І ВСЕ Ж НА 1897 Р. ЧИТАТИ ВМІЛИ ЛИШЕ 20 %

НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ, ЯКІ БУЛИ СТАРШІ ЗА 10 РОКІВ, СЕРЕД ВЛАСНЕ УКРАЇНЦІВ ТАКИХ БУЛО 13 %.

НА 1890 Р. ПИСЬМЕННОЮ БУЛА ЛИШЕ ТРЕТИНА

НАСЕЛЕННЯ. ВЕЛИКИМ ПОЗИТИВОМ БУЛО ТЕ, ЩО АВСТРО-УГОРСЬКИЙ УРЯД ДОЗВОЛЯВ

ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ В ШКОЛАХ.

ОСВІТА

Проміжною ланкою між гімназіями й  СЕРЕДНЯ університетами були ліцеї. Військовики

закінчували семирічні кадетські корпуси.

Кваліфіковані фахівці для сільського господарства, промисловості й торгівлі закінчували комерційні та сільськогосподарські училища.

Освіту з природничим і фізико-математичним ухилом надавали семирічні реальні гімназії. Із 1871 р. їх перейменували на реальні училища.

Випускники реальних училищ могли вступати лише до вищих технічних навчальних закладів.

Гімназії так само проголошувалися безстановими і загальнодоступними. Однак, щоб поступити до них, учні мусили бути відповідно підготовленими й платити за навчання.

Випускникам класичних гімназій надавалося право вступати в університети без вступних екзаменів. Випускники ж реальних училищ

могли вступати лише до вищих технічних навчальних закладів

У 1874 р. австрійський уряд дозволив вести навчання в них рідною мовою. Перша українська гімназія була відкрита в Перемишлі в 1887 р. Наприкінці XIX ст. також у Галичині було 6 українських гімназій, тоді як польських – 29. Дві німецько-українські гімназії працювали на Буковині. Тут українська мова викладалася лише як окремий предмет. У трьох гімназіях Закарпаття навчання велося тільки угорською мовою.

Освіта вища

У 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею в Одесі відкрито Новоросійський університет, що було зумовлене зростанням освітніх потреб півдня України.

У 1875 р. було засновано Чернівецький університет.

Політехнічний інститут у Києві став одним із центрів технічного прогресу всієї Російської імперії. Тут було організовано одне із перших товариств повітроплавання, а його член – військовий льотчик Петро Нестеров у 1913 р. виконав вперше в світі «мертву петлю». У всіх цих навчальних закладах студенти навчалися нерідною мовою, тому більшість із них поступово втрачала зв'язок зі своїм народом. Винятком були кафедра історії України у Львівському університеті, відкрита в 1894 р.(очолював М.Грушевський), і кафедра української мови та літератури в Чернівецькому університеті (очолював С. Смаль-Стоцький).

Постать в історії

Велике значення і для науки, і для піднесення національної свідомості мали вихід у світ у 1907 – 1909 рр. чотиритомного «Словника української мови», упорядкованого Борисом Грінченком, тритомної «Української граматики» за редакцією видатного вченого-мовознавця і сходознавця, поліглота (володів майже 60 мовами) Агатангела Кримського.

від лат. realis — «суттєвий»,

«дійсний») — стиль і напрям у літературі та мистецтві, які ставили метою правдиве відтворення дійсності в її

типових рисах. Панування

реалізму слідувало за добою романтизму і передувало символізму.

від лат. modernus — сучасний) — напрям у світовому мистецтві та

літературі початку XX століття, що набув найвищого розвитку після І

Світової війни. Філософія модернізму базується на ідеях про неможливість пізнання і

відтворення сучасного світу засобами класичної культури. перший професійний

український театр. Його було відкрито 1882 року в

Єлисаветграді. Засновником театру був Марко

Кропивницький. Із Театром корифеїв також пов'язані імена

М.Садовського,

М.Заньковецької.

Марко Кропивницький і брати та сестра

Тобілевичі, які діяли під різними псевдонімами (Іван Карпенко-Карий). з 1907 р.

