, хто навчається, матеріалів, що містять об‘єктивну інформацію з історії та культури етнічних груп;  наявності систематичних, всеохоплюючих, обов‘язкових і постійно діючих програм підготовки й удосконалення педагогів;  зміни культури навчального закладу та його навчальної програми такою мірою, якою це є необхідним для відображення культур і когнітивних цілей студентів– представників різних етнічних груп;  спрямованості змісту освіти на формування цінностей, відносин та способів поведінки, що підтримують етнічний плюралізм;  реалізації міждисциплінарного підходу. Дж. Бенкс вважає, що існує загальна культура, що має універсальну основу, яка охоплює всіх американців, незалежно від їх положення. На думку Дж. Бенкса, першочергова задача освіти – виховання членів суспільства, які дотримуються 12 основоположних американських цінностей, що дозволяють зберегти суспільну злагоду. Зміст освіти, за Дж. Бенксом, має відображати культуру різних етнічних груп і загальну американську культуру [5, с. 223]. Маті Хінт (Прибалтика) вважає, що народи в змозі розвиватися разом, зберігаючи свої мовні і культурні розбіжності, в умовах дійсно мовного та культурного розквіту. На його думку, пропагандистам асиміляції належить дати твердий опір. У денаціоналізованому середовищі не виростуть люди, які володіють високою культурою праці і сучасним екологічним мисленням, які по-господарськи ставляться до культури і загальнонародних надбань. Міграція населення, що посилюється, обмеження сфери вживання національних мов, невизначеність національної належності й інші подібні явища, на думку М. Хінта, несуть масову напівмовність і напівкультуру, що поширюються у численних регіонах [6, с.246]. Щодо України, то вона належить до країн із монокультурним середовищем, що формувалося на її теренах упродовж століть. Крім того, воно об‘єднує людей різних національностей з усіма формами взаємодії та взаємовпливів. За сучасними стандартами Україна є порівняно етнічно однорідною країною – етнічні українці становлять майже три чверті населення. Проте в багатьох місцевостях (здебільшого прикордонних) компактно мешкають чимало іноетнічних груп (росіяни, угорці, румуни, молдавани, гагаузи, болгари, поляки, словаки тощо), а в окремих регіонах питома вага іноетнічних груп доволі помітна [7, с.232]. У сучасних освітніх, економічних, політичних та культурних умовах особлива увага української шкільної освіти та педагогіки звернена на розробку засад полікультурної освіти та застосування позитивного досвіду на практиці у цій галузі. Правовий аспект полікультурної освіти базується на законодавчих актах та документах: Конституції (Основному Законі) України, Законах «Про національні меншини в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про охорону дитинства», «Про попередження насильства в сім‘ї», «Про об‘єднання громадян», Національній доктрині розвитку освіти в Україні, інших чинних документах, а також міжнародно-правових актах, ратифікованих Верховною Радою України. 13 Зокрема, у Листі МОНмолодьспорту України від 10.06.11№ 882/15- 26 «Про проведення заходів із профілактики поширення ксенофобських і расистських проявів серед дітей та учнівської молоді» наголошено на тому, що «актуальною проблемою сучасної педагогічної практики є полікультурне виховання дітей, що ґрунтується на принципах рівності і недискримінації у всебічному розвитку особистості та на створенні навчальним закладом умов для збереження і розвитку національних мов та культур». Також в Листі зазначається, що «полікультурність майбутнього громадянина виховується не тільки і не стільки під час навчального процесу. Мова йде про встановлення доброзичливих, позитивних взаємовідносин між учнями різних національностей, відпрацювання навичок поведінки, які базуються на розумінні, терпимості, компромісі, самоповазі та повазі до оточуючих» [8]. Наразі для врахування освітніх потреб та розвитку етнокультури етнічних груп в Україні формується мережа загальноосвітніх шкіл з навчанням мовами національних меншин. Працюють 2940 шкіл із російською мовою навчання, 104 – з румунською, 64 – з угорською, 5 – з єврейською, 3 – з польською, 2 – з кримськотатарською. Загалом викладання мовами національних меншин здійснюється у 15 % школах України. Крім того, 2339, або 11 %, шкіл є двомовними: однією з мов викладання в них є українська, іншою – мова національної меншини. У загальноосвітніх школах працюють також факультативи та гуртки, у яких вивчають рідну мову близько 170 тис. дітей, збільшилась кількість недільних шкіл, де навчається близько 7 тис. дітей [9, с.19]. На сьогоднішній день в Україні існує ряд національних організацій та осередків, що займаються поширенням полікультурної освіти в країні, серед них: Державний комітет у справах національностей та релігій, Державний комітет у справах національностей та міграції, Рада представників громадських об‘єднань, Рада представників кримськотатарського народу, Румунська спільнота в Україні, Товариство ромів України, національно-культурні товариства і т.д. У сучасній вітчизняній науковій літературі не існує загальноприйнятої термінології для позначення поняття «полікультурна освіта». Можна провести 14 синонімічний ряд термінів: «полікультурна освіта» (Г. Абібулаєва, Р. Агадуллін, О. Гукаленко, Я. Гулецька, О. Ковальчук, В. Мілютіна, Л. Супрунова, Н. Якса), «полікультурне виховання» (В. Бойченко, О. Галус, О. Джуринський, І. Лощенова, Г. Розлуцька, А. Солодка, О. Сухомлинська, Л. Шапошнікова), «мовна полікультурна освіта» (В. Сафонова, П. Сисоєв), «багатокультурна/мульти культурна освіта» (М. Воловікова, Г. Дмитрієв, Г. Палаткіна), «мультикультурний підхід» (А. Шафікова), «інтеркультурна освіта» (Р. Антонюк), «плюралістична освіта» (А. Абсалямова, Н. Козакевич), «глобальне виховання» (А. Василюк). У процесі роботи над посібником ми з‘ясували існування різних тлумачень поняття «полікультурна освіта». Зокрема, у сучасній «Енциклопедії освіти» за редакцією В. Кременя зазначено, що розуміння сутності полікультурної освіти і виховання у світовій педагогіці відбувається завдяки наступним підходам: – акультураційному, тобто пов‘язаному з утворенням гармонійних відносин між членами різних етнічних груп; – діалоговому, заснованому на ідеї культурного плюралізму; – соціально-психологічному, згідно з яким полікультурна освіта є особливим способом формування певних соціально-установчих, ціннісноорієнтаційних схильностей, комунікативних і емфатичних умінь, за допомогою яких здійснюється розуміння інших культур [10, с.691]. У «Словнику з педагогіки» Г. Коджаспірової «полікультурна освіта» трактується як побудова навчання на принципі культурного плюралізму, на визнанні рівноцінності та рівноправності усіх етнічних та соціальних груп, які створюють певне суспільство, на недопустимості дискримінації людей за ознаками національної та релігійної належності, статі, віку. Полікультурна освіта допомагає перетворити дивертисивність суспільства в корисний фактор його розвитку, забезпечує швидшу адаптацію особистості до мінливих умов життя, допомагає йому сформувати більш багатогранну картину світу [11, c.258]. У «Понятійно-термінологічному словнику» В. Полонського термін «полікультурна освіта» є компонентом загальної освіти, спрямованим на краще розуміння інших культур, сприяння встановленню спиятливих відносин, 15 взаємообміну та взаєморозуміння між представниками різноманітних культур країни, виховання в дусі ненасилля та віротерпимості [12, c. 76]. У «Словнику термінів з порівняльної педагогіки та історії педагогічної думки» «полікультурна освіта»− освіта, метою якої є прилучення молодого покоління до етнічної, національної і світової культури, розвиток на цих засадах планетарної свідомості, формування готовності і вміння жити в багатонаціональному середовищі [13, с. 46] Сутність терміну «полікультурна освіта» визначається низкою науковців таким чином

