Курсова робота для проходження курсів з інклюзії

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Донецької  обласної державної адміністрації

 «Донецький обласний інститут післядипломної педагогічних освіти »

Соціально-психологичний супровід дітей з особливими освітніми потребами

Автор:  Шаєва Ірина Вікторівна

Вчитель англійської мови

КЗ «Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи №21»

Маріупольської міської ради

 Донецької області

Місто

Краматорськ 2020р.

 Соціально-психологічний супровід дітей з особливими потребами

         Важливим показником розвитку суспільства є гуманне, турботливе й милосердне ставлення до дітей з особливими освітніми потребами, які не мають можливості вести повноцінне життя.

Інклюзивна освіта допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

Якість навчально-виховного процесу значною мірою визначається тим, наскільки враховуються і реалізуються потенційні можливості навчання та розвитку кожної дитини, її індивідуальні особливості. Якими б не були фізичні чи психічні обмеження, поряд з ними у дитини завжди є резерви розвитку, використання яких може суттєво поліпшити якість її життя.

Важливим є  навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх навчальних закладах за умови пристосування освітнього простору до індивідуальних особливостей дітей, надання якісних освітніх послуг таким дітям. Це передбачає використання особистісне орієнтованих підходів у навчально-виховному процесі, застосування індивідуальних, групових форм роботи, враховуючи вплив різних видів розладів і хвороб на процес навчання. Пріоритетними напрямами роботи є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвитку кожної дитини, з тим, щоб вона відчувала себе неповторним, повноцінним учасником суспільного життя.

Соціально-психологічний супровід дітей з особливостями психофізичного розвитку  розглядається як цілісна діяльність, командна взаємодія (учителів, асистентів учителя, батьків, практичного психолога, соціального педагога, логопеда, медпрацівників та інших фахівців), що поєднує такі взаємопов'язані компоненти:

1.               Систематичне дослідження психолого-педагогічного статусу дитини ,динаміки її психічного розвитку у процесі шкільного навчання.
2.               Створення соціально-психологічних умов для розвитку особистості учнів та їхнього успішного навчання.
3.              Створення спеціальних соціально-психологічних умов для надання  допомоги дітям, які мають проблеми в розвитку та навчанні.

Суть шкільної психологічної діяльності полягає в супроводі дитини в процесі її шкільного навчання, що дає можливість впровадити шкільну психологічну діяльність в навчально-виховну педагогічну систему. Стає можливим об'єднання мети психологічної та педагогічної практики і фокусування на головному – на особистості учня.

Головною метою соціально-педагогічного супроводу є формування позитивної думки дітей з особливими потребами, сприяння розвитку їхніх індивідуальних рис, само­пізнанню, самореалізації та інтеграції в сус­пільство, нормалізація порушень фізичного і психічного розвитку. Один з основних напрямків роботи з дітьми, які отримали ін­валідність у зв'язку із вродженими чи набу­тими тяжкими соматичними чи психічними захворюваннями сенсорної, рухової, мов­ної недостатності, – включення цих дітей в активне суспільне життя, розвиток у них почуття самодостатності та реальних перс­пектив до подальшого життя, вміння жити зі своїми особливостями, будуючи при цьому адекватні стосунки з оточуючими.

Соціально-психологічний супровід спрямований на підвищення ефективності навчання шляхом вирішення соціально-психологічних проблем через набуття навичок, що забезпечують адаптацію дитини з особливостями психофізичного розвитку до навчання та соціуму загалом.

Соціально-психологічний супровід дітей з особливими потребами передбачає:

1.               Психологічну діагностику дітей:

первинне діагностування на етапі вступу дитини до школи з метою вивчення сильних і слабких сторін розвитку особистості, виявлення і вирішення проблем, що виникають у процесі інтеграції в освітній простір;

2.               Надання соціально-психологічної підтримки педагогам:
3.               Соціально-психологічну підтримку батьків.
4.               Корекційну роботу з дітьми, які мають проблеми розвитку.

