Курсова. Дипломна робота. "Типологічні та стилістичні особливості багатокомпонентних речень у творах М. Коцюбинського"

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«… УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

 

                                                                                    ДО ЗАХИСТУ ДОПУЩЕНО

                                                                                       Зав. кафедри української мови

                                                                   

                                                                                       __________________________  

                                                            //////  ///////   ///////березня 2013 року

 

 

 

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА СПЕЦІАЛІСТА

 

ТИПОЛОГІЧНІ  І  СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БАГАТОКОМПОНЕНТНИХ РЕЧЕНЬ

У ТВОРАХ  М. КОЦЮБИНСЬКОГО

 

 

Виконала

ст. групи  …

 

 

 

 

 

 

 

ЗАПОРІЖЖЯ

2013

 

ЗМІСТ

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………...7

ВСТУП …………………………………………………………………………...8

РОЗДІЛ 1. СКЛАДНІ БАГАТОКОМПОНЕНТНІ КОНСТРУКЦІЇ У

          СИСТЕМІ РЕЧЕННЯ…………..…………………………………………12

1.           Вивчення складних багатокомпонентних речень у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві………………………………………………..12
2.           Поняття та класифікація багатокомпонентних конструкцій….….........18

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ  ТИПИ  БАГАТОКОМПОНЕНТНИХ

           РЕЧЕНЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ…………………………...….26

1.           Загальна характеристика структури і сполучуваності ускладненого    речення……………………………………………………………..…..….26
2.           Багатокомпонентні складносурядні конструкції……………………….28
3.           Складнопідрядні багатокомпонентні речення…………………………..30

2.3.1. Складнопідрядні речення з неоднорідною супідрядністю………30

          2.3.2. Складнопідрядні речення з однорідною супідрядністю…………32

2.3.3. Складнопідрядні речення з послідовною супідрядністю………..33

2.3.4. Контаміновані складнопідрядні речення…………………………36

2.4.   Складні багатокомпонентні речення з сурядністю і підрядністю….….39

2.5.   Безсполучникові багатокомпонентні речення…………………………...46

2.6.   Сполучниково-безсполучникові багатокомпонентні утворення……….48

РОЗДІЛ 3. РОЛЬ БАГАТОКОМПОНЕНТНИХ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ

         В ОРГАНІ3АЦІЇ  СТИЛІСТИЧНОЇ ДОВЕРШЕНОСТІ ПРОЗИ

         МИХАЙЛА  КОЦЮБИНСЬКОГО………...………………………….….52

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...67

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………..…………………...73

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..77

 

 

 

 

ВСТУП

 

           Комплексне дослідження речення як багатоаспектної одиниці є пріоритетним у сучасному українському мовознавстві. Особливо це стосується складних, зокрема багатокомпонентних речень, до складу яких входить три і більше предикативних частин, які відповідним чином пов’язані між собою в єдине ціле, що широко функціонують у книжно-писемних стилях сучасної української літературної мови. Це так звані ускладнені складні, або багатокомпонентні речення.

           Дослідження складних багатокомпонентних речень (СБР) у вітчизняному мовознавстві розпочалося кіль­ка десятиліть тому. У російському мовознавстві є ряд праць, присвячених дослідженню типології СБР, їх кон­структивних ознак, семантичної структури, ізоморфізму з іншими синтаксичними одиницями, місця у системі склад­ного речення, закономірностей будови і сполучуваності предикативних частин, відношення до мови і мовлення тощо. Найбільш висвітлені такі аспекти СБР: питан­ня типології (І. О. Василенко, Г. Ф. Калашникова, Г. П. Уханов), багатомірності структури і глибини СБР (Г. П. Уханов, Г. Ф. Калашникова, Н. С. Ган-цовська), структурно-семантичні особливості ускладнених складнопідрядних речень (Г. Ф. Гаврилова, Г. Ф. Калашникова, В. В. Казмін, В. А. Шитов,

О. В. Падучева, Г. Н. Клюсов, Г. М. Горяна, Н. А. Широкова, Л. І. Байкова,

В. К. Покусаєнко, А. С. Уськін, Ю. В. Коваленко, А. В. Андрусенко), історія розвитку складних багатокомпонентних конструкцій (О. М. Стеценко,

А. М. Стрєльська, Я. О. Спринчак), синоніміка СБР (Л. Н. Гукова), роз­межування складних, у тому числі ускладнених, речень і сполучень речень (Г. В. Валімова).

          В україністиці (не враховуючи розділів про усклад­нені речення в підручниках і посібниках) ці конструкції на прикладах творчості певного письменника мало досліджувалися. Тому виділення моделей СБР на основі індивідуального синтаксису письменників, відношення СБР до мови і мовлення, характеристика синтаксичних зв’яз­ків і семантико-синтаксичних відношень між частинами і компонентами цих конструкцій, особливостей структу­ри і сполучуваності їх компонентів є актуальним завдан­ням в українському мовознавстві.

          Складне багатокомпонентне речення, будучи різно­видом складного речення, разом з тим має ряд специфіч­них ознак, що дозволяє розглядати його як особливу поліпредикативну конструкцію. Це такі конструктивні озна­ки, як мінімальна кількість компонентів, необхідних для існування відповідної моделі СБР, мінімальна кількість синтаксичних засобів зв’язку між ними, багатомірність структури, поліваріантність моделі, можливість предика­тивного ускладнення СБР та ін., що дають можливість відрізнити його від елементарного складного речення.

          Важливе значення має дослідження ієрархії синтак­сичних зв’язків та семантико-синтаксичних відношень між частинами і компонентами СБР, виявлення ведучих і допоміжних зв’язків на різних рівнях членування таких структур, що дозволяє глибше пізнати природу СБР як особливої підсистеми у системі складного речення.

          Базуючись на дослідженнях, насамперед вітчизняної лінгвістики, про синтаксичні зв’язки і відно­шення в складному реченні та виділені на їх основі типи складних речень, визначаємо моделі ускладнених складних речень на прикладах, взятих з українських творів, а саме – з індивідуального синтаксису творів Михайла Коцюбинського.

          У роботі досліджується структура поліпредикативних конструкцій, внутрішні семантико-синтаксичні відношення, сполучуваність їх ком­понентів, довжина відповідних моделей СБР, частота їх використання, багатомірність структури тощо. Належна увага приділяється також безсполучниковим та безспо­лучниково-сполучниковим об’єднанням речень з трьох і більше компонентів, у яких нерідко використовуються складні багатокомпонентні конструкції у різних комбіна­ціях з простими та елементарними складними реченнями і які найближче щодо своєї семантико-структурної орга­нізації стоять до тексту. Тому широке використання таких структур у мовленні зумовлює необхідність їх вивчення.

          М. Коцюбинський вирізняється з-поміж інших письменників не тільки багатим використанням багатокомпонентних речень в свому синтаксисі, а й своєрідним ідіостилем з набором екстралінґвальних параметрів (світогляд, розуміння й відчуття людини і світу, емоційні домінанти та ін.) і комплексу мовно-виражальних засобів. Класик української літератури стверджував на українському ґрунті панування й домінування людини над обставинами. Лінгвостилістична система, всі мовні ресурси його прози спираються на синтаксичну будову та способи текстотворення, що сприяють розкриттю стилістичного потенціалу мовних одиниць, їх естетичного змісту та експресивної семантики.

          Стилістичне дослідження синтаксичної будови мови є одним із пріоритетних напрямків української лінгвостилістики. Тому синтаксис українських письменників, а саме прози Михайла Коцюбинського, його стилістичні фігури, експресивні конструкції та їх функції все ж залишаються недостатньо дослідженими.

          Тому складне багатокомпонентне речення виявляється тим син-таксичним засобом, що дозволяє найкраще висловити і оформити, наприклад, складні логіко-понятійні зв'язки, які є характерними для стилю

М. Коцюбинського.

          Актуальність дослідження зумовлюється насамперед тим, що з'ясування статусу складних конструкцій з різними типами зв’язку на основі індивідуального синтаксису письменників продовжує залишатися у сучасному українському мовознавстві не розв'язаним; не висвітлені всебічно формально-синтаксичні параметри цих речень, їх семантико-синтаксична структура. Крім того, у мовознавчих працях увага здебільшого зверталася на мінімальні різновиди цієї моделі — трикомпонентні речення, тим часом як більш об'ємні структури (з чотирьох і більше предикативних компонентів) залишалися поза увагою вчених. У даній темі надзвичайно важливим є поглиблений аналіз кожного з різновидів складних конструкцій, взятих з творів М. Коцюбинського, особливо тих, у яких наявні більш складні поєднання сурядного і підрядного зв'язків, зокрема однорідної і неоднорідної супідрядності, послідовної підрядності тощо.

           Мета бакалаврського дослідження — здійснити структурно-семантичний аналіз  багатокомпонентних речень індивідуального синтаксису  та стилістики творів М. Коцюбинського.

          Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. Встановити місце багатокомпонентних утворень у системі складного речення.
2. Простежити ієрархію синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень у складному багатокомпонент­ному реченні.
3. З’ясувати особливості структури поліпредикативних конструкцій і сполучуваності їх компо­нентів в індивідуальному синтаксисі

     М. Коцюбинського.

4. Визначити кількість поширення ускладнених конструкцій у творах 

    письменника.

5. Проаналізувати роль багатокомпонентних речень в стилістиці прози

    М. Коцюбинського.

          Об’єктом дослідження є індивідуальний синтаксис творів

М. Коцюбинського у шести томах.

          Предмет дослідження — складні багатокомпонентні синтаксичні конструкції.

          З метою розв'язання поставлених завдань окреслено джерельну базу, методологію і методику дослідження.

         Джерельною базою дослідження є укладена картотека, яка містить 500 багатокомпонентних речень, дібраних з творів М. Коцюбинського, які стали основним матеріалом для виявлення та аналізу різновидів СБР. У роботі були опрацьовані твори загальним обсягом 1500 сторінок.

         Методологічною основою дослідження є діалектичний підхід до мови як до цілісної системи, що перебуває у постійній динаміці, розуміння мови як суспільного явища.

         Методика дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження інтерпретація матеріалу здійснюється на основі лінгвістичного опису з використанням прийомів синтаксичного моделювання, компонентного аналізу, класифікації і систематизації та статистичного методу.

         Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає в тому, що в українському мовознавстві вперше здійснено комплексне дослідження складних конструкцій з різними типами зв’язку у функціональному аспекті на основі індивідуального синтаксису та стилістики М. Коцюбинського. У дипломній роботі визначається місце і статус СБР в системі складного речення, виявляються конструктивні ознаки даних структур, простежуються формально-синтаксичні особливості різновидів моделей складних конструкцій, аналізується характер сполучних засобів зв'язку в цих моделях. Уперше описується семантико-синтаксична структура СБР та їх сполучуваність у різновидах моделі, що складаються з трьох і більше компонентів у творах письменника.

         Теоретичне значення. Результати дослідження доповнюють теорію складного багатокомпонентного речення висновками, які відображають аналіз функціонування типології складного речення прикладами індивідуального синтаксису; описують своєрідність стилістичних особливостей М. Коцюбинського. Вони можуть бути використані при підготовці теоретичних праць із стилістики, синтаксису української мови і типологічно подібних до неї мов.

         Практичне застосування результатів роботи. Результати дослідження можуть бути використані у підручниках і посібниках із синтаксису або стилістики сучасної української мови, у вузівських лекційних курсах, спецсемінарах, для укладання посібників з практичних занять із синтаксису, при написанні курсових та дипломних робіт студентами-філологами, а також у середніх спеціальних освітніх закладах, школах з поглибленим вивченням української мови.

         Структура бакалаврської роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку умовних скорочень, додатків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи  — …. сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

СКЛАДНІ БАГАТОКОМПОНЕНТНІ КОНСТРУКЦІЇ

У СИСТЕМІ РЕЧЕННЯ

1.1.  Вивчення складних багатокомпонентних речень

у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві

 

 

          Говорячи про розвиток мови, О. О. Потебня зазначав: «І взагалі в мові,    не тільки кажучи а рrіоrі («все те­че»), не може бути, а й а роstеrіоrі нема жодної неру­хомої граматичної категорії. Однак зі зміною граматич­них категорій неминуче змінюється і те ціле, у якому вони виникають і змінюються, саме речення, подібно до того, як неминуче форма стійкої купи залежить від форми ре­чей (наприклад, цеглин, ядер), з яких вона складається, як неминуче форма і визначення суспільства змінюються ра­зом з розвитком особин» [36, с. 83].

          Незаперечним є той факт, що з розвитком мислення структура речення  поступово ускладнювалася, причому серед складних конструкцій первісними є утворення без­сполучникові. Сполучникові ж (складносурядні і склад­нопідрядні) речення виникли пізніше, до того ж склад­нопідрядні структури є історично найпізнішим типом ре­чень, що починає розвиватися в останньому періоді існу­вання індоєвропейської прамови [52, с. 5]. О. С. Мельничук зазначає, що, оскільки саме «складно­підрядні конструкції є одним з найістотніших компонен­тів синтаксичної структури сучасних слов’янських, як і інших індоєвропейських мов, вивчення умов і шляхів їх розвитку дає нові можливості для уточнення наукового розуміння зв’язку еволюції мови з розвитком мислення» [33, с. 202]. Філософи, що досліджують проблеми логіки, також говорять про розвиток людсько­го мислення у зв’язку з необхідністю охопити ширші і суттєвіші зв’язки предмета і його властивостей [25, с. 165], що, безперечно, веде і до ускладнення структури речен­ня, за допомогою якого передаються складні думки.

          Дослідники давньоруської, староросійської та старо­української мов відзначають досить широке функціону­вання вже в період давньоруської мовної єдності склад­них багатокомпонентних речень [52, с. 5]. Так,

О. М. Стеценко, дослідивши великий фактичний матеріал, робить висновок, що в пам’ятках давньоруської і староросійської мов ці конструкції становили вже повністю сформовані структурно-семантичні типи складних речень. Це зумовлено розвитком людського мислення у зв’язку з тим, що лю­дина ширше і глибше пізнавала об’єктивну дійсність, удосконалювала мову як засіб спілкування [42, с. 72]. Хоча «у давньоруській мові збереглась ще не-розчленована структура складного речення, суть якої полягала в нанизуванні речень одного за одним» [52, с. 6].

          Удоскона­лення системи формальних засобів підпорядкування в СБР у староросійських пам’ятках ділової писемності XVII ст. відзначає Л. Н. Гукова [13, с. 140], а А. М. Стрєльська, розглядаючи СБР мотивувального характеру, при­ходить до висновку, що у XVIII ст. уже «склалась сучас­на система поліпредикативних складнопідрядних речень» [43, с. 94]. Широко висвіт-люються функції сполучників у складному, в тому числі й багатокомпонентному, реченні староукраїнської мови у працях Л. А. Була-ховського [4, с. 498-543] та ін.

          Таким чином, ускладнені складні речення виникли на високому ступені розвитку мислення і мови. Роль їх у розвинутих мовах важко переоцінити, особливо у писем­них текстах (наукових, художніх тощо). Розвиток мови не зводиться до ускладнення структури речення, збільшення кількості формантів. Тому поглиблення дослідження цього пи­тання вимагає значних зусиль з боку науковців. Катего­ричних висновків про розширення чи звуження викори­стання складних багатокомпонентних конструкцій у су­часній мові без достатнього обґрунтування робити не можна [1, с. 18-19].

          Синтаксисові відводиться центральне місце в грама­тичній системі мови. Це зумовлюється тим, що саме «сфе­рі синтаксису спеціально належать ті мовні одиниці, які безпосередньо служать для спілкування людей і безпо­середньо співвідносять повідомлюване з реальною дій­сністю...» [38, с. 5]. Речення ж являє собою центральну одиницю синтаксису, що давно привертає до себе увагу вчених. Останнім часом у мовознавстві великий інтерес викликають проблеми значення речення, мовної і мовлен­нєвої семантики тощо, які трактуються і розв’язуються по-різному.

          Загальне значення складного речення зумовлюється відношеннями, що встановлюються між його частинами і виражаються відповідними сурядними чи підрядними за­собами зв’язку [38, с. 462]. У такому разі можна говорити про спільність уза­гальнених значень багатьох складних речень, тобто про спільність їх мовної семантики. Так, наприклад, мов­ними значеннями складного речення є відношення умов­ні, причинові, часові, цільові, зіставно-протиставні та інші, що встановлюються між частинами складного ре­чення.

          Незаперечним сьогодні є те, що речення як багатоаспектна одиниця може розглядатися з багатьох погля­дів, у тому числі власне синтаксичних і семантико-синтаксичних. Саме семантико-синтаксичний під­хід до вивчення речення є одним з найперспективніших у сучасній лінгвістиці. Проте труднощі пов’язані з різним трактуванням співвідношення формальних і семантичних критеріїв у синтаксисі, з побудовою класифікації типів ре­чення (від синтаксису до семантики чи навпаки). Як зазначає Н. Ю. Шведова, опис «від форми» до значення гарантує повноту, можливість під час аналізу значень «звернутись до об’єктивно даних матеріальних одиниць як до знаків, зміст яких міститься в них самих. Опис «від значень» нічого цього не ґарантує» [49, с. 118]. Тому ба­гато мовознавців у розумінні семантичної структури ре­чення йдуть від структури до семантики [38, с. 87]. При цьому зазначається, що з погляду аналізу речення в се­мантичному аспекті (так само, як і з погляду його фор­мальної організації) воно вивчається передусім як оди­ниця мови, а не мовлення [41, с. 472]. На особливу увагу в цьому плані заслуговують думки Г. А. Золотової про те, що «нема синтаксису несемантичного, як нема мови некомунікативної» [20, с. 357], що звернення до семантики зосереджує увагу на зв’язку мови з дійсністю, що «осмис­лення ролі семантики стає для синтаксису відкриттям, яке повинне сприяти удосконаленню синтаксичної теорії » [20, с. 16].

