Краса людини і природи в українській поезії

                  Краса людини і природи в українській поезії

        Не любити українську літературу  просто неможливо. Літературна спадщина України є багатою та різноманітною, вона охоплює різні періоди й жанри літератури. Українські письменники й поети зробили значний внесок у  розвиток нашої культури,  мистецтва слова.

       Серед письменників, які вміють надихати думкою і словом, можна назвати Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Василя Стуса, Григорія Савича  Сковороду, Василя Симоненка,  Павла Тичину, Ліну Костенко,  практично всіх митців-шістдесятників та багатьох інших. Саме їхні крилаті фрази про любов до життя, рідної землі, мрії та віру в краще майбутнє возвеличують на пам’ятниках, фасадах будівель, різноманітних білбордах… Зі шкільної парти памятаємо «Садок вишневий коло хати…»  незабутнього Тараса Шевченка,  саме від  нього пішла стежечка  у світ поезії. Чого тільки вартий вислів «Крилатим ґрунту не треба…», узятий із вірша Ліни Костенко «Крила». У часи, коли триває повномасштабне вторгнення росії на території України, ця цитата стала символом знищеного армією рф найбільшого літака світу – нашої  української «Мрії».

       Не можна не згадати Григорія Савича Сковороду – видатного українського філософа, педагога, поета й прозаїка, а також одну з визначних постатей українського Просвітництва. Він є найвідомішим діячем культурного та філософського життя XVIII століття в Україні. Григорій Сковорода відомий і знаний  своєю концепцією «філософії серця», у якій він підкреслював важливість істини, внутрішньої гармонії та моральності.

       Видатний український поет Павло Тичина, самобутній і неповторний,  написав багато віршів, які ввійшли до скарбниці літературної класики. Як поет-новатор, Павло  Тичина створив цікавий образ ліричного героя, безмежно закоханого в природу. Для того, щоб зрозуміти потаємне життя навколишнього ландшафту, треба бути дуже спостережливим. Природа не любить розкривати свої таємниці. Вникаючи у зміст поезії "Де тополя росте...", стаємо свідками повного порозуміння між людиною та природою:

Шумить жито, співа,   Заохочує жить.

Вітерець повіва,  Жито хилить, п'янить...

       Ми розуміємо, що ліричний герой цього твору не є тільки спостерігачем: він глибоко відчуває неповторну красу пейзажу, який його оточує:

Гей, простори які,  Любо-мило землі:

Де не глянь – колоски  Та всі в злоті-сріблі.

Переконана: Павло Тичина - один із українських  поетів, які у своїх творах відтворили чудову гармонію  людини та природи. Поет подарував нащадкам своєрідну ліричну програму. Саме неосяжні українські простори, готові ніжно прийняти нас в обійми, стануть у недалекому майбутньому прекрасним тлом зростання нової людини.

Упродовж багатьох століть люди намагалися відобразити природу на художньому полотні, фото, у художніх творах. Багато видатних художників, музикантів, письменників, поетів написали безліч творів, в яких описували природу, закликаючи любити її, берегти, захищати від винищення. Мене дуже приваблює самобутня творчість  неперевершеної Катерини Білокур, справжнього майстра фарби та пензля. Від її оригінальних полотен  очей неможливо відвести.

Серед відомих українських поетів, на мою думку,  найближчі нам Максим  Рильський, Володимир Сосюра, Павло Тичина. Кожен із них по-своєму бачив і тонко відчував велич та красу рідного краю. Читаючи поезії Павла Тичини про природу, одразу відчуваєш, з якою любов'ю та теплотою вони написані. Так у вірші "Де тополя росте" зображена прекрасна пора року - літо. На фоні голубого неба розкинулось безмежне житнє поле. Легенький вітерець поколихує золоте море хлібів"…

       З дитинства знаємо поезію Павла Тичини  «Гаї шумлять», відчуваємо  в ній гармонію людини та  природи. Тут прекрасно виражені настрій автора, його почуття. Він слухає шум гаїв, милується хмарками, які біжать по блакитному небу, і душа поета підноситься до чудернацьких хмарин. Автор запитує: "Чого душі моїй так весело?" Відповідь однозначна: він живе природою, тонко відчуває зміни в ній. Ось по мальовничому небу пливуть хмарки; нива хвилюється під вітром. Вона нагадує море, по якому біжать невеликі хвильки. Далі відчувається шум гаїв, тихий шепіт трав, слабкий подих вітру.  Це така зрозуміла кожному серцю  й знайома  картина - захід сонця. Ми її чітко уявляємо: це акварель із нашого дитинства… Ось бачимо:  гай мріє, а річка - тремтить.  Чуємо ніжні звуки музики,  тремтіння хвильок  на річці з нашого далекого дитинства.

       Я  переконана, що вірші Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира  Сосюри  й багатьох  інших відомих українських поетів дуже музикальні, у  них багато тепла, світла,  яскравих  і неповторних барв. Ліна Костенко й сьогодні живе й плідно працює, її поезія живе, бореться, піднімає українському народові бойовий дух, надає впевненості воїнам на передовій. Тільки ті люди, які мають добру, лагідну, чуйну душу, можуть написати такі  твори.  Саме вони  виховують у нас любов до рідної країни України, краси природи,  навколишнього світу.  Адже  людина від спілкування з прекрасним  стає  кращою, чистішою, духовно багатшою. Я впевнена, що саме такими творами можна виховати справжніх українців, патріотів, охоронців і шанувальників природи.

        Люди, любіть Україну, бережіть  рідну країну, шануйте її, вона - наше життя, наше майбутнє!