КЗЛОР ЛЗСШ№1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

на тему: ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА

ДЛЯ ДІТЕЙ З РЕВМАТИЗМОМ

 

 

Інструктор з фізкультури Руденко Е.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА РЕВМАТИЗМУ ТА ДОЗУВАННЯ ФІЗИЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ………………………………….3

1.     Дозування фізичного навантаження при ревматизмі залежно від віку та етапу відновлення…………………………………………..3
2.     Сумарне фізичне навантаження для дітей з ревматизмом на заняттях лікувальною фізкультурою……………………………..6

РОЗДІЛ 2. ЗАСОБИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДЛЯ ДІТЕЙ З НЕАКТИВНОЮ ФАЗОЮ РЕВМАТИЗМУ……………………………7

2.1. Засоби фізичного виховання у спец. мед групах для дітей з неактивною фазою ревматизму…………………………………………7

ВИСНОВКИ…………………………………………………….…………..9

ДОДАТКИ………………………………………………………………….10

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….……….16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 

ХАРАКТЕРИСТИКА РЕВМАТИЗМУ

ТА ДОЗУВАННЯ ФІЗИЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ

 

1.1. Дозування фізичного навантаження залежно від віку та етапу відновлення

Під цим терміном розуміються сумарні фізіологічні „витрати” організму хворої дитини на м’язову роботу при виконанні фізичних вправ. В методиці лікувальної фізкультури, дозування фізичного навантаження займає ведуче місце, багато в чому визначаючи лікувальний ефект від підібраних засобів. Під час фізичного навантаження у дітей особлива увага приділяється етапам відновного лікування. Під час початкового етапу фізичне навантаження скеровано на адаптаційні можливості дитини. Способи регулювання фізичного навантаження забезпечують оптимальні зрушення в організмі, для відновлення здоров’я і зміни функціональних показників у необхідному напрямку. Фізичні навантаження залежать, з одного боку, від кількості виробленої м’язової роботи і її інтенсивності, а з другого – від нервово-психічної реакції, ступеня розумового навантаження при виконанні рухів чи при нанесенні і демонстрації вправ, а також від рівня емоційних зрушень.

Найбільш розповсюдженими способами дозування фізичного навантаження є тривалість виконання фізичних вправ, підбір самих вправ і рухливих ігор, кількість повторень, вибір вихідного положення, застосування обтяжень і опору, темп і ритм рухів тощо.

Основним фактором, визначаючим ступінь м’язових зусиль дитини є сама вправа, тому що фізіологічні зрушення під час виконання тої чи іншої вправи залежать від м’язової маси, яка виконує рух. Енергетичні витрати на м’язове скорочення, при інших рівних умовах, залежить від фізіологічного стану робочих м’язів.

Це враховується в класифікації фізичних вправ по фізіологічному принципу, коли вони поділяються на вправи для середніх, великих чи малих груп м’язів. При цьому інтенсивність фізіологічних зрушень залежить не лише від м’язової маси, але і від характеру нервової регуляції і супутніх м’язовій роботі реакції. Так, при вправах, при яких в роботу включаються великі м’язи, фізіологічні зрушення мають загальний характер і відзначаються у всіх системах, пов’язаних з м’язовою роботою.

При виконанні вправ для малих груп м’язів фізіологічні і біохімічні зрушення переважно локальні. Кількість повторень кожної вправи дає можливість не лише збільшити фізичне навантаження, але і індивідуальні, у відповідності з можливостями хворого і уражених органів розподілити зусилля. Це дуже важливо, тому що інтенсивність м’язової роботи і фізіологічних зрушень залежить від суб’єктивних відчуттів самого хворого, рівня його адаптації до фізичного навантаження. Тому, таж сама по кількості фізична одиниця виміру роботи буде для одного хворого роботою великої інтенсивності, а для другого – малої.

