Курсова робота Арт терапія

Розділ 1. Теоретичні аспекти арт-терапії як методу роботи з дітьми, що мають функціональні порушення

1.      Арт-терапія – історія і розвиток

Арт-терапія є формою терапії творчістю і зв'язана, головним чином, з так званим візуальним мистецтвом (живописом, графікою, фотографією, скульптурою, а також їх різними комбінаціями з іншими формами творчої діяльності). У вітчизняній літературі найбільш близьким західному поняттю арт-терапії є ізотерапія. У групу різних видів терапії творчістю наряду, з арт-терапією, входять також музикотерапія, драма-терапія, терапія танцем і рухами і т.д. Деякі автори відносять до терапії творчістю (або терапії творчим самовираженням) також і терапію творчим спілкуванням з мистецтвом і наукою, терапію творчим колекціонуванням і інші форми творчої діяльності, що мають психотерапевтичне і психопрофілактичне значення.

Арт-терапія має стародавнє походження. У певному значенні її прототипом є різні види сакрального мистецтва, що нерідко використовувалось з лікувальною метою і включало магічний, дидактичний, естетичний і інші компоненти терапевтичної дії. Втративши атрибути сакральності в епоху панування ньютоно-картезіанської наукової парадигми, так звана терапія враженнями або терапія зайнятістю через різні форми творчої активності пацієнтів була досить популярним різновидом гуманної клінічної психотерапії ще до середини минулого століття. Проте в подальшому, у зв'язку з диференціацією психотерапевтичних підходів, вона була відтіснена на задній план.

Термін арт-терапія ввів у вживання в 1938 р. Адріан Хілл. Першопрохідці арт-терапії спиралися на ідею Фрейда про те, що внутрішнє "Я" людини виявляється у візуальній формі всякий раз, коли вона спонтанно малює і ліпить, а також на думці Юнга про персональні і універсальні символи. Центральна фігура в арт-терапевтічному процесі -- не пацієнт (як хвора людина), а особа, прагнуча до саморозвитку і розширення діапазону своїх можливостей.

Арт-терапія існує як самостійний напрям у лікувально-корекційній і профілактичній роботі усього кілька десятиліть. Цей напрям почав формуватися як окремий і переважно емпіричний метод у середині XX століття. Тоді ж вчені почали звертати свою увагу на феномен дитинства та дитячої творчості.

Жан-Жак Руссо був одним з перших, хто заговорив про самоцінність дитячого світу. У його педагогічних творах головує один важливий принцип: дитина — це не дорослий, і дорослим не слід поводитися з нею по-дорослому.

Шиллер зазначає, що потрібно прагнути до наївного дитячого сприйняття, щоб добитися гармонії з навколишнім світом. Шиллер величезну увагу приділив грі, оскільки гра — найбільш очевидна ознака дитинства, яка має важливе значення в житті всякої дорослої людини, особливо коли мова заходить про її відносини з мистецтвом.

У 1887 році була опублікована книга італійського ученого Коррадо Річчі «Мистецтво дітей», який першим зайнявся пильним вивченням дитячої образотворчої творчості, проаналізувавши сотні дитячих малюнків і виділивши етапи розвитку дитячого малюнка і їх особливості. Він звернув увагу на те, що «дитина описує людей і речі, замість того, щоб передавати їх художньо; вона прагне передати їх у всій повноті, а не тільки видиме». Автор постійно підкреслює, щоб дитина в своїх зображеннях робить безліч логічних помилок, яких не зустрінеш ні в одного, навіть найпримітивнішого художника-дорослого. Ще одну важливу межу дитячого малюнка він бачив в тому, що дитина зосереджується на дрібницях. Зображаючи свої враження, вона може, не звертаючи уваги на пропорції, зробити вподобану їй деталь більшою, ніж в її оточенні, може збільшити її кількісно. Дослідження Річчі дали поштовх і іншим дослідженням. Е. Кей, К. Геце, Н. Н. Жуков, Г. В. Лабунська і багато інших внесли величезний внесок у дослідження специфіки дитячої творчості.

Художня творчість дитини свідчить про початковий синкретизм людської психіки, що і пояснює високу художню цінність дитячих малюнків. У них виражені безпосередність і свіжість світосприймання, її «наївність і емоційність, щирість самовираження і вільна гра фантазії, свідомість свого права на будь-яку деформацію життєво-реальних форм, розмірів пропорцій, асоціативний характер розуміння світу, яскрава метафоричність і безмірний гіперболізм творчості».

Карлу-Густаву Юнгу належить величезна роль у становленні тих форм психотерапії, що використовують образотворчу роботу дітей та дітей з функціональними обмеженнями зокрема. Він вплинув на мислення і форми роботи багатьох спеціалістів з арт-терапії.

Юнг розглядав символічну мову образотворчого мистецтва як більш точнішу, ніж слова, а аналізу відводив другорядну роль. Його праці стали теоретичною основою і вплинули на форми роботи багатьох арт-терапевтів. К.-Г.Юнг розробив моделі для опису психічного розвитку, що надають великі можливості на шляху до психічної цілісності — особистості.

У процесі розвитку арт-терапії як психотерапевтичної практики, у роботі з дітьми, увага психологів та соціальних педагогів була спрямована на символізм продуктів образотворчої творчості, прояву перенесення і контр-перенесення, комунікації з дитиною обмежувалися психодинамічним підходом. Однак сьогодні спостерігаються долучення акціонального елемента до психокорекційного процесу, використання невербальних способів комунікації з дітьми, що мають функціональні порушення.

У дітей, на відміну від дорослих, існує щонайтісніший зв'язок тілесного і духовного. Дорослий постійно контролює свої афекти. Дитина ж миттєво демонструє свої відчуття. Тому і в своїй творчості діти, не замислюючись, малюють те, що відчувають, не намагаючись проаналізувати це з погляду естетики або етики.

Творчість природно вплітається в життя дитини, будучи невід'ємною частиною її розвитку. У творчості дитини відображається те, що її хвилює, те, що для неї важливе. Як особливу межу дитячої творчості психолог Л. С. Виготський відзначає синкретичність. Малюнок, драма, література, образність в дитячій творчості йдуть пліч-о-пліч. Наприклад, починаючи розповідати яку-небудь історію, дитина відразу ж починає зображати, драматизувати її.

Відкриваючи світ, дитина відображає свої відкриття в творчості. Дитина без втоми спостерігає, накопичує запаси образів і відомостей, намагається роздумувати, систематизувати свої знання, творчо їх переробляти.

«Хрещені батьки» арт-терапії в Європі — Адріан Хілл і Герберт Рід. Нині ми можемо спостерігати в Європі й Америці інтеграцію арт-терапії в державну систему охорони здоров'я та освіту.

На сьогоднішній день розвитком та застосуванням арт-терапії займаються лікарі-психіатри, психотерапевти, соціальні педагоги та практикуючі психологи, які використовують елементи цієї науки в профілактичній та корекційно-розвивальній роботі.

Можна навести приклади різного розуміння арт-терапії. Едіт Кромер вважала можливим досягнення позитивних ефектів преш за все за рахунок зцілювальних можливостей самого процесу художньої творчості, що дає можливість виразити, заново пережити внутрішні конфлікти і в кінцевому результаті, вирішити їх. Адріан Хілл пов’язує лікувальні можливості зображальної діяльності перш за все з можливістю відволікти дитину від “хворобливих переживань”.

Маргарет Наумбург вважає, що людина в результаті художніх занять долає сумніви в своїй здатності вільно висловлювати свої страхи, вступає в зв’язок зі своїм несвідомим і “розмовляє” з ним на символічній мові образів.

Вираження змісту свого власного внутрішнього світу допомагає дитині справитися з проблемою. Таким чином, можна сказати, що одні з учених роблять акцент на тому, що художня творчість допомагає психологові встановити з дитиною більш тісний контакт і отримати доступ до її переживань, інші – на тому, що зцілюючий ефект художньої творчості досягається, перш за усе, завдяки відволіканню від наболілого і створенню позитивного настрою, треті – на тому, що вона сама по собі здатна перетворити почуття – дитини і дати вихід деструктивним тенденціям.

Великий вплив на розвиток арт-терапії зробили психоаналітичні теорії. Художня творчість, вважав 3ігмунд Фрейд, має подібність із сновидіннями і фантазіями тому, що аналогічно їм вона виконує компенсаторну функцію, знижуючи психічну напругу, яка виникає при фрустрації інстинктивних потреб.

На думку Едварда Кріста «несвідомі процеси з їхніми руйнівними ефектами перетворяться на високоефективний інструмент створення нових зв'язків і форм, прогресивних концепцій і образів. Свідомість і несвідоме не тільки взаємозалежні, можна говорити і про те, що мислення цілком розчиняється в первинних психічних процесах».

Емма Крамер акцентує увагу на інших факторах лікувального впливу арт-терапії. Основними в досягненні позитивних ефектів арт-терапії вона вважає необмежені можливості самого процесу художньої творчості, що дає можливість виражати і повторно переживати внутрішні конфлікти.