Індивідуальні і групові корекційно-розвивальні заняття проводжу залежно від потреб дитини. Є діти, яким регулярні заняття психолога не потрібні лише спостереження, інші ж мають потребу в щотижневих заняттях, а то й частіше. Особливу увагу потребують учні з особливими потребами в першому класу і новоприбулі. Щоб діти не боялись, не почували себе не такими як решта, не мали страху самотності і неприйняття учням цієї категорії проводжу саме групові заняття. Як правило це І семестр, доки вони звикнуть до мене, до нового колективу, зрозуміють, що вони не одні з подібними проблемами, потребами. Адже чим швидше відбудеться адаптація учня, чим комфортніше він себе буде почувати в новому колективі, тим краще і швидше він буде розвивати свої здібності. Взагалі будувати індивідуальні чи групові заняття треба орієнтуючись, в першу чергу, на дитину. Оскільки одні краще працюють індивідуально, а інші більше розкриваються саме в групі, тому або варто розподілити дітей за потребами, або чергувати індивідуальні і групові заняття. Я надаю перевагу останньому ще і тому, що більшість розвивальних ігор орієнтовані саме на групу.

         5.Психологічну підтримку батьків.

Завдання психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими потребами:

1. Недопущення появи у дитини психопатичних рис особистості під впливом особливих умов її розвитку.

2. Недопущення затримки в набутті знань і розвитку особистості.

3. Формування позитивного ставлення до дефекту, прагнення перебороти його.

4. Проведення просвітницької роботи щодо особливостей дітей з особливими потребами.

5. Оптимізація спілкування з однолітками, батьками, педагогами.

6. Допомога дітям в усвідомленні особистісного вибору, у конструктивному розв'язанні конфліктів.

7. Заохочення до виявлення особистих пізнавальних інтересів дитини, її самостійності.

Для проведення психокорекційних заходів потрібно вивчити такі показники:

1. Особистісні риси дитини, її зв'язок із соціумом.

2. Вікові і соціальні показники якості життя.

3. Наявність чи відсутність кореляції між психологічним аспектом якості життя дитини та якістю життя її близького оточення.

Для забезпечення ефективного вивчення можна запропонувати такі методики:

1. Багатофакторний особистісний опитувальник Кеттела – аналіз структури особистості, виявлення особистісних проблем і порушень адаптації.

2.  Методика Шмішека – аналіз характерологічних особливостей.

3. Методика семантичного-диференціалу (СД) – визначення суб'єктивних феноменів у структурі особистості.

4.  Методика Дембо – Рубінштейна – самооцінка особистісних рис.

5.  Модифікована шкала Пірс – Харріс – визначення якості життя через вивчення самооцінки.

6.  Методика полярних профілів Каган і Шац – вивчення змін самооцінки дітей.

За необхідності рекомендують додаткові методи вивчення:

• сімейна соціограма (оцінка матір'ю якості життя її дитини);

• методика визначення акцентуацій за Леонгардом.

На прикладі роботи з дітьми з особливими освітніми потребами нашого закладу, можу сказати, що протягом декілька років відбувалися круглі столи, де прозоро планувалася та узгоджувалася робота з дітьми.

До відома батьків  було доведено про усі зрушення, які відбулись в діток, над чим ще варто працювати і що розвивати. З планами батьки ознайомилися і засвідчили це підписом,  що динаміка відбувалася  можна сказати однозначно.

Щодо висновків, які можна зробити, вважаю, що вчителі мають посилювати свою компетентність, безперервно навчатися та тестувати нові підходи. Для цього важливе також більш співпрацювати із колегами та ділитися отриманим досвідом, а саме: вчителі, які обговорюють потреби учнів; вчителі, які обговорюють та розробляють уроки разом; вчителі, які спостерігають один одного під час уроків та надають відгуки та ідеї; вчителі, які навчаються один з одним, а також вчителі та керівники, які навчаються разом (обговорюють спільні цілі, працюють над баченням школи та планами розвитку, шукають шляхи вирішення проблем, аналізують певний досвід тощо). Професійний розвиток має стати пріоритетом на рівні школи, а не лише в межах тренінгів та обов’язкових навчань за межами школи. Без такого постійного професійного зростання довіра батьків та учнів до вчителів буде посилюватися повільно.

    З результатів дослідження зрозуміло, що зміни без одночасних процесів на рівні школи та на рівні держави – неможливі. Вчителі мають бачення навчального процесу та потрібних змін, проте реалізація цього бачення гальмується відсутністю необхідної автономії,  нестачею коштів та часто застарілими підходами до управління, а також обмеженою довірою та співпрацею серед батьків, вчителів та учнів.