Адже в ній теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено дидактичні умови формування полікультурної компетентності школярів. Автор зробив вдалу, на нашу думку, спробу уточнити критерії і показники рівнів сформованості полікультурної компетентності молодших школярів. У дисертації науково обґрунтовано сутність поняття «полікультурна компетентність» як складного, багатокомпонентного особистісного 17 утворення. Результат полікультурної освіти, ґрунтується на засадах теоретичних знань та об‘єктивних уявлень про етнокультурне різноманіття світу, реалізується через уміння, навички і моделі поведінки, які забезпечують взаємодію з представниками різних народів і культур на основі позитивного (толерантного) ставлення до них, а також у процесі набуття досвіду міжкультурної взаємодії, що сприяє ефективній міжетнічній взаємодії в сучасному полікультурному середовищі; структурні компоненти (когнітивний, афективний, операційний, поведінковий) [14, с. 4]. Дослідниця Перетяга Л. Є. доводить, що процес формування полікультурної компетентності може бути успішним за наступних дидактичних умов: забезпечення інтеграції полікультурної інформації із основним програмовим матеріалом навчальних предметів та забезпечення взаємозв‘язку навчальної та позанавчальної діяльності у процесі формування полікультурної компетентності. На основі отриманих результатів автор робить загальний висновок про те, що реалізація обґрунтованих дидактичних умов дійсно забезпечує покращення стану сформованості полікультурної компетентності молодших школярів. Проблеми формування полікультурної компетентності досліджено у роботі російського педагога-науковця Данилової Л. Ю. Метою її роботи була спроба обґрунтування сукупності педагогічних умов, що сприяють формуванню полікультурної компетентності студентів. Автором було доведено, що формування полікультурної компетентності студента є успішним та сприяє освітньому процесу за умови забезпечення: збагачення текстової діяльності та поетапної реалізації ідеї «діалогу культур» на заняттях іноземної мови; побудови комплексної програми формування полікультурної компетентності студента, що включає в себе мовні освітні проекти, побудовані з урахуванням професійних інтересів студента; створення на заняттях атмосфери, яка є максимально наближеною до реальних комунікативних умов. Формування полікультурної компетентності– це процес, що свідомо організується та керується. Структура полікультурної компетентності, стверджує науковець, «об‘єднує в собі мотиваційно-цінністний, когнітивний, 18 діяльнісний і емоційний компоненти та визначає здатність суб‘єкта орієнтуватися в соціокультурному просторі» [15, с. 8]. Вдала спроба дослідження формування полікультурної компетентності була зроблена Пєсковим І. В.. Предметом його дослідження стала системи полікультурних компетенцій, а також умови їх формування у старшокласників загальноосвітньої школи. На думку науковця, досягнення ефективності формування полікультурної компетентності учнів старших класів є можливим, якщо: полікультурна компетентність трактується як «фактор продуктивної життєдіяльності людини в полікультурному та багатонаціональному середовищі на основі поваги до інших народів, миру та не насилля; полікультурна компетентність розглядається як органічний компонент системи базових компетенцій учнівської молоді; формування полікультурних компетенцій здійснюється в просторі полікультурної освіти як цілісного цілеспрямованого процесу, що спеціально моделюється, інтегрується в наявні шкільні програми; враховується соціокультурна специфіка середовища, в якому знаходяться учні, а також враховуються їх етнокультурні та особистіно- індивідуальні особливості» [15, с. 12].

