Курсова робота на тему "Проектне навчання на уроках трудового навчання"

 

 

Міністерство освіти і науки України

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Курси підвищення кваліфікації педагогічних працівників

 

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему

«Проектна діяльність на уроках трудового навчання»

 

 

 

 

                                                    Виконав

                                                                                       учитель трудового навчання

                                                                                   Кульчицького НВК І-ІІІ ст.

                                                                  Мількович В. С.

 

 

 

Дрогобич, 2020

 

 

План

Вступ

Розділ І Метод проектів. Історія розвитку.

1.1 Прагматична педагогіка Д. Дьюї

1.2 Педагогічний експеримент Е. Коллінгса

1.3 Педагогічні ідеї С. Шацького

Розділ ІІ Проектно-технологічна діяльність учнів

2.1 Зміст проектної діяльності учнів

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

    Останнім часом у нашій країні відбувається процес модернізації освітньої системи. Ці зміни відбуваються за трьома основними напрямками: входження до світового освітнього простору, пошук нових засобів; методів формування творчої особистості; подальша інтеграція освітніх факторів(школи, родини, суспільства).

    Життя, як відомо, не стоїть на місці. «Суспільство інформаційних технологій, або як його називають, постіндустріальне суспільство, на відміну від індустріального суспільства кінця XIX — середини XX сторіч, значно більше зацікавлене в тому, щоб його громадяни були здатні самостійно, активно діяти, приймати рішення, швидко адаптуватися до мінливих умов життя. Суспільству потрібні особистості, які вміють, у першу чергу, самостійно вчитися. Школа має створити умови для формування творчої особистості. Традиційна предметно-операційна система, за якою складалися програми з трудового навчання, та розроблена на її основі методика вичерпали свої можливості в нових умовах реформування загальноосвітньої школи. Стає цілком очевидною невідповідність між традиційною методикою трудо­вого навчання і потребами суспільного розвитку.

    Усе це вимагає нових підходів до методики трудового навчання, яка має наметі забезпечити підготовку учнів до трудової діяльності в різних сферах виробництва та домашньому господарстві, дати учням загальні відомості про

основи виробництва, сучасну техніку, технології, процеси управління, основні групи професій та вимоги професій до людини; залучити учнів до творчо-інтелектуальних і технологічних робіт; сформувати навички розв'язання творчих практичних завдань.

    Провідним напрямом реалізації нового змісту трудового навчання, як підкреслено в Державному стандарті освітньої галузі «Технологія», є проектно-технологічна діяльність, яка інтегрує всі види сучасної діяльності людини від появи творчого задуму до реалізації готового продукту. Проектно-технологічний підхід дає можливість реалізувати варіативність у змісті трудової підготовки, тобто уникнути жорсткої регламентації наповнення змісту навчальної діяльності учнів. Сучасний зміст трудового навчання розроблений на засадах проектно-технологічної системи, яка базується на гнучкій організації процесу навчання учнів, де пріоритет належить засобам активного навчання і сучасним педагогічним технологіям, а це, у свою чергу, вимагає розроблення відповідної методики, перегляду деяких питань проведення уроків трудового навчання.

Мета дослідження:

1) Детально проаналізувати історію розвитку методу проектів, ознайомитися із сучасним розумінням її науковцями.

2) Виявити та обґрунтувати педагогічні умови проектної діяльності на уроках трудового навчання.

Об’єкт дослідження:

Розвиток інтересу учнів до трудового навчання шляхом упровадження сучасних педагогічних технологій.

Згідно із предметом, метою та гіпотезою поставлено такі завдання дослідження:

1) Розкрити теоретичні засади методу проектів.

2) Визначити структурні елементи проектної діяльності.

3) Розробити рекомендації щодо створення педагогічних умов успішного впровадження проектної діяльності на уроках трудового навчання.

4) Підтримувати, розвивати природні здібності дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І

    Метод проектів. Історія розвитку

Пошук нових підходів до навчання в школі з кожним роком стає все більш актуальним і необхідним. Професійне зростання вчителя неможливе без оволодіння новітніми педагогічними технологіями, інноваційними методами навчання.

   Метод проектів є одним із найвідоміших способів активізації навчальної діяльності учнів. Проте, крім популярності цієї технології, ми маємо утрирування основних її принципів, перекручування її сутності, що призводить до існування проектів, які не мають ніякого відношення до ме­тоду проектів. Серед учителів можна почути:

• «метод проектів нічого не дає»;

• «це просто інша назва того, над чим ми давно пра­цюємо».

    Для подолання цих стереотипів важливо детально проаналізувати історію розвитку методу проектів, розглянути причини заборони цієї технології в 1931-му році, ознайомитися із сучасним розумінням її науковцями.

    Проектно-технологічний підхід у навчанні не є принципово новим. Розглядаючи еволюцію методу проектів, можна стверджувати, що ще наприкінці 80-х — на початку 90-х років XIX століття в школах Англії організовували навчання таким способом, який дуже нагадує теперішній метод проектів. Ця ідея належить англійському педагогові Сесілю Рейді. Детальний розгляд проблема організації навчання за методом проектів отримала в роботах Д. Дьюї, В. X. Кілпатрика, Е. Колінгса та інших педагогів, які вважали, що діяльність учня повинна орієнтуватися на розвиток його мислення, в основі якого лежить особистий досвід.

    У педагогічній літературі термін «метод проектів» уперше з'явився в pp. у звітах массачусетської шкільної адміністрації. Американське бюро освіти в 1911р. затвердило його на офіційному рівні. Однак багато вчених критично ставилися до терміна «метод проектів», вважаючи його не зовсім удалим, тому з цього приводу в США тривалий час точилася полеміка.

 

    Появу проектного навчання пов'язують із сільськогосподарськими школами США кінця XIX ст. і з організацією шкіл в Англії згідно з ідеями Сесіля Редді. На початку XX ст. проектними підходами зацікавилися і загальноосвітні школи. Аналіз літератури свідчить, що теорія та практика проектного навчання почали активно поширювати паралельно в Росії і США на початку XX ст., однак підходи та розуміння сутності методу в цих країнах були різними. Російські психологи й педагоги розглядали цей метод як засіб усебічно розвитку особистості. У США проекти були метою навчання, пов'язаного з виконанням навчальних завдань у реальних життєвих ситуаціях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1 ПРАГМАТИЧНА ПЕДАГОГІКА Д. ДЬЮЇ

Наприкінці ХІХ-початку XX ст. у найбільших країнах Європи й Америки

виник один із напрямів реформаторської педагогіки — американський прогресивізм, філософською основою якого став прагматизм, заснований У. Джеймсом.