          Складні багатокомпонентні речення, що широко вжи­ваються в різних стилях мови, особливо писемних, стали об’єктом спеціального лінгвістичного аналізу недавно: фактично систематичне вивчення їх у вітчизняному мо­вознавстві розпочалось у 50-х роках нашого століття.

          В українському мовознавстві типологію СБР встанов­лювали

О. Є. Вержбицький [30, с. 176-177, 317-332, 336-343], Б. М. Кулик [29, с. 239-244, 268] та інші авто­ри підручників і посібників; окремі типи і різновиди ускладнених речень досліджували І. К. Кучеренко [31], Г. М. Горяна [10]. Слід назвати праці М. В. Симулика, побудовані на матеріа­лі всіх слов’янських мов [40], де подається досить докладний огляд праць вітчизняних, в тому числі й ук­раїнських, мовознавців про складні речення ускладненого типу, а також з’ясовується стан розробки цієї проблеми у західнослов’янській та південнослов’янській лінгвістиці. Огляд праць словацьких і чеських лінгвістів з цієї проб­леми робить А. П. Грищенко [12, с. 11-19].

          Якщо в українській лінгвістиці вивчення СБР в тих роках було лише започатковане, то в російській — дослідженню їх приділялося чимало уваги. Вже було багато праць, зокрема кілька монографічних, присвячених різним аспектам СБР: це док­торська дисертація І. О. Василенка [5], докторські ди­сертації і монографії Г. Ф. Гаврилової [9], Г. Ф. Калашникової [22], монографія В. В. Казміна [21]. Так, Г. Ф. Калашникова, з’ясовуючи ряд теоретичних питань, пов’язаних з виділенням і класифікацією СБР, багато уваги приділяє дослідженню довжини складних багато­членних конструкцій і факторів, що її зумовлюють, за­кономірностей побудови СБР і особливостей сполучува­ності компонентів у їх складі, шляхів розгортання струк­тури СБР і особливостей їхнього функціонування у су­часній російській літературній мові.

          Увагу лінгвістів привертали такі аспекти СБР: питан­ня типології

(І. О. Василенко, Г. Ф. Калашникова, Г. П. Уханов, О. Є. Вержбицький,

Б. М. Кулик), багатомірності структури і глибини СБР (Г. П. Уханов,

Г. Ф. Калашникова, Н. С. Ганцовська, І. Р. Вихованця, М. В. Всеволодової,

К. Г. Городенської, Г.О. Золотової, Н.Ф. Клименко, О.М. Мельник,

О. С. Мельничука), структурно-семантичні особливості ускладнених складнопідрядних речень (Г. Ф. Гаврилова, Г. Ф. Калашникова, В. В. Казмін,

І. К. Кучеренко, С. П. Бевзенко, В. А. Шитов, О. В. Падучева, Г. Н. Клюсов, Г. М. Горяна, Н. А. Широкова, Л. І. Байкова, В. К. Покусаєнко, А. С. Уськін, Ю. В. Коваленко, А. В. Андрусенко), історія розвитку складних багатокомпонентних конструкцій (О. М. Стеценко, А. М. Стрєльська,

М. В. Симулик, А. П. Грищенко, Я. О. Спринчак), синоніміка СБР (Л. Н. Гукова), роз­межування складних, у тому числі ускладнених, речень і сполучень речень (Г. В. Валімова). При дослідженні поліпредикативних речень застосовувались математичні прийоми (О. В. Падучева).

          Багато уваги вивченню складних багатокомпонентних речень у слов’янському мовознавстві приділили Ф. Кочіш, Є. Махачкова, Й. Грбачек, Я. Бауер  та інші лінгвісти.

          У більшості праць вітчизняних і зарубіжних лінгві­стів розглядаються передусім конструкції з супідрядні­стю (однорідною і неоднорідною) та послідовною під­рядністю. Значно менше уваги приділяється складносу­рядним і безсполучниковим багатокомпонентним речен­ням, комбінованим структурам (з супідрядністю і по­слідовною підрядністю, з сурядністю і підрядністю тощо). Серед дослідників цих речень треба назвати насамперед

Г. Ф. Калашникову, Г. П. Уханова, М. В. Симулика, Т. Н. Кабінетську,

А. С. Рохліна, П. І, Савченка, Б. А. Бєлову, Л. Н. Луганську.

          Недостатня дослідженість СБР є певною мірою на­слідком того різнобою в термінології, який і сьогодні має місце у вузівських підручниках та посібниках, у спе­ціальних дослідженнях, присвячених вивченню цих кон­струкцій. У багатьох випадках вони визначаються як «ускладнені складні речення» [9, с. 4], «складні речення ускладненого типу» [22, с. 16; 40], «багатокомпонент­ні складні речення» [22, с. 3], «багаточленні складні речення» [29, с. 243] , «складні синтаксичні конструк­ції» [52, с. 11]. Зустрічаються і терміни «багатоланкові речення» та «багатоскладні речення» [52, с. 11]. Останнім часом дослідники цих конструкцій усе частіше застосо­вують до них також термін «складні поліпредикативні речення» [43,

с. 91]. Проте термін «поліпредикативні речення», як відомо, застосовується і до складних речень мінімальної структури. У зв’язку з цим доцільно, як про­понує Г. Ф. Гаврилова, розрізняти речення монопредикативні (прості), біпредикатні (елементарні складні) і ускладнені складні (поліпредикативні) [9, с. 8].

          Треба зазначити, що здебільшого ці терміни використовуються  паралельно, як синоніми, хоча в окремих працях йдеться про необхідність розмежування термінів «ускладнені складні речення» і «багатокомпонентні (багаточленні) речення», що пов’язано з тим, що багато­компонентним, тобто таким, що складається з трьох і більше предикативних одиниць, може бути і речення, що не поділяється на рівні членування, тобто маємо одномір­ну конструкцію, про що докладніше мова йтиме далі.

          Отже, ці та багато інших досліджень, підтверджуючи системний характер синтаксису, взаємозв’язок його оди­ниць — словосполучення, простого речення і складного — разом з тим наголошують і на специфіці синтаксичних одиниць, кожна з яких має свої диференційні ознаки. Та­кими диференційними ознаками є: для словосполучен­ня — непредикативність, оскільки в ньому відсутнє співвідношення з ситуацією мовлення, з оцінкою мовця; для простого речення — монопредикативність, що полягає у єдиному співвідношенню з ситуацією мовлення; для склад­ного речення — поліпредикативність, що виявляється у роздільному співвідношенню з ситуацією мовлення [41, с. 367].

 

 

 

1.2. Поняття та класифікація багатокомпонентних конструкцій

 

 

          Багатокомпонентні речення, будучи складним реченням, включає в себе його ознаки, однак воно як більш складне утворення порів­няно з елементарним складним реченням має ряд специ­фічних особливостей, значною мірою з’ясованих у пра­цях Г. Ф. Калашникової, Г. Ф. Гаврилової,

Г. П. Уханова та ін. Так, Г. Ф. Калашникова виділяє такі основ­ні ознаки СБР, як мінімальна кількість компонентів, необхідна для існування певного типу складного речення, характер зв’язку між ними, багатомірність структури та потенціальний кількісний склад СБР, під яким розумі­ються можливості предикативного ускладнення їх [22, с. 22]. Г. Ф. Гаврилова дещо по-іншому формулює постійні ознаки моделей ускладнених сполучникових складних ре­чень: наявність мінімальної кількості предикативних час­тин і засобів зв’язку між ними; можливість реалізуватись у мовленні у певному наборі модифікацій; характер змі­стової структури СБР; характер синтаксичних відношень між предикативними частинами; можливість вичленування «смислових вузлів», аналогічних за своїми структурно-семантичними ознаками двокомпонентним складним ре­ченням [9, с. 143].

          Ці найважливіші (але, як бачимо, не завжди чітко визначені) ознаки покладені в основу виділення СБР та їх моделей, отже, вони відіграють конструктивну роль. Проте і неоднакова кількість їх, і різна термінологія, що використовується для називання цих ознак, є свідченням того, що це питання вимагає дальшого дослідження, уточ­нення як кількості найважливіших ознак СБР, так і їх змісту. Насамперед висловимо деякі міркування щодо термінології. В одних випадках такі ознаки визначаються як постійні. Стосовно СБР їх використовує Г. Ф. Гаврилова [9, с. 143]. Моделі СБР властиві також і змінні оз­наки, що виявляються при реалізації моделі в мовленні [9, с. 142]. Вони не суттєві, оскільки не впливають на змі­ну відповідної моделі СБР, Г. Ф. Калашникова визначає постійні ознаки як постійно необхідні.   

          Конструктивними ознаками складного ускладненого речення можна вважати такі:

• наявність трьох предика­тивних частин у неконтамінованих і трьох-п’яти у контамінованих багатокомпонентних реченнях;
• наявність не менше двох сполучних засобів (сполучників чи сполуч­них слів) у неконтамінованих і двох-чотирьох у контамінованих СБР;
• характер синтаксичного зв’язку між частинами і компонентами СБР;
• поліваріантність багатокомпонентних конструкцій;
• можливість преди­кативного ускладнення;
• багатомірність структури;
• складність семантичної структури і семантико-синтаксичних відношень між частинами і компонентами СБР.

          Однією з найважливіших ознак СБР є наявність міні­мальної кількості предикативних компонентів у їхньому складі (багато дослідників не без підстав вважають її основною, вирішальною). Якщо для елементарного складного речення ця кількість завжди становить два компоненти, то для СБР мінімальною є конструкція з трьох компонентів, а у структурах комбінованого типу (з кількома видами чи підвидами зв’язку) мінімальни­ми є такі речення, що складаються з чотирьох-п’яти ком­понентів. Кількісний критерій для різних моделей СБР не однозначний і не може обмежуватися трьома компонен­тами, як про це часто говориться: трикомпонентні СБР складають лише частину (хоча й центральну) багато­компонентних конструкцій. На важливість цього крите­рію вказують Г. П. Уханов [36, с. 133], М. В. Симулик [39, с. 23], Г. М. Горяна [11], Н. С. Ганцовська, ав­тори багатьох вузівських підручників і посібників, сло­вацький мовознавець

Ф. Кочіш та інші лінгві­сти. Кількісний критерій є важливою ознакою для спо­лучникових складнопідрядних речень з кількома підряд­ними, конструкцій з сурядністю і підрядністю, оскільки зазначені СБР здебільшого мають рівні членування.

          Важливою конструктивною ознакою СБР, яка відріз­няє їх від елементарних складних речень, є наявність у їх складі мінімуму сполучників і сполучних слів для зв’язку предикативних одиниць, що для не-контамінованих конструкцій становить два сполучні засоби, для контамінованих — два-чотири. Винятком можуть бути структури з однорідною супідрядністю (контаміновані), оскільки в них поєднуються сурядний і підрядний зв’язки, в яких підрядний сполучник (сполучне слово) обов’яз­ково вживається перед першим підрядним компонентом, а перед наступним можуть бути відсутні як сполучники підрядності, так і сполучники сурядності.

          Однією з важливих конструктивних ознак СБР є харак­тер синтаксичного зв’язку між його частинами і компо­нентами. Це стосується передусім ускладнених складно­підрядних речень, у яких наявні такі різновиди підрядного зв’язку, що відсутні в елементарному складному реченні: супідрядність, послідовна підрядність, їхні комбінації. Так, супідрядні однорідні компоненти однаково стосу­ються головної частини, причому відношення між ними сурядні (нерідко виражені матеріально за допомогою сурядних сполучників), і підрядна частина фактично яв­ляє собою складносурядну сполуку, в якій, щоправда, принаймні у першому компоненті, завжди наявний по­казник синтаксичної несамостійності — підрядний сполуч­ник чи сполучне слово, що вказує на залежність підряд­ного від головного, об’єднуючого компонента: синтаксичні зв’язки таких супідрядних не можуть замкнутися в собі, а завжди виходять за межі утворюваної ними складної частини, оскільки «синтаксична однорідність підрядних заснована на їхньому однаковому відношенні до якогось «третього члена», який завжди перебуває поза дією складною частиною». До речі, дехто з мово­знавців саме в таких конструкціях вбачає типові випадки сурядності [24, с. 74-75].

          Важливою ознакою СБР, що пов’язана з поперед­ньою — є можливість їх предикативного ускладнення. Справді, якщо всі моделі СБР поліваріантні, зокрема виявляються в різній кількості предика­тивних компонентів, то звідси випливає висновок, що те чи інше поліпредикативне речення можна розширити, додавши до нього одне або кілька простих речень. Так, як правило, можна розши­рити кількість предикативних компонентів без зміни мо­делі у конструкціях з однорідною супідрядністю, послідовною підрядністю, багатокомпонентною сурядністю, з сурядністю і підрядністю та ін. Змінити ж ту чи іншу модель за рахунок розширення предикативних частин можна у всіх типах ускладнених складних речень [52, с. 19].

          Специфічною прикметою СБР є багатомірність їх структури, наявність рівнів членування. Г. Ф. Калашникова та ряд інших дослідників пропонують у таких кон­струкціях розрізняти поняття компонента (предикатив­на одиниця, що входить до складного речення) і части­ни (дві і більше предикативні одиниці, що об’єднуються в один блок на основі їх взаємодії) [22, с. 18], Оскільки ж у побудові поліпредикативних конструкцій беруть участь лише окремі предикативні одиниці, а й комплекси їх (блоки), то структура СБР має багаторівневий характер вона багатоярусна, багатомірна. Г. П. Уханов виділяє в СБР два види компонентів: предикатив­ні одиниці (найпростіші елементи) і форманти (блоки предикативних одиниць та окремі предикативні одиниці, що беруть безпосередню участь у формуванні структури цілого і кожного рівня членування). В остан­ніх працях Г. П. Уханов більш вдало, на нашу думку, встановлює необхідну термінологію: одна предикативна одиниця називається простим формантом, комплекс предикативних 

одиниць — складним формантом [46, с. 39].

          Аналіз СБР свідчить, що в переважній більшості ве­дучим є якийсь один зв’язок і одні семантико-синтаксичні відношення між частинами. Структура таких речень зде­більшого виразно двочленна, тобто вся конструкція по­діляється на дві частини. Якщо на «зовнішньому» рівні чітко виділяються якісь одні смислові відношення (ат­рибутивні, об’єктні, детермінантні та ін.), то «внут­рішніх» смислових відношень може бути кілька. Звичай­но у трикомпонентних реченнях наявні одні «зовнішні» і одні «внутрішні» семантико-синтаксичні відношення, у чотирикомпонентних «внутрішніх» семантико-синтаксичних відношень може бути два, у п’ятикомпонентних — три і т. д.

          Щодо проблеми класифікації складних речень, то вона продовжує залишатись одною із актуальних у вітчизняному мовознавстві. Якщо існування складносурядних і складнопідрядних конструкцій у системі складного речення не викликає сумнівів, то виділення безсполучникових складних речень в окремий тип і сьогодні є предметом дискусій у мовознавстві. Як відомо, новому розумінню типів складного речення, виділенню в окремий тип безсполучникових складних речень сприяли праці М. С. Поспєлова [35; с. 127], що дали поштовх для подальшого дослідження безсполучникових складних конструкцій у радянському, в тому числі й українському мовознавстві. Про серйозні підстави для виділення безсполучникових речень в окремий тип говориться в ряді праць, причому нерідко зазначається, що складні речення протистоять за такими диференційними ознаками, як наявність чи відсутність сполучникового зв’язку між складовими частинами [44, с. 19; 33, с. 91 та ін.].

          С. І. Дорошенко, який докладно проаналізував безсполучникові конструкції на матеріалі української мови, виділяє їх в окремий тип речень і здійснює аналіз на основі протиставлення сполучникових і безсполучникових конструкцій за неавтограматичністю предикативних частин сполучникових і автограматичністю компонентів безсполучникових складних речень [15, с. 5]. Безсполучникові складні речення виділяються в окре­мий тип у всіх вузівських і шкільних підручниках і посібниках, причому в основі такого виділення сполучникових і безсполучникових структур лежить опозиція наявність/відсутність сполучників і сполучних слів для зв’язку частин складного речення

          І все ж зіставлення безсполучникового зв’язку з спо­лучниковим, прирівнювання його до сурядного чи підряд­ного, виділення цього зв’язку як «недиференційованого» видається не зовсім правомірним. І переконливішими в цьому плані видаються нам аргументи авторів «Русской грамматики» (1980), які зазначають, що виділення тре­тього виду зв’язку — безсполучникового — поряд з суряд­ним і підрядним у складному реченні не має будь-яких підстав, оскільки безсполучниковість не є граматичним зв'язком. Тому розмежування сурядності і підрядності стосовно безсполучниковості виявляється неможливим, хоча в семантичному плані між різними видами безспо­лучникових, складносурядних і складнопідрядних речень встановлюється цілком визначена співвідносність [51, с. 465]. Виходячи з цього, безсполучникові складні сполу­чення (не речення) розглядаються за межами синтакси­су складного речення, оскільки до переважної більшості таких сполучень не можна застосувати термін «складне речення»; отже, й відношення між ними не можуть ди­ференціюватись на сурядні й підрядні, їх (відношення) можна кваліфікувати лише з смислового боку [38, с. 635]. Таким чином, безсполучникові конструкції вважаються особливими синтаксичними утвореннями, співвідносними певною мірою з складними реченнями.