Інтегральними компонентами структури полікультурних компетенцій, вважає І. В. Пєсков, є знання про полікультурну реальність, емоційно-ціннісне ставлення до явищ полікультурного середовища, культура поведінки в культурному суспільстві. Полікультурні компетенції старшокласників, доводить педагог, формуються як відкрита, ієрархічно побудована система. Полікультурні компетенції як елемент цієї системи взаємопов‘язані та взаємообумовлені, не дивлячись на те, що характеризуються, з одного боку, відносною автономністю, а з іншого, – являють собою цілісний феномен [16, с.22]. Теоретичній аналіз джерел дозволив констатувати існування різних поглядів щодо визначення поняття «полікультурна компетентність», її змісту, компонентів та шляхів формування. Сьогодні більшість учених під полікультурною компетентністю особистості розуміють здатність людини жити й діяти в багатокультурному середовищі [16, с. 72]. 19 Завдячуючи дослідженню Гончаренко Л. А., ми мали змогу проаналізувати педагогічні ідеї білоруської дослідниці М. Ситникової щодо цієї проблеми. Зокрема, вона вважає, що здійснення ефективної міжкультурної взаємодії, яке необхідне для подальшого стабільного розвитку людства, неможливе без формування у всіх членів людського співтовариства полікультурної компетентності. Полікультурна компетентність, на її думку, містить знання про культурне середовище, представників інших національностей, особливості ціннісних ієрархій, що визначаються різними соціумами, оскільки єдність системи цінностей (й особливо морально- етичних) може стати фактором, що поєднує людей і консолідує їх зусилля щодо побудови демократичного суспільства, котре ґрунтується на повазі представників різних культур та носіїв різних ідеологій [17, с. 73]. Р. Р. Агадуллін подає власний погляд на полікультурну компетенцію і під цим поняттям розуміє «загальну здатність до плідної життєдіяльності в умовах поліетнічного й полікультурного суспільства, здатність, що ґрунтується на поєднанні особистісних якостей, синтезованих знаннях, уміннях і навичках позитивної міжетнічної й міжкультурної взаємодії» [18, с.18]. У структурі цього інтегративного утворення він виділяє такі складові: аксіологічна, особистісна, інтелектуально-діяльнісна. Російська дослідниця І. Васютенкова визначає феномен полікультурної компетентності як інтегративну характеристику, що відображає здатність здійснювати політику полілінгвізму в полікультурному просторі. Вчена вважає полікультурну компетентність системою якостей, що допомагають орієнтуватися в культурних відносинах рідної і іншомовної країни, та забезпечують досягнення мети виховання людини культури [19, с. 19]. Л. І. Воротняк визначає полікультурну компетентність як здатність людини інтегруватися в іншу культуру при збереженні взаємозв‘язку з рідною мовою, культурою, яка ґрунтується на поєднанні особистісних якостей, синтезованих знаннях, уміннях і навичках позитивної міжетнічної й міжкультурної взаємодії, що 20 в результаті сприяє безконфліктній ідентифікації особистості в багатокультурному суспільстві та її інтеграції в полікультурний світовий простір [20, с. 106]. Отже, аналіз державних документів та підходів вітчизняних науковців до визначення поняття «полікультурна освіта» свідчить більше про національний, громадянський наголос в освіті, ніж полікультурний. На нашу думку, це зумовлено географічними та демографічними чинниками. Адже місце розташування України– майже у центрі Європи; расовий та етнічний склад населення становлять переважно люди з однаковим кольором шкіри та віросповідання. Тому, в Україні «полікультурну освіту» можна визначити як освіту, метою якої є виховання патріотичної, толерантної, національно-свідомої особистості. А узагальнюючи найбільш значимі, на наш погляд, висловлення вітчизняних і зарубіжних авторів, ми вважаємо, що сучасні дослідження феномену полікультурної компетентності, спрямовані в контекст формування її в учнів системи полікультурних компетенцій: готовності школярів до полікультурного діалогу, знання про історію формування соціокультурних спільнот через їх взаємодію. А при розвитку полікультурних компетенцій старшокласників слід зважати на досвід міжкультурних контактів в їх різних формах: знайомство з творами мистецтва і архітектури, досягненнями літератури, зустрічі і діалоги з представниками інших соціокультурних спільнот, знайомство з традиціями і звичаями в побуті і повсякденному житті.

Міжпредметна інтеграція суспільних дисциплін як стратегія формування полікультурної компетентності школярів

Одним із головних завдань сучасної шкільної освіти є формування у дітей цілісної наукової картини світу і сучасного світогляду. Для розв’язання цього завдання потрібно створити таку систему освіти, де було б подолано відокремленість окремих уроків та предметів. Сучасний напрямок реформування системи шкільної освіти дає надію на реалізацію цього завдання.

Так, з 01.09.2018 новими навчальними планами та освітніми програмами передбачено впровадження в старшій школі інтегрованого курсу «Історія: Україна і світ». Також освітні програми передбачають виділення наскрізних змістовних ліній, що мають стати засобом інтеграції ключових і загальнопредметних компетентностей, навчальних предметів та циклів.

Проте, в умовах реформування освіти дуже багато залежить від особистого творчого підходу вчителя до своєї праці. Кожен вчитель повинен насамперед сам зрозуміти та усвідомити, чого саме він прагне навчити своїх учнів, з’ясувати для себе, яке місце та роль буде відігравати його предмет в подальшому формуванні  особистості дитини.

Змінилися часи, міняються суспільні умови - повинна мінятися й методика навчання майбутніх громадян, їхня підготовка до життя. Оновленому суспільству потрібні люди, які можуть самостійно мислити, здатні до самореалізації на основі об'єктивної самооцінки. Головна задача сучасної школи - розкриття потенціальних можливостей і здібностей учнів та підготовка маленької людини до життя. Отже, метою вчителя стає формування ключових компетенцій учнів за допомогою рефлексій їхніх дій, так як саме набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливість орієнтуватися у сучасному суспільстві.