Інтерес до результатів творчості дитини з боку оточуючих, прийняття ними продуктів художньої діяльності (малюнків, творів, пісень, танців тощо) підвищує самооцінку і самоприйняття дитини з особливими потребами й обмеженими можливостями життєдіяльності. Терапевтичний ефект виникає як додаткова функція мистецтва, що допомагає позбутися стресів, страхів і інших психологічних проблем (І.Ю. Левченко).

Одна з існуючих у філософії, естетиці, психології точок зору на природу мистецтва полягає в тому, що -- мистецтво являє собою модель людського спілкування — спілкування творця або створених ним художніх образів із «реципієнтом», а також спілкування творця з власними художніми образами (М.С. Каган, 1988).

Дослідження І.Ю.Левченко показало, що досить успішна компенсація тривоги, відносний психологічний комфорт може забезпечуватися «відходом у мистецтво» — читанням книг, прослуховуванням музики, вивченням історії мистецтва, а також продуктивними видами художньої діяльності — живописом, віршотворчістю.

Продукти творчості відбивають підсвідомі бажання, настрої і думки дитини, що дозволяє використовувати їх для динамічної оцінки її стану і розвитку (С. Рибакова, 2001).

Терапія засобами мистецтва — арт-терапія — це синтез декількох галузей наукового знання (мистецтва, медицини і психології). У лікувальній і психокорекційній практиці вона — сукупність методик, видів мистецтва у своєрідній символічній формі, що дозволяють за допомогою стимулювання художньо-творчих (креативних) проявів дитини здійснити корекцію порушень психосоматичних, психоемоційних процесів (І.Ю. Левченко).

Крім психоаналітичного підходу існує ще безліч інших, наприклад, феноменологічний (Е. Гуссерль, М. Хайдеггер, М. Гейгер, М. Бетенські й ін.).

Засновником феноменології був Едмунд Гуссерль.

«Чиста свідомість» — предмет дослідження феноменології. Головною його характеристикою є інтенціальність — спрямованість потоку свідомості на предмет. Згідно з феноменолізмом «арт-терапія конструює внутрішній світ переживань, пропонуючи спочатку малювати картини або ліпити з глини, а потім проектувати це на повсякденне життя».

Феноменологічний підхід, на відміну від психоаналітичного, припускає навчання різним художнім технікам. На мій погляд, він є найбільш прийнятним у роботі з дітьми, тому що забезпечує формування емоційної сфери в цілому.

Безперечним є факт поєднання використання арт-педагогіки (художньої педагогіки) і арт-терапії (І.Ю. Левченко). Художня творчість зв'язана із поєднанням дії трьох факторів: експресії, комунікації і символізації (А.І. Копитін).

Запропоновані види діяльності доступні в тому або іншому варіанті дітям, підліткам і дорослим, у тому числі особам з обмеженими можливостями здоров'я, і спрямовані на:

• навчання роботі з матеріалами;
• тренування когнітивних навичок;
• вираження широкого спектра переживань;
• коригування взаємин з оточуючими;
• рефлексію індивідуальних потреб;
• розвиток комунікативних навичок.

Завдання і вправи в системі занять сприяють розвитку образного мислення і творчої уяви; формуванню зони життєвого комфорту; навчають діагностиці і корекції емоційного стану засобами мистецтва і рефлексії індивідуальних потреб, а також культурі взаємин із близькими людьми і з навколишнім світом.

А.І. Копитін вважає, що поєднання різних форм терапії творчістю дозволяє:

• найбільшою мірою мобілізувати творчий потенціал людини і знайти способи, що найбільш відповідають її емоційному стану, потребам у самовираженні і можливостям;
• надати людині можливість виражати свої переживання через створення нею художніх образів;
• активізувати і зробити більш різнобічним емоційне спілкування людини;
• створити умови для міжособистісної комунікації, зміцнення особистісних границь і розвитку механізмів активної емоційної саморегуляції.

Гуманістичний підхід в психології має вплив на поширення групових форм арт-терапії. З методу переважно тривалої аналітичної роботи, що спирається на дослідження різних відрізків життя людини, зв'язаних зі стадіями психосоціального розвитку, арт-терапія (використовувана в роботі з групами дітей) перетворилася на метод короткочасної роботи, що орієнтується на досвід «тут і зараз» і актуальну феноменологію групових відносин.

Гуманістичний підхід пропонує різні форми роботи з дитиною з особливими потребами, що наближають її до ідеалу актуалізації (самоактуалізації), яким є «повноцінно функціонуюча, цілісна, творча людина». При цьому широко використовуються різні форми терапії творчістю, включаючи арт-, драма-, музикотерапію, терапію рухом і танцем, голосо-терапію, терапію літературною творчістю, ігротерапію та інші.

Одним із варіантів гуманістичної арт-терапії є арт-терапія, центрована на дитину, що є арттерапевтичною адаптацією психотерапії за К. Роджерсом.

Інший варіант асимілює досягнення гештальт-терапії Ф. Перлза. Він, зокрема, наголошує на постановці ігрового психологічного «експерименту» засобами образотворчої й іншої творчої роботи, дослідженні альтернатив поведінки в моделюючій ситуації, вивченні власних реакцій на нові форми досвіду, актуалізації субособистостей і їхньої наступної інтеграції невербальними засобами.

Поряд із вирішальною роллю психодинамічного і гуманістичного підходів у теоретичному обгрунтуванні прийомів арт-терапевтичної роботи, можна говорити і про певний вплив трансперсональної методології: розширенні діапазону тих станів, що визнаються в якості «нормальних» чи «припустимих». Це пов'язано з використанням інших критеріїв норми і патології, заснованих на розширених картографіях свідомості, що включають не тільки різновиди «повсякденної» свідомості, але і так звані особливі чи змінені стани свідомості, зв'язані з містичними, релігійними чи іншими специфічними переживаннями.

З прийомів практичної роботи, що мають певне трансперсональне навантаження і досить широко використовуваних на даний час, можна назвати:

• Різні медитативні образотворчі прийоми.
• Деякі інтенсивні техніки спрямованої візуалізації, проведеної в стані глибокої релаксації, з наступною образотворчою діяльністю.
• Прийоми активного музичного впливу при певній підготовці сприйняття слухачів (наприклад, у формі глибокої релаксації, дихальних вправ тощо), також у сполученні з наступною образотворчою роботою.
• Деякі варіанти «гри з піском».
• Образотворча робота в сполученні з деякими формами тілесно-орієнтованої терапії й інші прийоми.

Загалом, заняття мистецтвом надають унікальну можливість психологічного спілкування, що є не тільки самостійною сферою людського життя, але і, безумовно, необхідним, нічим не замінним її елементом.

 

1.2. Особливості терапії мистецтвом як методу психопрофілактики

Мистецтво саме по собі володіє цілющою дією.

(Е.Крамер)

Говорячи про арт-терапію, варто звернути більшу вагу на особливості арт-терапії, як методу психопрофілактики та її переважання порівняно з іншими формами психотерапечтиної роботи.

Арт-терапія — метод зцілення за допомогою творчості, що застосовується у психотерапії, психосоматичних клініках та в соціальній сфері.

Говорячи про арт-терапію, найчастіше мають на увазі терапію художньою творчістю. Хоча в наш час інтенсивно розвиваються й інші напрямки арт-терапії (танцювально-рухова, піскова терапія, музикотерапія тощо).

В даний час форми арт-терапевтичної роботи з дітьми різноманітні. В деяких випадках ця робота має явно «клінічний» характер. Як, наприклад, у разі розумової відсталості, аутизму, грубих емоційних і поведінкових порушень у дитини і здійснюється в медичних установах або в спеціальних школах, або школах-інтернатах. У інших випадках арт-терапевтична робота має скоріше профілактичний або “розвиваючий” характер, як, наприклад, у разі наявності у дитини легких емоційних і поведінкових розладів, або певних проблем психологічного порядку, і проводиться в звичайних школах або при соціальних центрах. Дитина використовує образотворчу діяльність як спосіб осмислення дійсності і своїх взаємин з нею. По малюнку можна судити про рівень його інтелектуального розвитку і ступеня психічної зрілості.

Арт-терапія — це засіб вільного самовираження і самопізнання. Художня творчість допомагає зрозуміти й оцінити свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти час для відновлення життєвих сил і спосіб спілкування із собою. Спираючись на трансцендентні властивості символів і власний творчий потенціал, людина здатна досягти самозцілення. Символічні образи являють собою способи вирішення внутрішньопсихічних конфліктів.

Наш внутрішній світ наповнений образами відчуттів і уявленнями, через які відбувається емоційне спілкування між людьми. За допомогою образів відчуттів наше несвідоме взаємодіє з нашою свідомістю. Чим глибше і інтенсивніше це відбувається, тим сильніше відгукуються в душі глядача і слухача твору мистецтва, що розповідають особливою мовою про глибину душевного життя.