    Цей напрям отримав подальший розвиток у працях Д. Дьюї, який розглядав поняття й теорію лише як інструменти пристосування до зовнішнього середовища. На цій новій концепції ґрунтувалися і педагогічні погляди Д. Дьюї. Виходячи з основних положень прагматизму, Д. Дьюї вважав за необхідне будувати виховання та навчання на основі особистого досвіду дітей, який доповнюють знання з окремих навчальних предметів, що мають відношення до діяльності дитини в даний момент. Згідно з цим напрямом педагогічної думки метою виховання було навчання дитини вирішувати реальні життєві проблеми й досягати максимального благополуччя в рамках норм, визначених суспільством. Отже, учнів треба привчати не до пасивного пристосування до реальних умов, а до активного пошуку можливостей покращання життя. У книзі «Школа і суспільство» Д. Дьюї підкреслює переваги активних методів навчання: «Застосування в школі різних форм активної роботи призведе до повного оновлення шкільної атмосфери. Це дасть дитині можливість пристосуватися до життя, школа стане для неї домівкою, де вона буде вчитися, не відриваючись від життя, замість того, щоб залишатись лише місцем, де дитина продовжувала б учити свої сухі уроки, які мають віддалене відношення до того, що може знадобитись їй надалі на життєвому шляху».

    Прогресивізм мав чітку практичну спрямованість — реформування американської школи. Тому питання про взаємовідносини школи та суспільства постійно обговорювали його представники. Д. Дьюї, як провідний теоретик прогресивізму, виступав проти розглядання проблем школи поза соціальним контекстом, визнавав її роль у перебудові суспільства, але заперечував будь-яку партійність і революційне втручання в її життя. У своїй праці «Демократія та освіта» вчений підкреслював, що вчителі під час навчання мають роз'яснювати учням соціальні проблеми, але не проводити ніякої агітації.

    У праці « Школи майбутнього» Д . Дьюї розкриває сутність проблем того часу: «Дитина має розвиватися і розвиватися природно, але життя суспільства так ускладнилося, його вимоги до дитини такі важливі та наполегливі, що дітям доводиться пояснювати досить багато речей. У сучасному житті те, що оточує дитину, поєднує в собі і складне матеріальне становище, і соціальні відносини людей. Щоб це охопити, дітям потрібно знати дійсно багато. Як же краще організувати справу?»

    Для розв’язання цієї проблеми Д. Дьюї висуває гасло «Навчання через діяльність». Обґрунтовуючи свою думку, американський учений доводив, що школяр є дуже активним за своєю природою, тому проблемою педагогіки завжди було те, як скерувати цю активність у певне русло. У тій самій праці Д. Дьюї зазначає: «Найважчий урок, який доводиться засвоювати дитині, це практичний: дитина має пристосовуватися до людей і до роботи, і якщо тут її спіткає невдача, ніяка кіль­кість книг не зможе зарадити справі».

    Д. Дьюї вважав, що діяльність школи має бути спрямована на задоволення потреб і розвиток здібностей дітей. Він вимагав урахування основних імпульсів природного розвитку дитини, а саме:

• потреби у спілкуванні з іншими людьми;

• потреби в грі;

• потреби в самовираженні;

• потреби в пізнанні.

    Зміст освіти має бути спрямованим на вирішення різноманітних життєвих завдань, набуття досвіду та його збагачення в умовах навчального середовища. Роль учителя та вихователя полягає лише у спрямуванні учнів відповідно до їхніх потреб, підтримці самостійної діяльності дітей, у розвитку їхньої допитливості.

    Ідеї американського педагога сприяли врахуванню сутності дитячої природи в навчальному процесі, пошуку нових форм навчання, однією з яких є метод проектів.

 

 

1.2 ПЕДАГОГІЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ Е. КОЛЛІНГСА

    У 1917 р. професор Е. Коллінгс розпочав упровадження методу проектів у одній із звичайних сільських шкіл штату Міссурі. Провідними принципами, на яких базувався цей метод, були врахування природних спонтанних імпульсів дитини та супутнє навчання. Згідно з цією методикою учні мали самі проектувати те, чим їм належало займатися. Метою школи було не набуття дити­ною тих чи інших знань, які дає звичайна школа, а безпосереднє поліпшення життя дитини. Відправним пунктом навчання було те життя, яке вели хлопці та дівчата 6-14 років з усіма їхніми інтересами й бажаннями. Першим кроком своєї системи Е. Коллінгс вважав допомогу дітям у виборі захопливої та плідної діяльності, а також у розплутанні запитань, з якими їм довелося б зіткнутися.

   Першочергову увагу приділяли тим видам діяльності, які є особливо ефективними для набуття знань. Навчальна програма була сукупністю взаємопов'язаних дослідів. Матеріал для навчання — повсякденний досвід учнів, які самі обирали зміст навчальної роботи. Учитель лише допомагав їм здійснювати заплановану діяльність. Е. Коллінгс поділяв проекти на такі групи:

• екскурсійні проекти;

• конструктивні проекти;

• ігрові проекти;

• проекти-розповіді.

Екскурсійні проекти

• Чим відрізняється сосна від кедра.

• Яким чином м-с Гінн вирощує дині.

• Як консервувати томати на консервній фабриці.

• Як м-р Мерфі доглядає взимку своїх овець.

• Як у дім громадянина Бассермана постачають світло, воду й тепло.

• Як проходить обіг грошей у банку.

• Як друкують газету «Джоплінський кур'єр».

• Як розпилюють лісні матеріали.

• Порівняння вартості взуття Вільямса з вартістю взуття Монгомері.

• Як свиням м-ра Джонса робили щеплення.

• Як збирають податок.