Сьогодні, коли на часі питання про множення й поглиблення зв'язків України зі світовою спільнотою, надзвичайно актуальним є порівняння літературних творів української та зарубіжної літератур. Це дає можливість показати учням те, що об'єднує різні народи, й те, що свідчить про самобутність нації. Таким чином, головне завдання полікультурної компетентності є формування поваги до традицій, звичаїв, історії України; ствердження гуманістичної моралі та формування загальнолюдських цінностей; формування толерантного ставлення до культур та традицій інших народів; на основі оволодіння досягненнями національної культури стимулювати прийняття та розуміння інших культур.

Модель «Формування полікультурної компетентності школярів шляхом міжпредметної інтеграції»

При розробці моделі формування полікультурної компетентності учнів ми опиралися на наступні тенденції розвитку освітнього процесу в Україні: 1. Формування в Україні громадянського суспільства, яке базується на принципі Контитуційного розуміння поняття громадянської ідентичності та нації, та на відчутті усіма громадянами України сутності багатомірності та єдності національно-культурного простору. 2. Активізація зовнішніх та внутрішніх міграційних процесів які спричиняють зростання суспільної багатоманітності. 3. Інноваційна модернізація та реформування сучасної системи загальної освіти та виховання з метою якісного підвищення її ефективності. 4. Потреба випускників навчальних закладів у здатності адаптуватися у новому для себе полікультурному середовищі. Розроблена нами модель формування полікультурної компетентності учнів є дисперсна, оскільки досягнення цілей полікультурної освіти пов‘язується з окремими навчальними предметами або освітніми галузями в даному випадку мовно-літературних дисциплін. Основою нашої моделі формування полікультурної компетентності учнів є практико-орієнтувальний підхід: практичне застосування моделі здійснюється через реалізацію цілої низки педагогічних дій/вправ, котрі можуть проводитися на 32 певних уроках навчального плану, позакласній і позашкільній діяльності. У цьому сенсі запропонована модель представлена педагогічними технологіями, інтегрованими уроками, позакласними заходами, що дозволяють сформувати у дітей необхідні компетентності. Зазначені форми й методи формування полікультурної компетентності дозволятимуть особистості гармонійно інтегруватись у полікультурне середовище. Наша модель є відображенням педагогічного процесу формування полікультурної компетентності учнівської мови від мети до результату. Метою є виховання учня, здатного до ефективної життєдіяльності в багатонаціональному і полікультурному середовищі, що володіє почуттям розуміння і поваги інших культур, вміннями жити в мирі та злагоді з людьми різних національностей, рас, вірувань. Результат: підвищення рівня полікультурної компетентності учнівської молоді. Ефективність педагогічного процесу визначається педагогічними умовами формування полікультурної компетентності учнів. Педагогічними умовами формування полікультурної компетентності учнівської молоді є: 1.Оновлення змісту освітніх стратегій в системі мовно-літературної освіти; 2.Розвиток полікультурної складової компетентностей учнів на основі діалогічності, готовність учня до функціонування в багатокультурному середовищі; 3. Активізація пізнавально-пошукової діяльності учнів шляхом використання новітніх педагогічних технологій викладання; 4.Наявність моделі формування полікультурної компетентності учнів. Педагогічний процес має чотири компоненти: теоретичний, змістовий, технологічний і діагностико-результативний. Теоретичний компонент. Мотивація. Культурна та комунікативна інтеграція України у європейське і світове співтовариство потребують якісно нової освітньої філософії для створення й існування суспільства в нових історичних реаліях. Основу такого суспільства складає національна ідея інтеграції культурно-національних і загальнолюдських цінностей, діалог культур, взаємодія менталітету титульної української нації й окремих корінних народів та етносів, які живуть в Україні (за умови збереження їх 33 національної своєрідності і неповторності; гармонійного розвитку кожної особистості, дотримання свобод та релігійної толерантності). Здійснити ці завдання неможливо без діяльної творчої особистості із сформованою полікультурною компетентністю при допомозі навчально-методичного інструменту полікультурної освіти (рис.1.4.). Теоретичні основи. Проблеми забезпечення інтернаціоналізації освіти й формування полікультурності молодого покоління все частіше стають предметом наукових досліджень у галузі педагогіки, психології, філософії освіти. Зокрема, філософські й методолого-теоретичні основи полікультурності як соціокультурного феномену розкривають зарубіжні та українські дослідники. Теоретико-методичні проблеми здійснення навчально-виховного процесу в системі загальнооосвітніх навчальних закладів на засадах полікультурності у вітчизняному й зарубіжному педагогічному досвіді розробляються у наукових працях українських та зарубіжних учених. Одночасно, бібліометричний аналіз вітчизняних науково-педагогічних джерел свідчить про незначну кількість цілісних досліджень, присвячених науковій розробці проблеми формування полікультурності молоді. Нормативно-правове забезпечення. Розвиток правового забезпечення полікультурних та поліетнічних інтересів населення України відбувався через достатньо численну кількість законодавчих актів, затверджених на міжнародному рівні. У зв‘язку із цим можна розглянути два основні напрями нормативноправового регулювання полікультурного виховання: 1) міжнародна нормативноправова база; 2) нормативно-правова база України. Спираючись на табл. 1.3.1, проаналізуємо загальні правові документи, які регулюють питання полікультурної освіти й полікультурного виховання в країнах Європи та в світі. Аналізуючи зазначені в табл. 1.3.1 нормативно-правові документи, які регулюють питання полікультурної освіти, зокрема полікультурного виховання в країнах Європи та в світі, ми дійшли висновку, що спільним є проголошення права людини підтримувати свою самобутність через засоби рідної мови, створення атмосфери толерантності та міжкультурного діалогу й регламентують ефективні заходи

Історія як предмет відіграє одну з провідних ролей в подальшому формуванні особистості учня. Саме на уроках історії формуються не лише предметні та надпредметні, а й такі ключові компетентності, як полікультурна, громадянська, загальнокультурна, підприємницька. Шкільний курс історії  органічно пов’язаний з навчальними курсами, адже історія як наука спирається на кращі досягнення людства в усіх галузях.

