Крути Виховна година

Захід присвячений битві під Крутами

І ведучий: Минає рвучко рік за роком,

Неустанно дні пливуть,

У вік віків залізним кроком

Герої Крут

Ідуть

ІІ ведучий: І креслять їх осяйні тіні

В безсмертя славну путь

В віках віків ів бійці бійці нетлінні

Герої Крут

Не вмруть.

І ведучий: У наших предків був звичай у день поминання, могили мертвих встеляли квітами і запалювали на них свічки. Тож нехай наш зал сьогодні (29 січня), стане поминальним храмом.

Хор співає "Коли ви вмирали" (присутні у залі встають). Під звуки пісні, через зал, ідуть двоє хлопців і двоє дівчат з чорними хустками через плече (або у чорному) із калачами і запаленими свічками. Виходять на сцену, і стоять поки не закінчиться пісня. Потім ставлять калачі на поминальний столик і свічки. Виходять.

Юнак 2: Пам'яті юнаків-героїв, замордованих більшовицькими катами під Крутами, ПРИСВЯЧУЄМО.

Юнак 3: Всі ви спочили в темній могилі,

Та нас в неволю не завернути,

Бо і в нас були вже термопіли,

Бо впало триста. Ген там, де Крути!

Звучить пісня «Віра» музика М. Гнатюка, слова В. Крищенка

Дівчина 1: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить в знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землі, - ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.

Дівчина 2: Тим, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити зі своєї пам'яті та історії, героям, що пали в страшному бою під Крутами, -ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.

Дівчина 3: І знов, у котрий це вже раз,

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом'януть той славний час,

Коли в офіру батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Нема любові понад ту,

Що окропила кров'ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути.

Юнак 1: 29 січня виповнюється 107 років лицарському подвигу під Крутами. Крути... Символ героїзму й відданості нашого юнацтва, символ національної трагедії, "квіт української молоді, оті мученики українські", ті новітні воїни і герої, які склали іспит зрілості, ставши на оборону Української Волі й Державності...

Юнак 2: "Понад усе вони любили свій коханий край", писав Павло Тичина. І не лише любили. А й поклали своє квітуче, молоде життя на Олтар національної волі.

Юнак 3: Скориставшись ослаблениям царської Росії в ході Першої світової війни і наслідками Лютневої революції 17 березня 1917 року, у Києві з представників різних політичних партій утворилася Українська Центральна рада на чолі з професором М. Грушевським.

Дівчина 1: 23 червня 1917 року своїм Першим Універсалом Центральна рада проголосила автономію України й утворила перший український уряд, на чолі якого став письменник Володимир Винниченко.

Дівчина 2: Народження Української Народної Республіки як самостійної 21/ держави відбулося 20 листопада 1917 року проголошенням ІІІ Універсалу на розширеному засіданні Малої Ради, яке завершилося співом Гімну "Ще не вмерла України...". Президентом вільної держави став Михайло Грушевський.

Дівчина 3: Безперечно, утворення самостійної Української держави викликало величезний спротив з боку російського більшовицького уряду на чолі з Ульяновим-Леніним, заснованого на брехні і крові.

Юнак 1: Про ці події розповідають історики так: вже через три дні, 10 (листопада 1917 року, у Петрограді було прийнято рішення послати армійські частини для придушення "контрреволюції" на півдні Росії. До контрреволюції була віднесена і Центральна Рада, оскільки вона, на думку Раднаркому, мала буржуазний характер. Про це було сказано у зверненні Раднаркому від 26 листопада 1917 року "До всього населення".

"Буржуазна Центральна Рада Української Республіки, що веде боротьбу проти Українських Рад, допомагає Каледіну стягувати війська на Дон, заважає Радянській владі спрямувати необхідні військові сили по землі братерського українського народу для придушення Каледінського заколоту".

Проголошення самостійної України стало кісткою в горлі Леніна і його помічників.

Троцький говорив: "Нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может, она задохнется. Отправляясь на Украину, помните, что для достижения своей цели все средства одинаково хороши. Ни на одну минуту не забывайте, что Украина должна быть нашей. Желаю вам полного успеха".

Так розпочалася війна Радянської Росії із законною владою в Українській Народній Республіці, а фактично з незалежністю українського народу.

Раднарком оголосив в Україні стан облоги і зобов'язав місцеві революційні гарнізони "діяти з усією рішучістю проти ворогів народу, не чекаючи ніяких вказівок зверху".

Першою революційною армією командував колишній царський підполковник, лівий есер М.О.Муравйов, який 5 січня 1918 року перед захопленням Полтави оголосив: "Я дав наказ вирізати всіх оборонців місцевої буржуазії".

17 грудня 1917 року Центральна Рада одержала радіограму від більшовицького Раднаркому з ультимативною вимогою: відмовитися від дезорганізації фронту, не пропускати через Україну козачі війська з фронту на Дон, пропускати більшовицькі війська на Південний фронт, припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців. Великодержавний ультиматум було відхилено. Тоді тридцяти лисячна більшовицька армія під керівництвом Антонова-Овсієнка розпочала проти Української Народної Республіки війну.

Український уряд, ще не маючи дисциплінованого, готового до рішучого виступу війська, залишився безборонним. Української армії не було. Наприкінці грудня було окуповано Харків, Полтаву, Чернігів.

Юнак 2: 3 початком січня 1918 у Києві почалося формування Студентського Куреня Січових Стрільців, а водночас і Гайдамацького коша. Молодь Києва щиро відгукнулася на відозву організаційного комітету Студентського куреня та в другій половині січня було записано до нього 300 осіб.

Юнак 3: Формування загону молодих захисників Центральної Ради відбулося на суто добровільних засадах. На зборах Другої Української ім. Кирило-Мефодіївського братства гімназії, що відбулися 15 січня 1918 року, короткий виступ студента університету св. Володимира Миколи Лизогуба, який стояв перед гімназистами у військовій формі, своєю патріотичністю, запалом зачарував гімназистів.

Дівчина 1: "... Вступайте до студентського куреня, закликаю лише тих, хто вірить в Україну, готовий за неї вмирати. По кількох днях вирушимо на фронт. Ось і все".

Дівчина 2: Запрошений на збори директор гімназії звернувся з такими словами: "Ви наша надія, надія української нації! Ми спромоглися організувати, У врешті, й у Києві свої, українські гімназії, ми важко долаємо російськомовнин культуру і в Києві, і в усій Україні. Ви не повинні йти на смерть заради України. Заради неї треба жити і творити в ній, сіяти поміж інших знання і любов до нашої землі". Ідалі: "Діти мої, побережіть хоча б тих, хто менший за вас!". На це гімназисти відповіли: "Сьогодні і час стріляти у ворогів України, а не промови говорити. І треба йти всім, як один, на фронт".

Дівчина 3:І гімназисти підходили до столу й записувалися до студентського куреня Січових Стрільців. Вдягнувши кумедний напіввійськовий одяг, новобранці вирушили на вулицю Печерську, де донедавна знаходилася Перша Українська військова школа, щоб тимчасово розміститися в її приміщеннях, бо всі юнаки школи в цей час були на фронті під Бахмачем.

Юнак 1: Після двох тижнів спішного курсу військової науки для не ознайомлених зі зброєю студентів і учнів в юнацькій військовій школі частина Куреня Січових Стрільців враз із рештою юнаків вирушила під командою сотника Андрія Омельченка за наказом командуючого Північним фронтом сотника Шинкаря на Чернігівщину проти наступаючих більшовиків.

Юнак 2: Очевидець розповідає "Багато доводилося бачити військових потягів, але, здається, ні в одному з них не співалося стільки пісень, де можна було б почути стільки дотепів і жартів. Думок про небезпеку не було, як не чулося розмов про можливість поразки".

Уривок з фільму

Юнак 3: У глибокому снігу, при 15-градусному морозі, у своїх благеньких шкільних шинелях залягли юнаки в лаву. Назустріч їм, як чорне гайвороння, посунуло більшовицьке військо силою до чотирьох тисяч бійців. Досвідчені бійці Червоної Армії, що пройшли школу війни, з допомогою кількох бронепотягів розпочали бій з юнаками.

Дівчина 1: Тримаючи рушниці в замерзлих руках, ці діти зустріли ворога рясним вогнем. П’ять годин безперестанку студентський курінь стримував "червоні лави", перебуваючи під градом куль та вибухів гранат, проте ніхто не думав кидати позиції, відступати. Ніхто не звернув увагу, що штабний і сотник Тимченко ганебно втекли.

Дівчина 2: Ворог наблизився і побачив, які має перед собою сили. Підбадьорений своєю перемогою, він кинувся в атаку. Більшовики безжалісно багнетами кололи груди юнаків. Розбивали їхні голови прикладами рушниць, добивали поранених. В останньому пориві кинулися малочисленні, ганебно покинуті своїми старшинами молоді герої на переважаючого ворога, але були буквально знищені

(На словах ведучої діти присідають, відвертаються, залишаються у такому положенні.)

Лунає сумна мелодія

виходить дівчина в білому вбранні зі свічкою.

Виходять два читці в білому.

Читець 1:

Нерівність сил у чистім полі,

Розтанув сніг від теплих гільз.

Усе до купи: люди, коні,

Тачанки і соломи віз.

Студентські пальта і шинелі

На полі битви біля Крут.

У рай для душ відкриті двері,

Тризуб і стяг упали з рук.

Прийшли під Крути тільки триста,

Спартанський дух, немов воскрес.

Упали, як у осінь листя,

Тілами вкрили сніг увесь.

Дівчина під вірши ставить свічку, обходить всіх сидячих дітей, лагідно торкаючись їх. Діти встають.

Пісня «Впав на землю січневий мороз»

Всі персонажи уходять зі сцени.

Ведуча: 35 забрано в полон, двадцять сім здорових і вісім поранених. О. Довго і жорстоко катували їх. Та не впали на коліна, не просили пощади і помилування. Мужньо зустріли вирок: поранених відправити до Харкова, Прозстріляти. Наближалася страшна хвилина для засуджених. Один починає, всі інші підхоплюють «Ще не вмерла Україна». І вже лежать тіла юнаків на снігу, политому їхньою кров'ю. Це сталося 29 січня 1918 року.

Ведуча 1 Вшануємо полеглих героїв Крут хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання

Читець 1: Плакав вітер...

Ой як плакав

На краю діброви,

Де студентське біле тіло

Лежало у крові.

Нахилявся до личенька,

Цілував шовково,

Кучерявив кучерики

Круто, барвінково.

Плакав вітер...

Ой як плакав

Жалібненько-томно,

Співав "Вічну!" над студентом

Сумно-похоронно.

(Дзвони)

Юнак 1: Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили Одо Харкова лікуватись. Так вони вціліли і потім розповідали про все, що сталося того страшного дня.

Юнак 2: За свідченням одного з учасників бою під Крутами дізнаємося, що "два дні батьки і родичі розпізнавали своїх близьких та рідних у вагонах, що стояли на запасних коліях Київської залізниці. Одна мати знайшла свого сина лише за монограмою на вишиванці. Горе цієї матері поетичними рядками вдало передав Василь Письменний у вірші "Плач матері". (На фоні музики)

Читець 2: Сину, дитино моя, та за що ж?

Господи, Боже мій, Боже!

Смерть у сімнадцять, сімнадцять всього ж

Розум збагнути не може...

Сину мій любий, матусі пробач,

Що не впізнала учора:

Так твоє тіло катюга-палач

Знівечив, змучив, спотворив...

Як мені жити? Скажи, підкажи.

Як по землі цій ходити?

Господи, хоч на хвилинку б ожив

Син мій, щоб матір навчити...

Мій неслухняний, тебе донесу,

Скільки б не важили кулі

Ті, що убили юнацьку красу....

Люлі, малесенький, люлі...

Ні, я не плачу. Поки спочивай.

Вірю, настане година:

Вся Україна, коханий наш край

Прийде до кожного сина.

Прийде! Як мати, спом'яне усіх,

Хто боронив її Волю,

Хто найдорожче життя не беріг

В битві за щастя і долю...

Юнак 3: Після повернення Центральної Ради до Києва М.Грушевський на першому ж засідання Малої Ради 9 березня 1918 року запропонував ушанувати пам"ять полеглих стрільців студентського куреня, що поклали свої голови в боротьбі за незалежну Україну. Було вирішено перевезти їхні тіла до Києва і поховати на Аскольдовій горі. Похорони відбулися 19 березня. Увічненням цього є відома поезія Павла Гричини «Пам'яті тридцяти»

Читець 3: На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

Тридцять мучнів-українців

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі -

Український цвіт!

По кривавій, по дорозі

Нам іти у світ!

На кого посміла знятись

Зрадницька рука?

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро - ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

3 славою святих.

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

На мітингу під час похорон українська письменниця Людмила Старицька-Черняхівська у промові «Пам'яті юнаків героїв, замордованих під Крутами» сказала такі слова:

«На вас звитяжці-юнаки,

Що возлюбили Україну,

Кладу найкращії гадки,

Маю сподіванку єдину!

Діти України, старші і малі, ця могила ваш храм. Минуть роки, десятиліття, століття - пам'ять про юнаків-героїв не згине повік. Вона світитиме не тільки українцям, всім, обраним Богом людям, що покладають життя своє в ім'я ідеї, в ім'я брата свого. Для нас Могила ця лишиться на віки полум'ям віри, вона дала нам незабутнє минуле. Діти України - це ваша могила, вона буде тим дзвоном, що не дасть нам спинитись, не дасть забути в хвилини відчаю. В хвилини занепаду, в хвилини знесилля будуть до неї іти старі й малі, щоб підживитись тим святим вогнем ентузіазму, який палатиме тут, під камінним хрестом»

Як сніги покриють землю

Рядном білим, не забудь

Спом'януть тую славу,

Що лишилась нам від Крут.

Дівчина 1: Трагедія під Крутами знайшла палкий відгук у серцях свідомих українців усього світу. Їх подвиг навічно увійшов у літопис боротьби за незалежність України, як свідчення незламності духу українського народу, його споконвічного прагнення до волі і справедливості. Пропонуємо вашій увазі уривок із статті письменниці Людмили Старицької-Черняхівської, яка була надрукована 24 березня 1918 року у газеті "Нова Рада"

Бібліотекар: "Пам'яті юнаків-героїв, замордованих під Крутами"

І їх нема...

Кого ми поховали?

Хто зважить той жаль?

Зберіть усі хмари з усього світу і не складете тої нерозважної туги, що оповила серце...

Жалю не має ваги.

Найпалкіші діти України, найдорожчі жертви на залізний вівтар волі.

Історія знає багато жертв, але такої сторінки вона ще не розгортала перед людськими очима

... Чи вони вірили в свою перемогу? Чи сподівалися на свою силу? Ой ні! Чи то були знавці-козаки, окурені порохом, призвичаєні до військової справи. Ні, ні. То були гімназисти і молоді студенти, не призвичаєні до військової справи. Вони не визнавали ні права війни, ні права смертної кари. Їхнім душам було огидне кожне насильство, убивство, бій.

І вони пішли.

Коли вдарив останній час України, вони пішли 300 юнаків проти 13 000 більшовиків.

Сподівалися засипати своїм трупом повіддю прорвану гатку.

І полягли усі.

За що ж загинули ці кращі сини України? Хто їх не знав? Хто не знав Поповича? Бідний, дорогий товаришу! В часи, коли гинула вся Україна, як він кидався скрізь, щоб всім допомогти, щоб роздмухати іскру надії. Чи є хто з українців в Києві, хто б не знав Володю Шульгина? Одколи скінчив гімназію, він став душею молоді й теплим зв'язком між нею і старшим поколінням, бо він був увесь любов до України. Палкий організатор, палкий промовець, теплий заступник всіх тих, що постраждали за Україну, любий, дорогий, незабутній Володя Шульгин. Він згромаджував, єднав молодь і разом із тим всією своєю істотою збуджував у людей старшого віку віру в долю України.

І його нема. Був душею молоді й разом із нею пішов на смерть. А ті гімназисти 6, 7, 8 класів дорогі діти на світанні життя. Вони всі понесли на жертву отчизні свою молодість, радість, щастя, нерозважне горе кревних і молоде своє життя.

...Ой, ні! Тих жертв не можна забути, не можна подарувати.

Але вони кличуть не до помсти. Не для ненависті і злоби понесли вони своє життя, а з-за незмірної любові до рідного краю, і та любов світитиме йому довгі віки.

Звучить пісня «Україна» Тараса Петриненка

Весна прощалась з молодістю, а молодь ридала над могилою, і лилася в останнє рідня пісня.

Будьте ж певні, дорогі, незабутні герої, ваша смерть не згинула марно. Чуєте?! вона живе і житиме до віку вільна, самостійна Україна.

Пісня «Під Кисвом, під Крутами»

На жаль, довгий час українській молоді не судилось вшановувати пам'ять Героїв Крут, читати і слухати вірші і пісні, що звучали сьогодні. Комуністичний режим, який насадили Україні московські більшовики, намагався викреслити з нашої історії ці героїчно-трагічні події, могили були стерті з лиця землі. По могилі на Аскольдовій горі було прокладено асфальтову дорогу, некрополь знищено і влаштовано місце розваг. Та пам'ять народу не зітреш і не зруйнуєш ніякими бульдозерами. Прогресивна молодь діаспори з року в рік 29 січня влаштовувала Пам'ять Героїв Крут. Широко відзначалася ця подія студентами Західної України до 1939 року відкрито, а після встановлення комуністичного режиму таємно.

Після здобуття Україною незалежності 29 січня стало Днем всієї шкільної і студентської молоді України. У цей день в усіх навчальних закладах проводиться спеціальний урок-урок любові до України, на якому звучить пристрасне слово про подвиг Героїв Крут.

Читець 5: П'янила ниви кров їх чиста,

Звершилося: вже бій стихав.

І впали всі, героїв триста,

Останніх смілих гнів садиста

В полоні всіх закатував!

І впали всі і не спинили...

Та всі лягли, а не спочили,

Здобули славу для країни

Безсмертний взір геройських чар.

Бо шлях в майбутнє вкажуть Крути,

І терня змінить ореол,

Тож Україні вічно бути,

Про Україну всім почути,

Бо світа це новий престол.

Історія подарувала нам унікальну можливість збудувати незалежну нашого великого земляка, відомого українського письменника Уласа Самчука, який в 1992 р. пророче застерігав: «Молодь мусить розуміти, що історія кожної хвилини може подарувати нам нові Крути. І було б дуже недоцільним, коли б та своєрідна героїка без знань, без підготовки, без твердого і послідовно організованого керма перейшла в нашу традицію». І він як у воду дивився. Адже у 2014 році імперська Московія знову розв'язала війну проти нашої держави.

Герої Крут тепер ми називаєм їх

Цей збережемо подвиг у серцях,

Бо років 100 назад политий кров'ю сніг,

Вже прокладав для України шлях.

Минула сотня літ, а ворог не змінивсь!

Нові Герої і нові бійці знов віддають життя

Так, як тоді, колись

За матір, доньку, сина і сестру,

Коханую дружину

За рідний край, небесну синь,

За неньку-Україну!

Будем жити, боронити все,

що зветься краєм

Як Україні прислужити-

минуле спитаєм.

Встанемо з колін, братове,

З кайданів, з руїни.

Верне воля, встане Мати-

Слава Україні!

Всі: Героям слава!

Виходять всі учасники.

Звучать слова: «Слава Україні!», «Героям слава!».

Всі виконують Гімн України «Ще не вмерла України.»