• Як метеорологічні станції передбачають погоду.

• Чому демократичні кандидати графства вва­жають, що вони будуть обрані, і що вони кажуть на мітингах.

Проект «Соняшники в м-с Мерфі»

Ілюстративний матеріал. Соняшники культивовані та дикі.

Значення соняшників. Властивості насіння цієї рослини. її користь, умови посадки та догляду.

Відпрацювання. Письмовий звіт, малюнки соняшника.

Проект «Дослідження причин захворювання тифом у родині Сміт»

Ілюстративний матеріал. Будинок Сміта, який може сприяти захворюванню членів його родини, та будинок Вассермана, що відповідає всім вимогам санітарії.

    Дослідження причин захворювання. Чи багато на подвір'ї мух, чи були прийняті застережні заходи, чи достатньо чисті питна вода й молоко, чи є поблизу будинку відкриті ями зі сміттям тощо.

    Відпрацювання. Вивчення книг і довідників із цього питання. Обговорення запропонованих засобів боротьби з мухами. Складання доповіді про засоби знищення причин хвороби.

Проект «Слухання доповіді м-ра Кокса про Лігу націй»

Ілюстративний матеріал. Подорож дітей у Джоплін.

Обговорення питань, на які потрібно звернути увагу. Заповіт Вашингтона. Доктрина Монр і Ліга націй. Яким чином Ліга може сприяти скороченню озброєння? Значення Ліги для покращення економічного добробуту. Причини висування США 1 голосу проти 5 голосів Англії.

Відпрацювання. Знайомство з літературою цих питань. Листування з політичними діячами. Диспути дітей із питань доповіді.

Разом школою було відпрацьовано 140 екскурсійних проектів.

Конструктивні проекти

• Виготовлення стільців для бібліотеки.

• Дослідження складових молока.

• Улаштування та обробка шкільного городу.

• Улаштування квітника в шкільному саду.

• Ремонт взуття для школярів.

• Пошиття костюмів для вистав.

• Виготовлення решета для дослідів над зерном

Проект «Робота над дошкою для прасування

Ілюстративний матеріал. Вивчення малюнків, ознайомлення з конструкцією дошки тощо.

Робота над збиранням матеріалів, пошук довідників, збір будівельних матеріалів, обговорення їх властивостей.

Відпрацювання. Виготовлення дошки, складання кошторису, розрахунки, малюнки, опис.

Проект «Приготування какао для шкільного сніданку»

Ілюстративний матеріал. Стереограми какаового дерева.

Відпрацювання. Обговорення виконання проекту, вивчення різних довідників, книг із виробництва какао.

Варіння какао, миття посуду.

Проект «Виставка»

Ілюстративний матеріал. Ознайомлення з офіційними виданнями та посібниками з улаштування виставок.

Організаційна робота. Розподіл роботи по комітетах (обирають учнів).

Улаштування виставки й урочистого обіду, організація показів, доповіді й концерту.

Ігрові проекти

- Прогрес у фермерському житті.

- Школа минулого і сучасна школа.

- Разом було відпрацьовано 124 ігрові проекти

Проекти розповіді

Е. Коллінгс поділяв ці проекти на 4 групи

- усні

- пісенні

- музичні

- картинні

Розом школою було проведено 650 проектів.

Через 4 роки існування експериментальної школи були проведені дослідження результатів застосування методу проектів, які засвідчили перевагу нового методу в навчанні порівняно з традиційною школою.

У. Кілпарик

Найбільш чітке вираження ідеї Д Дьюї у діяльності Кілптаріка, професора педагогічного коледжу. У1918 р. він пише роботу «Метод проектів», у якій розглядає систему цільових активів педагогічного процесу. Основна ідея цього педагога грунтується на активній діяльності учнів у соціальному оточення.

Незважаючи на популярність ідей У. Кілпатрика (за методом проектів

навчалось до 35000 учнів у кожному штаті), його методи піддавали критиці. Виникли суттєві розбіжності між ним і Д. Дьюї, який вважав, що неможливо в жертву нововведенням приносити принципові основи навчання. Він виступав за збереження предметної системи в умовах комплексного навчання і наполягав, що отримання дітьми систематичних знань можливе тільки під керівництвом підготовлених учителів; вважав, що більшість проектів банальні й не мають освітньої цінності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ С. ШАЦЬКОГО

Розглянемо розвиток проектного навчання на початку XX ст. у Росії. Російські вчені пов'язували метод навчання перш за все з проблемою розвитку особистості, підготовки її до життя та праці.

    У 1905 р. С. Шацький  створив невелику групу співробітників, яка працювала над активним використанням проектного методу в практиці викладання. Шацьким школа для підлітків товариства «Сетлемент» (культурне селище) працювала на основі проект­ної діяльності, теоретично розробленої пізніше.

    У праці «Дитяча праця і нові шляхи» педагог підкреслив сутність своїх поглядів на навчання: «Якщо діти що-небудь думають, бажають, мріють, то треба зробити так, щоби багато чого, що є всередині них, вилилося назовні, увійшло в їхнє повсякденне життя. Потрібно допомогти їм, оскільки дорослі привласнили собі, і то безпідставно, право знати, що саме потрібно дитині, і таке само право не рахуватися з тим, що хоче дитина».

    С. Шацький наводить перелік «проектів» вихованців: компас, дзвоник, моделі будівель, вироби з глини. Об'єкти праці обрані відповідно до інтересів і потреб дітей, наприклад, дзвоник хлопці робили, щоб установити у своїх квартирах. Вироби дітей були представлені на виставці. За них «Сетлементу» було присуджено велику золоту медаль Міністерства торгівлі та промисловості.