Зміна величини м’язових зусиль може бути досягнута за рахунок довжини важеля в тому чи іншому сегменті кінцівки, яка приймає участь у русі: відведення зігнутої чи розігнутої у ліктьовому суглобі руки, піднімання прямих чи зігнутих у колінах ніг. При доборі вправ і їх описанні необхідно точно вказувати амплітуду і траєкторію руху в суглобах, передбачаючи відповідне навантаження, наприклад, відведення рук в сторони, назад, до кута 45°, рівня плеча і т.д. При необхідності збільшення навантаження на дану групу м’язів в тих випадках, коли анатомічні можливості вже використані, використовуються прийоми навантаження і супротиву. Опір руху може виявляти вчитель ЛФК, регулюючи величину додаткового опору напруженням власних м’язів. З цією метою застосовуються пружні еспандери, еластичні резинові стрічки і т.д. Для навантаження збільшення м’язових зусиль під час руху використовують також різні прилади: гирі, прості і набиті м’ячі, гімнастичні палиці. За допомогою цих приладів (предметів) збільшується довжина важеля і маси кінцівок. Для зменшення фізичного навантаження, послаблення м'язових зусиль в методиці лікувальної фізкультури використовуються прийоми послаблення і допомоги. Найпростіший з них – допомога самого вчителя, який підтримує кінцівки. Важливе значення для величини навантаження робочих м’язів і сумарного фізичного навантаження має вихідне положення. При цьому необхідно враховувати статичне м’язове зусилля для того, щоб зберегти відповідне положення і взаємо розташування сегментів тіла й інтенсивності динамічної м’язової роботи при виконанні рухів. В деяких випадках вихідне положення, яке зберігає дитина, викликає більші фізіологічні зрушення, ніж сама вправа. Наприклад, виконання вправи для верхніх кінцівок з вихідного положення стоячи чи сидячи для дитини раннього віку. Вихідне положення сприяє зменшення чи збільшенню м’язової роботи при виконанні вправ залежно від того, співпадає чи ні траєкторія руху сегмента тіла з силою важкості.

Ступінь фізичного навантаження, який отримує дитина під час м’язової роботи, залежить від темпу і ритму рухів. Більш швидкий тип дозволяє за одиницю часу виконати більше число вправ, а тому і отримати більше навантаження. Необхідно брати до уваги велике фізіологічне навантаження при одноразовому виконанні вправ із залученням великих м’язів у повільному темпі і меншу, при тих самих вправах у швидкому темпі.

Один із найпростіших способів зміни навантаження – за часом, який затрачається на фізичні вправи, а також іншими засобами лікувальної фізкультури. Цей спосіб не враховує вміст заняття, підбір вправ, рухливих ігор і т.д. Як правило, загальна тривалість занять збільшується по мірі одужання дитини із переходом від одного рухового режиму до іншого. Тривалість застосування засобів лікувальної фізкультури змінюється з віком хворих.

 

 

1.2. Сумарне фізичне навантаження для дітей з ревматизмом на заняттях лікувальною фізкультурою

Сумарне фізичне навантаження при виконанні всіх вправ і рухливих ігор під час проведення занять або других форм лікувальної фізкультури, по своїй інтенсивності поділяється на три ступеня: мале, середнє і велике.

     Мале навантаження досягається використанням у заняттях добре знайомих дитині і засвоєних елементарних рухів за рахунок малих і середніх м’язових груп. Число повторень – не більше 3-4, темп виконання вправи – повільний чи середній. Статичне навантаження зводиться до мінімального, вихідне положення – з великою площею опори, полегшуючі рухи. Навантаження зменшується також за рахунок збільшення перерв між вправами, застосування вправ на розслаблення і дихальних вправ. У дітей раннього віку, а в деяких випадках у старшого віку, між вправами застосовується масаж. Навантаження малої інтенсивності застосовується в активній фазі захворювання, при присутності ознак недостатності окремих функцій, а також у початковому періоді курсу лікувальної фізкультури при травмах і захворюваннях у дітей. На фоні малого навантаження вирішуються лікувальні завдання компенсації функцій відновлення трофіки ушкоджених тканин і органів.

