Круглий стіл" Бесіда про мужнісь"для 10 класу

Про матеріал

В даному заході висвітлено,що таке мужність та критерії людини яким цф риса притаманна. форма роботи-круглий стіл була вибрана для того,щоб діти могли детально обговорити дану проблему. Розрахований захід на дітей середньої та старшої школи.

Перегляд файлу

БЕСІДА про МУЖНІСТЬ

Мета заходу:

  • формування в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого; - виховання громадянських почуттів, свідомої соціальної активності та відповідальності;
  • формування й розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу людей старшого віку та дітей війни, героїв АТО;
  • формування інтересу до ознайомлення та вивчення літератури про Велику Вітчизняну війну.

 

Наочне оформлення: книжкова експозиція “Дитинство, опалене війною”; Великий тлумачний словник української мови. - К., 2001.

Музичне оформлення: фонограма пісні «На безіменній висоті».

Обладнання: музичний центр, проектор, екран, комп’ютерна техніка

 

(бесіда супроводжується переглядом фотоматеріалу)

 

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

Вчитель: Дорогі діти, у нас зараз пройде незвичайний урок. Сьогодні ми будемо говорити про мужність. Що ж ми розуміємо під словом “мужність”? (відповіді дітей)

У тлумачному словнику записано: “Мужність – це риса характеру людини, у якій поєднуються хоробрість, рішучість, витримка тощо // відвага, сміливість”.

А ось як написала про це одна відома поетеса у своєму вірші, який так і називається – “Мужність”:

Ми знаєм, що нині лежить на вагах

І що відбувається нині.

Час мужності пробив на наших часах

І мужність нас не покине.

     Все далі в історію відходять жорстокі битви Великої Вітчизняної війни, в яких наш народ проявив справді героїчну мужність, відстояв честь і незалежність Батьківщини.

     Але ніколи не будуть забуті імена тих, хто в тяжкий для нашої країни час здійснив неповторні подвиги, хто не пощадив самого життя, заради щастя нинішніх поколінь.

     Ми радіємо, що можна спокійно навчатися, мріяти, жити. Але потрібно завжди пам’ятати, якою дорогою ціною завойоване наше щастя.

      1941 рік, червень, суботній день. Люди готувалися до недільного відпочинку. Червень – найчарівніша пора в Україні. Уявіть собі … Усе навкруги в красі та силі … Розквітають сади і луки, з поля чути п’янкий аромат скошеної трави … І раптом – війна.

     Війна … Вам, діти, це слово відомо лише з історії, розповідей ветеранів-фронтовиків, зі спогадів про суворі минувші дні. Я впевнена, якщо комусь із вас довелося чути розповіді людей, котрі пережили це страхіття, то ви слухали з завмиранням серця, як якусь незвичайну страшну історію. Давайте й ми з вами на нашому уроці згадаємо ті страшні події, ті незвичайні подвиги, щоб потім пам’ятати про них усе життя

(Фонова музика. Пісня «На безіменній висоті»).

      22 червня 1941 рік, о 4 годині ранку, коли вся наша країна спокійно відпочивала від денних турбот, фашистська Німеччина, без оголошення війни, вчинила варварський напад на нашу Батьківщину. Саме в цю чарівну ніч ворожі бомби і снаряди впали на мирну землю. Україна стала ареною жорстоких смертельних боїв: 57 дивізій, 1500 літаків, 1200 танків були направлені на неї…

Минули дні і роки пролетіли,

А дня того забуть ніхто не міг.

Тут навіть сосни з горя посивіли,

Тут навіть камінь плаче край доріг.

Хіба ж забудеш, як палили хати?

Гойдались мертві у страшній петлі,

І на шляху валялися хлоп’ята,

 

Багнетами прибиті до землі.

Хіба ж забудеш, як сліпого діда

В звірячій злобі витягли крізь дим.

До танків прив’язали людоїди

І розірвали надвоє живим.

 

     Фашисти хотіли зруйнувати все, що було створено розумом та працею людей. А що вони хотіли зробити з самим українським народом? Частину його знищити, а частину перетворити в рабів.

Село горить, валує чорний дим,

Пожежа в небі аж регоче.

Упала мати на поріг… і їй

Вже не розплющить більше очі.

Шість місяців дитяткові лише,

Воно шука матусі груди.

Покривджене воно не зна іще,

Що більше матері не буде…

      Влаштовувалися десятки тюрем, таборів для військовополонених, в яких знущалися жорстоко і бездушно над нашими людьми. Фашизм приніс з собою звірства, розруху, голод, сльози, смерть. У страхітливому вогнищі війни народилися мільйони героїв, чиї подвиги стали легендою і вічно житимуть у віках, викликатимуть захоплення і велику шану всіх наступних поколінь вільних і чесних людей світу. Є герої відомі всім, є герої – маловідомі, а є – і взагалі нікому невідомі. Але ж значення подвигу, його цінність, вимірюється не знаменитістю. На знаменитість ніхто із героїв в ті моменти і не розраховував. Просто вони знали і завжди собі повторювали: “Якщо не я, так хто ж…” І з молитвою на губах, з ім’ям матері, дружини чи дитини, солдати здійснювали неймовірні подвиги.