          І. О. Василенко, який першим у вітчизняному мовознавстві глибоко і системно досліджував ускладнені складні речення, виділяє серед них складносурядні, безсполучникові і складнопідрядні, власне всі типи конструкцій, які здебільшого виділяються і на рівні елементарного складного речення. Однак у дослідженні враховуються лише тричленні структури, тому поза увагою в цій класифікації залишається ряд моделей СБР, оскільки мінімальна кількість предикативних компонентів ряду моделей СБР становить не менше чотирьох-п’яти.

          Заслуговує на увагу класифікація ускладнених речень Г. П. Уханова, який виділяє ускладнені складнопідрядні, складносурядні, безсполучникові та комбіновані поліпредикативні структури, однак вона має надто загальний  характер і моделі СБР у ній не встановлюються [47, с. 133]. Г. П. Уханов встановлює три варіанти складного речення: а) елементарне речення;

б) поліпредикативне речення з одним рівнем членування; в) полі-предикативне речення з кількома рівнями членування [47, с. 137].

          М. В. Симулик визначає поліпредикативні складно­сурядні, складнопідрядні та змішані речення (різні по­єднання сурядності і підрядності), причому всі безсполучникові багатокомпонентні конструкції (без диферен­ціації) відносить до складносурядних [39, с. 27; 40, с. 78-80].

          Однією з найдокладніших і науково обґрунтованих є класифікація

Г. Ф. Калашникової, за якою виділяється 15 моделей поліпредикативних конструкцій на основі важливих ознак СБР, як наявність рів­нів членування, тип зв’язку на першому рівні членуван­ня, мінімальний кількісний склад частин [23, с. 18-21; 22, с. 34-41], Г. Ф. Калашникова диференціює моделі сполуч­никових СБР з урахуванням типу зв’язку на першому рівні членування, виділяючи при цьому конструкції зі складнопідрядною і складносурядною структурними ос­новами. У визначенні моделі, звичайно, першорядне зна­чення має «зовнішній» зв’язок, що є визначальним для встановлення тієї чи іншої моделі. На цій підставі Г. Ф. Калашникова встановлює 15 моделей, визначаючи серед них моделі першого ярусу, структурний мінімум яких становить три компоненти; другого, який складають чотирикомпонентні речення; третього, структурний міні­мум якого становлять п’ятикомпонентні конструкції. При цьому в класифікації Г. Ф. Калашникової поєднуються одночасно як конструктивні для встановлення відповід­ної моделі і види, і різновиди зв’язку, тому визначають­ся, наприклад, моделі з сурядністю і послідовною під­рядністю, з сурядністю і супідрядністю. Такий підхід цілком можливий, однак у цій класифікації він не до кінця витриманий. Оскільки на встановлення моделі СБР з різними видами зв’язку виливають такі різновиди підрядного зв’язку, як супідрядність і послідовна підряд­ність, то варто було виділити і моделі з різними їх комбі­націями.

          Враховуючи насамперед характер синтаксич­ного зв’язку (тільки сурядний; тільки підрядний; комбі­нації їх) між частинами і компонентами, а також наяв­ність компонентів, встановлено 13 моделей СБР: п’ять монозв’язкових та вісім полізв’язкових (Табл. 1):

         1. Монозв’язкові: а) з складносурядною структурною основою — з багато­компонентною сурядністю; б) з складнопідрядною струк­турною основою — з послідовною підрядністю; з неодно­рідною супідрядністю; з послідовною підрядністю і неод­норідною супідрядністю; з неоднорідною супідрядністю і послідовною підрядністю.

          2. Полізв'язкові:  а) з складно­сурядною структурною основою — з сурядністю і підряд­ністю; б) з складнопідрядною структурною основою — з однорідною супідрядністю; з однорідною і неоднорід­ною (подвійною) супідрядністю; з однорідною супідряд­ністю і послідовною підрядністю; з послідовною підряд­ністю і однорідною супідрядністю; з подвійною супідрядністю і послідовною підрядністю; з послідовною підряд­ністю і подвійною супідрядністю; з підрядністю і суряд­ністю.

          Отже, на сьогодні в мовознавстві є ряд проблем, пов’яза­них з класифікацією елементарних складних речень. Нерозв’язаність їх не може не відбиватися на класифікації СБР, встановленні їх моделей. У розумінні видів синтаксичного зв’язку ми ідемо за академічною граматикою російської мови, яка встановлює сурядний і підрядний зв’язки лише у сполучникових структурах, безсполучниковість же не є граматичним зв’язком, тому безсполучникові та безсполучниково-сполучникові утво­рення розглядаються за межами складного речення. Вра­ховуючи конструктивні ознаки (характер зв’язку на різ­них рівнях членування, мінімальну кількість компонен­тів), встановлюємо 13 моделей СБР, з яких 5 — монозв’язкових (з одним видом зв’язку на всіх рівнях), 8 — полізв’язкових (з кількома видами зв’язку). Розрізнен­ня моделей СБР за ознакою монозв'язковості/полізв’язковості дозволяє глибше дослідити ці конструкції як з погляду їх структури (у полізв’язкових вона більша), так і з погляду семантико-синтаксичних відно­шень між частинами і компонентами ускладнених речень.

 

РОЗДІЛ 2

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТИПИ

БАГАТОКОМПОНЕНТНИХ РЕЧЕНЬ

В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

2.1   Загальна характеристика структури і сполучуваності

ускладненого  речення

 

 

          Дослідження різновидів, структури, довжини, сполучуваності ком­понентів поліпредикативних конструкцій привертають увагу багатьох мовознавців [22, с. 49]. Такі досліджен­ня, особливо ті з них, що не обмежуються СБР із зада­ним числом компонентів (їх, на жаль, мало), дають мож­ливість простежити за «поведінкою» кожної моделі в мов­ленні, тобто за її реалізацією.

          Для дослідження структурно-семантичних особливо­стей різновидів СБР методом суцільної вибірки з академічного видання творів у шести томах  М. Коцюбинського нами дібрано 500 уск­ладнених речень, що реалізують усі виділені 13 моделей СБР. Частота використання цих конструкцій неоднакова. Якщо в центрі щодо частоти вживання перебувають кон­струкції з послідовною підрядністю, з однорідною супід­рядністю, з неоднорідною супідрядністю, з сурядністю і підрядністю, то багатокомпонентні складносурядні речен­ня та різного роду контаміновані моделі із супідрядністю і послідовною підрядністю, а також з підрядністю і су­рядністю реалізуються в мовленні набагато рідше, при­чому найменш уживаними є речення з подвійною супід­рядністю і послідовною підрядністю, з послідовною підряд­ністю і подвійною супідрядністю та з підрядністю і су­рядністю.

          У конструкціях з багатокомпонентною сурядні­стю регулярними у мові можна вважати речення з трьох-чотирьох компонентів. Тому й середня довжина є однією з наймен­ших (три-, чотирикомпонентна). Однак слід врахувати те, що в даному разі предметом аналізу є багатокомпо­нентні складносурядні речення закритої структури. Хоча слід відзначити й те, що всі складносурядні багатоком­понентні речення порівняно нечасто вживаються в мові у зв’язку з тим, що за допомогою їх здебільшого не мож­на передати такого складного змісту, як за допомогою ускладнених складнопідрядних речень чи конструкцій з різними видами зв’язку.

          У реченнях з послідовною підрядністю переважаючою є двоступенева підрядність (три компоненти), а також, триступенева (чотири компоненти).

          Структури з неоднорідною супідрядністю та послідовною підрядністю, і з послідовною підрядністю та неоднорідною супідрядністю регулярно реалізуються в українському синтаксисі здебільшого у трьох-п’яти компонентах, у шести — рідко, лише в окремих випадках вони можуть складатися з більшої кількості компонентів.

          Речення з сурядністю і підрядністю становлять найбільшу групу конструкцій серед усіх СБР. Характерно, що сурядним зв’язком на першому рівні членування у цих структурах можуть поєднуватись такі частини, що при найменшому розгляді їх являють собою в тому чи іншо­му випадку будь-яку з 13-ти моделей СБР, включаючи і конструкції з сурядністю і підрядністю. Отже, це найвагоміша модель СБР, яка у певних своїх варіантах ви­являє максимальну кількість зв’язків і їх різновидів, що функціонуються у поліпредикативних реченнях.

         Структури з однорідною супідрядністю видаються необ­меженими, у мовленні реалізуються у досить обмеженій кількості: регулярними є речення з двома-трьома компонентами. І хоча трапляються структури з чотирма  і сімома однорідними супідряд­ними, однак вони не регулярні. Хоча, як свідчать дослід­ники є випадки функціонування в мовленні 20-50 одно­рідних у підрядних [22, с. 55].

          Структури з подвійною супідрядністю (однорідною і неоднорідною) обмежуються чотирма компонентами.

          Речення з однорідною супідрядністю і послідовною підрядністю та з послідовною підрядністю й однорідною супідрядністю (мінімальна конструкція становить чотири компоненти) в основному обмежуються трьома-шістьмома компонентами. Конструкції з подвійною супідряд­ністю і послідовною підрядністю, та послідовною підряд­ністю і послідовною супідрядністю, мінімальна структура теж, як правило, не перевищує трьох-шістьох компонентів.

          Речення з підрядністю і сурядністю порівняно нечасто вживаються в мові, обмежуються чотирьохкомпонентними моделями.

 

 

2.      Багатокомпонентні складносурядні конструкції

 

 

          Серед монозв’язкових СБР це єдина модель зі складносурядною структурною основою. Загалом складносурядні речення досить докладно досліджені у вітчизняному, в тому числі й українському, мовознавстві [12, с. 169].

          Звичайно багатокомпонентні складносурядні речення не розглядаються окремо від двокомпонентних складносурядних конструкцій. Якщо ж вони й виділяються в окрему групу, то аналіз їх здійснюється надто загально [30,

с. 176-177]. Дещо докладніше розглядають ці структури на матеріалі російської мови М. В. Симулик [30, с. 9-28] та Г. Ф. Калашникова [22, с. 119-122], звертаючи передусім увагу на характер поєднання єднальних, зіставно-протиставних і розділових сполучників у цих конструкціях.

          Аналізуючи дібрані нами речення ми визначили, що багатокомпонентні структури, частини яких поєдну­ються сурядними сполучниками, можуть являти собою не одне складне речення, а сполучення речень, кожне з яких окремо виконує комунікативну функцію. У таких об’єд­наннях речень переважно функціонують однакові сполуч­ники, передусім єднальні (приєднувальні), наприклад: Вони, виснажені, тихо йшли поміж очеретом, і тихо завивав звір, і хлюпало щось у воді [26, с. 206]. Не випадково сурядний зв’язок усе частіше трактують як міжреченнєвий, тексту­альний. У таких структурах наявне своєрідне «нанизуван­ня» речень, єднальні і деякі інші сполучники набувають приєднувального характеру.

          У багатьох складносурядних багатокомпонен­тних конструкціях наявні більш складні семантико-структурні зв’язки між частинами, ніж в елементарних складносурядних реченнях та сполученнях речень із трьох і більше компонентів їм властиві зовнішній (логіко-синтаксичний) і внутрішній (структурний) рівні чле­нування. Наприклад, у реченні: Щодня вітер приносив свіжі дими, а люди свіжі оповідання, і ніхто більше не дивувався [28, с. 76]— сполучником а на зовнішньому рівні поєднують­ся два елементарні складносурядні єднальні речення з внутрішніми темпоральними семантико-синтаксичними відношеннями. За наявності у складносурядному багато­компонентному реченні зіставно-протиставних відношень саме ці відношення стають домінуючими, що, очевидно, пов’язане з тим, що вони властиві зв’язаним, бінарним конструкціям. Тому в складних багатокомпонентних ре­ченнях цього різновиду зовнішній рівень членування про­ходить на межі зіставлення чи протиставлення. Це цілком закономірно, оскільки зіставно-протиставні складносу­рядні речення являють собою замкнуті структури.

          Зіставний (протиставний) сполучник а у функції домі­нуючого часто поєднується з єднальним сполучником і, що функціонує на внутрішньому рівні членування. Сполучник а в таких випадках здебільшого поєднує просте і складносурядне речення, тобто і перебу­ває в постпозиції.

          Конструкції, в яких зовнішні протиставні сполучники вживаються після внутрішніх єднальних, виділяються в мові значно рідше, наприклад: Він мовчить, та вона все бачить, і сміх виривається назовні [26, с. 194].

          Отже, в аналізованих конструкціях регулярно функціо­нують поєднання сполучників але, і; і, але; та, і; і, та; але, а; проте, і серед яких найбільш поширеними є такі типи семантико-синтаксичних відношень: зіставно-протиставні — темпоральні та зіставно-протиставні — причиново-наслідко­ві. Без урахування рівнів членування таких комбінацій значно більше.

          За нашими підрахунками багатокомпонентні складносурядні речення в індивідуальному синтаксисі М. Коцюбинського становлять лише 0,66 % від загальної кількості СБР.

 

 

3.           Складнопідрядні багатокомпонентні речення

 

 

          Складнопідрядні багатокомпонентні речення становлять центральний тип у системі склад­них багатокомпонентних речень сучасної української мови. Це речення, що складаються з одного головного і не менше двох підрядних ре­чень. Вони становлять – 16,63 % від загальної кількості СБР.

          За характером синтаксичного зв’язку підрядних ком­­понентів з головними та між собою виділяють три основні моделі цих конструкцій: речення з неоднорідною супід­рядністю, речення з послідовною підрядністю і речення з однорідною супідрядністю. Периферійну ланку станов­лять контаміновані речення, в яких по-різному комбіну­ється однорідна і неоднорідна супідрядність та послідовна підрядність.

 

 

1.    Складнопідрядні речення з неоднорідною супідрядністю

 

 

          Речення з неоднорідною супідрядністю входять до роз­ряду супідрядних структур, особливістю яких є залеж­ність усіх підрядних від того самого головного речення.

          Питання про характер зазначених конструкцій роз­в'язується у науці по-різному, що й відбито у їх класифі­кації. Найпоширенішим є таке розуміння конструкцій з неоднорідною супідрядністю (КНС), при якому вони і тактуються як структури, в яких підрядні речення різ­ного типу пояснюють той самий член або ж усе головне речення в цілому чи підрядні речення будь-яких типів пояснюють різні члени головної частини.

          О. Є. Вержбицький, не вжи­ваючи терміна «неоднорідна супідрядність», визначає два типи таких структур: 1) конструкції з кількома підряд­ними реченнями, що залежать від різних членів головного речення;

2) конструкції з кількома підрядними реченнями, що визначають якийсь член головного речення по-різному. І. О. Василенко теж розглядає окре­мо речення з неоднорідною супідрядністю та речення і різночленною супідрядністю [5,

с. 37]. Наприклад: Він розглядає простору кім­нату, де лежать хворі, дивиться на сестру-жалібнидю, що зігнулась над недужим, і зупиняється, врешті, на своєму столикові [26, с. 140]; Коли ж нарешті вносять в кімнати лампи, за вікнами буденний світ стає одразу таким прозоро-синім, глибоким і нереальним, наче приснився [27, с. 304]; По скляному поверху ставка, з глибини якого визирало темне зоряне небо, тихо плив білою хмарою туман і, мов наміткою, загортав блимаючі в таємній глибині зорі [27, с. 63];

Нерівне світло осявало коротку, грубу фігуру з круглим ласкавим обличчям, зарослим, мов куделею, пасмами полового волосся, блимало по накиданих без­ладно клунках та по втікачах, що сиділи й лежали купками по землі [27,

с. 72].

           Аналогічно розглядав ці структури і Б. М. Кулик [29, с. 240-241]. Доклад­ніше класифікують КНС Г. Ф. Гаврилова і Г. Ф. Калашникова.

          У трикомпонентних конструкціях «внутрішніми», за нашими даними, здебільшого виступають підрядні присубстантивно-означальні і з’ясувальні, «зовнішніми» — підрядні часу, умови, допусту, причини, тобто найбільш поширеними, як свідчить фактичний матеріал, є такі співвідношення підрядних компонентів (перший «зовнішній», другий «внутрішній», хоча в тексті вони можуть бути розміщені й інакше): часові — присубстантивно-означальні, часові — з’ясувальні, умовні — присубстантивно-означальні, умовні — з’ясувальні, допустові — присубстантивно-означальні,

допустові — з’ясувальні, причинові — присубстантивно-означальні, причинові — з’ясувальні.

          Отже, за нашими даними конструкції з неоднорідною супідрядністю становлять незначну кількість – 2,91 %.

 

 

2.    Складнопідрядні речення з однорідною супідрядністю

 

 

          До конструкцій з однорідною супідрядністю (КОС) звичайно відносяться такі, в яких при одній головній частині наявні дві і більше підрядних, що пояснюють якийсь член головної частини чи всю головну частину в цілому і одного боку, тобто підрядні завжди є однофункціональними. У КОС наявні чи можуть бути наявні, як мінімум, два підрядні сполучники (сполучні слова) і один суряд­ний сполучник. Специфічним для цих структур є те, що завжди обов’язковим для них є підрядний сполучник (сполучне слово), що стоїть перед першим підрядним ре­ченням.