     Для досягнення навантаження середньої інтенсивності застосовуються фізичні вправи для всіх груп м’язів з кількістю повторень 8-10. Крім знайомих вправ також застосовуються нові. Збільшується амплітуда рухів, застосовуються прийоми навантаження і опору. Темп – середній і швидкий, перерви між вправами зменшуються, щільність занять збільшується. Вихідні положення – різноманітні, у тому числі і зі зменшеною площею опори, яка збільшує статичне навантаження. Велике значення для підтримки навантаження середньої інтенсивності відіграють вправи циклічного характеру – ходьба з переходом на біг і стрибки, у дітей раннього віку – повзання. Навантаження середньої інтенсивності адекватні можливостями хворого організму добре сприймаються дітьми, не викликають суб’єктивних скарг, не супроводжуються появою зовнішніх ознак втоми. За допомогою навантаження середньої інтенсивності вирішуються лікувальні завдання відновлення порушеної адаптації окремих систем і організму в цілому до фізичних навантажень побутового характеру, шкільного навантаження, а також вирішуються завдання нормалізації уражених функціональних систем. Навантаження середньої інтенсивності оптимальні для вирішення більшості лікувальних завдань у фазі зворотного розвитку гострих захворювань, початку ремісії хронічних захворювань.

     Значні (максимальні) навантаження рідко застосовуються у лікувальній фізкультурі з хворими дітьми в умовах лікарні, але необхідні на санаторних етапах лікування і в реабілітаційних закладах. З метою досягнення таких навантажень використовуються переважно вправи для великих м’язів зі значною амплітудою, в середньому і швидкому темпі, застосовуючи різноманітні прийоми обтяження. Вправи циклічного характеру – це швидка ходьба, біг, стрибки. В деяких випадках дозволені вправи змагального характеру, ігри, естафети тощо. Навантаження великої інтенсивності застосовують для вирішення завдань, які виникають у відновному періоді реабілітації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 

ЗАСОБИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДЛЯ ДІТЕЙ З НЕАКТИВНОЮ ФАЗОЮ РЕВМАТИЗМУ

 

2.1. Засоби фізичного виховання у спец. мед групах для дітей з неактивною фазою ревматизму

У випадках незначних відхилень у стані серцево-судинної системи в осіб з недостатністю метрального клапана у стадії компенсації та задовільної адаптації їх до фізичних навантажень у заняттях у спеціальній медичній групі, школярів через 6-10 місяців переводять до підготовчої медичної групи.

Схема занять лікувальною фізкультурою представлена у табл.2.1.

Таблиця 2.1

Схема заняття лікувальною фізкультурою для дітей з неактивною фазою ревматизму (за В.Н. Мошковим, 1988)

Розділ та зміст заняття	Дозування, хв	Методичні вказівки
1. Шикування. Ходьба, поєднана з вправами на верхні кінцівки у різних комбінаціях	3-4	Сполучення рухів рук та ніг відповідно до команди. Темп спокійний. Слідкувати за дисциплінованістю, правильністю виконання вправ на координацію
2. Загальноукріпляючі гімнастичні вправи у співвідношенні з дихальними, з усіх вихідних положень Вправи з предметами	6-7	Вправи виконувати з поступовим ускладненням, темп виконання вправ – середній, сприяти розвитку позитивної реакції систем організму на наростаюче фізичне навантаження
3. Вправи на рівновагу тіла на опорі різних величин. Вправи на точність рухів верхніх кінцівок. Елементи лазання з  участю рук та ніг. Вправи в метанні	7-8	Вправи на рівновагу чергувати з вправами на точність рухів слідкувати за розвитком моторних навиків, вольових якостей. Постійно слідкувати за емоційним станом хворих, точністю виконання вправ
Рухлива гра з м’ячем або без м’яча. Ігри, які включають елементи лазання, стрибків	10-12	У комплекс вправ слід включати короткочасні паузи та дихальні вправи, слідкувати та відзначати спритність та винахідливість хворих
5. Шикування у коло. Елементарні вправи	3-4	Слідкувати та спонукати хворих до розвитку прикладних навичок