Якості полікультурного учня. Учень з сформованою полікультурною компетентністю має особисті якості: гуманність, толерантність, етнічну й національну самосвідомість. Так, гуманність полікультурного учня має виявлятися в готовності і прагненні допомагати іншим людям, виявляти повагу до людини, піклуватися, співчувати. Нагадаємо, що І.Кант виділяв дві основні складові людяності в суспільстві: "Людина робить сама себе людиною, по-перше, поважаючи в собі людину і, по-друге, поважаючи людину в іншій особі." Толерантність - це здатність без агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя іншої людини, які відрізняються від власних. Етнічна й національна самосвідомість як сукупність соціальних, економічних, політичних, моральних, етичних, філософських, релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і традицій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, в яких виявляються особливості життєдіяльності націй та етносів. Потенціали полікультурної особистості. Ядром нашої моделі є учень із сформованою полікультурною компетентністю. Відповідно до даної моделі ефективність її реалізації у нашому дослідженні визначається критеріями сформованості культурно-пізнавального, толерантно-ціннісного та комунікативно-поведінкового потенціалів особистості. Культурно-пізнавальний критерій є показником розвитку когнітивної сфери особистості й представляє систему засвоєних нею знань про інші культури, притаманні їм соціальні норми поведінки, психологічні особливості поведінки. Толерантно-ціннісний критерій характеризує почуття власної гідності суб‘єкта, толерантне ставлення особистості до представників інших культур на основі морально-етичних принципів та виявляється через комплекс її почуттів, поглядів, ідей, переконань, моральних принципів. Комунікативно-поведінковий критерій 41 визначає діяльнісну складову міжкультурної взаємодії, котра базується передусім на комунікативних засадах міжособистісної емпатії. У своєму розвитку всі три компоненти полікультурної компетентності взаємопов‘язані, оскільки в характеристиці цього особистісного утворення вони становлять цілісність, що дає змогу всебічно оцінювати результативність полікультурного виховання[40, с.71]. Технологічний компонент:  уроки української літератури;  уроки зарубіжної літератури;  уроки іноземної мови;  інтегровані урокимовно-літературних дисциплін;  позакласні заходи;  Шкільна бібліотека;  літературні музеї;  театр і кіно;  веб-ресурси;  національно-культурні товариства. Уроки української літератури. Проведення уроків компаративного аналізу. Психолого-педагогічні та методичні умови проведення таких уроків – це достатній рівень усвідомлення теми та ідеї твору, що стане ґрунтом для порівняльного аналізу явищ різнонаціональних літератур. Встановлення зв′язку нового матеріалу з раніше вивченим. Активне залучення таких прийомів мислення учнів, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Спрямування школярів на розв′язання дослідницьких завдань. Систематичне порівняння художніх явищ різнонаціональних літератур, а не епізодичне звернення до зіставлення деяких творів. Урахування вікових можливостей пізнавальної діяльності учнів, індивідуальних особливостей їхнього читацького сприйняття. Уроки зарубіжної літератури. Головна мета уроків зарубіжної літератури – виховання не тільки грамотного читача, а й адаптованої до життя в реальному суспільстві особистості, тому особлива увага приділяється полікультурному 42 вихованню учнів. Завдяки сучасним методам і прийомам на уроках створюється атмосфера співробітництва, порозуміння, доброзичливості. Уроки іноземної мови. Навчання іноземній мові й іншомовній культурі сприяє формуванню вмінь вчитися, спілкуватися, співіснувати з людьми різних етнічних груп, формує багатий досвід соціально-культурного спілкування, що є міцною базою залучення учнів до глобальних цінностей цивілізації. У процесі вивчення іноземної мови учні опановують нові засоби спілкування для безпосереднього доступу до цінностей світової культури, особливо до культурних цінностей країни досліджуваної мови: її історії, географії, науки, літератури, мистецтва. Інтегровані уроки мовно-літературних дисциплін. Це сучасні уроки предметів філологічного циклу, які забезпечують опанування учнями взаємопов‘язаного програмового матеріалу, цілісну реалізацію змістових ліній чинної програми з української мови й літератури, зарубіжної літератури, іноземної мови, комплексне формування мовної, мовленнєвої, літературної, полікультурної та діяльнісної компетентності учнів основної школи. Процес застосування і впровадження у практику школи інтегрованих уроків має бути дуже обережним, адже їх часте використання може призвести до небажаних, неочікуваних результатів, гіпотетично, з одного боку, часткова інтеграція не дасть очікуваного навчально-виховного ефекту і просто надокучить учням, а з іншого інтеграція всіх предметів призведе до зниження загального рівня знань учнів, до неможливості користуватися конкретними методами для вирішення актуальних питань. Позакласні заходи. Позакласна робота в умовах полікультурного середовища передбачає організацію та проведення заходів спрямованих на міжкультурне взаєморозуміння: виховні години з використанням методики "занурення в національну культуру", години етнонаціонального спілкування, зустрічі з письменниками, відкриті діалоги, фестивалі національностей, дні національної культури, форум-театри, конкурси читців, творчих робіт, дослідницька діяльність учнів з вивчення традицій, історії, культури – це той 43 невеликий перелік форм роботи, що забезпечать формування полікультурноїкомпетентності особистості з активною громадською позицією. Шкільна бібліотека. Виховання толерантності в людських взаємовідносинах, формування культури міжетнічних стосунків – одне із головних завдань, що ставить у своїй діяльності шкільні бібліотеки. В бібліотеці повинні бути створенні сприятливі умови для міжетнічного спілкування, спілкування рідними мовами, вивчення літератури авторів різних національностей. Виставки художньої літератури, створення літературних куточків "Літературне розмаїття", проведення бібліотечних уроків за темами: "Взаємодія культур", "Джерела толерантності", "Пізнай свою країну", "Обери друга", "День національної літератури", "Добрі сусіди", "Єдність у розмаїтті", "Жива бібліотека" тощо. На уроках можуть звучати вірші, уривки з творів авторів – представників мовного розмаїття регіону. Ефективною формою ознайомлення з літературою авторів різних національностей може стати організація літературних читань, постійно діючих бібліотечних виставок, в рамках яких проводити дискусійні клуби із запрошенням сучасних письменників, поетів, діячів культури. Літературні музеї. Одним із цікавих напрямків у цій роботі може бути створення пересувних літературних стендів. Наприклад при створенні пересувних літературних стендів, враховуючи, що інтегровані курси "Література" (національної меншини та світова) вивчаються паралельно з українською літературою, особливу увагу можна приділити взаємодії різних культур та в доступній для учнів формі розкривати міжлітературні зв‘язки, виявляти роль українських письменників і перекладачів у творчості майстрів інших народів та навпаки. Підкреслювати також взаємозв‘язки різних літератур, особливо тих народів, які мешкають на теренах України з іншими видами мистецтв, зважаючи, що літературний текст як факт мистецтва відображає ознаки конкретної культурної епохи, її філософські концепції. Знайомство з літературними творами на тлі широкого культурологічного контексту сприятиме осмисленню фундаментальних цінностей загальнолюдської культури. 44 Театр і кіно. Виховання засобами мистецтва кіно та театру в позаурочній діяльності може здійснюватись через організацію переглядів фільмів та вистав, зустрічей із діячами кіно та театру, обговорення теле- та радіопередач про діячів кіно- та театрального мистецтва, створення дискусійних клубів, рецен- зування та обмін інформацією в шкільній пресі, написання есе, відгуків, ознайомлення з історією українського та зарубіжного кінематографу, творчістю видатних митців, засвоєння основних кінематографічних та сценічних понять, усвідомлення художніх прийомів, структурних елементів кіно та театру, жанрів, їх місця в системі мистецтв і особливостей створення художнього образу; зна знайомство з роллю і специфікою роботи режисера, сценариста, оператора, художника, композитора тощо. Веб-ресурси мережі Інтернет. Інтернет-середовище - це глобальне полікультурне середовище. Інтернет є невід‘ємною складовою освітнього процесу, який сприяє всебічному розвитку людини як особистості та її найвищої цінності для суспільства; зумовлює нагальну проблему обґрунтування нових підходів у системі освіти щодо підготовки фахівців, які поєднували би глибокі фундаментальні теоретичні знання та ретельну практичну підготовку. Використання комп‘ютерних технологій дає змогу реалізувати важливий дидактичний принцип індивідуалізації навчання. Національно-культурні товариства. У місті Вінниці та 15-ти районах області активну роботу зі збереження і розвитку культури свого народу проводять 80 товариств, які об‘єднують представників 17 національностей. Серед них польські, єврейські, циганські, білоруські, німецькі, російські, чеське, литовське, вірменське, грузинське, азербайджанське, грецьке, ассірійське, молдавське, гагаузьке, кримсько-татарське, тюрксько-карапапацьке. Культуру своїх предків пропагують більше 40 національних творчих аматорських колективів області: хорових – 4, вокальних - 15, хореографічних- 10, інструментальних – 4, театральних – 1, фольклорних та фольклорно-етнографічних – 5 та інші – окремі виконавці та майстри народного мистецтва. 7 різножанрових творчих колективів національних меншин мають почесне звання «народний (зразковий) аматорський»: 45 1- єврейський, 3 – польських, 2 – циганських, 1 – чеський. В них учасників – 253 чол. Ці колективи беруть активну участь у багатьох заходах, які проводить обласний центр народної творчості. Діагностично-результативний компонент. Рівні полікультурної компетентності учнівської молоді. Вихованість особистості може