          У багатьох КОС семантич­ні відношення між однорідними супідрядними такі самі, як і в складносурядному реченні [24, с. 74-75]. Нерід­ко підрядний блок легко перетворити у звичайне склад­носурядне речення, випустивши перший (обов’язковий у цих структурах) сполучник підрядності:

Здавалось, що на дні ставка кипіло срібло, що гарячі бризки розтоплено­го срібла підскакували догори та продирали рівний поверх води [26, с. 41]; Олена мучилась і уявляла собі, як Василько збився з дороги, як напали на його вовки, як вони розривають по шматочку її любу дити­ну [26, с. 85]; Надаремне дитячий мозок пра­цював над питанням, чого се одні мають що їсти, а дру­гі плачуть з голоду? [26, с. 102]; Сидить Хо і не помічає, що все живе в лісі під впливом страху затаїло дух, перестало жити, що навкруги його запанувала мертва, прикра тиша [27, с. 180]; Дівчина стала над ковбаню й дивилась, як поволі осідав намул і вода очищалась [27, с. 8]; Особливо ранніми вечорами, коли зимове сонце вже сіло, а по хатах не світять ще світла [27, с. 304].

          Звичайно, без головної частини семантика таких конструкцій може ставати більш загаль­ною. У випадку ж омонімії сурядних і підрядних сполуч­ників та однакових семантико-синтаксичних відношень, між супідрядними компонентами ніяких замін сполучників у підрядному блоці робити не потрібно, він може і функціонувати як самостійне складносурядне речення.

          Складнопідрядні речення з однорідною супідрядністю є дуже поширеними в індивідуальному синтаксисі М. Коцюбинського і тому становлять – 4,91 %.

 

 

3.    Складнопідрядні речення з послідовною супідрядністю

 

 

          Найпоширенішу модель серед монозв’язкових СБР складають речення з послідовною підрядністю (2,33 % від усіх СБР). Специфічною ознакою цих конструкцій є те, що в них лише перший підрядний компонент перебу­ває у прямому, безпосередньому зв'язку з абсолютно не­залежною у синтаксичному відношенні головною части­ною. Друга і наступні підрядні частини залежать уже не від абсолютно незалежної частини, а від попередньої підрядної. Таким чином, думка послідовно розгортається вглиб. Наприклад: Коли б не траплялись часом події, що розбивали мій настрій і силоміць забирали увагу, я не знаю, що б було зо мною [28, с. 34].  Усі підрядні речення, за винятком останнього, од­ночасно виступають і як підрядні щодо попередньої ча­стини, і як головні стосовно підрядної частини, що роз­ташована безпосередньо після них.

          Дослідники цих конструкцій (О. М. Стеценко, В. А. Шитов,

Г. Ф. Гаврилова, Г. Ф. Калашникова, О. Є. Вержбицький, Л. Н. Гукова) відзначають широке використання їх у давньоруській, староросійській та су­часних російській і українській мовах.

          У нашому матеріалі, як уже зазначалося, широко пред­ставлені конструкції з послідовною підрядністю (КПП), типовими серед яких є структури з двоступеневою і три­ступеневою підрядністю. Порівняно нечасто функціону­ють конструкції з чотириступеневою послідовною підряд­ністю (п’ятикомпонентні). Підрядні п’ятого і наступного ступенів спорадичні. Наші дані збігаються з даними В. А. Шитова, який, досліджу­ючи КПП на матеріалі російської мови, приходить до вис­новку, що складні речення з підрядними сьомого та ви­щого ступенів, очевидно, взагалі в сучасній мові не вживаються. Не зафіксовано й нами жодної такої конструкції, хоча теоретично її можна по­будувати, і, цілком ймовірно, вона може трапитись у пев­ному тексті, але скоріше як виняток, бо думка вглиб теж не може розгортатись безмежно, тим більше, що сприй­мати таку думку, виражену надто великою кількістю ком­понентів, стане майже неможливо, враховуючи характер членування, отже, і сприймання таких конструкцій.

          Найбільш поширеним різновидом моделі (при двосту­пеневій підрядності) є перший варіант, коли спочатку йде головне речення, за ним підрядне першого ступеня, далі — підрядне другого ступеня і т. д. Наприклад: Злягла саме в жнива, в гарячий час, коли всі, хто вміє жати, подались на ниву збирати на зиму хліб [26, с. 13].

          Найбільш поширену групу сполучникових речень з по­слідовною підрядністю складають ті, в яких при підряд­них компонентах наявні різні сполучники: Власники душ, повернених у робоче бидло, записа­них у господарський інвентар дідича разом із волами й кіньми, найбільш боялись того неспокійного, вільнолюб­ного духу народного, бо його ніяк не можна було при­пасувати до панських інтересів, погодити з незмірними скарбами, які давала панові оброблена хлопом україн­ська земля [27, с. 61].  

          Виникнення конструк­цій з послідовною підрядністю зумовлюється різними факторами, в першу чергу тим, що перша підрядна ча­стина зі структурного і змістового боку часто не завер­шена, отже, вона вимагає доповнення свого змісту. У та­кому разі в підрядному першого ступеня на перший план виступає функція — «бути головним щодо підрядного другого ступеня» [9, с. 203].

          У випадку такої структурно-семантичної неповноти підрядна частина першого ступеня, будучи головною до підрядної другого ступеня, здебільшого і чітко визначає вид цієї підрядної, тобто їй властива, за словами Г. Ф. Гаврилової, «регламентуюча» валентність [9, с. 203]. У таких випадках підрядні другого ступеня доповнюють у підрядних першого ступеня (головних) опорні слова (головні та другорядні члени), конкретизують значення співвідносних слів. Такі структурні показники властиві передусім реченням нерозчленованої структури: з’ясу­вальним, присубстантивно-означальним, займенниково-означальним. Наведемо приклади КПП, в яких підрядне другого ступеня є обов’язковим: Та минуло ще чимало часу, поки я переконався, наскільки справедливі були його слова про життя і долю [28,

с. 204]; Андрій сказав це спокійно й упевнено, хоч видно було, що розсердився [26, с. 34]. Нерідко конструктив­но обов’язковими є підрядні всіх ступенів, причому це підкреслюється відповідними лексичними засобами: Я помітив, що люди люблять діло тіль­ки доти, поки воно не зачіпає їх самих [28, с. 183].  У пер­шій КПП  підрядні чітко прогнозовані у зв’язку з тим, що вони конкретизують значення займенника його. У другому випадку підрядне першого ступеня (з’ясу­вальне) доповнює значення присудка головної частини, підрядне другого ступеня конкретизує значення співвід­носного слова у попередньому головному. Причому в обох розглянутих випадках у зв’язку з наявністю опор­них та співвідносних слів у головних частинах усі під­рядні прогнозуються чітко.

          На противагу розглянутим вище КПП, іншу групу конструкцій з послідовною підрядністю складають такі, в яких підрядні першого ступеня (а в триступеневих, чотириступеневих і т. д. ними можуть бути всі підрядні, крім останнього) зі структурного і семантичного боку є завершеними і не вимагають дальшого розгортання конструкції. Отже, в такому разі підрядне другого (тре­тього, четвертого і т. д.) ступеня є факультативним. Тому воно не прогнозується, як у реченнях попередньої групи; це можуть бути різнотипні речення, передусім обставин­ні. Наприклад: Він бачив, як вона дивилася на пораненого, хоч вона чомусь не почувала себе перед ними вину­ватою [27,

с. 99].

          Аналіз статистичних даних свідчить, що у центрі структур з послідовною підрядністю в індивідуальному синтаксисі М. Коцюбинського перебувають підрядні з’ясувальні і присубстантивно-означальні речення, поєднання яких у різних комбінаціях між різноступеневими підрядними становить 1,53 % від усіх КПП (2,33 %) , тобто більшу частину речень з послідовною підрядністю обіймають такі, в яких усі підрядні обмежені цими двома видами без участі інших.

 

 

4.    Контаміновані складнопідрядні речення

 

 

          До контамінованих (лат. соntаmіnаtіо — зіткнення, змішування) структур належать такі, в яких по-різному комбінуються однорідна супідрядність, неоднорідна су­підрядність і послідовна підрядність. Це речення: з неод­норідною супідрядністю і послідовною підрядністю; з по­слідовною підрядністю і неоднорідною супідрядністю; з подвійною супідрядністю; з однорідною супідрядністю і послідовною підрядністю; з послідовною підрядністю і од­норідною супідрядністю; з подвійною супідрядністю і по­слідовною підрядністю; з послідовною підрядністю і по­двійною супідрядністю. Але в нашому матеріалі виступають не всі.

          1.   Речення з неод­норідною супідрядністю і послідовною підрядністю становлять 2,91 % від усіх контамінованих. Визначальним у цих контамінованих структурах виступає зв'язок неоднорідної супідрядності. Наприклад, в чотирикомпонентних структурах в яких  абсолютно незалежній головній частині підпорядковані, як мінімум, два підрядні компоненти, один з яких являє собою підрядне першого ступеня, і від нього залежить підрядне другого ступеня; до речі, саме такі конструкції є найбільш поширеними, наприклад: Коли вмерла перша жінка, він сказав собі, що не ожениться, бо не знайде вже такої вірної та коханої дружини [26, с. 41]; Циганки, певно, доміркувалися, чого вона пішла за ними, бо в першому ж таки селі вони одвели її до заможного болгарина, який найняв Соло­мію перемивати вовну [27, с. 100]; Вона тільки глянула на свої чорні та сухі руки, що просили іншої праці, і почула, як її мрії впали глибоко, аж на дно серця [28, с. 40]; Коли він розповідав їй, як він багато міг випити, серце її сповнялось гордістю, що отеє вона змогла своїм впливом викоренити таку застарілу й згубну звичку [27, с. 47]; Ярами, коритами висхлих річок, лісовими нетрями, прикри-ваючись нічною темрявою, ховаючись, мов од дикого звіра, тікало од пана і панщини все, що не заплісніло в неволі, не втратило ще живої душі, тікало, щоб здобути собі те, за що предки виймали шаблі з піхов або ставали до бою з кіллями та вилами... [27, с. 61];  Вони налітали одно на одного, бились грудьми, як роз’юшені півні, кусались і дряпались, як коти, ричали зі злості і теребили одно одного так завзято, що волосся в них наїжилось і стирчало, як вата з їх дірявих лахманів [27, с. 101].

          2. Багатокомпонентні речення з подвійною (однорідною та неоднорідною) супідрядністю складають 1,33 %.

          Основну форму реалізації цієї конструкції становить чотирикомпонентне речення, в якому може бути реалізо­вана однорідна і неоднорідна супідрядність. Ці речення в індивідуальному синтаксисі М. Коцюбинського трапляються набагато рідше, ніж конструкції і одним видом супідрядності. Регулярними є структури з трьома-п’ятьма підрядними компонентами, з шістьма і більше — спорадичні. Наприклад: Вже над світом, коли східний край неба спалахнув полум’ям, коли свіже повітря виповнилось чудовою гармо­нією пташиного співу, Гнат, коливаючись, мов п’яний, поплентавсь додому [26, с. 25]; Він стежив очима за матір’ю, що зігнувшись під важкими відрами, повними води, переходила вулицю, бачив, як у брудних хатках уздовж вулиці відчинялись двері, висовувалися звідти жидів­ки і гукали на його маму [26, с. 133]; Припала вухом до безбережної ниви, як чайка грудьми до моря, і слуха, як стиха лущиться зерно з перестиглого колоса, м’яко капа на землю, як плаче нива золотими сльозами [28, с. 63] .

          У семантико-синтаксичному аспекті конструкції з по­двійною супідрядністю являють собою різноманітні комбі­нації семантико-синтаксичних відношень, що функціону­ють у реченнях з неоднорідною супідрядністю та реченнях з однорідною супідрядністю, тобто охоплюють усі типи се­мантико-синтаксичних відношень, що реалізуються в складно-підрядних і складносурядних елементарних ре­ченнях.

          3.  Речення з однорідною супідрядністю і послідовною підрядністю становлять лише 1,66 % від усіх інших контамінованих.

          Особливістю цих контамінованих структур є те, що визначальним зв’язком є однорідна супідрядність. Мінімальною є чотирикомпонентна конструкція. Регулярні речення складаються з чотирьох-восьми преди-кативних компонентів, хоча трапляються і більші за обсягом структури, наприклад: Де тільки з’являлось його обличчя старої баби, таке глибоко зоране плугом життя, де падав лиш його погляд зелених очей, владний і невблаганний, там дух руйнування напружував жили і зміцняв сили в нелюдські [28, с. 89]; Коли ви в горі, коли ви щохвилини сподіваєтесь яко­гось лиха і душа ваша напружена, мов струна на струменті, раджу вам зупинити годинники [27, с. 145] .

          У цих контамінованих структурах на зовнішньому рівні членування виділяється головна частина, що складається з одного предикативного компонента, і блок підрядних, що охоплює, як мінімум, три предикативні компоненти. Глибина структури цих конструкцій завжди не менша трьох рівнів, оскільки на другому рівні членування суряд­ним зв’язком поєднуються між собою речення, з яких принаймні одне складнопідрядне, що підлягає членуванню на третьому рівні.

          4.   Речення з подвійною супідрядністю і по­слідовною підрядністю за нашими даними складають лише 0,58 %.

          Це такі структури, в яких однорідні і неоднорідні супідрядні безпосередньо стосуються абсолютно незалежної головної частими, причому одне з них має при собі залежне речення, формуючи разом з ним стосовного  головного послідовне підпорядкування. Мінімальним є речення з п’яти предикативних одиниць.

          Здебільшого основним є зв’язок неоднорідної супідрядності. Лише в тому випадку, коли неоднорідні супідрядні не залежать безпосередньо від абсолютно незалежної головної частини, визначальним є зв’язок однорідної супідрядності, наприклад: Соромлячись, позирав на вікна будинків, повз які проходив, наче прагнув пересвідчитись, чи ніхто його не побачив, чи навпаки побачили, хто то йде і куди [28, с. 94].

          Контаміновані структури, в яких по-різному поєднується однорідна супідрядність, неоднорідна су­підрядність і послідовна підрядність становлять 6,48 % від усіх інших різновидів складнопідрядних багатокомпонентних речень.

          Отже, складнопідрядні багатокомпонентні речення є центральним типом конструкцій у системі складних бага­токомпонентних речень сучасної української мови. Основ­ні моделі цих структур — речення з неоднорідною супід­рядністю, послідовною підрядністю, однорідною супідрядністю. Інші моделі периферійні, у них по-різному комбіну­ються однорідна супідрядність, неоднорідна супідрядність та послідовна підрядність.

 

 

 

4.           Складні багатокомпонентні речення з сурядністю і підрядністю

 

 

          Сполучникові конструкції, у яких наявні сурядний і підрядний зв’язки, становлять найчисельнішу групу складних сполучникових багатокомпонентних речень у сучасній українській мові. Їх здебільшого поділяють на рівні членування, причому на зовнішньому рівні абсолют­но переважають конструкції з провідним сурядним син­таксичним зв’язком.

          Першим з українських лінгвістів почав досліджувати ці конструкції

О. Вержбицький. Він поділяв їх на такі ти­пи: конструкції, в яких підрядне речення пояснює відразу два чи декілька незалежних речень, пов’язаних між собою способом сурядності; конструкції, утворені сурядним по­єднанням простого речення із складнопідрядним або нав­паки; складнопідрядні речення, поєднані способом суряд­ності; три і більше речень, одні з яких є простими, а інші складнопідрядними, що поєднуються способом сурядності в одну складну конструкцію; конструкції, в яких наявний збіг сполучників сурядності і підрядності. І. Вихованець, аналізуючи складні речення з різними видами синтаксич­ного зв’язку, виділяє шість типів таких конструкцій, най­поширенішими з яких є саме сурядно-підрядні речення. Це єдина модель серед полізв’язкових СБР зі склад­носурядною структурною основою. Отже, сурядний зв’язок у них ведучий, підрядний — допоміжний.

          Враховуючи засоби зв’язку між компонентами СРСП, виділяємо такі основні різновиди моделі цих конструкцій: складні речення з сурядністю і звичайною підрядністю; складні речення із сурядністю і однорідною супідрядністю; складні речення з сурядністю та з підрядністю і сурядністю; складні речення з сурядністю і неодно­рідною супідрядністю; складні речення з сурядністю і однорідною та неоднорідною супідрядністю; складні ре­чення з сурядністю і послідовною підрядністю; складн­і речення з сурядністю, однорідною супідрядністю і послідовною підрядністю; складні речення з сурядністю, неоднорідною супідрядністю і послідовною підрядністю; складні речення з сурядністю, однорідною і неоднорід­ною супідрядністю та послідовною підрядністю. Розгля­немо детальніше  різновиди моделей СРСП, які охоплюють всі речення цього типу.

          1. Складні речення з сурядністю і звичайною підряд­ністю. Як свідчать наші дані, це найбільш поширений різновид СРСП (складають 12,66 %). Типовими є речення з трьох-чотирьох і компонентів. Конструкції з п’ятьма компонентами функ­ціонують рідко, речення з шістьма і більше компонента­ми спорадичні.