    У праці С. Шацького «Діти — працівники майбутнього» визначені основні вимоги до ефективного навчання учнів:

• побудова відносин між викладачем та учнем на основі співпраці й довіри;

• наголос на самостійності учнів;

• робота в групах;

• наявність «простору для ініціативи»;

• обов'язкове врахування інтересів дітей. Шацький визначив послідовність елементів цього навчання: реальний досвід дитини, який має бути виявлений педагогами;

• організований досвід (педагог будує заняття на основі того, що знає про досвід дитини);

• зіткнення з накопиченим людським досвідом (готові знання);

• вправи, які дають дитині нові навички. Однак ідеї С. Шацького не мали подальшого розвитку в Росії того часу. Після соціально-політичних змін 1917-го року молода радянська держава, не отримавши у спадок від старої Росії вагомого науково-педагогічного досвіду, прагнула використати все найцінніше в цій галузі зі світового досвіду. Найбільший вплив на радянських педагогів мали ідеї Д. Дьюї. Як зазначав І. Бровер: «...Не приймаючи всієї педагогічної концепції Д. Дьюї в цілому, вважаємо, що техніка Дьюївської педагогіки настільки вища за ту, яка була залишена нам у спадщину від дореволюційної Ро­сії, що з неї багато чим ще можемо й мусимо користуватися.»

Певні спроби використання та впровадження методу проектів спостерігались у вітчизняній педагогічній теорії і практиці в 20-х роках XX століття, проте цей метод був тільки зовні схожий на американський, а насправді спотворював його.

У 1931 році метод проектів було засуджено і заборонено. Відтоді як у Росії, так і в Україні в педагогічній практиці проектування не застосовувалося. Чому ж школа відмовилася від проектування? Адже очевидною є перевага цієї технології над іншими. Частково відповідь можна знайти, якщо звернутися до будь-яких тогочасних освітянських довідників. Так, наприклад, у «Педагогічній енциклопедії», виданій у Москві 1968 року, зазначено, що «метод проектів — система навчання, при якій учні набувають знань у процесі планування і вико­нання з поступовим ускладненням практичних завдань — проектів». І далі такий висновок: «...Побудова навчального процесу за методом проектів призводить до ліквідації навчальних предметів, до різкого зниження рівня загальноосвітньої підготовки учнів». З наведеної цитати добре видно найбільш прогресивну (в освітньому контексті) сторону проектного навчання — інтеграцію знань та їх реалізацію на практиці. Власне, це й стало однією з причин, чому відмовилися від методу Порівняльний аналіз історії становлення й розвитку теорії і практики проектного навчання показує, що у вітчизняній і зарубіжній педагогіці та методиці навчання цей метод розглядався як засіб

• підготовки вихованців до професійної діяльності (А. Макаренко);

• формування вмінь учнів здійснювати планування практичної діяльності (Д. Тхоржевський);

• розвитку технічної творчості через розв'язування технічних завдань (А. Дьомін, Д. Тарнопольський, Д Тхоржевський та ін.);

• поєднання теорії і практики в навчанні (С. Шацький, Е. Каганов, П. Руднев та ін.);

• всебічного розвитку мислення (П. Каптерев);

• розвитку творчих здібностей (П. Блонський).

На відміну від радянської системи освіти, за кордоном метод про­ектів як освітня технологія є провідним.

Так, наприклад, в Англії система технологічної підготовки інтегрує п'ять навчальних предметів — ремесло, дизайн, інформаційні технології, бізнес, домашня економіка. З 1988 року в державних школах Англії введений обов'язковий предмет «Технологія», який поді­лено на дві частини: «Дизайн і технологія» та «Інформаційні технології»

Навчання «Технології» у школах Франції також будується на основі виконання творчих проектів, які пов'язані, як правило, з такими сферами людської діяльності, як механіка, електроніка, інформатика, економіка. Проект включає в себе вибір проблеми, пошук варіантів можливих розв'язків, вибір найбільш оптимального з них, складання плану дій з реалізації проекту. Кінцевий результат фіксується письмово у заздалегідь визначеній формі.

У США викладання «Технології» не є обов'язковим. Однак у 1993 році було розроблено рівні наукової грамотності американських школярів, де більше уваги приділяється технологічній грамотності. У початкових класах все ширше застосовується робота над проектами, розвивається напрям застосування прикладного мистецтва та інших предметів у технологічній освіті. У 9—12-х класах американські школярі мають брати участь у конструкторських проектах, вивчати історію науки й технології.

У Росії з 90-х років XX ст. науковці детально почали займатися дослідженням проблем проектного навчання школярів. Однією з перших цю тему розглядає у своїх дослідженнях М. Павлова, порівнюю­чи трудове навчання в школах Росії і технологічну підготовку в школа Англії. Група російських учених (В. Симоненко, Ю. Хотунцев та ін.) розробили програму освітньої галузі «Технологія» для загальноосвітніх навчальних закладів Росії.

Усі вітчизняні й зарубіжні вчені вказують на дидактичну значимість проектного навчання, його вагомість не лише у формуванні певних умінь, а й виховних можливостей. Цінність проектування полягає в тому, що саме ця діяльність привчає дітей до самостійної, практичної, планової й систематичної роботи, виховує прагнення до створення нового або існуючого, але вдосконаленого виробу, формує уявлення про перспективи його застосування; розвиває морально-трудові якості, мотиви вибору професії і працелюбність.

У зв'язку з оновленням вітчизняної освіти, впровадженням у навчально-виховний процес української школи освітньої галузі «Технології» метод проектів як одна з основних змістових ліній цієї галузі потребує докладного науково-методичного дослідження.

Успішність й ефективність проектування забезпечується за умови правильної та послідовної організації виконання проектів.

Зміст проектно-технологічної діяльності учнів має складатися з таких етапів (стадій), які пов'язані між собою і найефективніше розкривають послідовність розробки та виконання проекту: організаційно-підготовчий, конструкторський, технологічний, заключний.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

ПРОЕКТНО-ТЕХНОЛОГІЧНА ДІЯЛЬНіСТЬ

Сучасні дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних учених  Польщі, Англії, США та інших країн вказують на пріоритетність особистісно-зорієнтованого навчання. Головним чинником у цьому має бути творчий характер освіти, що ґрунтується на ідеях вільного виховання особистості учня. Це пояснюється тим, що стрімкий розвиток науки й технологій за останні десятиріччя зумовлює необхідність вдосконалення змісту освіти, форм і методів навчання.

Розвиток автоматизації сучасних виробничих процесів потребує не лише підвищення рівня професійної підготовки фахівців різних галузей виробництва, а й, що найголовніше, їхнього творчого підходу до розв'язання виробничо-технічних завдань, творчого ставлення до обраної професії.