Педагогічними умовами розвитку полікультурної компетентності учнівської молоді є:

 1.Оновлення змісту освітніх стратегій в системі мовно-літературної освіти; 2.Розвиток полікультурної складової компетентностей учнів на основі діалогічності, готовність учня до функціонування в багатокультурному середовищі; 3. Активізація пізнавально-пошукової діяльності учнів шляхом використання новітніх педагогічних технологій викладання; 4.Наявність моделі формування полікультурної компетентності учнів.

Сама тому на уроках історії завжди широко використовувалися міжпредметні зв’язки.

Презентація "Самоврядування громад, як базовий європейський принцип”. Досвід шкільного самоврядування" може використовуватись на уроках правознавства,всесвітньої історії, історії України, у гуртковій та виховній роботі. https://naurok.com.ua/prezentaciya-samovryaduvannya-gromad-yak-bazoviy-evropeyskiy-princip-dosvid-shkilnogo-samovryaduvannya-59374.html  

 Презентація на тему "Трагічні долі діячів української революції 1917-1921років” може використовуватись у якості додаткового матеріалу до уроків історії у 10 класі. Перш за все, мова йде про теми, пов'язані з історією створення та діяльності Української Центральної Ради, Української Держави гетьмана П. Скоропадського, Директорії Української Народної Республіки.