 

Застосовують ЛФК, що залежить від наслідків активної фази перебігу ревматизму, клініко-анатомічної характеристики уражень серця і пов’язаного з цим ступенем недостатності кровообігу. Тому послідовність розширення рухових режимів, застосування ЛФК проводиться за програмою фізичного виховання у спец.мед. групах. Цим дітям через рік можна дозволити займатися в основній медичній групі, якщо лікарсько-педагогічні спостереження, дані інструментальних та лабораторних досліджень будуть свідчити про нормальну реакцію серцево-судинної системи на фізичні навантаження під час занять у підготовчій медичній групі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

1.   Ревматизм це інфекційно-алергічне захворювання, що супроводжується запальним ураженням сполучної тканини з переважною локалізацією у серці. В основі вивчення етіології та патогенезу ревматизму лежать два аспекти проблеми: А-стрептококова інфекція та схильність до ревматизму. Внаслідок прихованого перебігу ревматизму досить часто діагноз виставляється несвоєчасно, або зовсім не визначається. Критерії Джонсона визначають основу класифікації ревматизму.
2.   Під час занять у спец. мед. групах  відбувається адаптація організму до фізичних навантажень, підвищення неспецифічної опірності організму, стабілізація у роботі серцево-судинної системи. У школі, діти з ревматизмом, займаються у спеціальній медичній групі. Якщо у дітей протягом року зберігається сприятлива реакція серцево-судинної системи на всі фізичні навантаження під час занять у підготовчій медичній групі, то їх можна з дозволу лікаря переводити в основну медичну групу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

 

Обруч є основним із самих популярних дрібних фізкультурних засобів для дітей молодшого шкільного віку. За допомогою обруча можна виконувати самі різноманітні дії не тільки на заняттях з лікувальної фізкультури, але й в самостійних іграх дітей. Такі рухи розвивають спритність і самостійність у дітей. Вони також підвищують інтенсивність рухів плечового поясу і рук. Крутіння обруча в руках, перекладання його з однієї руки на іншу і т.д., розвиває та зміцнює дрібні м'язи кисті рук та передпліччя.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВПРАВИ З ГІМНАСТИЧНОЮ ПАЛИЦЕЮ ДЛЯ ДІТЕЙ ХВОРИХ НА РЕВМАТИЗМ (НЕАКТИВНА ФАЗА)

Вправи з палицею використовують для підсилення діяльності м’язів рук і плечового поясу, для збільшення амплітуди (розмаху) рухів при поворотах, пере крокуваннях, корекції постави (палиця вертикально за спину, на лопатки, за голову тощо). Виконуючи пересування з палицею і надаючи їй різноманітних положень у просторі по відношенню до тіла, діти збагачуються новим досвідом м’язового відчуття, набувають і вдосконалюють вміння керувати рухами. Вправи можна виконувати з різною амплітудою, різним ступенем  м’язового напруження.

 

 

 

 

 

 

ВПРАВИ ЗІ СКАКАЛКОЮ ДЛЯ ДІТЕЙ ХВОРИХ НА РЕВМАТИЗМ

Вправи зі скакалкою є цінним засобом виховання спритності, відчуття просторових параметрів, розвитку стрибучості і попередження плоскостопості, зміцнення серцево-судинної і дихальної систем. Їх поділяють на вправи з короткою і довгою скакалкою. Довжина короткої скакалки 2-2,5 м, довгої 4-5 метрів. Після стрибків треба надавати відпочинок  у вигляді ходи, вправ на увагу, на розслаблення.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.     Атаманов О.В. Патологічна фізіологія в запитаннях та відповідях. Навчальний посібник/видання друге, допрацьоване і доповнене. – Вінниця: Нова книга, 2007. – 512с.