Поетична мова образів сновидінь і фантазій, відчуттів і переживань незвичний для розуму логічно мислячої людини великого міста, що живе на величезній швидкості. Але наскільки він важкий, настільки він і важливий, тому що знання цієї мови може відрити приховані неосяжні горизонти здібностей, можливостей, ресурсів, творчості, креативності і т.п.

Арт-терапія – шлях до встановлення відносин. Засобами мистецтва людина може не тільки виразити себе, але і більше дізнатися про себе і про інших людей. Будуючи відносини з людьми, що володіють мовою звуків, фарб, рухів, тобто мовою несловесного спілкування, вона отримує новий досвід, який може нести в життя, полегшуючи своє спілкування з іншими людьми.

Арт-терапія – процес усвідомлення себе і світу. У творчості втілюються відчуття, надії і страхи, очікування і сумніви, конфлікти і примирення. Творчі можливості як дитини, так і дорослого, ті, що реалізовуються в процесі арт-терапії - це її розвиток, інтелектуальний, емоційний, розкриття творчого потенціалу, здійснення її прав на гідне життя, можливість подолати обмеження, викликані хворобою або травмами аж до інвалідності.

Арт-терапія – творчий пошук. Кожна людина по-своєму відповідає на питання, що вічно стоять перед нею: "Хто я і що я ? Що таке світ, в якому я живу?" Творчість - це і є шлях, на якому шукають відповіді на ці питання, і способи відповіді і саму відповідь. Переживання моменту творіння дає сили для подолання перешкод і вирішення внутрішніх і зовнішніх конфліктів.

Арт-терапія – як спосіб соціальної адаптації, особливо важлива для людей-інвалідів, які через фізичні або психічні особливості свого стану часто соціально дезадаптовані, обмежені в соціальних контактах. Творчий досвід, усвідомлення себе, розвиток нових навиків і умінь, дозволяють цим людям активніше і самостійно брати участь в житті суспільства, розширює діапазон їх соціального і професійного вибору. Розвиток творчого потенціалу людини сприяє її можливостям ухвалювати рішення, більш успішно будувати своє життя.

Переваги арт-терапії порівняно з іншими формами психотерапевтичної роботи:

1. Майже кожна людина (незалежно від свого віку, культурного досвіду, соціального стану) може брати участь в арт-терапевтичній роботі. Арт-терапія не вимагає особливих здібностей до образотворчої діяльності або художніх навичок. Кожен, будучи дитиною, малював, ліпив і грав. Тому арт-терапія практично не має обмежень у використанні. Немає підстав і для протипоказань до участі певних людей в арт-терапевтичному процесі.

2. Арт-терапія — засіб невербального спілкування. Це робить її особливо цінною для тих, кому складно словесно описати свої переживання, або, навпаки, хто надміру пов'язаний з мовним спілкуванням (що характерно, наприклад, для представників західної культури і слов'янської ментальності зокрема).

Символічна мова є однією з основ образотворчого мистецтва, допомагає людині точніше висловити свої переживання. По-новому поглянути на ситуацію і життєві проблеми та знайти завдяки цьому шлях до їх розв'язання.

3. Образотворча діяльність є потужним засобом зближення людей, своєрідним «мостом» між фахівцем і учнем, що необхідно при труднощах у контакті, у спілкуванні з приводу складного і делікатного предмета (наприклад: «Спілкування з однолітками дітей з особливими потребами»).

Образ стає інструментом спілкування, і заняття художньою творчістю, таким чином, активізують і збагачують комунікативні можливості людини, сприяють виробленню широкого спектра нових моделей спілкування, орієнтації на міжособистісну взаємодію.

4. Образотворча діяльність дає змогу обійти «цензуру свідомості», тому виникає унікальна можливість для дослідження своїх несвідомих процесів, вираження й актуалізації прихованих ідей і станів, тих соціальних ролей і форм поведінки, що знаходяться у «витісненому вигляді» або мало виявлені в повсякденному житті.

5. Арт-терапія — засіб вільного самовираження і самопізнання. Вона має інсайт-орієнтований характер; припускає атмосферу довіри, високої терпимості, уваги до внутрішнього світу людини. Долучений до мистецтва дає людині можливість відчути свободу вирішувати, створювати. Художня творчість допомагає ідентифікувати й оцінювати свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти час для відновлення життєвих сил і спосіб спілкування із самим собою.

6. Результати образотворчої діяльності є об'єктивними свідченнями настроїв і думок людини, що допомагає використовувати їх для ретроспективної, динамічної оцінки стану, проведення досліджень і зіставлень.

7. Арт-терапевтична робота, надаючи можливість вираження думок, почуттів, емоцій, потреб, станів, як і будь-яка творчість, дає високий позитивний емоційний заряд, формує активну життєву позицію, впевненість у своїх силах, автономність і особисті межі.

8. Арт-терапія заснована на мобілізації творчого потенціалу людини, внутрішніх механізмів саморегуляції і зцілення. Вона відповідає фундаментальній потребі в самоактуалізації — розкритті широкого спектра можливостей і утвердження свого індивідуально-неповторного способу буття у світі.

9. Методи арт-тератї відповідають очікуванням, установкам, традиціям людей в Україні, для яких характерна орієнтація на емоційно-образне переживання, а не на раціональне вирішення психологічних конфліктів.

 

1.3. Теоретичне обґрунтування індивідуальних та групових форм арт-терапії

Арт-терапія існує в індивідуальному і груповому варіанті.

Індивідуальна арт-терапія може застосовуватися в психокорекційній роботі: для осіб, до яких не можна застосувати вербальну психотерапію (олігофрени, психотики, особи похилого віку з порушеннями пам'яті часто здатні виражати свої переживання в образотворчій формі), пацієнтів з неглибокими психічними розладами невротичного характеру; для дітей і дорослих з проблемами вербалізації (аутисти, мовні порушення — заїкуватість, малоконтактність), з невимовними переживаннями (з посттравматичними розладами).

Індивідуальний арт-терапевтичний процес відбувається, як правило, на основі психодинамічного підходу — дослідження несвідомого на продуктах образотворчої діяльності. Як інші форми психотерапії, арт-терапія припускає психотерапевтичний контракт, встановлення психотерапевтичних взаємин, феномени перенесення і контрперенесення.

Дорослий завжди поруч з дитиною під час її творчості. Він не коментує, не робить зауваження, сприяє вираженню емоцій (зокрема негативних), з'ясовує за допомогою запитань усе, що робить дитина. Але ніколи не оцінює роботу дитини ні з естетичної, ні з іншої точки зору.

Індивідуальна арт-терапія може тривати кілька місяців і навіть років.

Особливо яскравий ефект дає робота в групі. Наприклад, пропонується створення індивідуальних робіт в групі, а також створення загальної роботи. Кожен учасник вкладає в цю роботу щось своє. Багато робіт, зроблених з паперу, композиції з природного матеріалу і інше діти відносять з собою додому, показують своїм родичам і знайомим, прагнуть навчити їх тому, що навчилися самі.

Як це не дивно, але сучасна наукова арт-терапія при всьому різномаїтті її зв'язків з культурними феноменами найближче стоїть до первісного, «примітивного» доісторичного мистецтва. Воно, як і арт-терапія засноване на спонтанному самовираженні і певною мірою ігнорує естетичні критерії в оцінці його результатів і професіоналізму автора. І для того і для іншого важливіший процес творчості, а не результат.

Архаїчні форми мистецтва найдовше збереглися в народній творчості. Властиві йому наївність і безпосередньо-дієвий характер, а також опора на символічну мову колективного несвідомого в період існування «високого», академічного мистецтва для багатьох людей були джерелом душевного здоров'я. Примітивність узорів, ритміка орнаменту заспокоюють. Простий орнамент - послідовність хрестиків під час вишивки або на посуді або різьблення на фігурці - своєрідна медитація, яка приводить в стан спокою, задоволеності.

Багато «первісних» малюнків і вироби нагадують по своєму вигляду творіння дітей, що також пов'язане з особливими переживаннями, що носять, скоріше, позитивний для людини, що творить, відтінок.

Два основні підходи в арт-терапії:

1. Мистецтво володіє цілющою дією саме по собі, художня творчість дає можливість виразити ново пережити внутрішні конфлікти, воно є засобом збагачення суб'єктивного досвіду, арт-терапія розглядається як засіб розвитку особи і її творчого потенціалу, основний механізм - сублімація і трансформація. Ведучий стимулює членів групи довіряти своєму власному сприйняттю і досліджувати свої творіння як самостійно, так і за допомогою решти членів групи.
2. На першому місці - корекційні цілі, творчі цілі вторинні, арт-терапія як доповнення до інших терапевтичних методів, виражаючи вміст власного внутрішнього світу у візуальній формі, людина поступово рухається до їх усвідомлення, основний механізм - трансфер. Керівником групи заохочуються вільні асоціації членів груп і їх спроби самостійно виявити значення власних робіт. Деякі вправи полягають в спільній груповій роботі, наприклад створення групових фресок і створення загального групового образу.