Дана презентація також може бути корисна для проведення гурткової та позакласної роботи. https://naurok.com.ua/prezentaciya-tragichni-doli-diyachiv-ukra-nsko-revolyuci-1917-1921rokiv-59826.html

 Презентація "Алхімія: від містичного знання до етапу у розвитку науки" призначена для використання на уроках всесвітньої історії для 7-го класу під час вивчення теми "Культура Середньовіччя". Також ця розробка цілком може використовуватись і на уроках хімії у 7-х класах під час знайомства учнів з предметом "Хімія". https://naurok.com.ua/prezentaciya-alhimiya-vid-mistichnogo-znannya-do-etapu-u-rozvitku-nauki-59439.html

   Презентація "Національно-визвольна війна 1648-57" може бути використана у якості допоміжного матеріали при підготовці тем, пов'язаних з історією українського козацтва, Річі Посполитої, Національно - визвольної війни. Даний матеріал може бути використаний також під час виховних годин. https://naurok.com.ua/prezentaciya-nacionalno-vizvolna-viyna-1648-57-59437.html

   Презентація на тему "Історія Чехословаччини 1918-1939" може використовуватись під час викладання відповідної теми на уроках всесвітньої історії. Деякі елементи презентації (інформація відносно історії Закарпаття,а також загальна інформація з причин,передумов та обставин Мюнхенської конференції) також можуть бути застосовані на уроках історії України. https://naurok.com.ua/prezentaciya-na-temu-istoriya-chehoslovachchini-1918-1939-59375.html

   Презентація на тему "Агенції Європейського Союзу" можна використовувати на уроках з всесвітньої історії, 11-й клас. А також для гурткової роботи в рамках мережі євроклубів. https://naurok.com.ua/prezentaciya-na-temu-agenci-vropeyskogosoyuzu-59373.html

Презентація на тему "Специфіка постіндустріального розвитку Японії" може служити додатковим матеріалом при вивченні відповідної теми. Також презентацію можна використовувати при підготовці до інтегрованого уроку, оскільки деякі слайди містять інформацію з історії Японії https://naurok.com.ua/prezentaciya-na-temu-specifika-postindustrialnogo-rozvitku-yaponi-59370.html

ВИСНОВКИ

1. Аналіз психологічної, педагогічної, методичної та дидактичної літератури, державних документів та підходів вітчизняних науковців до визначення поняття «полікультурна освіта» свідчить більше про національний, громадянський наголос в освіті, ніж полікультурний. Це зумовлено географічними та демографічними чинниками. Адже місце розташування України – майже у центрі Європи; расовий та етнічний склад населення становлять переважно люди з однаковим кольором шкіри та віросповідання. Тому, в Україні «полікультурну освіту» можна визначити як освіту, метою якої є виховання патріотичної, толерантної, національно-свідомої особистості. Сучасні дослідження феномену полікультурної компетентності, спрямовані в контекст формування її в учнів системи полікультурних компетенцій: готовності школярів до полікультурного діалогу, знання про історію формування соціокультурних спільнот через їх взаємодію. А при розвитку полікультурних компетенцій старшокласників слід зважати на досвід міжкультурних контактів в їх різних формах: знайомство з творами мистецтва і архітектури, досягненнями літератури, зустрічі і діалоги з представниками інших соціокультурних спільнот, знайомство з традиціями і звичаями в побуті і повсякденному житті. Для досягнення головного результату мовно-літературної освіти – формування полікультурної компетентності школяра, потрібно модернізувати методичний інструментарій учителя; створити сучасне навчально-розвивальне шкільне освітнє середовище, а також широко використовувати інноваційне освітнє середовище для впровадження ефективних форм, методів, засобів, інструментів з метою набуття учнем необхідної компетентності. Інтеграція мовно-літературних дисциплін дає змогу кожному учневі розвивати свої здібності, опановувати програму в доступному для нього темпі. За умови врахування класифікації, дотримання технології проведення інтегрованих уроків забезпечується висока ефективність навчально-виховного процесу.

2. Розроблена модель «Формування полікультурної компетентності школярів шляхом міжпредметної інтеграції» у технологічному багатопрофільному ліцеї з загальноосвітніми класами м.Хмельницького імені Артема Мазура являє собою педагогічну систему, що розкриває об‘єктивні потреби сучасного суспільства в інноваційних технологіях формування полікультурної компетентності та безпосередньо залежить від шкільного літературного та позашкільного культурного середовища, в якому забезпечується реалізація суспільних потреб у розвитку культурного різноманіття на основі діалогу та взаємозбагачення різних культур.

3. Реалізувавши модель «Формування полікультурної компетентності школярів шляхом міжпредметної інтеграції сіспільних дисциплін» ми чітко зрозуміли, що інтегрований підхід у навчанні сприяє розширенню соціальнопізнавального досвіду учнів у руслі поставлених учителем конкретних навчальновиховних завдань, сприяє інтенсивному розвитку школярів в аспекті вибраної тематики; сприяє формуванню інтересу до подій і явищ дійсності, вихованню особистості, розвиває загальнонавчальні навички учнів. Ми збагнули, що методичними принципами інтеграції навчальних предметів в сучасній школі є: опора на знання з багатьох предметів; взаємозв'язок в змісті окремих дисциплін; зближення однорідних предметів тощо.