Проблеми розвитку технічної творчості й творчого мислення учнів як майбутніх працівників виробничої сфери завжди були актуальними, і, отже, такими, що цікавили дослідників — психологів, педагогів, методистів, творчих учителів. Сьогодні досвід розвинених країн світу вказує на те, що найбільш високий потенціал суспільства закладено не стільки у виробничій сфері, скільки у сфері обслуговування. Тому проблема розвитку творчих здібностей у дітей стає необхідною передумовою життєвого та професійного успіху молодої людини незалежно від обраної професії.

Оскільки творчість дітей є закономірним продовженням творчості самої природи, то завдання вчителя полягає в тому, щоб підтримати її розвинути ці природні здібності дитини. У зв'язку з цим змінюються функції загальноосвітньої школи — на часі проблема підготовки школярів до творчості, яка в майбутньому буде не лише перенесена у сферу їхньої професійної діяльності, а й стане одним із головних життєвих принципів майбутніх громадян України.

Головна вимога, яку можна визначити для майбутнього фахівця будь-якої галузі людської діяльності — це уміння мислити творчо, ініціативно, самостійно діяти в нестандартних ситуаціях. У сучас­них умовах потрібно готувати не просто професіонала, працівника у сфері виробництва матеріальної продукції чи послуг, а орієнтуватися на підготовку суб'єкта власної життєдіяльності. Саме тому сучасна парадигма освіти передбачає технологічне навчання учнів середньої школи, в основу якого покладено ознайомлення дітей з проектуванням, формування в них на цій основі проектно-технологічної культури у взаємодії з навколишнім середовищем.

У зв'язку з вищесказаним особливо складні завдання постають перед методикою трудового навчання. І причина не лише в тому, що трудове навчання сьогодні знецінюється як шкільний предмет — його «авторитет» надзвичайно низький порівняно з іншими предметами шкільного компонента. Очевидно, що необхідно змінити ставлення до занять трудового навчання через залучення дітей до більш активної розумової діяльності.

Велику роль у цьому має відіграти виконання школярами творчих проектів.

Виконання учнями творчих проектів на уроках трудового навчання в 5—9-х класах має стати домінантною технологією в навчально-виховній роботі сучасної школи. Такий підхід, з точки зору методики навчання, є новим, оскільки дотепер одним із головних недоліків трудового навчання як шкільного предмета був ремісничий характер діяльності. Діти виконували інструкції вчителя, тобто відтворювали те, що він показував. Відповідно, і методика формування вмінь і навичок була побудована переважно на демонстрації прийомів. Учитель демонстрував, учень повторював і в ході вправ засвоював певну трудову дію. Залежно від рівня її сформованості розрізняли вміння або навичку. Треба підкреслити, що, з точки зору особистісно-зорієнтованого навчання, недоліком традиційної методики є не стільки сам процес формування умінь або навичок, скільки безпосередньо методичні прийоми та засоби, якими досягалося формування таких умінь, рівень їх засвоєння та усвідомлення, здатність учня застосовувати їх на практиці.

Знання та вміння, які формувала школа, не знаходили свого застосування й подальшого вдосконалення в професійному розвитку молодої людини. Шкільний досвід роботи показує, що учень, який мав високий рівень сформованості теоретичних понять та відповідних умінь, як правило, був неспроможний використати цей «багаж» знань на практиці й досягти відповідного професійного визнання, що є необхідною умовою життєвого успіху людини. І навпаки, так звані «невстигаючі» учні, які нібито не мали такого рівня теоретичної та й практичної підготовки із загальноосвітніх предметів, досить часто реалізують себе і досягають значних професійних та життєвих успіхів. Як можна пояснити таке явище? Психологи та соціологи довели, що причиною є те, що учень, який «не встигає», після закінчення школи більш мотивований на досягнення успіху. Крім того, на відміну від років, проведених у школі, подальша його навчальна діяльність набуває всіх ознак особистісної орієнтації. І справді, у школі дітей привчають до того, що певний навчальний матеріал слід обов'язково засвоїти, і після цього заохочують або карають оцінкою, якщо учень відповідно виконав або ж не виконав завдання.

Підсумовуючи все сказане вище, варто зазначити, що сьогодні йдеться не про те, щоб відмовитися від формування та розвитку певних умінь та здібностей дитини, а про перенесення акцентів у цьому процесі на особистісно-зорієнтовану освіту. Мета цієї освіти полягає в тому, щоб закласти в дитині механізм самореалізації. Конкретним прикладом особистісно-зорієнтованої освіти для уроків трудового навчання може бути проектне навчання, виконання учнями навчальних, а згодом і творчих проектів. За своєю суттю саме проектна діяльність враховує особистісні інтереси та природ­ні нахили дитини.

Наступне питання, яке сьогодні цікавить учителів: що конкретно має змінити

вчитель у свій роботі на відміну від традиційно прийнятої методики формування технічних понять і трудових умінь? Відповідь може бути такою. Якщо раніше вчитель виконував креслення майбутнього виробу на дошці і в ході вступного інструктування пояснював зміст завдання, поетапно демонстрував технологію виготовлення виробу, то сьогодні його завдання —навчити самостійно обирати проблему (виріб) відповідно до його інтересів та здібностей, визначати шляхи їх розв’язку і на основі цього виконувати креслення, складати технічну документацію на виріб, обмірковувати або усвідомлювати технологію реалізації творчого задуму. Зрозуміло, що такий підхід не може бути реалізовано повною мірою для на­вчання учнів 5—6-х класів, оскільки він вимагає від п'ятикласників повної самостійності в мисленні та практичній роботі. Це, очевидно, лише приблизна схема спільної діяльності учнів та вчителя, яка має пройти ще тривалий шлях творчого пошуку та вдосконалення.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що великі надії в розв'язанні зазначених завдань покладаються на проектно-технологічну систему трудового навчання та виконання учнями творчих проектів.