Групові форми арт-терапії використовуються в охороні здоров'я, освіти, соціальній сфері.

Групова арт-терапія, на думку М. Лібмана (1987), допомагає:

* дозволяє розвивати цінні соціальні навички;

* зв'язана з наданням взаємної підтримки членами групи і дозволяє вирішувати загальні проблеми;

* дає можливість спостерігати результати своїх дій і їх вплив на оточуючих;

* дозволяє засвоювати нові ролі і виявляти латентні якості особистості, а також спостерігати, як модифікація рольової поведінки впливає на взаємини з оточуючими;

* підвищує самооцінку і веде до зміцнення особистої ідентичності;

* розвиває навички прийняття рішень;

* припускає особливу «демократичну» атмосферу, зв'язану з рівністю прав і відповідальністю учасників групи, а також менший ступінь їхньої залежності від фахівця;

* у багатьох випадках вимагає певних комунікативних навичок і здатності адаптуватися до групових «норм».

Розділ 2. Використання елементів арт-терапії в роботі

з дітьми з особливими потребами

 

Арт-терапія охоплює такі види, як: ізотерапія (терапія малюнком), візуальна (терапія образами), а також драмотерапію, бібліотерапію, музикотерапію і танцерухову, пісочну терапію, терапія масками, мандалами, казкотерапію, ігротерапію і багато інших.

В своїй діяльності я використовую лише деякі, а саме: ізотерапію, ігротерапію та казкотерапію, які і розкрию в даному розділі.

 

2.1. Ігротерапія як метод психокорекції дитини

Ігрова терапія — це метод психокорекційної дії на дітей з використанням гри. Гра робить сильний вплив на розвиток особистості, сприяє створенню близьких відносин між учасниками групи, допомагає знімати напруженість, підвищує самооцінку, дозволяє повірити в себе в різних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально значущих наслідків.

Ігрову терапію можна описати як досвід, відчуття, думки і бажання людини, що проектуються на іграшки і на різні речовини, такі як пісок, фарба або вода. Дитина вибирає для себе такі іграшки, на які вона може спроектувати свій колишній досвід, потім використовує ці об'єкти, щоб приміряти на них досліджувані ролі і взаємини. Важливість символічної гри полягає в тому, що це спосіб дослідження дитиною свого минулого досвіду з можливістю залишатися на безпечній відстані від реальної дійсності.

Характерні особливості гри такі:

1. Гравець виконує реальну діяльність, здійснення чого вимагає дій, пов'язаних з рішенням цілком конкретних, часто нестандартних задач.

2. Ряд моментів цієї діяльності носить умовний характер, що дозволяє відвернутися від реальної ситуації з її відповідальністю і численними обставинами.

3. Відмітними ознаками розгортання гри є швидко змінні ситуації, в яких опиняється об'єкт.

Ігрова терапія — метод корекції емоційних і поведінкових розладів у дітей, в основу якого покладений властивий дитині спосіб взаємодії з навколишнім світом — гра.

Гра — це довільна, внутрішньо мотивована діяльність, що передбачає гнучкість в рішенні питання про те, як використовувати той або інший предмет. Гра є для дитини тим же, чим мова є для дорослого. Це засіб для виразу відчуттів, дослідження відносин і самореалізації. Гра є спробою дитини організувати свій досвід, свій особистий світ. В процесі гри дитина переживає відчуття контролю над ситуацією, навіть якщо реальні обставини цьому протистоять.

Фахівці, що працюють з проблемними дітьми (психологи, педагоги, соціальні працівники), вже давно відмітили, що дитині набагато простіше виражати свої переживання, потреби, мрії в ігровому процесі. Спочатку ігрова терапія розвивалася в рамках психоаналізу (А. Фрейд, М. Кляйн, Р. Гугельмут).

Термін «ігрова терапія» був вперше запропонований відомим психоаналітиком М. Кляйн в 1920-х роках. Вона припустила, що в дитячій ігровій діяльності завжди присутній символічний сенс. Через гру дитина виражає несвідомі імпульси, ваблення, пригнічені фантазії і т.д. Таким чином, гра в роботі з дітьми замінює метод вільних асоціацій, вживаний в дорослому психоаналізі, і може дозволити аналітику безпосередньо стикнутися з несвідомим дитини. Символічні сенси повинні бути проінтерпретовані аналітиком. Его (свідоме Я) дитини зміцнюється, коли аналітикові вдається допомогти їй досягти інсайта і, як наслідок, повнішого розуміння себе і своїх відносин з іншими. М. Кляйн також вперше запропонувала ігротерапію як інструмент психоаналізу дітей молодше 6 років.

А. Фрейд з успіхом застосовувала ігротерапію в роботі з дітьми, що пережили бомбардування Лондона під час Другої світової війни. Досвід цієї роботи узагальнений в книзі «Діти і війна» (1944). Вона робила акцент на двох важливих моментах. По-перше, ігротерапія дозволяє дитячому психоаналітикові швидше встановити з дитиною емоційний контакт. По-друге, виражаючи в процесі гри свої переживання, дитина може звільнитися від страху перед психотравмуючими подіями і тим самим уникнути формування серйозної нервово-психічної патології.

Згодом ігротерапевтичний метод став застосовуватися в рамках інших теоретичних підходів. Ідеї А. Фрейд знайшли розвиток в ігровій терапії реагування Д. Леві. Цей напрям виник в 1930-і роки. Для підходу Д. Леві характерне моделювання в грі визначене, таким, що турбує, лякає дитину життєвої ситуації. Відтворення психотравмуючої події в безпечному просторі ігрової кімнати дозволяє дитині максимально повно виразити своє відношення до нього і звільнитися від негативних відчуттів (жах, біль, лють і т. п.). Також в процесі терапії дитина стає «режисером» розігруваної події, тим самим її внутрішній досвід міняється. Вона більше не відчуває себе тільки пасивною жертвою в психотравмуючій ситуації, але набуває відчуття впевненості в своїй здатності діяти активно.

До 1930-х років також відноситься зародження школи ігрової терапії побудови відносин (Ф. Аллен, Д. Тафти). У даному напрямі акцент робиться на емоційних відносинах між соціальним педагогом і дитиною. Вважається, що саме вони володіють зцілюючою силою. Процес спонтанної гри протікає у присутності дорослого, який з цікавістю, увагою і пошаною відноситься до особи дитини. Соціальний педагог емоційно залучений у відносини з дитиною. Це повинно сприяти поступовому отриманню дітьми відчуття власної унікальності і самоцінності.

В середині XX століття Д. Роджерс, засновник дитино-центрированного підходу, і деякі його послідовники (У. Екслайн, Э. Дорфман і ін.) також зацікавилися грою як психокорекційним інструментом. Ігрова терапія, що центрується на дитині, ґрунтується на базовому принципі роджеріанського підходу — переконаності психолога в наявності природженої здібності дитини до спонтанного психічного розвитку, особового зростання і самодетермінації. В процесі ігротерапії відбуваються відновлення порушеної здатності дитини до саморозвитку і корекція фрустраційних відносин дитини зі значущими дорослими. Основним «прийомом» роджеріанського ігротерапевта є безумовне ухвалення дитини. Терапевтичний ефект досягається за рахунок того, що дитина отримує досвід вільного самопрояву — спонтанної гри у присутності дорослого, такого, що сприймає її безоценочно.

Психоаналітичні моделі ігротерапії і модель Д. Леві можна віднести до директивної ігротерапії, де роль дорослого вкрай активна. Він — організатор, що бере на себе відповідальність за весь процес гри. Дві інші моделі відносяться до недирективної ігротерапії, в якій фокус зміщується на дитину, і саме вона стає дійсним творцем терапевтичної гри. Дорослий слідує за її фантазією, підтримує процес, ініційований дитиною, беручи відповідальність за підтримки особливих, значущих для обох і цілющих для дитини емоційних відносин. Він також покликаний зберігати атмосферу психологічної безпеки і довіри.

Серед вітчизняних підходів до ігротерапії можна виділити казкову ігротерапію (Т. Зінкевич-Євстигнеєва і ін.). Це еклектична форма ігротерапії, в якій можуть поєднуватися принципи, прийоми, техніку різних шкіл. Проте казкову ігротерапію можна віднести скоріше до директивних форм. Дитині найчастіше пропонуються які-небудь інструкції, тобто ігровий процес в значній мірі структурований дорослим. Основною ознакою казкової ігротерапії є обов'язкова присутність казкового мотиву в інструкції. Іноді інструкції до ігор переписуються у формі казок, іноді, навпаки, гра придумується до певної казки.

Основна мета ігрової терапії — допомогти дитині виразити свої переживання найбільш прийнятним для неї чином — через гру, а також проявити творчу активність у вирішенні складних життєвих ситуацій, «відігруваних» або модельованих в ігровому процесі.