ПРОВІДНИМ Емський указ 1876      український ОСЕРЕДКОМ р. призупинив       професійний театр

ТЕАТРАЛЬНОГО                                              розвиток       дістав своє перше

ЖИТТЯ ДРУГОЇ                                           українського  У 1885 р. трупа розпалася на дві частини: приміщення – у

ПОЛОВИНИ 19 СТ.                             театру, але в 1882 р.                     однією керував Марко Кропивницький,                                                       Києві, у Троїцькому

                               СТАЛО                                          єлисаветградці другою – Михайло Старицький народному домі

ПРОВІНЦІЙНЕ

                               МІСТО                                         створили першу  (нині Театр

ЄЛИЗАВЕТГРАД.                                          професійну      Панас Саксаганський, Микола Садовський та оперети), і тут

ЩЕ ВІД 1864 Р. ТУТ                             театральну трупу -                             МаріяСадовська-Барілотті). Пізніше до них                                                                             успішно

АКТИВНО ДІЯВ                                              «корифеї                        долучилися найвидатнішаукраїнська актриса

АМАТОРСЬКИЙ                                          українського                                МаріяЗаньковецька, драматург Михайло                                                                  працювала трупа

                               ТЕАТР                                                  театру».         Старицький.                                           Миколи

Садовського.

Театральне мистецтво

Постать в історії

Марія Заньковецька (справжнє прізвище —Адасовська); українська акторка і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця ХІХ і початку ХХ століть. В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України

Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Була серед засновників театру Миколи Садовського в Полтаві.

Музична культура

Переломне значення для розвитку української національної класичної музики мала творчість її основоположника Миколи Лисенка. Лисенко започаткував різні жанри української опери: історико-героїчну, ліричнопобутову, лірично- фантастичну, прикладами яких є опери «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Енеїда», «Ноктюрн». Найвищим досягненням оперної творчості М. Лисенка вважають оперу «Тарас Бульба». Написав М. Лисенко й перші дитячі опери «Коза Дереза», «Пан Коцький». Внеском у скарбницю Важливий напрям діяльності М. Лисенка – збирання та обробка українських народних пісень. Композитор підготував 7 збірок народних пісень, покладених на фортепіано, загалом опублікував 600 пісень. У 1904 р. створює першу в Україні Музичнодраматичну школу. М. Лисенко працював майже в усіх музичних жанрах, заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні.

Постать в історії

Вершин світового вокального мистецтва сягнула вихованка Львівської консерваторії Соломія Крушельницька. Володіючи винятковими природними вокальними й сценічними здібностями, виступала на сценах провідних театрів світу – у Львові, Відні, Варшаві, Кракові, Петербурзі, Одесі, Парижі, Римі, Мілані,

Буенос-Айресі , виконуючи партії з 60 опер.

Будинок резиденції православних митрополитів Буковини та Далмації в Чернівцях (1864-1873 рр).

«Будинок з химерами» архітектора В. Городецького

(1902-1903)

Будинок Полтавського земства (1903–1908 рр).

Збереження національного стилю в архітектурі

українського модерну засвідчене в будинку

Полтавського земства, будованому за

проектом  Василя Кричевського в 1903–1908 рр.

(нині Полтавський краєзнавчий музей).

Володимирський Собор, неовізантійський стиль (1862-1882) 

          Будівля оперного театру в Одесі, 1883-1887 рр.    Страхове товариство «Дністер» у Львові, 1905–1906

рр. проект віденських архітекторів Ф. Фельнера і Г. Гельмера, На західноукраїнських землях поєднання елементів споруджена одеським архітектором Феліксом модерну та народної архітектури втілено в будівлі Гонсіоровським у стилі неоренесансу та необароко.       Страхового товариства «Дністер» у Львові, збудованої у 1905–1906 рр. архітектором І. Левинським.

 Скульптура

Скульптор Микола Микешин

Меценат́ — багатий покровитель наук і мистецтв, особа, що безкорисливо матеріально підтримує розвиток культури, освіти, та будь-які інші аспекти гуманітарної сфери. Слово походить від знаменитого прізвища римського багатія Мецената, котрий допомагав митцям.

Серед українських благодійників почесне місце посідає

Григорій Ґалаґан.. Його коштом було ви дано чимало книг

(зокрема, журнали «Киевская старина» та «Основа»), зібрано цінну бібліотеку, колекцію живописних полотен.  На особливу пошану заслуговує сім’я Симиренків (Платон, Лев, Василь,

Володимир). Успішні підприємці й науковці (так, Лев виплекав новий сорт яблук), які активно допомагали діячам української культури, передали для Товариства допомоги українській літературі величезний капітал.

Богдан Ханенко- збірку археологічних знахідок й мистецьких творів передав до Музею мистецтв у Києві, на основі якого

згодом засновано Музей мистецтв, який потім довгий час

називався як «Київський музей західного і східного мистецтва», тепер — Музей мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків. Ханенко провадив на власні кошти археологічні розкопки переважно на Київщині.