Однією з перших особливостей проектної діяльності є те, що перед дітьми постають завдання, які мають не одне, а декілька правильних розв'язків. Учні вперше вирішують проблему за довільним розв 'язком, і при цьому еталон, на який можна було б дивитись, відсутній. Тому потрібно по-новому, з точки зору методики, переглянути питання про розумову та мислительну діяльність дітей, зокрема про формування в них певних понять та узагальнених пізнавальних умінь. Оскільки загалом проектна діяльність формує як емпіричне, так і теоретичне узагальнення в розумовій діяльності учнів, бо об'єднує в собі використання нових знань та життєвого досвіду дитини, то вона тим самим створює ширші пізнавальні можливості учнів.

У традиційній методиці навчання й виховання дітей у шкільних майстернях значною проблемою є розвиток у дитини пізнавальної активності. Учитель намагався справитися з цією проблемою за допомогою спеціальних прийомів контролю, які мали підтримати довільні пізнавальні процеси в учнів (у ході вступного і поточного інструктажу вчитель звертав увагу дитини на ті ділянки роботи, які потребували особливої уваги тощо).

Останні психологічні дослідження переконливо доводять, що в проектуванні, на відміну від традиційної практичної діяльності, активніше формуються пізнавальні процеси. На думку вчених, це пояснюється тим, що дитина перебуває під певним «впливом» проектної діяльності. Так, наприклад, особиста відповідальність учня за виконання творчого проекту зумовлює появу довільності вищих психічних функцій. Зокрема, серед них такі як довільність пам'яті, уваги, цілеспрямоване сприйняття тощо. У цьому розумінні проектну діяльність можна розглядати як засіб розвитку в школярів пізнавальної сфери, формування позитивного ставлення до праці тощо. Проте не йдеться про скасування традиційних прийомів інструктування. Оволодіння новими, більш активними прийомами роботи в поєднанні з традиційними методами, як уже сьогодні показує практика проектного навчання, дає найвищий навчальний результат.

Під навчанням школярів проектної діяльності слід розуміти спеціально організований процес оволодіння учнями на змістовому та функціональному рівнях комплексом знань та вмінь, які з часом узагальнюються в проектно-технологічну культуру, тобто формування в них готовності до проектної взаємодії з навколишнім світом.

На сьогодні теоретичні дослідження не лише наших, а й зарубіжних учених визначають проектну діяльність як окрему, самостійну галузь людської діяльності, оволодіння якою може відбуватися цілеспрямовано, у процесі спеціально організованого навчання.

Вчені розглядають проектну технологію як особистісно-зорієнтовану модель процесу трудового навчання, в основі якої лежить розвиток пізнавальних навичок учнів, унікальності та самобутності кожного школяра, його творчого мислення, пізнавальної самостійності, наполегливості, творчості, спрямованості на кінцевий результат, уміння самостійно конструювати свої знання й орієнтуватися в інформаційному просторі, що дає змогу кожному учневі будувати власну освітню траєкторію.

Проектно-технологічна діяльність є обгрунтованою і спланованою діяльністю, яка передбачає розроблення конструкції, технології виготовлення і реалізацію об'єкта проектування та спрямована на формування в учнів певної системи творчо-інтелектуальних і предметно-перетворювальних знань і вмінь Виконуючі творчі проекти від ідеї до її втілення, учні вчаться самостійно приймати рішення, з'ясовувати прогалини у своїх знаннях і знаходити шляхи виправлення такого стану. У результаті цієї діяльності створюється проект (продукт чи послуга), що розглядається нами як самостійно розроблений і виготовлений учнем об'єкт технологічної діяльності, від ідеї до втілення, який володіє суб'єктивною чи об'єктивною новизною і має особистісну чи соціальну значимість, у результаті чого на кожному етапі створення виробу творча активна діяльність школярів вимагає від них використання набутих знань, умінь і навичок.

Проектно-технологічна діяльність, як будь-яка інша, має визначену структуру, що містить у собі мету, мотиви, функції, зміст, внутрішні й зовнішні умови, результат.

Проектно-технологічна діяльність учнів на уроках трудового навчання формує навички самостійної орієнтації в науковій, навчально-методичній і довідковій літературі, учить добувати потрібну інформацію самостійно; активно розвиває основні види мислення; сприяє розвитку інтелектуальних здібностей, навчає мислити від абстрактного до конкретного; дозволяє учню усвідомлювати себе творцем своєї діяльності; підсилює позитивну мотивацію навчання, тому що виріб створюється з урахуванням власних інтересів, потреб і можливостей; формує творче системне мислення, технологічну культуру і технологічну етику; привчає школярів до цілеспрямованої діяльності, що є основним компонентом перетворення матеріалів, сировини, енергії й інформації; сприяє формуванню культури ділового спілкування, умінь аргументовано захищати свої позиції, мислити оригінально й неординарно; розвиває уяву, що є могутнім стимулом народження нових ідей, пошуку альтернативних рішень, їх аналізу і синтезу, що в майбутньому стане основою інноваційного мислення; формує внутрішній план дій і реалізує його на практиці.

Основним напрямом у вивченні предмета «Технологія» є виконання учнями творчих проектів. Така діяльність має забезпечити виконання двох головних завдань: розвинути в школярів інтелектуальні, соціальні та фізичні здібності й допомогти знайти роботу, ту галузь діяльності, у якій повною мірою будуть реалізовані їхні природні здібності. Учні повинні вміти визначати потреби й можливості виконання певних проектів, створювати ідеї проекту, планувати і виготовляти прилади та системи, оцінювати результати конструкторської і технологічної діяльності.

 

 

 

2.1 Зміст проектно-технологічної діяльності

Аналізуючи педагогічну літературу, зустрічаємо різне тлумачення методу проектів і проектної діяльності. Метод проектів, з одного боку, розглядається саме як план для подальшої діяльності, тобто виступає як теоретичний продукт, з іншого, складовою частиною обов'язково є практична діяльність з реалізації поставленої мети, тобто матеріальний продукт. Необхідно відмітити високу тех­нологічність даного методу, тобто це не просто організація групової чи індивідуальної роботи, а створення на діагностично-прогностичній основі певної педагогічної системи, яка забезпечує гарантоване досягнення спланованого результату. Отже, якщо розглядати проект у взаємозумовлених та структурованих зв'язках, то він є результатом функціонування даної педагогічної системи, а сам процес проектування перетвориться у процес створення проекту.