Основні завдання ігрової терапії такі:

1) полегшення психологічного страждання дитини;

2) зміцнення власного Я дитини, розвиток відчуття саме цінності;

3) розвиток здатності емоційної саморегуляції;

4) відновлення довіри до дорослих і однолітків, оптимізація відносин в системах «дитина — дорослі», «дитина — інші діти»;

5) корекція і попередження деформацій у формуванні Я-концепції;

6) корекція і профілактика поведінкових відхилень.

Спонтанне самовираження в грі дозволяє дитині звільнитися від хворобливих внутрішніх переживань, пов'язаних з негативним емоційним досвідом (катарсис). Включення вольових механізмів, активізація творчого пошуку нових, адекватніших способів реагування в проблемних ситуаціях, разом з глибшим розумінням власного Я і своїх відносин із значущими іншими, сприяють позитивним змінам на поведінковому рівні.

Позначимо можливості ігрової терапії:

1. Попередження розвитку у дітей нервово-психічних патологій (зняття хворобливої внутрішньої напруги, фрустрації, підвищеній тривожності, пом'якшення відчуття недовіри до світу, ворожості до тих, хто її оточують).

2. Корекція поведінкових проблем.

3. Розвиток творчого потенціалу.

Гуманістичну ігрову терапію можна застосовувати до дітей практично будь-якого рівня розвитку, тому що корекційне середовище повинне встановлюватися так, щоб відповідати потребам кожної дитини.

Гуманістичний підхід можна застосовувати в роботі з дітьми, що мають проблеми зі здоров’ям, оскільки знову ж таки корекційне середовище може бути модифіковане спеціально під них. Більш того, оскільки подібна діяльність вважається дуже м'якою, виникає менше ятрогенних ефектів (ятрогенні ефекти — несприятливі ефекти, викликані методами і умовами життя), і тому менше проблем при психокорекції великої кількості дітей.

 

 

 

 

 

2.2. Козкотерапія в корекційній роботі з дітьми з функціональними обмеженнями

 

Казкотерапія — метод, що використовує казкову форму для інтеграції особи, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з навколишнім світом. До казок зверталися в своїй творчості відомі зарубіжні і вітчизняні психологи: Е. Фромм, Е. Берн, Е. Гарднер, А. Менегетті, М. Осоріна, Е. Лісина, Е. Петрова, Р. Азовцева, Т. Зинкевич-Євстигнеєва.

Виділяють декілька основних функціональних особливостей казок.

1. Тексти казок викликають інтенсивний емоційний резонанс як у дітей, так і у дорослих. Образи казок звертаються одночасно до двох психічних рівнів: до рівня свідомості і підсвідомості, що створює особливі можливості при комунікації.

2. Концепція казкотерапії заснована на ідеї цінності метафори як носія інформації:

1) про життєво важливі явища;

2) про життєві цінності;

3) про внутрішній світ автора (у разі авторської казки).

3. У казці в символічній формі міститься інформація про те:

1)         як влаштований цей світ, хто його створив;

2) що відбувається з людиною в різні періоди її життя;

3) які етапи в процесі самореалізації проходить чоловік;

4) які етапи в процесі самореалізації проходить жінка;

5) які «пастки», спокуси, труднощі можна зустріти в житті і як з ними справлятися;

6) як набувати і цінувати дружбу і любов;

7) якими цінностями керуватися в житті;

8) як будувати відносини з батьками і дітьми;

9) як боротися і прощати.

4. Казки є основою для формування «етичного імунітету» і підтримки «імунної пам'яті». «Етичний імунітет» — здібність людини до протистояння негативним діям духовного, ментального і емоційного характеру, витікаючих з соціуму.

5. Казки повертають і дитини, і дорослого в стан цілісного сприйняття світу. Дають можливість мріяти, активізують творчий потенціал, передають знання про світ, про людські взаємини.

При проведенні психологічного аналізу казок слід дотримуватися трьох основних принципів.

1. Принцип безумовного ухвалення внутрішнього світу дитини. Даний принцип дозволяє сприймати світ, представлений в казці, цілісно, безоціночно.

2. Принцип об'єктивності. Рекомендується розглянути казку з різних точок зору, досліджувати різні її «шари» і «грані».

3. Принцип результативності. Психологічний аналіз авторської казки завжди обумовлений конкретною метою — формуванням перспективних завдань корекційної роботи з дитиною.

Для того, щоб скласти схему психологічного аналізу казки, необхідно виділити її ключові характеристики.

Під ключовими характеристиками розуміються якісні показники, за допомогою яких можна описати авторську казку. Ключові характеристики допомагають соціальному педагогу виявити відправні точки аналізу казки для розуміння внутрішнього світу дитини і особливостей її взаємин з навколишнім світом.

Ключові характеристики казки такі:

1) енергоінформаційне поле казки;

2) основна тема казки;

3) сюжет казки;

4) лінія головного героя;

5) символічне поле.

Енергоінформаційне поле казки - це особлива енергія казки, що залишає у слухача певні емоції, що складається з відчуттів, думок і вражень.

Кожна казка володіє частиною енергії свого автора і містить інформацію про його внутрішні процеси. Таким чином людина, що читає або слухає казку, стикається з її енергоінформаційним полемо.

Це поле може мати на нас певну дію — впливати на психосоматичний стан, настрій, розумові процеси. Зустрічаючись з казкою, необхідно відзначати зміни в своїх відчуттях і враженнях, але не слідувати за нею, а знайти можливість абстрагуватися і «подивитися з боку».

Основна тема — це ідея, що пронизує весь сюжет казки, відображає актуальні життєві цінності, потреби, показує те, що виявляється для дитини найбільш значущим в даний момент, до чого вона прагне, над чим вона свідомо або несвідомо «працює».

Найбільш поширеними темами казок є: тема любові, тема дитячо-батьківських взаємовідносин і відносин в сім'ї, тема особового зростання, тема основних життєвих цінностей, тема дружби.

Щоб визначити основну тему, потрібно задати собі або авторові питання: про що ця казка, чому вона вчить?

Основна тема може бути представлена на декількох рівнях:

1) на ціннісному рівні, який містить загальні життєві цінності, проявлені в казці;

2) на ментальному рівні, який відображає розуміння, ступінь свідомості автором подій, покладених в основу сюжету казки;

3) на емоційному рівні, який показує якість смислової думки основної теми;

4) на вітальному рівні, який говорить про ступінь задоволеності автора у зв'язку з актуалізацією основної теми казки; до цього рівня відноситься вплив подій, що відбуваються в казці, на життєдіяльність героїв.

Сюжет казки - це виклад ходу подій. Працюючи з сюжетом авторської казки, потрібно звернути увагу на три моменти:

1. Оригінальність сюжету — це новизна, незвичність сюжету. Оригінальні сюжети придумують автори з добре розвиненою уявою, схильні до індивідуалізму, прагнучі до нових відчуттів і переживань. Традиційні сюжети свідчать про залученість автора у взаємодію з пластами колективного несвідомого.

2. Жанрові форми казок можуть бути різними, іноді абсолютно нестандартними:

1) авантюрно-пригодницькими — в основу сюжету покладені відверті авантюри або пригоди;

2) містичними — основу сюжету складають містичні події;

3) сентиментально-драматичними — основу сюжету складає розповідь про зворушливі взаємини, що мають драматичні наслідки;

4) любовно-романтичними — основу сюжету складає історія любові;

5) реально-драматичними — в основі сюжету реальні взаємини, драматично забарвлені;

6) інтрапсихічними — в основі сюжету внутрішні переживання автора, вираз його процесу рефлексії;

7) морально-етичними — в основі сюжету опис чесноти або пороку з неодмінним покаранням останнього;

8) філософськими — в основі сюжету драматизація філософської ідеї, життєвого принципу або явища;

9) історіями життя;

10) змішаними.

Жанр казки указує на актуальний для автора характер переживань і область його інтересів.

2.                  Послідовність казкових подій. Працюючи з казкою, можна проаналізувати послідовність подій в ній.

Лінія головного героя - це ключова характеристика, що відображає актуальне самовідчуття і прагнення автора.

Головний герой — це образ автора, реальний або ідеальний. Важливо прояснити чотири моменти:

1. Образ себе, відношення до себе, динаміка змін відношення до себе. Це виявляється через характер опису головного героя: яким він перед нами постає — красивим або потворним, успішним або неуспішним, чи міняється його статус і можливості протягом казки.

2. Образ мети, до чого прагне головний герой. Це з'ясовується з фіналу казки, оскільки можливо відповісти на питання: чого хотів герой насправді.

3. Мотиви вчинків головного героя. Визначаються по сюжету казки.

4. Відносини з навколишнім світом. Визначаються по вчинках героя і характері впливу на нього інших персонажів. У цьому аспекті також актуальний критерій «руйнівник-творець».