          Трикомпонентні, найчастіше вживані, СРСП звичайно мають таку будову: 1) просте речення + складнопідряд­ні; 2) складнопідрядне речення + просте. Отже, з погляду розміщення частин вони завжди виявляються у двох варіантах. Пов’язуються ці частини всіма тими сполучниками сурядності, що і в неускладненому (елементарному) та ускладненому складносурядних реченнях. Наприклад: Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг [26, с. 81]; Хо сидить на росяній траві, а стара пам’ять його підсовує йому образи, де свіжими, яскравими фарбами малюються події духа людського [26, с. 154].

          Майже такі самі структури мають й інші речення цього різновиду, виокремлені з синтаксису М. Коцюбинського, серед них такі: Дмитрик з розгону наскочив на гринджолята, мало не перекинув Марійки, а Гаврилко повіз їх, мотаючи головою та іржучи, мов кінь [26, с. 137]; Навкруги чорніло зоране поле, а згори, від повно­го місяця, лилось блакитне холодне сяйво, обгортало мокру землю, переливалось на змочених росою плугах, блищало по лемешах та мокрих рогах волів, що, ле­жачи оддалік, тихо румигали [26,

с. 108]; Тала вода дзюрчить по доро­зі та пригадує, що казала Марія торік під фігурою, а я тільки осміхаюся на тую згадку... [26, с. 146]; Потому несподівано зразу труснуло сніжком, і земля здавалась аркушем паперу, на якім дитина пробувала фарби [27, с. 299]; Вітер гасить вогонь, але Хома нагнувся, поставив дашком долоні й задивився, як пелюстками троянди зарожевіли у нього руки [27, с. 64]; З тої ночі, як сходились в лісі і поклали забрати панству землю, минув цілий тиж­день, але люди вагались [27, с. 70]; Сліпуче сонце осявало струнку постать татарки, грало на рудих, сві­жо пофарбованих косах, жовтому халаті і червоних шароварах, а підмальовані чорним брови і червоні теж пофарбовані нігті на руках і ногах так і блищали до сонця, мов наведені політурою [27, с. 8]; Якось обернулась Харитя назад, щоб покласти нажату жміньку, глянула навкруги — і страх обхопив її [26, с. 18]; Вони згадували своє село, своїх людей, наче тільки вчора з ними бачи­лись, — і часто якийсь рух або одно слово, незрозумі­ле чужому, викликало цілий рій згадок і невпинний регіт [27, с. 20] та ін.

          А, наприклад, чотирикомпонентні СРСП можуть мати різну будову: один варіант, чітко виділюваний, становлять конструкції типу «складнопідрядне речення + складнопідрядне». Наприклад: Трупи мокли в баюрі, наче коноплі, і червонили во­ду, а над народом простягалися пасма синього диму, мов упиреві руки шукали жертви [28, с. 102]. При розборі речення поділяється на два блоки, які поєднуються між собою сурядним  (зіставно-протиставним) сполучником а, утворюючи ускладнену конструкцію. У першому блоці головна частина поєднується із залежною підрядним (порівняльним) сполучником наче, а у другому – головна частина поєднується із залежною підрядним (порівняльним) сполучником мов. А ось друге речення має трохи іншу структурну будову: Нещасна граматка по­чорніла, задимилась, а далі спахнула ясним полум’ям, аж в хаті стало видніше [26, с. 105]. Де перша частина поєднується з другою за допомогою сурядного сполучника а. Друга частина в свою чергу являє собою блок складнопідрядного речення, де підрядна частина поєднується з головною сполучником  міри – аж.

          Подібну будову мають й інші речення, наприклад: Часом так погано, що й на світ не ди­бився б, а часом чую, як кров у мені грає [27, с. 24]; Довгу хвилину стояла Хима перед карнавкою, слу­хаючи, як той згук «білих грошей» лунав в її ухах, але на серці в неї стало і радісно, і весело, мов на Великдень [26, с. 97]; Хоч од м’ясниць, як оженився Прокіп, небагато часу  минуло, але Гафійці здавалось, що Прокіп виріс і навіть постарів [27, с. 40].

          2. Складні речення із сурядністю і однорідною супідрядністю (становлять 1,33 %). Основною формою реалізації цього різновиду є чотирикомпонентна конструкція, що складається з простого і складного речення з однорідною супідрядністю, поєднаних сурядним зв’язком, наприклад: Дай, боже, почати се діло у добру годину, а ще в кращу скінчити, щоб і нам добре жилося, щоб хазяйст­вечко добре велося [26,

с. 45]. Часто використовуються конструкції з п’яти-шести компонентів, наприклад: Вогонь палає і гуготить, а вона заплющує очі, хитаєть­ся, і їй здається, що то шумить колосом нива і серп черкає по стеблу [28, с. 27].

          3. Складні речення з сурядністю і неодно­рідною супідрядністю (складають 3,16 %). Типовим варіантом цих СРСП є чотирикомпонентна конструкція, розміщення частин якої аналогіч­не тому, яке маємо в складних реченнях з сурядністю і однорідною супідрядністю, тобто сполучником сурядності поєднуються дві частини: просте речення і трикомпонентне складнопідрядне з неоднорідною супідрядністю. Наприклад: Сльози котилися по її старому виду, капали на скриню, на запаску, а вона сиділа сумна, як сам сум, і забула вже про той скарб свій, про п’ятизлотник, який недавно боронила від ненаситних зборщиків [26, с. 95]; Остап скочив на берег, легким рухом закинув на плечі сакви і незабаром зник у чагарнику, а на човні, як велетенська чавунна постать, іще довго стояла Соло­мія, спершись на кіл та вдивляючись у чагарник, де разом із Остапом зникало її щастя [27,

с. 64]; От тепер пан сидить десь біля столу в гарній теплій хаті, а я, напрацювавшись за цілий день на полі, натомившись, що й ногами не здвигну, мушу, мов пес той, мерзнути на мокрій землі? [26, с. 100] та ін.

          4. Складні речення з сурядністю з подвійною (однорідною та неоднорідною) супідрядністю (складають 0,99 %). Мінімальним є п’ятикомпонентне речення, причому на логіко-синтаксичному рівні виділяється дві частини, одна з яких становить просте речення, а інша — чотирикомпонентну складнопідрядну конструкцію з однорідною та неоднорідною супідрядністю. Наприклад: Хима знала, чого сумує старий, що в нього на думці, а Хомі довідне було звісно, що робиться в душі старої, мов він заглядав ту­ди [26, с. 92]. У наведеному СРСП перший блок являє собою складне речення з однорідною супідрядністю, а другий — з неоднорідною супідрядністю. Між собою блоки поєднуються сурядним сполучником.

          5.  Складні ре­чення з сурядністю і послідовною підрядністю (становлять 3,16 %). Ці СРСП складаються як мінімум з чотирьох ком­понентів і на першому рівні членуються на просте речен­ня і трикомпонентне складнопідрядне з послідовною під­рядністю (порядок розміщення частин вільний), наприклад: Я з жахом вдивляюсь у сю боротьбу світла з життям, і мені здається, що в той мент, як воно погасне, одлетить душа моєї Оленки [27, с. 144]; Він знає, що, відколи пан прогнав Гудзя, злидні ще гірше його обсіли, а проте каже [27, с. 34]; Хома ніяк не міг вбгати в голову думку, що він мусить терпіти голод, коли в скрині ле­жать гроші, невеликі, правда, але все-таки можна зала­тати ними хоч одну діру в господарській потребі... [26, с. 93]; Він своїх жінок жалував, хоч покійниця друга жінка була така лиха, що часом аж вогню креше, як що не по їй [26, с. 45]; Яка-небудь шина чи колесо, що блищали з трави, мов плазуючі гадюки, викликали перед його очі картину шумливого життя фабрики, і він бачив себе коло вагонеток із цукром або біля апарата [28, с. 7] та ін. Тут один блок являє собою просте речення, а інший — складне речення з послідовним зв’язком, частини якого поєднуються між собою за допомогою підрядних сполучників (здебільшого це часові, порівнятьні, допустові сполучники, сполучники мети).

          6. Складні ре­чення з сурядністю та підрядністю і однорідною супідрядністю (становлять 3,99 %). Ці речення складаються  не менш, як з п’ятьох компонентів, наприклад: І Дмитрик поглядає в куток, де з чорних рам диви­ться на його суворе обличчя бога-батька, і здається Дмитрикові, що не варт він пробачення, що ніхто не дарує йому вини його [26, с. 140];

Інколи сяйво далеке, ледве помітне, чуже, наче місяць там сходить, а часом спахне під самим селом, аж хати рожевіють і жевріють вікна [28, с. 68]; Як тільки смеркне і чорне небо щільно укриє землю, далекий обрій враз розцвітає червоним сяйвом і до самого рання осінні хмари, наче троянди [28, с. 68]; Одна тільки хвиля одділяла ми­нуле од того, що сталось, а здавалось, що проминула вічність, що попереднє раптом впало у прірву, що щось порвалось і увільнилось од пут [28, с. 98] та ін. Ці речення складаються з двох блоків, поєднаних сурядним сполучником. Перший блок являє собою складне речення з підрядним зв'язком (здебільшого це допустові, або порівняльні сполучники ), а другий — складне речення з однорідною супідрядістю, в яких зустрічаються означальні та з’ясувальні сполучники підрядності.

          7. Складні ре­чення з сурядністю та підрядністю і неоднорідною супідрядністю (становлять 0,99 %). Ці речення складаються з п’ятьох  та більше компонентів, наприклад: Боліло в неї серце дивитись, як її Романко ходить до школи, чути, як він гордує рідною мовою,  відбивається від хліборобства — і стара не раз сварилася з чоловіком, що рішив довести діло до краю — вивести сина “в люди” [26, с. 105]. Речення поділяється на два блоки, поєднаних сурядним (єднально-протиставним) сполучником і. Перший блок складається з неоднорідної супідрядності, яка виявляється за допомогою підрядних (з’ясувальних) сполучників, а другий блок  — становить собою складне речення зі звичайним підрядним зв’язком.

          8. Складні ре­чення з сурядністю та підрядністю і послідовною підрядністю (становлять 2,16 %). Ці речення складаються  не менш, як з п’ятьох компонентів, наприклад: Семенові непоганим видалось мати «двір» високий,  мов дзвіницю, та їздити впротяж баскими кіньми, але він плекав інші мрії в дитячому серці і якось несміли­во звірився Романкові, що хоче бути багатим паном, аби запомагати бідних [26, с. 104]. Це багатокомпонентне речення поділене на два блоки, поєднаних між собою  протиставним сполучником сурядності але. Перший блок являє собою складне речення з підрядним зв'язком (з порівняльним сполучником), а друге  — складне речення з послідовною підрядністю. Подібну структуру мають і такі речення: Обоє згадали, що один мірошник із-над Пруту, одно­окий Яким, тільки з Поділля, хвалився, що знає спосіб переправити їх у Туреччину, і вони певне б звернулися до нього, коли б котигорошок та дід Овсій не підбили їх тікати разом із ними через Дунай [27, с. 78]; Намагаючись вхопитись за перекинутий човен, Соломія побачила, що Остап б’ється в руках двох турків, а третій — той самий, що був під Івановим веслом, — держить у руках димучу ще рушницю [27, с. 144] та ін.

          Отже, багатокомпонентні речення з сурядністю і підрядністю становлять 28,44 % від загальної кількості багатокомпонентних речень з різними типами зв'язку.

 

 

5.           Безсполучникові багатокомпонентні речення

 

 

          Конструкціям, що складаються з трьох і більше предикативних одиниць, поєднаних безсполучниково, притаманні структурні і семантичні особливості, що не завжди реалізуються в елементарних безсполучникових ре­ченнях.

          Складні безсполучникові багатокомпонентні речення — речен­ня, що складаються з трьох і більше предикативних одиниць і являють собою багатокомпонентні безсполучникові утворення, частини яких можуть перебувати між собою у відношеннях одно­рідності або неоднорідності.

          Залежно від відношень між предикативними одиниця­ми виділяють три різновиди цих конструкцій: з однорід­ною безсполучниковістю, з неоднорідною безсполучнико­вістю, з однорідною і неоднорідною безсполучниковістю.

          Найпоширеніший різновид серед безсполучникових  поліпредикативних утворень становлять такі, в яких усі речення з структурно-семантичного погляду є незалежними, рівноправними, однорідними. Назвемо такі утворення конструкціями з однорідною безсполучниковістю. Регулярними є об’єднання з трьох-п’яти речень зі зна­ченнями одночасності та часової послідовності дій, явищ тощо, наприклад: Промінь стрибнув на полянку прос­то до звинених квіток, пташки заспівали, комашня за­метушилася, ліс загомонів, природа знов віджила [26, с. 154]; В самому по­вітрі розлита нуда, про нуду тихо дзюрчить струмок по камінчиках подвір’я, од нуди скаче на ланцюгу старий пес і, глухо побрязкуючи залізом, хрипливим голосом скаржиться небові (Коц.); Все рушається, все живе, все таке принадне [27, с. 8]; Чарка кружляла по черзі, бесіда переходила в крик, рухи ставали жвавішими, обличчя горіли [26, с. 20]; Ноги терпли, мряка покривала одежу холодною росою, вода затікала в обув [27, с. 74]; В хаті стає темніше, пропали блиски й різкі тіні, на всьому ліг сі­рий, сумний колорит [27, с. 144]; Десь раптом знайшлися ноги, мокрі, холодні, задубілі, зомліле тіло забажало рухів, дій­сність розвіяла чари, розбудила мозок [27, с. 76]; Я не спав три ночі, мене гризе горе, я втрачаю єдину й кохану дитину... [27, с. 143]; Гук машин, сичан­ня пари, тиск людей, ціле пекло роботи [28, с. 8] та ін.

          Рідко реалізується в індивідуальному синтаксисі другий різновид багатокомпонентних безсполучникових утворень — з відношен­нями семантичної неоднорідності між реченнями (кон­струкції з неоднорідною безсполучниковістю), причому в такому разі спостерігаються чітко виражені двочленні (бінарні) семантичні відношення між частинами і ком­понентами таких об’єднань, отже, вони легко поділя­ються на рівні членування.

          Найбільш поширену групу розглядуваних безсполучникових утворень становлять такі, в яких на першому рівні членування між частинами наявні пояснювальні відношення, між компонентами на «внутрішньому» рівні — відношення детермінації або навпаки. Друга частина (переважно двокомпонентна) найчастіше виконує з’ясувальну функцію. Наприклад: Нехай стара не дурить голови ні собі, ні дівці; хазяйський син не візьме убогої — не такий світ тепер [27, с. 83]; На її погляд, він був гарний; од його високого чола била чесність і шляхет­ність, сірі очі променіли щирістю, освічували тихим світ­лом ціле обличчя [27, с. 47]; Пам’ятаю — поганий був ранок: ту­ман наліг на землю, гемзило, ноги грузли в підмитому подою снігу, брудна вода стікала в долину [26, с. 45].

          Часто вживаються безсполучникові багатокомпонентні утворення, в яких між одними частинами (компонентами) наявні відношення рівноправності, між іншими — семантичної неоднорідності (конструкції з однорідною і неоднорідною безсполучниковістю). Наприклад: Дівчатка поснули, дожидаю­чи вечері; старі сумували, їжа не йшла їм на думку [26,

с. 85].

          Отже, за нашими даними багатокомпонентне безсполучникове речення є дуже поширеним різновидом СБР та становлять 6,66 %.

 

 

 

6.           Сполучниково-безсполучникові багатокомпонентні утворення

 

 

          В  індивідуальному синтаксисі М. Коцюбинського є чимало таких утворень, у яких одночасно наявні сполучниковий зв’язок і безсполучникове поєд­нання речень. Такі утворення можна назвати сполучни­ково-безсполучниковими або ж безсполучниково-сполуч­никовими залежно від того, які зв’язки є ведучими. Однак у багатьох випадках у цих конструкціях важко встановити ведучий тип зв’язку, до того ж у ряді конструкцій на першому рівні членування при наявності багатьох компонентів ведучими одночасно можуть виступати і спо­лучниковий зв’язок, і безсполучникове поєднання речень.

          Враховуючи наявність сполучникового (сурядного чи підрядного) зв’язку і безсполучникового поєднання, виділяємо три типи таких утворень: 1) із сурядністю і безсполучниковим поєднанням; 2) із підрядністю і безсполучниковим поєднанням; 3) із сурядністю, підрядністю і без-сполучниковим поєднанням. Така класифікація, нам здається, цілком співзвучна усталеному поділові сполучникових речень на складносурядні, складнопідрядні та складні речення із сурядністю і підрядністю, безсполучникових утворень — на конструкції з однотипними частинами, різнотипними частинами та змішаного типу.