Проектування — це науково обгрунтоване визначення системи параметрів модельованого об'єкта або якісно нового стану існуючого об'єкта чи процесу у поєднанні зі способами його досягнення. Метод проектів дає змогу представити складові процесу навчальної діяльності у взаємозумовлених та систематизованих зв'язках, чітко виділити доцільність обраних цілей, уявити послідовність дій для їх досягнення, визначити основні етапи.

Український педагог Г. Ващенко зазначав, що активні методи навчання, метод пошуку, методи дослідження — це група методів які, з одного боку, сприяють посиленню розвитку здібностей учнів у процесі навчання, а з іншого, наближують їх до життя. Це, насамперед, пов'язано з тим, що саме в умовах ак­тивного пошуку та дослідження на перший план виступає розвиток особистості, формування творчості учнів, які проектують та організовують свою діяльність.

Ознаками методу проектів є повний та органічний зв'язок навчання з життям та інтересами особистості, а також прак­тична діяльність учня. Метод проектів ставить учня у стано­вище, аналогічне становищу до­рослої людини.

Як відомо з педагогічної літератури, проектна діяльність — це функціонування цілісної системи дидактичних засобів (змісту, методів, прийомів тощо), які ставлять вимоги до організації навчально-виховного процесу. А це, в свою чергу, передбачає системне і послідовне вирішення проблемних ситуацій, що потребують: активізації пошукових зусиль учасників педагогічного процесу; дослідження і розробки оптимальних шляхів вирішення проектів; неодмінного захисту й аналізу підсумків упровадження.

Проектна технологія, безумовно, відповідає за встановлення міцного зв'язку між теорією і практикою у процесі навчання, виховання і розвитку особистості учня.

Метод проектів передбачає використання вчителем особистісно-орієнтованого підходу до навчального процесу, що підтримується такими дидактичними принципами:

кооперація — у процесі розв'язання проблемних завдань здійснюється взаємодія між учнями і вчителем або ж учнів між собою у проектних групах; передбачається залучення консультантів з різних сфер діяльності;

опора на суб'єктивний досвід учня — кожен школяр має можливість застосовувати наявні у нього знання і досвід;

індивідуальність — урахування інтересів учнів до певного виду діяльності, темпу роботи, рівня розвитку творчо-технічних здібностей;

вільний вибір — самостійний вибір теми проекту, мети, партнерів, джерел і способів одержання інформації, методів досягнення результатів та форми їх подання;

зв'язок діяльності і реального життя — відбувається поєднання теоретичних знань та практичних дій; проектна діяльність певною мірою спрямована на поліпшення сприйняття навколишнього світу; проект передбачає результат.

Останнім часом у шкільній практиці все частіше використовується метод проектів, що обумовлює різне тлумачення їх сутності. Звернемо увагу на обов'язкові критеріальні вимоги до тлумачень: наявність значущої у творчому плані проблеми, що вимагає інтегрованих знань та дослідницького пошуку для її вирішення; практична, теоретична або пізнавальна значущість результатів; діяльність учнів (індивідуальна, парна, групова); кінцева мета проектів; базові знання з різних галузей, що потрібні для роботи над проектом; структурованість проектної діяльності; використання дослідницьких методів (визначення проблеми завдань, висунення гіпотези, визначення шляхів виконання проекту, оформлення кінцевих результатів, аналіз одержаних даних,

підбиття підсумків, коректування, висновки)

Для того щоб оволодіти методом проектів, необхідно знати, що проекти можуть бути різними. Розглянемо типологію проектів за певними ознаками.

1. Домінуючий метод або вид діяльності (дослідницький, творчий, інформаційний, практико-орієнтований тощо).

2. Змістовний аспект проекту (літературна творчість, природознавчі дослідження, конструкторсько-технологічна творчість, екологічні, історичні аспекти тощо).

3. Характер координації проекту (безпосередній: жорсткий, гнучкий; прихований: імітує учасника проекту).

4. Характер контактів (контакти між учнями одного класу, школи, міста, регіону тощо).

5. Діяльність учасників проекту (індивідуальна, парна, групова).

6. Тривалість проекту (коротко-, середньо - та довготерміновий, епізодичний).

Виходячи з цього, можна визначити структурні елементи проектної технології.

Зміст проектно-технологічної діяльності учнів має складатися з таких етапів (стадій), які пов'язані між собою і найефективніше розкривають послідовність розробки та виконання проекту: організаційно-підготовчий, конструкторський, технологічний, заключний.

На кожному етапі учні виконують певну систему послідовних дій, реалізуючи проект, а вчитель при цьому справді стає організатором навчально-трудової діяльності.

Перший етап проектно-технологічної діяльності — організаційно-підготовчий, на якому перед школярами постає важлива проблема — правильно вибрати об'єкт проектування, адже від цього найбільшою мірою залежить успіх подальшої роботи. На цьому етапі учні мають вибрати і поставити перед собою проблему, усвідомити значення майбутнього виробу як для самих себе, так і для суспільства в цілому, тобто визначитись у доцільності виконання проекту. Школярі формують та пропонують різноманітні ідеї, а згодом і варіанти конструкції, визначають та обговорюють оптимальний варіант запропонованої конструкції, найбільш вдалі параметри своєї майбутньої конструкції (з погляду умов використання, власного досвіду та досвіду оточення). Уся ця робота розпочинається з пошуку інформації, у тому числі з використанням Інтернету.

Таким чином, на цьому етапі учні генерують ідеї, що є найважливішим елементом у проектно-технологічній діяльності, адже саме тут відбувається інтелектуальне зростання людини, становлення особистості. Учень навчається аналізувати, порівнювати, узагальнювати, проводити корекцію, планує свою діяльність. Крім цього, він узагальнює вивчений матеріал, цим самим включаючи його в загальну систему своїх знань і вмінь. Заключним елементом цього етапу буде узагальнення та визначення з дизайном, а також із часом, який буде потрібний для виготовлення об'єкта проектування.