       Я думаю, що хтось із вас чув історію про солдата, який дав можливість своїм товаришам продовжити атаку і взяти древнє польське місто Коло, - закривши грудьми амбразуру ворожого дзоту. Подвиг його не забутий. Ім’ям Миколи Носулі названа вулиця в його рідному місті в Донецькій області. Наші люди проявили неповторну мужність, відстоюючи волю і незалежність своєї Батьківщини.

      За героїчні подвиги у Великій Вітчизняній війні звання Героя Радянського Союзу удостоєно понад 11 тисяч чоловік. В числі відважних захисників Вітчизни були і діти.

Привели його на світанні

У багнюці всього, у крові

Захлиналися постріли дальні,

І дрижали бліді вартові.

Мов примари, гайдалися тіні,

На колисках скуйовджених віт.

І було партизану-хлопчині

Вісімнадцять – не більше – літ.

     І хоч були вони зовсім юними і їм дуже хотілося жити, вчинки їх були вже не дитячими, зневажливо ставилися до своїх мучителів і ні за яких умов, навіть, коли йшлося про життя чи смерть, вони не зраджували своїх друзів, свою Батьківщину…

Очі з лоба вилізли дико

Надірвався і тріснув крик

– Хлопець виплюнув кашу в пику

Свій навіки німий язик.

Розстріляли його на світанні

За селом у глибокім рові…

І вставало, немов повстання,

Ранком сонце в його крові.

      Діти війни… Війна забрала в них отчий дім, материнську ласку, батьківську турботу, безхмарне дитинство і юність, а найголовніше – позбавила права жити. Не можна забути сповнені тугою їхні очі, опухлі від голоду животики, опущені в німому відчаї головки і маленькі рученята, які міцно тримали свою єдину іграшку. А скільки останків дітей, їхніх іграшок було розкопано після війни на подвір’ях шкіл, чи знайдено в попелі згорілих будинків. Гнів перехоплює подих при згадці про ці страшні звірства фашистів.

Тож давайте пом’янемо загиблих хвилиною мовчання (хвилина мовчання).

Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Я знаю, що пройдуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття, але я впевнена, залишиться пам’ять про них, про їхні подвиги, про ту жорстоку і бездушну війну, яка забрала життя мільйонів людей, принесла лихо і горе на нашу українську землю. І від нас усіх залежить, щоб це залишилося у пам’яті наступних поколінь. Бо без пам’яті немає майбутнього. Уклонімося ж тим, хто поліг у бою… Хто покрив рідну землю собою.

Дорогі діти! Сьогодні наша Україна в небезпеці! На захист кордонів і цілісності держави стали мужні воїни,  батьки і дідусі! Багато людей не повертаються назад. Гинуть солдати, мирне населення, діти. А скільки поранених! Вони потребують лікування, уваги, тепла наших сердець.

 Скалічених  героїв  АТО  відзначили орденами "За мужність".  Українські  герої війни на Сході отримали нагороди за мужність та військову доблесть.

 У різних відділеннях з важкими бойовими пораненнями лікарі ставлять їх на ноги.  Державні нагороди – а це орден  Богдана Хмельницького,  орден «За мужність» третього ступеня та відзнаку «За військову доблесть» отримали чотирнадцятеро  хлопців.  Поруч із ліжками героїв стояли їхні матері – чимало хлопців у важкому стані. Серед них 19-річний Едуард Ткач.  Поранення під Слов’янськом  спровокувало обширну гематому голови – хлопець поки не розмовляє і не рухає рукою. А Саша Коваленко – чи не найважчий пацієнт шпиталю.  В бою прикрив товариша власним тілом, натомість сам отримав кулю в голову.  Частина мозку хлопця втрачена назавжди.  Лікарі відчайдушно борються за його життя.

  Є багато людей скалічених, яких держава не повинна забути, кожного із тих людей, хто є героєм.  Ці хлопці пройшли це все.  Їм важко,  їм треба час для адаптації,  їм треба зрозуміти, що це цивільне життя, але,  більше всього,  їм потрібна  підтримка суспільства,  підтримка людей.

   Серед воїнів АТО є і наші односельчани. Це Кріпкий Юрій Миколайович, дідусь Кріпкої Настусі, це Білюк Олександр Володимирович, тато Білюк Яночки, це і Кучма Дмитрій та Іванін Володимир. Ми гордимося цими мужніми воїнами! З нетерпінням чекаємо їх додому! Поверніться живими і здоровими!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
8 березня 2018
Переглядів
279
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку