Культура Русі-України наприкінці Х - у першій половині ХІ століття

Культура Русі-України наприкінці Х — у першій половині ХІ ст. Підготувала: Вчитель історії Прилуцького ліцею № 6 Плєшакова Я. В.

План. Усна народна творчість. Освіта й мова. Література. Архітектура, образотворче мистецтво. Музика.

Розквіту культури Русі-України сприяло прийняття християнства, зміцнення держави, поширення зв’язків з іншими державами, насамперед із Візантією. Творцем матеріальних і духовних цінностей був народ. Саме широкі народні маси, передусім селяни й ремісники, виробляли знаряддя праці, обробляли землі й будували замки та палаци, собори й церкви, створювали шедеври давньоруського мистецтва, яким захоплюється і сучасна людина.

Основою духовної культури була усна народна творчість, яка зароди­лася ще в давні віки. У поетичних творах — історичних і обрядових піснях (весільних, поховальних), казках, замовляннях, загадках, приказках, би­линах — народ оспівував свою працю, боротьбу проти зовнішніх ворогів і феодалів. Найбільш популярними героями билин були воїни ­богатирі Ілля Муромець, Добриня Нікітич та Альоша Попович і селянин-орач Микула Селянинович.

Приблизно в Х–ХІ ст. виник новий вид усної народної творчості, який у ХІХ ст. назвали билини (перша назва — старини). За змістом билина — героїчний епос, властивий багатьом країнам середньовічної Європи. Головними героями цих творів є реальні або вигадані особи: • три богатирі — Ілько (Ілля) Муромець, Добриня Микитич, Олешко Попович. Одним з героїв билин про трьох богатирів під прізвиськом «Красне Сонечко» є великий князь київський Володимир Святославич; прообразом богатиря Добрині Микитича є воєвода князя Володимира Великого — Добриня; • легендарні Котигорошко, Джурило, Кирило Кожум’яка, Вольга та Микула Селянинович, Святогор. Билина (старина) — жанр народної творчості, героїчний епос.

Велике значення для розвитку давньоруської культури мала поява писемності, яка виникла на Русі не пізніше ніж у ІХ ст., тобто ще до запровадження християнства. Про це свідчать такі факти: уже в першій половині Х ст. укладалися письмові договори з Візантією (911, 944). На території Новгорода та в інших місцях археологи знайшли берестяні грамоти з написами, які надряпувалися на корі загостреними кістяними і залізними писалами. Найраніші з них належать до ХІ ст. (збереглися переважно в районі міст Новгорода і Звенигорода (Львівщина).)

Найосвіченішою верствою населення в Середньовіччі були священники, тому освіту в часи Русі-України здобували при церквах і монастирях. Там навчали читати, писати, рахувати, церковного співу. Поширеним серед майбутніх священників було вивчення грецької мови.

Поява і розвиток писемності сприяли поширенню освіти на Русі. Уже за часів Володимира Святославича і Ярослава Мудрого існували школи для навчання князівських і боярських дітей, а також дітей старост і священиків. При Софійському соборі була бібліотека, заснована в 1037 р. На Русі було чимало освічених людей, зокрема серед князів. Так, високоосвіченими були Ярослав Мудрий і Володимир Мономах. Князь Всеволод Ярославич, батько Володимира Мономаха, знав п’ять іноземних мов.

У джерелах є згадка про школу, засновану князем Володимиром. Тут здобували освіту діти «нарочитої чаді» — найближчого оточення князя. Літописець пише: «І почав Володимир посилати збирати дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на навчання книжне».

На Русі діяли дві абетки — кирилиця і глаголиця. Виникнення абетки, найімовірніше, пов’язують зі слов’янськими просвітниками, проповідниками християнства в Моравії (частина сучасної Чехії) — святими Кирилом і Мефодієм, які були вихідцями з м. Фессалоніки (слов’янською Солунь, тепер м. Салоніки в Греції).

РОБОТА З ПІДРУЧНИКОМ СТ. 64Є відомості, що Ярослав Мудрий зібрав першу бібліотеку з кількох десятків книг. Книги мали велику цінність, переписувалися вручну на пергаменті (вичинена шкіра молодого теляти), тому їх могли мати лише багатії. Книги прикрашали чудовим орнаментом і мініатюрами (кольоровими ілюстраціями невеликого розміру).

Графіті на стінах храмів і берестяні грамоти свідчать про поширення писемності серед значної частини населення Русі-України.

Графіті (італ. graffiti, буквально — видряпані) — стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предметами на стінах архітектурних споруд, керамічних виробах та інших речах. Графіті XI–XIII ст. знайдено на стінах Софійського собору в Києві та Новгороді, в інших руських храмах. Надписи на церковних стінах мають здебільшого релігійний зміст, хоча є і світські за характером. Наприклад, на стінах Софійського собору є навіть жартівливий надпис «Кузьма — порося».

З появою християнства на Русі з’явилися як оригінальні літературні твори, так і неоригінальні. Неоригінальними називають перекладні твори, переважно з грецької. До них належать переклади Біблії (Старий і Новий заповіт, або Євангеліє), «Ізборники» чернігівського князя Святослава Ярославича другої половини ХІ ст. «Ізборники» — це збірники статей різного змісту: про релігію, мораль тощо. Оригінальними є твори, написані руськими авторами: «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона (середина ХІ ст.), «Повість минулих літ» (початок ХІІ ст.), «Повчання дітям» Володимира Мономаха (початок ХІІ ст.), «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора (кінець ХІІ ст.), «Моління» Данила Заточеника (ХІІ–ХІІІ ст.), Києво-Печерський патерик (ХІІІ ст.) тощо. У «Слові про закон і благодать» Київського митрополита Іларіона оспівуються і підносяться княгиня Ольга, Володимир Великий і Ярослав Мудрий.

Хрещення сприяло розвиткові в РусіУкраїні кам’яного храмового будівництва. За основу архітектурних шедеврів Русі було взято візантійський архітектурний стиль. Перші церкви Русі будували й оздоблювали візантійські майстри. Проте руські митці змогли об’єднати візантійські ідеї з місцевими, створивши неперевершений давньоруський архітектурний стиль.

За часів Володимира Великого в центрі Києва біля князівського палацу, який не зберігся, був побудований перший хрестовокупольний шестистовпний кам’яний храм — церква Успіння Богородиці (989–996 рр). В історії вона відома як Десятинна церква. Сюди перенесли поховання бабусі Володимира Великого княгині Ольги, тут поховані і сам Володимир Великий, і його дружина візантійська принцеса Анна. Ні поховання, ні церква до нашого часу не збереглися, залишився лише фундамент.

Мозаїка (із грец. — муза) — зображення або візерунок на підлозі, стіні, виконані з кольорових каменів, смальти (кольорове скло), керамічних плиток й інших матеріалів. Фреска (з італ. — свіжий) — живопис на вологій штукатурці (тиньк). Найвідомішою мозаїкою Русі є зображення Богоматері Захисниці (грецькою — Оранти) у Софіївському Соборі. Зображення заввишки 5 м і набране зі смальти 177 кольорових відтінків.

Храми й помешкання Русі прикрашали також іконами (із грец. — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма. Ікони часів Русі майже не збереглися. Перші з них завозили з Візантії, пізніше з’явилася і власна школа іконопису. Його центром була майстерня Києво-Печерського монастиря. Ікони писали на дереві мінеральними фарбами, що розводили на квасі та яєчному жовтку.

Найрозвиненішими художніми ремеслами було ювелірне, лиття, кування, чеканка, позолота, інкрустація по дереву й металу. До сьогодні милують око давні сережки, колти, рясна, привіски, підвіски, браслети-наручі.

Усі аспекти життя русів були тісно пов’язані з музикою: без неї не обходилися сімейні свята, воєнні походи тощо. Важливе місце в культурі займав хоровий спів у церкві. Відомою була і система нотних знаків — крюкова нотація. У Галицькому літописі згадується співак Мітуса. По селах ходили та веселили гостей у князівських палацах скоморохи. Вони були танцюристами, фокусниками, жонглерами, водили ведмедів. Найвідомішими музичними інструментами на Русі були: духові — сопілки, флейти, орган; щипкові — гуслі, арфи, лютні; смичкові — гудок і смик; ударні — бубни, тарілки. Зображення скоморохів є на одній зі стін собору Святої Софії в Києві.

Домашнє завдання: Опрацювати параграф 12 Ст. 69 «Знаю нове» – завд. 1, 6.