Символічне поле казки -- відображає інформацію про внутрішній світ дитини, зашифровану в образах і символах. Працюючи з символічним полем казки, необхідно виписати найбільш яскраві образи і дослідити їх значення на двох рівнях — особистому і глибинному.

Особисте значення можна визначити, поставивши авторові питання: «Чим для вас є такий-то образ?» Глибинне значення виявляється шляхом роздумів і вивчення спеціальної літератури.

Після аналізу казки по її ключових характеристиках складається висновок про конфліктний і ресурсний зміст казки, визначаються перспективні завдання корекційної роботи з автором.

Під конфліктним змістом казки розуміється сукупність деструктивних елементів, виявлених по кожній ключовій характеристиці.

Під ресурсним змістом казки розуміється сукупність творчих, конструктивних елементів (духовного, ментального, емоційного, поведінкового плану), виявлених по кожній ключовій характеристиці.

Казка містить багатогранний матеріал, її можна широко використовувати в психокорекційній роботі з дітьми, що мають функціональні порушення. В основі казкотерапії лежить ідея про те, що кожна казкова ситуація несе в собі приховане значення рішення складних питань.

Привабливість казок для психокорекції і розвитку особистості дитини полягає в наступному:

1) відсутність в казках дидактики, моралей;

2) відсутність чітких персоніфікацій;

3) образність і метафорична мова;

4) психологічна захищеність;

5) наявність таємниці і чарівництва.

До коректувальних функцій казки прийнято відносити наступні:

1) психологічна підготовка до напружених емоційних ситуацій;

2) символічне редагування фізіологічних і емоційних стресів;

3) ухвалення в символічній формі своєї фізичної активності.

Казка — багатий корекційний матеріал, який може бути використаний в декількох аспектах.

1. Використання казки як метафори. Текст і образи казок викликають вільні асоціації, що стосуються особистого життя дитини. Потім ці метафори і асоціації можуть бути обговорені.

2. Малювання по мотивах казки. Вільні асоціації виявляються в малюнку, і далі можливий аналіз отриманого графічного матеріалу.

3. Обговорення поведінки і мотивів дій персонажа служить приводом для обговорення цінностей поведінки людини, виявляє систему оцінок людини в категоріях «добре-погане».

4. Програвання епізодів казки. Програвання епізодів дає можливість дитині відчути деякі емоційно значущі ситуації.

5. Використання казки як притчі-моралі. Підказка за допомогою метафори варіанту дозволу ситуації.

6. Творча робота по мотивах казки (дописування, переписування, робота з казкою).

Для індивідуальної або групової роботи може бути запропонована будь-яка казка, її необхідно прочитати вголос.

Казкова ситуація, яка задається дитині, повинна відповідати певним вимогам:

1) ситуація не повинна мати правильної готової відповіді (принцип «відвертості»);

2) ситуація повинна містити актуальну для дитини проблему, «зашифровану» в образному ряді казки;

3) ситуація і питання повинні бути побудовані і сформульовані так, щоб спонукати дитину самостійно будувати і простежувати причинно-наслідкові зв'язки (звідки це взялося, чому це відбувається, навіщо це потрібно; що буде, якщо відбудеться те і те).

Т. Д. Зінкевич-Євстигнеєва запропонувала систему «Казкотерапевтічної психокорекції», яка розуміється як процес знайомства з сильними сторонами особистості дитини, розширенні поля свідомості і поведінки дитини, пошук нестандартних оптимальних виходів із різних ситуацій, безумовне ухвалення дитини і взаємодія з нею на рівних за допомогою роботи з казкою.

Розроблений автором курс казкотерапії включає безліч прийомів і форм роботи, що дозволяють розвивати творче мислення, уяву, увагу і пам'ять, сприйнятливість і координацію рухів, позитивну комунікацію і .адекватну самооцінку. Казку можна аналізувати, складати, переписувати, розповідати, малювати, драматизувати.

Основні прийоми роботи з казкою:

1. Аналіз казок:

Мета — усвідомлення, інтерпретація того, що стоїть за кожною казковою ситуацією, за конструкцією сюжету, за поведінкою героїв. Наприклад, для аналізу вибирається відома казка.

Після прослуховування дітьми казки їм задається ряд питань:

• Як ви думаєте, про що (про кого) ця казка?

• Хто з героїв вам більше всього сподобався (не сподобався)?

• Як ви думаєте, чому той або інший герой здійснював ті або інші вчинки?

• Придумайте, що було б, якби головний герой не зробив того вчинку?

•  Як ви думаєте, якби в казці були одні хороші герої (або одні погані герої), що це була б за казка?

• Навіщо в казці є погані і хороші герої?

Дана форма роботи застосовується для дітей у віці від 5 років. Аналіз казок і казкових ситуацій може бути побудований у формі як індивідуальної роботи, так і групової дискусії, де кожен висловлює свою думку щодо того, що «зашифроване» в тій або іншій казковій ситуації.

2. Розповідь казок

Прийом допомагає пропрацювати такі моменти, як розвиток фантазії, уяви, здатності до децентрації. Дитині або групі дітей пропонується розповісти казку від першої або від третьої особи. Можна запропонувати дитині розповісти казку від імені інших дійових осіб, що беруть участь або не беруть участь в казці. Наприклад, як казку про Колобок розповіла б Лисиця, Баба-Яга або Василина Премудра. «Давайте спробуємо розповісти історію Колобка очима Баби-Яги, Лисиці, Василини Премудрою або пенька, на якому сидів Колобок».

3. Переписування казок

Переписування і дописування авторських і народних казок має сенс тоді, коли дитині чимось не подобається сюжет, поворот подій, ситуацій, кінець казки і т.д. Це — важливий діагностичний матеріал. Переписуючи казку, дописуючи свій кінець або вставляючи необхідні йому персонажі, дитина сама вибирає найбільш відповідний її внутрішньому стану поворот і знаходить той варіант вирішення ситуацій, який дозволяє звільнитися їй від внутрішньої напруги — в цьому полягає психокорекційний сенс переписування казки.

4. Постановка казок за допомогою ляльок

Працюючи з лялькою, дитина бачить, що кожна її дія негайно відбивається на поведінці ляльки. Це допомагає їй самостійно коректувати свої рухи і робити поведінку ляльки максимально виразною. Робота з ляльками дозволяє удосконалювати і проявляти через ляльку ті емоції, які зазвичай дитина з якихось причин не може собі дозволити проявити.

5. Твір казок

Дитина може складати казку, самостійно вибираючи тему або по заданій першій фразі. У першій фразі соціальний педагог може вказати головних героїв і місце дії. У своїй власній казці дитина відображає свою проблемну ситуацію і способи її рішення. Вона дає можливість відредагувати значущі емоції, виявити внутрішні конфлікти і труднощі.

 

 

 

 

2.3. Структура проведення занять з елементами арт-терапії для дітей, що мають функціональні обмеження

 

Соціально-педагогічна корекція за допомогою видів арт-терапії у дітей з обмеженими можливостями здоров’я має свої особливості і визначає доцільність врахування загальних та індивідуальних напрямів і умов роботи.

Загальні напрями та умови проведення занять з елементами арт-терапії схожі на інші методики педагогічної корекції, які використовуються в реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Соціальний педагог зобов’язаний:

• усвідомлювати і пам’ятати про труднощі дитини в реалізації можливостей своїх функціональних систем;
• встановити напрями і завдання корекційної роботи;
• підібрати ті види арт-терапії, які конкретна дитина спроможна виконати і отримати результат;
• дати можливість дитині самостійно вибрати матеріал;
• встановити з нею доброзичливий двобічний контакт;
• регламентувати роботу дитини, що дає змогу підвищити зосередження уваги.

Основна увага при проведенні корекційно-розвивальних занять з використанням елементів арт-терапії приділяється ставленню дитини до своєї діяльності, своїх малюнків чи гри. Головне завдання соціального педагога спрямоване на розвиток мотивації дитини до діяльності, відбір прийомів арт-терапії для кращого формування мотиваційної сфери у дітей з різними формами органічного ураження нервової системи.

Працюючи в цьому напрямку мною були розроблені та проведена програма занять з елементами арт-терапії для дітей з проблемами здоров’я направлена на розвиток комунікативних здібностей та полегшення адаптації.

 

 

Заняття 1

Мета: знайомство з групою; прийняття правил; розвивати взаєморозуміння між дітьми.

 

1. Привітання. (всі беруться за руки, передають посмішку по колу).
2.                    Гра «Знайомство». (направлена на розвиток партнерських стосунків, взаємоповаги.)

Хід гри: Сьогодні ми щось дізнаємося один про одного. Подивіться, кого з дітей ви найгірше знаєте. Що вас цікавить (потім учні міняються ролями).

3. Гра «Підніміть руку всі, хто….».

Хід гри: Ми всі дуже різні і в той самий час дуже схожі один на одного. Давайте в цьому переконаємось. «Підніміть руку всі, хто любить морозиво…., хто любить плавати в річці (басейні)……, хто любить допомагати батькам….., хто любить гратися з друзями…..» і т.д.