          1. Сполучниково-безсполучникові утворення із сурядністю і безсполучниковим поєднанням (становлять 14,57 %). Частини і компоненти цих конструкцій поєднуються сурядним зв’язком і безсполучниково (з семантичними стосунками, властивими конструкціям з однотипними і різнотипними частинами). Наприклад: Течуть йому по обличчю, серце маленьке рветься з болю, а Дмитрик біжить все далі і нічого не бачить перед собою [26, с. 139]; Вони оселяться в слобо­ді, вона хазяйнуватиме, а він із Січі наїздитиме додо­му, а то й зовсім облишиться на господарстві [27,

с. 68]; Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія і стиха хлипає сум [27,

с. 103]; Кілька разів Остап вскакував у воду мало не по пояс, часто Соло­мія з розгону натикалась на кущ верболозу, але кожен раз вони давали собі раду і знов мчали вперед, добу­ваючи останні сили [27, с. 77]; Соломія мусила затопити в печі, Маріуца з матір’ю обдивлялись побитого, а Раду поспішивсь укинути в вогонь скривав­лену Гіцину одежу та зістругати з долівки сліди крові [27, с. 103]; Вона жила у вічному напруженні, її рухи зробились жвавими, нервовими, а малі чорні очі неспокійно поблискували [28, с. 31]; Вістувала чагунка, бастували робочі, скрізь було глухо, каламутно, самотньо якось, і тільки граки чорним ланцюгом крил в’язали з світом село [28, с. 70]; Тільки вітер стукав две­рима по покинутих хатах, корови блукали по дворах та гризлись собаки поміж роями сухого листу [28, с. 75]; Глянув я на сестру, а вона ледве на ногах встоїть, очі червоні та каламутні» [28,

с. 77]; Був у неї Андрій — цілий вік гризлася з ним, а тепер нема вже й Андрія [28, с. 103]; Вечір захопив її на скрині, темрява оповила хату, а Хима не світила світла, їй було не до світла [26, с. 95]; Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі [27, с. 271]; Ноги грузли часом по коліно в цмоковині, цупкий комиш ламався, тріщав та бив її по лиці, плутався під ногами, а вона бігла усе вперед, пойнята жахом, нічого не помічаючи, бажаючи тільки забігти якмога далі, укритися від наглої смерті [27, с. 83] та ін.

          2. Сполучниково-безсполучникові утворення із підрядністю і безсполучниковим поєднанням (становлять 12,49 %). Визначальною у цьому типі сполучниково-безсполучникових утворень, що досить широко вживаються в індивідуальному синтаксисі, є переважно безсполучниковість; підрядний зв'язок, як правило, є внутрішнім, оскільки він найбільш тісний. Наприклад: Осіннє сонце сідає за горою, на обрії стає червоно, як у горні, білий туман котиться ярами та видолинка­ми [28, с. 19]; Може, мати плачуть, що нема з ними Василька; може, батько журяться та сумні-сумні сидять край столу і не їдять вечері [26, с. 83]; Жорна м’яко шамотіли по зерні; кіш трясся, як у пропасниці; вгорі щось жалібно скрипіло [27, с. 79]; Всюди було рівно, біло; сніг блищав, аж очі боліли глянути на його [26,

с. 86]; Хима трусилася над своїм скарбом, над своїми «білими грішми»; вона так звикла до своєї мрії подарувати п’ятизлотника внучці, що намагання видати п’ятизлот­ник на що інше дратували її, гнівали несказанно [26, с. 93]; Похнюпившись, поплентався старий додому з порожніми руками, та й не гадав, що вдома чекає його нове лихо: соцький з десятник і прийшли правити подать... [26, с. 94]; Хима сиділа на скрині бліда, аж жовта, тремтяча та перелякана; руки заклякли на віку, посоловілі очі нестямно дивились на двері [26, с. 95]; Осіннє сонце сідає за горою, на обрії стає червоно, як у горні, білий туман котиться ярами та видолинка­ми... [26, с. 132]; Була відлига, з стріх капало, з горбка збігали, мов весною, струмоч­ки талої води, горобці весело цвірінькали, жидівські кози никали по майдані, чи не лишилось де на торго­виці хоч стебла сіна від учорашнього ярмарку [26, с. 133]; Сонечко гріло, як і вчора, небо синіло в високості чисте, безхмарне; струмочки жебо­ніли щось межи собою, по снігу плигали жовтобрюшки та снігурі [26, с. 137]; Септар підставляє долоню, жінка кладе на неї ногу, злегка торкається до його плеча і, мов м’яч, вискакує на коня... [27, с. 9] та ін.

          3. Сполучниково-безсполучникові утворення із сурядністю, підрядністю і безсполучниковим поєднанням (складають 20,55 %). Цей тип структур теж поширений у синтаксисі М. Коцюбинського. У них сурядний і підрядний зв’язки між частинами і компонентами по-різному комбінуються з безсполучниковістю, наприклад: Андрієві було ніяково; Маланка казала правду, але йому так хотілось риби, вона так принадно пахла, що ніздрі його тремтіли і роздувались [28, с. 22]; Вона якось ходила навіть на ярмарок, а потому су­дили Маланку на селі: певно, баба має гроші, та ли­ше таїться з тим, бо все вешталась по ярмарку та торгувала підсвинка [28, с. 26]; Хома ходив, як ніч, нічого й не говорив до Хими; мовчала і Хима, та думи їх близе­сенько літали коло одного осередка, перестрівались та, здавалось, розмовляли межи собою [26, с. 92]; Вітер надував їх, і вони виривалися з рук, як великі білі птахи; чорний човен нахилився і ліг боком на блакитні хвилі [27, с. 117]; Заходяче сонце червоним світлом осявало сю кар­тину: його, стрункого й міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому об­личчю, і її, що в образі білолицього чорнявого хлопця дивилась у простір засмученими карими очима [27, с. 70]; Давно-давно, як ще вона віддавалась, бабка її кинула їй того п’ятизлотника на посаг; з того часу «білі гроші» перетривали не одну лиху годину, а Хима таки не видала їх, заховала, як найдорожчий скарб [26, с. 90]; Щось десь тріщить, ламається, гупають чоботи, чується шепіт, дихання, присутність теплого тіла, і в чаші, сповненій мороком, наче тривожно калатає велике серце [27, с. 287]; Квасоля вже пожовкла, вітер шумить поміж ма­ківками, гарбузи розляглись, як годовані кабани, а кар­топля зародила, аж гич сплітається [28, с. 15] та ін.

          Отже, лише в загальних рисах ми розглянули сполучниково-безсполучникові багатокомпонентні утворення, які є найбільш поширеними серед інших СБР, що становлять  47,61 %.

          За нашими підрахунками ми можемо зробити невеликий висновок, що серед різновидів СБР в індивідуальному синтаксисі М. Коцюбинського найбільш поширеним є сполучниково-безсполучникові багатокомпонентні утворення  —  47,61 %, на другому місці  — складні багатокомпонентні речення з сурядністю і підрядністю, що становлять 28,44  %, на третьому місці є складнопідрядні багатокомпонентні речення — 16,63 %, далі йдуть безсполучникові багатокомпонентні речення —  6,66 % та багато-компонентні складносурядні конструкції, що становлять лише 0,66 % (Табл. 2).

 

 

 

РОЗДІЛ 3

РОЛЬ БАГАТОКОМПОНЕНТНИХ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ

В ОРГАНІ3АЦІЇ  СТИЛІСТИЧНОЇ ДОВЕРШЕНОСТІ

ПРОЗИ  МИХАЙЛА  КОЦЮБИНСЬКОГО

 

 

          Мова та індивідуальна художня манера окремих письменників, як справедливо зауважував Л. Булаховський, вплітається у мовний контекст усієї епохи. Ідіолект, за визначенням В. Виноградова, — «це система індивідуально-естетичного використання притаманних певному періоду розвитку художньої літератури засобів мовного вираження» [7, с. 40], тому мовостиль М. Коцюбинського постає своєрідним ідіостилем з набором екстралінґвальних параметрів (світогляд, розуміння й відчуття людини і світу, емоційні домінанти та ін.) і комплексу мовно-виражальних засобів. Класик української літератури стверджував на українському ґрунті панування й домінування людини над обставинами. Лінгвостилістична система, всі мовні ресурси його прози спираються на синтаксичну будову та способи текстотворення, що сприяють розкриттю стилістичного потенціалу мовних одиниць, їх естетичного змісту та експресивної семантики.

          Стилістичне дослідження синтаксичної будови мови є одним із пріоритетних напрямків української лінгвостилістики. Прагматичний, комунікативний аспект все частіше стає предметом мовознавчих студій, формуються нові підходи до вивчення тексту. У лінгвістичних дослідженнях кінця ХХ - початку ХХІ століття стилістична семантика домінує над формально-граматичним підходом до вивчення синтаксичних одиниць, а поняття «стилістичний синтаксис» та «експресивний синтаксис» стали важливою частиною теорії мови й лінгвістичного дослідження художнього твору. В. Ващенко зазначав, що саме в синтаксичній будові мови закладені особливо великі можливості для стилістики [6, с. 134].  Стилістичні особливості синтаксису розглядали в своїх фундаментальних працях Ш. Баллі, В. Вино-градов, О. Потебня, О. Шахматов, О. Пєшковський, Г. Винокур, Л. Була-ховський, І. Білодід та ін. Стилістичний синтаксис і фігури експресивного синтаксису в художніх текстах досліджували Н.  Арутюнова, Б.  Ларін, В. Ва-щенко, І. Чередниченко, В. Русанівський, С. Єрмоленко, Н. Сологуб, М. Пи-линський, Л. Мацько, І. Грицютенко, В. Рінберг, М. Коцюбинська, В. Чаба-ненко, К. Кожевникова, Г. Солганик, П. Дудик, В. Кононенко, В. Мель-ничайко, А. Коваль, О. Пивоваров, О. Ткач, Н. Тоцька та ін. Стилістичні параметри синтаксису художньої прози, аспекти їх аналізу чітко сформульовано та узагальнено в працях С. Єрмоленко [17], Л. Мацько [32] та академічній «Стилістиці» за редакцією академіка І. Білодіда [3], що стали теоретичною базою нашого лінгвостилістичного дослідження. Тому синтаксис українських письменників, а саме прози Михайла Коцюбинського, його стилістичні фігури, експресивні конструкції та їх функції все ж залишаються недостатньо дослідженими.

          Складне речення виявляється тим синтаксичним засобом, що дозволяє найкраще висловити і оформити, наприклад, складні логіко-понятійні зв'язки, які є характерними для стилю М. Коцюбинського: В осінній пустці, що облягала село, чулось зловісне, дихання якогось лиха, щось невблаганне, неминуче, жорстоке, і вимагало жертви [28, с. 95]; Нічого з того не вийде, все буде, як було; довіку буде убогий на чужім марнувать свою силу, до домовини не пізнає Маланка кращої долі, зносить Гафійка красу і літа по наймах, зчорніє, зів’яне на чужій праці, як її Мити [28, с. 43].

 

 

3.1 Принципи розгортання багатокомпонентного речення

 

 

          Багатокомпонентне складне речення відрізняється від відповідної синтаксично простішої структури в прозі Михайла Коцюбинського не тільки майже повною відсутністю синтагматичних засобів зв'язку і порівняно великим обсягом, але і самим принципом розгортання. Якщо в сучасній прозі домінуючим є підрядний, вертикальний принцип, то в прозі М. Коцю-бинського — лінійний принцип. Навіть складносурядні речення  в нашому матеріалі переважно розгортаються лінійно, оскільки включають до свого складу численні однорідні ускладнені речення. У більшості випадків однорідні придаткові знаходяться в препозиції по відношенню до головного речення, що не тільки сприяє створенню глибини пропозиції, але і робить його внутрішньо розширеним по відношенню до головного, а відтак — внутрішньо розчленованим: Мотря ковтнула півчарки, зібрала губи на шнуро­чок і, обтерши їх рукавом, вкинула в рот друге півчарки, вже не кривлячись [26, с. 45]; Пани послали мене знайти дітям ялинку на святий вечір; я вже другий день шукаю і не можу знайти гарно [26,

с. 80]; Чорні, голі дере­ва стояли в садку, настовбурчившись замерзлими гілоч­ками, і, наче мертві, не ворушилися од вітру [26, с. 81]; Дівчатка поснули, дожидаю­чи вечері; старі сумували, їжа не йшла їм на думку [26, с. 85].

          Свого часу дослідник П. С. Дудик звернув увагу на те, що складне  речення, порівняно з простим, становить синтаксичне утворення дещо  вищого рівня складності, як змістової, граматичної, так і стилістичної [16, с. 273]. Цю тезу вченого цілком можна підтвердити мовостилем Михайла Коцюбинського: у складних реченнях цього письменника рівень експресивності може формуватися повторенням синтаксем чи компонентів  речення, порядком їх розташування, уживанням синонімічних сполучних засобів, застосуванням інверсій, взаємодією семантичного наповнення  компонентів із їх структурним вираженням тощо. Адже, завдання  стилістичних фігур полягає в тому, щоб впливати на почуття, емоції  адресата мовлення: Думка обірвалась на тихому жаліб­ному тоні, сопілка вислизнулась з рук, і Семен заплю­щив очі, заколисаний тою чудовою тишею, що буває виповнена усякими згуками: і дзвінкою піснею жайво­ронка, і дзижчанням польових мух, і тихим мелодійним шелестінням стиглого жита, підрізаного серпами [26, с. 101];  Він біг стернею, наче тікав від кого, і чув, що йому чогось соромно, що в серці здіймається злість, а проти кого злість — він і сам не знав, йому хотілось зігнати ту злість на чим-небудь, і він пожбурнув ціпком у корову, що паслась на межі [26, с. 102]; Боліло в неї серце дивитись, як її Романко ходить до школи, чути, як він гордує рідною мовою,  відбивається від хліборобства — і стара не раз сварилася з чоловіком, що рішив довести діло до краю — вивести сина «в люди», себто в писарі при волості або в прикажчики при еко­номії [26, с. 105].

          Як бачимо, базою для виникнення названих стилістичних фігур у творах М. Коцюбинського  є  багатокомпонентні речення,  оскільки саме ця складна з точки зору структури мовна одиниця володіє ширшими  можливостями  для  створення експресивності.

          Погоджуючись із запропонованою класифікацією О. В. Палатовської, яка свого часу вивчала стилістичний потенціал багатокомпонентних речень у творчості І. Тургенєва, ми виділили два типи таких речень у прозових творах письменника: 1) синтагматичні, що  будуються на основі взаємодії  лінійних  предикативних  одиниць у структурі складних багатокомпонентних речень;  2) парадигматичні, які  виникають  на  опозиційних зв’язках  у  конструкціях,  частини  яких  не  можуть розміщуватись лінійно [34, с. 25]. Треба сказати, що для мовостилю Михайла Коцюбинського властивий перший тип багатокомпонентних речень, а в  будові  предикативних  частин  конструкцій,  на базі яких утворюються стилістичні фігури, простежується певна закономірність, черговість, лінійність: Золото на образах та на ризах у батюшки, палаючі свічки, синій дим ладану, що виповняє вівтар та хмарою літає по церкві, співи, шептання молитов навкруги — все те робить дивне враження на Химу; вона чує, і її серце м’якне, тане, мов той віск палаючої  свічки...[26, с. 89]; Хома балакав зі сватом та все якось чудно та не­спокійно поглядав на стару: він пам’ятав, що сват завсіди частував його горілкою та що й йому годиться як слід прийняти гостя [26, с. 92]; Похнюпившись, поплентався старий додому з порожніми руками, та й не гадав, що вдома чекає його нове лихо: соцький з десятник і прийшли правити подать…[26, с. 94].

          Йдеться про синтаксичні одиниці з однорідними, однотипними предикативними частинами. Однорідність частин О. В. Палатовська вважає експресивною та прирівнює до стилістичних фігур [34, с. 12]. Фігура  однорідності,  на її думку, функціонує як неповний паралелізм із вільним слово-розташуванням у межах предикативної одиниці. Найчастіше  основою для творення синтагматичних фігур лінгвіст називає моделі багатокомпонентної сурядності та однорідної супідрядності, які також властиві мовостилю Михайла Коцюбинського: Навкруги чорніло зоране поле, а згори, від повно­го місяця, лилось блакитне холодне сяйво, обгортало мокру землю, переливалось на змочених росою плугах, блищало по лемешах та мокрих рогах волів, що, ле­жачи оддалік, тихо румигали [26, с. 108]; Була відлига, з стріх капало, з горбка збігали, мов весною, струмоч­ки талої води, горобці весело цвірінькали, жидівські кози никали по майдані, чи не лишилось де на торго­виці хоч стебла сіна від учорашнього ярмарку [26, с. 133]; Сонечко гріло, як і вчора, небо синіло в високості чисте, безхмарне; струмочки жебо­ніли щось межи собою, по снігу плигали жовтобрюшки та снігурі [26, с. 137]. Треба сказати, що найчастотнішим і найбільш продуктивним стилістичним засобом синтаксичної організації тексту письменника є ампліфікація, нагромадження, нанизування близькозначних, однотипних і однорідних компонентів: Дім наш стояв на горбку, над самим ставом, за ставом збилися в купу череп’яні дахи містечка, вліво від нього тяглись безконечні панські лани, а за домом ріс парк, який, властиво, тільки й робив нам осінь [27, с. 298]. При цьому багатокомпонентні утворення супроводжуються стилістичними фігурами – анафорами. Загалом великі синтаксичні сполуки неможливо уявити без повтору його  стилістичних, структурно-граматичних різновидів. Повтор лексичних, синтаксичних одиниць, що займають різні позиції у реченні, забезпечують прозі Михайла Коцюбинського семантичну та емоційно-експресивну зв’язність тексту. Втім  до особливостей ідіостилю письменника можна віднести те, що повтор початкових компонентів висловлення йому не властивий, тим часом часто натрапляємо на анафору початків складових частин одного багатокомпонентного речення, тобто анафоричність побудови великого текстового масиву є поширеною стилістичною фігурою та засобом експресивного синтаксису Михайла Коцюбинського: Так само, як завжди, охайно лежала на ньому одежа, так само поважні були його рухи, і так само неймовірним здавалось, що ся людина іде на смерть [28, с. 100]; Одна тільки хвиля одділяла ми­нуле од того, що сталось, а здавалось, що проминула вічність, що попереднє раптом впало у прірву, що щось порвалось і увільнилось од пут [28, с. 98].