Отже, цей етап проектно-технологічної діяльності складається з таких стадій:

Організаційно-підготовчий етап : пошук проблеми, усвідомлення проблемної сфери, вироблення ідей та варіантів, формування основних параметрів, вибір оптимального варіанта й обґрунтування проекту, аналіз майбутньої діяльності, прогнозування майбутніх результатів. Засобами діяльності виступають особистий досвід учнів, досвід учи­телів, батьків, а також засоби масової інформації — журнали, книги, Інтернет та ін. Результатами діяльності учнів на даному етапі є набуття нових знань, умінь.

Наступним етапом проектно-технологічної діяльності учнів є конструкторський етап, на якому юні винахідники складають ескіз своєї найдосконалішої та найкращої конструкції яка відповідає сучасним вимогам та дизайну, підбирають матеріали та інструменти, визначають найдоцільнішу технологію виготовлення обраної кон­струкції, виконують економічні, еколологічні та міні-маркетингові дослідження.

Засобами діяльності виступають усі робочі інструменти пристрої, якими користуються учні, розробляючи проект. Результатами діяльності учнів на цьому етапі є набуття нових знань, умінь готові графічні документи.

 

Конструкторський етап містить такі стадії: складання ескізу, розробка конструкторсько-технологічної документації, добір матеріалів, вибір інструментів та обладнання, вибір технології обробки деталей виробу, їх з'єднання, обробка, організація робочого місця. Таким чином, слід учити школярів знаходити раціональні конструкції, виявляти заповзятість, спритність, кмітливість, щоб виготовити корисну річ з мінімальними матеріальними затратами, з недорогих матеріалів (чи навіть з їхніх відходів, обрізків).

На 3-му етапі — технологічному, учні виконують заплановані операції, здійснюють самоконтроль та оцінку якості виробу. Мета — якісне і правильне виконання трудової операції. Предмет діяльності — створений матеріальний продукт, набуті знання, сформовані уміння й навички. Засоби — інструменти й обладнання, з якими працює учень.

4 етап – завершальний: економічне та екологічне обґрунтування, міні-маркетингові дослідження, у яких визначають доцільність виготовлення проекту з точки зору економії матеріалів та енергоресурсів для його виготовлення. Перед тим як що-небудь виготовити, треба врахувати вартість пропонованої роботи. Яким буде прибуток чи збиток? Відповіді на ці запитання дають економічні розрахунки. Таким чином, слід учити школярів знаходити раціональні конструкції, виявляти заповзятість, спритність, кмітливість, щоб виготовити корисну річ з мінімальними матеріальними затратами, з недорогих матеріалів (чи навіть з їхніх відходів, обрізків), водночас наділивши її цілою низкою переваг економічне та екологічне обґрунтування, міні-маркетингові дослідження, у яких визначають доцільність виготовлення проекту з точки зору економії матеріалів та енергоресурсів для його виготовлення.

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Метод проектів, тобто навчан­ня у співпраці (cooperative learning), знаходить все більше поширення в системах освіти різних країн світу. Причин тому кілька і коріння їх не тільки у сфері педагогіки, але, головним чином, у сфері соціальній:

1) необхідність не стільки передати учням певні знання, скільки навчити одержувати їх самостійно, вміти користуватися набутими знаннями для розв'язання нових пізнавальних і практичних задач;

2) актуальність одержання комунікативних навичок і умінь, тобто умінь працювати в різноманітних групах, виконуючи різні соціальні ролі (лідера, виконавця, посередника тощо);

3) актуальність широких людських контактів, знайомств з різними підходами та точками зору на одну і ту саму проблему;

4) значущість для розвитку людини уміння користуватися дослідницькими методами: збирати інформацію і факти, вміти їх аналізувати з різних точок зору, висувати гіпотези, робити висновки.

Якщо випускник школи оволодіє вказаними навичками та вміннями, він буде пристосованішим до життя, чіткіше орієнтуватиметься в різноманітних ситуаціях, продуктивніше працюватиме в різних колективах.

Для того щоб оволодіти методом проектів, необхідно знати, що проекти можуть бути різними.

  Робота над проектом — практика особистісно орієнтованого навчання у процесі конкретної діяльності учня, на основі його вибору, з урахуванням його інтересів. Навчальне проектування орієнтоване, перш за все, на самостійну роботу учнів, яку вони виконують упродовж визначеного відрізку часу.

 Безумовно, будь-яка робота над темою чи просто групова робота не може називатися методом проектів. Технологія проетування передбачає вирішення учнем або групою учнів проблеми, що потребує використання різноманітних методів, засобів навчання, а також інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості.

  Результати виконання проектів повинні бути «відчутними» якщо це теоретична проблема — конкретне її вирішення, якщо практична — конкретний результат, готовий до впровадження.

  Проектна технологія передбачає при її виконанні сукупності дослідницьких, пошукових творчих за своєю суттю методів прийомів, засобів.

Таким чином, суть проектної технології — стимулювати інтерес учнів до певних проблем, що передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає вирішення однієї або цілої низки проблем, показати практичне застосування набутих знань від теорії до практики, гармонійно поєднуючи академічні знання з прагматичними, дотримую чи їх відповідний баланс на кожному етапі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1 Обслуговуюча праця 5 кл. с.5-18

2 Коберник О «Урок трудового навчання в умовах проектно – технологічної системи»/ Трудова підготовка в закладах освіти №1-2006 р. с.2

3 М «Технології» підручник для 11 кл.

4 «Проектно–технологічна діяльність учнів»/ Трудове навчання в школі.№1 –2006 р. с 12

5 Киричук О. В., Коберник О. « Психолого-педагогічне проектування навчально-виховного процесу»/ Педагогіка і психологія. — 1996 — № 4 с. 4-9.

6 « Метод проектів у навчальній діяльності школярів»/ Трудове навчання в школі.№4 –2006 р. с.25-29

7 Л є р н є р П. Проектування як основний вид пізнавальної діяльності школярів/ Завуч 2003. с.6-10

8 Переверзев Л. Проектный подход и требования к учителю /Школа и производство. — 2002. — № 1. с. 14-16.

9 Палагейченко проектів. Історія розвитку/Трудове навчання в школі.№9 –2012 р.

10 Л о г в и н В. Метод проектів у контексті сучасної освіти // Завуч. — 2002. -№ 26. - С. 4.