Діти роблять висновок, що дійсно вони схожі.

4. Творча частина: «Я люблю робить з іншими……».

Візуалізація: «Ми з вами перерахували багато речей, які можемо робити разом з іншими: їсти морозиво, плавати, грати в різні ігри, читати…А тепер виберіть найулюбленіше заняття, подумайте, як можна його зобразити…»

На листку учні зображують улюблені види діяльності олівцями, фломастерами чи фарбами. В кінці роботи обговорюються.

5. Ритуал прощання. (всі беруться за руки, передають посмішку по колу, бажають гарного дня.)

 

 Заняття 2

Мета: формувати взаєморозуміння, доброзичливі стосунки між дітьми.

 

1. Привітання.
2. Гра «Квітка дружби».

Хід гри: Ведучий пропонує дітям «перетворитись» в гарну квітку. Потім ведучий працює по черзі з кожною дитиною. Спочатку «садить зернятко» - дитина сидить зігнувши голову, заплющивши очі, стискається, вона – «зернятко»; ведучий погладжує її – «закопує у ямку»; потім – «поливає» (імітує звуки…); «зернятко починає рости» - дитина повільно розкривається, піднімає руки вгору (ведучий допомагає їй, підтримуючи за пальці). Коли квітка виростає діти хором викрикують «Яка гарна квітка! Ми хочемо дружити з тобою!».

3. Творча частина: «Я добрий друг тому, що….»

Візуалізація: «Закрий очі та уяви себе в якості друга. Ми всі можемо бути хорошими друзями іншим людям. Який ти друг?

Уяви, що ти дружиш сам із собою. З якими проблемами ти допоміг би собі справитись? Чим з тобою було б цікаво займатися? Чим би ти міг допомогти? Чим ти можеш поділитися із собою, як з другом?

Кожен може уявити свої якості, як друга, як завгодно, наприклад, як комікс, збірник малюнків, картинок-настрою… По закінченню роботи обговорюються.

4. Ритуал прощання.

 

Заняття 3

Мета: формувати взаєморозуміння, дружні стосунки між дітьми, розвивати в дітей вміння співпрацювати.

 

1. Привітання.
2. Гра «Який мій друг».

Хід гри: Кожен по черзі стає ведучим. Ведучий загадує когось з групи, а потім за допомогою жестів, висловів, рухів зображує його. Інші гравці мають відгадати хто це, хто відгадає той і буде ведучим.

3. Гра «Я хочу дружити з….»

Хід гри: Ведучий говорить слова: «Я хочу дружити з….», а далі описує зовнішність одного з дітей. Той, кого загадали має себе впізнати. Після чого він стає ведучим.

4. Творча частина: Колективна робота «Дружба».

Візуалізація: «За цей час ми всі встигли подружитися. Стали ближчі один одному. Але кожен з нас уявляє дружбу по своєму. Хтось бачить квіти, хтось цікаву гру, а хтось якесь явище природи…. Подумайте, а як би ви зобразили дружбу? »

На великому аркуші паперу діти разом малюють дружбу, хто, як уявляє.

5.  Ритуал прощання.

 

Заняття 4

Мета: сприяти формуванню у дітей прихильного ставлення до оточуючих.

 

1. Привітання.
2. Гра «Лист подумки».

Хід гри: Дітям пропонується вибрати кого-небудь з учасників групи, зосередитись та подумки послати йому сою прихильність. Далі ведучий вибирає одного з дітей і питає решту, хто з них відчував прихильність цього учасника (дітей буває декілька). Тоді ведучий каже «Як багато добра зміг послати…., що його відчуло багато дітей». Така процедура здійснюється зі всіма учасниками. В кінці ведучий підкреслює, що приємно не лише брати від інших, а й віддавати, в цьому випадку – прихильність, добро.

3. Гра «Я посилаю добро….».

Хід гри: Діти беруться за руки та закривають очі. Ведучий пропонує їм послухати дихання один одного, а тоді руками, без слів передати прихильність та добро тим дітям, яких тримають за руки. Після цього ведучий каже, що багато хто потребує прихильності дітей – це можуть бути дерева, птахи, тварини, батьки чи друзі, - і пропонує подумки послати радість любій людині чи істоті – тому, кому захочеться. Після цього діти відкривають очі і не відпускаючи рук розповідають, кому вони посилали свою прихильність та добро.

4. Творча частина: «Добрі справи»

Візуалізація: «Ми знаємо, що дуже приємно коли нам роблять щось хороше – допомагають з уроками, дарують подарунки, допомагають зібрати речі, виконати щось замість нас, перейти через дорогу….. А давайте подумаємо, що доброго ми можемо зробити для інших – для батьків, для природи, для друзів та знайомих, може нагодувати тваринку… Чим ми можемо допомогти?»

На альбомних листках діти зображають різними формами та кольорами свою допомогу іншим. В кінці роботи обговорюються.

5. Ритуал прощання.

 

Заняття 5

Мета: сприяти формуванню емоційної децентрації у дітей, сприяти розвитку розуміння інших людей та себе самого.

 

1. Привітання.
2. Гра «Що почуває мама, якщо….»

Хід гри: Ведучий розповідає дітям ситуацію близьку до їх життєвого досвіду. Наприклад: на тему покарання дитини в сім’ї, отримання поганої оцінки, сварки між батьками….. Після цього група обговорює, що почуває при цьому дитина, її мама, батько, брат, сестра.

3. Гра «Я тебе розумію».

Хід гри: Дитина розповідає яку-небудь історію, яка з нею трапилась. Іншим потрібно здогадатись, яке почуття виникло при цьому у дитини. Потім учасники по черзі промовляють «Я розумію тебе, ти почував…..» (страх, гнів, радість, образу……)

4. Творча частина: «Відчуття»

Візуалізація: «Люди можуть відчувати в різних ситуаціях різні відчуття: радість, сором, печаль, образу, прихильність, сум, роздратування, щастя…..Подумайте, які відчуття від спілкування з вами найчастіше відчувають оточуючі?»

Учні зображають за допомогою кольорів, ліній, форм, образів те, що на їхню думку, відчувають інші від спілкування з ними. Роботи обговорюються.

5. Ритуал прощання.

 

Заняття 6

Мета: вчити дітей бачити добро в собі та в оточуючих.

 

1. Привітання.
2. Гра «Мені подобається в собі, мені подобається в тобі»

Хід гри: Діти сидять в кругу. Ведучий дає одному з дітей м’ячик (іграшку…), кажучи при цьому: «Мені подобається в тобі……». Дитина передає м’ячик іншому зі словами «Мені подобається в тобі……». Таким чином діти говорять іншим, що їм в них подобається. Другий круг ведучий починає словами: «Мені подобається в собі…….».

3. Творча частина: «Портрет всередині і зовні»

Візуалізація: «Що бачать люди, коли дивляться на тебе? Як вони тебе бачать? Що ти їм показуєш? Як ти себе почуваєш всередині? Це відрізняється від того, що бачать інші?

Наприклад люди думають, що ти сміливий, але всередині ти можеш бути наляканим, або люди думають, що ти слабкий, а ти знаєш, що всередині ти сильний. Інші люди можуть бачити тебе спокійним і щасливим, але всередині ти можеш почуватися інакше.

Намалюй два своїх портрета – один, який покаже тебе зовні, а другий – всередині.»

Можна використовувати будь-які стилі малювання.

4. Ритуал прощання.

 

Заняття 7

Мета: вчити знаходити вихід з різних ситуацій, поважати думку інших.

 

1. Привітання.
2. Творча частина: «Подолання».

Це візуалізація в малюнках. На першому малюнку дитина показує ситуацію, яка викликає страх чи тривогу (наприклад, виступ перед класом, необхідність доводити свою точку зору чи мати справу з задирою).

Візуалізація: «Спробуйте виразити форму та почуття страху в своєму малюнку. Який він? Як він виглядає?»

На другому малюнку діти зображують, як вони це долають (наприклад, виступають перед великою кількістю людей, висловлюють комусь своє почуття образи чи злості).

«Намалюй, як ти робиш те, що тебе турбує. Як ти себе почуваєш, коли тобі це вдається? Як це виглядає?»

Малюнки обговорюються.

3. Ритуал прощання.

 

Заняття 8

Мета: сприяти формуванню у дітей ставитись до оточуючих приязно, з розумінням.

 

1. Привітання.
2. Гра «Дякую. Будь ласка.»

Хід гри: ведучий розповідає дітям про слова, які потрібно висловлювати з особливим почуттям. Це слова «дякую» і «будь ласка». Коли ми кажемо ці слова, треба пам’ятати, що при цьому ми посилаємо іншим почуття подяки. Потім один із дітей говорить іншому, дивлячись в очі, «Дякую» - подумки посилаючи при цьому свою прихильність і вдячність. Іншому необхідно, також показуючи своє тепло, відповісти: «Будь ласка». Після цього дитина вибирає іншого, кому вона говорить «Дякую»……

3. Творча частина: «Я хочу, я можу зробити».