          На наш погляд, сурядність завдяки лінійному розміщенню  однотипних предикативних одиниць може максимально підвищити рівень експресив-ності  висловлювання. За нашими спостереженнями, синтаксичні фігури в багатокомпонентному реченні М. Коцюбинського здебільшого творяться на базі однорідної супідрядності мовних утворень. Однорідна супідрядність передбачає однакову, паралельну залежність певної кількості елементів (однорідних  супідрядних) від головної частини. Гнучка  структура таких речень дозволяє використовувати їх для всебічної характеристики: однорідні супідрядні разом узяті служать описовим позначенням одного явища дійсності або  кожне  з  однорідних  супідрядних  означає певне явище: Була справді ідилія: промінь стрибнув на полянку прос­то до звинених квіток, пташки заспівали, комашня за­метушилася, ліс загомонів, природа знов віджила [26, с. 154]; Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, розітнулося в гу­щині голосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами [26, с. 152]. Особливий принцип стилістичного   синтаксису — парцеляція — також  реалізовується  у прозових творах Михайла Коцюбинського здебільшого там, де простежується тенденція до синтаксичного паралелізму. Серед різних типів складного речення найчастотнішою є парцеляція однорідних супідрядних або їх блоків: Вони реготались, мов діти: вона — тонко і дзвінко, як молода дівчина, він — грубше, передчасним баском двадцятилітнього парубка [27, с. 69]; Сидить Хо і не помічає, що все живе в лісі під впливом страху затаїло дух, перестало жити, що навкруги його запанувала мертва, прикра тиша [26, с. 180]. В самому по­вітрі розлита нуда: про нуду тихо дзюрчить струмок по камінчиках подвір’я, од нуди скаче на ланцюгу старий пес і, глухо побрязкуючи залізом, хрипливим голосом скаржиться небові [27, с. 8].

          Не можна не помітити, що не зважаючи на економність мовних засобів, яка так властива М. Коцюбинському, у його творах присутній і принцип надмірності, який найбільш чітко й простежується на рівні багато-компонентного складного речення. Найчастіше це проявляється у нагромадженні різних видів повторів — як лексичних, так  і синтаксичних: Вони згадували своє село, свої хати, своїх людей, наче тільки вчора з ними бачи­лись, — і часто якийсь рух або одно слово, незрозумі­ле чужому, викликало цілий рій згадок і невпинний регіт [26, с. 20]; І як люди по чужих землях живуть, і де які звірі водяться, і що всередині у чоловіка робиться, яке серце, з чого кров та як вона по жилах біжить [27, с. 22]; Скрізь було так ба­гато світла й радості, так виразно відчувався трепет­ний віддих поновленої землі, повітря було таке п’яне й повне щебетання, що мимохіть бажалось руху, крику, реготу [26,  с. 20].

 

 

3.2 «Гола» авторська манера

 

 

          Загальновідомо, що одна і та ж думка може бути виражена як за допомогою простих самостійних речень, так і складних. І все ж в залежності від того, сумою яких речень виражена та чи та думка, абсолютно змінюється стилістичний характер висловлювання. Так, якщо авторська думка передається ланцюжком простих речень, то тим самим автор підкреслює самостійний, незалежний характер частин висловлювання, виділяючи окремі важливі для нього деталі. Крім того, таке висловлювання стає більш лаконічним, часто близьким до розмовної мови. Зразки подібної авторської манери оповідання можна зустріти в прозі М. Коцюбинського, яку часто називають «голою». Проілюструємо сказане наступним уривком: На крутому чолі на­брякла жила, виявляючи велику напруженість; якась дика, непогамована енергія керувала його рухами; якийсь вогонь, здавалось, палає всередині цеї людини, об’являючись синім димком з короткої люльки [26, с. 30]; Од свіжого подиху ранку злегка тремтіли жита, з рум’яного сходу линуло світло і м’якими хвилями розпливалось поміж небом і землею [26, с. 67].

          М. Коцюбинський часто користується прийомом нанизування одно-типних простих поширених речень, виділяючи лише ряд виразних деталей: Ноги терпли, мряка покривала одежу холодною росою, вода затікала в поганеньку  обув [27, с. 74]; Десь раптом знайшлися ноги, мокрі, холодні, задубілі, зомліле тіло забажало рухів, дій­сність розвіяла чари, розбудила мозок [27 с. 76].

          Лаконічність, гранична самостійність кожного речення в цьому ланцюжку роблять опис в цілому опуклим, зримим: Жорна м’яко шамотіли по зерні; кіш трясся, як у пропасниці; вгорі щось жалібно скрипіло[27, с. 79]; Ноги грузли часом по коліно в цмоковині, цупкий комиш ламався, тріщав та бив її по лиці, плутався під ногами, а вона бігла усе вперед, пойнята жахом, нічого не помічаючи, бажаючи тільки забігти якмога далі, укритися від наглої смерті [26, с. 83].

          Якщо ж говорити про складні багатокомпонентні речення, які вини-кають  на  опозиційних зв’язках  у  конструкціях,  частини  яких  не  можуть розміщуватись лінійно, то вони дають найбагатші і різноманітні можливості для вираження смислових відносин і синтаксичних зв’язків між частинами висловлювання. Думки, виражені за допомогою таких типів багато-компонентних речень, зазвичай дуже тонко зв'язуються між собою в єдине складне ціле і виступають як його органічні елементи: Вони йшли так довго, не відаючи пори дня, бо над ними все висів кла­поть олив’яної хмари, а круг них усе їжився височен­ний, цупкий, жовтий комиш, немов сунувся разом із ними, як зачарований [27, с. 86]; Він машинально спустив весло на турка, але весло сковзнуло і випало йому з рук; червоний фез турка якось витягся перед очима, немов виріс, відтак щез; Іван роз­кинув руки, похитнувся, в голові мигнула свідомість, що йому щось недобре [27 с. 111].

 

 

3.3 Синтаксична організація текстів

 

 

          Вивчення функціонування багатокомпонентних  стилістичних фігур у художньому тексті Михайла Коцюбинського дає уявлення про те, як структурні й семантичні потенції цих конструкцій допомагають письмен-никові у розв’язанні складних художніх, філософських та естетичних проблем. У цьому плані багатокомпонентні речення можна розглядати як мікротекст, що входить у контекст кожного конкретного твору: Молода Маріуца при мужчинах не звертала уваги на Остапа, ба навіть показувала, що її сердить уся ся історія: вона часто викрикувала щось лихе різким, як у ворони, голосом і блимала непривітним оком у куток, де лежав ранений, та Соломія помічала, що все се ро­биться більш для Раду, бо, сердячись, циганка позирала скоса на чоловіка, видимо, цікавлячись, яке се враження робить на нього [27, с. 97]; Після довгого літнього дня, коли сонце сідає, а розпечена земля поволі скидає з себе золоті шати, коли на бліде, втомлене днем небо з’являються крадькома несмі­ливі зорі, в останньому промінні сонця справляє грища мушва, а дивно м’яке, золото-рожеве повітря приймає від­даль бузкові тони і робить простори ще ширшими і ще глибшими, — Маланка з Гафійкою волочать курною до­рогою утому тіла й приємне почуття скінченого дня [28, с. 27]. Як бачимо, автор використовує всю різнобарвну палітру синтаксичних стилістичних ресурсів для більшої експресивності, емоційності художнього мовлення, деталізації та досягнення семантичної глибини висловлення.

          Синтаксична організація художнього тексту є важливим компонентом стилю Михайла Коцюбинського. Естетична функція синтактичних конст-рукцій і стилістичних фігур полягає у нього розкритті внутрішнього світу людини, вираженні ідейно-емоційної глибини авторської свідомості, людино- та світовідчуття. Цей прозаїк мислять живописно, конкретно-чуттєвими образами-картинами, які майстерно втілюює ще одним стилістичним

засобом — неповними реченнями різних структурно-граматичних різновидів. У творах письменника вони мають особливу семантику та стилістичний колорит — увиразнюють висловлення, актуалізують важливе й вагоме, фокусують увагу читача на значенні кожного складника (вираженого чи домислюваного).  Саме з граматичним поняттям неповноти речення пов’язані такі прийоми експресивного синтаксису, як парцеляція, еліпсис, приєднання, градація, використання яких у творах прозаїка  є стилістично вмотивованим. Але всюди було рівно, біло; сніг блищав, аж боліло глянути на його [26, с. 86]; Метнулась до комори — чоловіка нема дома, повіз паню в гості; зняла з жердки сорочку й штани [27 с. 68].

 

 

3.4 Контекстне членування багатокомпонентних речень

 

 

          Номінативні речення є доволі рідкісним явищем у структурі багато-компонентних речень творів Михайла Коцюбинського, втім вони виявляють свою дуже особливу стилістичну функцію у статичному описі, на відміну, наприклад, від дієслівних, які виражають динаміку й рух: Золото на образах та на ризах у батюшки, палаючі свічки, синій дим ладану, що виповняє вівтар та хмарою літає по церкві, співи, шептання молитов навкруги — все те робить дивне враження на Химу; вона чує, і її серце м’якне, тане, мов той віск палаючої  свічки [26, с. 89]; Тут тобі бенкет безперестанку, день у день, кумпанія гар­на, вино аж шумить — ллється, карти, розкоші всякі, і тут дівчина  пригортає, душу вивертає своїми очима глибокими та синіми, мов море в годину [26,

 с. 143]. Таким нагромадженням номінативних речень у прозовому тексті автор створює ефект кінематографічності оповіді, яка за стилем більше схожа на ремарки в драматичних творах.

          Крім усього, матеріал нашого дослідження дає можливість виділити чотири основні види контекстно-варіативного членування багатокомпонент-них речень: багатокомпонентні речення-описи, багатокомпонентні речення-оповіді, багатокомпонентні речення-міркування та багатокомпонентні речення синкретичного типу (Таб. 3).

           Для багатокомпонентних речень-описів, які становлять 37% від інших типів, найбільш характерними виявилися безсполучникові конструкції: Скриплю ногами по холоднім  помості –  раптом здригаюсь: панна Анеля сидить в куточку  канапи [27, с. 310]; Мені ще трудно зробити вибір, мій мозок працює, розбирає усякі деталі, рівняє, я енергійно ношусь по хаті, лущу оріхи і повен рот маю халви [27, с. 314]; Серце в неї тьохнуло: вона пізнала Септара – красу кучукойського парубоцтва, завзятого провідника, образ якого бідна дівчина довго носить у серці, хоч не сміє й очей звести на свій ідеал, як се й пристало порядній татарській «киз» [27, с. 9]; Білі серпанки, як хмари на весняному небі, злегка гойдались на вікнах, зелені дерева схилялись над шовком меблів, етажерки з цяцьками блищали, як царські врата, а триногий рояль, мов чорний казковий звір, одкрив широку пащу і скалив до світла білі здорові зуби [28, с. 85].  

          Дослідники неодноразово вказували на лаконізм мови М. Коцюбинсь-кого [37, с. 207], а отже, й виразність зображень досягається заощадженням слів у реченні. У мові письменника мало порівнянь традиційного типу поєднуваних сполучниками: мов, немов, ніби, наче. В описах він здебільшого стримано-лаконічний: Був у неї Андрій — цілий вік гризлася з ним, а тепер нема вже й Андрія [28, с. 103]; В осінній пустці, що облягала село, чулось зловісне, дихання якогось лиха, щось невблаганне, неминуче, жорстоке, і вимагало жертви [28, с. 95].

          У багатокомпонентних реченнях-оповідях (28%) представлено всі можливі види синтаксичного зв'язку, але перевагу надано підрядності, рідше — сурядності. Єдиноспрямованість синтаксичних відношень, структурний  паралелізм однорідних супідрядних, очевидно, зумовлюють своєрідну  експресію,  властиву цьому  різновиду  багатокомпонентних  одиниць. Саме тому  конструкції  з  однорідною  супідрядністю найчастіше стають базою для формування періодів: Тепер вже щодня палав у  печі веселий вогонь, смачно пахло борщем або галуш­ками, і коли Андрій смерком вертався до хати, свіжий од вітру, з духом морозу у всіх складках одежі, Маланка старалась догодити йому, і повага хазяйки була у  всіх її рухах [28, с. 40]; Гафійка гриміла ложками, хлюпала літеплом, а Маланка, заклавши руки, побожно слухала оповідання про те, скільки привезено цегли, яке й чому забраковано дерево, що прикажчик нічого не розуміє, і коли б не Андрій, не було б діла [28, с. 40]; Великий мурова­ний дім, де жив панич Льольо та містилась контора, важко сірів на чорному небі, холодний, погаслий, і тіль­ки одно віконце тьмяно світилось, як око напіводкрите [28, с. 84];  Гупали кілля і молотки, наче в великій кузні, тріщали меблі і двері, скреготало залізо, а скло дзвеніло й дзвеніло безперестанку і сипалось долі, як груші з дерева в бурю [28, с. 87]; Він знає, що по селах були забастовки, але щоб в нього, коли він завжди був добрий для хлопа, не раз дарував спаш, а його жінка ніколи не одмовляла хорим в порошках хіни, олійку і арніковій примочці [28,  с. 58].

          У багатокомпонентних реченнях-міркуваннях (13%) переважають конструкції зі сполученням різних видів підрядного зв'язку:  Я почуваю, що воно мені чуже, що воно не має жодного зв'язку з моїм живим організмом, в яко­му тече тепла кров, що я кохаю не те, що я сумую не за ним, а за чимсь іншим, живим, що лишилось у моїй пам’яті, відбилось там золотим промінням [27, с. 150]; Андрій дивився у спину Хомі, але вперше, ніж зникла похила фігура, затихло шипіння зелених  гадючок, погасли пекучі слова, і одно тільки дзвеніло в Андрійових грудях —  гуральня! [28, с. 36]; Вона якось ходила навіть на ярмарок, а потому су­дили Маланку на селі: певно, баба має гроші, та ли­ше таїться з тим, бо все вешталась по ярмарку та торгувала підсвинка [28, с. 26]; Нема спокою глибокій чаші, вона наче пекельний казан, де киплять разом вогні і співи, де сплітається тіс­но в любовних чарах голос двох полів на честь богині ко­хання [27, с. 288].

          Дія принципу надмірності, яка властива багатокомпонентним реченням, проявляється не тільки у кількості  простих речень у складі складного, але й у нагромадженні  різних типів повторів — звукових, лексичних і синтаксичних. Причому такі повтори найчастіше спостері-гаються у М. Коцюбинського у багатокомпонентних реченнях-міркуваннях: Співала колосом пласна нива, співали жайворонки над нею, співав пісню серп, підрізуючи стебло, лунали співи по сінокосах, співало, врешті, серце, повне надій [28, с. 25]; Вона йому вичитувала, вона його сповіда­ла, вона кропила його, підкурювала і садила чортами так обережно, так делікатно, як тільки можна було в неділю, по службі божій, а він, червоний, немов варе­ний рак, спочатку відмовчувався, а далі й собі почав верещати тонким і надірваним голосом [28, с. 11].

          Говорячи про багатокомпонентні речення-міркування, слід вказати на ще одну їх особливість у творах М.Коцюбинського. У більшості речень, що являють собою лінійні послідовності нанизаних одне на одне простих предикативних одиниць, часто відсутнє чітке розмежування центру (голов-ного речення) і периферії (залежних речень). Це пояснюється специфічною авторською манерою викладу, адже письменник часто вживає у складі багатокомпонентних речень-міркувань прості ускладнені однорідністю, відокремленістю чи порівнянням речення: Я бачу її миле заплакане обличчя, її голу шию і злегка розхристані груди, звідки йде запашне тепло молодого тіла, і в той мент, коли во­на лежить у мене на грудях і тихо ридає, я обіймаю її не тільки як друга, а як привабливу жінку, і наче крізь сон тямлю, що в голові моїй лишається невисловлена думка

[27, с. 145]; Коли ви в горі, коли ви щохвилини сподіваєтесь яко­гось лиха і душа ваша напружена, мов струна на струменті, раджу вам зупинити годинники [27, с. 145]; Коли вони спускались у провалля або злазили на гору, дріб­ні колючі камінці сипались їм з-під ніг — і це дратува­ло їх, упрілих, стомлених і лихих: вони не знаходили того, чого шукали, а тим часом кожен з них покинув у селі якусь роботу [27, с. 128).

          У багатокомпонентних реченнях синкретичного типу (24%) вид синтаксич-ного зв'язку залежить від сполучення форм викладу: Низенькі хати осіли під синьою банею неба, немов баби в наміт­ках на коліна стали у церкві; за коливоротом по полі око м’яко бігло снігами аж до крайнеба і не мало на чому спинитись [28, с. 33]; Зразу не міг найнятись, бо народу найшло більше, ніж треба, і ціни впали; відтак заслаб у Каховці і пролежав місяць, далі подавсь у Таврію, а звідти опинився аж у Чорногорії [28, с. 29]; Їм зрозуміла була пісня Сходу, і скоро в тіні кам’яних осель, перетканій блакитним світлом, почина­лась забава: зурна повторяла один і той самий голос, монотонний, невиразний, безконечний, як пісня цвірку­на, аж робилось млосно, аж починало під серцем свер­біти, й запаморочені татари підхоплювали в такт пісні [27, с. 123].