2.     Анатомія та фізіологія людини: Підручник/П.І. Сидоренко, Г.О. Бондаренко. С.О. Куц. –К.: Медицина, 2007. -248с.

3.     Алексєєв О.І., Шимонко І.Т. Основи медичних знань׃ Навч. Посіб.-Дрогобич׃ ”Коло”, 2003.-240.

4.     Апанасенко Г. Л. Оценка физического здоровья детей и подростков / Г. Л. Опанасенко, В. К. Козакевич // Медичний всесвіт. 2004. – Т. 4. – № 1. – С. 94-106.

5.     Апанасенко Г.Л., Волков В.В., Науменко Р.Г. Лечебная физкультура при заболеваниях сердечно-сосудистой системы. – К.׃Здоров’я, 1987. – 120с.

6.     Березняков И.Г. Ревматизм, ревматическая полимиалгия, палиндромный ревматизм: диагностика и лечение. В кн.: / Березняков И.Г., редактор. Актуальные вопросы ревматологии. Харьков: Константа; 1997. с. 4–23.

7.     Биохимия мышечной деятельности / Н.И. Волков, Э.Н. Несен, А.А. Осипенко, С.Н. Корсин. – К.: Олимпийская литература, 2000. – 504 с.

8.     Все про серце: Науково-популярне видання клініки Мейо ∕ Пер. з англ. Наук. ред. перекладу В.Крижанівський. – Львів :БаК 2005. – 432.

9.     Заболевания сердца и реабилитация / Под общ. ред. М.Л.Полока, Д.Х. Шмидта. – К.׃ Олимпийская литература, 2000. – 408с.

10. Коляденко Г.І. Анатомія людини: Підручник. – 3-те вид. –К.: Либідь. 2005. – 384с

11. Мурза В. П. Фізична реабілітація : [навч. посіб.] / В. П. Мурза. – К. : Орлан, 2004. – 599 с.

12. Мухін В. М. Фізична реабілітація : [підручник для вищих навчальних закладів фізичного виховання та спорту] / В.
М. Мухін. – Вид. 2-ге, перер. та допов. – К. : Олімпійська література, 2009. – 473 с.

13. Основи фізичної реабілітації׃ Навч. посібник / Г.Окамото; пер. з англ. Ю.Кобіва, К.А. Добриніної. – Львів, 2002. – 232с.

14. Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини: Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб. і допов. –К.: Вища школа., 1992. – 334с.

15. Ревматизм. Ревмокардит. Лікування ревматизму // Архів клін. медицини. – 2004. – № 1. – С. 7-13.

16. Ревматические болезни : номенклатура, классификация, стандарты диагностики и лечения / под ред. В. Н. Коваленко, Н. М. Шубы. – К., 2002. – С. 34-43.

17. Ревматичні хвороби в Україні : сучасний стан проблеми і надання медичної допомоги та шляхи покращення / В. М. Коваленко, В. М. Корнацький, Н. М. Шуба, О. П. Борткевич – К., 2002. – 42 с.

18. Серцево-судинні захворювання. Класифікація, схеми діагностики та лікування / За ред. В.М.Коваленка та М.І.Лутая. – К.׃ Четверта хвиля, 2003. – 78с.             

19. Сміян І. С. Ревматизм у дітей / І. С. Сміян. –  Тернопіль : Укрмедкнига, 1994. – 152 с.

20. Федонюк Л. Я. Сучасні погляди на морфогенез ревматичної хвороби серця / Л. Я. Федонюк // Клін. анатомія та операт. хірургія. – 2005. – № 3. – С. 18-22.