Візуалізація: «Є багато речей за які люди дякують один одному. Подумайте, за що люди можуть подякувати вам? За що дякуєте ви іншим? Якими кольорами, образами, лініями ви можете висловити свою вдячність?»

Малюнки обговорюються.

4. Ритуал прощання.

 

Заняття 9

Мета: сприяти формуванню емоційної децентрації у дітей.

1. Привітання.
2. Гра «Ролі».

Хід гри: Дітям пропонують побути акторами. Ведучий: «Що робить актор в театрі чи кіно? Грає різні ролі. Але люди в звичайному житті теж грають різні ролі. При цьому в кожній із ролей вони використовують різноманітні жести, міміку, інтонацію голосу». Далі всі обговорюють, які бувають ролі: мами, тата, сина, дочки, вчителя, продавця…… Далі ведучий питає, з якої ролі дитина хоче почати навчання (наприклад: «Я хочу почати вчитися на актора з ролі мами.»). Перед дитиною лежати два аркуші: білий та чорний. Дається умова: якщо хочеш грати роль в поганому варіанті бери в руки чорний аркуш, якщо в хорошому – білий. Після цього діти приступають до програвання вибраних ролей, звертаючи увагу на міміку, жести, інтонацію.

3. Творча частина: «Моя роль в майбутньому».

Візуалізація: «Кожна людина в своєму житті грає безліч ролей. Уяви, що ти вже дорослий, яку роль в майбутньому хочеш грати ти?»

Обговорення малюнків.

4. Ритуал прощання.

 

Заняття 10

Мета: допомогти дітям справлятися з гнівом, роздратуванням, розвивати вміння розуміти інших.

1. Привітання.
2. Творча частина: «Я хочу, я можу зробити».

На першому малюнку дитина зображує ситуацію чи випадок, коли вона була дуже зла.

Обговоривши малюнок дитину просять намалювати в уяві інший малюнок, де буде зображено те, як дитина через це почувалась чи, що їй хотілось зробити. Цей малюнок «уявний», тому дитина може виразити свої фантазії без обмежень. Потім дитина розповідає про це своєму малюнку.

На третьому малюнку дитина зображує те, що вона може зробити після обговорення прийнятних способів вираження гніву.

3. Ритуал прощання.

 

Заняття 11

Мета: сприяти розвитку самоповаги, розвивати вміння бачити гарні якості оточуючих, позитивного сприйняття оточуючих.

 

1. Привітання.
2. Гра «Чиї якості?»

Хід гри: Перед проведенням гри ведучий вирізає з цупкого паперу серце, де великими літерами пише гарні якості людей.

Один учень загадує якогось учасника, не називаючи його. Потім вказує на деякі з написаних на серці якості, показуючи, що в загаданої людини ці якості є. Інші вгадують, кого загадав гравець.

3. Гра «П’ять якостей».

Хід гри: Перед дітьми лежать три аркуша. Учні всі разом вирішують, якими п’яти найкращими якостями мають володіти батьки, і записують їх на одному аркуші. Потім діти обговорюють п’ять найкращих якостей педагогів, записують їх на другому аркуші. Потім обговорюють п’ять кращих якостей, якими мають володіти діти, записують на третьому аркуші. Після цього три списки порівнюють. Відмінності та схожість обговорюють.

4. Творча частина: «Кольори твого оточення»

Візуалізація: «Кожна людина живе в оточенні різних предметів, людей, істот. І для кожного його оточення асоціюється з якимось кольорами. Якого кольору твоє оточення?»

В кінці малюнки обговорюються.

5. Ритуал прощання.

 

Заняття 12

Мета: розвивати навики роботи в групі, повагу до думки інших, розвивати в дітей вміння співпрацювати.

 

1. Привітання.
2. Творча частина: «Поетапний малюнок».

Група домовляється про тему малюнку (наприклад, тварини, людина, лікар, пожежник……)

Фігура (предмет) ділиться на три, чотири, п’ять частин, залежно від кількості дітей в групі (наприклад, голова, тулуб, ноги).

Аркуш пускають по кругу, і кожна дитина додає свою частину зображення, складає аркуш (щоб ніхто не бачив) і передає далі.

Коли всі намалюють, аркуш розвертають, і всі дивляться що вийшло.

3. Ритуал прощання.

 

Висновки

 

Отже, арт-терапія – найбільш давня природна форма зміни емоційного стану, якою чимало людей користуються (свідомо чи немає), щоб лише зняти психічну напругу, заспокоїтися, зосередитися. Для цього не слід бути художником – достатньо взяти ручку, олівець чи фарби і зробити кілька штрихів на папері. Мистецтву терапії належить роль природного провідника переживань чи симптомів, і це незалежно від віку, статі, хвороби, почуттів, переживань.

Через малюнок, гру, казку дитина дає вихід внутрішнім конфліктам і сильним емоціям, намагається зрозуміти власні відчуття і переживання, підвищує самооцінку, розвиває творчі здібності. Крім того, активна творча діяльність сприяє розслабленню і зняттю напруги.

Педагог не ставить за мету навчити дитину малювати, основне завдання занять полягає в розвитку самовираження і самопізнання дитини через творчість, і в підвищенні її адаптаційних здібностей.

На групових заняттях, поданої у роботі програми, діти вчаться:

• Активізувати увагу, уяву, пам'ять, мислення;

• Перемагати свої страхи;

• Спілкуватися один з одним і з дорослими;

• Вільно виражати свої емоції, відчуття і думки;

• Контролювати свої емоції без збитку для психіки;

• Розвивати свої здібності до різних видів творчої діяльності;

• Підвищити свою самооцінку і бути успішним в нелегкому шкільному житті;

• Покращувати своє фізичне здоров'я.

Використання елементів арт-терапії – шлях до встановлення відносин. Засобами мистецтва дитина може не тільки виразити себе, але і більше дізнатися про себе і про інших людей. У творчості дитина отримує новий досвід, який може застосувати в житті, полегшуючи своє спілкування з іншими людьми.

Завдання ж педагога полягає у сприянні розвитку творчості і реалізації креативних, ігрових аспектів особистості дітей, а особливо тих, хто через фізичні або психічні особливості свого стану обмежені в соціальних контактах. Творчий досвід, нові навики і уміння дозволять їм активніше і самостійно брати участь в житті суспільства, розширювати діапазон їх соціального і професійного вибору, досягти кращої соціальної адаптації.

 

Список використаних джерел

 

1. Аллан Дж. Ландшафты детской души. СПб.: Диалог, 1997.
2. Анхейм Р. Искусство и визуальное воспитание. М., 1974.
3. Бетенски М. Что ты видишь? Новые методы арт-терапии. СПб.: Эксми-пресс, 2002.
4. Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением. М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 1999.
5. Грегг М. Тайный мир рисунка. СПб.: Деметра, 2003
6. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д., Тихонова Е. А. Проективная диагностика в сказ-котерапии. СПб.: Речь, 2003.
7. Каттанарх Э. Игровая терапия. Там, где небо встречается с бездной / Пер. с англ. Е. Багдаевой // Карлгрен Ф. Воспитание к свободе. М., 1995.
8. Кон И. С. Ребенок и общество. М., 1988.
9. Копытин А. И. Основы арт-терапии. СПб.: Лань, 1999.
10. Копытин А. И. Теория и практика арт-терапии. СПб.: Питер, 2002.
11. Киселева М.В. Арт-терапия в работе с детьми. СПб.: Речь, 2006.
12.              Куртышева М. А. Как сохранить психологическое здоровье детей. СПб.: Питер, 2005.
13.              Левин С. Ваш ребенок рисует. М., 1980.
14.              Лендрет Г. Л. Игровая терапия: искусство отношений / Пер. с англ. / Пре-дисл. А. Я. Варга. М.: Институт практической психологии, 1998.
15.              Лосева В. К. Рисуем семью. М., 1995.
16.              Люшер М. Магия цвета. Харьков: АО Сфера, 1996.
17.              Люшер М. Какого цвета ваша жизнь. Закон гармонии в нас. Практическое руководство. М.: HIPPO, 2003.
18.              Маллон Б. Творческая визуализация и цвет. М.: Галактион, 2001.
19.              Менджерицкая Д. В. О детском творчестве //Детское творчество. М., 1970.
20.              Миллер С. Психология игры. СПб.: Университетская книга, 1999.
21.              Овчарова Р. В. Практическая психология в начальной школе. М.: ТЦ Сфера, 1996.
22.              О'Коннор К. Теория и практика игровой психотерапии. 2-е изд. СПб.: Питер, 2002.
23.              Оклендер В. Окна в мир ребенка. Руководство по детской психотерапии / Пер. с англ. М.: Независимая фирма Класс, 2001.
24.              Осипова А. А. Общая психокоррекция. М., 2000.
25. Хухлаева О.В. Практические материалы для работы с детьми. М.: Генезис, 2006.