4. Розробивши навчально-методичне забезпечення, яке сприяє формуванню цілісної картини світу, розгляду предмета з кількох сторін, дозволяє систематизувати знання, створює сприятливі умови для особистісно-орієнтованого та розвивального навчання школярів, формування полікультурної компетентності учнів, вносить у звичайну структуру мовно-літературної освіти новизну, оригінальність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дмитриев Г.Д. Многокультурность как дидактический принцип // Педагогіка. – 2000. – № 10. – С. 4.

2. Щодо виховання сучасного громадянина в полікультурному середовищі засобами позакласної роботи [Електронний ресурс] / Лист МОНмолодьспорту від 27.07.12 № 1/9-530. – Режим доступу : www.iitzo.gov.ua /lysty_mon.html.

 3. Вікторов В. Проблема управління якістю освіти (соціально-філософський аналіз) / В. Вікторов // Вища освіта України. – 2005. – № 4(14). – С. 17–22.

4. Енциклопедія освіти [гол. ред. В. Г. Кремень]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

5. Коджаспирова Г. М. Словарь по педагогике / Г. М. Коджаспирова, А. Ю. Коджаспиров. – Москва : ИКЦ «МарТ», 2005. – 258 c.

6. Полонский В. М. Понятийно-терминилогический словарь по народному образованию и педагогике / В. М. Полонский. – М., ИТОиИ РАО, 2001. – 76c.

7. Перетяга Л. Є. Дидактичні умови формування полікультурної компетентності молодших школярів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.09 «Теорія навчання» / Л. Є. Перетяга. – Харків, 2008. – 24 с. 72

8. Данилова Д. Ю. Формирование поликультурной компетентности студентов / Л. Ю. Данилова // Учитель. – 2007. – № 3. – С. 12–15.

9. Песков И. В. Формирование поликультурных компетенций учащихся старших классов общеобразовательной школы: автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. пед. наук: 13.00.01 «Общая педагогика, история педагогики и образо» / И. В. Песков. – Тверь, 2009. – 22 с.

10. Гончаренко Л. А. Розвиток полікультурної компетентності педагогів загальноосвітніх навчальних закладів : навчальний посібник / Л. А. Гончаренко, А. М. Зубко, В. В. Кузьменко / За ред. В. В. Кузьменка. – Херсон: РІПО, 2007. – 176 с.

11. Агадуллін Р. Р. Полікультурна освіта: методолого-теоретичний аспект / Р. Р. Агадуллін // Педагогіка і психологія. – 2004. – № 3. – С. 18–29.

12. Васютенкова И. В. Развитие поликультурной компетентности учителя в условиях последипломного образования: автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. пед. наук: 13.00.08 «Теория и методика профессионального образования» / И. В. Васютенкова. – СПб, 2006. – 27 с.

13. Воротняк Л. І. Особливості формування полікультурної компетенції магістрів у вищих педагогічних навчальних закладах / Л. І. Воротняк // Вісник Житомирського державного університету (Педагогічні науки). – 2008. – № 39. – С. 105–109.

14. Тройніцька С. Використання міжпредметних зв‘язків у навчально-виховному процесі сучасної школи / С. Тройницька // Імідж сучасного педагога. – 2002. – № 3. – С. 43–47.

15. Габидуллина Л. Л. Реализацияидейполикультурногообразования при обчениианглийском язику в среднейшколе / Л. Л. Габидуллина, Е. Л. Сырцова // Новостинаучноймысли. - 2006. - № 6. - С. 12-18.

16. Хакимов Э. Р. Сущностьполикультурногообразования / Э. Р. Хакимов // ВестникИжГТУ. - 2009. - № 3. - С. 189191.

17. Антонов Н. С. Інтеграційна функція навчання. – К.: Освіта, 1989. – 304 с. 73

18. Бондар С. П. Компетентність особистості інтегрований компонент на- вчальних досягнень учнів / С. П. Бондар // Біологія і хімія в школі. – 2003. – № 2. – С. 8−9.

19. Данилюк А.Я. Учебный предмет как интегрированная система // Педагогика. – 1997. – № 4. – С.24-28.)

20. Іванчук М.Г. Основи технології інтегрованого навчання в початковій школі: Навч.-метод. посібник. – Чернівці: Рута, 2001. С.94-97

21. Савченко О.Я. Дидактичні особливості інтегрованих уроків // Початкова школа. – 1992. - №1 с. 2 – 9.

22. Шишов С. Н. Понятие компетенции в контексте качества образования / С. Н. Шишов // Стандарты и мониторинг в образовании. – 1999. – № 2. – 142 с.

23. http://old.vvsu.ru/dap /development_program/files/zimnyaya.pdf

 24. Сафонова В. В. Проблемы социокультурного образования в языковой педагогике / В. В. Сафонова // Культуроведческие аспекты языкового образования / В. В. Сафонова. - М. : Еврошкола, 1998. - С. 27-35.

25. Пассов Е. И. Современные направления в методике обучения иностранным языкам / Е. И. Пассов. - Воронеж, 2002. - С. 40.

26. Кендзьор П. І. До проблеми формування ідентичності особистості в умовах полікультурного суспільства / П. І. Кендзьор // Вісник Прикарпатського 74 національного університету. Сер. «Педагогіка». – 2013. – Вип. ХLVI. – С. 64 –69.

27. Ковальова В.І. Інтеграція навчального процесу як чинник розвитку пізнавальної активності учнів. / Режим доступу: http://osvita.ua/school/lessons_summary/initial/8032.

28. Кендзьор П. І. Ефективність полікультурного виховання у ЗНЗ за результатами педагогічного експерименту / П. І. Кендзьор // Вісник Житомирського державного університету ім. Івана Франка. Сер. «Педагогічні науки». – 2016. – виипуск № 4 (86). -  С. 70-784