          Дослідження показало, що кожен із названих типів контекстно-варіативного членування багатокомпонентних речень має приблизний набір синтаксичних фігур, які найчастіше його оформлюють, хоч жорсткого співвідношення все ж таки не виявлено.

          Впродовж усього творчого шляху письменник намагався створити прозу, якій би були притаманні всі можливості живого народного  мовлення. Організація багатокомпонентних речень за моделями синтаксико-стиліс-тичних фігур значною мірою сприяла цьому наміру.

          Експресивність синтаксичних фігур усіх чотирьох  груп наближаються одна до одної спільністю функцій, комунікативним завданням, яке вони виконують у тексті. Синтаксично-стилістичні фігури виступають структурною основою для створення семантико-стильоутворюючих  фігур, зокрема таких, як антитеза, градація, паралелізм тощо: Її страшне, жовте, відьомське обличчя зразу стало добрі­шим, а сиві пасма кіс, що вибивались із-під чорної ху­стинки, спокійно лягали на Остапові груди, мов на гру­ди сина, коли вона обмивала та перев’язувала йому рану [27, с. 97]; Віковічна боротьба двох станів — пансько­го й мужичого, боротьба хронічна, що часом прийма­ла гострі форми і бурею проносилась над нещасним краєм, — ніколи не кінчалась, ба й не могла скінчити­ся, хоч пан переміг [27, с. 61].

          Отже, під поняттям стилістичний синтаксис Михайла Коцюбинського ми розуміємо не просто фіксований, традиційний набір синтаксичних  засобів, а сукупність продуктивних і часто вживаних експресивно та емоційно насичених складних багатокомпонентних синтаксичних побудов у художньому мовленні письменника, причому ці мовні одиниці забезпечують особливу виразність тексту та виконують певні стилістичні функції у сприйнятті, розумінні й актуалізації змісту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

          Синтаксисові відводиться центральне місце в грама­тичній системі мови. Це зумовлюється тим, що саме «сфе­рі синтаксису спеціально належать ті мовні одиниці, які безпосередньо служать для спілкування людей і безпо­середньо співвідносять повідомлюване з реальною дій­сністю...». Речення ж являє собою центральну одиницю синтаксису, що давно привертає до себе увагу вчених. Останнім часом у мовознавстві великий інтерес викликають проблеми значення речення, мовної і мовлен­нєвої семантики тощо, які трактуються і розв’язуються по-різному.

          Незаперечним сьогодні є те, що речення «як багатоаспектна одиниця може розглядатися з багатьох погля­дів, у тому числі власне синтаксичних і семантико-синтаксичних». Саме семантико-синтаксичний під­хід до вивчення речення є одним з найперспективніших у сучасній лінгвістиці. Проте труднощі пов’язані з різним трактуванням співвідношення формальних і семантичних критеріїв у синтаксисі, з побудовою класифікації типів ре­чення (від синтаксису до семантики чи навпаки).

          Отже, складні багатокомпонентні конструкції являють собою окремий різновид складного речення, що має ряд специфічних ознак, не властивих елементарному склад­ному реченню. СБР — це багаторівнева поліпредикативна конструкція в системі складного речення, структур­ний мінімум якої для різних моделей становить три-п’ять предикативних компонентів, поєднаних за допомогою двох-чотирьох сполучних засобів (сполучників і сполучних слів) зв’язками сурядності або підрядності чи їхніми різновидами — супідрядності, послідовної підрядності та їхніми комбінаціями. Складні ускладнені конструкції перебувають у системних зв’язках з двокомпонентними складними та простими реченнями, з словосполученням.

          Звичайно СБР мають багатомірну структуру, харак­теризуються ієрархією синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень між частинами і компонен­тами. Враховуючи насамперед характер синтаксич­ного зв’язку (тільки сурядний; тільки підрядний; комбі­нації їх) між частинами і компонентами, а також наяв­ність компонентів, встановлюємо 13 моделей СБР (п’ять монозв’язкових, вісім полізв’язкових):

          1. Монозв’язкові: а) з складносурядною структурною основою — з багато­компонентною сурядністю; б) з складнопідрядною струк­турною основою — з послідовною підрядністю; з неодно­рідною супідрядністю; з послідовною підрядністю і неод­норідною супідрядністю; з неоднорідною супідрядністю і послідовною підрядністю.

          2. Полізв'язкові:  а) з складно­сурядною структурною основою — з сурядністю і підряд­ністю; б) з складнопідрядною структурною основою — з однорідною супідрядністю; з однорідною і неоднорід­ною (подвійною) супідрядністю; з однорідною супідряд­ністю і послідовною підрядністю; з послідовною підряд­ністю і однорідною супідрядністю; з подвійною супідрядністю і послідовною підрядністю; з послідовною підряд­ністю і подвійною супідрядністю; з підрядністю і суряд­ністю.

          Дослідження складних багатокомпонентних речень (СБР) у вітчизняному мовознавстві розпочалося кіль­ка десятиліть тому. У російському та українському мовознавствах є ряд праць, присвячених дослідженню типології СБР, їх кон­структивних ознак, семантичної структури, ізоморфізму з іншими синтаксичними одиницями, місця у системі склад­ного речення, закономірностей будови і сполучуваності предикативних частин, відношення до мови і мовлення тощо. Найбільш висвітлені такі аспекти СБР: питан­ня типології (І. О. Василенко, Г. Ф. Калашникова, 

Г. П. Уханов), багатомірності структури і глибини СБР (Г. П. Уханов,

Г. Ф. Калашникова, Н. С. Ганцовська), структурно-семантичні особливості ускладнених складнопідрядних речень (Г. Ф. Гаврилова, Г. Ф. Калашникова, В. В. Казмін, В. А. Шитов, О. В. Падучева, Г. Н. Клюсов, Г. М. Горяна,

Н. А. Широкова, Л. І. Байкова, В. К. Покусаєнко, А. С. Уськін,

Ю. В. Коваленко, А. В. Андрусенко), історія розвитку складних багатокомпонентних конструкцій (О. М. Стеценко, А. М. Стрєльська,

Я. О. Спринчак), синоніміка СБР (Л. Н. Гукова), роз­межування складних, у тому числі ускладнених, речень і сполучень речень (Г. В. Валімова).

          Складні багатокомпонентні речення, що широко вжи­ваються в різних стилях мови, особливо писемних, стали об’єктом спеціального лінгвістичного аналізу. Тому, базуючись на дослідженнях, насамперед вітчизняної лінгвістики, про синтаксичні зв’язки і відно­шення в складному реченні та виділені на їх основі типи складних речень, визначаємо моделі ускладнених складних речень на прикладах, взятих з українських творів, а саме з індивідуального синтаксису творів Михайла Коцюбинського.

          Аналіз багатокомпонентних моделей свідчить, що різні моделі СБР сучасної української мови неоднаково реалізуються саме в індивідуальному мовленні. Якщо одні з них (з послідовною підрядністю, з однорідною супідрядністю, з неоднорідною супідрядністю, з сурядністю і підряд­ністю) використовуються часто, то інші (передусім контаміновані структури, в яких поєднуються супідрядність і послідовна підрядність) реалізуються в мовленні рідко. Аналіз фактичного матеріалу дозволяє зробити виснов­ки, що частота використання відповідної моделі зале­жить від кількості синтаксичних зв’язків та їх видів (різновидів). Часто вживаними є моделі з наявним під­відним зв’язком одного різновиду — послідовною під­рядністю, неоднорідною супідрядністю та з комбінаціями  видів зв’язку — сурядного і підрядного.

          Рідко функціонують СБР з кількома різновидами під­рядного зв’язку, а також конструкції з багатокомпонент­ною сурядністю, оскільки останні, складаючись з трьох і більше предикативних одиниць, часто не можуть передати того складного змісту, який передається усклад­неними складнопідрядними реченнями та іншими конст­рукціями, в яких використовується підрядний зв’язок. Статистичний аналіз досліджуваних конструкцій свід­чить про те, що більшість моделей СБР реалізуються в мінімальній кількості компонентів, необхідних для іс­нування відповідної моделі.

          Монозв’язкові СБР становлять 8,31 % усіх поліпредикативних конструкцій. Найбільш поширену модель серед них складають речення з  неоднорідною супідрядністю, регулярними серед яких є структури з двоступеневою і триступеневою підрядністю. За характером синтаксичної співвіднесеності підрядних компонентів з головною частиною, ступенем їх зв’язку з нею і ступенем підпорядкування їй виділяються такі різновиди КНС: 1) з приодночленною (приодноскладною) супідрядністю; 2) з різночленною супідрядністю; 3) комбіновані КНС.

          Речення з багатокомпонентною сурядністю станов­лять єдину модель серед монозв’язкових СБР зі складносурядною структурною основою. Складносурядні СБР слід відмежовувати від сполучень речень, поєднаних сурядними сполучниками, що становлять відкриті ряди. Такі сполучення речень, як правило, поєднуються однаковими сполучниками і можуть оформлятись як у вигляді одного речення, так і у вигляді багатьох окремих речень. Складносурядні СБР у багатьох випадках чітко поділяються на рівні членування, при цьому між части­нами і компонентами їх наявні єднально-протиставні (зіставні), єднальні, зіставно-протиставні, єднально-розділові, протиставно (зіставно)-розділові відношення; найчастіше в індивідуальному мовленні реалізуються складносурядні СБР з протиставно (зіставно)-єднальними відношеннями між частинами і компонентами, що переважно виражаються сполучниками але...і(й), та…і.

          Полізв’язкові СБР, становлячи 91,69 % усіх поліпредикативних конструкцій, охоплюють вісім моделей, з яких сім зі складнопідрядною структурною основою й одна (з сурядністю і підрядністю) — із складносурядною.

          У центрі полізв’язкових СБР зі складнопідрядною структурною основою перебувають речення з однорідною супідрядністю. Ці структури являють собою своєрідний феномен серед ускладнених складнопідрядних речень, оскільки в ряді випадків перед другим і наступ­ними підрядними не лише немає сполучника підрядності, але не може бути й підрядного сполучного засобу; тому питання про обов’язковість/факультативність сполуч­ників і сполучних слів у цих структурах розв’язується дещо по-іншому, ніж у решті СБР. Це пов’язане зі специфікою КОС, у яких підрядна частина співвідносна зі складносурядним реченням, її легко перетворити в звичайне складносурядне речення, вилучивши перший сполучник підрядності. Підрядні компоненти перебувають стосовно головної частини або у відношеннях «поєднання», або у відношеннях «сумування», однак така диференціація не завжди простежується чітко. Кількість підрядних компонентів у КОС теоретично може бути безмежною, однак загалом середня довжина цих конструкцій невелика (усього три-чотири компонента), що зумовлюється однофункціональністю підрядних. За характером синтаксичних зв’язків між частинами і компонентами виділяються КОС з наявними сполучними засобами при всіх підрядних компонентах і лише при деяких з них. Модель КОС у мовленні може розриватися й оформлятися у вигляді кількох речень, що пов’язане насамперед з актуальним членуванням речення. Однорідні супідрядні речення в індивідуальному синтаксисі М. Коцюбинського нарощують градацію і виконують відповідні стилістичні функції.

          Інші полізв’язкові СБР зі складнопідрядною структурною основою становлять різні комбінації однорідної і неоднорідної супідрядності, а також підрядності і сурядності, і використовуються порівняно нечасто. Най-уживанішими серед них є СБР, у яких комбінуються однорідна супідрядність і послідовна підрядність. Спорадично використовуються структури з подвійною супідрядність і послідовною підрядністю (і навпаки), мінімальні моделі яких складаються з п’яти компонентів, тобто вони являють собою найбільш ускладнені конструкції серед поліпредикативних складнопідрядних речень. У реченнях з підрядністю і сурядністю виявляються певні обмеження щодо можливостей використання складносурядної головної частини, роль якої можуть виконушим не всі складносурядні речення. У розширеній функції найчастіше вживаються підрядні речення часу, рідше з’ясувальні та присубстантивно-означальні. Спорадично трапляються контаміновані структури з підрядністю і сурядністю та однорідною супідрядністю, тобто розширену функцію в таких випадках виконують одночасно кілька підрядних.

          Речення з сурядністю і підрядністю становлять і єдину модель зі складносурядною структурною основою серед зв’язкових СБР (11,66 %). Вони мають багатомірну структуру, чітко поділяються на рівні членування, причому на «зовнішньому» частини завжди поєднуються сурядним зв’язком. Ця модель включає в себе макси­мальну кількість зв’язків у всіх можливих різновидах, враховуючи які, виділяємо дев’ять різновидів моделі СРСП: 1) складні речення з сурядністю і звичайною підрядністю; 2) складні речення з сурядністю й однорідною підрядністю; 3) складні речення з сурядністю та з підрядністю і сурядністю; 4) складні речення з сурядністю неоднорідною супідрядністю; 5) складні речення з су­рядністю й однорідною та неоднорідною супідрядністю; 6) складні речення з сурядністю і послідовною підрядністю; 7) складні речення з сурядністю, однорідною супідрядністю і послідовною підрядністю; 8) складні речення з сурядністю, неоднорідною супідрядністю і послідовною підрядністю; 9) складні речення з сурядністю, однорідною і неоднорідною супідрядністю та послідовною підрядністю. Проте не всі ці різновиди простежуються в індивідуальному синтаксисі

М. Коцюбинського.

          Подальшого дослідження вимагають багатокомпонентні безсполучникові (6,66 %) та сполучниково-безсполучникові (50,33 %) об’єд­нання речень, що широко використовуються не тільки в індивідуальному синтаксисі письменника, а і в сучасній українській мові взагалі. Частина безсполучникових об’єднань речень (з неоднорідною безсполучниковістю) є замкну­тими

трикомпонентними структурами. Сполучниково-без­сполучникові багато-компонентні утворення співвідносні з різними моделями СБР.

          За нашими підрахунками ми можемо зробити невеликий висновок, що серед різновидів СБР в індивідуальному синтаксисі М. Коцюбинського найбільш поширеним є сполучниково-безсполучникові багатокомпонентні утворення  —  47,61 %, на другому місці  — складні багатокомпонентні речення з сурядністю і підрядністю, що становлять 28,44  %, на третьому місці є складнопідрядні багатокомпонентні речення — 16,63 %, далі йдуть безсполучникові багатокомпонентні речення — 6,66 % та багатокомпонентні складносурядні конструкції, що становлять лише 0,66 %.

          Отже, виокремлення та дослідженя різновидів СБР  на матеріалах індивідуального синтаксису М. Коцюбинського  на даному етапі розвитку українського мовознавства, та синтаксису зокрема, є докінця не дослідженною проблемою.

          М. Коцюбинський вирізняється з-поміж інших письменників не тільки багатим використанням багатокомпонентних речень в свому синтаксисі, а й своєрідним ідіостилем з набором екстралінґвальних параметрів (світогляд, розуміння й відчуття людини і світу, емоційні домінанти та ін.) і комплексу мовно-виражальних засобів. Класик української літератури стверджував на українському ґрунті панування й домінування людини над обставинами. Лінгвостилістична система, всі мовні ресурси його прози спираються на синтаксичну будову та способи текстотворення, що сприяють розкриттю стилістичного потенціалу мовних одиниць, їх естетичного змісту та експресивної семантики.

          Стилістичне дослідження синтаксичної будови мови є одним із пріоритетних напрямків української лінгвостилістики. Тому синтаксис українських письменників, а саме прози Михайла Коцюбинського, його стилістичні фігури, експресивні конструкції та їх функції все ж залишаються недостатньо дослідженими.

          Складне речення виявляється тим синтаксичним засобом, що дозволяє найкраще висловити і оформити, наприклад, складні логіко-понятійні зв'язки, які є характерними для стилю М. Коцюбинського.

         У прозі М. Коцюбинського спостерігається лінійний принцип розгортання багатокомпонентних речень. Навіть складно-сурядні речення  в нашому матеріалі переважно розгортаються лінійно, оскільки включають до свого складу численні однорідні ускладнені речення. Найчастіше за основу для творення синтагматичних фігур письменник використовує моделі багатокомпонентної сурядності та однорідної супідрядності.

          Найбільш продуктивним стилістичним засобом синтаксичної організа-

ції тексту письменника є ампліфікація, нагромадження, нанизування близькозначних, однотипних і однорідних компонентів.

          Матеріал нашого дослідження дає можливість виділити чотири основні види контекстно-варіативного членування багатокомпонентних речень: багатокомпонентні речення-описи (37%), багатокомпонентні речення-оповіді (28%), багатокомпонентні речення-міркування (13%) та багатокомпонентні речення синкретичного типу (24%).

          Отже, під поняттям стилістичний синтаксис Михайла Коцюбинського ми розуміємо не просто фіксований, традиційний набір синтаксичних  засобів, а сукупність продуктивних і часто вживаних експресивно та емоційно насичених складних багатокомпонентних синтаксичних побудов у художньому мовленні письменника, причому ці мовні одиниці забезпечують особливу виразність тексту та виконують певні стилістичні функції у сприйнятті, розумінні й актуалізації змісту. Складне багатокомпонентне речення виявляється тим синтаксичним засобом, що дозволяє найкраще висловити і оформити, наприклад, складні логіко-понятійні зв'язки, які є характерними для стилю Михайла Коцюбинського.